|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
|
Тема №11. Концепція широкого праворозуміння Можливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. В першому питанні необхідно звернути увагу на те, що в науці на сьогоднішній день не сформувалось єдиного поняття права. Однак, чітке розуміння права необхідно як практикам, так і теоретикам. В зв’язку з цим з'явився такий напрямок правової думки, як концепція широкого праворозуміння (інтегративна школа права), яка побудована на синтезі (об'єднанні) „класичних” концепцій. Доцільно звернути увагу на багатогранність підходів щодо праворозуміння та висвітлити їх основні сутнісні характеристики. 2. Розкриття основних положень щодо концепції широкого праворозуміння слід розпочати з аналізу теоретичних положень та висновків, що містяться в роботах таких вчених як С.С. Алексєєв, В.К. Бабаєв, А.Б. Венгерок, Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, В.Н. Кудрявцев, Є.А. Лукашкова, А.В. Малько, В.С. Нерсесянц. Концепція широкого праворозуміння виникла в Росії в кінці ХІХ ст. як засіб примирення існуючих класичних концепцій, а саме позитивізму і природно-правової доктрини. Студентам та курсантам необхідно звернути увагу на те, що термін „інтегративна юриспруденція” був введений в науковий обіг американським професором Дж. Холлом. В цьому аспекті слід розкрити основні підходи щодо розуміння права зазначеним автором. 3. В третьому питанні розкрити дискусійні аспекти щодо концепції широкого праворозуміння, відзначивши, що позитивним моментом є те, що її прихильники розглядають право в першу чергу в якості важливої соціальної, культурної і морально-гуманістичної цінності. Вони чітко розмежовують право і закон, відійшовши від формули, що „право – це узаконена воля пануючого класу”, підвищивши роль прав людини, вказавши на необхідність відповідності національного права міжнародним стандартам. До негативних моментів зазначеної концепції слід відносити те, що вона не приділяє належної уваги інструментальній функції права, його практичній спрямованості, недооцінює призначення права як ефективного регулятора суспільних відносин, нормативної основи законності. Література 1.Алексеев С.С. Филисифия права. М., Норма, 1997. 2.Костенко О.Б. Про деякі парадокси права як феномена. // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск Ю. Правознавство. Збірник наукових праць. Чернівці, 1999, с.9-10. 3.Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. Чернівці. Рута, 1999. 4.Нерсесянц В.С. Право и закон. – М., 1983. 5.Теорыя Ганса Кельзена як одна з складових інтегративної юриспруденції // Держава і право. Збірник наукових праць // Юридичні і політичні науки. – Вип. 13. – К., 1999. – с.9-16. 6.Толстик В.А. От плюрализма правопонимания к борьбе за содержание права // Государство и право, 2004, №9, с.14-15. 7.Методологическая роль правопонимания в исследовании закономерностей правовой жизни // Правовая политика и правовая жизнь. 2003. №3. 8.Графский В.Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальный и все еще не завершенный проект // Правоведение. 2003. №3 9.Романов Р.А., Гриб В.В. Критерии соотношения основных типов правопонимания // Юрист. 2003. №4. 10.Мальцев Г.В. Понимание права: подходы и проблемы. М., 1999. 11.Румянцева В.Г., Мартынов В.Ф. Основы системного подхода к правопониманию// История государства и права.- 2007.-№15.- С.33-35 12.Самофалов Л.П., Старостюк А.В., Кононець Т.Л., Шилінгов В.С., Чернецька О.В. /Навчальний посібник/ За заг. ред.. В.С. Шилінгова.- К: КНТ, 2008.- 228с. Тема №12. Типологія держави Можливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. Студентами має бути визначено поняття „тип держави”, що дає змогу дослідити характер і роль держави, які постійно змінюються. Звернути увагу на структуру типу держави: характеристику державної влади; аналіз цілей, завдань, функцій та механізму держави; дослідження форми держави; висвітлення проблем правової системи в державі; опис сутності держави. Визначити критерії типологізації: за теорією модернізації (держава аграрного типу, тепер – індустріального), перехідна держава, сучасна (раніше держава індустріального типу, тепер – постіндустріального). 2. В зазначеному розділі звернути увагу на розуміння держави як системи взаємопов’язаних економічних відносин. Прихильники формаційного підходу щодо типологізації держави розглядають державу як специфічний соціальний орган, який виникає і відмирає на відповідному етапі розвитку суспільства – соціально-економічні формації. Основними історичними типами держави, у відповідності з формаційними підходами, є держави експлуататорського типу (рабовласницькі, феодальні, буржуазні). Окреме місце в зазначеній типологізації займає соціалістична держава, в якій на зміну приватної власності на засоби виробництва приходить власність державна. В розділі зазначити як позитивні так і негативні риси даного підходу до типологізації держав. 3. Цивілізаційний підхід спрямований на пізнання особливостей державного розвитку через всі форми діяльності людини: трудову, політичну, соціальну, релігійну. В межах цього підходу тип держави визначається не стільки об’єктивно-матеріальними, скільки ідеально-духовними, культурними факторами. 4. 0,Охарактеризувати лібертарно-юридичний критерій типологізації держави (основоположник В.С. Нерсесянц). До цього типу належать держави етнічного типу, станового типу, індивідуального типу, природно-правового типу. За політико-правовим критерієм типологізації охарактеризувати такі типи держав як становий, представницький і цивілізаційний. В Росії з'явилася типологія, яка виділяла соціетальний підхід до держави (основоположник Р.Т. Мухаєв), суть якого полягає в тому, що держава може служити суспільству або навпаки. В межах цього підходу виділяють такі типи держав як поліцейська, правова і соціальна. Література 1.Мухаев Р.Т. Теория государства и права: Учебник. – М.: ПРИОР, 2001. – с.464. 2.Мамут Л.С. Государство: полюсы представлений // Общественные науки и современность. 1996. №4. 3.Рожкова Л.П. Принципы и методы типологии государства и права. Саратов., 1984. 4.Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. 5.Тойнби А.Д. Постижение истории. М., 1991. 6.Цивилизационные модели современности и их исторические нормы // Под ред. Ю.Н. Пахомова. – К. Наукова думка, 2002. – с.632. 7.Шемишученко Ю.С., Тимошенко В.І. Типологія держав // Юридична енциклопедія. – К., 2004. - т.6. – с.65-66. 8.Якушик В.М. Государство переходного типа (вопросы теории). К.: Лыбидь, 1991. – с.199. 9.Самофалов Л.П., Старостюк А.В., Кононець Т.Л., Шилінгов В.С., Чернецька О.В. /Навчальний посібник/ За заг. ред.. В.С. Шилінгова.- К: КНТ, 2008.- 228с. Тема № 13. Законодавство України та шляхи його удосконалення Можливий план Вступ 1. Система законодавства: поняття, галузі, інститути. 2. Співвідношення системи права та системи законодавства. 3. Шляхи удосконалення законодавства України. 4. Систематизація нормативно-правового матеріалу в Україні, їх основні напрями та форми. Висновки Методичні вказівки 1. В першому питанні слід дати загальнотеоретичну характеристику поняттю «система законодавства». Так, під системою законодавства часто розуміють сукупність всіх існуючих в тій чи іншій державі нормативно-правових актів (законів і підзаконних нормативно-правових актів), які поділяються у відповідності до різних критеріїв на певні складові частини. Необхідно проаналізувати чим викликано подібне розширення змісту цього поняття в юридичній науці і чи не знижує це значимість закону. В сучасній юридичній практиці використовується більш вузьке значення системи законодавства, з цього приводу слід звернути увагу на тлумачення даного поняття Конституційним Судом України. Закон є основою законності правопорядку в державі, чи не нівелює значення закону обростання його різними уповноваженнями, змінами, підзаконними нормативно-правовими актами, і тим самим, деструктивно впливає на ставлення до нього суспільства? В цьому ж питанні необхідно охарактеризувати структуру системи законодавства, як зумовлену системою права внутрішню організацію нормативно-правових актів, що виражається у їх єдності, об'єктивності, визначеності, а також у розподілі законів та підзаконних нормативно-правових актів за галузями та інститутами. 2. У даному питанні слід проаналізувати як співвідносяться система права і система законодавства. Поняття «система права» характеризує внутрішню сторону об'єктивного права, поняття «система законодавства» відбиває його зовнішню сторону – форму. Таким чином, система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Щоб розкрити дане питання необхідно охарактеризувати відмінності між системою права і системою законодавства, які проявляються в їх структурних елементах, змісті та обсязі. Також слід звернути увагу на те, що система законодавства є хоч і головною, але не єдиною формою існування системи права, оскільки право може існувати як до законодавства, так поза законодавством. Чи існуюче багатоманіття понять («система законодавства», «система права», «система нормативно-правових актів», «система джерел права») не створює певних труднощів для юридичної практики? Порівняно з системою права, яка має об'єктивний характер. Система законодавства в значній мірі ціленаправленому впливу з боку правотворчих органів. Вона не тільки створюється, але в своєму розвитку спрямовується ними, а існування і функціонування системи законодавства обумовлюється волею і нормотворчими прагненнями законодавця. 3. Питання вдосконалення законодавства України надзвичайно актуальне для української правової системи. Ми все ще стикаємось з цілим рядом проблем в цій сфері, зокрема, існують проблеми щодо стану впорядкованості та внутрішньої узгодженості українського законодавства; значна кількість формально діючих, але фактично втративших силу нормативно-правових актів, деякі з них все ще не приведені у відповідність з Конституцією і т.п. Тому в даному розділі курсової роботи студент повинен зробити загальний аналіз проблем, характерних для сучасного законодавства України та розглянути і охарактеризувати основні шляхи удосконалення системи законодавства. Так, наприклад, це можуть бути: оптимізація правотворчої діяльності; забезпечення ефективності законотворчої діяльності Парламенту; усунення дублювання в підзаконних актах міністерств, відомств, держ.служб правових актів виконавчої влади; узгодженість дій суб'єктів законодавчої ініціативи; визначити порядок і процедуру оперативного вирішення колізій та прогалин в законодавстві і т.п. 4. Останні роки у зв'язку з потребами пришвидшення правового реагування на потреби суспільства, темпи правотворчої діяльності достатньо високі. Проте, якщо зараз не займатись впорядкування діючої нормативної бази, то в майбутньому виникнуть значні складнощі із знаходженням і застосуванням діючих норм права. Систематизація законодавства – постійна форма розвитку і впорядкування діючої праової системи. Систематизація нормативно-правового матеріалу необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку, а по-друге, вона забезпечує зручність при реалізації права, можливість оперативно знаходити і правильно тлумачити всі потрібні норми. Систематизація є необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів. Крім того, в даному розділі слід охарактеризувати і основні форми систематизації законодавства, до яких, як правило, відносять кодифікацію, інкорпорацію, консолідацію і облік нормативно-правових актів. Література 1.Бобровник С.В. Систематизація законодавства // Юридична енциклопедія.-К., 2003.-т.5 2.Бобровник С.В., Богініч О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку.-К., 1999 3.Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства//Государство и право.-1995.-№5 4.Законодавство: проблеми ефективності.-К., 1995 5.Игнатьева М.Н. Система законодательства: теоретико-правовой анализ.-Якутск, 2001 5.Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес//Право України.-2000.-№2 6.Михайлов О.В. Систематизация нормативно-правовых актов как способ их совершенствования.-М., 2003 7.Сильченко Н.В. Закон: проблемы этимологии, социологии и логики.-Минск, 1993 8.Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення.-К., Інститут держави та права ім.В.М.Корецького НАН України, 2003 Тема № 14. Реалізація норм права та правомірна поведінка (лінії взаємозв'язку) Можливий план Вступ 1. Соціальна природа реалізації норм права. 2. Правомірна поведінка як умова реалізації права. 3. Основні форми безпосередньої реалізації права. 4. Застосування норм права – специфічна форма людської діяльності. Висновки Методичні вказівки 1. Перший розділ передбачає розкриття загальної соціальної природи реалізації норм права. Тут необхідно виходити з того, що право виступає в якості вищої соціальної цінності, але лише тоді, коли його принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб'єктів соціального життя. В правовій державі суспільство. з одного боку, і держава – з іншого, беруть на себе зобов'язання дотримуватись права. Враховуючи це, проблема реалізації праваможе бути розглянута в двох напрямках: дотримання права з боку державних органів і посадових осіб та здійсення права у вчинках громадян, в діяльності їх організацій і об'єднань. Багато в чому саме це формує правопорядокв державі. Соціальна важливість реалізації норм права також виходить з того. Що для правопорядку недостатньо простої наявності правових норм, важливо щоб кожний суб'єкт правових відносин (задля правопорядку) слідував своїй соціальній ролі з дотримання всіх процесуально-процедурних настанов. Високий рівень реалізації права є характерним показником сталого, гармонійного, демократичного суспільства, що розвивається. 2. В умовах існування правової держави і громадянського суспільства правомірна поведінкавиступає як один з найістотніших різновидів всієї сукупності соціально значимих дій, вчинків людей. Працюючи над другим розділом, студент повинен відштовхуватись від того, що правомірна поведінка нерозривно пов'язана з різними формами реалізації права і саме через неї і реалізуються норми права. Правомірна поведінка (дії, вчинки, що узгоджуються з правовими приписами) в залежності від характеру може виступати у формах дотримання, виконання, використання або ж застосування права. Часто, в юридичній літературі, стверджується, що саме дотримання заборон, виконання обов'язків, використання наданих прав, застосування права державними органами і посадовими особами якраз і становить суть правомірної поведінки. Також бажано, щоб студент в цьому розділі звернув увагу на ще одну обставину забезпечення реалізації норм права. Справа в тому, що правомірна поведінка може по-різному оцінюваться державою, а саме, з точки зору її соціальної цінності. 3. В третьому розділі необхідно охарактеризувати та розкрити суть соціальну роль форм безпосередньої реалізації права. Право здатне безпосередньо впливати на поведінку людей. Реалізація правових норм являє собою кінцевий результат правового регулювання, і є втіленням приписів правових норм в реальній діяльності суб'єктів права, перетворюючи їх вимоги в правомірну поведінку. Таким чином, реалізація права є необхідною стороною життя суспільства, оскільки норми права мають велику соціальну цінність і є важливим інструментом впливу на суспільні відносини за умови їх втіленняв життя в результаті свідомої поведінки людей. До основних форм безпосередньої реалізації норм права відносять виконання, використання і дотримання норм права, характеризуючи кожну з них студент повинен визначити соціальну роль і значення кожної. Наприклад, соціальна роль і призначення дотримання норм права полягає в тому, щоб не допустити скоєння дій, які б причинили шкоду не тільки суспільству і державі, але й особі і т.д. 4. Працюючи над четвертим питанням автор повинен акцентувати увагу на тому, що застосування - це такий спосіб реалізації права, який пов'язаний з владними діями юрисдикційних органів і посадовців. Останні виступають від імені держави, виконуючи покладені на них спеціальні функції і повноваження. Перед нами - одна з форм державної діяльності, спрямованої на втілення правових приписів в життя, практику. Правозастосування безпосередньо пов'язане з ефективністю дії законів і інших нормативних актів, вдосконаленням механізму правового регулювання, підтримкою правопорядку і дисципліни в суспільстві. Одночасно, сам процес застосування права повинен протікати в суворих рамках законності, що виключають свавілля, бюрократизм, тяганину, тим більше - хабарництво, здирництво. У яких же випадках виникає сама необхідність в застосуванні норм права, якими причинами воно викликається? Іншими словами, які підстави, цієї юридично владної дії? Застосовувати норми права - це означає застосовувати владу, а нерідко - примус, санкції, покарання. Правозастосування здійснюють тільки спеціальні суб'єкти. Саме тому пересічні громадяни не можуть застосовувати правові норми, іншими словами, застосовувати владу; такими прерогативами вони не наділені, хоча питання це в літературі небезперечне. Мета правозастосування - впорядкування взаємин між людьми і їх об'єднаннями, надання їм організованого і стабільного характеру. Література 1.Боннер А.Т. Законность и сраведливость в правоприменительнй деятельности.-М., 1992 2.Завадская Л. Механизм реализации права.- М., 1997 3.Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: нормы и патология.-М., 1982 4.Маликов М.К. Проблемы реализации права.- Иркутск, 1998 5.Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. К.,1990 6.Павлишин О. Правозастосування як об'єкт філософсько-правових досліджень//Право України.-2004.-№8 7.Палеха Р.Р. Механизм применения права //Проблемы правоведения. Вып.1.- Белгород, 2003 8.Решетов Ю.С. Реализация нор права.-Казань., 1989 9.Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм конституції //Право України.-1997.-№6 |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
| ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |