|
|
Скачати 16.54 Mb.
|
Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання 1. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом. 2. Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі. 3. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом. 1. Коментована стаття визначає певні економічні важелі, які можуть застосовуватися державою з метою корегування функціонування ринкової економіки. До них належать і дотація та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання. Дотація - грошові кошти, що видаються юридичним і фізичним особам. Дотації з державного бюджету видаються малоприбутковим та збитковим суб'єктам господарювання в галузях економіки, які мають важливе соціальне значення. Це, передусім, сільське господарство. 2. Пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в цій галузі; державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню нових екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогосподарської сировини та виготовлення з неї конкурентоспроможної вітчизняної продукції; підтримки сільськогосподарських товаровиробників, інфраструктури аграрного ринку, виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки держави; дотування виробництва продукції тваринництва, рибництва та рибальства; проведення закупівель сільськогосподарської продукції до державних ресурсів. Пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні, митні та інші пільги можуть надаватися, за Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» [408], суб'єктам господарювання з метою економічного стимулювання виконання державних замовлень. 3. Застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначається, перш за все, метою їх господарювання. Наприклад, державну підтримку одержують суб'єкти господарювання, які реалізують в Україні інноваційні проекти, що сприяють розвитку економіки, забезпечують впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництво та реалізацію нових видів конкурентоспроможної продукції. З метою створення умов для позитивних структурних змін в економіці держава підтримує мале підприємництво. Сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва має на меті його становлення як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства, підтримку вітчизняних виробників, формування умов для забезпечення зайнятості населення, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць. Надання переваг вітчизняним виробникам здійснюється, зокрема, шляхом застосування преференційної поправки до ціни тендерних пропозицій при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Особливо це стосується суб'єктів господарювання з низькою конкурентоспроможністю. Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141] передбачає, що замовник (орган державної влади чи місцевого самоврядування, підпорядковані їм організації, а також підприємства, уповноважені здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) застосовує преференційну поправку до ціни тендерної пропозиції, поданої підприємствами Українських товариств сліпих, глухих, спілками, організаціями інвалідів України. Стаття 17. Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності 1. Система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. 2. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати: оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування; стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування; усунення подвійного оподаткування; узгодженість з податковими системами інших країн. 3. Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання. 4. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності. 1. Оподаткування є одним із засобів державного впливу на господарську діяльність, де держава діє в публічних інтересах. Під податком і збором, за Законом України «Про систему оподаткування» [445], слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Система оподаткування — сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та цільових фондів — будується за принципами поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян, рівності, соціальної справедливості. Справедливим, наприклад, є звільнення від оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва підприємств, заснованих всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, що є їх повною власністю, інших платників податку (пп. 5.21 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» [387]. 2. Закони, якими регулюються відносини з оподаткування суб'єктів господарювання, мають передбачати оптимальне поєднання фіскальної функції, тобто отримання необхідних надходжень до бюджету, та стимулюючої функції оподаткування, яка полягає, зокрема, в стимулюванні підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності шляхом введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва; стабільність (незмінність) загальних правил оподаткування — забезпечення незмінності податків, зборів та їх ставок, а також податкових пільг протягом кількох років. Сприяють стабільності оподаткування і правила, згідно з якими ставки, механізм справляння податків та зборів, за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування (Закон від 22 грудня 1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» [82], а також про те, що зміни і доповнення до цього Закону, інших законів про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів, механізму їх сплати вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Це правило запроваджене Законом України від 2 березня 2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування» [76]. У цьому ж Законі зазначено, що це правило не застосовується у випадках зменшення розміру ставок податків, зборів або скасування пільг з оподаткування та інших правил, які призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг окремим суб'єктам підприємницької діяльності або фізичним особам. Закони про оподаткування повинні передбачати і запобігання або усунення подвійного оподаткування, яке досягається заходами, визначеними Законом України «Про систему оподаткування» [445]. Вони полягають у тому, що суми податку на прибуток, одержаний юридичними особами, їх філіями, відділеннями, та суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються при сплаті ними податку з прибутку (доходів) в Україні. При цьому розмір зарахованих сум не може перевищувати суми податків, що підлягають сплаті в Україні. 3. На відміну від обов'язків державних підприємств перед бюджетом, які існували за часів адміністративно-командної системи, коли підприємства розраховувались з бюджетом за нормативами відрахувань від прибутку, що установлювались за розсудом міністерств для груп підприємств і навіть для одного, ставки податків не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання, що було б порушенням принципу рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання 1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. 2. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. 3. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів. 4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та іншими законами. 1. Антимонопольно-конкурентна політика є одним з елементів економічної політики держави. Держава формує основні напрями антимонопольно-конкурентної політики, закріплюючи її в державних програмах. Визначальне значення, серед інших програм, мають програми економічного і соціального розвитку України, у яких визначаються основні положення щодо підтримання конкуренції та розвитку конкурентних ринків. Значну роль відігравала і продовжує відігравати Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції, яку схвалила Верховна Рада України ще у 1993 році [7]. З метою реалізації Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування всіх типів, територіальних відділень Антимонопольного комітету України впроваджуються конкретні механізми з демонополізації товарних ринків, запобігання монополізації цих ринків у процесі реформування власності. Реалізація заходів із демонополізації економіки дозволяє створити конкурентні засади на основних товарних ринках та зняти бар'єри на шляху до вступу на них суб'єктів малого підприємництва. 2. Конкуренція обумовлена прагненням підприємців досягти переваг на споживчому ринку. Якщо така конкуренція є добросовісною, то вона стає вельми корисною для споживачів і суспільства в цілому. Тому антимонопольно-конкурентне законодавство спрямовано не тільки на захист інтересів підприємців (конкурентів) - учасників ринкових відносин, а й на захист інтересів споживачів і суспільства. Державна політика в галузі обмеження монополізму в господарській діяльності і захисту суб'єктів господарювання і споживачів формується і здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування. Верховною Радою України приймаються основні законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Президент України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, видає укази та розпорядження щодо конкурентної політики, які є обов'язковими для виконання на всій території України. Наприклад, 18 листопада 2001 р. Президент України підписав Указ «Про основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки» [355]. У ньому намічені конкретні заходи для удосконалення правил конкуренції, подальшого зменшення частки монопольного сектора в економіці України, оптимізації діяльності держави як безпосереднього учасника ринкових відносин. Кабінет Міністрів України зобов'язаний виконувати вимоги, які закріплені в антимонопольно-конкурентному законодавстві, при розробці й здійсненні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку, при здійсненні внутрішньої політики держави, забезпеченні фінансової, інвестиційної, податкової політики, політики економічної безпеки і природокористування. У відповідності з пунктом 2 статті 25 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [282] Кабінет Міністрів України може дозволити економічну концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект від суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Надання дозволу Кабінетом Міністрів України повинно відбуватись у відповідності з Порядком надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р.' [235]. Антимонопольний комітет України згідно з Законом України «Про Антимонопольний комітет України» [58] здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства; запобігає, виявляє та припиняє порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, здійснює контроль за економічною концентрацією; координує та контролює діяльність суб'єктів природних монополій; сприяє розвитку добросовісної конкуренції. Міністерства і відомства беруть участь у здійсненні конкурентної політики в межах наданих їм повноважень у відповідних секторах економіки. Суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи беруть участь у реалізації конкурентної політики в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Верховній Раді Автономної Республіки Крим та органам виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державним органам, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державним органам приватизації, Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення, місцевим органам виконавчої влади (у відповідності із статтею 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [282] вищезазначені органи мають узагальнююче поняття «органи влади», яке застосовується в межах законодавства про захист економічної конкуренції) і органам місцевого самоврядування заборонено делегування окремих владних повноважень об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до обмеження конкуренції (ст. 16 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). 3. Центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що реалізують конкурентну політику, не можуть приймати акти та здійснювати дії, які необгрунтовано усувають чи обмежують конкуренцію. З метою забезпечення національної безпеки, оборони або забезпечення суспільних інтересів органам державної влади та органам місцевого самоврядування може бути дозволено прийняття рішень або здійснення дій, які можуть мати наслідком обмеження конкуренції. 4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються Конституцією України, Господарським кодексом України, Законами України «Про захист економічної конкуренції» [282], «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281], «Про природні монополії» [419], «Про Антимонопольний комітет України» [58] та іншими законами. |
|
ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного... |
СТАТУТ Комунальне підприємство «Сумижитло» Сумської міської ради (далі по тексту Підприємство), створене відповідно до Закону України «Про... |
|
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ Керуючись п. 20 ч. 1 ст. 43 та ч. 2 ст. 43, ч. 4, 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та відповідно до... |
Законодавство про підприємництво Законодавче забезпечення підприємницької діяльності. Структура Господарського кодексу України |
|
РІШЕННЯ Від 11 червня 2013 року Комунальник”, на підставі статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 5 ст. 57 Господарського кодексу України,... |
Програма фінансової Підтримки КП «Коломийського районного комунального... Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст ст. 56,57 Господарського кодексу України, Законом України «Про загальнодержавну... |
|
Н ІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА Від імені та інтересах територіальної громади, у зв’язку зі змінами у діяльності підприємства, у відповідності до статті 57 Господарського... |
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |
|
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права Методи господарського права |
ГОЛОВИ ВІЛЬШАНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ Відповідно до Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеві державні адміністрації", Земельного кодексу України, Водного... |