ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ


Скачати 16.54 Mb.
НазваГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
Сторінка4/98
Дата14.03.2013
Розмір16.54 Mb.
ТипКодекс
bibl.com.ua > Право > Кодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   98

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами від­носин

1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом Ук­раїни;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини, щодо використання й охоро­ни рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господар­ських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визна­чаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не вре­гульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.
1. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке вста­новлюється коментованою статтею, має суттєве значення для правильного застосування від­повідних положень як цього Кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Наявність да­ної статті дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у статті 1 Кодексу, шляхом вказівки на види відносин, до яких не застосовуються положення цього Кодексу. Необхідність такої вказівки виникає у зв'язку з тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності.

Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що ре­гулюються цивільним законодавством, насамперед Цивільним кодексом України. Врахову­ючи, що всі види господарських відносин, зазначені у статті 3 цього Кодексу, мають харак­тер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом регу­лювання Цивільного кодексу України (ЦК) визначено майнові та особисті немайнові відно­сини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулюван­ня двох кодексів.

Виходячи з того, що предметом регулювання Господарського кодексу є відносини, що ви­никають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами госпо­дарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господа­рювання (тобто господарські відносини), принциповим для розмежування господарських та цивільних відносин стають сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Враховуючи це, не є предметом регулювання Господарського кодексу майнові та інші відносини, що складаю­ться між негосподарюючими суб'єктами. Так само не є предметом регулювання цього Кодексу відносини, що складаються між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - громадянами.

Проте майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами (у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання) підпадають під дію даного Кодексу (див., напри­клад, ст. 175 ГК ). Отже, перевезення вантажів, забезпечення енергопостачання установам органів влади тощо регулюються господарським законодавством, а перевезення пасажирів та багажу чи енергопостачання громадян-споживачів - цивільним законодавством.

Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпоряд­куванні їх різній судовій юрисдикції. Так, відповідно до статей 1 та 22 Закону «Про судоустрій України» [460] справи, що виникають із господарських правовідносин, розглядаються в порядку господарського судочинства, а цивільних - у порядку цивільного судочинства.

Другу групу відносин, які не є предметом регулювання цього Кодексу, складають земель­ні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ресурсів, які згідно зі статтею 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського народу і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним законодав­чим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» [364], на основі якого у системі національного законодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства.

Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України [12], іншими закона­ми та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регулювання зако­нодавства про надра, зокрема, вони регулюються Кодексом України про надра [18], Гірни­чим законом України [5] та ін. Лісові відносини регулює лісове законодавство - Лісовий кодекс України [29], інші закони та акти законодавства, що видаються відповідно до вказа­них законів. Водні відносини регулюються водним законодавством - Водним кодексом України [4], іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих за­конів. Таким же чином окремими актами законодавства регулюються відносини щодо вико­ристання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-за­повідного фонду, атмосферного повітря.

Третя група відносин - трудові відносини, які також не є предметом регулювання цього Кодексу, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс законів про працю України [15], значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин у сфері господарю­вання, законодавець передбачив у Господарському кодексі окремі положення, які стосують­ся визначення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечен­ня належних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері.

Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання цього Кодексу, становлять фінансові відносини з участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формуван­ня та контролю виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодексу України [3], щорічних законів про Державний бюджет України, інших законів. До цієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства: Законом «Про систему оподаткування» [444], іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Щодо наявності у цьому Кодексі статті 17, присвяченої питанням оподаткування, то в ній встановлюються лише за­гальні вимоги до використання державою податків як одного із засобів регулювання госпо­дарської діяльності (див. також ч. 2 ст. 12 Кодексу). При цьому весь зміст даної статті спря­мований перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання.

Нарешті, п'яту групу відносин, які не є предметом регулювання Господарського кодексу, складають адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарюван­ня, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, на­діленим господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господар­ських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здійсненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень щодо визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 та ін.).

2. Викладене у частині другій цієї статті положення, згідно з яким цим Кодексом визна­чаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, означає, що ГК має значення спеціального закону у сфері правового регулювання тих майнових від­носин, учасником яких є суб'єкт господарювання і щодо регулювання яких значення загаль­ного закону має Цивільний кодекс України. Крім того, вказане положення означає, що до господарських майнових відносин, які не врегульовані цим Кодексом, можуть застосовува­тися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конституцій­них основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у статті 5 цього Кодексу. Тому не зовсім коректним є визначення у статті 175 ГК майново-господарських зобов'язань як ци­вільно-правових зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками госпо­дарських відносин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відно­син і сфера господарювання — це різні сфери з різним складом учасників відносин; кожна з цих сфер відносин регулюється окремою галуззю законодавства: одна - цивільним, друга -господарським законодавством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому, щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюванням інших видів відносин, у тому числі цивільними, і водночас визначити порядок застосування до господарських відносин, не врегульованих цим Кодексом, правил інших законів, що регу­люють подібні відносини.

3. У частині третій коментованої статті передбачено можливість застосування правил ГК до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України [17]. У даному разі ГК має значення загаль­ного закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з КТМ, який має зна­чення спеціального закону, що спеціально регулює відносини, у тому числі господарські, у сфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосування правил ГК до відносин, що виникають із торговельного мореплавства, а не про регулювання ним цих відносин. Від­повідним чином сформульовано і статтю 4 Кодексу торговельного мореплавства України.
Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарюван­ня та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: пра­во власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її конти­нентального шельфу, виключної (морської") економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і су­спільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущен­ня протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визна­чення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на те­риторії України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, за­хист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського поряд­ку, додержуючись вимог законодавства.
1. Коментована стаття присвячена визначенню змісту поняття «правовий господарський порядок». Це поняття є нормативною складовою більш широкого поняття - «суспільний господарський порядок» (див.: Преамбула до Кодексу).

Стаття в концентрованій формі визначає конституційні основи правопорядку в економіч­ній системі України, утвердженню якого має сприяти Господарський кодекс України. Необ­хідність даної статті викликана потребою звести докупи розрізнені конституційні положен­ня, які визначають основи регулювання відносин у сфері господарювання, і таким чином допомогти учасникам цих відносин скласти цілісне уявлення щодо правових засад, на яких ґрунтується правопорядок у вказаній сфері.

Крім того, ця стаття встановлює загальну вимогу фундаментального, стратегічного харак­теру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади при прийнятті управлінських рішень стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин. Такою загальною вимогою є оптимальне поєднання рин­кового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання з державним ре­гулюванням макроекономічних процесів. Це означає, що в правовому регулюванні у сфері господарювання не повинно бути крайнощів, тобто, з одного боку, усунення держави від впливу на формування та здійснення економічних відносин, а з іншого — невиправданого втручання органів держави у ці відносини. Вплив на економіку держава має здійснювати, го­ловним чином, заходами регулювання макроекономічних процесів, а не дріб'язковою регла­ментацією діяльності підприємців, втручанням у їх оперативні господарські відносини. У першу чергу дана вимога повинна враховуватися при прийнятті законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, спрямованих на регулювання відносин у сфері гос­подарювання. Орієнтирами і визначальними критеріями при цьому мають бути відповідаль­ність держави перед людиною за свою діяльність, а також необхідність утвердження України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави. Конкретизація вка­заної загальної вимоги знаходить втілення у загальних принципах господарювання (ст. 6 ГК).

2. У частині другій цієї статті наведено основні конституційні положення, якими визна­чається господарський правопорядок в Україні. Деякі з них є загальними засадами консти­туційного ладу України. Зокрема, стаття 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах терито­рії України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економіч­ної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися при­родними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Винятковим значенням землі в економічному житті України зумовлено окреме конститу­ційне визначення її правового режиму, якому спеціально присвячено статтю 14 Конституції. Земля, зазначено в ній, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізу­ється громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Господарський правопорядок в Україні має формуватися також з урахуванням конститу­ційного обов'язку держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Конституції).

Одне з фундаментальних конституційних положень, на яке спирається національний гос­подарський правопорядок, міститься в частині першій статті 15 Конституції, згідно з якою су­спільне життя в Україні ґрунтується на засадах економічної багатоманітності. Серед інших принципових положень, що на рівні засад конституційного ладу визначають правопорядок у сфері господарювання, необхідно назвати положення статті 18 Конституції щодо взаємови­гідного співробітництва України з іншими країнами; положення статті 8 Конституції щодо визнання і дії в Україні принципу верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції України, конституційних норм як норм прямої дії, а також гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав громадян безпосередньо на підставі Конституції.

Разом з тим, важливими складовими, якими визначається правопорядок у сфері господа­рювання, є ряд конституційних економічних і соціальних прав громадян. Насамперед, це право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції). Згідно з цією статтею право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; це право є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єк­тів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і пов­ного відшкодування їх вартості. Лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану допуска­ється примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх варто­сті. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть також користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Водночас цією ж статтею Консти­туції власників зобов'язано використовувати власність таким чином, щоб не завдавати шко­ди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Ще одним конституційним правом, важливим для визначення господарського правопо­рядку, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене в статті 42 Конституції. З метою належного здійснення даного права держава забезпечує за­хист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає недобросовісної конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також неправомірного об­меження конкуренції, визначає законом види і межі монополії. Держава здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, захищає права споживачів, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією. Насамперед, це право кожного на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, гаран­тується захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції). Кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується шляхом визначення законом максимальної тривалості ро­бочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, інших умов здійснення цього права, а також надання днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, шляхом встановлення скороченого робочого дня для працівників окре­мих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45 Конституції).

Водночас Конституція гарантує тим, хто працює, право на страйк для захисту своїх еконо­мічних і соціальних інтересів, яке здійснюється в порядку, встановленому законом (ст. 44 Конституції), а також право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36 Конституції).

3. Наведений у коментованій статті перелік конституційних положень загальним чином визначає конституційно-правові межі господарського правопорядку, рамки, в яких повинні формуватися господарське та інше законодавство, прийматися відповідні управлінські рішення органами державної влади та органами місцевого самоврядування (програми діяль­ності уряду, регіональні програми тощо).

Таким чином, суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог. Термін «законодавство» вживається в да­ному випадку в його широкому розумінні - як сукупність чинних нормативно-правових ак­тів, включаючи локальні акти (колективні договори, статути тощо), якими регулюються від­носини, що складаються у сфері господарювання.

Більше того, суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання, оскільки вони здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, по­винні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави, моральних принципів і норм, ділових правил та звичаїв (навіть попри відсутність юридичної відповідальності за недодержання вказаних правил, звичаїв тощо).
Стаття 6. Загальні принципи господарювання

1. Загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підпри­ємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспіль­ства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
1. У сфері права «принципи» є загальновизнаним поняттям. Ним означають провідну ідею, керівні засади правового регулювання тих чи інших відносин. Щодо принципів господарю­вання, про які йдеться у коментованій статті, то вони відображають сутність і характер пра­вового регулювання саме цього виду відносин.

Слід враховувати, що правові принципи мають чималий регулюючий потенціал. Так, ці принципи у багатьох випадках стають незамінним засобом тлумачення змісту норм права при їх практичному застосуванні. Адже та чи інша норма, що встановлює конкретне правило поведінки, далеко не завжди містить посилання на те, яка керівна ідея була закладена в осно­ву цього правила. Якщо ж при застосуванні норми враховуються й принципи регулювання, то зміст правила поведінки стає більш зрозумілим. Використання правових принципів здат­не принести користь і тоді, коли зустрічаються прогалини у чинному законодавстві й вини­кає необхідність, зокрема, в застосуванні аналогії закону чи права. Відомо, що суд не може відмовити у розгляді справи, якщо він не виявив у законодавстві конкретного правила пове­дінки для розв'язання справи. Тому і в даному разі з'являється можливість сповна викорис­тати регулюючі можливості принципів правового регулювання.

2. Головна відмінність правових принципів від інших засобів правового регулювання полягає в тому, що вони, будучи вираженими мінімумом тексту, містять значно більше інформації, ніж конкретні, але багатослівні правові норми. Це дає можливість цим принципам відігравати роль «стиснутої пружини», енергія якої збільшує цілеспрямованість і точність дії норм.

3. Якщо з'ясовувати зміст тих загальних принципів господарювання, які перелічуються у коментованій статті, то не можна не звернути уваги та те, що в їх формулюваннях знаходять свій відбиток відповідні положення Конституції України. Деякі ж формулювання, хоча на­пряму й не пов'язані з текстом конституційних положень, тим не менш відображають голов­ний сенс (ідею) конституційної основи суспільного господарського порядку. Тому більш повне уявлення про зміст принципів господарювання можна отримати, якщо їх формулю­вання порівнювати з положеннями статті 5 Кодексу та відповідними коментарями до неї.
Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності

1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Ка­бінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
1. У правовому регулюванні господарських відносин визначальна роль належить норматив­но-правовому регулюванню, упорядкуванню відносин у сфері господарювання за допомогою нормативно-правових актів. Серед цих актів чільне місце посідає Конституція України, якою встановлюються конституційні основи правопорядку у сфері господарювання (ст. 5 ГК), а також врегульовуються на найбільш загальному рівні найважливіші відносини у цій сфері.

З прийняттям ГК України нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарю­вання набуває організованого системного характеру. По суті, цей Кодекс є базовим ком­плексним нормативно-правовим актом, в якому концентровано визначені основи господар­ського законодавства. Відтак, усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повин­ні узгоджуватися з ГК у частині регулювання господарських відносин. Це не означає, що не можуть прийматися закони, якими певне коло або окремі моменти господарських відно­син регулюються інакше, ніж передбачено ГК; однак необхідною умовою прийняття таких законів або їх окремих положень є одночасне внесення відповідних змін до ГК.

2. Оскільки цим Кодексом встановлюються переважно основні вимоги до організації та здійснення господарської діяльності, нормативно-правове регулювання відносин у сфері господарювання конкретизується в багатьох законах спеціального характеру, існування яких передбачено відповідними статтями ГК. Наприклад, стаття 43 ГК містить загальне по­ложення щодо свободи підприємницької діяльності. Водночас нею передбачаються спе­ціальні закони, якими встановлюється перелік видів господарської діяльності, що підляга­ють ліцензуванню або підприємництво в яких забороняється, визначаються випадки обме­ження підприємницької діяльності посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тут же міститься вказівка на те, що особливості здійс­нення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. При цьому конкретизація регулювання господарських відносин може здійснюватися не лише у законах, що належать до галузі господарського законодавства, але й у законах інших галузей законо­давства - конституційного, адміністративного тощо, окремі положення яких стосуються від­носин у сфері господарювання (наприклад господарської діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій тощо). Крім законів України, господарська діяльність регулюється нормативно-правовими актами Президента України, зокрема указами з економічних питань, не врегульованих законами (видання таких указів протягом трьох років після набуття чин­ності Конституцією України було передбачено пунктом 4 розділу XV «Перехідні положен­ня» Конституції України). При цьому слід мати на увазі, що названі укази мають силу зако­нів, на відміну від інших указів Президента України, що є підзаконними актами.

Нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, зазначеними в коментованій статті, є відповідні постанови Уряду, а також декрети Кабінету Міністрів України, видані в період 1992-1993 рр., з наступними змінами, які зберігають чинність відповідно до пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. На відміну від постанов Кабінету Міністрів України, які є підзаконними актами, декрети мають силу закону.

Інші органи державної влади у випадках, передбачених цим Кодексом, видають підзакон­ні відомчі нормативно-правові акти, які не повинні суперечити названим вище актам. Напри­клад, згідно з частиною третьою статті 339 ГК, банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком України. Те саме стосується порядку відкриття банків­ських рахунків (ст. 342 ГК).

До цього роду актів слід віднести також відповідні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань, що належать до її компетенції (ст. 137 Конституції України). Від­повідно до статті 23 ГК правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками госпо­дарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

3. До інших нормативних актів, передбачених цією статтею, належать локальні норматив­но-правові акти, на які є вказівка у цьому Кодексі, зокрема установчі документи суб'єкта господарювання (статути, положення). Наприклад, статтею 71 ГК встановлено правило, згідно з яким відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної вла­ди, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства. Стаття 142 ГК встановлює, що порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господа­рювання визначає власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів тощо.

Іншими нормативними актами, передбаченими коментованою статтею, є також державні стандарти або технічні умови, інші правила, обов'язкові до виконання учасниками господар­ських відносин, порушення яких тягне правові наслідки. Наприклад, стаття 276 ГК передба­чає, що показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору. Так само є обов'язковими для суб'єктів господарювання, наприклад, державні ціни на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 191 ГК), тощо.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   98

Схожі:

ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність
Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного...
СТАТУТ
Комунальне підприємство «Сумижитло» Сумської міської ради (далі по тексту Підприємство), створене відповідно до Закону України «Про...
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ
Керуючись п. 20 ч. 1 ст. 43 та ч. 2 ст. 43, ч. 4, 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та відповідно до...
Законодавство про підприємництво
Законодавче забезпечення підприємницької діяльності. Структура Господарського кодексу України
РІШЕННЯ Від 11 червня 2013 року
Комунальник”, на підставі статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 5 ст. 57 Господарського кодексу України,...
Програма фінансової Підтримки КП «Коломийського районного комунального...
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст ст. 56,57 Господарського кодексу України, Законом України «Про загальнодержавну...
Н ІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА
Від імені та інтересах територіальної громади, у зв’язку зі змінами у діяльності підприємства, у відповідності до статті 57 Господарського...
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права
Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права...
План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права
Методи господарського права
ГОЛОВИ ВІЛЬШАНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
Відповідно до Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеві державні адміністрації", Земельного кодексу України, Водного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка