Вільям Шекспір Гамлет, принц датський


Скачати 2.25 Mb.
Назва Вільям Шекспір Гамлет, принц датський
Сторінка 1/10
Дата 22.02.2016
Розмір 2.25 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Вільям Шекспір
Гамлет, принц датський
Переклад Леоніда Гребінки

Зміст

Дійові особи

Дія перша

    Сцена 1

    Сцена 2

    Сцена 3

    Сцена 4

    Сцена 5

Дія друга

    Сцена 1

    Сцена 2

Дія третя

    Сцена 1

    Сцена 2

    Сцена 3

    Сцена 4

Дія четверта

    Сцена 1

    Сцена 2

    Сцена 3

    Сцена 4

    Сцена 5

    Сцена 6

    Сцена 7

Дія п'ята

    Сцена 1

    Сцена 2

 

Д. Наливайко. "Гамлет" (післямова)

Д. Наливайко. Примітки

 
 

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

Клавдій, король Данії.

Гамлет, син покійного й племінник нинішнього короля.

Полоній, головний королівський радник.

Гораціо, друг Гамлета.

Лаерт, син Полонія.

Вольтіманд, Корнелій, Розенкранц, Гільденстерн, Озрік, Дворянин -придворні.

Священик.

Марцелл, Бернардо -  офіцери.

Франціско, солдат.

Рейнальдо, слуга Полонія.

Актори.

Два гробокопи.

Фортінбрас, принц норвезький.

Норвезький капітан.

Англійські посли.

Гертруда, королева Данії, мати Гамлета.

Офелія, донька Полонія.

Привид Гамлетового батька.

Вельможі, дами, офіцери, солдати, матроси, гінці, почет.

 

Місце дії - Ельсінор.

 

 

ДІЯ ПЕРША

 

СЦЕНА 1

Ельсінор. Майданчик перед замком.

Франціско на варті. Входить Бернардо.

Бернардо

Стій! Хто там?

Франціско

Ні, перше ти назватися повинен.

Бернардо

Нехай живе король!

Франціско

Бернардо?

Бернардо

Він.

Франціско

Прийшли ви без запізнення сьогодні.

Бернардо

Дванадцять б'є. Іди, Франціско, спати.

Франціско

За зміну щира дяка; холод лютий,

Та й моторошно якось.

Бернардо

Спокійне все?

Франціско

І миша не пробігла.

Бернардо

Ну що ж, добраніч.

Спіткаєш там Гораціо й Марцелла,

Скажи їм, хай не баряться на варту.

Франціско

Здається, чути їх. Гей, стій! Хто там?

Входять Гораціо й Марцелл.

Гораціо

Держави друзі.

Марцелл

И слуги короля.

Франціско

Добраніч вам.

Марцелл

Бувай, солдате чесний.

А хто вартує?

Франціско

На посту Бернардо.

Добраніч вам.

(Виходить)

[7]

Марцелл

Бернардо, гов!

Бернардо

Скажи,

Гораціо з тобою?

Гораціо

Наче так.

Бернардо

Вітаю вас, Гораціо й Марцелле.

Марцелл

Ну що, була поява й цеї ночі?

Бернардо

Я ще не бачив.

Марцелл

Гораціо вважає - то химера,

І він, мовляв, нізащо не повірить

У те страшне, що бачили ми двічі.

Я тим-то й ублагав його прийти

Вночі повартувати разом з нами,

Щоб, як привиддя з'явиться, він навіч

Переконавсь і мовив би до нього.

Гораціо

Пусте, пусте, не вийде.

Бернардо

Сядь, і ми

Знов штурмувати будемо твій слух,

Стійкий, як мур, до оповідей наших

Про диво, нами бачене.

Гораціо

Що ж, сядьмо.

Послухаймо, що розповість Бернардо.

Бернардо

Минулу ніч, коли ген та,

На захід від Полярної, зоря,

Дозором обійшовши небосхил,

Дійшла туди, де сяє, я й Марцелл.

Годину щойно вдарило...

Входить Привид.

Марцелл

Тихіше! Бачите, явився знову.

Бернардо

Поставою - мов наш король-небіжчик.

Марцелл

Гораціо, ти книжник: мов до нього.

Бернардо

Хіба не схожий він на короля?

Гораціо

Авжеж; аж моторошно з дива й ляку.

Бернардо

Чекає слів.

Марцелл

Гораціо, питай.

Гораціо

Хто ти, що опівнічної доби

Прибрав собі цей войовничий образ,

[8]

Яким покійний Данії король

Вражав колись? В ім'я небес, кажи!

Марцелл

Образився.

Бернардо

Відходить пріч.

Гораціо

Стій, стій!

Стій і кажи! В ім'я небес, кажи!

Привид виходить.

Марцелл

Пішов; не відповість.

Бернардо

Ну що, Гораціо, ти зблід, дрижиш?

І це лише, по-твоєму, химера?

Як мислиш ти?

Гораціо

Як перед богом, я не йняв би віри,

Коли б не свідчення, правдиве й певне,

Моїх очей.

Марцелл

На короля не схожий?

Гораціо

Як сам на себе ти.

В такому панцері він був тоді,

Коли здолав пихатого Норвежця;

Так супився, коли у гніві скинув

Отих поляків із саней на лід.

Це диво дивне.

Марцелл

Вже втретє, саме в цю годину мертвих,

Ступою воїна він тут проходить.

Гораціо

Не знаю, далебі, як пояснити,

Та тільки це знамення, що віщує

Всій Данії напасті несказанні.

Марцелл

Тож сядьмо, й той, хто знає, хай розкаже:

Нащо така сувора й пильна варта

Виснажує щоночі всіх підданців,

Для чого з міді ллють щодня гармати

Й завозять в край знаряддя до війни;

Чом корабельників женуть силком

На труд важкий, який не зна неділь;

До чого йде, навіщо в цій гарячці

З'єднались на роботі ніч і день?

Хто це мені з'ясує?

Гораціо

Я. Принаймні

Так кажуть: Гамлет, наш король покійний,

Чия подоба щойно нам являлась,

[9]

Від короля норвежців Фортінбраса,

Що мордувавсь від заздрої пихи,

Дістав був виклик; наш хоробрий Гамлет

(Таким вважав його ввесь світ, нам знаний)

Вбив Фортінбраса в герці. А з угоди,

Печатьми скріпленої, переможцю

Убитий віддавав з життям укупі

Всі землі, завойовані в походах.

І наш король супроти закладавсь

Належним шматом володінь, які

Пристали б до дідизни Фортінбраса,

У разі б він подужав. Тож законно

Дістались Гамлету норвезькі землі,

Як знано й вам. Та Фортінбрас-молодший,

В незрілому завзятті запальний,

Понабирав в околицях норвезьких

Шибайголів, безстрашних гольтіпак,

За хліб і харч на всяке діло вдатних,

Де пахне здобиччю. Тут видно намір

(Принаймні так вважає уряд наш)

Оружною рукою, силоміць

Собі вернути згадані краї,

Що втратив батько. Ось у чім причина,

Гадаю я, всіх заходів воєнних,

Та й наших вартувань,- і джерело

Тривог та метушні у нас в державі.

Бернардо

Воно й по-моєму виходить так.

Либонь, якраз на те мара зловісна

Явилась у подобі короля,

Що був і є призвідцею тих війн.

Гораціо

Дрібниця, що затьмарює нам розум.

В щасливі й славні дні розвою Риму,

Коли загинуть мав могутній Юлій,

Могили розкривались, і мерці

Ходили квилячи вздовж римських вулиць;

Хвостаті зорі, і криваві роси, й на сонці плями, а світило вод,

Шановане в Нептуновому царстві,

На тьму хворіло, мов під суд страшний.

Якраз такі тяжких подій предтечі,

Гінці, що нашу долю провіщають,

Знамення злигодням лихим прийдешнім

З'явилися від неба та землі

На пострах Данії й всього народу.

[10]

З'являється Привид.

Ба, цитьте! Гляньте, знову йде! Хай згубить

Мене, та я дорогу перейду.

(Розводить руки)

Як маєш ти, маро, дар мови, звуку,

Озвись до мене!

Як треба добру річ яку зробити,

Тобі в полегкість, а мені в спасіння,

Озвись до мене!

Якщо тобі відома доля краю,

Яку іще не пізно відвернути,

То озовися!

Або як ти ще за життя сховав

У землю скарб нагарбаний, за віщо

Ви, духи, кажуть, бродите по смерті.

Піє півень.

То говори! Спини його, Марцелле!

Марцелл

Метнути протазаном?

Гораціо

Так, якщо

Не спиниться.

Бернардо

Та ось він.

Гораціо

Ось він, тут!

Привид виходить.

Марцелл

Пішов.

Ми прогнівили видиво величне

Уявною погрозою насильства;

Бо, мов повітря, привид невразливий,

Погрози наші - то йому зневага.

Бернардо

Якби не півень - може б, і озвався.

Гораціо

А як здригнувся, мовби винуватий,

На віщий поклик! Я чував не раз,

Що співом голосистим і дзвінким

Пробуджує щоранку бога сонця

Сурмач досвітній. Ледь його почувши,

В повітрі чи в землі, в огні чи в морі,

Завсіди мандрівна душа спішить

В свої пороги. А що правда це -

Самі ми впевнились допіру.

Марцелл

Наш привид щез, лише запіяв півень.

І, кажуть, справді перед тими днями,

[11]

Коли справляється різдво Христове,

Співець світанку піє всеньку ніч;

Ніякий, кажуть, дух тоді блукати

Не зважиться, планети зла не коять,

Не згубить мавка, відьма не вчаклує -

Такий той час священний і спасенний.

Гораціо

Чував таке і я - і трохи вірю.

Та, гляньте, ранок у багряних шатах

З-за тих-он круч ступає по росі.

Кінчаймо варту. Раджу - сповістім

Ми молодого Гамлета про те,

Що бачили; життям клянусь, що дух,

Німий для нас, до нього обізветься.

Чи згодні, щоб йому це розказати,

Як приязнь і повинність нам велить?

Марцелл

Авжеж, ми згодні; я скажу вам, де його спіткати можна нині вранці.

Виходять.

 

СЦЕНА 2

Парадна зала в замку. Фанфари.

Входять король, королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, Воль« тіманд, Корнелій, придворні та почет.

Король

Хоч свіжі в нас ще спогади смутні

Про Гамлетову смерть і хоч годиться

Ще нам в серцях плекати ревний смуток,

Державі - тугою повити чоло,

Одначе глузд натуру вже зборов,

І ми, розважно тужачи за братом,

Не забуваємо й про нас самих.

Отож вдову порфіроносну, доти

Сестру, а нині нашу королеву,

Взяли ми,- радість тлумлячи журбою

(Сльоза в одному оці, в другім - усміх),

По мірці зваживши і щастя й лиха:

В весіллі жаль, веселість у жалобі,-

Собі в подружжя. На поради ваші,

Що до одруження схиляли нас,

Пристали ми. За них вам наша дяка.

[12]

Тепер до інших перейдімо справ:

Як вам відомо, юний Фортінбрас,

Малу ціну поклавши нашій силі

Чи сподіваючись, що втратить єдність

Наш край по смерті любого нам брата,

Узяв до спілки мрію самолюбну

Й наваживсь нам посланням докучати,

Де вимагає повернути землі,

Що у його вітця преславний брат наш

По праву відібрав. Це щодо нього.

Тепер - навіщо ми вас тут зібрали.

Ось цим листом ми просимо Норвежця,

Старого Фортінбрасового дядька,-

До ложа неміччю прикутий, він

Навряд чи й чув про наміри небожа,-

Усім цим заходам кінець покласти.

Адже усе спорядження й вербунок

Обтяжують його ж підданців. Тож,

Корнелію наш добрий, Вольтіманде,

До ветхого Норвежця вас шлемо

З поклонами й листом, без повноважень

Рядити з ним над визначені межі,

Що вказані у грамотах оцих.

Хай поспіх ваш засвідчить вашу ревність.

Корнелій і Вольтіманд

Ми виявим, як завжди, нашу ревність.

Король

Ми певні в цім. Щасливої путі.

Вольтіманд і Корнелій виходять.

А ти, Лаерте, з чим до нас прийшов?

З проханням? Ну, у чім воно, Лаерте?

Бажання в міру датський володар

Задовольнить. Чого лишень, Лаерте,

Попросиш - самохіть усе я вволю.

Бо голова не так близька до серця,

Рука не так до послуги устам,

Як датське берло батькові твойому.

Чого ж, Лаерте, хочеш?

Лаерт

Володарю,

Лиш волі вашої - мені вернутись

До Франції, звідкіль прибув я радо

На ваше в Данію коронування;

Я виконав обов'язок, і нині

[13]

Назад мої думки й бажання линуть

І просять дозволу та згоди в вас.

Король

А батько згоден? Що Полоній скаже?

Полоній

Він так настійливо благав мене,

Аж поки я, нарешті, поступився

І згоду, хоч і нехотя, а дав.

Прошу, дозвольте й ви йому від'їхать.

Король

Щасти тобі, Лаерте! Хай повік

На добре діло час тобі слугує.

А ти, небоже Гамлете, мій сину...

Гамлет

(убік)

Хоч родич я, та не такий вже й рідний.

Король

Тобі чоло ще й досі темнять хмари?

Гамлет

Ні, навпаки: мене все палить сонце.

Королева

Скинь барви ночі, Гамлете ласкавий,

І дружнім оком глянь на короля.

Доволі вже, повіки опустивши.

Шукать вітця, що обернувся в прах.

Звичайна доля: кожне мре створіння,

Проходячи у вічність через тління.

Гамлет

Авжеж, звичайна доля.

Королева

Чом же щось

Тобі незвичним в долі цій здалось?

Гамлет

«Здалось»? О ні, чуже мені це слово.

Ні плащ мій, мов чорнило, люба мати,

Ані врочисті одяги жалоби,

Ні переривчасті й тяжкі зітхання,

Ні повноводі ручаї з очей,

Ні вираз втрати й суму на лиці,-

Всі вияви і всі ознаки горя

Не значать правди, а лише «здаються».

Бо всі ці речі легко можна вдати.

Над те одіння смутку показне

Щось інше глибше пойняло мене.

Король

Так, Гамлете, природно і похвально

Повинність скорбну батькові віддати.

Однак твій батько теж утратив батька,

А той - свого. Обов'язок синівський

По смерті батька - певний строк лише

Жалобу правити, а не як стій

[14]

Затятись у жалях непогамовних.

Це впертість нечестива, бабське горе;

Тут знати неповагу до небес,

Нестале серце, нетерплячий дух,

Невиховану і вузьку уяву.

Що нам судилось, що відоме нам

Як звичайнісінька на світі річ,-

Чи слід нам те з упертості тупої

До серця брати? Гріх це перед небом,

Гріх проти мертвих, гріх проти природи;

Це проти розуму, що, смерть батьків

Взаконивши з найпершого мерця

До вмерлого сьогодні, провіщає:

«Так має бути». Тож прошу тебе -

Удар об землю лихом тим і нас

За батька май. І хай ввесь знає світ,

Що ти до трону нашого найближчий;

І ми тебе любитимем не менше,

Ніж рідний батько сина дорогого.

А щодо намірів твоїх вернутись

До Віттенберга знову, до науки,-

Це суперечить нашому бажанню.

Ми просимо тебе лишитись тут,

У Данії, на втіху й радість нам,

Як перший наш вельможа, родич, син.

Королева

Хай матір, Гамлете, не марно просить.

Лишись у нас, не їдь до Віттенберга.

Гамлет

В усьому я скоряюсь вашій волі.

Король

От відповідь - любов і шана в ній.

Вся Данія - твоя. Ходімо, люба.

Ласкава й скора Гамлетова згода

Нам серце втішила; на честь її

Про кожний келих короля сьогодні

Гармати небу сповістять, воно ж,

Земному грому вторячи, наш тост

Стокротно відгримить. Ходім же, люба.

Фанфари. Виходять усі, крім Гамлета.

Гамлет

Чому не може плоть моя розпастись,

Розтанути і парою здиміти?

Чому на себе руки накладати

Всевишній не дозволив? Боже, боже!

Які гидкі, мерзенні, недоладні,

Пусті для мене втіхи на цім світі!

[15]

Ганьба і сором! Це здичілий сад;

Лиш бур'яни, потворне й хиже зілля

Буяє в нім... І щоб дійшло до того!

Два місяці, ні, менше, як умер...

Володар справжній, мов Гіперіон,

А нинішній - сатир супроти нього.

Мою він матір так кохав, що й легіт

Лиця її торкнутися не смів.

