|
|
Скачати 16.54 Mb.
|
3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства. 4. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах. 1. Частина перша статті 9 логічно розвиває загальну вимогу до формування суспільного господарського порядку, яка полягає в оптимальному поєднанні ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів (див. Преамбулу, ст. 5 Кодексу та коментар до неї). Регулювання державою макроекономічних процесів завжди має політичний характер, залежить від тих політичних інтересів, які реалізує дана конкретна влада. Відповідно до загальних засад Конституції України цим Кодексом встановлено, що економічна і соціальна політика держави повинна спрямовуватися на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Таким чином, дана стаття є нормативно-правовим орієнтиром для будь-яких політичних сил, що формують та здійснюють економічну і соціальну політику в Україні. При цьому реалізація державою економічної і соціальної політики, згідно з коментованою статтею, передбачає дві форми здійснення цієї політики - стратегічну (довгострокову) і тактичну (поточну). 2. Частини друга і третя цієї статті присвячені загальному визначенню економічної стратегії та економічної тактики. Зокрема, економічна стратегія передбачає вибір пріоритетних цілей народного господарства, а також засобів та способів реалізації вказаних цілей, враховуючи об'єктивні процеси і тенденції розвитку, що мають місце у народному господарстві України та світовому господарстві. Обов'язковою умовою при цьому повинно бути врахування законних інтересів суб'єктів господарювання, що випливає з конституційного визначення України як демократичної і правової держави. Разом з тим, при виборі економічної стратегії необхідно брати до уваги спектр інтересів суб'єктів господарювання, в тому числі ті, що не збігаються з законом. Визначений таким чином державою курс економічної політики, що розрахований на тривалу перспективу (від кількох до десятків років), передбачає вирішення крупномасштабних економічних і соціальних завдань, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, вирішення на цій основі завдань культурного розвитку, підвищення народного добробуту, - є курсом стратегічним. На відміну від цього, економічна тактика передбачає визначення цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу відповідно до конкретних умов розвитку народного господарства в поточному періоді. Співвідношення економічної стратегії і тактики не зводиться, однак, до однобічного жорсткого підпорядкування другої першій. Залежно від характеру конкретних умов, що складаються, держава може обрати й такі тактичні рішення, які не випливають з економічної стратегії; але при цьому повинна бути відповідним чином переглянута й уточнена стратегічна економічна політика. 3. Виняткове значення має правове закріплення економічної політики, до чого, власне, й зводиться головний зміст даної статті. Завдяки такому закріпленню економічна політика набуває формальної визначеності, необхідної для її чіткого та послідовного здійснення. Формалізація політичних цілей і завдань, засобів і способів їх реалізації, надання їх змісту нормативного характеру здійснюються шляхом прийняття правових актів, передбачених Конституцією України. Насамперед, це засади внутрішньої і зовнішньої політики, які визначає Верховна Рада України (п. 5 ст. 85 Конституції), загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, які вона затверджує (п. 6 ст. 85 Конституції), програми діяльності Кабінету Міністрів України, що їх схвалює парламент (п. 11 ст. 85 Конституції). Конкретизація правового закріплення економічної політики відбувається в актах державного прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (див. коментар до ст. 11 цього Кодексу), а також у законах та інших нормативно-правових актах, серед яких виключна роль належить бюджетному законодавству. До актів конкретизації правового закріплення економічної політики належать також програми Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля (ст. 138 Конституції), а також програми соціально-економічного та культурного розвитку, які затверджують органи місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції). Правове визначення і закріплення у різних формах здійснення економічної політики держави об'єктивно зумовлюється змішаним характером національної економіки, що відповідає тенденціям розвитку економіки найбільш передових країн. Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави 1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу; інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним; амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі; політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур; цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін; антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед, у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки; бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу; Податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів; грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки; валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання; зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника. 2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. 3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення. 1. Поряд із закріпленням форм реалізації економічної політики попередньою статтею Кодексу, коментована стаття дає визначення економічної політики шляхом характеристики основних її напрямів або видів. Таке визначення зумовлюється потребою уніфікувати, привести до певної одноманітності застосування у законодавстві відповідної термінології, пов'язаної з виробленням та реалізацією економічної політики держави. Зокрема, наведені в цій статті визначення мають використовуватися в процесі державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, передбачених відповідним Законом [27], при формулюванні засад внутрішньої і зовнішньої політики, а також конкретних положень законодавчих актів. Разом з тим вони забезпечують можливість більш чіткого розуміння заходів державного впливу на господарські відносини, а отже, більш усвідомленого здійснення своїх прав та обов'язків учасниками цих відносин. У коментованій статті основними напрямами, за якими визначається економічна політика держави, названо: структурно-галузеву, інвестиційну, амортизаційну політику, політику інституційних перетворень, цінову, антимонопольно-конкурентну, бюджетну, податкову, грошово-кредитну, валютну, зовнішньоекономічну політику. Це загальна диференціація основних видів економічної політики, яка не виключає деталізації кожного з вказаних напрямів за більш конкретними сферами. Зокрема, у складі структурно-галузевої політики названо такі сфери, як промислова політика, аграрна, будівельна тощо, стосовно яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу. Вказані заходи зумовлюються загальним цільовим спрямуванням відповідного напряму економічної політики, яке зазначено в цій статті. 2. Зважаючи на те, що господарська діяльність безпосередньо пов'язана з використанням природних ресурсів, у процесі якого має місце негативний вплив на довколишнє середовище, у частині другій цієї статті встановлено, що держава повинна здійснювати також екологічну політику. Зміст вказаної політики визначається необхідністю забезпечити раціональне використання суб'єктами господарювання природних ресурсів та їх повноцінне відтворення, а також необхідністю створення безпечних умов життєдіяльності населення. Дані положення ґрунтуються на загальних засадах конституційного ладу, згідно з якими людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції). Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції). Реалізація екологічної політики має гарантувати конституційне право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції). 3. Оскільки господарювання не є самоціллю, а підпорядковується задоволенню різноманітних, перш за все соціально-економічних, потреб людини, частиною третьою коментованої статті встановлено, що держава повинна здійснювати відповідну політику в соціально-економічній сфері. Йдеться про соціальну політику захисту прав споживачів (консюмеризм), політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення. Здійснення названих видів політики у соціально-економічній сфері також випливає із засад конституційного ладу України: визначення її як соціальної держави, вимоги забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, а також ряду основоположних прав і свобод громадян, закріплених Конституцією України. Серед них право кожного на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції), право на працю (ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48), інші соціальні права. Тим, хто працює, Конституцією надано також право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44) та право на участь громадян у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Захистові прав споживачів присвячено положення статей 20 та 39 ГК, у статті 69 цього Кодексу встановлено вимоги до підприємств щодо їх соціальної діяльності, а стаття 19 передбачає здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю, зокрема, у сфері виробництва і праці, споживання, цін тощо. Таким чином, даний Кодекс не лише проголошує необхідність здійснення зазначених видів політики в соціально-економічній сфері, а й закріплює певні загальні законодавчі вимоги щодо здійснення цієї політики. Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку 1. Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку. 2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування у цих питаннях. 3. Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми. 4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції України розробляють і затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють планування економічного і соціального розвитку цих одиниць. |
|
ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного... |
СТАТУТ Комунальне підприємство «Сумижитло» Сумської міської ради (далі по тексту Підприємство), створене відповідно до Закону України «Про... |
|
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ Керуючись п. 20 ч. 1 ст. 43 та ч. 2 ст. 43, ч. 4, 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та відповідно до... |
Законодавство про підприємництво Законодавче забезпечення підприємницької діяльності. Структура Господарського кодексу України |
|
РІШЕННЯ Від 11 червня 2013 року Комунальник”, на підставі статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 5 ст. 57 Господарського кодексу України,... |
Програма фінансової Підтримки КП «Коломийського районного комунального... Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст ст. 56,57 Господарського кодексу України, Законом України «Про загальнодержавну... |
|
Н ІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА Від імені та інтересах територіальної громади, у зв’язку зі змінами у діяльності підприємства, у відповідності до статті 57 Господарського... |
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |
|
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права Методи господарського права |
ГОЛОВИ ВІЛЬШАНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ Відповідно до Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеві державні адміністрації", Земельного кодексу України, Водного... |