Виховуємо загальнолюдські цінності
|
|
Скачати 0.85 Mb.
|
|
Вчитель: Великий державний правотворчий шлях відтворений в Конституції України. У законі чітко записано, що державною мовою є українська. 53-тя стаття гарантує кожному безкоштовну повну загальну середню освіту, гарантує право вивчення наук рідною мовою. Багато громадян України хочуть, щоб із прийняттям Конституції за один день все змінилося. Історія – це діяльність людини, яка прямує до своєї цілі; це діяльність всього народу, який іде до своєї мети. А яка вона, мета українського народу? Боротьба за зміцнення власної держави! Україна повинна посісти гідне місце серед рівноправних держав світу. Шлях до того довгий і тернистий. Зроблено лише перші кроки, а попереду – тяжка праця, найвиснажливіша боротьба. Батько: Ми віримо в сили розуму свого народу, який повинен сам вирішувати свої національні проблеми, а не чекати допомоги зі сторони. Доля України – в наших руках. Юнак: Ні, не згине Україна В печальній неволі: Ми відродим землю предків Для кращої долі. Розбудуєм, уквітчаєм Україну гідно. Чим пишається кохана, Примножимо плідно. Вчитель: Україна – країна трагедій і краси; країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її. Ви – майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте культуру, славте її. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність - будемо шановані іншими! С.В. Кущенко, О.Ю. Кубявка, вчителі Ватутінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. М.Ф.Ватутіна МОВО РІДНА, СЛОВО РІДНЕ! Мета:
Розповідь учня: При дорозі, на похиленому закіптюженому стебельці низькорослого деревію, сиділо крихітне червоне Сонечко. Воно щойно народилося, забралося на верхівку білого м’якого суцвіття, озирало зі своїх, як йому здавалося, казкових висот безмежний простір навколишнього світу. А ще невисохла крапля роси, що ховалася в затінку листя кульбаби, бачилася йому бездонним морем... Поруч з малим опустилося доросле Сонечко і сказало:
Мова дорослого Сонечка розбурхала уяву малого. Воно розгорнуло крильця і полетіло. Забиралося з високої стеблини на ще вищу, посиділо й на дереві, набачилося стільки різних див, простору й світла, що зір і крильця його стомилися, а серце проймала незрозуміла болюча печаль. Світ справді красивий і безмежний, але в кожного Сонечка шлях до нього починається з тієї стеблини, де воно вперше глянуло на крапельку роси, що показалася йому морем, де вперше відчуло силу власних крилець. І стеблина та чомусь видається найчистішою і найвищою. І Сонечкові так закортіло знову побачити її, ту свою стеблину, що воно знялося з високої тополі і прилетіло до шляху, безпомилково знайшло те м’яке суцвіття, бо вели його не очі, а серце. Стеблина деревію полегшено зітхнула й прошепотіла: „А я вже думала, що й ти мене залишило!” „Ні, — відповіло Сонечко, — як же я можу залишити, коли для мене нічого ріднішого у світі немає, як ти!” Класний керівник: Отже, немає для людини нічого ріднішого, ближчого, ніж рідна земля, рідна мова. Та мова, якою почув перше пестливе слово матері, схиленої над колискою, першу колискову. Немає ріднішої мови, ніж та, якою вимовив перші слова у своєму житті, через яку пізнав навколишній світ, яка стала твоєю провідною зіркою. Письменник братнього нам народу Тургенєв сказав про рідну мову: „У часи зневіри, в годину важких думок про долю мого рідного краю, — ти одна моя підпора і запомога, о велика, могутня, правдива та вільна рідна мово! Якби не було тебе, то як не впасти в розпуку, бачачи усе те, що коїться дома?.. та як його і не доняти віри, щоб таку мову не було дано великому народові!” З цих слів видно, який же великий, неосяжний і безсмертний скарб культури нашого народу ми маємо успадкувати. Наша мова досконало вишукана й коштовно прекрасна. Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Вона з голосу тура, мисливських сурм, скрипу дерев’яного рала, крику погонича, стогону вола в борозні, рокоту комбайна – вся з колосся, осмаленого війнами і торкнутого „мирною” радіацією.
І. Рідне слово! Скільки в тобі материнської лагідності й доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними! Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! ІІ. Яка ти прекрасна, українська мово! Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена письменниками! Яка ти багатогранна, ніжна, чиста, як промінчики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами. Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим ти відкриваєш мудрість людської душі. Ти повна сил, як кремезний дуб широколистий, тобі рости, рости і не в’янути, бо у твоїм серці „великого народу ніжна і замріяна душа”. І. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Зародившись десь на світанні спільного слов’янського життя, українська мова на рідній споконвічно українській землі витерпіла страшні лихоліття, тортури, пережила утиски, заборони. (Ведучі читають слова, дівчата в українському вбранні виходять із запаленими свічками із табличками з датами, стають у центрі.)
ІІ. Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави. Читці: А мова не корилася царю – Заборонить дощеві поливать Ані царю, ані його сатрапам, Гінке стебло, щоб не зросло колосся, З орлом двоглавим стаючи на прю, Поетові – писать і малювать, Що брав її у пазуристі лапи. Щоб приректи народ на безголосся? Несла устами відданих синів О, як хотіла, прагла воля зла, Мужицьку правду, ту, що є колюча, Щоб ти була лиш суржик, мішанина, Сміялася з ненависних панів, Щоб вічно недорікою була Що їхня правда на всі боки гнучка. На втіху скалозуба-міщанина! Плюндрованій не надавали прав, Хай давню жуйку міщанин жує, – Немов на звіра, об’являли лови. Воскресли, піднеслися духом люди. Орел впивався в душу, тіло рвав – Бо є в народу воля, сила є, Він був безмозкий, хоч і двоголовий. І рідна мова є, і вічно буде. Заборонити дереву рости, Ширяти вольній птиці у блакиті, Живій ріці між берегів плисти, Ходити сонцю по своїй орбіті? ІІ. Як довго ждали ми своєї волі слова, І. В землі віки лежала мова І ось воно співа, бринить. І врешті вибилась на світ. Бринить, співає наша мова, О, мово, ночі колискова! Чарує, тішить і п’янить. Прийми мій радісний привіт. Навік пройшла пора безславна, Як довго ждали ми... Уклін чолом народу, Цвіти і сяй, моя державна... Що рідну мову нам зберіг. Зберіг в таку страшну негоду, Коли він сам стоять не міг. ІІ. Українською мовою розмовляє понад сорок вісім мільйонів людей. Вона багата, красива і милозвучна. Вважається, що за милозвучністю українська мова посідає друге місце у світі після італійської. Це державна мова України. Українська мова – одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. І. Калиновою, солов’їною називали прекрасну українську мову поети. Це неповторна мова Шевченка і Франка, Лесі Українки і Коцюбинського, Тичини і Сосюри, Рильського і Малишка, сучасних представників красного письменства. Українську мову шанують у світі. Твори українських письменників перекладено в багатьох країнах. Водночас тисячі томів світової літератури видано українською мовою. Читці: Мово рідна! Колискова Ну, а третє слово – „мила” – Материнська ніжна мово! Буря крові, пісня рвійна Мово сили й простоти, – І така, як пах любистку, Гей, яка ж прекрасна ти! І така. Як мрійка мрійна... Перше слово – крик любові, Перейшов усі світи я, Сміх і радість немовляти, Є прекрасних мов багато, Неповторне слово „мати” – Але першою, як мати, Про життя найперше слово... Серед мов одна лиш ти є. Друге слово – гімн величний, Ти велична і проста. Грім звитяг і клекіт орлій, – Ти стара і вічно нова. Звук „Вітчизни” – неповторний Ти могутня, рідна мово! І простий, і предковічний... Мова – пісня колискова. Мова – матері уста. Я – українець, а не малорос, А це ж говорить тиша і гроза, Пишаюсь родом тисячокорінним... Зі струн бандури красно воскресають Тарас за мене мучився й боровсь, Кушнерик-чарівник із Вересаєм, Щоб я зродився зерням України. І з ними моя дума воскреса. Іще по ненародженім мені І збіжжя наливається моє, Топталися лакузи й недовірки, І злаком кожним пружиниться і чує: І Україна корчилась в огні, Зозуля сива над Дніпром кує, І рідна мова калиніла гірко. І слава предків кошем козакує. Співоче поле – ось моя земля, Я – хлібороб на батьківських ланах, Доглянута пісенністю полільниць, В краях співдружних свій, а не приблуда. І нині пізнають мене здаля У молодому житі й полинах По жесту слова: мовить українець. Я українське слово спеленав І йду із ним довірливо між люди. Ви – юний цвіт нової України, Ще „ненародженим” Тарас великий У ваші очі дивиться народ. Молитись вам на волі заповів. Верстати шлях вам суджено єдиний: Хоч лютували зайди й недоріки, Під кольорами сонця й неба сині Щоб наш народ зробити без’язиким. Сягнуть в житті небачених висот. До вас дійшли молитви козаків. Ви – українці вдачею і словом: Не довелось вам падать на коліна Вам до лиця і щедрість, і любов. Під знавіснілих яничарів крик. Усім співала ненька колискову Сьогодні час великого прозріння: І купіль готувала любисткову, Шукайте в праці й злагоді спасіння – Щоб добротворцем кожен в світ ішов. І вас Господь благословить навік. Завершуємо наше свято „Молитвою до мови” Катерини Мотрич. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змаліла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами, Стражденнице, великомученице, Матір Божа наша, в Сибір й на Колиму погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською погибеллю засіяна! Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем, я ж самоспалюючою любов’ю своєю відгоню від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ її на віки! Л.О.Севрук, класовод 6 класу Ватутінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. М.Ф.Ватутіна Мати – берегиня роду Мета:
План:
Інтер’єр: у центрі залу «Образ Божої Матері», рушники, квіти. На дошці та на видних місцях вислови про матір: У нашім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Т. Шевченко Слово « мама» великеє, Найкращеє слово. Т. Шевченко Вибрать можна друга і по духу брата. Та не можна рідну матір вибирати. В. Симоненко Лиш матір вміє жити, Аби світитися, немов зоря. В. Стус Усім, що досягла я в пісні. Завдячую тільки своїй добрій ненці. Н. Матвієнко Хід виховного заходу Створення позитивного емоційного настрою. Звучить мелодія пісні «Зеленеє жито, зелене». Під стихаючі звуки пісні діти зустрічають гостей. Класний керівник: Мама… Це прекрасне слово на землі, перше слово, яке промовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина у хвилини страждання і горя, в хвилини радості й печалі пташкою надій злітає з наших вуст, тамує біль. Матерів мільйони, і кожна несе в серці любов. Жінки однаково прекрасні, коли підносять дитину до грудей. Кожен скаже: «Найкраща мама – моя», бо безмежна її ніжність, хто б вона не була, де б не жила… Учень. Перше слово сказав із колисочки прямо: «Мамо!» Виріс, солдатом прийшов на вокзал і з гамом: «Мамо!» Йдучи в атаку, впав і так само: «Мамо!» Звівся і припав до життя вустами: «Мамо!» Учениця. Мама! Вона, як дивна-предивна музика, хвиля за хвилею зливає з душі тугу і втому, надихає до творчості і любові. Вона як молитва оберігає нас, прощає гріхи, закликає до життя і спокути. Усе прекрасне на землі від Сонця і Матері. Учень. Мама – перше слово, вимовлене мною, Мама – перша подруга моя, Мама, все святе пов’язане з тобою, Мамо, лиш у тебе вірю я. Звучить пісня на слова Б. Олійника «Мамо, вечір догоряє…» Учениця. Мати – щира шанувальниця народних звичаїв, традицій, невсипуща піклувальниця про долю дитини, берегиня її сну і спокою, наставниця і порадниця в житті, захисниця у дні лихоліття. (Звучить «Аве Марія» Шуберта) Учениця. У нас, українців, ніжне любовне ставлення до матері знайшло відображення у великій кількості звертань до неї: «мама, матінка, неня, ненька, матуся, мамуся». «Матері не купити, не заслужити», «До людей – по розум, до матері – по серце», «Дім тримається не на землі, а на жінці» - так кажуть про жінку-матір народні прислів’я та приказки. Учень. Без матері немає життя на землі. Саму землю ласкаво називають «Земля-мати». Матір мають не тільки діти, звірята, а й навіть рослини, квіти. Існує такий переказ про квітку сон: «У всіх квіток є своя мати, тільки в сон-трави – не рідная мати, а зла мачуха. Ось тільки ще сніги стали тануть, а вона вже прийшла, розбудила його: «Вставай, сонливий та дрімливий, вже всі квітки цвітуть, один ти спиш». Ось він схопився і одцвів раніше за всіх, ніхто його краси і не бачить». Учениця. Калина, верба, тополя, мальви… Одвічні символи, якими опредметнювалося найсвященніше, найдорожче, найсокровенніше – любов до рідної землі, до свого народу. Не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви – ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували – там земля мила, де мати родила. Звучить пісня «Мамина вишня» Учень. Яка мати не співала легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх? Щоб навчити любові, треба самому любити, і мати віддає любов своїй дитині ніжною материнською ласкою, лагідним словом, піснею. І вже перша мамина пісня закладає в дитячому серці цеглини духовного храму, де поселиться любов. Мужаєм ми, всьому приходить час, Та з юних літ й до самого сконання Із биттям серця вічно б’ється в нас Народжене любов’ю слово «мама». Звучить пісня «Чорнобривці» Учениця. Мати й дитя – найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці. Народні легенди балади розповідають про матір, яка, не задумуючись, віддає своє життя за щастя дитини. Народні перекази з великою симпатією розповідають про богородицю, співчуваючи мукам матері, що втратила сина. Згідно з цими переказами, вся навколишня природа прагне допомагати святій матері. Дерева вкривають її з немовлям від погані, пташата допомагають сушити випрані ризи, відносячи їх на небо, скидають по пір’ячку, щоб вимостити ясла новонародженого хреста. Ластівка перешкоджає чоловікам, що збивають хреста, крадучи у них цвяхи. За це Бог поблагословив ластівку, і живе вона між людьми. Учень. Мами… в усі часи всі народи пов’язували з нею найсокровенніше, возвеличували її, як найбільшу святиню. Вона – корінь життя. Вона – берегиня роду. Є в мене найкраща у світі матуся, За неї до тебе, пречиста, молюся, Молюся устами, молюся серденьком До тебе, небесна Ісусова ненько. Благаю у тебе дрібними сльозами Опіки та ласки до любої мами. Пошли їй не скарби, а щастя і долю, Щоб дні їй минали без смутку і болю. Рятуй від недуги матусеньку милу, Даруй їй здоров’я, рукам надай силу, Щоб нами раділа, пишалась усюди, За це я складаю в молитві долоні До тебе, царице на сонячнім троні. Учениця. Дивлюся в теплі неньчині очі, в яких, здається, одсвічує вся блакить рідної землі. І запитую: «А що означає берегиня?» «Берегиня, люба моя донечко, – відказує вона, – це наша оселя. Усе в ній є, що ми нажили, що приберегли від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися – хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті – все це, щоб ти знала, і є берегиня». Звучить пісня «Смерекова хата» Учень. Пам’ятайте, що матері ні купити, ні заслужити. То ж бережіть своїх матерів, шануйте їх. Знайте, що ранню старість і хвороби приносять не стільки праця, як сердечні хвилювання і переживання. Ваше недобре слово, негідна поведінка, – це рана на ніжній материнській душі. Мама все вибачить, все переживе – і образи, і біль, і горе, але рана на материнському серці гоїться дуже довго. Учениця. А ось послухайте старовинну українську легенду про неньку. Був у матері єдиний син. Оженився він на дівчинці дивної, небаченої краси. Та серце у дівчини було чорне, недобре. Привів син молоду жінку у рідну домівку. Не полюбила невістка свекруху, сказала чоловіку: «Хай не заходить мати в хату, посели її в сінях». Поселив син матір в сінях, заборонив їй заходити в хату. Боялася мати показатися злій невістці на очі. Як тільки невістка йшла через сіни, мама ховалася. Та мало невістці і цього. Каже вона чоловіку: «Щоб і духом матері не пахло в хаті. Пересели її до хліва». Переселив син матір до стодолу. Тільки вночі виходила матір із темної стодоли. Якось вже під вечір відпочивала молода красуня під розквітлою яблунею і побачила, як мати вийшла із стодоли. Розсердилася, розлютувалася дружина, прибігла до чоловіка: «Якщо хочеш, щоб я жила із тобою, то убий свою матір, вирви із її грудей серце і принеси мені». Не заперечило серце сина. Причарувала його небачена краса дружини. Каже він до мами: «Ходімо, мамо, скупаємося в річці». Йдуть до річки кам’янистими берегами. Зашпорталася матір об камінь. Розсердився син: «Що ти, мамо, шпортаєшся? Чого не дивишся під ноги? Так ми до вечора будемо йти до річки». Син убив маму, вирвав з її грудей серце, поклав на кленовий листок, несе. Тріпочеться материнське серце… Зашпортнувся син об камінь, упав, вдарився коліном, впало гаряче материнське серце на гострий камінь, закривавилось і зашепотіло: «Синочку, мій рідний, тобі боляче?» Заплакав, заридав син, схопив гаряче материнське серце долонями, притис до грудей, вернувся до річки… Пішли вони обоє в степ і стали двома курганами… Учень. Мама! Найдорожче слово в світі! Де б не був ти, Щоб ти не робив, Та вона твій шлях завжди освітить Ніжним серцем, відданим тобі. В дні сумні Та в дні, на щастя щедрі, Мама буде в житті твоїм, То ж живи, як мама, Щиро й чесно, І, як мама, лиш добро твори. Звучить пісня «Про рушник» на слова А. Малишка Учениця. За все, що маю, дякую тобі, За все, що маю і що буду мати… Нехай світанок цим весняним святом Над цілим світом зоряно цвіте. Хай сяє сонце в серці слово мати – Таке незгасне, вічне і святе. Діти дарують квіти мамам. Н.В. Котик, С.В.Кривенко, О.Д. Городнійчук, учителі Ватутінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. М.Ф.Ватутіна Людина починається з добра Мета:
Хід уроку I .Організація класу. Уважно подивіться довкола себе. Кого ви бачите? Учні, вчитель, діти, дорослі — як усіх назвати одним словом? II. Актуалізація знань учнів. 1.Бесіда. Люди, людство, а кожен із нас — людина. Хто така людина? Як тлумачить це поняття словник ? Знайдіть і зачитайте. (Людина — жива істота, наділена мисленням, мовленням, здатна створювати знаряддя праці і користуватися ними). —Чи достатньо цього визначення для відповіді на поставлене запитання? Чим би ви доповнили це тлумачення? Поспілкуйтеся в групах і дайте свої доповнення. 2. Робота над віршем В. Симоненка « Ти знаєш, що ти – людина…» Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві, злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба – Гляди ж не проспи! Бо ти на землі – людина, І хочеш того чи ні – Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Роздуми над почутим. – Чому треба спішити жити? − Як потрібно жити? 3. Робота над оповіданням В.О.Сухомлинського "Важко бути людиною". ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід». Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежить у долині за кілька кілометрів од села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Вони зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, а нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли з кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала: — А ми ж не подякували жінці за воду,— її очі стали тривожні. Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
Вона обернулась і рушила до хутірця. За нею пішли всі. . Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом. — Прочитайте в групах оповідання і дайте відповідь на запитання: 1 група. Чи можна невдячність назвати дрібницею? Чому? 2 група. Чи однакове ставлення до людей було у друзів? З чого це видно? 3 група. Коли і хто може відчувати сором перед самим собою? Чому? 4 група. Чому важко бути людиною? (Відповіді на запитання заслуховуються, починаючи з 1 групи, по черзі). Висновок. Кому в людському оточенні неважко бути людиною? Що для цього потрібно робити? III. Повідомлення теми і мети виховної години Отже, людина у світі. Що вона несе в навколишній світ? Яке її призначення? Яка мета людського життя? Часто ці запитання постають перед нами. Спробуємо відповісти на них разом, щоб допомогти собі і своїм товаришам у сьогоденному і майбутньому житті. IV. Робота над темою уроку.
Кожна група обирає вислів, що, на їхню спільну думку, розкриває призначення людини. Справжній скарб для людини —вміння працювати. ( Езоп) Любов є сила життя. (Л.М.Толстой) Призначення людини – творити добро. (В.І.Даль) Без справжньої дружби життя – ніщо. (Цицерон) 2. Побудова гірлянди асоціацій. У вчителя зроблені заготовки дерева асоціацій. Під час захисту вислову вчитель вивішує частини дерева з написами: корінь + стовбур — добро гілки дерева — праця, любов, дружба —Чому дерево має такий вигляд? Що лежить в його основі? Чому? 3.Робота в групах. Завдання. 1група. Навести приклади з життя, що сенс має тільки та праця, яка виконується з добром. 2група.. Навести приклади з життя, що сенс має тільки та любов, яка сповнена добром. 3група. Навести приклади з життя, що сенс має тільки та дружба, яка основана на добрі. 4група. Доповнити дерево асоціацій тими сторонами людського життя, що сповнені добра. 4. Слухання і обговорення віршів. Людина починається з добра Сказав мудрець: — Живи! Добро звершай! Та нагород за це не вимагай! Лише в добро і правду вищу віра Людину відрізня від мавпи і від звіра! Хай оживає істина стара: Людина починається з добра! Л.Забашта Що таке доброта? Доброта, як промінь сонця, Що з'явився у імлі, Пригорнувся до віконця І розлився по землі. Доброта, як ласка мами, Віддає любов свою. Ніжить серденько так само, Як і пісенька в гаю. Доброта, як щедрість літа, – Радість, щастя і краса! Як волошка серед жита, Ще, як дощик і роса. Пам'ятайте, любі діти, Істина така проста! Найцінніше в цілім світі – Це любов і доброта. — У чому полягає стара істина? — У чому призначення людини?
5. Робота над поняттям «особистість». А) Загляньте у словничок. « Особистість – конкретна людина, з її культурою, особливостями характеру, поведінки; індивідуальність, особа » − Щоб ви добавили? Б) Гра « Яким потрібно бути?» Виберіть ті риси, які, на вашу думку, повинна мати кожна особистість. ( Доброта, жадібність, злість, щедрість, егоїзм, скромність, брехливість, грубість, ввічливість, працьовитість, задавакуватість, ледарство, хитрість, простодушність, упертість, боягузтво, дисциплінованість, відповідальність, старанність, легковажність, наполегливість, неслухняність, товариськість, інертність, байдужість, відвертість, безпорадність, доброзичливість, дбайливість) Учитель читає, а учні сигналізують картками « Так чи ні». В) Гра « Люстерко». Як у дзеркальце дивлюся, Сам собі я похвалюся, Бачте, випадок який, П              ослухайте, я такий…Напишіть на промінчиках, який ти є. Декілька учнів зачитують свої риси, які записали на промінчиках. V. Узагальнення знань учнів. 1. Робота над прислів’ями. Відновіть і поясніть значення прислів’їв. Добре роби, а добрі діла. Не одяг красить людину, а людину – по ділах. Дерево цінують по плодах, виросте звичка. Посієш вчинок – добро й буде. 2. Гра "Мікрофон. (учні по черзі передають "мікрофон" і висловлюють свої думки). — Про які добрі справи можемо говорити вже сьогодні? 3. Гра « Додай слівце» Щедро ллє проміння сонце У твоє й моє ... (віконце), Щоб в теплі ми виростали Й світло людям ... (дарували). Й де б ми в світі не були, Щоб завжди любов ... (несли), Щастя, радість і тепло, Щоб чудово всім ... (було). В світ прийшли ми: я і ти – Для любові й ... (доброти)! Вудь привітним і прихильним, Добрим, лагідним і... (сильним). Вчися правдою прожити, Теплим словом вмій ... (зігріти). Вчись завжди допомагати І людині... (співчувати). І старайся так прожити, Щоб, як сонечко,... (світити)! І в душі завжди нести Теплий промінь ... (доброти)! 4. Творча робота учнів. Уявіть собі, що у вас є можливість перетворитись у ДОБРО. Закінчіть речення про свої дії в образі ДОБРА: Я – добро … Я живу… Я роблю… Я знаю… Я бажаю… Я мрію… VI. Підсумок уроку. − Що є життя, хто до кінця збагне? Воно прекрасне, як би все не сталось. Та є у ньому правило одне, Що нам у спадок з давнини дісталось. Торкаєш Душу, а чи грішну плоть – Біда прийти від тебе не повинна. Ні словом, ані ділом не зашкодь, Якщо ти справді на землі Людина. Анатолій Матвієнко
К.М.Дорошенко, учитель-методист початкових класів Маньківської ЗОШ № 1 Світ навколо любові просить Мета: формувати систему наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального ставлення до навколишнього середовища, розкрити перед дітьми багатогранну цінність природи. Послухай, як струмок дзвенить, Як гомонить ліщина, З тобою всюди кожну мить Говорить Україна. Послухай, як трава росте, Напоєна дощами, І як веде розмову степЗ тобою колосками. Послухай, як вода шумить, – Дніпро до моря лине. З тобою всюди, кожну мить Говорить Україна. Петро Осадчук Учитель: Щоб все це відчути, ви повинні знати, що є господарями Землі і від вас залежить її майбутнє. Сьогодні екологічна криза все більше нівечить природу нашої країни. Загинули сотні малих річок, занедбані Чорне й Азовське моря, перетворюються на стічні брудні “відстійники” дніпровські та інші водосховища, ставки й озера. Задихаються від промислових і транспортних забруднень міста, знищуються останні ліси, забруднюються, виснажуються орні землі. Як дамоклів меч, нависла над Україною (а може, й над усім світом ) Чорнобильська АЕС. Смертність населення України почала переважати народжуваність, тобто під загрозою опинився генофонд нації. Таке становище змусило уряд України в 1992 році визнати всю територію держави зоною екологічного лиха. Ми повинні дійти висновку, що всім нам, мешканцям невеликої, прекрасної, але вкрай переобтяженої шкідливими плодами людської діяльності планети, необхідно почати діяти. Мусимо активно рятувати природне середовище, зберігати й “ремонтувати” свій дім, колись прекрасний, який почав розвалюватись із нашої ж вини. Але робота ця – надзвичайно складна, важка, відповідальна, і вона лише тоді дасть позитивні наслідки, коли ми будемо виконувати її не тільки сумлінно, з душею і серцем, але, що дуже важливо, професіонально, грамотно, з урахуванням правил і законів. Щогодини на нашій планеті: 1. 1700 акрів продуктивної землі стає пустелею. 2. Близько 2000 дітей помирають від голоду. 3. 55 чоловік отруюються й гинуть від пестицидів та інших хімічних речовин. 4. 1000 чоловік умирають від отруєння водою. 5. 2000тонн кислотних дощів випадає у Північній півкулі. 6. Зникають 5 – 6 видів тваринного чи рослинного світу. Кожної хвилини: 1. Знищується більше 51 акра тропічних лісів. 2. Використовується близько 35 000 барелів нафти. 3. Знищується 50 тонн родючого ґрунту через неправильне його використання 4. Виділяється більше 12 000 тонн вуглекислого газу в атмосферу. Учитель: Ми отримали в спадок невимовно прекрасний і багатий сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, що не засвоїли найпростіших правил садівництва. Із зневагою ставлячись до цього саду, ми робимо це із благодушним самозадоволенням неповнолітнього, який шматує ножицями картину Рембрандта. Джеральд Дарелл |
Схожі:
|
Виховуємо загальнолюдські цінності Кущенко С. В., Кубявка О. Ю. Мово рідна, слово рідне! |
Лекція для соціальних педагогів. Виховуємо особистість У Законі України "Про освіту" метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства |
|
Урок додаткового читання. А. Конан Дойл. Оповідання «Пістрява стрічка» Ть, характер героя, метод його розслідування; розвивати творчі здібності учнів, уміння опрацьовувати інформацію; формувати уявлення... |
Заняття №3 «Цінності життя: до чого я прагну» Мета Мета: формування у учнів відношення до праці, як до життєвої цінності; пізнання власних цінностей, що впливають на вибір професії;... |
|
До Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків... До початку проведення інвентаризації всі видаткові та прибуткові документи на матеріальні цінності здані в бухгалтерію і всі матеріальні... |
ПІЗНАВАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ Читаючи твори світової літератури,... Як ви вважаєте, чи відображено духовні й моральні цінності в літературі, яку ви вивчали? Свою думку обґрунтуйте прикладами |
|
Конспект уроку позакласного читання в 2 класі на тему: «Людина починається з добра» Мета : поглибити знання учнів про загальнолюдські моральні якості, учити аналізувати та оцінювати поведінку дійових осіб, визначати... |
*Музичні ігри-осередок виховання дружніх стосунків у колективі Так, виховуємо індивідуальність. Але ж усе життя людини проходить у малих і великих групах, у колективах. Треба вчити дитину спілкуватись,... |
|
Тема : «Дорога до безсмертя» Мета Великої Вітчизняної війни. Формувати патріотичні почуття : любов до рідного краю, відповідальність за його долю. Виховувати загальнолюдські... |
“ДРУГ – ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДРУГИЙ Я “ МЕТА. Розвивати в учнів загальнолюдські чесноти, допомогти усвідомити значимість слова “друг”, вчити дітей сприймати ситуації, аналізувати... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua