КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КЕРІВНИКІВ І СПЕЦІАЛІСТІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ За загальною редакцією В. Г. Федоренка, доктора економічних наук, професора


НазваКУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КЕРІВНИКІВ І СПЕЦІАЛІСТІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ За загальною редакцією В. Г. Федоренка, доктора економічних наук, професора
Сторінка20/41
Дата17.05.2013
Розмір6.51 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Право > Курс лекцій
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   41
внутрішня» корупція, яка поширена всередині державних органів. На відміну від «зовнішньої» корупції, коли давець хабара приходить ззовні, із іншої організації, цей вид корупції полягає в тому, що державний службовець дає хабара своєму начальнику за те, що останній прикриває корупційну поведінку цього чиновника. Внутрішня корупція ускладнюється, уражає декілька або навіть всі рівні державної організації, коли хабар не лише надходить до того чиновника, який безпосередньо його бере, але й розподіляється серед вищих чиновників. У таких випадках вибудовується паралельна з офіційною система корупційної організації, яка передбачає, хто кому передає хабар, який його розмір тощо. Цей тип корупції склався ще в радянські часи і набув тоді великого поширення в торгівлі. Але зараз він проник й в інші сфери, у тому числі й в органи державного управління, в податкову та митну служби, в міліцію, в громадські організації, банки. У цих умовах жертви корупції самі є корупціонерами, і навпаки –корупціонери є одночасно й жертвами корупції. Це створює специфічну атмосферу в суспільстві: корупція стає поширеним і повсякденним явищем, до неї звикають.

Найбільш грубі й примітивні види корупції, наприклад отримання матеріальних благ державними службовцями за невиконання ними своїх прямих обов'язків, можливі в умовах «внутрішньої» корупції. Такі види злочинів поширені в митній і податковій службах, в міліції, прикордонних військах, в держадміністраціях різних рівнів тощо. Причому ці види злочинів часто мають характер складних групових дій, в які залучені посадові особи різних рівнів. Ще одним видом корупційних діянь є навмисне створення державними службовцями ситуації, яка підштовхує рядових громадян або посадових осіб до пропозиції хабара. Одним із таких способів є часті перевірки підприємств, установ, закладів різних форм власності, що ініціюються самими державними службовцями. Перевіряють усе – санітарний стан, протипожежний стан, стан сплати податків, роблять облік державного інвентарю тощо. Результати перевірок можуть коригуватися цими держслужбовцями залежно від «гостинності» тих, кого перевіряють.

У правовому відношенні корупція є сукупністю різних за характером та мірою суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень, а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь.

Аналіз політичної, нормотворчої й правозахисної діяльності органів державної влади України дає підстави констатувати той факт, що у боротьбі з корупцією ставка на посилення репресивних засобів не виправдала себе в першу чергу саме через латентний характер злочинної корупції та високий загальний рівень корупції в правоохоронних органах. Прикладом того, що посилення репресій – це зовсім не той шлях, який може привести до позитивних результатів, є прийняття 11 липня 1995 р. Закону України «Про внесення змін і доповнень до чинного законодавства щодо відповідальності посадових осіб», який суттєво (практично до максимально можливого рівня) підвищив санкції за вчинення посадових злочинів, у тому числі за хабарництво. Посилення санкцій за вказані діяння не спричинило суттєвого збільшення кількості посадових осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за хабарництво, не забезпечило застосування цього закону щодо хабарників найвищого рівня. Більше того, воно породило проблему в судовій практиці, коли суди, виходячи із суспільної небезпеки вчиненого (незначного розміру предмета хабара тощо), у кожному другому випадку змушені виходити за межі визначених санкцій і призначати більш м'яке покарання, ніж передбачене законом.

Основною метою державної політики у сфері боротьби з корупцією є створення дієвої системи запобігання і протидії корупції, запобігання та подолання її соціальних передумов і наслідків, обов'язкової відповідальності винних у вчиненні корупційних діянь.

Адміністративно-правовий механізм боротьби з корупцією був визначений з прийняттям 10 жовтня 1995 р. Закону України «Про боротьбу з корупцією», який встановив норми права, що забороняють вчинення корупційних діянь, які не містять ознак злочину, а також інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.

Закон «Про боротьбу з корупцією» дає законодавче визначення корупції. Згідно із законом корупція – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання їхніх повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає й руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому.

У ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією» визначено, що корупційними діяннями є:

  • незаконне отримання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи отримання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

  • отримання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за обставин, передбачених пунктом «а», у тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в дохід держави.

Для попередження корупції ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» передбачено ряд спеціальних обмежень щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Такі обмеження стосуються правопорушень, пов'язаних з корупцією.

Так, державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг, займатися безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління та інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність, відмовляти фізичним чи юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного отримання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними свої повноважень; бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність яких він контролює; надавати незаконні переваги фізичним чи юридичним особам під час підготовки й ухвалення нормативно-правових актів чи рішень. Особи, які претендують на обіймання посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються щодо встановлення цих обмежень.

За вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, Законом України «Про боротьбу з корупцією» передбачена адміністративно-правова відповідальність.

Встановлюючи заходи адміністративно-правової відповідальності, держава захищає існуючий правопорядок і певні суспільні цінності, серед яких – належне, на основі закону здійснення завдань і функцій державної влади її представниками (народними депутатами України, сільськими, селищними і міськими головами, депутатами місцевих рад) та працівниками її апарату (державними та комунальними службовцями).

Вчинення державним службовцем будь-якого з корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, спричинює адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється обіймати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення. Вчинення аналогічних корупційних діянь депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом або головою місцевої ради також спричинює адміністративну відповідальність і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади.

Порушення державним службовцем або іншою посадовою особою вказаних у ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» будь-якого із спеціальних обмежень, якщо воно не містить складу злочину, спричинює адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а повторне протягом року порушення цих обмежень спричинює адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів громадян.

З метою ефективного застосування адміністративно-правового механізму боротьби з корупцією в Україні створена система контролю за дотриманням вимог антикорупційного законодавства в органах виконавчої влади. Зазначений контроль здійснюється за кількома напрямами.

1. Контроль за недопущенням суб'єктами дії антикорупційного законодавства корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією. Суб'єктами дії Закону України «Про боротьбу з корупцією» є державні службовці, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати та голови місцевих рад народних депутатів, інші посадові особи, посади яких прирівняні до посад державних службовців.

У Законі України «Про боротьбу з корупцією» визначено органи, які ведуть боротьбу з корупцією: МВС, СБУ, органи прокуратури. Крім того, правом ведення боротьби з корупцією наділяються згідно зі ст. 4 закону й інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією відповідно до чинного законодавства, наприклад, органи податкової міліції. Саме цим органам надано право складання протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності підстав. Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність у діях суб'єкта ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією. Тобто зазначені органи здійснюють прямий контроль за дотриманням Закону України «Про боротьбу з корупцією» особами, на яких поширюється його дія.

2. Контроль за виконанням обов'язків по боротьбі з корупцією та обов'язків щодо вжиття заходів по боротьбі з корупцією. Згідно з ст. 11 Закону України «Про боротьбу з корупцією» визначено, що умисне нескладання протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено дані обов'язки, спричинює адміністративну відповідність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше усунення від виконання державних функцій.

Функціями контролю щодо дотримання законодавства по боротьбі з корупцією і корупційними проявами наділені керівники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, державних установ, організацій, підприємств та їх структурних підрозділів. У ст. 10 закону зазначено, що керівники «міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, встановлених ст. 5 цього закону, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів, зазначених у пп. «а» і «б» ст. 4 цього закону.

Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених частиною першою цієї статті, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

  1. Фінансовий контроль за діяльністю осіб, на яких поширюється дія антикорупційного законодавства. Зазначений контроль здійснюється шляхом декларування доходів суб'єктами дії закону за місцем роботи. Відповідно до вимог Кабінету Міністрів України декларування здійснюється до 15 квітня поточного року за минулий рік. Декларування доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, здійснюється в порядку і на підставах, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу». Згідно з ст. 6 Закону України «Про боротьбу з корупцією» передбачено, що у разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов'язана у десятиденний термін письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження банку.

  2. Контроль за здійсненням заходів щодо запобігання проявам корупції в органах виконавчої влади. Профілактична робота з метою запобігання корупційним проявам набуває все більшого значення. Перш за все це пояснюється тим, що корупцію як соціальне явище неможливо приборкати без ефективної організації роботи по її попередженню. У цьому плані важлива роль відводиться Головдержслужбі, основні завдання якої полягають у контролі за дотриманням антикорупційного законодавства та виконанням вимог Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо організації роботи по боротьбі з корупцією та запобіганню її проявів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.99 р. №1785 міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації один раз на півріччя подають Головному управлінню державної служби аналітичну інформацію про виконання вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією». На підставі аналізу аналітичної інформації Головдержслужба подає раз на півріччя узагальнену аналітичну інформацію і відповідні висновки та пропозиції з цього питання Кабінетові Міністрів України.

З метою забезпечення однозначного тлумачення характеру інформації Головдержслужба розробила та направила на місця методичні рекомендації щодо підготовки аналітичної інформації.

На достовірність аналітичної інформації органів виконавчої влади негативно впливає нечітке дотримання судами вимог статті 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією» в частині направлення у триденний термін до відповідного органу постанови про накладення адміністративного стягнення. Окремі суди надсилають інформацію тільки в разі прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення з вимогою звільнення державного службовця з посади, яку він обіймає.

Дані статистичної звітності Міністерства юстиції щодо роботи судів по розгляду справ на виконання Закону України «Про боротьбу з корупцією» (форма № 1-к) свідчать про низьку якість матеріалів (протоколів), які направляються до судів. Однією з причин такого становища є помилки правоохоронних та судових органів стосовно віднесення окремих осіб, які скоїли правопорушення, до суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Важливим напрямом роботи по запобіганню проявам корупції є забезпечення контролю за своєчасним декларуванням доходів державними службовцями. Напрацьована практика з організації та проведення цього заходу дали можливість забезпечити виконання посадовими особами органів виконавчої влади вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.96 р. № 641 «Про застосування ст. 13 Закону України "Про державну службу», якою передбачено порядок проведення декларування.

Аналіз матеріалів перевірок дотримання законодавства з питань запобігання проявам корупції, проведених Головдержслужбою в органах виконавчої влади всіх рівнів, свідчить, що ці органи певною мірою забезпечують реалізацію положень законодавчих та нормативних актів щодо системного підходу до вирішення проблеми ефективної протидії злочинним та корупційним проявам. Проте у перевірених органах виконавчої влади і досі мають місце суттєві недоліки. Так, практично у всіх перевірених органах виконавчої влади керівництвом та кадровою службою недостатньо проводиться робота щодо ознайомлення державних службовців з вимогами ст. 12, 13, 16 Закону України «Про державну службу» стосовно обмежень при прийманні на державну службу, її проходженні та декларування доходів. У перевірених органах місцевого самоврядування непоодинокі випадки приймання на державну службу осіб без конкурсу чи стажування. Звертає на себе увагу той факт, що інколи керівники кадрових служб органів виконавчої влади умисно йдуть на порушення вимог законодавчих актів, а при виявленні таких фактів їхні дії не одержують належної оцінки з боку керівництва.

Одним із напрямів внутрішнього державного контролю в органах виконавчої влади є контроль за дотриманням антикорупційного законодавства державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Зараз створена певна система контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, яка, проте, потребує подальшого удосконалення.

Практика застосування Закону України «Про боротьбу з корупцією» виявила як його позитивні сторони, так і негативні.

Позитивною стороною даного закону є те, що він вперше ввів у правове поле України поняття корупції, в основних рисах окреслив межі цього явища, які підпадають під дію закону. Закон має і позитивне виховне значення, оскільки попереджає громадян про неминучість покарання за корупційні діяння.

Проте в законі є ряд недоліків, що цілком природно, адже подібний закон в Україні був прийнятий вперше, і українська правова система не мала попередньої практики у цій сфері.

Недоліком закону є те, що в ньому передбачаються лише обмежувальні заходи щодо попередження корупційних діянь державних службовців та фінансовий контроль їх, але практично немає імперативних вказівок щодо організаційних заходів для усунення самої можливості корупційних діянь. Так, практично нічого не говориться про необхідність організації гласних, прозорих, відкритих публічних акцій (конкурсів, тендерів, аукціонів тощо) у тих випадках, коли мова йдеться про розподіл власності, надання кредитів, позик тощо.

Ще один важливий з точки зору попередження корупції момент, який обійдено в законі, – необхідність обмежити до мінімуму безпосередній контакт державного службовця з клієнтом. Адже саме в разі безпосереднього контакту створюються психологічні й моральні ситуації, які є ґрунтом для корупційних діянь. У тих випадках, де це можливо, зв'язок державного службовця й клієнта міг би здійснюватися через пошту, електронний зв'язок, інші способи опосередкованого контакту.

Ряд положень закону не спрацьовує через те, що неповно визначені суб'єкти корупційних діянь.

Крім того, в умовах широкого розмаху тіньової економіки фінансовий контроль за доходами державних службовців не може бути ефективним. Значну частину грошових доходів чи інших матеріальних благ, які отримує незаконним шляхом державний службовець, можна реалізувати у сфері тіньової економіки, яка не піддається контролю. Наприклад, частина коштів, отриманих незаконним шляхом, може бути використана для придбання високоякісних продуктів харчування на ринку, де не налагоджено контроль за продажами через касові апарати. Інша частина цих коштів може бути використана на ремонт житла через незареєстровані бригади ремонтників, на різноманітні побутові послуги, які ніде не фіксуються.

Недоліком є й те, що даний закон застосовується лише до низової ланки державних службовців. Проте це вже недолік не закону, а роботи багатьох ланок державних органів.

Характерною рисою сьогоднішнього стану справ у сфері боротьби з корупцією в Україні є те, що заходи, які здійснюються, не дають бажаного результату. Корупція залишається одним із найпоширеніших і найчисленніших злочинів у нашій державі.

Проте це не означає того, що боротися з корупцією в нашій державі не можна або що це заздалегідь програшна справа. І в сьогоднішніх умовах залишається багато засобів і методів боротьби з корупцією, які ще не повною мірою використовуються або використовуються некомплексно, непланомірно й непослідовно. Ефективність їх зростатиме в процесі проведення адміністративної реформи.

Розглянемо основні засоби й методи боротьби з корупцією, які застосовуються відповідно до українського права, а також зупинимось на тих його недоліках, які негативно впливають на цей процес. Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути попередження корупційних проявів. Характер профілактичних заходів зумовлюється глибиною з'ясування соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь. Одне із основних завдань, які постають у цьому зв'язку, – зробити корупцію справою ризикованою й невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус службовця, для якого завжди є спокуса використати надані йому владні або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати його до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим («спійманим на гарячому»), а свідоме розуміння наслідків учиненого корупційного діяння повинне бути закладене в основу правомірної поведінки державного службовця.

Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створити нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо. Але якщо серйозно братися за боротьбу з корупцією, розраховувати на реальні результати антикорупційної діяльності в органах державної влади, то вибору немає: системні, комплексні профілактичні заходи – це шлях, який може змінити обсяги й характер корупційних проявів в Україні.

Ефективна протидія корупції неможлива без забезпечення реальної відкритості влади. Діяльність державних структур та їхніх посадових осіб має стати прозорою для громадян України. Йдеться про висвітлення «темних кутків» діяльності вітчизняного чиновництва, які є сприятливим середовищем для процвітання корупції. І хоча останнім часом у нашій країні зроблено величезний крок у напрямі відкритості влади (це зумовлено об'єктивними процесами демократизації суспільства), слід констатувати, що звичка утаємничувати геть усе ще міцно сидить у психології української бюрократії. Адекватною є реакція громадян України, більшість яких (за результатами соціологічних опитувань приблизно 70%) вважає, що рішення в органах влади ухвалюються «корумповано й нечесно» . Це є одним із показників того, що рівень довіри громадян до обраної ними ж влади досяг критичної межі.

Забезпечивши відкритість діяльності владних структур, влада зможе вирішувати три надзвичайно важливих для себе і суспільства завдання:

- повернути віру громадян до офіційної влади;

- створити несприятливі умови для корумпованості суспільства;

- забезпечити реалізацію конституційних прав громадян в інформаційній сфері (ст. 32 і 34 Конституції України).

Істотним кроком у цьому напрямку могло б стати прийняття закону про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб, який законодавчо закріпив би для громадян та юридичних осіб України можливість вільно отримувати інформацію про ці органи та їхні посадові особи в обсягах та порядку, встановлених цим законом. Для органів державної влади та вищих посадових осіб України має бути встановлений обов'язок забезпечувати оприлюднення відповідної інформації про себе та свою діяльність.

Ще одним заходом, спрямованим на забезпечення відкритості влади, повинне стати вдосконалення механізму декларування державними службовцями майна та доходів.

Суттєвим моментом забезпечення відкритості влади в Україні є становлення й розвиток незалежної преси. У будь-якій демократичній державі (а Україна, як проголошено в Конституції, є демократичною державою) ефективне функціонування владних структур неможливе без незалежної преси – своєрідної «опозиції» до влади, соціального інституту, який не дає можливості владі «іржавіти». Корупціонери, які, використовуючи владні повноваження, зв'язки в структурах влади тощо, можуть легко «вирішити питання» – «загасити пожежу», що розгорілася через учинення ними корупційних діянь, – бояться розголосу про свої протиправні дії чи неетичні вчинки. У розвинутих цивілізованих країнах засоби масової інформації виступають одним із найпотужніших антикорупційних соціальних інститутів: встановлення й оприлюднення журналістами фактів зловживання владою з боку державних чиновників здебільшого стає початком кінця їхньої кар'єри. У нашій країні, де правоохоронні органи працюють у «ручному» режимі, притягнення корупціонерів до встановленої законом відповідальності здійснюється з позицій політичної доцільності.

Одним з головних методів очищення суспільства від корупції є запровадження демократичних засад у всі сфери суспільного життя та дерегуляція економіки, скорочення обсягів державного регулювання економікою.

У політичній сфері запобіганню корупційних діянь сприятиме політичне структурування суспільства, зміцнення політичних партій, формування уряду на базі однієї партії чи блоку партій, зростання їхньої відповідальності перед суспільством за наслідки діяльності уряду. Разом із тим процес формування політичних партій не повинен стати ще одним напрямом корупційної діяльності. Тому необхідно розробити й прийняти такі законодавчі акти, які забезпечували б прозорість фінансування політичних партій, відкритість використання коштів під час виборчих кампаній.

Корупція пронизала всі гілки й поверхи влади без винятку. Своє службове становище використовують для наживи як найменші чиновники в системі виконавчої влади, так і найвищі посадові особи в уряді. Високий рівень корумпованості посадових осіб, у тому числі й державних службовців найвищих рангів, робить привабливою ідею позбавлення всіх, у тому числі й народних депутатів, недоторканності. Ця ідея є дуже суперечливою, адже відсутність у нашому суспільстві традицій демократії та парламентаризму, вкоріненість на рівні буденної свідомості авторитарних установок та стереотипів загрожують (у разі скасування недоторканності) тиском на суддів, слідчих, депутатів із боку представників вищих ешелонів державної влади, особливо виконавчої. Тому скасовувати недоторканність для названих категорій державних службовців у нинішніх умовах недоцільно. Проте деякі зміни до законодавства, пов'язані з наданням недоторканності певним категоріям державних службовців та межами дії її, необхідно прийняти.

Як відомо, корупція є зворотним боком тіньової економіки. Тому стратегія профілактики корупційних діянь в економічній сфері полягає у виведенні такої економіки з тіні. Ця стратегія може розгортатися за умов удосконалення системи оподаткування, зменшення податкового тиску на підприємців та інших фізичних осіб, спрощення порядку стягнення податків.

Корупція розквітає там, де є монополія. Тому в економічній сфері необхідно сприяти конкуренції і позбавлятись монополії. Для України це дуже складне питання, оскільки в попередні десятиліття за умов державно-регульованої планової економіки керівники підприємств звикли до свого монопольного становища і тепер всіляко гальмують перехід до конкурентної економіки.

Особливо сприятливі умови для великих корупційних діянь створюються в процесі приватизації державних підприємств. Залучаючи до корупційної діяльності державних службовців, деякі ділки скуповують величезні підприємства, нерухомість за мізерні суми. Тому саме у сфері приватизації необхідні гласність, прозорість, контроль. Цей процес повинен бути в центрі уваги всієї громадськості, його мають широко висвітлювати засоби масової інформації.

Досить розповсюдженим порушенням в Україні є ігнорування державними службовцями заборони на господарську діяльність і заняття бізнесом. Особливо часто цю норму Закону «Про державну службу» порушують народні депутати України. Тому необхідно вдосконалити законодавство, розробити підзаконні акти та інструкції, які виключали б такі протизаконні дії.

Серед економічно-правових заходів, спрямованих на зниження рівня корупційних діянь, слід було б виділити такий напрямок роботи, як створення дієвої економічно-фінансової системи контролю та протидії легалізації «брудних» грошей.

Найбільш масовою є корупція державних службовців нижчого та середнього рівнів, які працюють у контролюючих органах. У зв'язку з цим слід спростити процедури видачі різних ліцензій, реєстрації підприємств. Взагалі найефективнішим засобом боротьби з корупційними діяннями державних службовців нижніх і середніх рівнів є скорочення їхніх дозвільно-розпорядчих функцій. Важливим кроком могло б стати скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. Необхідно зробити прозорими і спрощеними механізми митного, прикордонного, екологічного, санітарного, протипожежного та інших видів контролю.

Економічна криза та її наслідок – зубожіння державного бюджету — підштовхнули до створення різноманітних недержавних служб, фірм, агентств, які за плату, але в коротші терміни надають окремим громадянам та юридичним особам послуги, що надаються і державними органами. Це часто породжує корупційні діяння державних службовців, призводить до змови представників цих недержавних фірм і державних службовців, гальмує й дезорганізує роботу державних органів. Тому необхідно вдосконалити законодавство, яке регулює створення подібних фірм та агентств, чітко визначити їхні функції, створити належні бар'єри для розвитку корупції.

У практиці роботи державних службовців ще мало застосовується такий профілактичний засіб боротьби з корупцією, як детальна регламентація умов і порядку отримання подарунків, гонорарів, винагород, послуг, а також використання ними засобів транспорту, зв'язку, інших видів техніки. Додатковим засобом впровадження в роботу органів державної влади атмосфери високої моральності й вимогливості стало б прийняття кодексу поведінки державного службовця.

Останнім часом досить помітним явищем стала прозора чи прихована участь державних службовців у підприємницькій діяльності. Особливо велику шкоду державі й суспільству в таких випадках завдають державні службовці високого рангу, від яких залежать різноманітні управлінські рішення, видача кредитів, пільг, ресурсів тощо.

Багатьох корупційних діянь можна було б уникнути за умови ліквідації існуючих протиріч та прогалин в чинному законодавстві, зокрема, у тій його частині, яка стосується регулювання підприємницької, господарської, фінансової, кредитно-банківської діяльності. Для того щоб у майбутньому уникати суперечностей в антикорупційному законодавстві, а також позбутися прогалин, неврегульованих законодавством ситуацій у діяльності суб'єктів господарчої та адміністративної діяльності, виключити розходження в тлумаченні статей законів та правових норм, необхідно запровадити спеціальну антикорупційну експертизу законопроектів. Можливо, для цього слід створити відповідну експертну групу у Верховній Раді України.

Необхідно також позбутися дублювання у роботі контролюючих державних органів і підвищити координацію контрольних дій Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерства внутрішніх справ України та інших контролюючих державних органів.

Аналіз чинного законодавства щодо відповідальності за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає цілий комплекс кримінально-, адміністративно-, цивільно-правових, дисциплінарних та інших заходів, який дозволяє притягнути до того чи іншого виду відповідальності практично будь-яку посадову особу органів державної влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем. В окремих випадках, як зазначалось вище, така відповідальність є надто суворою. Таким чином, твердження про те, що відсутність відчутних результатів боротьби з корупцією в нашій державі зумовлюється недосконалістю законодавства про відповідальність за корупційні діяння, не мають під собою достатніх підстав. Проблема полягає не у відсутності належної законодавчої бази, а в її неефективному застосуванні. Разом із тим це не означає, що законодавство про відповідальність за корупційні правопорушення є цілком досконалим.

Важливим фактором запобігання проявам корупції є вдосконалення діяльності органів по боротьбі з корупцією.

Суттєвим недоліком поточного стану боротьби з корупцією є те, що правоохоронні органи нейтралізують лише безпосередніх виконавців корупційних діянь. Поза їхньою увагою залишаються центральні фігури, які розробляють схеми й сценарії корупційних діянь, посадові особи, які сприяють утворенню, прикриттю й захисту цих злочинних груп. Тому під час розслідування справ, пов'язаних із корупцією, треба з’ясувати весь ланцюг злочинних зв'язків. Необхідно більше уваги приділяти своєчасному реагуванню на повідомлення громадян, засобів масової інформації, результати соціологічних досліджень про корупційні діяння та інші протиправні дії посадових осіб, поширення корупції в окремих відомствах.

Закон повинен захищати й створювати безпечні умови для тих громадян, які мають мужність викривати корупцію. Тому необхідно доповнити законодавство такими статтями, які забезпечували б надійний захист від посягань на життя, здоров'я, честь і гідність свідків, потерпілих від корупційних діянь.

І, нарешті, ще один дуже важливий чинник, від якого великою мірою залежить успіх у боротьбі з корупцією. Це – кадри. Для підрозділів, які займаються боротьбою з організованою злочинністю і корупцією, необхідно підбирати найбільш чесних і відданих справі працівників. Адже не секрет, що корупцією пронизані і правоохоронні органи. Тому необхідно розробити й запровадити в практику нові кваліфікаційні вимоги до працівників органів боротьби з корупцією, методики професійного відбору співробітників спеціальних підрозділів, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією.

Згідно з Концепцією боротьби з корупцією на 1998–2005 роки визначено організаційно-правові чинники виникнення та поширення корупції. До них віднесені:

  • відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо процедури здійснення службових повноважень, ухвалення рішень, видачі офіційних документів; наявність у посадових осіб надто широких розпорядчо-дозвільних повноважень для ухвалення рішень на свій розсуд, що дає їм змогу створювати зайві ускладнення, перебільшувати свою роль у вирішенні питань, пов'язаних із зверненнями громадян;

  • поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад службовців не на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство за колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань;

  • відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям, періодичної ротації, однорівневого переміщення службовців; недодержання умов і формальне ставлення до проведення конкурсу на заміщення посад та атестації;

  • відсутність механізмів унеможливлення приймання на службу лідерів і членів злочинних угруповань та здійснення ними кар'єри;

  • затягування правового та практичного вирішення питань про введення спеціальної перевірки осіб, які є кандидатами на посади державних службовців або працюють на таких посадах, запровадження більш чіткого порядку ведення їх особових (кадрових) справ;

  • відсутність у більшості міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, управлінських структур окремих підрозділів або спеціально виділених працівників, на яких покладаються обов'язки організації роботи щодо запобігання корупційним діянням та іншим посадовим правопорушенням.

Для вдосконалення діяльності управлінського персоналу органів виконавчої влади рекомендується:

  • скоротити апарат, обмежити його повноваження щодо дозвільно-розпорядчих та керівних функцій, в тому числі щодо надання пільг, переваг, ліцензій, замінивши ці повноваження здійсненням контролю за додержанням норм законодавства;

  • проаналізувати та визначити щодо кожної галузі народного господарства та управління, кожного етапу виробництва та іншої діяльності службові дії, операції, рішення, у разі здійснення яких можливе вчинення корупційних діянь, визначити умови й процедури, що виключали б такі факти; детально регламентувати правила та стандарти ухвалення розпорядчо-дозвільних управлінських рішень, видачі населенню офіційних документів, вирішення інших питань щодо його обслуговування; поінформувати населення про ці стандарти, процедури та правила;

  • забезпечити добір і розстановку кадрів на засадах неупередженого конкурсного відбору, а також їх об'єктивну атестацію, періодичну ротацію й однорівневе переміщення; удосконалити механізм контролю за достовірністю декларацій про доходи державних службовців;

  • розробити та запровадити єдині загальні правила (умови) просування по службі, гарантії перевірки їх дотримання;

  • запровадити обов'язковий періодичний розгляд на засіданнях колегій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, службових нарадах у державних установах та організаціях, зборах трудових колективів питань виконання законодавства про державну службу, боротьбу з корупцією, здійснення заходів щодо запобігання корупційним проявам та реагування на них;

  • регламентувати умови й порядок правомірного отримання державними службовцями та іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, подарунків, комісійної винагороди, гонорарів, послуг тощо, а також використання ними засобів транспорту, зв'язку, техніки, іншого майна незалежно від форм власності;

  • розробити механізм дієвого контролю за додержанням вимог закону щодо заборони державним службовцям усіх рангів брати участь у підприємницькій діяльності;

  • вивчити й узагальнити практику реагування в установах та організаціях на корупційні діяння та пов'язані з ними правопорушення посадових осіб, відповідність реагування вимогам законодавства, спрямувати цю практику на посилення гостроти реагування аж до звільнення винних із посад, які вони обіймають, та передачі матеріалів про них до правоохоронних органів;

  • розробити кодекс поведінки державного службовця, кодекс працівника правоохоронних органів, кодекс честі судді, а також відповідні дисциплінарні кодекси з визначенням у них порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, видів і меж стягнень за посадові правопорушення та умов заохочення за етичну службову поведінку;

  • організувати суцільну незалежну перевірку законності та обґрунтованості створення недержавних організацій (фірм, агентств тощо) для здійснення за підвищену плату операцій і процедур, які безоплатно або за нижчу плату виконуються державними установами;

  • з'ясувати механізми та причини більш швидкого й спрощеного виконання цих послуг недержавними організаціями, можливості прихованої організованої корупції;

  • вивчити питання про додержання порядку притягнення до відповідальності керівників установ і організацій за вчинення корупційних діянь їх працівниками та невжиття заходів до запобігання подібним вчинкам;

  • установити обмеження щодо обіймання посад в органах державної влади та місцевого самоврядування особами, які вчинили корупційні правопорушення;

  • створити банк даних про осіб, які були засуджені за корупційні діяння або піддані за них адміністративному стягненню, із метою використання цієї інформації для спеціальної перевірки кандидатів на посади державних службовців та працівників, які вже обіймають ці посади;

  • установити відповідальність посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за ухилення від реагування відповідно до закону на критичні виступи засобів масової інформації щодо оприлюднених фактів корупції, порушень прав і свобод людини й громадянина;

  • розглянути питання про можливість створення банку даних про суб'єктів підприємницької діяльності, причетних до корупції, із метою виключення можливості їх участі у виконанні державних замовлень і контрактів.

З моменту прийняття Концепції боротьби з корупцією в Україні відбувається побудова системного підходу до вирішення проблеми боротьби з корупцією та запобігання її проявам, напрацьовується відповідна нормативно-правова база.

Але ефективність боротьби з корупцією на галузевому та регіональному рівнях залишається недостатньою. Керівники органів виконавчої влади належним чином не забезпечують у повному обсязі реалізацію актів Президента України, Кабінету Міністрів України та рішень Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України з питань антикорупційної боротьби.

Повільні темпи втілення в життя соціально-економічних перетворень поряд з іншими факторами пояснюються серйозними недоліками в роботі органів виконавчої влади та їх посадових осіб, низькою ефективністю управлінської праці.

Для того щоб сформувати критерії оцінки ефективності роботи органів виконавчої влади з питань запобігання проявам корупції, необхідно чітко визначити складові, які створюють дієвий антикорупційний механізм. Однією із таких важливих складових є законодавча та нормативна база з питань боротьби з корупцією.

На етапі становлення української державності й усієї структури її органів особливого значення набуває проблема законності в діяльності апарату управління. Високий рівень організації управлінської праці передбачає й більш досконале правове регулювання. Законність становить основу управлінської діяльності. Точне й неухильне дотримання законності є умовою ефективності управлінської діяльності.

Напрацьована законодавча та нормативна база дає змогу здійснювати поступове впровадження в органах виконавчої влади системного підходу до питань підвищення відповідальності кадрів за дотримання основних принципів державної служби, недопущення корупційних діянь із боку державних службовців, своєчасне їх виявлення та вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, які допустили такі порушення.

Без знання правового аспекту не можна правильно визначити й здійснити на практиці систему заходів для підвищення ефективності державного управління. Законодавчі та нормативні документи, зокрема з питань боротьби з корупцією, обов'язково мають бути у наявності в кожному органі виконавчої влади.

Створення підрозділів із питань запобігання проявам корупції або віднесення цих питань до функціональних обов'язків окремого працівника передбачено п. 22 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.98 р. № 1220. Створення таких підроздів особливо необхідно для тих відомств, де найбільш можливе втягування державних службовців до вчинення корупційних діянь (таких, як одержання винагороди за надання вигідних контрактів, сприяння посадовими особами органів виконавчої влади у вирішенні питань приватизації, надання в оренду приміщень, ліцензій, вирішення питань із надання пільгових кредитів тощо).

Планування роботи органів виконавчої влади з питань запобігання проявам корупції є одним із найважливіших у комплексі заходів щодо запобігання проявам корупції. Питання попередження корупційних проявів, виконання директивних документів щодо боротьби з корупцією мають посісти належне місце в перспективних і поточних планах роботи органів виконавчої влади, їх колегій, нарад, семінарів тощо. У планах роботи важливо передбачати здійснення запобіжних заходів, у тому числі планові (і непланові) перевірки, ротацію кадрів, тобто вести не «боротьбу взагалі», а вживати конкретних заходів, які дають змогу уникати порушень.

Крім основних планів роботи розробляються відповідні робочі плани, програми, заходи, спрямовані на виконання окремих Указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України з питань боротьби з корупцією. Виконання планів постійно аналізується, вживаються заходи щодо своєчасної й якісної їх реалізації.

Попередженню корупційних проявів серед державних службовців сприяє запроваджений Порядок ведення особистих справ державних службовців в органах виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. № 731.

В особистій справі державного службовця, крім інших документів, мають бути:

  • підписані претендентом на посаду державного службовця попередження про встановлені законодавством України обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу та з її проходженням (робота за сумісництвом, підприємницька діяльність, входження до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, установ, організацій), а також документ про ознайомлення із Загальними правилами поведінки державного службовця;

  • додаткові відомості, заповнені власноручно претендентом на посаду державного службовця або державним службовцем: чи не мав судимості, чи не займається підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників, чи не працює за сумісництвом, чи не є повіреним третіх осіб у справах державного органу, чи не входить до складу керівних органів підприємства тощо;

  • декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан кожного державного службовця щодо себе та членів своєї сім'ї; відповідність їх змісту вимогам ст. 6 Закону України «Про боротьбу з корупцією» та ст. 13 Закону України «Про державну службу»;

  • підписаний текст Присяги державного службовця (при прийнятті вперше на посаду державного службовця).

Важливим напрямом роботи органів виконавчої влади щодо запобігання проявам корупції є забезпечення декларування доходів державними службовцями. Напрацьована практика з організації цього заходу дає можливість забезпечити в основному застосування ст. 13 Закону України «Про державну службу».

Характерними порушеннями під час декларування є подання неповних відомостей про доходи та заниження суми доходу. Непоодинокими є випадки, коли державні службовці, в тому числі й керівний склад центральних органів виконавчої влади, не надають у деклараціях відомостей про доходи членів своїх сімей.

Відповідно до п. 22 Національної програми боротьби з корупцією Головдержслужбою разом з ДПА здійснюються постійні перевірки достовірності податкових декларацій державних службовців. Як свідчать результати перевірок, керівники органів виконавчої влади не приділяють достатньої уваги застосуванню відповідно до чинного законодавства заходів до державних службовців, які надали недостовірні дані в деклараціях, порушили вимоги закону, не повідомили правоохоронні органи про такі факти. Окремі з них замість звільнення із займаних посад осіб, що допустили порушення вимог фінансового контролю, як це передбачено законом, обмежуються іншими засобами дисциплінарного впливу.

Одним із заходів запобігання проявам корупції та інших зловживань стала атестація державних службовців, яка проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.13.2000 р. № 1922 «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців».

Під час атестації насамперед увага приділялася питанням дотримання Конституції України, законів «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», вивченню ділових якостей, рівня професійної підготовки, виконання службових обов'язків, дотримання Присяги державного службовця.

Відслідковується позитивна тенденція щодо підвищення рівня використання підсумків атестації для поновлення складу кадрового резерву, що сприяє покращенню роботи з кадрами та заохочує державних службовців до службової кар'єри.

Проте боротьба з корупцією ще не стала першорядним обов'язком для значної частини державних органів. Матеріали перевірок з питань протидії проявам корупції свідчать про те, що керівники багатьох органів виконавчої влади не дотримуються вимог закону щодо звільнення з посад державних службовців, притягнутих судами до адміністративної відповідальності за корупційні діяння та порушення вимог фінансового контролю.

Керівники окремих органів виконавчої влади ставляться байдуже, безпринципно та безвідповідально до звільнення з посад державних службовців, які порушують Закон України «Про боротьбу з корупцією», дбають лише про особисті інтереси. Так, у 1998 р. за ст. 7 і 9 зазначеного закону було притягнуто судами до адміністративної відповідальності 499 державних службовців, а звільнено з посад 203 особи (40,7 %).

Здійсненню системної роботи з питань запобігання проявам корупції з боку державних службовців, відпрацюванню взаємодії органів виконавчої влади з підрозділами, які ведуть боротьбу з корупцією, і в першу чергу з органами внутрішніх справ та судовими органами сприяє запровадження щоквартальної звітності органів виконавчої влади про дотримання вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1999 р.

Незважаючи на те, що Кабінет Міністрів України своїми дорученнями неодноразово звертав увагу центральних і місцевих органів виконавчої влади на необхідність своєчасного подання зазначених звітів, забезпечення їхньої достовірності, а також доручав негайно вирішити питання щодо доцільності обіймання посад державними службовцями, притягнутими судами до відповідальності за порушення вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією», далеко не всі органи виконавчої влади дотримуються вимог зазначеного закону.

Центральним та місцевим органам виконавчої влади необхідно поширити практику обов'язкового навчання державних службовців, керівників державних підприємств, установ і організацій в системі підвищення кваліфікації за програмами постійно діючих та короткотермінових семінарів із питань запобігання проявам корупції із залученням фахівців Головдержслужби, МВС, СБУ, Міністерства юстиції та ДПА.

Для забезпечення ефективного виконання важливих завдань, що стоять перед державними службовцями, необхідні висока кваліфікація і належні моральні якості перевіряючих.

Однак умови та рівень оплати праці державних службовців не відповідають особливостям покладених на них функцій, а також складності, відповідальності та напруженості виконуваної роботи, що не сприяє підвищенню їхнього престижу, залученню до державної служби висококваліфікованих фахівців.

У центральних органах виконавчої влади, які наділені значними повноваженнями не лише у здійсненні спеціальних контрольних функцій, але й у застосуванні визначених законами заходів відповідальності, склалось практично декілька рівнів в оплаті праці працівників відповідної кваліфікації, які виконують аналогічні за своєю суттю функції.

Низький рівень плати державного службовця, відсутність системи оцінки ефективності праці чиновника та її взаємозв'язку з розміром заробітної платні – умови для розвитку корупції.

Тому нагальним є удосконалення системи оплати праці державних службовців, значного підвищення її рівня.

Головним управлінням державної служби України запропоновані такі критерії оцінки ефективності роботи органів виконавчої влади в аспекті боротьби з корупцією та запобігання її проявам серед державних службовців:

  • наявність законодавчих та нормативних документів із питань боротьби з корупцією, їх знання та навички практичного застосування;

  • наявність підрозділу з питань запобігання проявам корупції;

  • якість планування роботи з питань запобігання проявам корупції (наявність відповідних програм, своїх планів дій, заходів, передбачених директивними документами);

  • розгляд на колегії органу виконавчої влади ходу реалізації планів (глибина аналізу, причини невиконання окремих заходів у встановлені терміни, конкретність ухвалених рішень);

  • організація контролю за виконанням документів директивних органів, своїх планів та рішень (протоколи оперативних засідань, накази, доповідні записки тощо), результативність роботи, аналіз причин невиконання за термінами;

  • інформування директивних органів про хід виконання документів (дотримання термінів, аналітичність, пропозиції);

  • дотримання чинного законодавства при прийнятті на державну службу;

  • дотримання державними службовцями обмежень, передбачених статтею 16 Закону України «Про державну службу» та статтею 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», щодо проходження державної служби (робота за сумісництвом, підприємницька діяльність, входження до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, установ, організацій);

  • наявність випадків виявлення керівником органу виконавчої влади порушень Закону України «Про боротьбу з корупцією» із боку підлеглих, ухвалене ним рішення (чи направлялись матеріали до правоохоронних органів);

  • кількість державних службовців, притягнутих до відповідальності, за якими статтями закону;

  • кількість державних службовців, звільнених із посад за порушення вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією».

  • наявність спільних і малих підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю (закритих, відкритих), банків та інших недержавних, благодійних організацій, засновником (одним із засновників) яких виступає орган виконавчої влади; державних службовців органу виконавчої влади, які входять до складу керівних органів (обіймають посади) вищезгаданих підприємств, установ і організацій.

  • організація декларування доходів державних службовців;

  • проведення атестації державних службовців;

  • практика реагування керівника органу виконавчої влади на факти порушень підлеглими державними службовцями Закону України «Про боротьбу з корупцією».

  • організація роботи щодо аналізу дотримання Закону України «Про боротьбу з корупцією» та звітування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 616;

  • умови й рівень оплати праці державних службовців органу виконавчої влади;

  • система навчання та підвищення кваліфікації державних службовців.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   41

Схожі:

За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,...
Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації...
За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,...
Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету
За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки...
Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії Служби безпеки України, протокол №13 від 23 вересня 2010 року
ОСНОВИ ПРАВОЗНАВСТВА Навчальний посібник За загальною редакцією професора Пастухова В. П
Кримського економічного університету КНЕУ; М. Ю. НАУМ доцент Прикарпатського державного
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора...
За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до практичних занять і самостійної роботи...
Під загальною редакцією зав кафедри загальної гігієни з екологією, професора В.І. Федоренко
Збірник наукових праць (навчальний посібник) За загальною редакцією...
Рецензенти: доктор філософських наук, професор Ю. С. Вілков; доктор філософських наук, професор В. В. Остроухов; кандидат філософських...
УДК 37. 03. 6-057. 36: 355 (477) М
За загальною редакцією помічника Міністра оборони України, старшого наукового співробітника, кандидата військових наук, генерал-майора...
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка...
Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка