На перший погляд, що може бути спільного між однією з ділянок, а навіть підділянок, лінгвістики етнонімікою як частиною ономастики в загальному, науки про


НазваНа перший погляд, що може бути спільного між однією з ділянок, а навіть підділянок, лінгвістики етнонімікою як частиною ономастики в загальному, науки про
Сторінка5/40
Дата14.03.2013
Розмір4.36 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Царі із цієї династії, для яких прізвище Романов було історичним псевдонімом, одружувалися “за традицією” з німецькими принцесами. Так, Петро III одружився з принцесою Софією Августиною-Фредеріці-Ангольт-Цербською, майбутньою царицею Катериною II. Петро III і Катерина II народилися в Німеччині. Їхній син Павло І одружився з принцесою Вюртембергською Софією–Доротеєю. Їхній син Олександр І — з принцесою Луїзою Баден-Баденською. Про Миколу I навіть складено пісню: “Царь наш немец русский, носит мундир прусский”. Прадід Миколи I, одружений з дочкою Петра I, був справжнім німцем. “Отже, його дід, Петро III, був уже лише наполовину росіянин. Оскільки він, у свою чергу, одружився з німкенею, то його син Павло, батько Миколи I, був уже на 3/4 німець і лише на 1/4 росіянин. Однак Павло знову одружився з німкенею; значить, у його сина, в самого Миколи I, була вже тільки 1/8 частина російської крові та 7/8 німецької”[34]. Сам Микола I одружився з принцесою Фредерікою-Луїзою-Шарлотою-Вільгельміною. Їхній син — Олександр II — одружився з принцесою Максиміліаною-Вільгельміною-Августою-Софією-Марією-Гессен-Дармштадською. Олександр III — з принцесою Дагмарі Датською і останній цар — Микола II — з принцесою Алісією Гессенською. До речі, цей останній цар, який проводив жорстоку політику заборони української мови та культури, нещодавно був канонізований російською православною церквою як святий, разом з дружиною і дітьми.

Німецьке походження російських вінценосців треба було якось ідеологічно обгрунтувати. Ось звідки бралася схильність російських офіційних кіл до норманської концепції, яка історично виправдовувала панування чужинців-німців у царській імперії.

Хоча німці в Росії XIX ст. складали усього 1% населення, зате серед керівництва міністерства закордонних справ їх було 57%. Вихідці з Німеччини і німці, які народилися в Росії або в остзейських (балтійських) провінціях, становили серед керівництва військового міністерства 46%, серед керівництва пошти і шляхів сполучення — 62%. Відомо, наприклад, що всесильний начальник III “отдєлєнія” і шеф жандармів німець О. Бенкендорф взагалі не знав російської мови[35].

І після революції аж до середини 30 х рр. супроти норманістів серйозної полеміки в Росії не велося. Вважалося що варязьке питання вже остаточно “вирішене на користь норманів”[36]. Але з приходом у Німеччині до влади Гітлера з його расистськими проповідями пронорманська позиція радянських істориків раптово зазнала діаметральної переорієнтації. З’ясувалося, що норманське походження терміна Русь дає підставу німецьким ідеологам для політичного висновку, що тільки германський расовий елемент дав слов’янам організаційну та державницьку структуру, бо слов’яни (зокрема росіяни), мовляв, не здатні на державотворення. І тоді розпочалася нещадна боротьба з норманістами, які несподівано зробилися для марксистів-інтернаціоналістів запеклими класовими ворогами. Погляди норманістів офіційно засуджувалися як ідеологічно шкідливі, а вважатися “норманістом” стало політично небезпечним[37]. Відтоді радянські історики стали в цьому питанні на позицїї, близькі тій українській історіографії, що дотримувалася автохтонної теорії. “Із 40–50 х рр. в радянській історіографії утвердилася версія про “південноруське” походження назви, що першопочатково позначала територію Середнього Подніпров’я навколо Києва (так звана “Руська Земля” у вузькому розумінні, яка виявляється за літописними даними XII–XIII вв.)”[38].

Радянські історики стали пов’язувати походження терміна Русь з назвою притоки Дніпра — річкою Россю або з придніпровським містом Роднем чи одним і другим одночасно[39]. Початки цього погляду ведуть ще від Густинського літопису 1670 року. Автор літопису “між різними здогадами”, “чего ради наш народ Русю наречеся”, згадує, що се виводять “иныя от реки глаголемыя Рось”[40].

Затаврувавши погляди норманістів як фашистські та буржуазні, радянські історики писали: “Радянська історіографія остаточно спростувала антинаукове твердження норманістів, нібито термін “Русь” походить від назви норманського племені, яке в 2-й половині 9 ст. проникло в Східну Європу, заснувало тут державу і дало їй своє ім’я”[41]. Насправді походження слова “Русь” пов’язане з територією й стародавнім населенням сучасної України, особливо з Середнім Подніпров’ям, Києвом, Черніговом, Переяславом[42].

Українські діаспорні історики дотримуються певного компромісного вирішення проблеми. “Слово Русь, як можна думати, належало первісно чужому племені, яке підбило південні племена східнослов’янської групи, організувало серед них державу й само зникло, розчинилось серед слов’янської стихії, залишивши по собі одну назву, яка й стала тепер назвою нашої народності й нової держави. Ця назва Русь стала нашим національним іменем і держалася у нас дуже довго”[43].

Відзначаючи антинорманську позицію крайової історіографії, вони пишуть: “Це аж ніяк не заперечує важливість ролі, що її відіграли перші князі та їхні дружинники варязького походження у формуванні державного ладу в Київській державі”[44].

Новітні українські історики традиційно дотримуються антинорманістського спрямування. Так, у нещодавно виданій роботі читаємо, що “етнонім Русь виник на Середній Наддніпрянщині і вже в IX ст. міцно закріпився за Київською державою і був широко відомий за її межами. Згодом назва русь, руський вживалася за самоназванням українців. Етнічне визначення “руський” у розумінні “український” трапляється вже з XIV ст. і безперервно зберігається протягом століть”[45]. Подібної думки дотримуються інші сучасні дослідники: “Аналіз писемних свідчень показав, що найбільш правдоподібно слід уважити теорію південного походження назви Русь”[46].

Несподівано оригінальну версію оприлюднив академік Омелян Пріцак. Він спробував поєднати дві протилежні теорії — хозарську та норманську. До 930-х років, згідно з концепцією Пріцака, у Києві панували хозари (та й само місто Київ було засноване як хозарський форпост на західних рубежах каганату), згодом — нормани. Назву “Русь”, на думку Пріцака, перенесла до Східної Європи рутено-фризько-норманська торговельна компанія[47].

У каламутному вирі т. зв. “норманського питання”, якого ми коротко торкнулися, загубилася справжня проблема терміна Русь. Як бачимо, всі зусилля дослідників спрямовувалися на з’ясування його походження: скандинавське воно, тюркське, автохтонне чи ще якесь. Такий стан справ дає можливість російській історіографії за завісою схоластичних міркувань приховати інше надзвичайно важливе й актуальне питання: йдеться не про норманське, східне чи автохтонне походження етнічного терміна, яке має суто академічне значення, а про історію його вживання. Бо “не таке важливе походження назви, як те, що вона означає”[48]. Саме історія вживання терміна Русь та похідних є однією з тих фундаментальних проблем, що відігравали і відіграють донині величезну роль у становленні національної свідомості у східноєвропейських народів. Інакше кажучи, на відміну від питання про походження назви Русь, яке є, в усякому разі в наш час, більше суто теоретичним питанням, сама історія вживання терміна і його семантика належать до числа тих наукових проблем, що мають винятково злободенне політичне значення. Бо, як побачимо далі, все це розкриває механізм етнонімічної мімікрії московського імперіалізму[49]. Ось чому московські дослідники, які списали буквально гори паперу, породивши велетенську літературу про етимологію терміна Русь, майже зовсім нічого не говорять про історію його вживання. А історія ця — надзвичайно цікава і промовиста.

