|
|
Скачати 0.5 Mb.
|
|
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ПЛАНОВА НАУКОВА РОБОТА НА ТЕМУ: «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ПІСЛЯ НАБУТТЯ ЧИННОСТІ ЛІСАБОНСЬКИМ ДОГОВОРОМ: ЗМІСТ РЕФОРМ» Виконала: к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Трагнюк О. Я. Харків - 2010 МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ Інститут державного будівництва і місцевого самоврядування АПрН України ПЛАНОВА НАУКОВА РОБОТА НА ТЕМУ: «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ПІСЛЯ НАБУТТЯ ЧИННОСТІ ЛІСАБОНСЬКИМ ДОГОВОРОМ: ЗМІСТ РЕФОРМ» Виконала: к.ю.н., доцент Трагнюк О. Я. Харків - 2010 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ПІСЛЯ НАБУТТЯ ЧИННОСТІ ЛІСАБОНСЬКИМ ДОГОВОРОМ: ЗМІСТ РЕФОРМ ПЛАН Вступ 1. Назви установчих договорів 2. Цінності ЄС 3. Цілі ЄС трьохопорної 4. Скасування «» будови ЄС 5. Правосуб’єктність Європейського Союзу 6. Удосконалення інституційної структури Європейського союзу 7. Посилення захисту громадян Європейського Союзу
Висновок Вступ Характерною рисою XХ-ХХІ століть є активне розгортання процесів регіональної інтеграції держав. У світі з’являються оригінальні за своєю природою та нові за своїми якісними характеристиками утворення, які формуються на стику національного та міжнародного права і здатні спричиняти вплив на перебіг світових подій та еволюцію права. До таких утворень, передусім, відноситься Європейський Союз. Європейський Союз (ЄС) нині є одним із найбільш ефективних, авторитетних та динамічних наддержавних утворень. Його унікальність є наслідком успішного політичного та правового співробітництва та економічної інтеграції. З урахуванням тенденції поступового зростання ролі Європейського Союзу у сучасному світі вивчення права цього інтеграційного об’єднання набуває не лише теоретичного, а й практичного значення. Потреба у вивченні права ЄС пов’язана як з прагненням України до вступу в ЄС (один із основних зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави), так і з необхідністю адаптації існуючого українського законодавства до права інтеграційного утворення. Крім того вивчення права ЄС дозволяє розкрити механізм і умови дії норм права Європейського Союзу. Як відомо за достатньо короткий проміжок часу Союз перетворився із невеликого субрегіонального угрупування економічного характеру у впливову організацію, що наділена значною компетенцією у різних сферах суспільного життя. Повноваження ЄС продовжують розширюватися і розвиватися. 13 грудня 2007 р. у м. Лісабон (Португалія) главами держав-членів ЄС було підписано Договір про Реформи, так званий «Лісабонський Договір», який вніс суттєві зміни до установчих договорів у напрямку підвищення демократичності, ефективності та прозорості функціонування ЄС. Вбачається, що аналіз питань, які повязані із правовим забезпеченням інтеграційних процесів у рамках складного політико-правового утворення, яким є Європейський Союз, має велике теоретичне і практичне значення. Набуття чинності Лісабонським договором завершує започаткований Маастрихтським договором 1992 року тривалий перехідний період становлення інституційно-політичної моделі Євросоюзу та його адаптації до викликів об’єднаної Європи XXI століття. У ширшому контексті, якщо розглядати європейську інтеграцію як «динамічний процес з невизначеною кінцевою метою»1, то буде слушно припустити, що після більш як півстолітньої еволюції ЄС вступає у стадію стабілізації. Побудова «дедалі ближчого союзу народів Європи»2 знайшла своє конкретне втілення у постійному збільшенні повноважень Європейського співтовариства та структурних пристосуваннях, які з цього випливали, у державах-членах. Одночасно процес євробудівництва спрямовувався назовні через розширення Європейського співтовариства на нові держави-члени та відповідну імплементацію ними її нормативно-правового доробку. Цей постійний рух до поглиблення та розширення Європейського співтовариства на сьогодні досягнув певних меж. У роботі ставиться завдання із визначення основних характерних рис сталої інституційно-політичної архітектури Європейського союзу після ратифікації Лісабонського договору, та правового підґрунтя подальшої інтеграції. Основні зміни та реформи, запроваджені Лісабонським договором
Лісабонський договір – це передусім Договір про Європейський союз (ДЄС) 1992 року у новій редакції та Договір про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), який замінив Договір про європейське співтовариство 1957 року, (яке в момент утворення у 1957 році називалося Європейським економічним співтовариством). Щоправда, Договір про функціонування ЄС можна також розглядати як нову редакцію Договору про Європейське співтовариство.
Стаття 2 Договору про Європейський Союз закріплює спільні для держав-членів цінності, навколо яких здійснюється інтеграція. Дотримання державами-членами цінностей3, що концентровано виражають спільне конституційно-правове надбання держав Західної Європи, є умовою sine qua non членства в Союзі (ст. 49 ДЄС). Цінності не можуть підлягати будь-якій ревізії. Вони мають ідеологічне значення, оскільки через них здійснюється формування, актуалізація, спрямування, структурування й виправдання одних напрямів діяльності та засудження інших4. Так, ст. 2 ДЄС визначено такі цінності Союзу:
Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків. Правове значення цінностей, на яких засновано Союз: а) членство в ЄС може бути надано лише тій державі, яка поважає ці цінності (ч. 1 ст. 49 ДЄС); б) якщо буде встановлено наявність постійного та істотного порушення державою-членом зазначених цінностей, Рада ЄС має право призупинити окремі права цієї держави-члена що випливають із застосування Договорів, включаючи право голосу представника уряду держави-члена у Раді (ст. 7 ДЄС). Очевидно, що вказані положення ДЄС обмежують суверенне право держав-членів на власний розсуд визначати свій політичний режим. Загалом така практика не є унікальною: у міжнародному публічному праві, що міцно тримається принципів суверенної рівності держав і невтручання в їх внутрішні справи, існують численні правові норми, що забороняють вибір певних політичних режимів (наприклад, расизм, апартеїд та інші режими, що практикують грубі порушення прав людини й основоположних свобод)5. Але унікальність практики ЄС полягає в дуже високій визначеності стандарту прийнятного політичного режиму, а також у наявність ефективних процедур його захисту. В результаті держава-член може мати лише режим, що має назву плюралістична демократія.
Чинні установчі договори ЄС не містять систематизованого переліку завдань і цілей Союзу. Більшість з них сформульовані в преамбулі та перших статтях ДЄС, інші можна віднайти за текстом договорів. Так, стратегічне завдання заснування ЄС полягає в утворенні як ніколи тіснішого союзу народів Європи, де рішення приймають якомога відкритіше та ближче до громадян (ч. 2 ст. 1 ДЄС). Для цього мета Союзу – підтримувати мир, свої цінності та добробут своїх народів (ст. 3 ДЄС). Союз прагне поглибити солідарність своїх народів, при цьому поважаючи їхню історію, культуру та традиції (преамбула ДЄС). Для реалізації цієї мети Союз надає своїм громадянам простір свободи, безпеки й правосуддя без внутрішніх кордонів, на якому забезпечено вільний рух осіб разом з належними заходами, пов’язаними із контролем на зовнішніх кордонах, притулком, імміграцією та попередженням і боротьбою зі злочинністю. Союз також засновує внутрішній ринок. Союз функціонує заради сталого розвитку Європи, що ґрунтується на збалансованому економічному зростанні та ціновій стабільності, конкурентоспроможній соціальній ринковій економіці, спрямованій на цілковиту зайнятість та соціальний прогрес, та високому рівні захисту і дедалі кращому стані довкілля. Союз сприяє науково-технічному прогресові. Союз бореться проти соціального вилучення та дискримінації, підтримує соціальну справедливість та захист, рівність жінок і чоловіків, зв’язок між поколіннями, захист прав дитини. Союз підтримує економічну, соціальну та територіальну єдність держав-членів та солідарність між ними. Союз поважає своє багате культурне та мовне розмаїття й забезпечує захист та подальше збагачення культурної спадщини Європи. Так, в ЄС немає однієї офіційної мови. Кожна держава-член визначила національну мову, яка буде використовуватися нею на рівні ЄС6. В межах ЄС засновано економічний та валютний союз, валютою якого є євро7. За завдання Союз окреслив зміцнення і зближення своїх економік, підтримання єдиної та стабільної валюти. У своїх відносинах зі світом Союз підтримує та поширює свої цінності та інтереси, сприяє захисту своїх громадян. Союз підтримує мир, безпеку та сталий розвиток планети, солідарність та взаємну повагу народів, вільну справедливу торгівлю, викорінення бідності та захист прав людини, зокрема прав дитини, а також суворе дотримування й розвиток міжнародного права, зокрема дотримання принципів Статуту ООН. Союз досягає своїх цілей належними засобами відповідно до повноважень, наданих йому Договорами. Правове значення завдань і цілей Союзу полягає в тому, що вони повинні враховуватися: 1) при прийнятті рішення про запровадження посиленої співпраці з певного питання (ч. 1 ст. 20 ДЄС); 2) при застосуванні принципів пропорційності та субсидіарності у зв’язку з реалізацією ЄС своєї компетенції (ст. 5 ДЄС); 3) при застосуванні принципу солідарності: держави-члени сприяють виконанню завдань Союзу й зобов’язані утримуватися від дій, що можуть наразити на небезпеку досягнення цілей Союзу (ч. 3 ст. 4 ДЄС); 4) при здійсненні державами-членами своїх економічних політик (ст. 120 ДФЄС); 5) при застосуванні механізму домислюваних повноважень Союзу (ст. 352 ДФЄС); 6) при визначенні предметної компетенції Союзу. Нарешті, цілі активно використовуються судовими органами Союзу при тлумаченні права ЄС. Суд правосуддя неодноразово постановляв важливі рішення прецедентного характеру, вдаючись до так званого телеологічного (від грец. τέλεος – мета) тлумачення установчих договорів. Загалом Лісабонський договір було створено, щоб надати Європейському союзу інструменти для їх досягнення цілей.
Серед цілей Лісабонського договору визначалися не лише демократизація інтеграційних процесів, «наближення» Союзу до громадян, а й зрозумілість будови ЄС. Тому серед реформ запроваджених Лісабонським договором була і ліквідація «трьохопорної» будови Союзу. «Опора» - це неформальна назва сфери співробітництва у рамках Союзу, яка відзначалася ступенем передачі суверенних прав від держав-членів на користь інтеграційного утворення, характером співпраці (наднаціональна (комунітарна) чи традиційна міжурядова), процедурою ухвалення рішень, роллю інститутів ЄС у здійсненні регулювання співпраці, видами рішень тощо. Найвищий ступінь передачі суверенних прав був характерним для першої, т.з. «соціально-екномічної опори», яка виступала у вигляді спочатку трьох (ЄСВС, ЄЕС, Євратом), а згодом (з 2002 р.) двох Співтовариств (Європейського співтовариства та Євратому). У рамках другої опори (спільна закордонна та без пекова політика) і третьої опори (співробітництво судових та поліцейських органів у кримінальній сфері) зберігалося міжурядове співробітництво, характерне для традиційних міжнародних міжурядових організацій. Замість «трьохопорної» будови ЄС Лісабонський договір більш чітко прописав порядок розподілу компетенції між Союзом і державами членами (про це йтиметься нижче).
Договір про ЄС раніше не містив спеціального положення, що надавало Союзу правосуб’єктність, в тому числі право мати права та обов’язки згідно з міжнародним публічним правом. Відповідно, для реалізації завдань і повноважень Союзу в ІІ і ІІІ опорах міжнародні договори могли укладалися лише сукупністю держав-членів від їх власного імені, а в рамках І – від імені Співтовариств. Відсутність у Договорі про ЄС норми щодо правосуб’єктності Союзу не була випадковою. У такий спосіб держави-члени намагалися запобігти «перебиранню» Союзом суверенних повноважень держав-членів у галузі зовнішньо політики. Але Лісабонський договір чітко закріпив існування правосуб’єктності ЄС (ст. 47 ДЄС, Декларація 24 щодо правосуб’єктності Європейського Союзу). Ця норма тлумачиться як така, що надає ЄС міжнародну правосуб’єктність, тобто здатність мати права та обов’язки згідно з міжнародним правом (право укладати міжнародні договори від власного імені, брати участь у міжнародних організаціях, активне і пасивне право посольства тощо). Тому ЄС є суб’єктом міжнародного права, а саме міждержавною міжнародною організацією. Правосуб’єктність ЄС має похідний характер, а отже її зміст і обсяг визначені домовленістю держав-членів і обмежені виконанням покладених на ЄС завдань. Договір про функціонування ЄС також визначає, що Співтовариство є суб’єктом національних правопорядків держав-членів. Згідно зі ст. 235 цього Договору: «У кожній державі-члені Союз має найширшу право- та дієздатність, надану юридичним особам згідно з законодавством держав-членів. Союз, зокрема, може набувати у власність рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, а також може бути стороною в судовому провадженні. З цією метою Союз представляє Комісія». Крім того, відповідно до ст. 343 Договору про функціонування ЄС «Союз на території держав-членів користується такими привілеями й імунітетами, які необхідні для виконання ним своїх завдань». Ці привілеї та імунітети поширюються на майно ЄС, членів і службовців їхніх інституцій. Їх обсяг та умови надання встановлені у Протоколі про привілеї та імунітети ЄС від 8 квітня 1965 р., що є невід’ємною частиною Д про функціонування ЄС. Таким чином, в національних правопорядках держав-членів ЄС бере участь. Обсяг міжнародної правоздатності ЄС ЄС активно реалізує надану йому міжнародну договірну правоздатність. Він є учасником величезної кількості двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів як з третіми державами, так і з міжнародними організаціями. Міжнародні договори, що укладаються ЄС, прийнято іменувати угодами (англ. agreements, фр. accord), оскільки саме ця назва вживається в Договорі про функціонування ЄС. Слово «договір» (англ. treaty, фр. traité) застосовується лише до установчих договорів. Загальною правовою підставою для укладання ЄС міжнародних договорів є ст. 218 Договору про функціонування ЄС. Крім того, установчий договір надає договірну правоздатність щодо окремих питань: в галузі спільної торговельної політики угоди укладаються на підставі ст. 207, угоди про допомогу країнам, що розвиваються, – ст. 211 Договору про функціонування ЄС, угоди про економічну, фінансову і технічну співпрацю – ст. 212 угоди про асоціацію – ст. 217. Окрему групу становлять угоди з питань валютного чи курсового режиму, що укладаються на підставі ст. 219 Д про функціонування ЄС. Процедура укладання міжнародних угод ЄС визначена в ст. 218 Договору про функціонування ЄС. Переговори проводяться Європейською Комісією або Верховним представником Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки зі згоди Ради ЄС. Угоди укладаються Радою ЄС, але перед цим вона повинна провести консультації з Європейським Парламентом або отримати його згоду. На підставі ч. 11 ст. 218 Договору про функціонування ЄС Суд ЄС може надати висновок, чи є проект угоди сумісним з положеннями установчих договорів. Якщо висновок негативний, то угода може набути чинності тільки після внесення відповідних змін до установчого договору. ЄС підтримує співпрацює з іншими міжнародними організаціями. Установчий договір містить спеціальну ст. 220 про відносини ЄС з окремими організаціями: ООН і її спеціалізовані установи, Рада Європи, Організація економічного співробітництва і розвитку. Більше того, ЄС може бути членом інших міжнародних організацій. Так, воно є членом Організації ООН з питань продовольства і сільського господарства (ФАО) з 1991 р. та Світової організації торгівлі (СОТ) з моменту її створення в 1995 р. Але при цьому діє принцип, що кількість голосів, поданих разом ЄС і його державами-членами, не повинна перевищувати кількості держав – членів ЄС, що є членами такої міжнародної організації. ЄС здійснює право посольства. На сьогодні більше 150 держав відкрили дипломатичні представництва при ЄС, що розташовуються в Брюсселі. Так, представництво України має назву «Постійне представництво (місія) при Європейському Союзі». Зі свого боку ЄС також відкриває свої місії у третіх країнах та міжнародних організаціях. Місії Союзу знаходяться під керівництвом Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Вони діють в тісній співпраці з дипломатичними та консульськими представництвами держав-членів. Раніше до Лісабонського договору це були дипломатичні представництва, які мали статус делегації Європейської Комісії у відповідній державі. Наприклад, у Києві була «Делегація Європейської Комісії в Україні». Правовий статус цих делегацій був подібним до статусу дипломатичних місій. Їхні співробітники користуються дипломатичними привілеями та імунітетами. |
|
Подолаємо насилля Наукова робота СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИЯВЛЕННЯ... ВСТУП |
Стипендіальна програма «Завтра. UA» ВНЗ-партнерів програми. Критерії відбору – високий рівень фахових знань, самостійна наукова робота, лідерські, комунікаційні та творчі... |
|
НАУКОВА РОБОТА ТРЕНІНГ У СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ З НЕПОВНОЛІТНІМИ ЗАСУДЖЕНИМИ ЗМІСТ РОЗДІЛ Особливості соціально-педагогічної роботи в пенітенціарній системі |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Всеукраїнський... Оціально-педагогічний зміст неформальної освіти підлітків з обмеженими функціональними можливостями |
|
Наукова робота кафедри маркетингу Польща, Чехія, Болгарія, Словаччина, Росія). Протягом 2011-2012 н р за темою опубліковано дві монографії, 33 статті у фахових виданнях... |
Наукова робота кафедри міжнародної економіки та економічної теорії у 2014 р «Адаптація економічної політики України до новітніх трансформацій системи світогосподарських зв’язків на мікро-, макро- та мезорівнях»... |
|
НАУКОВА РОБОТА У чинному КК обґрунтовано виділено самостійний розділ «Злочини проти правосуддя». Наявність самостійного розділу про відповідальність... |
НАУКОВА РОБОТА Телебачення як засіб соціалізації особистості підлітків РОЗДІЛ Роль телебачення у соціалізації особистості підлітків як соціально-педагогічна проблема |
|
Наукова робота Порівняльний аналіз системи соціального захисту дітей-сиріт в Україні та США РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ 5 |
Н. с в сучасному і широкому сенсі цього слова почала формуватися... Комунікація, її специфіка і форми в науковій спільноті. Конкуренція в науці. Проблема діалогу в науковому співтоваристві. Наукова... |