Чи згадувать?.. До нього так горнулась,

Немов жага у ній росла від того,

Чим гамувалась... А минув лиш місяць...

Зрадливість - ось твоє наймення, жінко!

Лиш місяць! Ще не збила черевиків,

В яких вона за гробом мужа йшла

В сльозах, мов Ніобея... і уже,-

О боже, звір би нетямучий довше

Журився,- вийшла за мойого дядька.

Хоч батьків брат - на батька схож він менше,

Ніж я на Геркулеса. Через місяць!

Ще ятрить сіль її нещирих сліз

Розчервонілі очі, а вона

Вже шлюб бере. О безсоромна хуткість:

Так поспішати в кровозмісне ложе!

Нема й не може бути в цім добра...

Але німуй, язик, хоч серце рветься.

Входять Гораціо, Марцелл та Бернардо.

Гораціо

Привіт вам, любий принце!

Гамлет

Вельми рад вам,

Гораціо,- або мій зір похибив!

Гораціо

Так, так, мій принце, ваш слуга покірний.

Гамлет

Мій добрий друже, я слуга вам теж.

Але чому ви тут, не в Віттенберзі?

Марцелл?

Марцелл

Ласкавий принце!

Гамлет

Я бачити вас радий.

(До Бернардо)

Добрий вечір.

(До Гораціо)

Та все ж чому ви тут, не в Віттенберзі?

Гораціо

Щоб тут байдикувати, принце мій.

Гамлет

І ворог ваш такого не сказав би.

Невже, гадаєте, повірю я

[16]

У наклеп, що почув оце допіру

Від вас самого? Ви ж бо не з ледачих.

Так що у вас за справи в Ельсінорі?

Ми вас тут до пияцтва привчимо.

Гораціо

На похов батька вашого прибув я.

Гамлет

Студенте-друже, не кепкуй; скажи вже,

Що на весілля матері моєї.

Гораціо

Либонь, що так: одно за 'дним невдовзі.

Гамлет

Зиск, зиск! Остиглі страви похоронні

Пішли відразу на столи весільні.

Ніж дня того дожити, радше б я

З запеклим ворогом в раю зустрівсь!..

Мій батько... я немовби бачу батька...

Гораціо

Де, принце мій?

Гамлет

Очима думки, друже.

Гораціо

Пригадую, він справжній був король.

Гамлет

В усьому і для всіх він був людина.

Вже не побачу рівного йому.

Гораціо

Мій принце, він, либонь, приходив ту ніч.

Гамлет

Приходив? Хто?

Гораціо

Король, ваш батько.

Гамлет

Що? Король! Мій батько?!

Гораціо

Вгамуйте подив ваш на мить і чуйно

На все вважайте, що я вам скажу

І що потвердять двоє очевидців

Про ті дива.

Гамлет

Кажіть же, бога ради.

Гораціо

Марцелл з Бернардо, чесні вояки,

Дві ночі поспіль, стоячи на чатах,

Побачили в мертвотну й глупу північ

Видіння. Хтось, мов ваш покійний батько,

В риштунку повнім з голови до п'ят,

З'явився, повагом, величним кроком,

Ходою владаря ступив повз них.

Так зблизька, мало берлом не черкавши,

Пройшов він тричі. Очі відвести

Не мігши, сполотнілі, скуті жахом,

Вони стояли мовчки. А по тому

[17]

Мені розповіли про все таємно.

На третю ніч я з ними став на варті;

В ту саму пору, в образі тім самім,

Потвердивши достоту, слово в слово,

Признання їх,- з'являється... Пізнав

Я батька вашого: води дві краплі

Не так подібні.

Гамлет

Де ж воно було?

Гораціо

На тім майданчику, де наша варта.

Гамлет

Ви й говорили з ним?

Гораціо

Я говорив,

Та він мовчав. А втім, здається, раз,

Підвівши голову, ступив він крок

До нас, немов от-от заговорив би.

Та знагла тут запіяв дзвінко півень,

І привид, стрепенувшись, віддалився

І зник із-перед віч.

Гамлет

Гм... дуже дивно.

Гораціо

Щоб я живий був, це все правда, принце.

І ми за свій обов'язок вважали

Вас повідомити.

Гамлет

Атож, атож,

Але бентежить вельми це мене.

А сю ніч ви на варті?

Марцелл і Бернардо

Так, ми вдвох.

Гамлет

Він, кажете, озброєний?

Марцелл і Бернардо

Озброєний, аякже.

Гамлет

При повній зброї?

Марцелл і Бернардо

Так, в риштунку повнім.

Гамлет

То ви не бачили його в лице?

Гораціо

Ні, бачили, причілля він підняв.

Гамлет

Суворим видававсь?

Гораціо

Скоріше смуток на виду, ніж гнів.

Гамлет

Червоний чи блідий?

[18]

Гораціо

Блідий страшенно.

Гамлет

А на вас дивився?

Гораціо

Ще й пильно.

Гамлет

Жаль, мене там не було.

Гораціо

Він жаху вам нагнав би.

Гамлет

Ну що ж, можливо. Довго це тривало?

Гораціо

До ста повільно можна б полічити.

Марцелл і Бернардо

Ні, довше, довше.

Гораціо

Я б не сказав.

Гамлет

А борода - чи сива?

Гораціо

Така, як за життя була у нього,-

Сріблясто-чорна.

Гамлет

Повартую з вами.

Ще ж, певно, прийде він.

Гораціо

Ручусь, що прийде.

Гамлет

Як візьме тінь шляхетний образ батька,

То,- хай роззявиться пекельна паща

И звелить мовчати,- я заговорю.

Прошу всіх вас: як бачене ховали

Ви досі в таїні, мовчіть і далі;

І що б не сталося цієї ночі -

Тримайте при собі, не прохопіться.

За послугу віддячу. Прощавайте!

Опівночі зустрінемося знову.

Усі

Обов'язок свій виконаєм, принце.

Гамлет

Це радше дружня послуга.

Я вдячний.

Гораціо, Марцелл та Бернардо виходять.

Дух батька в повній зброї?! Негаразд.

Тут щось нечисте. О, хоч би вже ніч!

Цить, потерпи, душе! Діяння злі

На світло вийдуть навіть з-під землі.

(Виходить)

[19]

 
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Список літератури Античність
Вільям Шекспір «Ромео і Джульєта», «Дванадцята ніч, або Що завгодно?», «Багато галасу даремно», «Приборкання норовливої»
Вільям Шекспір — великий поет і драматург доби Відродження
На попередньому уроці ми доторкнулися до мистецтва епохи Відродження. Тож перевіримо ваші знання та увагу
«Доба Відродження. Вільям Шекспір геній епохи Ренесансу»
В. Шекспіра; розвивати навички узагальнення та систематизування вивченого матеріалу, сприймання на слух матеріалу; сприяти виявленню...
Вільям Шекспір — великий поет доби Відродження Сонети В. Шекспіра Мета
Шекспіра, розкрити ідейно-художній зміст його со­нетів, визначити місце письменника в історії англійської та світової літератури,...
Жив на одному далекому болоті болотяний цар Прислівник. І був у нього...
Жив на одному далекому болоті болотяний цар Прислівник. І був у нього єдиний син — наслідний принц. Навпаки. Ох, і мороки було цареві...
Новорічна казка Г. М. Дудар, вчитель ЗОШ №19, м. Тернопіль. Принц
Принц. Добрий вечір, дорогі друзі! (Дивиться на годинник). Добрий вечір, дорогі друзі ! (Знову дивиться на годинник). І де вона так...
Тема. Естетизм Оскара Вайльда.(1854-1900) Збірка «Щасливий принц...
Етичними поглядами та переконаннями Оскара Вайльда; вчити визначати категорії літературознавчих понять, знаходити їх у тексті; визначати...
Уроку
Оформлення залу: дошка з обліком підсумків гри; портрети Данте, Шекспіра, Петрарки; міні-виставка: «Божественна комедія» Данте, «Гамлет»...
План-конспект уроку Предмет зарубіжна література. Клас 6 (за програмою...
Тема : «Розкриття основ духовно осмисленого життя. Проблема персональної відповідальності за вчинок в казці-притчі А. де Сент- Екзюпері...
СРС №3 Рижков Олександр 11-Е Пауль Целан(1920-1970)
Вільям ІІІекспір та Михайло ЛепН монтов, ІІоль Верлен та Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер та Унгаретті, Олександр Блок та Рене Шар. Осип...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка