1. 11 серпня 1709 р. частково затвердив нові – Решетилівські статті, які на практиці не мали впливу на українсько-російські відносини, що перейшли у фазу поступової ліквідації гетьманської автономії та українських вольностей.
2. 1709 р. призначив до гетьмана Скоропадського свого резидента, який мав контролювати його діяльність.
3. Від 1709 р. заборонені прямі торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й селітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва.
4. 1720 р. вийшов наказ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
5. 1722 р. створюється Перша Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом. Вона складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні. У цивільних справах підлягала сенату, а у військових – головнокомандуючому військами в Україні. Малоросійську колегію очолював бригадир Степан Вельяминов. Територіально вона розташовувалася в Глухові.
Наказний гетьман Павло Полуботок (1722 – 1724 рр.)
Одержавши звістку про смерть Скоропадського у липні 1722 р., Петро I наказав виконувати обов'язки гетьмана чернігівському полковнику Павлу Полуботку, консультуючись у всіх справах з головою Малоросійської колегії Вельяміновим. Старшина порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але Петро І не тільки постійно відкладав цю справу, а й взагалі заборонив нагадувати про неї.
З огляду на те, що приводом для порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, Полуботок прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням. Він розіслав універсали, які забороняли старшині використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб судив не один суддя одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Встановив процедуру апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві генерального військового суду.
Полуботок разом із старшиною не переставав добиватися дозволу на обрання нового гетьмана, скаржився на самоуправства і грубе поводження великоросійських чинів і посилався на статті Богдана Хмельницького протестуючи проти нововведень Петра І. Коли Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка зі старшиною до Петербурга. У Петербурзі вони подали цареві прохання про повернення Гетьманщині старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше.
Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але цар Петро страшенно розгнівався на Полуботка за протидію його планам русифікації. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Перебуваючи під слідством кілька місяців, він, не дочекавшись його закінчення, помер 29 грудня 1724 р. Після смерті Полуботка Гетьманщиною правила лише Малоросійська колегія. Незабаром після цього помер і цар Петро (28 січня 1725 р.).
Конституція Пилипа Орлика
Після поразки в Полтавській битві Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. 21 вересня 1709 р. І. Мазепа помер. Новим гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. 1710 р. він склав проект першої Конституції України, яка отримала назву «Пакти і Конституція законів і вільностей Війська Запорозького».
Основні положення:
1. Проголошувалася незалежність України від Росії та Речі Посполитої.
2. Обґрунтовувалася протекція шведського короля та союз із Кримським ханством.
3. Територія України визначалася умовами Зборівського трактату 1649 р.
4. При гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збиралася тричі на рік — на Різдво, Покрову та Великдень.
5. Справи про гетьманські та старшинські провини мав розглядати генеральний суд, до діяльності якого гетьман не мав права втручатися.
6. Державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі.
7. Встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом.
8. Спеціальна комісія мала здійснити ревізію державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення. Скасовувалися оренди та податки на утримання гетьманської гвардії.
9. Гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.
Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції. Про це свідчить встановлення представницького органу – Генеральної ради, виборності посад, спроба розподілу повноважень виконавчої і судової влад. Разом із тим, Конституція мала на меті задовольнити перш за все інтереси тих соціальних груп, на які намагався спиратися П. Орлик для повернення в Україну. Проголошення захисту інтересів простого народу мало тут швидше декларативний характер. Конституція значно обмежувала гетьманську владу в інтересах старшини. Хоча Конституція і не була запроваджена в життя, вона стала видатною пам'яткою української державно-політичної думки в еміграції.
На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, татар, шведів і поляків (прихильників Лещинського) проти росіян в Україні, який закінчився невдало. В подальшому уряд Орлика намагався створити антиросійську коаліцію держав. Але ці намагання виявилися марними – європейські держави не бажали воювати за Україну.
Гетьманування Д. Апостола (1727 – 1734 рр.)
Після смерті Петра І російські імператори намагалися надалі обмежувати українське самоврядування. Але зі зміною імператорів і міжнародної ситуації політика «залізної руки» щодо України інколи дещо пом'якшувалася. Так, у 1727 р. царський уряд, враховуючи можливість війни із Туреччиною, вирішив ліквідувати Малоросійську колегію та відновити посаду гетьмана. Новим гетьманом 1 жовтня 1727 р. став миргородський полковник Данило Апостол, який керував країною під наглядом російського резидента. У відповідь на чолобитну російському царю Петру ІІ (1727 – 1730 рр.) з проханням розширити автономію Війська Запорозького, 22 серпня 1728 р. гетьман отримав від нього «Рішительні пункти», що обмежували козацьке самоврядування:
1. У Війську Запорізькому відновлювалася діяльність Генеральної військової ради, якій поверталися повноваження обирати гетьмана, але тільки за дозволом російського монарха; усувати гетьмана з посади стало виключно компетенцією імператора.
2. На посади генеральної старшини і полковників підбирали по 2 – 3 кандидати, яких подавали на розгляд імператорові.
3. Полковники, старшина і сотники обиралися козаками і затверджувалися гетьманом.
4. Підтверджувалися права старшини на рангові маєтності козаків і селян – на володіння землею.
5. Гетьманський уряд позбавлявся права на дипломатичні відносини з іншими країнами.
6. Рядових козаків повинні були судити курінні та інші отамани, селян – сільські отамани, міщан – війти. Наступною інстанцією визначались суди сотенні та міські (гродські), далі – полкові.
7. Генеральний суд, який тепер складався з трьох українців і трьох росіян, не був найвищим арбітром, бо його рішення можна було оскаржити гетьману «яко президенту того суду». Невдоволені ухвалою гетьмана чи старшин, отримували право скаржитися імператорові або колегії закордонних справ, до якої 1727 р. перейшло управління Гетьманщиною.
8. Гетьман у військових питаннях мав підлягати розпорядженням російського генерал-фельдмаршала.
Протягом стислого терміну гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. карбованців річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.
Із відома гетьмана в Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й розв'язання нагальних купецьких проблем. Низкою універсалів гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано кредитування купців, відсунуто термін сплати по векселях, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.
У 1729 – 1730 рр. влада провела Генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння і катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Усі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Села й хутори, що були незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками, поверталися до свого попереднього статусу. У зв'язку із цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й соціальне становище. Права землевласників на маєтності й підданих, визнані генеральним слідством, зміцнювалися. Була здійснена спроба покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, аби та спонукала російських землевласників продавати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.
Д. Апостол домігся передачі судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоча нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалася незалежність українського судочинства й посилювалася влада центру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компетенцію різних судових установ та їх кількісний склад. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.
Незважаючи на свою реформаторську діяльність Д. Апостолу не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов'язку далеко від домівок. Але в цілому за його гетьманування внутрішнє життя Гетьманщини стабілізувалося і до неї навіть повернулись запорозькі козаки – Нова Січ на р. Підпільна була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 р. На деякий час вдалося уповільнити процес перетворення Гетьманщини на звичайну частину Російської імперії.
«Правління Гетьманського Уряду» (1734 – 1750 рр.)
Данило Апостол, помираючи, бажав до обрання нового гетьмана передати владу генеральній старшині, але російський уряд, замість обрання гетьмана, вирішив поновити Малоросійську Колегію.
Друга Малоросійська Колегія дістала назву «Правління Гетьманського Уряду». Воно складалося з шести осіб: троє росіян і троє українців; з російського боку були: князь Шаховськой, князь Барятинський та полковник Гур’єв; з українського — генеральний суддя Михайло Забіла, генеральний осаул Федір Лисенко та генеральний підскарбій Андрій Маркевич.
Фактично правителем Гетьманщини став Шаховськой, який в усьому керувався «Рішительними пунктами». Шаховской дістав від цариці Анни (1730-1740 рр.) таємну інструкцію добиватися зближення української старшини з росіянами, сприяти мішаним шлюбам, а з другого боку – не допускати зближення і шлюбів українців з білоруською, а також з польською та українською (правобережною) – шляхтою.
Одними із перших заходів нового Правління було завершення почину гетьманів Скоропадського та Данила Апостола: укладення «Зводу» українських законів. Для цього призначено комісію з 12-ох осіб, яка засідала в Москві. «Звід» складено тільки в 1743 р. під назвою «Права, по котрим судиться малоросійський народ».
З самого початку діяльність «Правління» викликала в Україні незадоволення. Старшина бажала обрати нового гетьмана. Тоді з Петербургу надіслано Шаховському таємну інструкцію: поширювати серед населення чутки, що всі неполадки, утиски, податкові тягарі походять від гетьмана, і що без гетьманів буде ліпше. Але дійсність не відповідала цим чуткам. У Правлінні почалися зміни: Шаховського змінив князь Барятинський, цього змінив третій правитель і т. д. Незалежно від того, хто стояв на чолі «Правління», воно діяло свавільно, не рахуючись з інтересами населення та його звичаями і викликало ненависть за брутальну поведінку.
В ці роки вся Росія стогнала під тяжким режимом цариці Анни та її фаворита, жорстокого німця Бірона. Терор втілювала «Тайна канцелярія», яка тортурами примушувала людей каятись у злочинах, яких вони не здійснювали. За цим йшло покарання: страти на колесі (колесування), на дибах, на палях, вирізування язика. Страшні слова – «слово й діло» були вступом до доносу, і представники влади повинні були арештувати особу, на яку вказувалось цими словами. Оборони, гарантії безпеки не мав ніхто.
До загального лиха, яке принесла з собою російська влада, приєдналася руйнація господарства, спричинена війною з Туреччиною (1735 – 1739 рр.). На Україну впав найбільший тягар цієї війни. Крім участи козаків у війську, вона мусіла постачати харчі, вози, коней, волів для обозу, погоничів.
1740 р. цариця Анна померла і престол перейшов до її племінниці Анни Леопольдівни, під регенством Бірона. Але незабаром її усунули і престол зайняла Єлизавета, дочка Петра І.
Гетьманування К. Розумовського (1750 – 1764 рр.)
Єлизавета Петрівна (1741 – 1761 рр.) внесла в «Правління» інший характер, сприятливіший для України. Німців усували й заміняли росіянами. Нова цариця була одружена (морганатично) з українським козаком із села Лемеші з-під Козельця, Чернігівського полку, Олексієм Розумом. Ще царівною, вона познайомилася з ним в царській капелі, до якої О. Розума було призначено як доброго співака. Царівна Єлизавета призначила його управителем свого маєтку, а згодом й одружилася з ним. Він дістав прізвище «Розумовський» і графський титул. О. Розумовський виявив великий такт, не втручався в державні справи, залишився щирим українським патріотом і прищепив Єлизаветі симпатію до України.
1744 р. Єлизавета, подорожуючи по Україні, побувала в Києві, де старшина звернулася до неї з проханням дозволити обрати гетьмана, і вона дала свою згоду. Але вибори гетьмана було відкладено, бо Єлизавета хотіла, щоб гетьманом став молодший брат Олексія Розумовського, Кирило, який ще був замолодий для цього. Тож його виряджено за кордон де він слухав лекцій в університетах Німеччини, Франції, Італії, а після повернення він навіть очолив Імператорську Академію наук. 22 лютого 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни 22-річного Кирила Розумовського обрали новим гетьманом на Старшинській раді в Глухові.
Новий гетьман своєю столицею обрав місто Глухів. К. Розумовський боровся за повернення старовинних прав українському козацтву. Гетьман міг управляти територією Запорозької Січі, Києвом. К. Розумовський запровадив судову реформу: з'явилися суди із земельних, цивільних, карних справ. Проводилися реформи в козацькому війську: поліпшилося обмундирування, озброєння козаків (рушниця, шабля, спис). Гетьман провів реформу освіти: у козацьких полках почали діяти церковно-приходські школи для дітей козаків і селян; прагнув відкрити університет в Батурині.
У своїй діяльності Розумовський опирався на козацьку старшину. Рада старшини замінила загальновійськову козацьку раду. Гетьман обмежив право переходу селян, зміцнював права козацької старшини. Хоча влада гетьмана була велика, царський уряд контролював всю фінансову систему Гетьманщини. А самому гетьману заборонялося вести переговори з іншими державами, він не мав права призначати козацьких полковників. .
Період гетьманства К. Розумовського називали «золотою осінню української автономії». |