Архівознавство як система наукова і навчальна


Скачати 0.61 Mb.
Назва Архівознавство як система наукова і навчальна
Сторінка 4/6
Дата 22.02.2016
Розмір 0.61 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6

громадяни України;

юридичні особи;

держава.

Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
2. Закон України «Про охорону культурної спадщини»

Цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;

об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;

рухомі предмети, пов'язані з нерухомими об'єктами культурної спадщини, - елементи, групи елементів об'єкта культурної спадщини, що можуть бути відокремлені від нього, але складають з ним єдину цілісність, і відокремлення яких призведе до втрати археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової або культурної цінності об'єкта;

пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;

предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою;

зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;

історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
Архівні колекції. Утворення архівних колекцій

Сукупність окремих документів, що виникли в процесі діяльності різних фондоутворювачів і поєднані за однією або декількома ознаками, називається архівною колекцією. На відміну від об'єднаних архівних фондів, архівні колекції формують на основі не історичних, а логічних зв'язків: тематичного, авторського, номінального, хронологічного. Наприклад, “Колекція театральних афіш і програм”, “Колекція українського некрополя” та ін. Ці ознаки можуть виступати кожна окремо і поєднуватися між собою: тематично-номінальна, номінально-хронологічна тощо. Вибір і комбінація ознак залежить від змісту і форми документів та цілей створення колекції. Часто колекції створюють з окремих розрізнених документів, яких мало для того, щоб утворити з них самостійний фонд. Так буває, коли від установ і організацій в архіви надходять на зберігання комплекси документів, з яких лише окремі мають певну цінність. З них і утворюють архівні колекції. Переважна більшість колекцій має тематичний характер: “Колекція фотокопій документів про визвольну війну українського народу 1648-1657 рр.” та ін.

Одним з різновидів архівної колекції є персональне зібрання документів видатних державних і громадських діячів, діячів науки і культури, до яких увійшли і документи про них. Створення таких зібрань призводить до порушення принципу неподільності архівних фондів, оскільки з них вилучаються окремі документи. Тому персональні архівні колекції створюють лише в окремих випадках.

19с Реституція архівних документів правове забезпечення.

Реституція архівних документів: проблеми.

Проблема повернення архівних цінностей – це насамперед проблема міжнародного і національного права, тому що, скільки б історики та архівісти не досліджували причини, етапи переміщень, не виявляли б сучасне місцезнаходження документальних комплексів, без відповідного законодавчого оформлення фізичне повернення оригіналів на територію їхнього створення неможливе. В цьому випадку національне законодавство виступає свого роду “правилами гри”, в рамках яких працюють дослідники, тому що правові норми цілком визначають основні напрями наукових досліджень.

Норми, які регулюють реституційні проблеми, містяться в багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорах, які визначають модель поведінки країн на міжнародній арені. Також, окрім розстановки акцентіву міжнародних відносинах, країни фіксують свої національні пріоритети у внутрішньому законодавстві. Для держав пострадянського простору така законотворча діяльність є достатньо новою, оскільки набула свого розвитку тільки в 90-х рр. XX ст. Насамперед норми з проблеми повернення архівних документів містяться в архівному законодавстві. Всі закони визначають його тим або іншим чином через концепцію Національного архівного фонду. Протее існують певні розходження в принципі включення до його складу документів, які були створені в межах країни, а потім з тих або інших причин опинилися за кордоном. Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” включає зарубіжну частину документів до Національного архівного фонду і вважає за необхідне їхнє повернення.

У 1999 р. був прийнятий Закон України “Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей” На противагу російському акту, був зроблений акцент на законному та незаконному ввезенні та вивезенні. Основний принцип, згідно з яким визначається право на володіння, – територіальний. Відповідно до нього культурними цінностями України є лише ті цінності, які були створені або виявлені на її території. Також легальним визнається віднесення до цієї категорії цінностей, які було куплено, обміняно, подаровано або переміщено в результаті Другої світової війни в якості компенсації за завдану шкоду. Поверненню, згідно з українським законом, підлягають незаконно вивезені, тимчасово вивезені та евакуйовані культурні цінності. Щодо держав та осіб проголошується право на повернення культурних цінностей у відповідності з міжнародним законодавством та угодами. Задля уникнення подвійності відносно міжнародних угод, підписаних до прийняття закону, проголошується принцип їхньої переваги. Законом було визначено державний орган контролю за вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей, а також Міжгалузеву раду для координації роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Таким чином, виходячи з розглянутих вище аспектів, можна визначити

загальні тенденції у вирішенні проблеми архівної реституції в Україні. По-перше, країна визнає значення та необхідність повернення архівів, які належать території їхнього створення. По-друге, національні законодавчі норми базуються на принципах, зафіксованих у міжнародних конвенціях, які стосуються проблеми повернення. По-третє, у національному законодавстві норми з питання архівної реституції містяться в законах про архіви та охорону культурних цінностей. Тому маємо надію, що створена цього року міжвідомча комісія з питань реституції сприятиме більш активному розвиткові законодавчих норм з повернення наших культурних цінностей, що, у свою чергу, дасть новий поштовх до розвитку наукових досліджень.
21с Зарубіжні архіви Особливості архівної системи у ФРН

Специфічні особливості має архівна система і структура архівних установ ФРН. Вона відбиває своєрідність історичного розвитку її адміністративно-територіальних одиниць і є типовим зразком децентралізованої архівної системи. За умов відсутності єдиної централізованої архівної системи у ФРН діє розгалужена й різноманітна система архівів, що враховує історичні традиції, федеративний устрій та власницькі засади документотворення і досягла високого рівня раціонального використання ретроспективної документної інформації. Німецька демократична республіка (НДР) свідомо зруйнувала традиції і німецькі федералістські принципи. Замість старих 5 земель було створено 14 нових округів, їхні матеріали були розосереджені по 9 державних архівах і їхніх філіях. Усі вони підпорядковувалися Державному архівному управлінню МВС у Потсдамі. Після возз'єднання Німеччини між архівістами західних і східних земель спонтанно, без участі будь-яких центральних установ, склалися стосунки взаємодопомоги і рівноправного співробітництва, активно йшов процес обміну спеціалістами, наданням нових технологій, що сприяло успішній інтеграції та подоланню розбіжностей в архівних системах. На відміну від колишньої НДР, архівна справа у ФРН не була централізована, тут не було центрального архівного управління. Колишній Райхсархів відповідав за документи імперського уряду, його міністерств та відомств. Він не мав права давати вказівки архівним структурам у німецьких державах і землях. Те саме стосується створеного в 1952 р. Федерального архіву в Кобленці, на який покладено зберігання документів конституційних органів, центральних урядових установ, збройних сил, федеральних корпорацій, інших інституцій федерального уряду, німецьких центральних установ, що діяли в зонах окупації, Німецького рейху (1871-1945 рр.), Німецького Союзу (1815-1866 рр.). У кожній землі діб свій федеральний архівний закон, хоча основні положення федерального і земельних архівних законів збігаються. Як правило, державні архіви земель мають давню історію і зберігають компактні комплекси документів, починаючи з часів середньовіччя, ядро яких становлять урядові матеріали колишніх незалежних земель, федеральний і земельні архіви тісно співпрацюють у рамках постійної Конференції архівних референтів (керівників архівних установ Федерації та земель), що збирається двічі на рік і обговорює проблеми координації у різних галузях архівної справи. Поза державною архівною системою існують спеціальні архіви різних напівавтономних установ і організацій – парламентські і університетські архіви, архіви преси, архіви радіо-, кіно- і телекорпорацій. До місцевих архівних установ належать численні муніципальні та комунальні архіви (найстарші й найбільші міські архіви є у великих середньовічних містах – Кельні, Франкфурті, Мюнхені, Аусбурзі та ін.), а в окремих регіонах – районні архіви (комплектуються документами органів районного управління). Окрему категорію, також неоднорідну за адміністративним статусом, підпорядкуванням і складом документів, становлять церковні архіви: парафій, деканатів, єпископств, монастирів, орденів тощо. Маючи статус приватних установ, єпископські архіви, так само, як і дворянські й особові архіви, протягом останнього століття активно передають на депозитне зберігання або продають свої матеріали державним архівам. При політичних фондах, пов'язаних із провідними партіями, існують архіви політичних партій і спілок. Серед бізнесових архівів можна виділити великі регіональні архівні центри (Кельн, Штутгарт, Дортмунд), архіви окремих, галузей промисловості (Архів гірничої промисловості в Бахумі) та численні архіви окремих промислових підприємств, фірм і корпорацій. Архіви літератури і мистецтв являють собою або окремі спеціалізовані установи, або структурні підрозділи центральних, земельних, регіональних та муніципальних бібліотек і музеїв.

23с Комплектування архіву. Комплектування архіву та робота з джерелами комплектування.

Комплектування архіву – це систематичне, цілеспрямоване і планомірне поповнення його фондів профільними для нього документами державних органів, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, а також громадян та їхніх об'єднань на всіх можливих носіях, що мають наукову, історико-культурну цінність. Метою комплектування є створення повноцінної джерельної бази з історії країни, регіону, а відомчого архіву –організацій його системи. Воно охоплює такі питання:

– визначення конкретних джерел комплектування та їхній розподіл між відповідними архівами;

– визначення складу документів, що підлягають переданню на зберігання;

– науково-технічне опрацювання документів з метою підготовки їх для дальшого зберігання;

– безпосередній прийом-передавання документів до архіву.

Архіви установ і організацій (близько 40 тис.) є найчисленнішими джерелами комплектування державних архівів. Від якості їхнього комплектування, правильності відбору документів та підготовки їх до передавання на постійне зберігання до архівів залежить повнота і якість джерельної бази.

Завданнями державного архіву є комплектування документами від усіх установ і організацій його профілю і у визначені терміни, укладання необхідного науково-довідкового апарату та створення умов для всебічного використання наявної в ньому джерельної бази.

Важливою передумовою оптимізації комплектування державних архівів є методична робота з джерелами їх комплектування. Як уже зазначалось, у кожній установі (організації, підприємстві) існує архівний підрозділ, головними завданнями якого є:

– систематичне комплектування архіву документами структурних підрозділів у встановлений термін – через 2 роки після закінчення діловодного року, документами особового походження з відома і під керівництвом державного архіву;

– виконання повного комплексу робіт з документами, що перебувають на зберіганні в архівному підрозділі, – забезпечення їхнього збереження, обліку, експертизи цінності, науково-технічного опрацювання та використання;

– здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю діловодної та архівної служб як у своїй установі, так і у підвідомчій мережі установ, підприємств і організацій системи;

– передання у встановлені терміни документів НАФ України на постійне зберігання до відповідного державного архіву.
26с Зони описання. Міжнародний стандарт зон описання ISAD G1999

У сучасних умовах, коли перед Україною постала нагальна проблема адаптації найкращих здобутків світової архівної науки, було б абсолютно зайвим доводити вітчизняним архівістам доцільність публікації окремим виданням останньої редакції Загального міжнародного стандарту архівного описування ISAD(G).

Слід зауважити, що на той час уже існував перший попередній проект ISAD, схвалений сесією IСA/DDS у Мадріді в січні 1992 р. Авторами цього документа стали вже згаданий Х. Стайб (керівник проекту), В. Дафф (координатор), М. Кук та Ш. Тібодо. Ця робоча група виходила з принципів "Заяви" й окреслила загальні правила архівного описування, маючи перед собою таку мету:

забезпечити створення послідовних, потрібних та вичерпних описань;

сприяти пошуку архівної інформації та обміну нею;

дозволяти визначати системне підпорядкування;

створювати можливість інтеграції описань з різних сховищ в уніфіковану інформаційну систему. Подальша доля ISAD(G) простежується по двох напрямках: впровадження та наступне вдосконалення, адже 1999 р. завершився прокламований 5-річний цикл його функціонування. Оскільки цей стандарт поки не має обов'язкової сили, його впровадження полягає в ознайомленні з ISAD(G) якомога більшої кількості країн (станом на 2000 р. їх число дорівнює 17).
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Документознавство як наукова і навчальна дисципліна. Історіографія...
...
Найважливіша проблема філософії людина-світ. Ф наука світоглядна....
Ф. це не просто особлива наукова дисципліна, а ще і специфічний тип мислення і навіть емоційний настрій, система світоглядних почуттів...
Архівознавство Навчальний посібник
Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено
СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ
Банківська система США, Великобританії, Німеччини
Банківська система СА називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення...
ТЕМА ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА РОСІЇ
До 1917 р кредитна система Росії розвивалася за капіталістичними законами. У Російській імперії існувала трирівнева кредитна система,...
ЗАТВЕРДЖУЮ
Вони відбуватимуться у формі тестування і містять запитання з навчальних дисциплін циклу фундаментальної підготовки та дисциплін...
Н. с в сучасному і широкому сенсі цього слова почала формуватися...
Комунікація, її специфіка і форми в науковій спільноті. Конкуренція в науці. Проблема діалогу в науковому співтоваристві. Наукова...
Це видання є логічним продовженням посібника «Архівознавство», що...
Пропонований посібник має частково подолати цю нестачу. Його можна використовувати як для підготовки до практичних занять, так і...
Тема уроку: Народовладдя. Мета уроку
Основні поняття і терміни: народовладдя, вибори, електорат, абсентеїзм, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка