Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-125 від 13 лютого 2005р.)


Скачати 12.11 Mb.
НазваМіністерством освіти і науки України (лист №1/11-125 від 13 лютого 2005р.)
Сторінка1/88
Дата12.03.2013
Розмір12.11 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   88
УДК 349.6

ББК Х625.9

Е 30

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-125 від 13 лютого 2005р.)

Рецензенти: Б.Г. Розовськяй, доктор юридичних наук, професор;

О. О. Погрібний, доктор юридичних наук, професор

ЕЗО Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг- ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с.

ISВN 966-8602-13-7

Даний підручник є академічним виданням навчального курсу з еколо­гічного права. Складається з трьох частин: загальної, особливої та спеціаль­ної. Написаний на основі сучасного вітчизняного екологічного законодавства, міжнародного і європейського екологічного права, доктрини організації раціонального природокористування і забезпечення екологічної безпеки.

Для студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів, науков­ців, а також усіх, хто цікавиться питаннями правової охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічних прав людини.

ББК Х 625.9
ISВN 966-8602-13-7

© Колектив авторів, 2005 © ТОВ «Видавництво»

"Юридична думка", 2005

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права їм. В. М. Корецького НАН України 19 травня 2005 р., протокол № 6 та Вченою радою Київського університету права 22 лютого 2005 р., протокол № 6

Редакційна колегія серії академічних підручників, що видаються Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України разом з Київським університетом права:

Шемшученко Ю. С. — академік НАН України, голова

Погорілко В. Ф. — член-кореспондент НАН України (заступник голови)

Нагребельний В. П. — кандидат юридичних наук (заступник голови)

Цвєтков В. В. — член-кореспондент НАН України

Сіренко В, Ф. — член-кореспондент НАН України

Семчик В. І. — член-кореспондент НАН України

Пархоменко Н. М. — кандидат юридичних наук

Костенко О. М. — доктор юридичних наук

Шевченко Я. М. — доктор юридичних наук

Зайчук О. В. — доктор юридичних наук

Авер'янов В. Б. — доктор юридичних наук

Денисов В. Н. — доктор юридичних наук

Кресіна І. О. — доктор політичних наук

Усенко І. Б. — кандидат юридичних наук

Підручник підготували:

вступ — Ю.С. Шемшученко

розділ І — Ю.С. Шемшученко

розділ II — Ю.С. Шемшученко

розділ НІ — М.В. Краснова

розділ IV — П.Ф. Кулинич

розділ V — Н.Р. Малишева

розділ VI - Г.І. Балюк (1-4), Л.В. Струтинська-Струк (5)

розділ VII — М.І. Єрофеєв

розділ VIII - Н.Р. Малишева (1-2), Н.В. Барбашова (3,5),М.І. Єрофеєв (4), Л.В. Струтинська-Струк (6),М.В. Краснова (7)

розділ IX — Н.Д. Красиліч

розділ Х — С.В. Кузнєцова

розділ XI -Н.Д. Красиліч (1, 3, 4), Ю.С. Шемшученко (2)

Н.Р. Малишева (5)

розділ XII — П.Ф. Кулинич

розділ XIII — М.І. Єрофеєв

розділ XIV — Г.І. Балюк

розділ XV — Г.І. Балюк

розділ XVI — М.В. Краснова

розділ XVII — А.П. Гетьман

розділ XVIII — М.В. Краснова

розділ XIX — Н.Р. Малишева

розділ XX - М.І. Єрофеєв, В.М. Комарницький

розділ XXI — С.В. Кузнєцова

розділ XXII - Ю.С. Шемшученко, Н.Р- Малишева (3)

розділ XIII — Н.Р. Малишева

Вступ
Однією з найбільш актуальних глобальних проблем сучасності є охорона навколишнього середовища. Ця проблема набула особли­вого значення у другій половині XX ст. Науково-технічний прогрес істотно розширив масштаби і можливості людства у сфері приро­докористування. Були порушені об'єктивні закономірності взаємодії суспільства і природи. Негативні наслідки цього процесу вийшли з-під контролю. Джина випущено з пляшки. Як результат, опоетизована колись природа досить швидко перетворилася у на­вколишнє середовище, забруднене й отруєне відходами вироб­ництва. Здоров'я і саме життя людини поставлені під загрозу.

