І. А. Пахаленко Психологія конфлікту


Скачати 1.3 Mb.
Назва І. А. Пахаленко Психологія конфлікту
Сторінка 4/10
Дата 21.02.2016
Розмір 1.3 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Сторони, які беруть участь у конфлікті

Наслідки конфлікту

Розв’язання конфлікту

Причини конфлікту, його джерела
Припинення конфлікту

Продовження конфлікту

Інцидент

Конфліктна ситуація


РОЗДІЛ 2

СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ

2.1. Теоретичний блок

Конфлікти. Вони трапляються в усіх сферах людської діяльності і часто наявні серед важливих і хвилюючих подій людського життя. Конфліктияк засвідчили ще Ч. Дарвін, К, Маркс і 3. Фрейднеоб­хідний та важливий елемент життя. Проте часом їхні наслідки бу­вають жахливими: горе та страждання, почуття провини й докори сумління...

Маючи навички мирного, конструктивного вирішення конфліктів, можна знівелювати їхні наслідки. Важливе місце в процесі пізнання й керування конфліктом займають психологічні дослідження, що да­ють змогу розкривати глибинні основи конфліктної поведінки. Тому невипадковим є виникнення нової галузі психологіїконфліктології.

2.1.1. Стилі конфліктної поведінки

Кожний конфлікт складається з певних дій. Його учасники можуть погрожувати, вимагати, просити, створювати коаліції, іти на поступки й робити безліч інших дій. Однак, зважаючи на всю різноманітність кон­фліктів, їх можна об'єднати в кілька загальних класів або стратегій.

Найчастіше виокремлюють такі стратегії конфліктної поведінки: су­перницьку (співпрацю) — нав'язування іншій стороні кращого для себе рішення; проблемно-вирішальну (кооперативну) — пошук рішення, яке б за­довольняло обидві сторони; поступальну — зниження своїх прагнень, у результаті чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хоті­лося б; уникнення — вихід із ситуації конфлікту (фізичний чи психо­логічний); пристосування — перебування в конфліктній ситуації, але без будь-яких дій, спрямованих на її вирішення.

Зазвичай у конфлікті використовуються комбінації стратегій, часом домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної по­ведінки, однак, зазнавши невдачі, починає діяти суперницька страте­гія, що може також виявитися неефективною. У цьому випадку знову повертаються до проблемно-вирішальної стратегії, що, зрештою, при­зводить до успішного розв'язання конфлікту.

Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії і тактики розрізняють між собою за ступенем узагальненості.

Стратегія — це низка макроскопічних цілей.

Тактика — засоби досягнення цих цілей. Та сама тактика може використовуватися в межах різних стратегій. Так, погроза, зазвичай розглянута як деструктивна й недоброзичлива тактика, може бути ви­користана в разі неготовності чи нездатності однієї зі сторін поступа­тися більше визначених меж.

Основними тактиками поведінки в конфлікті, або, як їх ще на­зивають, тактиками впливу є:

раціональне переконання — використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції та переконання опонента;

апеляція до влади, санкції — використання стягнень і вина­город;

доброзичливе звертання, запобігання — створення в опонента уявлення про наявність у нього привабливих рис;

коаліційна — прохання про підтримку, спільництво;

висновок угод — взаємний обмін благами, обіцянки (загальний зміст їх такий: «Якщо ви вчините певним чином, то ви отримаєте ви­нагороду»);

введення опонента у стан хвилювання, деякої заплутаності, ке­рування його увагою, створення ефекту несподіванки;

нескасовані зобов'язання -— одна зі сторін здійснює певну дію (наприклад, безстрокове голодування) доти, доки її умови не будуть прийняті.

Отримано дані про вплив на вибір тактики таких змінних, як со­ціальний статус об'єкта впливу і його стійкість до впливу, а також со­ціальний статус особи, що застосовує тактику.

Тактики можуть бути «м'якими» або «жорсткими». М'якою вва­жається тактика, наслідки застосування якої для опонента приємні або нейтральні: запобігання, раціональне переконання; жорсткою є так­тика, що спричиняє або може спричинити неприємні наслідки для опонента: тиск. Застосування тактик зазвичай відбувається у напрямку від простих до більш складних.

Існують тактики безпосереднього впливу (повідомлення про суть справи) і опосередкованого (те, що хотілося б від об'єкта впливу, прямо не згадується). До полюса безпосередньості тяжіють такі тактики, як вимоги, прохання, до полюса опосередкованості — запобігання, доброзичливого звертання.

  1. Вибір стратегії поведінки в конфлікті

Вибір стратегії поведінки в конфлікті визначається багатьма чин­никами ситуації.

Інтереси свої та чужі

Найважливішою такою детермінантою є орієнтованість учасни­ків конфлікту на свої або чужі інтереси. Від того, зацікавлені учас­ники лише у власному зиску чи зважають і на інтереси іншої сторони, залежить тип вподобаної стратегії.

У результаті їхня поведінка може бути описана за допомогою двох незалежних складових: 1) наполегливості — обумовленої як спря­мованість на задоволення власних інтересів; 2) кооперативності — прийняття до уваги в поведінці інтересів іншої сторони. Ґрунтуючись на зазначених уявленнях, можна прогнозувати майбутню поведінку учасників конфронтації, оцінюючи їхню орієнтованість на свої або чужі інтереси.

Коли зважають на свої інтереси та на інтереси опонента, то пере­вага надається проблемно-вирішальній стратегії; коли одна зі сторін сильно орієнтована лише на власний зиск, використовується суперни­цька стратегія; коли більшою мірою вираженим є врахування інте­ресів опонента, застосовується поступальна стратегія; при слабкій зацікавленості в успішному вирішенні конфлікту і для себе, і для опо­нента — стратегія бездіяльності.

Важливим фактором, який впливає на вибір стратегії, є оцінка учас­никами конфлікту успішності застосування стратегії для досягнення власних цілей і її «ціни». Оцінка застосування і виконання стратегії дає можливість зробити її адекватний вибір.

Наприклад, проблемно-вирішальна стратегія застосовується в тому разі, якщо існує впевненість у можливості віднаходити взаємні рі­шення; є попередні успіхи в досягненні згоди в цьому конфлікті; присутній посередник; оцінка готовності іншої сторони до про­блемно-вирішальної поведінки є позитивною; є довіра до опонента — впевненість у тому, що опонент піклується про інтереси іншої сто­рони.

Якщо ж одна зі сторін є надто зацікавленою у власних результатах, але ворожою стосовно іншої; її запити високі й не знижуються; го­товність іншої сторони до поступок оцінюється як зависока; відсутнє рішення, що задовольняє обидві сторони; ціна використання супер­ницької стратегії вважається прийнятною, то, найімовірніше, буде ви­користана суперницька стратегія.

Існує п’ять основних стилів вирішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах психології та конфліктології, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом Х. Кілменом у 1972 році).

Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов‘язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).

Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту.

Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.

Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення.

Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів. Нижче коротко описані кожен із згадуваних стилів.

Стиль конкуренції.(„Боротьба”).

Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовольнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається.

Боротьба - тип поведінки, за якого кожний з учасників конфлікту прагне перемоги за умови обов’язкового програшу іншого. Турбота про свої інтереси розглядається як єдиний необхідний компонент розв’язання конфлікту, будь-які інші варіанти розглядаються як програш. Зовні такий тип виглядає як справді виграшний, але психологічно, а часто й результативно він є вельми програшним. По-перше, з точки зору втрат. Для такої “перемоги” витрачають кошти, сили, здоров’я, а то й марнують ціле життя. По-друге, з точки зору наслідків. Адже ті, хто програв на цей раз, стають ворогами і, накопичуючи сили, знову встряють у бійку. Таким є підсумок цього типу поведінки в конфлікті, якщо “боротьба” є стратегією дії опонентів. Проте як тактика такий тип поведінки може використовуватися для реалізації цільової поведінки. Якщо один з опонентів вміло використовує свою реальну силу, то отримує “найбільший” і швидкий “врожай” інформації. Супротивник починає “викладати” всі свої аргумент. Крім того. цей тип поведінки використовують з умов нестачі часу та в ситуаціях, коли врегулювання конфлікту уводить убік від розв’язання першорядних завдань. Таким чином діють керівники. Які мають усі ознаки сили й добре орієнтуються в соціально-психологічному кліматі очолюваного ними колективу.

Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:

  • кінцевий результат дуже важливим для людини, і вона робить велику ставку на своє вирішення проблеми;

  • людина має достатньо авторитету для прийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване їй вирішення – найкраще;

  • рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;

  • коли людина відчуває, що в неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.

Стиль ухилення.(„Втеча”)

Другий з п’яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей тип поведінки має різні прояви, такі, як “грюкання дверима”, “мовчазний бунт”, “психосоматичні захворювання”, проте сенс його залишається тим самим: конфлікт не розв’язується, причин, що його викликала не знімається, конфлікт заганяють усередину. Якщо причина, що викликала конфлікт, є значимою для сторін, то ймовірність його розв’язання за такого типу поведінки не тільки знижується, а й часто наближається до негативних наслідків. Цю ситуацію за аналогією можна було б порівняти з раною: якщо спочатку можна було б її просто намастити йодом (що, звичайно, пов’язано з певними неприємними відчуттями), то потім, не зробивши цієї процедури, можна довести ситуацію до ампутації кінцівки.

Варіант “втечі” може мати місце лише у тих випадках, коли конфлікт не є значним, не торкається принципових аспектів діяльності або коли форма конфлікту перейшла в емоційне зіткнення і “втеча” у цьому випадку постає як перерва, пауза, тобто як тактичний прийом у процесі врегулювання конфліктної ситуації.

Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні.

Нижче наведені найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:

  • напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруги;

  • людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;

  • людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;

  • ситуація дуже складна і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає надто багато від неї;

  • намагатися вирішити проблему негайно – небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.

В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль пристосування.(„Поступливість”)

Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли “жертвує” своїми інтересами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи.

Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.

Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина. Це тип поведінки, коли перемога віддається опонентові без будь-якого опору та з явним програшем зі свого боку. Наслідки такого типу поведінки виявляються і в результатах діяльності – кожна поступка викликає нові домагання, і стосовно особистості – на таку людину не зважають, її не поважають, а будь-який подальший опір розцінюють як відхилення.

Але і цей тип поведінки, якщо його застосовують як свідому тактику, може мати свої переваги. Адже якби у конфлікті не поступався би ніхто, то домовитися було б в принципі неможливо.

Ось найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

  • людину не особливо хвилює те, що сталося;

  • людина хоче зберегти мир та добрі відносини з іншими людьми;

  • людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням.

Поступаючись, погоджуючись чи “жертвуючи” своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.

Стиль співробітництва.(„Колаборація”)

Четвертним є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку “викладає на стіл” потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення.

Це тип поведінки конфліктній ситуації, коли обидві сторони в результату врегулювання конфлікту виявляються у виграші. Обов’язковою умовою є відмова від силового протистояння й перехід в принципово іншу площину відносин – коли наявні протиріччя постають як потенційний ресурс сумісного розв’язання спільної проблеми. Ця поведінка здійснюється шляхом переговорів. Проте й вона не може бути використана стереотипно у будь-якій ситуації у зв’язку з тим, що:

  • вимагає великих витрат часу, а тому може бути неекономічним;

  • може виявитися неефективним;

  • у ситуаціях, які вимагають швидкого рішення, досягнення консенсусу може виявитися надто складним, причому відповідальність за прийняття рішення можуть перебрати на себе одна-дві особи, які мають відповідні повноваження;

  • він може виявитися незручним з точки зору координації різних графіків роботи, місць зібрання та самих учасників;

  • якщо він буде здійснюватися неправильно, то може викликати розкол у групі;

  • він передбачає внесок з боку кожного, на що можуть не погодитися окремі учасники;

  • деякі люди можуть розглядати його як загрозу для свого авторитету, влади і статусу;

може виявитися важко підтримувати взаємну довіру в моменти, коли це необхідно.

Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін. Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:

  • вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись;

  • є час попрацювати над проблемою, що виникла;

  • опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;

  • обидва сторони мають однакову владу та не помічають різницю в положенні, щоб “на рівних” шукати вирішення проблеми.

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.

Стиль компромісу.

В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконанню бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробітництвом.

Цей тип поведінки в конфліктній ситуації часто розцінюють як найбільш ефективний, що призводить до взаємної перемоги сторін, які конфліктують. Проте насправді – компроміс – це конфлікт, розтягнутий у часі, де має місце програш обох сторін. Не отримавши задоволення своїх потреб або інтересів – за принципом “ні тобі, ні мені”, або навіть отримавши, але не в повному обсязі – “тобі половина, і мені половина”, обидва опоненти опиняються в програші. І їм знову і знову потрібно повертатися до розв’язання спірного питання. В такий спосіб свідомо діють лишень у тих випадках, коли існують додаткові розбіжності, більш важливі для учасників конфлікту.

Нижче перечисленні типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:

  • обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

  • інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

  • задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;

  • компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, ніж все втратити.

Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.

Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділений як найкращий.

Конфлікт! Ти почуваєшся безпорадним. Що робити?!

У конфліктних ситуаціях, коли ти переживаєш сильні негативні емоції, з’являється проблема з їх вираженням. Ти часто відчуваєш провину перед іншими. Ти боїшся говорити про свої бажання і потреби. Ти часто робиш те, чого б не хотів робити. Ти не можеш відмовитися від того, що тобі не подобається, але чого хочуть інші друзі. Ти відчуваєш, що твої вчинки – це не твоє рішення. Ти не хочеш більше так жити!

Що робити?

  1. Прямо і чесно висловлювати свою точку зору з певного питання.

  2. Відверто виявляти свої почуття і потреби.

  3. Відстоювати свої права та думки без порушення прав оточення.

  4. Поважати думки й гідність співрозмовника, намагатися зрозуміти думки іншого.

Чого не слід робити?

  1. Дозволяти іншим порушувати твої права, безапеляційно приймати їхню точку зору.

  2. Дозволяти себе експлуатувати заради того, щоб сподобатися іншим.

  3. Метушитися, невпевнено шукати пояснення відмові, замість того, щоб відповісти прямо.

  4. Сміятися в ситуаціях, коли природним є виявлення незадоволення чи гніву.

  5. Використовувати фрази: «Я не знаю…», «Якщо ти можеш…», «Якщо це тебе не обтяжить…», «Я б хотів, але…». Адже так ти придушуватимеш власні почуття, не зможеш висловити інші емоції – любов, повагу, симпатію.

  6. Обговорювати своє рішення.

Контрольні питання

  1. У чому суть конфліктної поведінки?

  2. Що таке стратегія і тактика поведінки?

  3. Розкрийте стратегії поведінки в конфлікті.

  4. Якими чинниками ситуації обумовлений вибір стратегії поведінки в конфлікті?

  5. Охарактеризуйте основні стилі вирішення конфліктів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

І. А. Пахаленко Поради психолога
Пахаленко І. А. Поради психолога батькам. Навчально-методичний посібник.: Ольшаницька ЗОШ I-III ст. – 2009
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,...
Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу...
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,...
Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології....
Анцепов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию
Мета лекції: показати студентам значення конфлікту у сучасному суспільстві, пояснити механізм виникнення конфлікту, а також його...
Структура конфлікту
Тому насамперед треба окреслити коло понять, важливих для соціально-психологічного аналізу конф­лікту. Л. Петровська розглядає чотири...
Тема Питання
...
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник...
Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки
ПРОГРАМ А
Вікова психологія” (укладач: А. В. Тімакова, старший викладач) для підготовки фахівців за спеціальністю 040101 „Психологія” рекомендовано...
Психологія мовлення як наука
Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство....
1 Психологія як наука. Виникнення, розвиток, огляд основних напрямків
До психіці відносяться також інтереси і здібності людини, її темперамент і характер. Які закони пам'яті, уяви, мислення? Як розвиваються...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка