За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора юридичних наук, доцента М. І. Хавронюка Київ • Юридична думка • 2010

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   295

У статтях Особливої частини КК мотив і мета можуть бути передбачені як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони основного складу відповідного злочину або як кваліфіку­ючі (особливо кваліфікуючі) ознаки такого злочину.

7. 
   Поняття суб’єкта злочину дано у ст. 18. Про ознаки суб’єкта злочину див. ко­ментар до статей 19 та 22.
   
8. 
   Частина 2 ст. 2 відтворює основний зміст принципу презумпції невинуватості, за­кріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України. Цей принцип головним чином стосується процесуальних аспектів, проте правило, яке ним закріплене, має важливе значення і при застосуванні норм матеріального кримінального права.
   

Із змісту ч. 2 ст. 2 також випливає, що питання кримінальної відповідальності особи може вирішувати тільки суд. Однак у даному випадку йдеться лише про остаточні рі­шення з цих питань, а саме: про визнання особи винною та призначення їй покарання за вчинений злочин. Що ж стосується попередніх рішень, які приймаються у процесі кри­мінального судочинства (як-от рішення про пред’явлення обвинувачення та засто­сування до обвинуваченого запобіжного заходу), то деякі з них згідно з КПК можуть прийматися та санкціонуватися не лише судом, а й слідчим чи прокурором.

9. 
   Частина 3 ст. 2 є реалізацією у кримінальному праві положення ч. 1 ст. 61 Кон­ституції України про те, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної від­повідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Відповідно до цих норм не допускається повторне притягнення до кримінальної відповідальності як тоді, коли особа вже зазнала раніше покарання за той самий злочин, так і тоді, коли перше притяг­нення до кримінальної відповідальності завершилося її виправданням. Частина 3 ст. 2 поширюється і на випадки, коли особа з тих чи інших підстав була безумовно звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання.
   

Положення ч. З ст. 2 застосовується і тоді, коли за той самий злочин особу було ра­ніше притягнуто до кримінальної відповідальності, покарано, виправдано чи звільнено від покарання в іншій країні.

Частина 3 ст. 2 не стосується тих випадків, коли згодом вироки та інші рішення су­дів у кримінальних справах на законних підставах скасовуються чи змінюються судами вищого рівня, а рішення слідчих чи прокурорів (зокрема, про закриття кримінальної справи) - прокурором чи судом. Не можуть вважатися повторним притягненням до кримінальної відповідальності також і випадки уточнення, розширення обсягу раніше пред’явленого особі обвинувачення.

Конституція України (статті 61, 62, п. 22 ст. 92).

КПК (глави 12, 13, 20, 21, 22).

ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

1. 
   Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та за­гальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
   
2. 
   Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після на­брання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
   
3. 
   Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
   
4. 
   Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
   
5. 
   Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обо­в’язковість яких надано Верховною Радою України.
   

1. 
   Кримінальна відповідальність - це особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної. Кримінальна відповідаль­ність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, і матеріа­лізується в обвинувальному вироку суду. Зазвичай вона включає засудження особи за вчинений злочин, призначення їй покарання, його відбування, судимість тощо. Притяг­нення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, по­чинається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
   
2. 
   Із ч. 1 ст. З випливає, що чинне законодавство про кримінальну відповідаль­ність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права - це КК. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від інших галузей вітчизняного за­конодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК, кримінальних законів.
   

Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України, незва­жаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 Конституції України, закони України, у т. ч. закони про кри­мінальну відповідальність, мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгля­ду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституцій­ним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку некон­ституційними. Ці положення мають обов’язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК.

КК грунтується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних прин­ципах і нормах міжнародного права. Гарантією цього є положення ч. 5 ст. 3.

До вказаних принципів і норм можна віднести такі, що стосуються верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних до­говорів, мирного розв’язання спорів, міжнародного морського, повітряного, екологіч­ного, економічного і гуманітарного права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги

і видачі злочинців тощо. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріп­лені у відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах. Наприклад, можна назвати такі загальновизнані і закріплені у Конституції України принципи кон- ституційно-правового статусу людини і громадянина: принцип невідчужуваності і не­порушності прав і свобод людини; принцип рівності перед законом; принцип гаранто- ваності прав і свобод людини і громадянина та неможливості їх скасування; принцип недопущення звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод.

3. 
   КК поділяється на Загальну й Особливу частини, норми яких застосовуються у взаємозв’язку. При цьому норми Особливої частини порівняно з нормами Загальної частини є більш конкретними в частині кожного окремого складу злочину, який описа­но в диспозиціях цих норм, і в частині застосування покарань, які описані в їх санкціях.
   
4. 
   Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно, окремо від КК. Адже такий закон, запроваджує він кримінальну відповідальність, скасовує її чи вносить інші зміни до КК, відразу ж після набрання ним чинності у порядку, визначе­ному ст. 94 Конституції України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК. Це озна­чає, що при застосуванні цих законів посилання слід робити не на них, а безпосередньо на відповідні норми КК.
   
5. 
   У частинах 3 і 4 ст. З відображено принцип законності, який стосовно криміналь­ного права означає, що:
   

1. 
   кримінально-правові норми не існують поза КК у зв’язку з їх повною кодифіка­цією;
   
2. 
   тільки КК і ніяким іншим законом чи підзаконним актом визначається, що є зло­чином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і розміри по­карання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання, визначаються інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину (про поняття інших кримінально-правових наслідків див. коментар до ст. 4);
   
3. 
   забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за анало­гією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.
   

6. 
   Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Із цього положення випливає, що частиною національного законодавства України не є: 1) нечинні міжна­родні договори України, навітй якщо згода на обов’язковість їх надана ВР (наприклад, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р.); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких ВР не надана. Крім того, невідповідність положень міжнародних договорів України Конституції України, а також порушення встановленої Конститу­цією України процедури надання ВР згоди на обов’язковість цих договорів тягнуть за собою визнання їх у встановленому Конституцією і законами України порядку некон­ституційними. Ті положення чинних міжнародних договорів, що визнані неконститу­ційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно, і закони України про кримінальну відпові­дальність не повинні відповідати вказаним положенням міжнародних договорів.
   

Згода на обов’язковість міжнародних договорів може бути надана у формі ратифі­кації або приєднання. Оскільки Україна є правонаступницею прав і обов’язків за між­народними договорами Союзу РСР і Української РСР, то до міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, прирівнюються й інші відповідні договори.

Чинними є лише опубліковані міжнародні договори України. їх офіційне опубліку­вання має здійснюватися в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газети «Урядовий кур’єр», «Голос України»).

7. 
   Із ч. 5 ст. З випливає, що під час прийняття нових законів України про кримі­нальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що містяться в чин­них міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
   

Наприклад, судовою практикою Верховного Суду України підтверджено, що суд, розглядаючи кримінальні справи про злочини, вчинені особою, котра була видана Україні іншою державою, повинен враховувати положення Європейської конвенції про видачу правопорушників, якою передбачено, що така особа не може переслідуватися та бути засудженою ні за яке інше правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопо­рушення, за яке її було видано.

Конституція України (статті 8, 9, 57, 94, 152).

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р.

Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р.

Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. (статті 6, 7).

Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004р.

Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Ухвалена Законом України від 18 березня 2004р.

Рішення КСу справі про депутатську недоторканність № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999р.

Рішення КС у справі про відповідальність юридичних осіб N9 7-рп/2001 від ЗО травня 2001 р.

Регламент Верховної Ради України від 19 вересня 2008 р.

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВС від 7 червня 2007р. у справі М.

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

1. 
   Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
   
2. 
   Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
   
3. 
   Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаче­ної законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
   

(Стаття 4 зі змінами

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   295

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua