|
|
Скачати 16.54 Mb.
|
5. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності. 1. Норми даної статті справляють ціннісно-орієнтаційний правовий вплив на результати діяльності всіх суб'єктів господарювання. У них закріплюється спрямованність правового регулювання на створення необхідних умов, які стимулювали б суб'єктів господарювання до врахування в їх діяльності показників прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку. Найвірогідніше, що найбільший економічний ефект від створення умов, про які йдеться у пункті 1 даної статті, можна отримати від державних і комунальних підприємств, а також від великих підприємств будь-якого виду власності та організаційно-правової форми. Перші, здійснюючи свою основну діяльність, зобов'язані виконувати загальногосподарські задачі досягнення макроекономічного ефекту в масштабах регіону України чи держави в цілому. Другі ж, при відсутності позитивного зобов'язання їх до виконання загальногосподарських задач, маючи значні масштаби виробничих і ринкових операцій, можуть істотно впливати на макроекономічну ситуацію, беручи участь у реалізації програм економічного і соціального розвитку. Подолати (перебороти) їх індиферентність до показників прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку можливо саме завдяки створенню умов для прибуткового функціонування їх капіталу. Під економічними умовами слід розуміти майнову вигоду від залучення до організації державних програм, одержання матеріальних благ внаслідок користування на пільгових умовах фінансовими, трудовими, інтелектуальними, земельними і природними ресурсами на ринку даних ресурсів тощо. Під організаційними - надання управлінських технологій, послуг економічного менеджменту, інформаційних засобів прогнозування успішності того або іншого бізнесу в обмін на добровільно взяті підприємствами зобов'язання відносно залучення до організації і реалізації державних програм. Під правовими - надання сприятливого юридичного режиму для здійснення тієї чи іншої господарської діяльності. 2. Сутність наведених у пункті 2 коментованої статті принципів державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України співвідноситься з головним принципом інституціональної політики: доцільно все, що працює на ефективну національну економічну стратегію і не суперечить законодавству. Саме про такі принципи йдеться, наприклад, у статті 2 Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [98]: це принципи цілісності, об'єктивності, науковості, гласності, самостійності, рівності, дотримання загальнодержавних інтересів. Такі принципи орієнтують на створення умов для збільшення числа потенційних учасників реалізації довгострокових, середньострокових і короткострокових програм регіонального, загальногосподарського, національного і навіть наднаціонального масштабів. До цього слід додати, що в сучасних умовах при розробленні програм економічного і соціального розвитку важливим є врахування вимог забезпечення сталого економічного розвитку, розроблених і рекомендованих ООН. Багатьма державами позитивно сприймаються ці вимоги, і вони отримують відображення в їх стратегічних рішеннях. Тому можна передбачити, що названі вимоги в подальшому знайдуть конкретний відбиток у законодавстві України. Безумовно, при подальшому вдосконаленні законодавства знайдуть закріплення загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування з цих питань. 3. Форми державного планування господарської діяльності досить конкретно визначені у частині 3 даної статті, що в принципі не потребує якихось коментувань. Інша справа, що не всі ці форми мають достатнє законодавче забезпечення. Якщо, наприклад, щорічні державні бюджети України складаються на основі норм чинного Бюджетного кодексу, то інші форми державного планування поки що не мають достатньої законодавчої бази. Лише в подальшому можна очікувати розробки і прийняття таких законів, як закон про державні програми економічного і соціального розвитку України і закон про цільові державні програми. 4. Стаття закріплює принципове положення про компетенцію органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в питаннях розробки і затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку. Очевидний зв'язок даного положення зі статтею 18 Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [98], яка має назву «Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування щодо державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку». Тому нормами цієї статті і слід керуватися. 5. Стаття передбачає не загальний, а саме пільговий режим надання фінансових, трудових, інтелектуальних, земельних і природних ресурсів (на ринку даних ресурсів) тим суб'єктам господарювання, які враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах. Мета цієї норми очевидна — подолати байдужість суб'єктів, що господарюють, до врахування суспільних інтересів. Слід звернути увагу на те, що позитивні зобов'язання суб'єктів господарювання щодо врахування ними суспільних інтересів, відображених у програмних документах економічного і соціального розвитку (за винятком державних і комунальних підприємств), відсутні. При цьому показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку є лише орієнтиром для розроблення суб'єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів, що сприяють досягненню приватного інтересу. Тому для створення умов, зазначених у пункті 1 даної статті, при здійсненні державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання як державній, так і територіально-господарській системі не знадобляться додаткові повноваження. Однак за неналежних економічних, організаційних і правових умов не може бути гарантованим те, що показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку будуть затребувані. Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності 1. Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. 2. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. 3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. 4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом. 1. Правова регламентація господарської діяльності в наш час - у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки - повинна спрямовуватись на закріплення в законодавстві економічно і морально обґрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції. Світовий досвід показує, що на саморегульований механізм ринку не можна повністю покладатися. Він сам по собі не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довгострокової економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий і середній бізнес, забезпечувати громадське взаємопорозуміння у справах справедливого розподілу прибутків, використовуючи такі засоби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності. 2. У процесі виробництва проявляються приватні інтереси, інтереси товаровиробників, суспільства і держави, трудових колективів, споживачів. Виникає потреба в їх узгодженні. Для цього необхідно використовувати правові регулятори таким чином, щоб, з одного боку, не допустити зниження підприємницької активності, надмірних податків, що регламентують якість вироблюваної продукції, а з іншого - досягти додержання норм, що регламентують якість виробленої продукції, природокористування тощо. Виходячи з цього правовими регуляторами виробничого процесу виступають інститут державного замовлення, системи стандартизації, сертифікації, забезпечення єдності вимірювань, правові норми захисту навколишнього середовища, ліцензування і квотування господарської діяльності, регулювання цін і тарифів, надання дотацій, цільових інновацій та субсидій. Визначають основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання такі законодавчі акти, як закони України «Про поставки продукції для державних потреб» [408], «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141], «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [318], «Про стандартизацію» [454], «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [372], «Про зовнішньоекономічну діяльність» [293]. Чималу роль виконують й Декрет Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. «Про квотування і ліцензування експорту товарів» [303], і постанова Кабінету Міністрів від 23 грудня 1992 р. «Про регулювання цін» (є чинним об'явлене нею Тимчасове положення про державне регулювання цін і тарифів) [437]. 3. Коментована стаття встановлює, що умови, обсяги, сфера та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробляються у відповідності з Законом від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [98]. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до Кодексу та інших законів. Зокрема, тут йдеться про Закон України «Про інноваційну діяльність» [296]. Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки інноваційним шляхом. Згідно з ним державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти. Державою підтримується і мале та середнє підприємництво, яке не набуло ще достатнього розвитку в нашій державі порівняно з країнами з розвинутою ринковою економікою, де воно має значну питому вагу, сприяє підвищенню зайнятості населення та його життєвого рівня. Правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності визначає Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» [111]. Він прийнятий з метою сприяння позитивним зрушенням в економіці та створення умов для більш успішного впровадження ринкових реформ в Україні. 4. Здійснення підприємницької діяльності суб'єктами такої діяльності не повинно завдавати шкоди іншим громадянам та навколишньому природному середовищу. За Конституцією України використання будь-ким своєї власності не може завдавати шкоди правам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41). Конкретизовано ці конституційні засади у згаданому вище Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який, як уже зазначалося, по-перше, визначає певні види господарської діяльності, на здійснення яких потрібно мати дозвіл-ліцензію, а по-друге, встановлює обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Так, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватись тільки державними підприємствами та організаціями. Виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку, наприклад, здійснюється діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками). Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання 1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. 2. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини. 3. Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. 4. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання. 5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом. 6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону. 1. З переходом України до ринкових відносин державне керівництво економікою стало здійснюватися на основі принципів, що сполучають приватно-правові і публічно-правові інтереси. Необхідність державного керівництва, державного планування не відпала. Однак ці процеси почали поєднуватися з самостійністю суб'єктів господарювання, зростанням ролі угод, іншими принципами ринкової економіки. У Законі України «Про підприємства в Україні» [382] прямо вказувалося на те, що державне замовлення (разом з угодами, укладеними з постачальниками продукції (робіт, послуг) та постачальниками матеріально-технічних ресурсів) виступає як основа складання планів підприємства. У цьому ж Законі було закріплено договірну основу для виконання підприємством робіт та послуг для державних потреб. 2. Державний контракт є різновидом договору поставки. Однак державний контракт має свої відмітні риси, що випливають із цілі, для якої він укладається — задоволення державних потреб України. Специфікою державного контракту є те, що, по-перше, держава гарантує оплату продукції (робіт, послуг) за цими контрактами, по-друге, держава може надавати економічні пільги виконавцям таких договорів, по-третє, такий договір укладається на основі державного замовлення, і його зміст обов'язково повинен відповідати змісту такого замовлення. У Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141] йдеться також про договір закупівлі. Цей договір визначено як письмову угоду між замовником та виконавцем - переможцем процедур закупівлі, яка передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товар за відповідну плату. Спеціальне законодавство, що регламентує процес закупівлі та поставки товарів для державних потреб, детально не визначає змісту договору закупівлі за державні кошти. Воно лише вказує, що договір про закупівлю укладається тільки у письмовій формі та набуває сили з моменту його підписання замовником та виконавцем. У разі виникнення зобов'язань, які неможливо було передбачити під час укладання договору та які призвели до зміни ситуації так, що закупівля перестала відповідати державним інтересам, замовник може, за узгодженням з уповноваженим органом, вносити зміни до будь-якої частини договору чи відмовитися від його виконання протягом одного місяця з моменту виникнення таких обставин. Для виконавців державного замовлення, які засновані повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності — монополістів державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не завдає збитків цим виконавцям. 3. Частина третя статті визначає джерела фінансового забезпечення здійснення поставки продукції для державних потреб. Це, передусім, кошти Державного бюджету України, а також інші джерела фінансування, що залучаються для цього. Передбачається, що в останньому випадку необхідним є закон, який би регламентував порядок залучення цих джерел. 4. Державне завдання, яке згадується у частині четвертій даної статті Кодексу, раніше не було передбачено законодавством України. Його відмітною ознакою є обов'язковість виконання усіма суб'єктами господарської діяльності. Зазначено, що суб'єктами встановлення державного завдання є Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади. Зрозуміло, що встановлення загальнообов'язкового державного завдання не може бути повсякденною практикою. Це мають бути особливі випадки, які прямо вказані в Кодексі або в інших законах. 5. У частині п'ятій даної статті вказується, що засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом. Основним законодавчим актом, у якому вирішуються ці питання, є згаданий вище Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». 6. У даній статті також визначено, що особливості відносин, які виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб деяких специфічних видів продукції або товарів, визначаються у спеціальному законодавстві. Наприклад, загальні правові та економічні засади формування і виконання державного оборонного замовлення містяться у Законі України «Про державне оборонне замовлення» [96]. Щодо особливостей поставки (закупівлі) для державних потреб сільськогосподарської продукції та продовольства, то вони поки що визначаються підзаконними нормативними актами. Тому слід очікувати появи у цій сфері відповідних законів. |
|
ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного... |
СТАТУТ Комунальне підприємство «Сумижитло» Сумської міської ради (далі по тексту Підприємство), створене відповідно до Закону України «Про... |
|
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ Керуючись п. 20 ч. 1 ст. 43 та ч. 2 ст. 43, ч. 4, 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та відповідно до... |
Законодавство про підприємництво Законодавче забезпечення підприємницької діяльності. Структура Господарського кодексу України |
|
РІШЕННЯ Від 11 червня 2013 року Комунальник”, на підставі статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 5 ст. 57 Господарського кодексу України,... |
Програма фінансової Підтримки КП «Коломийського районного комунального... Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст ст. 56,57 Господарського кодексу України, Законом України «Про загальнодержавну... |
|
Н ІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА Від імені та інтересах територіальної громади, у зв’язку зі змінами у діяльності підприємства, у відповідності до статті 57 Господарського... |
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |
|
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права Методи господарського права |
ГОЛОВИ ВІЛЬШАНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ Відповідно до Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеві державні адміністрації", Земельного кодексу України, Водного... |