Чи не єдиний російський дослідник цієї проблеми в повоєнний час А. Соловйов скаржився: “XIX ст. вся увага російських істориків була поглинена горезвісним питанням про походження Русі і руського імені, проте питанням про розвиток цього імені вони зовсім не займалися”[50].

Не займалися, що не випадково, цим питанням російські історики і в XX ст. Не тому, звичайно, що їм ніяк не вдається, як вважав А. Соловйов, визволитися від нав’язливого “норманського питання”. Питання про розвиток назви Русь належить до числа тих небезпечних “слизьких” тем, розгляд яких приводить до розхитування самих основ традиційної (“звичайної”) схеми російської історіографії. Братися за таку тему російські історики не наважуються. Об’єктивний її розгляд неодмінно спричиниться до руйнування імперського історико-філологічного міфу про право Москви на Київську спадщину (Москва — другий Київ), з усіма наслідками, які з цього випливають.

[1] Дорошенко Д. Нарис історії України.— Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1966.— Т. I.— С. 19.

[2] Крип’якевич І.П. Історія України.— Львів: Світ, 1990.— С. 307.

[3] Кузьмин А. Г. Две концепции начала Руси в Повести временных лет // История СССР.— 1969.— № 6.— С. 86.

[4] Попов А. И. Славяне, Русь, Россия // Русская речь.— 1972.— № 2.— С. 107.

[5] Ключевский В. О. Сочинения: В 8 т.— М.: Госполитиздат, 1956.— Т. I.— С. 167.

[6] Грушевський М. Історія України-Руси: У 12 т.— К.: Наук. думка, 1991.— Т. I.— С. 623.

[7] Шахматов А. Древнейшие судьбы русского племени.— Петроград, 1919.— С. 52.

[8] Пайпс Ричард. Россия при старом режиме.— М., 1993.— С. 52.

[9] Крип’якевич І. П. Історія України.— Львів: Світ, 1990.— С. 36.

[10] Стрижак О. С. Етнонімія Птолемеєвої Сарматії. У пошуках Русі.— К.: Наук. думка, 1991.— С. 3.

[11] Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т.— 3 тє вид.— К.: Либідь, 1995.— Т. I: До середини XVIII століття.— С. 79.

[12] Цит. за: Геллер М. История Российской империи: В 3 т.— М.: “МИК”, 1997.— Т. I.— С. 3.

[13] Попов А. И. Названия народов СССР.— Л.: Наука, 1973.— С. 56.

[14] Шаскольский И. П. Вопрос о происхождении имени “Русь” в современной буржуазной науке // Критика новейшей буржуазной историографии.— Л.: Наука, 1967.— C. 176.

[15] Чапленко В. Походження назов “Русь”, “Рось” та споріднених із ними назов і слів // Наукові записки УТГІ.— Мюнхен.— 1973.— Т. XXV.— С. 116.

[16] Прицак О. О происхождении Руси // Хроника 2000. Наш край.— 1992.— Вып. 2.— С. 3.

[17] Книш Ю. Таємниця початкової Руси в Києві.— Вінніпег: УВАН, 1991. — С. 14.

[18] Косаренко-Косаревич В. Московський сфінкс.— Нью-Йорк, 1957.— С. 86.

[19] Щербаківський В. Про південне походження імени Русь // Збірник пам’яті Івана Зілинського (1879–1952). Спроба реконструкції втраченого ювілейного збірника з 1939 р.— Нью-Йорк, 1994.— С. 495.

[20] Прицак О. И. Происхождение названия Rus/Rus’ // Вопросы языкознания.— 1991.— № 6.— С. 115.

[21] Подільський А. Найновіші погляди на походження національних назв “Русь” і “Україна” // Нова Зоря.— 1939.— Ч. 26.

[22] Полное собрание русских летописей, издаваемое гос. Археографическою Комиссиею РАН [далі — ПСРЛ].— Изд. 3-е.— Петроград, 1923.— Т. 2, вып. 1.— С. 15 (текст подано сучасною транскрипцією).

[23] Мавродин В. Происхождение названий “Русь”, “русский”, “Россия”.— Л., 1958.— С. 7.

[24] Грушевський М. Історія України-Руси: У 12 т.— К.: Наук. думка, 1991.— Т. I.— С. 602.

[25] Дашкевич Я. Українські історичні традиції: нація і держава // Український час.— 1997.— № 1.— С. 4.

[26] Тихомиров М. Русская историография XVIII века // Вопросы истории.— 1948.— № 2.— С. 95.

[27] Мельникова Е. А., Петрухин В. Я. Название “Русь” в этнокультурной истории Древнерусского государства // Вопросы истории.— 1989.— № 8.— С. 24.

[28] Свєнціцкий І. Назва “Русь” в історичному розвитку до XIII го віку.— Жовква, 1936.— С. 18.

[29] Брайчевський М. Ю. Походження Русі.— К.: Наук. думка, 1968.— С. 7.

[30] Грушевський М. Історія України-Руси: У 12 т.— К.: Наук. думка, 1991.— Т. I.— С. 192.

[31] Маркович Я. Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях.— СПб., 1798.— С. 7, 11.

[32] Довженок В. И. Об этнической принадлежности населения Черняховской культуры // Древние славяне и Киевская Русь.— К.: Наук. думка, 1989.— С. 7.

[33] Чухонская династия.— Нагасаки, 1906.— С. 5.

[34] Шишко Л. Рассказы из русской истории.— СПб., 1906.— С. 5.

[35] Геллер М. Я. История Российской империи: В 3 т.— М.: “МИК”, 1997.—Т. III.— С. 21; Зайончковский П. А. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в.— М., 1978.— С. 179.

[36] Готье Ю. В. Железный век в Восточной Европе.— М., 1930.— С. 248.

[37] Агеева Р. А. Страны и народы: Происхождение названий.— М.: Наука. 1990.— С. 116.

[38] Горский А. А. Проблема происхождения названия Русь в современной советской историографии // История СССР.— 1989.— № 3.— С. 131.

[39] История СССР с древнейших времен.— М.: Наука, 1966.— Т. I.— С. 348.

[40] Грушевський М. Історія України-Руси: У 12 т.— К.: Наук. думка, 1991.— Т. I.— С. 193.

[41] Радянська енциклопедія історії України. — К.: АН УРСР, 1972. — Т.4.— С. 38.

[42] Там само.— С. 38.

[43] Дорошенко Д. Нарис історії України.— Львів, 1991.— Т. I.— С. 24.

[44] Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України.— Львів: Вид во НТШ, 1991.— С. 13.

[45] Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова.— К.: Наука, 1993.— С. 66.

[46] Толочко П. Русь — Мала Русь — Україна // III Міжнародний конгрес україністів. Історія.— Харків, 1996.— Част. І.— С. 3.

[47] Пріцак О. Походження Русі.— К.: Обереги, 1997.— Т. І.— С. 53.

[48] Крип’якевич І. П. Історія України.— Львів: Світ, 1990.— С. 36.

[49] Солженицын А. Выступления на украинско-русские темы // Звезда.— 1993.— № 12.— С. 161–166.

[50] Соловьев А. Великая, Малая и Белая Русь // Вопросы истории.— 1947.— № 7.— С. 24.

III. Русь етнічна або “вузька”

до змісту / наверх

У часи розквіту, за могутніх князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, держава Русь була найбільшою в Європі, охоплюючи територію від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя, від Тмутаракані на березі Азовського моря до хвиль Балтійського моря. Населення, що проживало на цій величезній і географічно розмаїтій території, існувало не в однакових господарських умовах. Середньовічна людина, звісно, ще дуже значною мірою залежала від природного середовища, від тих кліматичних обставин, у яких вона проживала. Історики Київської держави наголошують на вирішальному впливі природних умов у процесі її державотворення [1].

Як підкреслює О. Домбровський: “Вже саме явище, що історичний процес складається з трьох основних і універсальних у своєму засягу компонентів — часу, простору й людини, надає географічному факторові особливе значіння у складній композиції функцій історизму” [2].

Обширну імперію Рюриковичів ландшафтне середовище виразно ділило на окремі природні кліматично-рослинні зони. “Без сумніву, що територію в Європі, яка зайнята східним слов’янством, необхідно розбити на пояси, які розрізняються за властивістю клімату, грунтів і рослинного покриття, і трактувати кожний окремо” [3].

На півночі просторої Східноєвропейської рівнини, навколо Новгорода, розміщалася тайгова зона з прохолодним вологим кліматом, з переважанням хвойних лісів на бідних підзолистих грунтах. Далі, південно-східніше, в районі теперішньої Москви, розташована зона змішаних лісів з маловрожайними грунтами і значною площею боліт. За таких природних умов хліб у цій зоні лісів та боліт споконвіку родиться кепсько [4]. На півдні, навколо Києва, пролягла зона Лісостепу зі знаменитими родючими чорноземами, а ще південніше, в Причорномор’ї, розлігся Великий Євразійський степ, що бере свій початок у Монголії, біля Великої Китайської стіни, і закінчується долиною Дунаю, біля Альпійських гір, тобто охоплює дві частини світу. Багато авторів дотримуються гіпотези про те, що батьківщиною індоєвропейців були саме українські степи” [5]. “Багатий матеріал різноманітних джерел переконує нас у тому, що східнослов’янська державність визрівала на півдні, у багатій та родючій смузі Середнього Подніпров’я. Тут за тисячу років до Київської Русі було відоме хліборобство. Темп історичного розвитку на півдні був значно інтенсивнішим, ніж на далекій лісовій та болотистій півночі з їх пісними грунтами” [6]. Як стверджують дослідники, “саме тут, в країні чорнозему, в смузі переходу лісу до степу, були наявні умови для швидшого розвитку культури порівняно з північною лісовою смугою” [7]. Значне скупчення хліборобського населення, у порівнянні з сусідніми територіями, в дніпровському Лісостепу обумовлювалося якісно вигіднішими природно-географічними умовами. “Сприятливе для провадження сільського господарства та промислів поєднання Лісостепу і лісу, наявність розгалуженої річкової системи і запасів природних ресурсів поряд з іншими факторами сприяли також успішному розвитку виробничих сил і виробничих відносин, обумовлювали якісну різноманітність економіки цієї області” [8].
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Тема: Встановлення зв’язків між таблицями
У реляційних базах дані таблиці зв'язуються між собою за допомогою співпадаючих значень ключових полів. Ключовим полем може бути...
Готовий перший елемент квантового комп'ютера
Королівському суспільстві Великобританії в Лондоні австралійські вчені заявили про створення першого елемента, що може бути використаний...
Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін....
В авторському договорі може бути передбачена умова про його конфіденційність, за якою сторона зобов'язується не розголошувати інформацію...
Інтерактивні технології кооперативного навчання
Це може відбуватися одразу після організаційного викладу викладачем навчального матеріалу, на початку нового заняття замість опитування,...
Методично-бібліографічний відділ
З недавніх пір реклама стала не тільки невід’ємною частиною професійної діяльності, але й засобом для залучення читачів, розкриття...
Тема: «Сюжет в живописі. Біблійна тема.»
Навчити висловлювати власне естетичне ставлення до творів мистецтва, помічати непомітні, на перший погляд, речі
І. Альтернативні тести (1-8)
Чи є серед філософських систем такі, які не можна визначити ані як матеріалістичні, ані як ідеалістичні? Немає. Філософія може бути...
«Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194… року в Орані»
Оран, на перший погляд, місто звичайне, така собі французька префектура на алжирському узбережжі
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ
Податкового кодексу України, пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частиною 2, 4 статті...
СТРУКТУРА МП З ЗАГАЛЬНОЮ ШИНОЮ ЗВ’ЯЗКУ З ВИКОРИСТАННЯМ МОСТІВ Материнські плати: чіпсети
Чіпсет є сполучною ланкою між усіма компонентами МП і визначає, який процесор підтримується, яка пам'ять може бути використана і...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка