На перший погляд, що може бути спільного між однією з ділянок, а навіть підділянок, лінгвістики етнонімікою як частиною ономастики в загальному, науки про


НазваНа перший погляд, що може бути спільного між однією з ділянок, а навіть підділянок, лінгвістики етнонімікою як частиною ономастики в загальному, науки про
Сторінка4/40
Дата14.03.2013
Розмір4.36 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

[10] Про культ особи і його наслідки: Доповідь М. С. Хрущова на XX з’їзді КПРС.— “Пролог”, 1959.— С. 58.

[11] Дашкевич Я. Подзвінне операції “Вісла” // Українські проблеми.— 1997.— № 2.— С. 116.

[12] Некрич А. Наказанные народы.— Нью-Йорк: Хроника, 1978.— С. 88.

[13] Чуев Ф. Солдаты империи: Беседы. Воспоминания. Документы.— М., 1998.— С. 177–178.

[14] Волконский А. В. Малоросс или украинец?— Ужгород, 1929.— С. 6.

[15] Дейвіс Норман. Європа: Історія.— К.: Основи, 2000.— С. 72.

[16] Новая и новейшая история.— 1998.— № 5.— С. 23.

[17] Миллер А. Конфликт “Идеальных отечеств” // Родина.— 1999.— № 8.— С. 82.

[18] Алексеев В. П. Этногенез.— М.: Высшая школа, 1986.— С. 28.

[19] Этнонимы.— М.: Наука, 1970.— С. 10.

[20] Чеснов Я. В. Название народа: откуда оно? // Советская этнография.— 1973.— № 6.— С. 145.

[21] Дейвіс Норман. Європа: Історія.— К.: Основи, 2000.— С. 400.

[22] Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин.— Нью-Йорк; Париж; Торонто, 1987.— С. 93.

[23] Цегельський Л. Звідки взялися і що значать назви “Русь” і “Україна”?— Львів, 1907.— С. 28.

[24] Мушинка М. Русинізм на антиукраїнській основі.— Пряшів, 1992.— С. 15.

[25] Дашкевич Я. Національна самосвідомість українців на зламі XVI–XVII ст. // Сучасність.— 1992.— № 3.— С. 67.

[26] Хорошкевич А. Л. Русь, Русия, Московия, Россия, Московское государство, Российское царство // Спорные вопросы отечественной истории XI–XVIII веков.— М.: Ин т истории СССР, 1990.— С. 290.

[27] Новое в лингвистике.— М.: Наука, 1960.— Вып. І.— С. 114.

[28] Полєк В. “Русский”, “руський”, “російський”, “український”. Синоніми? Так! // Березіль.— 1991.— № 9.— С. 160.

[29] Рудницький С. Основи землезнання України.— Ужгород, 1926.— С. 33.

[30] Смаль-Стоцький С. Найважнійший момент в історії України // Літературно-Науковий Вісник [далі — ЛНВ].— 1931.— Т. 107, кн. 9.— С. 804.

[31] Толочко А. Химера “Киевской Руси” // Родина.— 1999.— № 8.— С. 29.

[32] Согрин В. В. 1985–1995: реалии и утопии новой России // Отечественная история.— 1995.— № 2.— С. 10.

[33] Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т.— К.: Основи, 1994.— Т. 1.— С. 46.

[34] Чехович К. Початки української нації // ЛНВ.— 1931.— Т. 106, кн. 4.— С. 351.

[35] Кузеля З. Назва території і народу // Енциклопедія Українознавства: Загальна частина / За ред. В. Кубійовича.— К., 1994.— Т. 1: Перевид. в Україні.— С. 13.

[36] Огоновський О. Історія літератури руської.— Львів, 1891.— С. 6.

[37] Brückner A. Geschichte Russlands.— Gotha, 1896.— Bd. I.— S. 250.

[38] Грушевський М. Звичайна схема “русской історії” й справа раціонального укладу історії східного слов’янства // Статьи по славяноведению.— СПб., 1904.— С. 5.

[39] Крип’якевич І., Дольницькшй М. Історія України.— Нью-Йорк: Вид во Шкільної Ради, 1990.— С. 223.

[40] Венелін Ю. О споре между южанами и северянами на счет их россизма.— М.: Изд во Имп. О ва Истории и Древн. Росс., 1848.— С. 9.

[41] Ісаєвич Я. Проблема походження українського народу: історіографічний і політичний аспект // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність.— 1995.— Вип. 2.— С. 8.

[42] Копач О. Нові обрії стародавньої України.— Торонто; Едмонтон, 1980.— С. 3.

IІ. Загадкова назва

до змісту / наверх

“Русь”, “Руська земля” — таку назву, як відомо, мала держава, що виникла у другій половині IX ст. в середній течії Дніпра, серед племені полян з центром у Києві. Назва “Руська земля” виникла подібно до інших літописних назв (Лядська земля, Болгарська земля, Угорська земля) від спільної назви народів, що заселяли цю територію, згодом етнонім (назва народу) перетворився в політонім (назва політичного утворення). “Ось вже більше тисячу років гримить це ім’я над землею. Усі його знають, усі знають, що воно означає. І, як це часто буває із загальновідомими повсякденними поняттями, вживають, не задумуючись, не сумніваючись в ясності і зрозумілості. Однак той, хто задумувався над походженням і давнім значенням цього імені, міг переконатися, яке далеке воно від ясності, яка важка відповідь на просте запитання, одне з основних запитань нашої науки, та й не лише науки, але допитливої національної свідомості: звідки пішла Руська земля?” — писав відомий російський історик О. Трубачов.

Першу відповідь дають наші літописи.

“Бѣ єдинь языкъ словѣнескь: словѣни, иже сѣдяху по Дунаєви, ихьже прияша угри, и морава, и чеси, и ляхове, и поляне, иже нынѣ зовомая Русь...” — читаємо в літописі за Лаврентієвським списком. Отже, слов’янські племена, які об’єдналися навколо Києва, поступово втратили свої племінні назви (поляни, деревляни, сіверяни і т. д.) і, перетворившись в єдину спільноту, ввійшли в історію з етнонімом Русь.

“Найстарша й основна назва для південного руського народу є Русь: так він сам себе називав, відколи із конгломерату племен став народом, і народом державним; так його називали й чужі (поляки називають його так і далі)”[1].

Походження цієї знаменитої назви здавна цікавило істориків. Воно стало об’єктом численних домислів і гіпотез, викладених у дослідженнях як історичного, так і лінгво-культурологічного напрямів[2]. Накопичена за два останніх сторіччя мовознавча та історична література, присвячена імені Русь, — величезна[3]. Обсяг її настільки зріс, “що майже не піддається огляду”[4].

Проте досі достатньо не з’ясовано ні історичне походження, ні етимологічне значення цього загадкового слова[5]. “Щодо значіння й початку сієї назви нема одначе повної згоди”, — ствердив М. Грушевський у спеціально присвяченому цій темі екскурсі[6]. “Походження імені Русі, не дивлячись на наполегливі старання вчених, зістається темним”, — скаржився ще на початку XX ст. академік Шахматов[7].

А наприкінці XX ст. до такого ж песимістичного висновку дійшов американський історик Східної Європи Річард Пайпс: “Звідки взялася назва “Русь”, проте зовсім не ясно”[8]. Інакше кажучи, до сьогодні немає чіткого, достовірного й остаточного тлумачення назви Русь[9]. “Історія світової етноніміки знає мало таких гострих, складних, заплутаних і безнадійно загнаних у глухий кут проблем, як та, що пов’язана з походженням одного з найпростіших східнослов’янських народознавчих термінів — слова русь (Русь)”[10]. Як відзначає Н. Полонська-Василенко, “походження цієї назви являє найбільшу загадку історії України, яка до цього часу не може вважатися цілком вирішеною”[11]. Історик Східної Європи О. Брюкнер дійшов висновку, що “людина, яка дасть правильне означення терміна “Русь”, знайде ключ до давньої руської історії”[12]. Багато вчених припускають, що ця проблема взагалі не має наукового розв’язання[13]. Історична наука “навряд чи коли-небудь зможе найти вповні переконливі рішення цієї складної і заплутаної проблеми”[14].