Ця проблема стосується як планети в цілому, так і її регіонів та практично усіх країн. Україна не є винятком серед них. Нехтуван­ня об'єктивними законами розвитку і відтворення природоресурс-ного комплексу, низький рівень екологічної свідомості суспільства та деякі інші фактори призвели до значної деградації довкілля Ук­раїни, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмо­сферного повітря і земель, нагромадження у великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Ці процеси спричинили різке погіршення здоров'я людей, знижен­ня рівня народжуваності та зростання смертності.

На запобігання шкоди навколишньому природному середовищу об'єктивно спрямоване екологічне право України (право навко­лишнього природного середовища). На жаль, його регулюючий вплив на відповідні суспільні відносини сьогодні не є досить ефек­тивним. З одного боку, це пов'язано з недоліками самого екологічного законодавства, з іншого — практикою його застосу­вання.

Є й ще одна причина: недостатній рівень праворозуміння у сфері дії екологічного права. Це стосується як населення в цілому, так і опанування студентами курсу екологічного права, зокрема. Підручники з екологічного права, що були видані раніше, як правило, відставали від швидкоплинних процесів розвитку екологічного права і законодавства, недостатньою мірою враховували результати новітніх наукових досліджень у цій галузі.

Пропонований академічний курс екологічного права є результатом творчої співпраці науковців Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України та викладачів Київського університету права. До його підготовки також були залучені правознавці екологи інших вищих юридичних навчальних закладів, зокрема юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Цей підручник базується на аналізі чинного екологічного законодавства України, вітчизняної і зарубіжної літератури і враховує світові та європейські тенденції у розвитку екологічного права. У ньому висвітлено значення, зміст і механізм реалізації як українського, так і міжнародного та європейського екологічного права навколишнього середовища.

Підручник складається із загальної, особливої та спеціальної частин. До кожного розділу долучено список рекомендованої літератури для поглибленого вивчення комплексу питань.


Загальна частина

Розділ І

Екологічне право — комплексна галузь права

§ 1. Екологічна функція держави

Під функціями держави розуміють основні напрями або види її діяльності, які визначають суть і призначення державн1. Вони є засобом вирішення важливих суспільних завдань. Функції виражають зміст і призначення держави в суспільстві.

Екологічна функція нині визнана однією з основних функцій Української держави. Це, по суті, діяльність держави в особі її компетентних органів по управлінню якістю довкілля. Ця функція обумовлена конституційним положенням про те, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду українського народу «є обов'язком

держави» (ст. 16 Конституції України).

Екологічна функція реалізується шляхом проведення відповідної державної політики на тому чи Іншому етапі розвитку держави. ЇЇ принципові засади в Україні визначені Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Ними передбачені пріоритети екологічної політики, її головні етапи і механізми реалізації. До них, зокрема, віднесено: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-придніпровського регіону; будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

За Основними напрямами до головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать: відповідна державна інституційна структура; економічний механізм природокористування та екологічної діяльності; законодавчо-правовий механізм регулювання екологічних відносин; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих екологічних програм. У результаті реалізації Основних напрямів (а вони розраховані на кілька десятиліть) передбачається створити збалансовану й ефективно діючу систему управління якістю довкілля.

Принципові засади державної екологічної політики передбачені також Законом України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.). Відповідно до нього пріоритетами національних інтересів України в екологічній сфері є: здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків Чорнобильської катастрофи; впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів; поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну річки Дніпро, та якості питної води; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-придніпровського регіону; недопущення не контрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів; реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі в міжнародному співробітництві з цих питань.

Досягнення мети екологічної політики, а отже, й відповідної функції держави забезпечується здійсненням комплексу державних заходів — економічних, соціальних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, освітніх тощо. Особливе місце серед них належить екологічному праву. Воно, як зазначає М. М. Бринчук, «є водночас продуктом і основною формою закріплення державної екологічної політики»23. Екологічне право має надавати і екологічній політиці, і екологічній діяльності формальної визначеності й загальнообов'язковості, гарантувати ефективну реалізацію екологічної функції держави.

Визнання екологічної функції як постійної й основної є важливою передумовою для формування самостійної галузі екологічного

права. Але тільки цим проблема не вичерпується. Екологічне право є складною юридичною системою, пізнання якої пов'язане з вивченням ряду інших її елементів.

§ 2. Поняття екологічного права

У загальному вигляді екологічне право є галуззю права, якою регулюються суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Назва галузі походить від терміна «екологія» (грецьк. оісоs — будинок, житло, місце мешкання, logos — наука) і буквально означає наука про місце і умови життя людини.

У науковий вжиток слово «екологія» вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 р. Тоді воно мало вузьку сферу застосування, головним чином у рамках біології.

Ширшого змісту термін «екологія» набув у другій половині XX ст. у зв'язку з посиленням впливу людини на природу. Поступово екологія набуває значення наукової основи організації раціонального природокористування. Нині вона визначається як вчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям).

У 70-х роках XX ст. із загальної екології виділилася соціальна екологія (екологія людини) — наука про взаємодію суспільства з навколишнім природним середовищем. Вона є теоретичною базою для розв'язання практичних проблем охорони навколишнього природного середовища й організації раціонального природокористування. Назва «екологічне право» усталилась у 70—80-х роках XX ст. у результаті «екологізації» природоохоронного права. Поряд з нею під впливом Стокгольмської конференції 00Н з навколишнього середовища 1972 р. набули поширення й інші назви — «право навколишнього середовища» та «право охорони навколишнього природного середовища». А в Україні був прийнятий Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.).

За змістовної близькості понять «навколишнє середовище» і «навколишнє природне середовище» перше з них точніше відображає об'єкт правової охорони. Природне середовище — це фактично природа, проте її у чистому вигляді вже практично не існує. Понад 90 % екосистем у світі є штучними. Під впливом науково-технічного прогресу в останні півстоліття утворилося нове антропогенно-природне середовище, яке й отримало назву навколишнього середовища (англ. — еnvironment).

Концепція права навколишнього середовища є офіційною концепцією 00Н, її органів і установ, зокрема Програми 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП). Вона сприйнята європейським співтовариством і багатьма країнами світу (США, Канада, Велика Британія, Японія та ін.).

На позицію цієї концепції останнім часом перейшов і російський законодавець. Замість Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» 1991 р. у Російській Федерації з 2002 р. діє Федеральний закон «Про охорону навколишнього середовища».

Певний рух у цьому напрямі є і в Україні. Чинна Конституція ввела в екологічний вжиток термін «довкілля» (ст. 50). Звідси походить «право охорони довкілля».

Термін «довкілля» є більш адекватним термінові «навколишнє середовище», ніж «навколишнє природне середовище». Якби було навпаки, то відповідний конституційний термін мав би назву «природне довкілля». Отже, зроблено крок до гармонізації екологічного права України з міжнародним правом навколишнього середовища (англ. — environment law, франц. — droit de l’environnement).

У цьому контексті важко погодитися з деякими правознавцями про обмеженість концепції права навколишнього середовища, яка «виключає із сфери правового захисту найвищу соціальну цінність — життя і здоров'я людини»2. Навпаки, провідною ідеєю цієї" концепції з самого початку був правовий захист життя й здоров'я людини від негативних екологічних факторів. Цією ідеєю пройнята Стокгольмська декларація з навколишнього середовища. Згідно з її принципами людина має основне право на задовільні умови життя в навколишньому середовищі (принцип 1); держави вживають усіх можливих заходів для запобігання забрудненню морів речовинами, які можуть поставити під загрозу здоров'я людини (принцип 7); держави мають виробити єдиний і скоординований підхід до планування свого розвитку, щоб цей розвиток відповідав потребам охорони і поліпшення навколишнього середовища на благо населення цих держав (принцип 1З)3.

Цілком очевидно, що відповідно до загальновизнаного принципу пріоритету міжнародного права ми мусимо адаптувати свою еколого-правову термінологію до міжнародних стандартів. Ситуацію, коли одна й та сама галузь права називається по-різному (екологічне право, право охорони навколишнього природного середовища, право навколишнього середовища, право охорони довкілля), не можна вважати нормальною. Згадаймо у зв'язку з цим Р. Декарта, який писав, що принаймні половини помилок можна уникнути, якщо домовитися про поняття.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   88

Схожі:

Пометун О. П5 5 Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г. О. Фрей-ман
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-5869 від 11. 10. 2005р.)
Підручник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-590 від 21 березня 2003року)
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад
«Мови і літератури»), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №323 від 17. 10. 2005р., чинних програм «Рідна мова. 5­–11...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад
«Мови і літератури»), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №323 від 17. 10. 2005р., чинних програм «Рідна мова. 5­–11...
ПРАВО
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1251 від 11 жовтня 2003р.)
Її. Рецензенти: Малишева Н. Р
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-4721 від 10 листопада 2003 року )
ББК 67. 9(4УКР)ЗООя73 Ф89
Затверджено Міністерством науки і освіти України (лист від 3 червня 2002 р за №14/18. 2-1154)
ПСИХОЛОГІЯ вищої школи НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист №14/18. 2-669 від 17. 03. 2006 року)
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора
Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-1224 від 10 липня 2003 р.)
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка