Лукашук И. И. Международное право. Особенна часть. М., 1997. С. 238 Базов В. П. Воєнні злочини: Навч. Посібник

міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ Кафедра кримінально-правових дисциплін лекція з дисципліни «Міжнародне кримінальне право» Тема № 2. ЗЛОЧИНИ ЗА МІЖНАРОДНИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ. (2 години) Для магістрантів 2 курсу денної форми навчання Навчально-наукового інституту права та безпеки Дніпропетровськ – 2011 Лекцію підготував доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук Дячкін О. П. Рецензенти: 1. Титаренко О. О.- кандидат юридичних наук, начальник відділу організації наукової та редакційно-видавничої діяльності ДДУВС. 2. Гриза О. В. - заступник начальника ГУ УМВС України в Дніпропетровській області, полковник міліції . Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри кримінально-правових дисциплін 2 вересня 2011 року, протокол №1 ПЛАН ЛЕКЦІЇ: ВСТУП........................................................................................................ Поняття, загальна характеристика та класифікація злочинів за міжнародним кримінальним правом Злочини геноциду….……………………………………………… Злочини проти людства….…………................................................. Військові злочини…………...……………………………………... Злочини агресії……………………………………………………… висновки................................................................................................ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Конституція України (від 28.06.1996 року). Міжнародне право / За ред. В.Г. Буткевича. К., 2004. С.676-682 Международное уголовное право / Под ред. В.Н. Кудряцева. М., 1999. С. 15-16 Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право. М., 1999. С. 14 Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. М., 1989. С. 63 Карпец И.И. Преступление международного характера. М., 1979. С. 30 Лукашук И.И. Международное право. Особенна часть. М., 1997. С. 238 Базов В.П. Воєнні злочини: Навч. Посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 336 с. Мета лекції: ВСТУП Поняття, загальна характеристика та класифікація злочинів за міжнародним кримінальним правом Злочини за міжнародним кримінальним правом – це діяння, які світове співтовариство або група держав визнають особливо небезпечними для всього людства, міжнародного правопорядку, для держав учасниць міжнародного договору, а також, що загрожують міжнародним відносинам, знищенням самого людства, кримінальна відповідальність за вчинення яких встановлюється нормами міжнародного кримінального права, а кримінальне переслідування осіб, винних у їх вчиненні, має міжнародний (екстериторіальний) характер. Більшість із міжнародних злочинів включаються до національного законодавства про кримінальну відповідальність і є його частиною, яка тісно пов’язана з міжнародним кримінальним правом, за яким вказані діяння також визнаються злочинами. Особливістю найбільш небезпечних для всього людства міжнародних злочинів є встановлення особливих умов відповідальності за їх вчинення – винна особа підлягає кримінальній відповідальності за нормами міжнародного кримінального права й у випадках, й коли за національним законодавством держави, де були вчинені, вони не визнаються злочинними, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду, можливість притягнення до кримінальної відповідальності за національним законодавством іншої держави. З 1947 року Комісія міжнародного права ООН працює над міжнародним кодексом про злочини проти миру та безпеки людства. Його проект у першому читанні Комісія прийняла у першому читанні у 1991 р. Після чисельних зауважень та пропозицій багатьох держав проект було суттєво змінено й прийнято у другому читанні в 1996 р. Його Особлива частина містить 5 позицій: 1) агресія; 2) геноцид; 3) злочини проти людяності; 4) злочини проти персоналу ООН і пов’язаного з ним персоналу; 5) воєнні злочини (включаючи спричинення на великій території довготривалої і серйозної шкоди природному середовищу). Робота над Кодексом триває. А тому при кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку слід звертатися до міжнародно-правових джерел, а також норм національного кримінального законодавства. Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 р.), Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.), численні конвенції і резолюції ООН. Наприклад, «Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р., «Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 р. У науці міжнародного права існують різні класифікації міжнародних злочинів, але більшість учених поділяють їх на дві основні підгрупи, які власне охоплюють одні і ті самі правопорушення, але мають, в кожному конкретному випадку, свою структуру і свій певний набір злочинних дій. Деякі вчені (В. П. Панов та ін.) класифікують усі міжнародні злочини таким чином: 1) власне міжнародні злочини: а) проти миру: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивних війн та ін.; б) проти людяності: вбивства, депортації, поневолення, переслідування та інші жорстокі дії щодо цивільного населення; в) воєнні злочини: порушення законів і звичаїв війни, вбивство військовополонених, заручників, парламентарів, безглузде знищення міст і сіл та ін.; г) проти людства: геноцид, апартеїд, екоцид, расизм, колоніалізм та ін.; 2) міжнародні кримінальні злочини: а) проти стабільності міжнародних відносин: тероризм, захоплення заручників, найманство та ін.; б) такі, що завдають збитків економіці й соціальному розвиткові держав: фальшування грошей, контрабанда, дії проти навколишнього середовища та ін.; в) такі, що порушують особисті права людини: рабство, работоргівля, розповсюдження порнографії, тортури та ін.; г) ті, що вчинюються у відкритому морі: піратство, зіткнення суден, ненадання допомоги на морі, забруднення моря шкідливими речовинами та іе.; д) ті, що вчинюються в районі воєнних дій щодо цивільного населення, військовополонених, поранених, хворих, щодо культурних цінностей та ін. Як і будь-яка деталізована схема, наведена класифікація є нечіткою та суб’єктивною. Сам поділ правопорушень на міжнародні злочини і міжнародні кримінальні злочини викликає сумнів: а чому власне міжнародні злочини не є кримінальними? Прихильники цієї класифікації виходять із того, що немає такої галузі, як міжнародне кримінальне право, тож перша група злочинів карається за міжнародним публічним правом і стосується держав, які кримінальної відповідальності не несуть, а друга група злочинів (міжнародні кримінальні) карається за нормами національного кримінального права. Така позиція є явно застарілою для сучасної науки міжнародного права. Неважко помітити, що наведена класифікація не охоплює такі злочини, як відмивання грошей, забруднення повітряного простору, викрадення літаків та багато інших. Звичайно, можна вважати, що вони маються на увазі, коли йдеться про «інші», але це лише підкреслює неможливість перелічення у класифікації всіх злочинів (такий перелік становить зміст міжнародного кримінального кодексу), а тому й малу продуктивність спроб детальних класифікацій. З огляду на це інші вчені (Г. В. Ігнатенко та ін.) виокремлюють два напрями розвитку злочинності: міжнародні злочини — дії осіб, які втілюють злочинну політику держави, ніби персоніфікують міжнародні злочини держави; і злочини міжнародного характеру — дії, які посягають на інтереси кількох держав і внаслідок цього також становлять міжнародну небезпеку, але вчинюються особами (групами осіб) поза зв’язком з політикою якої-небудь держави, задля досягнення власних протиправних цілей. Суб’єктами міжнародних злочинів є держави, їхні керівники, вищі посадові особи, інші виконавці злочинних дій. Це такі злочини, як знищення груп людей за расовою, релігійною і національною ознакою; забруднення навколишнього середовища з тяжкими глобальними наслідками; злочини проти миру і безпеки людства. Суб’єктами злочинів міжнародного характеру (транснаціональних злочинів) є особи (групи осіб). До таких злочинів належать: захват заручників; замах на осіб, які підлягають міжнародному захистові; захоплення і (або) використання ядерного матеріалу з протиправною метою; незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин; незаконні акти, спрямовані проти безпеки цивільної авіації і морського судноплавства; піратство на морі та ін. Перевага цієї класифікації полягає в її лаконічності, а вада — в тому, що все зводиться до дій чи інтересів держав. Щоправда, в науці міжнародного права загалом склалася традиція пов’язувати всі злочини з державою, хоча головним завданням міжнародного кримінального права є захист прав і інтересів людини чи груп людей. До Другої світової війни існував досить лаконічний перелік міжнародних злочинів: агресивна війна; мобілізації задля воєнних демонстрацій; загроза агресивної війни; втручання держави у внутрішньополітичну боротьбу іншої держави; підготовка на своїй території до замаху на безпеку іншої держави; підготовка найманців для вторгнення на територію іншої держави; порушення режиму демілітаризованих зон. Варшавська міжнародна конференція з уніфікації кримінального законодавства 1927 р. спробувала спрямувати розвиток міжнародного кримінального права на інтереси передусім людини, а не держави, кваліфікувавши як міжнародні злочини: 1) піратство; 2) торгівлю рабами; 3) торгівлю жінками і дітьми; 4) торгівлю наркотиками; 5) торгівлю порнографічною літературою; 6) підробку металевих грошей і державних цінних паперів; 7) навмисне застосування всіляких засобів, здатних створити суспільну небезпеку; 8) інші злочини, передбачені міжнародними конвенціями. Але такий підхід не був підтриманий як міжнародною науковою громадськістю, так і державами. Отже, прихильники ідеї виводити міжнародні злочини з дій держав чи з посягання на їхні інтереси вважають, що саме такий підхід утілюється в сучасній теорії і практиці у сфері міжнародного кримінального права. На підтвердження часто цитується визначення Комісії міжнародного права: «Міжнародно-правове діяння, яке виникло в результаті порушення державою міжнародного зобов’язання, настільки основоположного для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародної спільноти, що його порушення розглядається міжнародною спільнотою в цілому як злочин, — є міжнародним злочином». І тут слід зробити одне суттєве зауваження: це визначення Комісія дала у статтях про відповідальність держав, і тлумачити його слід саме в цих межах. Цікавий варіант класифікації міжнародних злочинів запропонували І. І. Лукашук і О. В. Наумов. В основу поділу вони поклали наявні міжнародні угоди, що містять перелік міжнародних злочинів. У результаті виявилося, що не так уже й активно, як іноді вважають, міжнародне кримінальне право обслуговує інтереси держав: суттєве зрушення у ньому відбулося на користь захисту інтересів людини. Щоправда, захищаючи статичний підхід у цьому питанні, автори добирали й відповідні міжнародні угоди. За їхньою схемою всі злочини поділяються на дві категорії: 1) злочини за загальним міжнародним правом; 2) конвенційні злочини. До злочинів за загальним міжнародним правом вони відносять класичні найтяжчі міжнародні злочини: а) злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язування і ведення агресивної війни чи війни на порушення міжнародних договорів, угод і запевнень або участь у плані чи змові щодо вчинення будь-якої з указаних дій); б) воєнні злочини (злочинні порушення законів і звичаїв війни: вбивства, тортури або угон у рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованих територій; вбивства або катування військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі; вбивства заручників; пограбування громадської чи приватної власності; безглузде руйнування міст і сіл; руйнування, не викликані воєнною необхідністю, та ін.); в) злочини проти людяності (вбивства, знищення, поневолення, депортації та інші жорстокі дії, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, переслідування з політичних мотивів задля здійснення чи у зв’язку з будь-яким злочином, який підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, є такі дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні). Конвенційні злочини за цією схемою охоплюють: а) міжнародний тероризм (захоплення повітряних суден та інші порушення безпеки цивільної авіації; захват заручників; злочини проти осіб, які підлягають міжнародному захистові; незаконне захоплення і використання ядерного матеріалу; піратство та інші порушення безпеки морського судноплавства); б) посягання на свободу людини (рабство, работоргівля; торгівля жінками і дітьми); в) посягання на громадську й економічну безпеку (забруднення навколишнього середовища; незаконне набуття і зберігання вогнепальної зброї; дорожньо-транспортні злочини; хуліганство під час спортивних заходів; зіткнення морських суден і ненадання допомоги на морі; розрив і пошкодження морських кабелів); г) посягання на здоров’я населення і громадську мораль (незаконне виробництво і поширення наркотичних засобів і психотропних речовин; замах на культурні цінності народів; розповсюджений порнографії); д) злочини економічного характеру (підробка грошових знаків; легалізація злочинних прибутків; злочини у виключній економічній зоні; злочини на континентальному шельфі). Ця класифікація дає доволі повне уявлення про міжнародні злочини. Проте викликає сумнів правомірність поділу міжнародних злочинів на конвенційні і за загальним міжнародним правом (адже останні також є конвенційними). Чи не краще дотримуватися загальноприйнятого поділу: на міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру? Отже, в цій схемі інтерес становить сам метод визначення видів злочинів за текстами міжнародних угод. І він-то якраз показує, що сучасне міжнародне кримінальне право пов’язане не стільки з інтересами держави, скільки із захистом прав і інтересів людини. З усіх видів як міжнародних злочинів, так і злочинів міжнародного характеру хіба що злочини проти миру стосуються головним чином держави. Воєнні злочини посягають, в основному, на інтереси людини (цей висновок можна зробити зі змісту Женевських конвенцій 1949 р. і додаткових протоколів до них № 1 і № 2; Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення 1993 р., Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) й токсичної зброї і про їх знищення 1972 р.; цілої низки обмежувальних і заборонних договорів щодо ядерної зброї й конкретних видів звичайної зброї; Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р. та ін.). Злочини проти людяності також стосуються здебільшого інтересів фізичних осіб, що підтверджують Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 р., Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р., Конвенція про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р. та ін. Мацко А.С., поділяє міжнародні злочини на: 1) міжнародні злочини, які ототожнює зі злочинами проти людства, і 2) злочини міжнародного характеру або міжнародні кримінальні злочини. До міжнародних злочинів відносить: а) злочини проти миру: планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивних війн, геноцид, апартеїд, екоцид, расизм, колоніалізм; б) злочини проти людства: вбивство, заслання, поневолення та інші жорстокості щодо цивільного населення, його переслідування; в) військові злочини: порушення законів і звичаїв війни, вбивство військовополонених, заручників, парламентарів, уведення в рабство населення, безцільне знищення міст, сіл. До злочинів міжнародного характеру: а) злочини проти стабільності міжнародних відносин: тероризм, захоплення заручників, найманство; б) злочини, що завдають шкоди економіці й соціальному розвитку держав: фальшування грошей, контрабанда, дії проти навколишнього середовища; в) злочини, що посягають на особисті права людини: рабство, работоргівля, поширення порнографії, тортури; г) злочини, що скоюють у відкритому морі: піратство, зіткнення суден, неподання допомоги на морі, забруднення моря; д) злочини, які скоюють в районі воєнних дій: стосовно цивільного населення, військовополонених, поранених, хворих. Вбачається доцільним при класифікації міжнародних злочинів все ж спиратися на міжнародні правові акти, до яких приєдналася й Україна. Наприклад, у ст. 6 Статуту Нюрнбергського воєнного трибуналу злочини розділені на три самостійних види: 1) злочини проти миру; 2) воєнні злочини; 3) злочини проти людяності. Відповідно до ст. 5 Римського статуту під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду підпадають: 1) злочини геноциду; 2) злочини проти людяності; 3) воєнні злочини; 4) злочини агресії. В Розділі XX КК Ст. 2001 р. законодавець вперше об’єднав за об’єктом та характером суспільної небезпеки дванадцять складів міжнародних злочинів (ст.ст. 436-447) назвав їх злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Окремі злочини, що передбачені міжнародним кримінальним правом, законодавець України включив до Розділу XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» (ст.ст. 432-435). З наведеного видно, що поділ міжнародних злочинів за кримінальним законодавством України не відповідає їх поділу за зазначеними Статутами, що повинно бути питанням відповідності національного законодавства міжнародним правовим актам до яких приєдналася Україна. Крім того, розбіжність у поділі зазначених злочинів на види, що визначені міжнародним правом, тягне негативні наслідки. Наприклад, злочин «порушення законів та звичаїв війни» одними авторами відноситься до злочинів проти миру і безпеки людства, а іншими – до злочинів проти миру. Також, нечітке визначення воєнних злочинів як виду міжнародних злочинів може сприяти недобросовісному виконанню зобов’язань, взятих на себе державою стосовно цих злочинів. Хоча вказане не може перешкоджати кримінальній відповідальності за них. Так Конституційний Суд України у справі № 1-35/2001 щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду від 11 липня 2001 р. вказав, що «положення Статуту, які забороняють злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочини агресії, розглядаються нині як звичаєва норма міжнародного права, що неодноразово підтверджували міжнародні судові органи. Отже, їх характер як злочинних згідно зі статтею 18 Конституції України не залежить від приєднання України до Статуту та набуття ним чинності». Таким чином Конституційний Суд України однозначно підтвердив, що, незалежно від приєднання України до Римського статуту, передбачені у ньому міжнародні злочини мають екстериторіальний характер, тобто поширюються й на Україну, крім того, встановлення відповідальності за вчинення переважної більшості злочинів, передбачених Статутом, є міжнародно-правовим зобов’язанням України. Перелік воєнних злочинів і злочинів проти людства було визначено у Статуті Нюрнбергського трибуналу, який пізніше було доповнено чотирма Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 р. і Додатковим протоколом I до них від 8 червня 1977 р., де вони називаються «серйозні порушення». У Статуті Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії, прийнятому Радою Безпеки ООН 25 травня 1993 р. перелік воєнних злочинів було конкретизовано, а також доповнено у т.. 3 Статуту Міжнародного трибуналу для Руанди у 1994 р. та розвинуто у Статуті Міжнародного кримінального суду, який було прийнято 17 липня 1998 р. на Римській дипломатичній конференції. Міжнародні злочини відмежовуються від злочинів міжнародного характеру за об’єктом посягання, а також характером і ступенем суспільної небезпечності вчинених діянь. Перші є більш небезпечними. На відміну від злочинів міжнародного характеру, за вчинення міжнародних злочинів кримінальна відповідальність фізичних осіб пов’язана зі злочинною діяльністю держави, яка є суб’єктом міжнародно-правової відповідальності. 2. Злочини геноциду. Відповідальність за вчинення злочину геноциду передбачена у статі 6 Статуту Міжнародного кримінального суду. За Статутом «геноцид» - це будь-яке діяння, що здійснюється за наміром знищити повністю чи частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу: а) вбивство членів такої групи; б) завдання серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; в) умисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; г) заходи щодо запобігання дітонародження серед такої групи; д) насильницьке передавання дітей з однієї людської групи до іншої. КК України у статті 442 визначає поняття злочину геноциду і встановлює за нього кримінальну відповідальність: 1. Геноцид, тобто діяння, умисне вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з одної групи в іншу, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років позбавлення волі або довічним позбавленням волі. 2. Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів, - карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п’яти років. 3. Злочини проти людства. У статі 7 Статуту встановлюється відповідальність з злочини проти людства, що означають будь-яке з діянь, які здійснюються в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад робиться свідомо: а) вбивство; б) знищення; в) поневолення; г) депортація чи насильницьке переміщення населення; д) ув’язнення чи інше жорстоке позбавлення фізичної свободи у порушення основних норм міжнародного права; е) тортури; ж) зґвалтування, обернення у сексуальне рабство, примушення до проституції, вимушена вагітність, вимушена стерилізація чи будь-які інші форми сексуального насилля порівняльної тяжкості; з) переслідування буд-якої ідентифікованої групи чи спільноти за політичними, расовими, національними, етнічними, релігійними, гендерними, як це визначено у п. 3, чи за іншими мотивами, які всюди визнані недопустимими згідно з міжнародним правом, у зв’язку з будь-якими діяннями, зазначеними у цьому пункті, чи будь-якими злочинами, що підпадають під юрисдикцію Суду; і) насильницьке зникнення людей; к) злочини апартеїду; л) інші нелюдські діяння аналогічного характеру, що полягають в умисному нанесенні сильних страждань чи серйозних тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю. З метою пункту 1: А) «напад на будь-яких цивільних осіб» - стійке поводження, пов’язане з багаторазовим вчиненням діянь, зазначених у п. 1, проти будь-яких цивільних осіб, що застосовуються з метою …(с. 24-25). Кримінальне право України до злочинів проти людства відносить: «застосування зброї масового знищення» (ст. 439), «розроблення виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення» (ст. 440), «екоцид» (ст. 441), а також «геноцид» (ст. 442). Воєнні злочини. Воєнні злочини є одним із видів міжнародних злочинів. Відповідальність за воєнні злочини передбачені статтею 8 Римського статуту. Суд володіє юрисдикцією щодо воєнних злочинів, зокрема якщо вони здійснюються у рамках плану чи політики чи під час великомасштабного вчинення таких злочинів. Відповідно до Статуту воєнні злочини – це: а) серйозні порушення Женевської конвенції від 12 серпня 1949 р., якими є будь-яке із таких діянь проти осіб чи майна, що охороняються: - умисне вбивство; - тортури чи нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти; - умисне спричинення сильних страждань, серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров'я; - незаконне, безглузде і великомасштабне знищення і привласнення майна, не зумовлене воєнною необхідністю; - примушування військовополоненого чи іншої особи, яку охороняють, до служби у збройних силах супротивної держави; - позбавлення військовополоненого чи іншої особи, яку охороняють, на неупереджене і нормальне судочинство; - незаконна депортація, переміщення чи незаконне позбавлення свободи; - взяття заручників; в) інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у міжнародних збройних конфліктах у встановлених межах міжнародного права, а саме будь-яке із таких діянь: - умисний напад на цивільне населення як таке чи окремих цивільних осіб, які не брали безпосередньої участі у воєнних діях; - умисний напад на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є явно воєнними цілями; - с. 26-28 с) у разі збройного конфлікту не міжнародного характеру серйозні порушення ст. 3 (загальної для чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р.), тобто вчинення будь-якого із діянь щодо осіб, які не беруть активної участі у воєнних діях, включаючи військовослужбовців, які склали зброю, і осіб, виведених із ладу в результаті хвороби, поранення, утримання під вартою або з іншої причини: - посягання на життя і особу, зокрема вбивство будь-яким способом, завдання каліцтва, жорстоке поводження і тортури; - посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження; - взяття заручників; - винесення вироків і їх виконання без попереднього судового розгляду, проведеного створеним у встановленому порядку судом, що забезпечує дотримання усіх судових гарантій, які за загальним визначенням є обов'язковими; d) пункт 2 (застосовується до збройних конфліктів не міжнародного характеру і, таким чином, не застосовується до випадків порушення внутрішнього порядку і виникнення напруження, таким, як безлад, окремі спорадичні акти насилля або інші акти аналогічного характеру; е) інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у збройних конфліктах не міжнародного характеру в установлених рамках міжнародного права: а саме будь-яке із таких діянь: - умисне завдання ударів по цивільному населенню, а також умисний напад на окремих громадян, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях; - умисне завдання ударів по будинках (матеріалах, медичних закладах і транспортних заходах), а також персоналу, які використовують згідно з міжнародним правом характерні емблеми, передбачені Женевськими конвенціями; С. 29-30 В КК України хоча і відсутнє поняття «воєнні злочини», відповідальність за такі злочини існує. Але у зв’язку з тим, що такі злочини знаходяться у різних розділах Особливої частини КК, безумовно заслуговує на втілення пропозиція низки авторитетних вчених-криміналістів України про необхідність систематизації міжнародних злочинів у КК України у відповідності до їх визначення у ст. 6 Статуту Нюрнбергського трибуналу і ст. 5 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду. Висновки ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ Поняття міжнародного злочину та його об’єктивні й суб’єктивні ознаки. Розкрийте суть класифікації злочинів за наслідками після вчинення протиправних дій. Матеріали міжнародних трибуналів, що здійснювали правосуддя щодо міжнародних злочинів проти людства та агресії, як перше визначення міжнародного злочину за наслідками. Положення статутів Ліги Націй та ООН про боротьбу з міжнародними злочинами. В чому полягає діяльність Міжнародного кримінального суду у боротьбі з міжнародними злочинами? Назвіть суб’єктів міжнародного злочину. Службова особа як суб’єкт відповідальності за окремі види злочинів міжнародного характеру. Співучасть у вчиненні міжнародного злочину. Охарактеризуйте просту та складну форми співучасті у злочинах міжнародного характеру. Організовані групи, що мають незаконні доходи від злочинних дій, їх класифікація.

Схожі: