|
|
Скачати 372.9 Kb.
|
|
3. Особливості права орендного землекористування. Характеристика договору оренди землі. Суборенда землі. Використання земель на умовах концесії. Правове регулювання орендних відносин регулюється Земельним Кодексом, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998р. Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою,необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Поняття «оренда» акумулює в собі, з одного боку, критерії строковості, платності, а з другого — показує відмінність, спе- цифічність, багатогранність досліджуваного предмета. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою (не більше від 5 років) та довгостроковою (не більше від 50 років). Поняття договору оренди, його форма, умови та порядок укла- дання, термін дії, державна реєстрація визначаються в ст. 12—18 Закону України «Про оренду землі». Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди, термін договору оренди, орендна плата, цільове призначення землі, умови повернення земельної ділянки орендо- давцеві, відповідальність сторін, сторона, яка несе ризик випад- кового пошкодження об'єкта оренди. Так, договір оренди земельної частки (паю) є угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець (власник права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом) за орендну плату передає орендареві (недержавному сільськогоспо- дарському підприємству, іншому агроформуванню) у користу- вання на право на земельну частку (пай) земельну ділянку. Тер- мін такого договору визначається за погодженням сторін. Слід зазначити, що перший договір доцільно укладати на короткий строк з дальшим його подовженням за взаємною згодою. Договір оренди земельної частки (паю) набуває чинності після того, як сторонами чітко визначаються і фіксуються письмово всі істотні умови, зокрема, термін оренди, розмір та форма орендної плати, відповідальність сторін тощо. Він підписується сторонами і ре- єструється органами місцевого самоврядування. Отже, коли до- говору оренди укладено не було, то й на одержання орендної плати заявник претендувати не може. Громадяни, що уклали договори оренди земельних часток(паїв), вправі реалізувати своє право на землю способом виділення її в натурі та одержання державного акта на право приватної власності на землю, якщо інше не передбачено в договорі. Відтак об'єкт раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю)перестає існувати. Отже, якщо договір оренди було укладено на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), але потім, з виділенням цієї частки в натурі (на місцевості), виготовлено державний акт на право приватної власності на землю, то має відбутися припинення дій зобов'язання угодою сторін способом переукладання договору або припинення зобов'язання у зв'язку з неможливістю виконання (Держкомзем — лист від ЗО серпня 2002р. №14-20-13/4405). Також орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). У разі укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб,договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток (паїв) ними виплачується орендна плата у натуральній або грошовій формі. Розмір орендної плати за земельну частку (пай) повинен бути не менше ніж 1 % визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю). Орендна плата за земельні ділянки в місті Києві визначається згідно з рішенням Київської міської Ради від 26 вересня 2002 р№26/186. Для здійснення концесійної діяльності концесіонерові надаються в оренду земельні ділянки в порядку, установленому ЗК, Законом «Про концесії» від 16 липня 1999 р. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом. Висновок. Оренда землі має глибоке історичне коріння. У різних країнах світу вона розвивалась неоднаково, а тому скрізь має свої особливості. У світовому сільському господарстві поширені приватно-орендні земельні відносини. В окремих традиційно фермерських країнах приватно-орендні відносини у використанні землі становлять переважну частину як порівняти із самостійним господарюванням власників на своїй землі. З початком економічних реформ в Україні орендні відносини посіли не останнє місце в аграрному секторі. Оренда стала одним зі способів реформування відносин власності в агропромисловому комплексі. Земельна реформа передбачає перерозподіл земель не тільки з одночасним їх передаванням у приватну та колективну власність, а й з наданняму користування юридичним особам з метою надання умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання. 4.Правове регулювання загального землекористування. Підстави виникнення та припинення права землекористування. Надання земельних ділянок юридичним особам здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Повноваження органів місцевого самоврядування у зазначеній сфері чітко визначає ст. 122 ЗК України. Даною нормою, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок цим суб'єктам для всіх потреб здійснюють сільські, селищні та міські ради із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а районні та обласні ради — з відповідних земель спільної власності територіальних громад. Повноваження органів виконавчої влади щодо надання земельних ділянок із земель державної власності розмежовані з урахуванням рівня цих органів та місця розташування і цільового призначення земельних ділянок. Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам встановлює ст. 123 ЗК України. З аналізу змісту цієї норми випливає, що підставою виникнення даного права землекористування є сукупність юридичних фактів (клопотання про відведення земельної ділянки, рішення про надання земельної ділянки, визначення її меж на місцевості (в натурі), одержання документа, що посвідчує право постійного землекористування та його державна реєстрація). Земельне законодавство забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації. Відведена юридичній особі земельна ділянка закріплюється у натурі межовими знаками встановленого зразка. Постановою Кабінету Міністрів України “ Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою ” від 2 квітня 2002 р. затверджено нову форму державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а також встановлено, що раніше видані державні акти на право постійного користування землею, залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення землекористувачів. Державний акт, одержаний постійним землекористувачем, повинен реєструватися в установленому порядку. Така реєстрація надає документу легітимності. Відповідно до Указу Президента України “ Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру ” від 17 лютого 2003 р. реєстрацію здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено у судовому порядку. Це одна з гарантій прав суб'єктів, яка має конституційну основу (статті 55 і 124 Конституції). У процесі здійснення суб'єктивного права землекористування можливе його припинення, яке може настати за бажанням землекористувача або у примусовому порядку. Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені в ст. 141 ЗК України. Так, за бажанням землекористувача його право на використання земельної ділянки припиняється в результаті добровільної відмови від цього права та припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. У всіх інших випадках право землекористування припиняється у примусовому порядку за наявності таких підстав: вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку. Самостійне місце серед підстав припинення права землекористування посідають ті з них, які пов'язані з порушенням землекористувачами норм земельного законодавства: використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку. Більшість підстав, закріплених у цій статті, є безумовними, тому що за наявності їх право землекористування підлягає обов'язковому припиненню. Разом з тим, деякі з них утворюють лише саму можливість припинення права землекористування, тобто є умовними. Так, використання земельних ділянок з порушенням земельного законодавства ще не тягне за собою безумовного припинення земельних прав. Стаття 144 ЗК України встановлює особливий порядок усунення зазначених порушень. І лише при неусуненні порушень земельного законодавства у кожному окремому випадку право постійного користування земельною ділянкою може бути припинено за рішенням компетентного органу. Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою — це результат самостійного волевиявлення землекористувача, пов'язаного з відпаданням потреби в земельній ділянці. Волевиявлення юридичної особи має бути оформлено у відповідній формі — письмовій заяві, яка адресується власникові земельної ділянки. Добровільна відмова може бути реалізована і мати правове значення у разі, якщо її прийняв власник земельної ділянки, який на підставі прийнятого рішення повідомить про це органи державної реєстрації. Припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій — самостійна підстава припинення права постійного землекористування. Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам або внаслідок ліквідації у порядку, передбаченому цивільним законодавством. Припинення її діяльності пов'язується з внесенням до Єдиного державного реєстру відповідного запису. Обставини, що зумовлюють припинення діяльності юридичної особи, можуть бути різні (наприклад, досягнення поставлених цілей). Не розглядається як припинення юридичної особи її перетворення, тобто зміна організаційно-правової форми. У всіх інших випадках припинення діяльності зазначених юридичних осіб безумовно припиняє і їх право землекористування. Згідно зі ст. 24 ЗК України у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням; відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням. Специфічною підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення її у випадках, передбачених Земельним кодексом. Таке вилучення здійснюється для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування у порядку, встановленому ст. 149 ЗК України. Названа норма визначає систему органів, уповноважених вилучати земельні ділянки для зазначених цілей та підкреслює, що вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку. Вилучення земель має проводитися з додержанням встановлених законом вимог, у тому числі з відшкодуванням збитків. Відшкодовуються збитки органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, яким надаються у користування земельні ділянки, що вилучаються. Розміри таких збитків визначають комісії, створені Київською і Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад згідно з правилами, встановленими ст. 157 ЗК України і Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284, який діє у частині, що не суперечить чинному Земельному кодексу. Порядок припинення права постійного користування землею врегульовано Земельним кодексом. Висновок. Право постійного землекористування юридичних осіб виникає в результаті дій, які являють собою акт розпорядження землею. У зв'язку з цим земельні ділянки надаються на підставі рішень уповноважених органів, до компетенції яких входить право розпорядження землею. Право землекористування може виникнути також при переході права власності на будівлю або споруду до юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки (ч. 5 ст. 120 ЗК). Надання у постійне користування земельної ділянки, що вже перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її у порядку, передбаченому статтями 149 -151 ЗК України. ВИСНОВКИ Таким чином, належить зробити деякі загальні висновки. Право землекористування являє собою систему правових норм,закріплених у Земельному законодавстві, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з використанням земельних ресурсів. Право землекористування в об'єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні земельні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель, визначають суб'єктний, об'єктний склади, особливості використання земельних ділянок, закріплюють права й обов'язки землекористувачів, підстави виникнення і припинення права землекористування. Право землекористування земельною ділянкою як суб'єктивне право являє собою встановлену об'єктивним правом можливість фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію земельної правосуб'єктності стосовно користування відособленою земельною ділянкою. Згідно зі ст. 93 ЗК право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності Закон не виключає можливості використання однією юридичною особою кількох земельних ділянок різного цільового призначення. У деяких випадках право постійного користування певними земельними ділянками може бути пов'язане з необхідністю надання одній юридичній особі двох або більше різних природних об'єктів. Наприклад, для розробки родовищ корисних копалин гірничодобувним підприємствам надаються у користування не тільки ділянки надр у межах гірничих відводів, а й відповідні земельні ділянки, необхідні для експлуатації надр. Об'єкти права постійного землекористування класифікують з урахуванням, наприклад, того, за рахунок яких земель вони надані (державної чи комунальної власності). Класифікація цих об'єктів можлива і за іншими ознаками. Так, якщо підставою класифікації вважати основне цільове призначення земельних ділянок, то можна розрізняти об'єкти сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення тощо. Оренда землі має глибоке історичне коріння. У різних країнах світу вона розвивалась неоднаково, а тому скрізь має свої особливості. У світовому сільському господарстві поширені приватно-орендні земельні відносини. В окремих традиційно фермерських країнах приватно-орендні відносини у використанні землі становлять переважну частину як порівняти із самостійним господарюванням власників на своїй землі. З початком економічних реформ в Україні орендні відносини посіли не останнє місце в аграрному секторі. Оренда стала одним зі способів реформування відносин власності в агропромисловому комплексі. Земельна реформа передбачає перерозподіл земель не тільки з одночасним їх передаванням у приватну та колективну власність, а й з наданням у користування юридичним особам з метою надання умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання. Право постійного землекористування юридичних осіб виникає в результаті дій, які являють собою акт розпорядження землею. У зв'язку з цим земельні ділянки надаються на підставі рішень уповноважених органів, до компетенції яких входить право розпорядження землею. Право землекористування може виникнути також при переході права власності на будівлю або споруду до юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки (ч. 5 ст. 120 ЗК). Надання у постійне користування земельної ділянки, що вже перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її у порядку, передбаченому статтями 149 -151 ЗК України. МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ При підготовці цієї теми студентові слід:
Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним. Студенти повинні використовувати інші джерела і особливо періодичні видання. Студентам необхідно засвоїти поняття права користування землею, визначити його правові форми, зміст, умови виникнення та припинення. Необхідно сформувати уявлення про систему права користування на землю держави, територіальних громад (постійне користування), фізичних та юридичних осіб (оренда землі). Засвоєння матеріалу має відбуватися із урахуванням розуміння основних засад права користування землею, його суб'єктного, об'єктного складу та змісту, формування розуміння провідних понять та категорій щодо ознак, правової природи, класифікації правових форм набуття та припинення права користування землею. Для самоперевірки доцільно використати такі контрольні запитання та завдання:
|
| Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
| Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
| Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
| Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
Лекція з дисципліни «Земельне право» Лекцію підготував доцент кафедри трудового та аграрного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, к ю н.... |
| ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №7. РЕЧОВЕ ПРАВО Римское частное право: Учебник под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М. Новый юрист, 1997. – 512с |