Сказане не перешкоджає появі нових лінгво-історичних варіантів етимології назви Русь. Тлумачать, наприклад, етнонім “Русь” навіть манерою чоловіків Подніпров’я голити голову[15]. Майже щороку з’являються нові публікації з новим тлумаченням походження терміна Русь[16]. Не так давно Ю. Книш вивів слово “Русь” із індоіранського культурного контексту[17]. Пробують виводити назву Русь то з фінської мови, то зі шведської, то з датської, готської, естонської, комі, удмуртської, карельської, угорської, хозарської, кельтської, литовської, тюркської, арабської, єврейської і навіть з древніх мов Близького Сходу. Як образно сказано, первісну метрику Русі трапляється “випорпують із-під “фундаментів піраміди Хеопса або пісків Сахари, Палестини і Мезопотамії”[18].

Кількість гіпотез постійно зростає. Виникають нові версії, нові вигадливі припущення. Гіпотези, в міру їх виникнення, чимраз більше ускладнюються. Оцінюючи новопосталі гіпотези, В. Щербаківський влучно зауважив: “У всіх дуже багато слів, і дуже багато фантазії, а конкретно дуже мало”[19]. Зараз налічується майже п’ятнадцять основних наукових гіпотез походження етноніма і хороніма (назви країни) “Русь”. Варіантів налічується більше сотні. Серед них, однак, найбільш поширені дві теорії: про скандинавське походження назви Русь і про її автохтонне (слов’янське) походження.

Невщухаючу полеміку щодо походження терміна “Русь” ведуть дослідники історії Східної Європи, починаючи з XVIII ст. 1749 р., в день іменин цариці Єлизавети, офіційний імператорський історіограф Герхард Фрідріх Міллер виступив з доповіддю “Origines gentis et nominis Russorum” (“Походження племені та імені російського”). Саме з цього 1749 р. питання походження Русі зробилося для вчених загадкою[20]. Услід за попереднім імператорським історіографом, теж німцем, Готлібом Зігфрідом Баєром, академік Міллер висунув теорію про норманське походження руської держави, а саму назву “Русь” виводив із шведської мови. Міллер твердив, що назва Русь походить від варязького племені Русів, яке на чолі зі своїми князями Рюриком, Синеусом і Трувором прийшло 862 році зі Швеції у Східну Слов’янщину і дало назву “руському” народові та “поклало початок Руській державі”[21]. Так була офіційно оприлюднена норманська теорія, яка базується на припущенні, що “руссю” фіни називали одне з племен шведів, а відтак від фінів назва перейшла до слов’ян. Норманська теорія спирається, головним чином, на початковий літопис “Повість временних літ”. Нестор-літописець там пише, що “Русь” — це варязьке плем’я, приведене Рюриком на заклик самих слов’ян. Під 862 роком Нестор повідомляє: “Ізгнаша (слов’яни) Варяги за море, і не даша їм дані, і почаша сами в собі володіти, і не бі в них правди, і воста род на род; і биша уособиці в них, і воєвати сами на ся почаша: ркоша: поїщем сами в собі князя, іже би володія нами і ряділ по ряду. — І доша за море к Варягам, к Руси, аще бо звахуть ті Варяги Русь, яко се друзії зовуться Свеє (Шведи), друзії же Урмани (Норвежці), Англане, инії: Готе, тако і сі ркоша Руси Чудь, Словени, Кривичі і всі: земля наша велика і обильна, а наряда в неї ніт; да пойдете княжить і володіть нами. І зібрашася три брати с роди своїми і пояша по собі всю Русь і придоша к словенам первіє, і срубиша город Ладогу і сіде старійший в Ладозі Рюрик, а другий Синеус на Білоозері, а третій Трувор в Ізборьсці. І от тіх Варяг прозвася Руская Земля”[22].

Так, згідно з літописцем Нестором, відбулося покликання заморських варягів. Шукати генеалогічні коріння панівних династій десь “за морем” складало, як відомо, середньовічну літописну традицію[23]. Хай там як, але із першим кроком наукових досліджень оповідь Нестора про початки Руської держави багатьма російськими істориками “прийнято просто як догмат, тим більше, що наукові дослідження розпочали німецькі вчені”[24]. Доречно тут сказати, що неслов’янське походження назви Русь аж ніяк не варто розцінювати як принципову зневагу національної честі. Я. Дашкевич справедливо вважає, що не варто робити об’єктом національного престижу події, яким минуло понад тисячу років. “Норманські державні утворення займають відповідне місце в історії Англії, Франції, Італії — і цілком не заваджають національному престижеві відповідних націй”[25].

Загальновідоме, наприклад, іншомовне походження назви ряду європейських країн і народів. Так, римська Галлія і її населення отримали своє нове ім’я Франція (французи) від германського племені франків, Англія і англійці — від германського племені англів, слов’янська Болгарія і болгари — від племені тюркського походження — булгар. Але в специфічних умовах царської імперії питання про походження терміна Русь набрало відразу позанаукового політичного забарвлення.

“Так звана норманська теорія покликання Русі з самого початку не була простою теоретичною проблемою, а була стягом войовничих німецьких придворних кіл і служила винятково політичним цілям”[26]. Після згаданого виступу Міллера відразу спалахнула гостра ідеологічна суперечка. За наполяганням Ломоносова, доповідь Міллера була конфіскована та знищена. Так розпочалася боротьба “норманістів” із “антинорманістами”, яка триває досі. Норманісти, доказуючи, що слово Русь є давнім етнічним означенням шведів, робили з цього політичний висновок, що так звані східні слов’яни нездатні до самостійної історичної діяльності. Ось чому це питання має чітко виражений політичний характер[27].

Як погляди норманістів, навіть у пом’якшеній формі, набирають антислов’янського присмаку, видно з такої цитати: “Три головні сточища водні — Балту й північного Білого моря, Каспію й Чорного моря — ось шляхи торговлі й культурних зв’язків, на яких спільні володарі північногерманського походження — своєю проворністю, твердою витривалістю і грізною мужністю — поклали основу державної організації народів, злучених у східнослов’янській мовній групі”[28].

Теза норманістів переносила питання про походження Русі “з царини історії слов’янщини до сфери історії скандинавських народів. Для слов’ян залишалася роль інертної маси, підложжя для історичної активності норманських зайд”[29].

Як вже було сказано, з часу виголошення академічної промови Міллера історики поділилися на два антагоністичні табори. Одні з них (Баєр, Міллер, Шлецер, Кунік, Томсен, Мягісте та ін.), а за ними майже всі російські історики (Татіщев, Карамзін, Соловйов, Ключевський, Погодін та ін.) визнають, що термін “Русь” скандинавського походження. Інші, в тому числі ряд видатних українських істориків (Максимович, Костомаров, Антонович, Грушевський, Багалій, Чубатий та ін.), вважають, що назва Київської держави і її народу — місцевого, автохтонного походження.

Найкраще погляди антинорманістів висловив патріарх української історіографії Михайло Грушевський: “Очевидно “Русь” було спеціальне ім’я Київської околиці, Полянської землі, і як всі проби вивести руське ім’я від інших чужих народів, північних і полудневих, не удаються досі, то приходиться вважати його просто тубильним споконвічним іменем Київської околиці”[30].

Існують розмаїті компромісні версії. Наприклад, Р. Смаль-Стоцький, Г. Вернадський, Г. Пашкевич доводять подвійне (скандинавське і подніпровське) походження назви “Русь”. Згідно з їхніми версіями, назва пов’язана одночасно з норманами і зі слов’янами Подніпров’я. На думку Смаль-Стоцького, запозичене у фінів ім’я шведських вікінгів (варягів) “Ruotsi” у слов’янізованій формі “Русь” після завоювання норманами Подніпров’я зустрілося тут, у слов’янському середовищі, з місцевим словом “русь”, що виникло від кольору волосся — “русий”. З ним згідний Г. Пашкевич, який доказує, що термін “Русь” виник на означення кольору “червоний”, “рудий”. Нормани були, гадають, здебільшого рудими. А тому заснована норманами держава отримала назву Русь. Про русяве волосся перших слов’янських поселенців на Подніпров’ї, а звідти — назви Русі, писав ще в XVIII ст. український історик Я. Маркович[31].

Г. Вернадський припускає, що в середині VIII ст. зі Швеції в приазовський степ прибула ватага норманів, яка власне створила руську державу. Пізніше, в IX ст., із Данії на терени Подніпров’я прибула нова хвиля варягів. Північна (датська) і південна (шведська) “русь” злилися в одну державу з тією ж назвою.

Концепція норманістів, незважаючи на її антипатріотизм для самих росіян, набрала в російській історіографії XVIII–XIX ст. характеру офіційної версії походження Руської держави. М. Карамзін вбачав навіть якісь особливі достоїнства слов’ян у тому, що вони нібито добровільно вибрали монархічний спосіб правління, закликавши чужоземних норманських правителів. Протягом усього дореволюційного періоду норманісти посідали в російській науці панівне становище[32]. Така неприхована, як–не–як антипатріотична, постава російських істориків мала свої позаісторичні політичні причини. Як відомо, невдовзі після Петра I на царському троні засіли поспіль одні чужинці[33]. Династія Романових у прямому чоловічому поколінні припинила своє існування зі смертю Петра II, в жіночому — зі смертю Єлизавети Петрівни. З 1761 року аж до березня 1917 року, тобто до відречення Миколи II, Російською імперією правила німецька за своїм походженням династія Гольштайн-Готторн. За допомогою генеалогічної еквілібристики її продовжували офіційно називати династією Романових, проте істина ніколи не була таємницею для дослідників.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Тема: Встановлення зв’язків між таблицями
У реляційних базах дані таблиці зв'язуються між собою за допомогою співпадаючих значень ключових полів. Ключовим полем може бути...
Готовий перший елемент квантового комп'ютера
Королівському суспільстві Великобританії в Лондоні австралійські вчені заявили про створення першого елемента, що може бути використаний...
Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін....
В авторському договорі може бути передбачена умова про його конфіденційність, за якою сторона зобов'язується не розголошувати інформацію...
Інтерактивні технології кооперативного навчання
Це може відбуватися одразу після організаційного викладу викладачем навчального матеріалу, на початку нового заняття замість опитування,...
Методично-бібліографічний відділ
З недавніх пір реклама стала не тільки невід’ємною частиною професійної діяльності, але й засобом для залучення читачів, розкриття...
Тема: «Сюжет в живописі. Біблійна тема.»
Навчити висловлювати власне естетичне ставлення до творів мистецтва, помічати непомітні, на перший погляд, речі
І. Альтернативні тести (1-8)
Чи є серед філософських систем такі, які не можна визначити ані як матеріалістичні, ані як ідеалістичні? Немає. Філософія може бути...
«Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194… року в Орані»
Оран, на перший погляд, місто звичайне, така собі французька префектура на алжирському узбережжі
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ
Податкового кодексу України, пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частиною 2, 4 статті...
СТРУКТУРА МП З ЗАГАЛЬНОЮ ШИНОЮ ЗВ’ЯЗКУ З ВИКОРИСТАННЯМ МОСТІВ Материнські плати: чіпсети
Чіпсет є сполучною ланкою між усіма компонентами МП і визначає, який процесор підтримується, яка пам'ять може бути використана і...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка