1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн


Скачати 1.83 Mb.
Назва 1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн
Сторінка 7/12
Дата 21.03.2013
Розмір 1.83 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Тема 4: Форми держави в зарубіжних країнах




  1. Форми правління в зарубіжних країнах А) монархія

Б) республіка

В) змішані та особливі форми правління

2. Форми державного устрою зарубіжних країн А) унітарна форма державного устрою

Б) федеративна форма державного устрою

В) інші форми політико-територіального устрою (регіональна держава,

конфедерація, унія, співдружність, самостійна)

3. Автономія в державі (самостійна)

Під формою держави ми розуміємо сукупність зовнішніх ознак, які зумовлюються змістом.

В науці державного права розрізняються дві основні форми держави - форма правління і форма державного устрою.
1. Форми правління в зарубіжних країнах
Під формою правління розуміють структуру, правове становище і співвідношення вищих органів державної влади. Розбіжність між двома основними існуючими формами правління - монархії і республікою - залежать від того, хто стоїть на чолі держави: монарх чи президент (виборної глави держави чи спадковий).

Якщо глава держави виборний і змінюваний тощо республіка, якщо спадковий то це монархія. Існуючі в наш час форми правління в більшості свідчать про історичні традиції, чим про конкретний характер самої держави. Основні якісні особливості сучасної держави такі як демократизм чи реакційність, централізація чи децентралізація не знаходять в прямій залежності від форм й правління. Але форма правління досить суттєва, вона істотно впливає на структуру державного апарату та існуючі між окремими ланками взаємовідносини.

Монархія являє собою таку форму правління. При якій верховна державна влада юридичне належить одній особі яка займає свою посаду у встановленому порядку престолонаслідування.

Історичним попередником сучасної монархії була абсолютна монархія, яка формується в політичне пізньому середньовіччі. Для абсолютної монархії (самодержавства) характерна відсутність будь-яких представників і представницьких закладів і концентрація всієї державної влади без залишку в руках монарха (Саудівська Аравія, Оман, Катар).

В тих країнах де буржуазна революція відбувалась порівняно мирним шляхом, закінчувалась компромісом між дворянством і буржуазією, абсолютна монархія еволюціонує в монархію конституційну.

Конституційна монархія поділяється на 2 види - дуалістичну і парламентську.

Дуалістична монархія є перехідною формою правління. Вона притаманна тим країнам де існують пережитки феодалізму. Дуалістична монархія характеризується певними ознаками:

  • при цій формі правління одночасно існують два центри політичної влади -монархія і парламент

Монарх юридичне і фактично незалежний від парламенту в сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, несе відповідальність перед ним. Парламент ніякого впливу на формування уряду та свою діяльність не має. Інститут парламентської відповідальності уряду відсутній.

Законодавчі повноваження парламенту сильно обмежені монархом, якому надається право вето, право призначення верховної ляпати, право розпуску парламенту.

На сьогодні дуалістичні монархії існують в Йорданії, Кувейті, Марокко.

Парламентська монархія в наш час існує в цілому ряді країн. В економіці яких не збереглися будь які істотні пережитки феодалізму (Великобританія, Бельгія, Данія, Іспанія, Швеція, Норвегія, Японія).

В парламентарній монархії відсутній дуалізм. Влада монарха обмежена не лише в галузі законодавства, айв сфері державного управління та контролю над урядом. Юридичне за монархом зберігається правління, призначення уряду та міністрів, але робить це він у відповідності із пропозиціями лідерів партійних фракцій, які мають більшість місць в парламенті. Формально уряд та міністри вважаються слугами монарха, але ніякої відповідальності перед ним не несуть. В таких країнах уряд формується парламентським шляхом і несе відповідальність перед парламентом. В разі винесення парламентом вотуму недовіри уряду, останній іде у відставку або розпускає парламент і призначає позачергові вибори.

В парламентській монархії монарх позбавлений будь яких дискреційних повноважень (повноважень, які здійснюються посадовою особою на власний розсуд). Всі його акти набувають юридичної сили тільки у тому випадку, якщо вони контрастуються відповідним міністерством. Без цього вони не мають юридичної сили. На відміну від дуалістичної монархії, в парламентській монархії центральне місце в системі державних органів займає уряд, який не тільки здійснює повноваження та прерогативи монарха, але й контролює та направляє всю діяльність монарха.

На сьогодні найбільш типова парламентарна монархія існує у Великобританії. Загалом в Європі -10 монархій, на американському континенті - 10, в Австрії та Океанії - 6, в Азії - 13, в Африці - 3. В сучасних розвинутих країнах є, як правило слабким політичним закладом і не відіграє істотної ролі в політичному житті. Це свого роду, данина історичної традиції. Крім того аналіз політичної практики сучасних монархічних держав свідчить, що монархія зберігається як резерв політичної влади ("сплячі повноваження монарха), яка може бути використаною в умовах політичних криз Іспанія 1989 Хуан Карлос.

Республіка є такою формою правління при якій всі вищі органи державної влади або вибираються або формуються загальнонаціональними представницькими органами.

Президентська республіка характеризується - поєднанням в руках президента повноважень глави держави та глави уряду. Формальною ознакою президентської республіки є відсутність посади Прем'єр-міністра.

Президентська республіка теоретично будується на принципі жорсткого феодалізму і розколу влад. В конституційному законодавстві чітко розмежовані компетенції між вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Відповідно вищі органи держави не лише структурно відокремлені, але й мають значну самостійність по відношенню один до одного.

Характерні особливості президентської республіки:

  • - об'єднання повноважень глави держави і глави уряду в руках президента;

  • позапарламентський метод обрання президента;

  • позапарламентський метод формування органів;

  • відсутність парламентської відповідальності уряду;

  • відсутність у президента права розпуску парламенту.

Президентська республіка створює сприятливі умови для концентрації в руках президента велетенських повноважень. В свою чергу відсутність у президента права розпуску парламенту позбавляє уряд можливості застосовувати по відношенню до загальнонаціонального представницького органу загрозу дострокових виборів, що є загальною практикою в парламентських державах. Таким чином в президентській республіці при умові дотримання конституційної законності уряд більш стабільний, а парламент має більш реальні повноваження, чим в парламентарних республіках - США. Суперпрезидентські республіки - Африка. Латинська Америка.

Парламентська республіка характеризується проголошенням принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність.
Ознаками парламентської республіки є:


  • уряд формується тільки парламентським шляхом з числа лідерів партії, яка має більшість в нижній палаті парламенту;

  • участь глави держави - президента в формуванні уряду має чисто машинальний характер, уряд залишається при владі до тих пір , коли він має підтримку парламентської більшості. В парламентській республіці, при дотриманні режиму конституційної законності правління завжди носить партійний характер, що зовсім не є правилом для президентської республіки.

  • глава держави - президент в парламентській республіці, як правило вибирається парламентським шляхом, або парламентом, або особливою колегією створеною на основі парламенту. Президент формально наділяється значними повноваженнями, але на практиці не впливає на здійснення державної влади. Хіба дія президента, в тому числі розпуск парламенту та вето, може бути здійснене зі згоди уряду. Президентські нормативні акти набувають юридичної сили тільки після контрастування їх відповідним міністром, який і несе за них відповідальність.

  • для парламентської республіки в значно більшому ступені характерний розрив між юридичним і фактичним становищем всіх вищих органів державної влади: проголошується верховенство парламенту, але фактично він працює під жорстким контролем уряду, встановлюється відповідальність уряду за свою діяльність перед парламентом, але фактично парламент може завжди може бути розпущений урядом, який втратив свою довіру, президент має значні повноваження, але здійснюється вона не ним, а урядом.

Парламентська республіка - менш розповсюджена форма правління, чим республіка президентська. В наш час парламентські республіки - це Італія, ФРН, Австрія, Швейцарія, Ірландія, Ісландія, Греція, Індія, Ізраїль, Ліван, Туреччина та деякі інші.

Змішані форми правління-сполучають у собі елементи, як президентських так і парламентських республік. Для парламентських республік типовим є:

  • обрання президента загальним голосуванням виборців;

  • наділення глави держави власними прерогативами;

  • незалежність президента від уряду;

  • наявність відповідального перед парламентом уряду на чолі з президентом.

Виникнення змішаних форм правління часто пов’язують з прагненням послабити сильну президентську владу, перешкодити встановленню режиму особистої влади але скоріше це прагнення правлячих кіл одночасно використати в своїх цілях різні сторони як президентської, так і парламентської форми правління. Історичний досвід свідчить про поступову трансформацію змішаних форм правління в одну з чітко встановлених державних форм. На сьогодні -Франція, Фінляндія, Португалія, Монголія, Перун, деякі країни СНД тощо.

Монархія з республіканськими елементами - виборча монархія (Малайзія, де главу держави обирає Рада правителів штатів з числа султанів штатів ( по черзі).

Колективна монархія - Радами емірів ОАЕ. Голова цієї ради — монарх найкрупнішого емірату Абу-Дабі.

Республіка з монархічними елементами - по життєве президентство. Вперше в Югославії, Азія, Африка тощо. Юнза-Бокассо.

Воєнні хунти, правління політичної організації, правління політичного лідера, теоретична (клерикальна) монархія.
2.Форма державного устрою
Під формою державного устрою звичайно розуміють національно-територіальну організацію держави, а також взаємовідносини центральних та регіональних органів.

Питання про державний устрій - це питання про те, як організована територія даної держави, з яких частин вона складається і яке їх правове становище. В це поняття входить проблема співвідношення та взаємозв'язку між різними органами (адміністративними, муніципальними, суб'єктів федерації), які існують в територіальних структурах цієї держави, з центральними органами державної влади.

В науці державного права виділяють дві основні форми - унітарну і федеративну, що не виключає змішаних форм державного устрою.

Унітарна форма державного устрою є домінуючою (Великобританія, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Ісландія, Португалія, більшість країн Африки, латинська Америка, Каліфорнія, Лаос, Тайланд, Японія тощо).

Для країн з унітарною формою державного строю (ще їх називають простими) характерні наступні правові ознаки:

  • єдина конституція, норми якої застосовуються без будь яких обмежень на території країни

  • єдина система вищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент) юрисдикція яких породжується також на території всієї країни. Конституція цих органів та підпорядкований ним центральні адміністрації ні юридичне ні фактично не обмежені повноваженнями будь яких регіональних органів

  • єдиним громадянством, адміністративно-територіальні одиниці власного громадянства не мають

  • єдина система права, місцеві органи управління зобов'язані застосовувати у визначених адміністративно-територіальних одиницях акти центральної влади, їх власна нормо творча діяльність носить виключно підпорядкований характер

  • єдина судова система, яка здійснює правосуддя по всій території країни, керуючись єдиними нормами, матеріального та процесуального права.

Судові органи адміністративно-територіальних одиниць є ланка єдиної центральної судової системи

  • територія унітарної держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають будь якої політичне самостійності.

Місцеві органи управління в тій чи іншій мірі підпорядковані центральним органам державної влади та центральній адміністрації, їх правовий статус зумовлюється правовими нормами єдиної загальної державної системи права.

Таким чином, унітаризм означає централізацію всього державного апарату, контроль над муніципальними органами. Але притаманно унітарним державам централізація може виявлятися в різних формах, в різних ступенях. Централізовані (Терція, Японія). Децентралізовані (Великобританія, Нова Зеландія). Адміністративна автономія в складі унітарних держав самостійна.

Федеративна форма державного устрою досить складна і в кожному окремому випадку має унікальні специфічні особливості. Федерація складається з державних утворень, які мають юридичну і повну політичну самостійність.

Державні утворення, які входять до складу федеративної держави (штати, землі, провінції, кантони, держави) являються суб'єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний поділ.

Федеративна форма державного устрою має наступні ознаки, які роблять відмінною від унітарної:

  • територія федеративної держави в політичному відношенні не являє собою одного цілого. Вона складається з територій суб'єктів федерації. В деяких федераціях поряд з державними утвореннями є територіальною одиницею, які не являються суб'єктами федерації (федеративний округ Колумбія -США; в Індії існує 26 штатів та 6 союзних територій тощо).

Державні утворення які складають федерацію, не являються власне державними бо не мають суверенітету, під яким слід розуміти притаманну державній владі, належить сфері як внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб'єкти федерації юридичне позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах. Хоча конституції деяких держав (Швеція, ФРН) дозволяє суб'єктам федерації за певних умов укладати договори з іноземними державами, але для цього необхідно мати дозвіл федеративного уряду (ФРН), або ці повноваження держав вузькі за сферою застосування (Швейцарія). Консульські Квебек та австрійські землі вступають у міжнародні відносини лише у сфері культури. Деякі штати США мають представництва в зарубіжних країнах, але з дозволу федеративних органів. В разі порушення федеративної конституції чи федеративного законодавства центральна влада має право силою принудити суб'єктів федерації до послуху. (Інститут інтервенції в конституціях Аргентини, Бразилії, Мексики).

Суб'єкти федерації не мають права самостійного виходу із складу союзу (право сесії). Однак історія знає цілий ряд випадків коли сецесійно здійснювали фактично (громадянська війна США, сецесія Сенегалу з федерацією Малі, сецесія Сінгапура з федерацією Малайзії, сецесія Бангладеш з пакистанською федерацією). Ще більше було невдалих спроб сецесії.

  • суб'єкти федерації, як правило наділяються установчою владою. Йому надається право прийняття власної конституції, але є і виключення. З 26 штатів Індії лише штат Джаму і Кашмір має власну конституцію. Провінції Канади та штати Венесуели своєї конституції не мають. При наявності конституції в суб'єктах федерації федеративні конституції встановлюють принципи субординації, згідно із яким конституції суб'єктів повинні відповідати союзній конституції.

  • суб'єкти федерації поділяються в межах встановленої для них компетенції, права видання законодавчих актів. Ці акти діють тільки на території суб'єктів федерації і повинні відповідати союзному законодавству. Принцип пріоритету власного федеративного закону. Слід мати на увазі, що в межах суб'єкта федерації діють загальносоюзні закони, крім того федеративні законодавчі органи мають право приймати закони для певних членів федерації.

  • суб'єкт федерації може мати свою власну правову та судову систему. Як правило судова система базується на єдиному зразку (США).

  • однією з формальних ознак федерації є наявність подвійного громадянства. Кожний громадянин вважається одночасно громадянином союзу і відповідного державного утворення (США, ФРН, Швейцарія, Австрія тощо). Однак в конституціях деяких федерацій виникають лише союзне громадянство (Індія, Малайзія тощо).

Надання суб'єктам федерації права власного громадянства є, по суті звичайною юридичною фікцією, так цей інститут на практиці жодних правових наслідків не породжує.

  • двопалатна структура союзного парламенту (бікамералізм). Нижня палата є органом загальносоюзного представництва і вибирається по територіальним виборчим округам. Верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації, застосовуються два принципи представництва суб'єктів федерації в верхній палаті, рівного та нерівного представництва. Рівне представництво Сенат США (2 сенатори від штату), керівне представництво норма представництва встановлюється в залежності від численності населення (ФРН, Австралія, Канада, Індія).

По методу формування верхньої палати федеральні парламенти поділяються на виборні (сенати США, Мексики, Венесуели, Австрійського Союзу), та призначені (сенат Канади, Бундесрат ФРН).

Розмежування компетенцій між союзом та суб'єктами федерації. Існує декілька принципів такого розмежування.

  • Принцип "дуалістичного федералізму". Конституція встановлює сферу виключної компетенції союзу, даючи перелік питань, по яким тільки союз може видавати нормативні акти. Всі інші питання, які не входять до конституційного переліку ( т. зв. “залишкова компетенція”) являє собою предмети ведення нормовстановлюючих органів суб'єктів федерації (США).

  • Принцип двох виключних сфер компетенції. В країнах, в яких реалізується цей принцип, конституції встановлюють перелік предметів ведення як законодавчого органу союзу, так і законодавчих органів суб'єктів федерації. Однек перелік питань, які відносяться до виключної компетенції членів федерації вважається остаточною, а виключна компетенція союзу може доповнюватись і розширюватись за рахунок включення у відповідний перелік нових пунктів. Це робить федерацію значно більше централізованою, ніж американський "дуалістичний федералізм"(Канада, ФРН, Австрія).

  • Трьохчленна система розмежування компетенції між союзом і суб'єктами федерації ( Індія, Малайзія).розглянемо на прикладі Індії. Конституція Індії встановлює три сфер повноважень, чітко встановлюючи межі кожної з них. В першу сферу повноважень входять питання, віднесені до виключної компетенції повноважень союзу. Другу сферу повноважень складають питання, віднесені до компетенції штатів. Однак, ця сфера не носить виключного характеру, бо в умовах надзвичайного стану союзний парламент може прийняти закони по будь-якому питанню. У випадку видання Президентом Індії прокламації про введення надзвичайного стану будь-яке розмежування компетенції між союзом і штатом ліквідується і країна перетворюється на унітарну державу. Третю сферу повноважень складають питання, віднесені до спільної компетенції Союзу та штатів. По всім цим питанням закони може видавати як союзний парламент, так і легіслатури штатів. Однак при колізії законів пріоритет завжди залишається за законами Союзу. Щодо тих штатів, які не передбачені жодним із трьох переліків, то всі вони відносяться до компетенції Союзу. Таким чином, така система розмежування компетенції між федерацією і штатами, незважаючи на свою зовнішню визначеність, фактично носить досить відносний характер і ставить суб'єкти федерації в залежність від союзу.

Моменти, на які слід звернути увагу при підготовці до семінарського заняття.

  • Суб'єкти федерації позбавлені фінансової самостійності, їх власні прибутки вкрай обмежені і вони можуть існувати лише за рахунок субсидій і дотацій, які надаються союзним урядом. Фінансова залежність є істотним доповненням до того конституційного механізму, за допомогою якого центральна влада підпорядковує та контролює суб'єкти федерації.

  • Загальною закономірністю є те, що організація органів влади та управління суб'єктів федерації майже завжди копіює федеральну форму правління. Про форму правління та державного устрою суб'єктів федерації можна говорити досить умовно, оскільки вони, як про це вже говорили, фактично не є державними.

  • Органи управління суб'єктів федерації створюються у відповідності з тими стандартами, які притаманні президентським та парламентським формам правління. Відповідно, в деяких країнах в федераціях є орган, який займає становище, відповідне становищу глави держави (губернатори, лейтенант-губернатори, правителі монархічних держав федерації (Малайзія).

  • Суб’єкти деяких федерацій (США, ФРН, Індія) мають власні органи конституційного нагляду, які здійснюють контроль за відповідністю регіонального законодавства Конституції.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
Поняття адміністративного права. Співвідношення адмі­ністративного права з іншими галузями права
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права...
Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В
Законодавства, їх система
Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин
Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація
...
Конспект з курсу «Цивільне право України»
Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин
«Предмет, метод, принципи і система земельного права України»
Поняття і основні ознаки земельного права України як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий...
Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка