|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
|
Процесуальні особливості пізнавальних дій у сфері судочинства. Структура пізнавальних дій у сфері судочинства насамперед залежить від мети, на досягнення якої вона спрямована, згідно з чим розрізняють процесуальні та непроцесуальні пізнавальні дії. Якщо метою дії є лише розв'язання певного пізнавального питання, то і її структура являтиме собою лише структуру взаємодії суб’єкта з об’єктом пізнання, а такі дії матимуть непроцесуальний характер. Якщо ж її метою є отримання судового доказу, то ця діяльність має процесуальний характер і являє собою систему взаємопов'язаних пошукових, процесуальних, організаційних, пізнавальних, тактичних і технічних дій, спрямованих на організацію і проведення певної слідчої або судової дії. В організаційному аспекті структура процесуальних пізнавальних дій складається з підготовчої стадії, стадії безпосереднього пізнання та заключної стадії, у межах кожної з яких згідно з розв'язуваними завданнями слід розрізняти окремі відносно самостійні етапи, кожен з яких складається з певної кількості окремих дій, спрямованих на розв'язання конкретних пізнавальних завдань. Процесуальна форма пізнавальних процесів у сфері судочинства являє собою комплексну, колегіальну діяльність його учасників, яка включає організаційні, процесуальні, пізнавальні, тактичні та технічні дії у межах повноважень кожного з них, спрямовані на отримання судових доказів. Оскільки розслідування та розгляд справи являють собою окремий випадок пізнання, то всі його суб'єкти можуть здійснювати пізнавальні дії. Однак оскільки у сфері судочинства процесуально значущими визнаються лише пізнавальні дії, які здійснюються у формі доказування (тобто у формі процесуальних дій), то й суб'єктами цього пізнання можуть бути лише суб'єкти цих дій. А суб'єктами непроцесуальних пізнавальних дій можуть бути будь-які учасники судочинства. Причому, якщо непроцесуальні пізнавальні дії можуть здійснюватись одноособово, то процесуальні пізнавальні дії являють собою систему взаємопов'язаних і взаємозумовлених дій учасників конкретної слідчої або судової дії.
Злочин - передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Пізнання у сфері судочинства, полягає ще й в: особливостях його об'єкта, яким є обставини скоєного злочину та інші юридично значущі факти; специфіці його мети та завдань; в особливій соціальній значущості його результатів; здійсненні його в межах правовідносин; колегіальному характері його здійснення; у тому, що його засоби та форми їхнього застосування визначені законом; особливостях його процесуальної форми (у формі доказування); переважно в ретроспективному і опосередкованому характері відображення подій та явищ (по слідах – розслідування); особливостях фіксації отриманих результатів; особливостях оперування ними в процесі доказування; обмежених часових межах; конфліктних умовах його здійснення тощо. Обставини злочину пізнаються не безпосередньо, то іноді вважають, що слідчо-судове пізнання є тільки опосередкованим , з чим погодитися не можна, як не можна погодитись і з тим, що слідчий і суд можуть безпосередньо пізнавати подію злочину в цілому. слідчий чи суддя не можуть виступати суб'єктами безпосереднього пізнання злочину, оскільки ставши ними вони стають свідками і їхня участь у судочинстві в попередній процесуальній якості виключається. Водночас, по-перше, це не є перешкодою для безпосереднього пізнання ними окремих елементів обставин злочину (слідів, речових доказів, відомостей про них); по-друге, предмет доказування об'єктивною стороною злочину не вичерпується і окремі його обставини слідчим і судом також пізнаються безпосередньо (напр., щире розкаяння, явка з повинною, сприяння розкриттю злочину тощо); по-третє, слідчий і суд пізнають й обставини, які не належать до предмета доказування (напр., причини і умови, що сприяли скоєнню злочину), що також може здійснюватись ними безпосередньо. І хоча використання в пізнавальних процесах технічних засобів й розширює пізнавальні можливості, але визнавати пізнання з їх використанням пізнанням безпосереднім неправильно, оскільки й за таких умов обставини злочину пізнаються не безпосередньо, а шляхом використання їх відображень. Отже, незважаючи на переважний характер опосередкованого пізнання у сфері судочинства, тут використовується й пізнання безпосереднє.
При характеристиці пізнавальних процесів у вітчизняній літературі традиційно констатувалося: від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики – такий діалектичний шлях пізнання істини, об'єктивної дійсності, а на основі розмежування живого споглядання, абстрактного мислення і практики розрізнялись послідовні ступені пізнання. В означених уявленнях про структуру пізнавального процесу простежується сформоване ще в давній матеріалістичній філософії уявлення про дійсність як таку, що складається з двох аспектів – того, що сприймається органами чуття, та того, що осягається розумом. Потреба наукового забезпечення пізнавальних процесів у сфері судочинства зумовлює необхідність створення у класичних національних юридичних вузах на основі кафедр криміналістики кафедр теорії судового пізнання. При характеристиці пізнавальних процесів у сфері судочинства слід виходити з того, що пізнання – це процес активного, цілеспрямованого, категоріального відображення дійсності свідомістю людини, а властивість відображення – це прояв такого взаємозв'язку між явищами дійсності, за якого особливості одних з них відтворюються у відповідних особливостях інших, а його змістом є відтворення ознак одних об'єктів у відповідних ознаках інших. Оскільки теорія судового пізнання зорієнтована на забезпечення пізнавальних процесів лише у сфері судочинства і всіх аспектів пізнавальних процесів у сфері юриспруденції не вичерпує, то постає актуальним і завдання формування такої складової юридичної науки, як юридична гносеологія, яка була б методологічним орієнтиром у пізнанні та адекватному відображенні державно-правових реалій – і в правосвідомості, і в правових конструкціях (правових нормах, поняттях, дефініціях, теоріях), а як наслідок, у процесах праворозуміння, правотворчості, тлумачення, використання і застосування правових норм.
Структура пізнавальних дій у сфері судочинства насамперед залежить від мети, на досягнення якої вона спрямована, згідно з чим розрізняють процесуальні та непроцесуальні пізнавальні дії. Якщо метою дії є лише розв'язання певного пізнавального питання, то і її структура являтиме собою лише структуру взаємодії суб’єкта з об’єктом пізнання, а такі дії матимуть непроцесуальний характер. Якщо ж її метою є отримання судового доказу, то ця діяльність має процесуальний характер і являє собою систему взаємопов'язаних пошукових, процесуальних, організаційних, пізнавальних, тактичних і технічних дій, спрямованих на організацію і проведення певної слідчої або судової дії. В організаційному аспекті структура процесуальних пізнавальних дій складається з підготовчої стадії, стадії безпосереднього пізнання та заключної стадії, у межах кожної з яких згідно з розв'язуваними завданнями слід розрізняти окремі відносно самостійні етапи, кожен з яких складається з певної кількості окремих дій, спрямованих на розв'язання конкретних пізнавальних завдань. Процесуальна форма пізнавальних процесів у сфері судочинства являє собою комплексну, колегіальну діяльність його учасників, яка включає організаційні, процесуальні, пізнавальні, тактичні та технічні дії у межах повноважень кожного з них, спрямовані на отримання судових доказів. Оскільки розслідування та розгляд справи являють собою окремий випадок пізнання, то всі його суб'єкти можуть здійснювати пізнавальні дії. Однак оскільки у сфері судочинства процесуально значущими визнаються лише пізнавальні дії, які здійснюються у формі доказування (тобто у формі процесуальних дій), то й суб'єктами цього пізнання можуть бути лише суб'єкти цих дій. А суб'єктами непроцесуальних пізнавальних дій можуть бути будь-які учасники судочинства. Причому, якщо непроцесуальні пізнавальні дії можуть здійснюватись одноособово, то процесуальні пізнавальні дії являють собою систему взаємопов'язаних і взаємозумовлених дій учасників конкретної слідчої або судової дії.
Залежно від взаємодії суб’єкта пізнання з об’єктивною дійсністю розрізняють: безпосереднє пізнання – це коли суб’єкт безпосередньо взаємодіє з явищем, що пізнається. Опосередковане пізнання – це коли знання набуваються з інших джерел, які відображали явища, що пізнаються, або шляхом логічних операцій. Поряд з чуттєвим і раціональним слід розрізняти безпосереднє та опосередковане пізнання. При емпіричному, яке здійснюється переважно за допомогою органів чуття, йдеться про пізнання безпосереднє, але до істини можна приходити і за допомогою знань інших людей, і шляхом мислення, логічного розмірковування. А оскільки обставини злочину пізнаються не безпосередньо, то іноді вважають, що слідчо-судове пізнання є тільки опосередкованим , з чим погодитися не можна, як не можна погодитись і з тим, що слідчий і суд можуть безпосередньо пізнавати подію злочину в цілому. Обставини злочину пізнаються не безпосередньо, то іноді вважають, що слідчо-судове пізнання є тільки опосередкованим , з чим погодитися не можна, як не можна погодитись і з тим, що слідчий і суд можуть безпосередньо пізнавати подію злочину в цілому. слідчий чи суддя не можуть виступати суб'єктами безпосереднього пізнання злочину, оскільки ставши ними вони стають свідками і їхня участь у судочинстві в попередній процесуальній якості виключається. Водночас, по-перше, це не є перешкодою для безпосереднього пізнання ними окремих елементів обставин злочину (слідів, речових доказів, відомостей про них); по-друге, предмет доказування об'єктивною стороною злочину не вичерпується і окремі його обставини слідчим і судом також пізнаються безпосередньо (напр., щире розкаяння, явка з повинною, сприяння розкриттю злочину тощо); по-третє, слідчий і суд пізнають й обставини, які не належать до предмета доказування (напр., причини і умови, що сприяли скоєнню злочину), що також може здійснюватись ними безпосередньо. І хоча використання в пізнавальних процесах технічних засобів й розширює пізнавальні можливості, але визнавати пізнання з їх використанням пізнанням безпосереднім неправильно, оскільки й за таких умов обставини злочину пізнаються не безпосередньо, а шляхом використання їх відображень. Отже, незважаючи на переважний характер опосередкованого пізнання у сфері судочинства, тут використовується й пізнання безпосереднє.
Психічний плив – будь-який вплив на психіку. Будь-який навіть незначний подразник може бути фактором впливу на психіку. Його змістом є цілеспрямовані психічні подразнення, що зумовлюють певну поведінку особи, а механізмом, як правило є передача інформації однією особою іншій як безпосередньо, так і опосередковано. Психічний вплив – це об’єктивна реальність, що проявляється у вигляді дії одного об’єкта на інший, яка не залежить від волі об’єкта і по-суті є подразником, що зумовлює певну реакцію особи, уникати його не можливо, а в практиці судочинства уникати недоцільно, тому що він використовується як засіб розв’язання практичних завдань. В процесі спілкування психічний вплив є взаємовпливом. Саме тому закон забороняє психічний вплив тільки у його грубих проявах – у формі насильства, шантажу, погрози.
Поняття «доказ» тлумачиться у широкому і вузькому розумінні. У широкому – як спосіб обґрунтування істинності судження, системи суджень або теорії за допомогою логічних умовиводів і практичних засобів, а у вузькому – установлення істинності суджень виключно за допомогою логічних умовиводів або висновків. Відповідно до чинного КПК докази – це фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий-суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Джерела доказів – це носії інформації, її джерело, а доказ – це сама інформація. Відомості про один і той самий факт можуть бути отримані з декількох джерел і навпаки, з одного джерела можуть бути отримані відомості про декілька фактів. Процесуальними джерелами доказів є: показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних, висновки експертів, протоколи слідчих і судових дій, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи і речові докази”. Основними вимогами, яким мають відповідати судові докази, є: а) реальна наявність їх як фактів об'єктивної дійсності, які перебувають у причиновому зв’язку з обставинами, що стали об’єктом розгляду у сфері судочинства та адекватно відображають ці обставини; б) вони мають бути отримані уповноваженими особами, з визначених законом джерел, у визначених законом умовах і визначеними в законі способами; в) їхнім змістом мають бути відомості (інформація), що мають значення для встановлення або спростування обставин, які мають значення для розв'язання конкретної справи; г) вони повинні бути оцінені, зафіксовані, посвідчені та прилучені до справи визначеним законом способом. Забезпеченню вимоги оперування в процесі доказування лише допустимими доказами сприяло б доповнення процесуального законодавства нормою такого змісту: ”Виявивши факт порушення закону при формуванні конкретного доказу, особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або слідчий-суддя в межах своєї компетенції виносить постанову про визнання цього доказу недопустимим і виключає його з числа доказів, якими можуть установлюватись обставини, що підлягають дока зуванню у справі”.
Структура пізнавальних дій у сфері судочинства насамперед залежить від мети, на досягнення якої вона спрямована, згідно з чим розрізняють процесуальні та непроцесуальні пізнавальні дії. Якщо її метою є отримання судового доказу, то ця діяльність має процесуальний характер і являє собою систему взаємопов'язаних пошукових, процесуальних, організаційних, пізнавальних, тактичних і технічних дій, спрямованих на організацію і проведення певної слідчої або судової дії. В організаційному аспекті структура процесуальних пізнавальних дій складається з підготовчої стадії, стадії безпосереднього пізнання та заключної стадії, у межах кожної з яких згідно з розв'язуваними завданнями слід розрізняти окремі відносно самостійні етапи, кожен з яких складається з певної кількості окремих дій, спрямованих на розв'язання конкретних пізнавальних завдань. Процесуальна форма пізнавальних процесів у сфері судочинства являє собою комплексну, колегіальну діяльність його учасників, яка включає організаційні, процесуальні, пізнавальні, тактичні та технічні дії у межах повноважень кожного з них, спрямовані на отримання судових доказів. Оскільки розслідування та розгляд справи являють собою окремий випадок пізнання, то всі його суб'єкти можуть здійснювати пізнавальні дії. Однак оскільки у сфері судочинства процесуально значущими визнаються лише пізнавальні дії, які здійснюються у формі доказування (тобто у формі процесуальних дій), то й суб'єктами цього пізнання можуть бути лише суб'єкти цих дій. Процесуальні пізнавальні дії являють собою систему взаємопов'язаних і взаємозумовлених дій учасників конкретної слідчої або судової дії. Процесуальна форма пізнавальних процесів у сфері судочинства являє собою комплексну, колегіальну діяльність його учасників, яка включає організаційні, процесуальні, пізнавальні, тактичні та технічні дії у межах повноважень кожного з них, спрямовані на отримання судових доказів. |
| 100 базових філософських понять” Теорія пізнання, розділ філософії, вивчаючий можливості пізнання, досліджуючий джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності... |
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування |
| План заняття Поняття предмету доказування у кримінальному провадженні... Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. Із змінами і доповненнями. (ст ст. 11, 18-25, 36-43, 44-49, 66, 67) |
1. Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та... Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та „суб'єкти господарювання”: теоретичний та законодавчий аспекти |
| Співвідношення понять „індивід”, „особистість”, „індивідуальність” Методи особистіснох діагностики, профілактики, корекції і прогнозування шляхів саморозвитку особистості |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Теоретичні та практичні аспекти співвідношення понять психічного насильства, примусу і погрози |
| ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ Таким чином, судове доказування це процесуальна діяльність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, яка за своєю суттю зводиться... |
Реферат: На тему : "Елементи процесу доказування в кримінальному процесі" У кінцевому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні і галузі права і практичній діяльності все зводиться... |
| Полтавський національний педагогічний УНІВЕРСИТЕТ імені В. Г. КОРОЛЕНКА... Мета роботи: ознайомлення з нормативними документами по розслідуванню нещасних випадків, набуття вмінь проведення розслідування нещасних... |
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ... Співвідношення понять «учасники господарських правовідносин» та «суб'єкти господарювання»: теоретичний та законодавчий аспекти |