|
|
Скачати 0.61 Mb.
|
|
3. КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО 3.1. Загальна характеристика консульського права Консульське право розглядається як система норм і принципів, що регулюють консульську діяльність. Історично консульські зносини мають певну автономність щодо дипломатичних зносин, оскільки пов’язані з торгівельними міжнародними зносинами, сторонами яких виступали не лише держави, а й купецькі гільдії, банки, торгові доми, приватні особи тощо. Отже особливість сучасного консульського права полягає у специфічній діяльності консула, яка, спрямована, перш за все, на захист приватних осіб своєї держави в межах свого консульського округу. Міграція населення, зростання кількості змішаних шлюбів, зміцнення наукових, технічних та інших «горизонтальних» міжнародних зв’язків непублічного, невладного характеру, постійно підвищують актуальність консульських установ. Консульське право регулює найважливіші сторони консульської діяльності: правовий статус і функції консульських установ, права та обов’язки консулів, їх класи, імунітети й привілеї тощо. З джерел консульського права найдавнішим є звичай (консульська практика). Найважливішим багатостороннім міжнародним договором, що забезпечив системну основу консульського права, є Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. Вона кодифікувала норми звичаєвого консульського права, а також уніфікувала консульські функції й привілеї, що за своїм обсягом виявляються значно ширшими за дипломатичні і з часом лише розширюються. Важливим джерелом консульської практичної діяльності є консульські конвенції які уточнюють (переважно на двосторонній основі і за принципом взаємності) процедурні і робочі питання діяльності консульських установ14. За відсутності консульських конвенцій, а також з питань, не врегульованих укладеними конвенціями, застосовуються норми звичаєвого консульського права. Оскільки консул захищає права своїх громадян і юридичних осіб, визначальним для його діяльності джерелом є міжнародні угоди з міжнародного приватного права, а також угоди про міжнародну правову допомогу з питань регулювання приватно-правових відносин. Важливим джерелом консульського права є, безумовно, національне законодавство, яке також спирається на звичай і консульську практик. Прикладом кодифікації консульської практики в Україні є Консульських статут, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 року. Питання що стосуються діяльності консулів, але є загальними для представників дипломатичної служби України регулюються відповідними законами15. Консульські зносини можуть бути встановлені, припинені, розірвані або відновлені незалежно від стану дипломатичних зносин16. Ці установи очолюють, відповідно, генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент. Консули і віце-консули, крім тих випадків, коли вони очолюють консульські установи, можуть входити як звичайні посадові особи до складу генеральних консульств. У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ: 1. Генеральне консульство; 2. Консульство; 3. Віце-консульство; 4. Консульське агентство. Стаття 9 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року визначила відповідні класи глав цих установ: 1. Генеральний консул; 2. Консул; 3. Віце-консул; 4. Консульський агент – не обмежуючи при цьому право будь-якої з договірних сторін визначати найменування решти консульських службових осіб, які не є главами консульських установ. Сукупність глав консульських установ різних держав, що знаходяться в конкретному пункті (порт, місто) держави перебування, являє собою консульський корпус17. На чолі консульського корпусу стоїть старійшина, старший за рангом і за часом одержання консульської екзекватури18. 3.2. Функції консульських установ Консульська служба захищає інтереси своїх громадян та юридичних осіб за кордоном і виконує завдання з реалізації зовнішньоекономічної політики держави. Вичерпний перелік консульських функцій, уніфікований міжнародним правом, дуже важко визначити, оскільки він не містяться в єдиному міжнародно-правовому акті19. Компетенція консула постійно розширюється зі зростанням інтенсивності міжнародних відносин як приватно-правового, так і міжурядового характеру. Консульська діяльність надзвичайно різноманітна, тому консульські функції доцільно поділити на дві великі групи: консульські функції загального характеру і консульські функції спеціального характеру. За класифікацією консульських функції І. Блищенка20, вони поділяються на: 1) інформаційні; 2) консультативно-адміністративні; 3) юрисдикційні. У межах реалізації інформаційної функції консул інформує уряд своєї держави про економічне, торговельне, культурне і політичне становище в його консульському окрузі. Консультативно-адміністративна функція, полягає в наданні адміністративно-правових консультацій фізичним та представникам юридичних осіб своєї держави, офіційному представництві їхніх інтересів перед органами держави перебування, консультуванні і сприянні капітанам торговельних суден21, у разі потреби – посередництво у їх зносинах з владою порту приймаючої держави. Однією з найважливіших адміністративних функцій консульської установи є функція, пов’язана з питаннями громадянства та статусу юридичних осіб. Згідно зі ст. 20 Консульського статуту України, консул зобов’язаний вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України в повному обсязі користувалися всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями. Консул зобов’язаний приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб і громадян України. Консульські установи видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, тимчасові паспорти громадянина України, проїзні документи дитини, документи про припинення громадянства України. Вони також здійснюють видачу паспортів та віз або інших документів, необхідних для перетину кордону та здійснення міжнародних поїздок. Консул веде облік (реєструє) громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі. Консул сприяє проведенню загальноукраїнського референдуму, виборів Президента України, народних депутатів України відповідно до законодавства України та країни перебування. Крім цього, консул консультує громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про чинне законодавство держави перебування, а також про практику його застосування та про місцеві звичаї. Консул уповноважений без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян своєї держави. Виконуючи юрисдикційну функцію консул виконує обов’язки органу реєстрації актів громадянського стану (народження дитини, шлюб, посвідчення факту смерті тощо), є нотаріусом з питань засвідчення документів та їх легалізації, може зберігати заповіти і виступати в суді зі спадкових питань. Консул вчиняє необхідні офіційні дії для укладення чи розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння), встановлення батьківства, опіки та піклування, офіційно оформляючи їх шляхом реєстрації актів громадянського стану. Органи приймаючої держави зобов’язані, відповідно до норм консульського права, інформувати консульську установу про кожен випадок арешту, затримання або позбавлення волі в іншій формі. Консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина акредитуючої держави, який перебуває у в’язниці, під вартою або затриманий, для розмови з ним, а також листуватися з ним та вживати заходів для забезпечення йому юридичного представництва. Представництво (або його належне забезпечення) інтересів громадян і юр осіб акредитуючої держави в судових та інших установах держави перебування. Свої представницькі функції консул виконує перед усіма судовими органами та органами виконавчої влади і самоврядування, розташованими на території консульського округу. Нотаріальні функції. Закріплені у Віденській конвенції 1963 р. вони конкретизуються у двосторонніх конвенціях і національному законодавстві акредитуючої держави. Зокрема ст. 44 Консульського статуту України (а також Закон України Про нотаріат) вміщує докладний перелік нотаріальних дій, які вчиняються консулом:
Функція опіки та піклування. Якщо компетентні органи держави перебування мають відповідну інформацію, вони зобов’язані невідкладно повідомити компетентну консульську установу про будь-який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника не відповідає інтересам неповнолітньої або іншої особи, яка не є повністю дієздатною і є громадянином акредитуючої держави (ст. 37 Віденської конвенції 1963 р.). Функції консула щодо морських і повітряних суден. Консул бере участь у розв’язанні всіх питань, що стосуються заходу кораблів у порти в межах його консульського округу. Він зобов’язаний при першій нагоді особисто відвідати корабель чи загін кораблів, що прибув. У разі придбання громадянином України судна за кордоном, консул видає тимчасове свідоцтво на право плавання під державним прапором України. Якщо судно, що перебуває у плаванні під прапором акредитуючої держави, зазнає катастрофи або аварії, сяде на мілину або з будь-яких причин не зможе самостійно продовжувати плавання, компетентні органи держави перебування негайно повідомляють консульську установу про вжиті заходи щодо порятунку людей, які є на борту судна, вантажу або іншого майна. У разі аварії, зіткнень кораблів та інших морських подій консул вживає всіх залежних від нього заходів, дозволених місцевим законодавством, щодо захисту вантажу та судна, його інвентаризації та збереження. Якщо відбувалися рятувальні роботи, то місцевий суд, зазвичай, дозволяє консулу отримати врятоване майно після оплати цих робіт. Щодо цивільних повітряних суден, консул, при виникненні по треби, надає допомогу командирові екіпажу і пасажирам цивільного повітряного судна своєї держави у зносинах з владою держави перебування, а також вживає всіх заходів для продовження польоту, а при необхідності – повернення повітряного судна, його екіпажу і пасажирів на Батьківщину. Всі вищеозначені консульські функції є взаємопов’язаними і іноді їх важко відділити одна від одної. Положення Віденської конвенції 1963 р. та двосторонніх консульських конвенцій не розкривають зміст консульських функцій у повному обсязі. Він більш детально розкривається в консульських статутах держав, які уніфікуються і типізуються міжнародними установами універсального та регіонального рівня. 3.3. Встановлення та припинення консульських зносин Встановлення консульських зносин між державами здійснюється за взаємною згодою. Обов’язковим є отримання попередньої згоди на відкриття консульської установи. Згода може бути виражена наданням екзекватури у вигляді запису на консульському патенті, в якому зазначено місце розташування консульської установи і межі поширення її діяльності. Місце розташування консульства, його клас і межі консульського округу визначаються за згодою між акредитуючою державою і державою перебування зазвичай узгоджуються у двосторонніх консульських конвенціях. Критерії створення консульських округів і, отже, відкриття консульських установ різноманітні. Консульські округи консульських установ різних держав не збігаються між собою. Акредитуюча держава повинна, в міру можливостей, найбільш докладно письмово аргументувати підтвердження необхідності консульських установ. Частіше за все, консульські установи розташовуються в місцевості, де існує обов’язкова гарантія охорони інтересів акредитуючої держави, на це мусить зважати приймаюча держава. Якщо на території держави перебування є тільки одне дипломатичне представництво і немає окремих консульських установ, то територією консульського округу буде вся територія держави перебування. Якщо на території держави перебування є окремі консульські установи, то кожна з них має свій консульський округ, тобто територію, на яку поширюється її діяльність, і яка встановлюється за згодою між державами. Припинення консульських зносин. Положення Віденської конвенції 1963 р. про консульські зносини, а також Консульського Статуту України 1994 р. не дають жодних роз’яснень, на підставі чого настає припинення консульських зносин. Згідно до міжнародного права розірвання консульських зносин може настати як наслідок ворожих дій іншої столрони консульських зносин. У випадку розірвання консульських зносин між двома державами: а) держава перебування зобов’язана, навіть у випадку збройного конфлікту, поважати й охороняти консульські приміщення, а також майно консульської установи та консульський архів; б) акредитуюча держава може доручити охорону консульських приміщень, а також майна, яке в них міститься, та консульського архіву третій державі, прийнятній для держави перебування; в) акредитуюча держава може довірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування. Навіть у випадку збройного конфлікту держава перебування зобов’язана надавати працівникам консульської установи і приватним домашнім працівникам, що не є громадянами держави перебування, а також членам їх родин, які проживають разом із ними, відповідний час і умови для того, щоб вони могли підготуватися до від’їзду і виїхати якомога швидше після припинення функцій відповідних працівників. Припинення консульських зносин слід відрізняти від припинення діяльності окремого працівника консульської установи. Ст. 25 Віденської конвенції про консульські зносини чітко виділяє підстави припинення функцій працівника консульської установи: а) після повідомлення державі перебування акредитуючою державою про те, що його функції припиняються; б) після анулювання екзекватури; в) після повідомлення держави перебування акредитуючій державі про те, що держава перебування перестала вважати його працівником консульського персоналу. |
| УКРАЇНА РОЗПОРЯДЖЕННЯ У зв’язку із розширенням функцій відділу зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності та торгівлі райдержадміністрації та відповідно... |
Повторювачі поворотів інтегровані в зовнішніх дзеркалах |
| НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
Хто є автором ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову? А поліцейське законодавство поліцейське право право управління адміністративне право |
| Закон України «Про зайнятість населення» Крім того, це право закріплює ст. 7, в якій проголошується право на задовільне існування. Ст. 10 цього ж пакту закріплює право сім'ї... |
1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
| Додаток 5 Пропонується Технологія виробництва повнокольорових декоруючих елементів на керамічній плитці для внутрішніх та зовнішніх робіт |
1. ЕМС. Види зовнішніх завад Амплітудна модуляція гармонічним коливанням. Основні характеристики АМС. Спектр сигналу |
| Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |