|
|
Скачати 452.34 Kb.
|
Практичне значення дослідження полягає у тому, що основні положення, висновки дисертації можуть використовуватися при укладанні хрестоматій, довідників, підготовці наукових праць та проведенні порівняльних досліджень; під час організації навчально-виховного процесу в українських школах за межами України; при розробці навчальних програм та навчально-методичної літератури для вчителів і школярів українського зарубіжжя; у змісті підготовки майбутніх вчителів, зокрема у курсах «Історія педагогіки», «Методика викладання української мови», «Порівняльна педагогіка»; при написанні дипломних та магістерських робіт. Основні положення та результати дослідження впроваджено до навчального процесу Ужгородської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5 з поглибленим вивченням іноземних мов (акт № 541 від 08.09.2015), Дрогобицької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2 (акт № 305 від 24.09.2015), Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (акт № 3300/01-27 від 24.09.2015), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка на кафедрі педагогіки та методики початкової освіти (акт № 1579 від 25.09.2015 р.) та на кафедрі германських мов і перекладознавства (акт № 1591 від 28.09.2015 р.), Київського університету імені Бориса Грінченка (акт № 255 від 25.09.2015 р.), Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 607/1 від 23.09.2015 р.). Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є одноосібно виконаною науковою працею, в якій розкрито сутність педагогічної діяльності Я. Грицковяна в контексті розвитку українського шкільництва в Польщі (1956 – 2010 рр.) У монографії «Педагогічний доробок Ярослава Грицковяна: контекст українського шкільництва у Польщі», опублікованій у співавторстві з М. Зимомрею, автору належить аналіз розвитку українського шкільництва в Польщі, виявлення особливостей організації українських навчально-освітніх осередків в інонаціональному середовищі, висвітлення педагогічних поглядів Я. Грицковяна та його ролі у розбудові українських шкіл в Польській республіці. У статті «Адаптація іноземних студентів до навчання в українських ВНЗ в контексті європейського простору вищої освіти», виданій у співавторстві з І. Добрянським та О. Наумець, автору належить аналіз організації процесу навчання української мови іноземними студентами в Українському Католицькому Університеті. Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації оприлюднені на конференціях: 1) п’ятьох міжнародних: «Сучасні проблеми науки та освіти» (Харків, 2006), «Сучасні проблеми науки та освіти» (Харків – Євпаторія, 2012), «Освіта на майбутнє» (Закопане, Польща, 2013, 2014), «Educacja w dialogu i perspektywie (prezentacje – polemiki – propozycje)» (Авґустув, Польща, 2013); 2) семи всеукраїнських: «Українське слово мовами народів світу» (Дрогобич, 2007, 2009 – 2011, 2013, 2014), «Ужгородські польські наукові читання» (Ужгород, 2013). Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження висвітлені в 11 публікаціях, з яких 1 монографія та 5 статей у фахових наукових виданнях. Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного, загальних висновків, додатків і списку використаної літератури (394 найменування). Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з яких 175 сторінок основного тексту, 3 таблиці. Дисертація містить 8 додатків на 22 сторінках. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, ступінь її розробленості, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, проаналізовано теоретико-методологічну базу, розглянуто хронологічні межі, визначено теоретичне й практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію та впровадження отриманих результатів. У першому розділі – «Ґенеза українського шкільництва в Польщі (ХХ – початок ХХІ ст.)» – висвітлено історіографію питання, охарактеризовано джерельну базу дослідження, проаналізовано розвиток українського шкільництва в Польщі у ХХ – на початку ХХІ ст., визначено організаційні, навчально-методичні засади екстериторіальних центрів українського шкільництва в Польщі. Як показав історіографічний аналіз, окреслена проблема висвітлюється переважно в монографічних узагальнювальних працях, де окремі педагогічні персоналії згадуються побіжно (А. Богуш, О. Буцко, М. Глось, Т. Голдак, В. Кемінь, В. Кирилич, Г. Купріянович, І. Павлів, М. Чепіль, І. Цепенда, С. Швидюк). Вагомий внесок у дослідження ґенези українського шкільництва у Польщі зробили польські дослідники українського походження (С. Дзюбина, Р. Дрозд, С. Заброварний, М. Козак, О. Колянчук, Т. Марціняк, В. Мокрий, М. Сирник, І. Филипчак, Г. Халупчак), які розглядали його у контексті суспільно-політичних реалій ХХ століття. Це передовсім пояснюється їх можливістю ширшого доступу до першоджерел, свідчень очевидців різноманітних освітніх процесів, що відбувалися в середовищі української нацменшини. Звідси – значно більша кількість статей та монографій з проблеми українського шкільництва за рубежем. Специфікою вітчизняної ж історіографії з вивчення означеного питання є її опрацювання на рівні дисертаційних досліджень (Л. Биковська, Г. Білавич, А. Василюк, І. Павлів), у яких простежується тенденція до тлумачення індивідуальності як нової форми усуспільнення педагогічного досвіду. Всебічному вивченню досліджуваної теми сприяв критичний аналіз джерельної бази, яка за своєю загальною спрямованістю, інформаційною насиченістю та походженням є доволі неоднорідною, що дає при цьому можливість повністю розкрити доробок та суспільно-культурну й науково-педагогічну діяльність Я. Грицковяна. Умовно джерельну базу дослідження можна поділити на такі групи: 1) праці Я. Грицковяна (підручники, навчально-методичні посібники, наукові статті, рецензії, огляди); 2) архівні матеріали (насамперед особистий архів Ярослава Грицковяна); 3) законодавчі акти вищих органів державної влади Республіки Польща та України, а також діловодна документація (проекти законів, накази, інструкції, звіти); 4) документи громадських організацій (насамперед Українського суспільно-культурного товариства та Об’єднання українців у Польщі); 5) монографії, дисертаційні дослідження, наукові розвідки й інші дослідження, що стосуються проблеми становлення і розвитку українського шкільництва досліджуваного періоду в широкому контексті; 6) періодична преса; 7) довідкові видання (енциклопедії, календарі тощо). Джерелознавче поле дисертації розширилося за рахунок праць дослідників суміжних дисциплін – історії (М. Козак, М. Лучко, М. Трухан); мовознавства (О. Баранівська, В. Білецький, Я. Радевич-Винницький); культурології (В. Вєдіна, В. Євтух, С. Заброварний); політології (Б. Гудь, О. Калакура, І. Цепенда); літературознавства (М. Зимомря, М. Лесів, Б. Нижанківський). Використання архівних документів, аналіз законодавчих актів, наказів, інструкцій вищих органів влади Польщі й України посприяли з’ясуванню нормативно-правових основ діяльності українських освітніх осередків у різні часові проміжки, виявленню суспільно-політичних змін щодо української нацменшини в Польщі. Це дало можливість більш повно осмислити специфіку розвитку українського шкільництва в Польщі і стверджувати, що джерельна база є достатньо репрезентативною і різноманітною за походженням. Водночас аналіз наукової літератури засвідчив неоднорідність підходів дослідників до вказаної проблематики: з одного боку, прагнення до переосмислення історико-політичних подій, що мали місце в історії України і Польщі та розлогий аналіз розвитку українського шкільництва в Польщі на різних етапах, а з іншого – недостатня увага до персоналістичної складової освітнього процесу. З’ясовано, що становлення української школи завжди визначалося політичними й суспільно-економічними умовами розвитку Польської держави, на які значною мірою накладалися міжетнічні й міжконфесійні проблеми між поляками та українцями. Операція «Вісла» призвела до розсіяння українського етносу по всій території Польщі, обмеживши право компактного проживання українських громад в одному населеному пункті, що унеможливлювало створення їх культурних осередків, в тому числі й шкіл. Відносна відлига в СРСР після смерті Сталіна сприяла певній лібералізації «українського питання» у Польській Народній Республіці. У процесі роботи виявлено, що тенденції розвитку освіти в Польщі містять окремі віхи, які не збігаються з динамікою розгортання шкільництва української національної меншини, хоча воно і є його органічною складовою. У зв’язку з цим слід виокремити підперіоди, які умовно фіксують різні фази становлення українського шкільництва. Цьому процесу передував безпосередньо післявоєнний етап (1945 – 1952), що давав можливість гуртувати дітей українських родин у «пунктах навчання». У 1952 – 1956 рр. було легалізовано пункти навчання у чисельно найбільших скупченнях українських родин. У 1956 – 1968 рр. – періоді пожвавлення суспільно-культурного життя української нацменшини – відкриваються українські школи, функціонують українські класи у школах Польщі, окремі навчальні дисципліни читаються рідною мовою. Період 1968 – 1980 рр. – посилення авторитаризму. Українське шкільництво цього часу зазнало негативних тенденцій розвитку: після «березневих подій» 1968 р. комуністична влада проголосила тезу про «монолітний національний характер» польської держави, що проявилося і в її освітній політиці – закритті малокомплектних шкіл, де навчалися переважно діти української нацменшини. В 1980 – 1991 рр. відбувається демократизація суспільно-політичного життя в Польщі, що привело до послаблення тиску комуністичної влади на функціонування українських осередків. Виникнення на початку 80-х рр. руху «Солідарність» сприяло увиразненню прагнень української меншини до пожвавлення культурного життя, що збіглося із духовними запитами польського суспільства. Період 1991 – 2010 рр. характеризується активізацією діяльності культурно-освітніх українських осередків у Польщі, відродженням громадсько-політичного, культурно-освітнього життя, заснуванням ліцеїв, періодичних видань українською мовою, одержанням нормативно-правових основ освітньої діяльності шкільних осередків. Кінець ХХ – початок ХХІ ст. – період законодавчого врегулювання прав національних меншин на рідномовне навчання у дитячих дошкільних установах, школах, культурно-освітніх осередках. На кінець ХХ ст. припадає створення Комплексів шкіл з українською мовою навчання. Встановлено, що вивчення української мови у Польській республіці в сучасних умовах відбувається на всіх освітніх рівнях: дошкільних закладах, початкових школах, гімназіях і загальноосвітніх ліцеях. У Польщі функціонують п’ять комплексів українських шкіл («Комплекс загальноосвітніх шкіл ім. Т. Шевченка в Білому Борі»; «Комплекс шкіл ім. М. Шашкевича в Перемишлі»; «Комплекс шкіл ім. Лесі Українки в Бартошицях»; «Комплекс шкіл в Ґурові Ілавецькому»; «Комплекс шкіл в Лігниці»), що включають 56 загальноосвітніх навчальних закладів та чотири ліцеї з українською мовою навчання. Починаючи з кінця ХХ ст. україністика в Польщі активно впроваджується і в академічних та наукових установах. На сьогодні україністика польського зарубіжжя, що має інтердисциплінарний характер, функціонує у Варшавському, Ягеллонському (Краків), Вармінсько-Мазурському (Ольштин), Вроцлавському, Люблінському імені Марії Кюрі-Склодовської та Люблінському Католицькому університетах. Українська як друга слов’янська мова вивчається в університеті імені Адама Міцкевича (Познань) та в університеті міста Щецін. Окремі українознавчі спеціальності функціонують у Сосновці (Сілезький університет), Державній Вищій професійній школі (Сянок). З’ясовано, що розвиток українського шкільництва в зазначений період мав контраверсійний характер. Залежно від того, яким був суспільний розвиток Польської держави – від авторитаризму до демократичних процесів, таким був і стан українського шкільництва. Водночас слід відзначити, що зменшення кількості українських шкіл пов’язане також із об’єктивними причинами, а саме: природними процесами асиміляції, які притаманні всім етнічним меншинам у Польщі. Другий розділ – «Внесок Ярослава Грицковяна у розвиток українського шкільництва в Польщі» – присвячений вивченню найбільш вагомих досягнень Я. Грицковяна як організатора, педагога, суспільно-культурного діяча на тлі контекстуального розвитку українського шкільництва у Польщі, висвітленню здобутків освітянина з огляду на роль шкільництва у процесі збереження історичної пам’яті та національної ідентичності у полікультурному середовищі. Аналіз життєвого й творчого шляху Я. Грицковяна, дані особистого архіву дають можливість умовно виокремити такі етапи його суспільно-культурної, організаційної, науково-педагогічної діяльності з огляду на виявлення сукупності найбільш характерних рис. Перший етап (1947 – 1960) – формування і розвиток гуманістичних цінностей, окреслює період навчання Я. Грицковяна (педагогічний ліцей у місті Битув; закінчення курсів за програмою спеціальності вчителя російської мови у Слупську та Вейгерові; початок педагогічної діяльності на посаді вчителя у загальноосвітньому ліцеї міста Завєрцє; університетські студії в Ягеллонському університеті в Кракові) та формування власних поглядів на навчання й виховання школярів у полікультурному середовищі. Вагому роль у становленні особистості Я. Грицковяна як педагога і суспільного діяча відіграли університетські студії в Кракові (1955 – 1960) Університетська атмосфера сприяла творчому зростанню та розвитку організаторських навичок. Він був одним з організаторів «Гуртка молодих українців». Тут практикувалося проведення тематичних зустрічей з метою виголошення доповідей з історії, літератури та мистецтва, відзначення пам’ятних ювілейних дат видатних культурних діячів України, а головним завданням було залучення студентів до поширення знань серед молоді в осередках української національної меншини. Встановлено, що в межах діяльності Українського сycпільно-культурного товариства, покликаного відновити зруйновані українські осередки просвітницького характеру, Я. Грицковян ще в студентські роки розгорнув активну організаційно-просвітницьку роботу та сприяв його розвитку, організації численних заходів, що посилювали дієвість українського шкільництва на землях розселення українців, насамперед на півночі Польщі (Ґданськ, Щецін, Старґард Щецінський, Слупськ, Кошалін, Щецінек, Білий Бір, Битув, Ґурово Ілавецьке, Лігниця, Зельона Ґура). Другий етап (1961 – 1989) – активна науково-педагогічна діяльність Я. Грицковяна (методист української мови у школах Кошаліна, працівник Кошалінського інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, керівник курсів підвищення педагогічної майстерності у цьому ж інституті; захист докторської дисертації у Вроцлавському університеті, публікація численних статей, методичних праць, підручників). З’ясовано, що цей період праці педагога характеризувався предметно-соціальною багатовекторністю, яка визначала пізнавальну активність як вчителя, так і школяра. Педагогічній діяльності Я. Грицковяна була притаманна творчість, яка дала змогу використовувати у навчальному процесі весь спектр українознавчих дисциплін: рідну мову, фольклор, українську літературу, історію України. Вміле поєднання в освітній діяльності краєзнавчих, народознавчих і педагогічних знань допомогло йому довести спроможність та ефективність власної педагогічної концепції рідномовного навчання українських дітей у Польщі та зберегти його національну самобутність. У більшості своїх наукових розвідок педагог торкався питання рідної мови для українців як громадян Польської держави та аргументовано доводив тезу про закономірне панування мови титульної нації, тобто польської. З іншого боку, навчання рідною мовою або хоча б належний рівень її вивчення – це вагома обставина, що протистоїть природній асиміляції. Доведено, що дослідницькі студії Я. Грицковяна органічно пов’язані між собою, хоча вони стосуються різних галузей науки, у тому числі педагогіки, літературознавства, українознавства, бібліографії, народознавства, краєзнавства, перекладознавства. У межах інтердисциплінарних зв’язків питання сприйняття й засвоєння української культури в Польщі було стабільним у колі дослідницьких зацікавлень Я. Грицковяна. Це ілюструють його численні критичні оцінки творчості В. Гірного, М. Гоголя, О. Лапського, Д. Павличка, В. Пачовського, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, які мають не тільки літературознавчий сенс, але й містять знання про естетичне та моральне виховання шкільної молоді. Третій етап (1990 – 2010) – організаційна діяльність з відродження українських культурно-освітніх осередків у Польщі (член культурно-освітнього осередку в Кошаліні; організатор і голова Українського вчительського товариства; співпраця з освітніми інституціями України; реалізація педагогічного досвіду). Будучи членом культурно-освітнього осередку в Кошаліні, Я. Грицковян долучився до просвітницької роботи серед українського населення Кошалінщини: читання лекцій з українознавства, проведення дискусій на різноманітні теми (суспільно-політичні, мистецькі та економічні), організація форумів серед педагогів та суспільно-культурних діячів з метою розширення й зміцнення навчально-виховної роботи в культурно-освітніх осередках Кошалінщини. Як голова Українського вчительського товариства, Я. Грицковян спричинився до зміцнення духовного потенціалу українського шкільництва, стимулював вчителів-методистів розробляти навчально-дидактичні матеріали, організовував методичні кущові семінари, сприяв поліпшенню стану методики викладання української мови у школах і так званих «пунктах української мови», вдосконаленню педагогічної майстерності вчителів. У трактуванні Я. Грицковяна особливої ваги у контексті розбудови українського шкільництва Польщі набували такі визначальні компоненти педагогічної культури вчителя, як а) психолого-педагогічна ерудиція, б) вміння органічно поєднувати навчально-виховну, науково-дослідницьку та культурно-просвітницьку діяльність, в) володіння почуттям постійної потреби досягати самовдосконалення. Виявлено, що головними напрямами діяльності Українського вчительського товариства були: укладання проектів робочих планів, програм, ведення кореспонденції, у тому числі з Міністерством національної освіти та Об’єднанням українців у Польщі, підтримка контактів з учительськими організаціями в Україні та за її межами, зокрема, в країнах української діаспори (Канада, Америка, Австралія, Німеччина). Виокремлені етапи педагогічної, організаційної й суспільно-культурної діяльності Я. Грицковяна не претендують на беззаперечність та остаточність, оскільки при їх групуванні бралися до уваги пріоритетні напрями діяльності педагога у певні часові проміжки. У розділі особливу увагу приділено вивченню педагогічної концепції рідномовного навчання й виховання Я. Грицковяна, що спрямована на уміння а) навчати рідної мови та б) засвоювати рідну мову в умовах інонаціонального середовища. Сутність цієї концепції полягає у формоутвірних, багатоаспектних проявах зворотного зв’язку між вчителем як носієм знань, з одного боку, та учнем як реципієнтом цих знань і водночас активним носієм мовного матеріалу – з іншого. Вона базується на поєднанні інформаційно-рецептивного, проблемного й логічного підходів до навчально-виховного процесу з урахуванням національних ознак, життєвих обставин в інонаціональному середовищі, загальнолюдських цінностей. Я. Грицковян є розробником й автором цілої низки новаторських програм та підручників для навчання українських дітей у Польщі: читанка для 5 класу початкової школи «Перегук віків», для 2 класу «Журавлики», для 5 класу – «Виноградник», для 7 класу – «Любіть Україну» та ін. Він сформулював відповідь на питання, яким повинен бути підручник для школи, де навчаються діти з українських родин у полікультурному середовищі. Результати аналізу цих праць засвідчують, що педагогічна концепція рідномовного навчання й виховання Я. Грицковяна передбачає пояснювально-ілюстративне навчання українознавчих дисциплін на рівні міжпредметних зав’язків. У його підручниках вміщено максимум інформації про Україну (географія, історія, культура, традиції, країнознавство) при мінімальному обсязі (на вивчення української мови в школах Польщі відведено всього три години на тиждень) з урахуванням виховної функції змістового наповнення. Доведено, що в педагогічній концепції Я. Грицковяна краєзнавство постає одним із дієвих чинників навчання та виховання. Йдеться про той масив історичного, народознавчого, бібліографічного характеру, що містить ціннісні орієнтації з урахуванням визначних подій у житті українського народу. Як показав аналіз його підручників, краєзнавчий матеріал підібрано відповідно до вікових особливостей учнів з огляду на вплив інонаціонального середовища. Основою для створення підручників Я. Грицковяна стали уривки з творів видатних українських письменників і поетів та праці сучасних польських авторів українського походження, у яких відображено любов до України, повагу до історичної пам’яті свого народу, культури і традицій українців. У своїх працях Я. Грицковян аргументовано показав, наскільки ефективним є питання про консолідуюче використання мови як домінантної риси українського народу в полікультурному середовищі. Звідси й забезпечення гармонійного поєднання її функцій, а саме: а) інформативно-комунікативної, б) пізнавально-оцінювальної та в) образно-нагромаджувальної. Своїм доробком він утвердив значення мови як інструмента, що сприяє збереженню українською меншиною у Польщі її визначальних ідентифікаторів з проекцією на історичну пам’ять, традиції та звичаї українців, які жили і живуть на теренах сучасної Польщі. У педагогічній діяльності Я. Грицковяна нами виокремлено новаторські підходи до організації і проведення навчально-виховного процесу в комплектних класах, що формуються з дітей різного шкільного віку. Відповідно до норми, прописаної Міністерством освіти Польської республіки, клас повинен складати не менше семи учнів. Це спричиняє труднощі при організації навчання, вивченні мови, подачі матеріалу та ін. У цьому випадку Я. Грицковян об’єднував учнів двох класів, у кожному з яких утворював окрему групу, при об’єднанні трьох класів він формував три групи, при об’єднанні чотирьох – учні молодших класів формують одну групу, а старших – другу. Відповідно до його педагогічної концепції, успішному проведенню означених уроків сприяє використання таких методів, як «голосне» (робота з учителем) та «тихе» (самостійне) навчання. Виокремивши фази («голосна» і «тиха») під час навчання української мови, Я. Грицковян продемонстрував, у який спосіб можна досягти максимальної якості вивчення української мови при обмеженні часу навчання. Важливою складовою педагогічної концепції Я. Грицковяна є поєднання рідномовного навчання й виховання з позашкільною діяльністю з урахуванням інонаціонального середовища. Особливу увагу педагога звернено на національне виховання учнів через організацію молодіжних товариств, художніх гуртків, проведення літературних і пам’ятних вечорів, відзначення українських національних і релігійних свят тощо. Водночас Я. Грицковян пропонує польським вчителям історії, географії, мови і літератури інформувати польських учнів про визначні події в історії України, її культуру та традиції, долучатися до проведення свят та урочистих подій, що організовані українською громадою. З огляду на це, виявлено полікультурний характер педагогічної концепції Я. Грицковяна, у якій представлено практичні поради щодо подолання етнічних непорозумінь, виховання поваги до культури інших народів, толерантного ставлення до людей інших національностей, формування культури міжетнічного спілкування. Здійснений аналіз педагогічної концепції Я. Грицковяна дає підстави стверджувати про можливість її творчого використання у школах та культурно-освітніх осередках української громади за кордоном. На сучасному етапі українська громада є однією з найчисельніших у країнах Європи та Америки. У місцях компактного проживання українців створюються школи або класи, де вивчається українська мова. Важливою проблемою для українських шкіл зарубіжжя є якість освіти, підручників, посібників, дидактичних матеріалів з орієнтацією на поєднання мовно-лексичного та краєзнавчого, народознавчого, соціокультурного аспектів. Побудована на принципах гуманізму, демократизації, народності з урахуванням, з одного боку, полікультурного характеру сучасної освіти, а з іншого – національно-культурної самобутності, педагогічна концепція Я. Грицковяна нівелює природну асиміляцію закордонних українців та сприяє збереженню надбань, культури й традицій свого народу в умовах інонаціонального середовища. Підкреслимо також, що нині в Україні функціонує низка шкіл з викладанням мовою національної меншини, де українська мова вивчається як державна. Відтак рівень навчання української мови та навчально-методичного забезпечення дисципліни у цих школах постають ключовими проблемами. Таким чином, застосування педагогічної концепції Я. Грицковяна, використання його підручників у навчально-виховному процесі як української школи за кордоном, так і в Україні у школах нацменшин сприятиме вивченню української мови та збереженню тотожності зарубіжних українців, громадян України, представників національних меншин. |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня СИНТЕЗ, СТРУКТУРА ТА ВЛАСТИВОСТІ АКСІАЛЬНОКООРДИНОВАНИХ КОМПЛЕКСІВ ФТАЛОЦІАНІНУ ЗАЛІЗА |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Д 64. 605. 01 Національного фармацевтичного університету за адресою: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53 |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня РІВНЯННЯ НЕСКІНЧЕННИХ ЛАНЦЮГІВ НЕЛІНІЙНИХ ОСЦИЛЯТОРІВ: ЗАДАЧА КОШІ, ПЕРІОДИЧНІ РОЗВ’ЯЗКИ, БІЖУЧІ ХВИЛІ |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня ... |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара МОНмолодьспорту України |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Робота виконана у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Роботу виконано на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету... |