“ З А Т В Е Р Д Ж У Ю “
Начальник МВЦЗ
підполковник вн. сл.
Є.А. Квасневський
„___”_______________ 2005 року
П Л А Н - К О Н С П Е К Т
Проведення заняття з гуманітарної підготовки
з керівним складом МВЦЗ, ЗДПО-1.
Тема: Історія української державності. Витоки й становлення української державнсті.
Час: 1 година
Місце проведення: зал засідання ЗДПО-1.
Навчально-методичне забезпечення: план-конспект
Порядок проведення заняття :
Організаційний момент - 5 хв. :
перевірка присутніх ;
оголошення теми і мети заняття, питання, які вивчатимуся.
2.Викладення матеріалу теми - 30 хв.
План проведення занять
1. Формування конституційної держави та практика державного будівництва в Україні;
2. Теорія і практика українського конституціоналізму;
3. Історія України та народу.
Питання та їх короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. український народ підтвердив проголошену парламентом незалежність. Ця доленосна подія відновила багатовікову традицію української державності.
Ідея формування конституційної держави та практика державного будівництва в Україні зазнали тривалої історичної еволюції. З часу ухвалення першої Конституції України — Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) український конституціоналізм пройшов у своєму розвитку ряд етапів: 1) початок XVIII ст. — середина XIX ст. — конституціоналізм періоду прийняття і дії першої Конституції України та козацько-гетьманського державного будівництва; 2) середина XIX ст. — початок XX ст. — конституціоналізм періоду підготовки конституційних проектів і теорій та конституцій і конституційних актів суверенної України; 3) 1919 р. — 1991 р. — конституціоналізм радянської епохи — період символічних українських конституцій несуверенної української держави, панування марксистської (марксистсько-ленінської) теорії конституції; 4) 1991 р. — 2002 р. — конституціоналізм з часу проголошення суверенітету української держави і прийняття чинної Конституції України.
Незважаючи на винятково складні умови конституційного будівництва в Україні і розвитку теорії конституціоналізму, що пов'язано зі станом української державності та іншими обставинами, український конституціоналізм значною мірою ґрунтувався і грунтується на досягненнях світового конституціоналізму. Зокрема, Конституція Пилипа Орлика 1710 р. містила реальну модель держави, засновану на природному праві народу на самовизначення. Документ детально окреслював тріаду державної влади, визначав склад, повноваження, порядок функціонування державних органів, правовий статус громадян, принципи виборчого права[1]. Хоча «Пакти й Конституція прав та вольностей війська Запорозького» мали недоліки в нормах організації публічної влади і позначалися не надто високою технікою викладення правового матеріалу, вони ввійшли в історію як перша державна конституція України.
Теорія і практика українського конституціоналізму є відносно цілісними й самостійними і характеризуються наявністю низки положень, невластивих більшості конституцій світу і теорій конституціоналізму, щодо єдності, соборності української держави, щодо статусу глави держави, щодо форм правління і державного устрою, щодо статусу національних меншин тощо. Поряд з традиційними конституційними актами (конституціями як єдиними нормативними актами, деклараціями тощо) практика українського конституціоналізму характеризується наявністю низки нетрадиційних нормативно-правових актів відповідної юридичної сили: 1) договори — Конституція П.Орлика 1710 p.; Ухвала про злуку ЗУНР з УНР 1919 p.; Конституційний договір 1995 p.; 2) універсали I-IV (1917—1918 pp.); Акти (Акт проголошення незалежності України 1991 р.) тощо.
Починаючи з 1710 р. конституційне будівництво в Україні характеризується рядом діаметрально протилежних рис і тенденцій та нерівномірністю розвитку: з одного боку, — великою перервністю у своєму розвитку (Конституція П.Орлика 1710р. — Конституція УНР 1918 p.), тобто глибоким спадом, а з іншого боку, — множинністю конституційно-правових актів в історично короткі проміжки часу, зокрема в період 1917—1920 pp., тобто значним піднесенням конституційного будівництва, що зумовлено неодноразовими змінами державного і суспільного ладу як в Україні, так і в тих країнах, до яких тимчасово входили території (Росія та ін.). Зокрема, в період з 1917—1920 pp. було прийнято чотири універсали (1917—1918 pp.), які є конституційно-правовими актами, і п'ять конституцій: Конституція УНР 1918 p., Конституція ЗУНР 1918 p., Конституція гетьмана П.Скоропадського (Закон про тимчасовий державний устрій України 1918 p.), Конституція УНР часів Директорії (Закон про форми державної влади в Україні та інші закони), Конституція України 1919р.
Надзвичайна активність конституційного процесу протягом 1917—1920 pp. не була випадковою. Прийняттю цих конституцій передувала підготовка ряду проектів конституцій в період з середини XIX ст. до початку XX ст., які з ряду причин залишилися нереалізованими
Конституційні Ідеї XIX — початку XX століть різнилися змістом, характером майбутніх перетворень Зокрема, М Драгоманов, М Гру-шевський, С Подолинський, О Терлецький, І Франко, Б Кістяківський та Інші обстоювали незалежність України, демократичну республіку В Липинський та його соратники віддавали переїзду спадковій монархії (так званий консервативний напрям), а С Дністрянський, М Махновський та Д Донцов стояли на націоналістичних позиціях, прагнучи побудувати незалежну «Україну для українців» (національно-державницький напрям).
Теорія І практика українського конституціоналізму з часу свого виникнення характеризується винятковим за своєю широтою діапазоном щей І проектів щодо державного та суспільного ладу, організації державної влади І місцевого самоврядування та з Інших питань Зокрема, для українського конституціоналізму характерні як крайній глобалізм (всесвітня федерація, слов'янська федерація націй І держав), так І винятковий репоналізм (федерація України територіальна І національна автономія, повне самоврядування тощо), обґрунтування необхідності встановлення як соціалістичного, так І капіталістичного (буржуазного) ладу, прояви як панславізму, так І націоналізму, пропозиції щодо встановлення як республіканських, так І монархічних форм правління І держави, що свідчить як про виняткове внутрішнє багатство змісту українського конституціоналізму, так І про його значну суперечливість, неоднозначність, багатомірність.
У цілому конституційне будівництво в Україні з часу прийняття першої Конституції України — Конституції П Орлика 1710 р — до прийняття чинної Конституції 1996 р являло собою фактично становлення української конституції І українського конституціоналізму Конституції цього періоду мали переважно тимчасовий або обмежений територією дії характер (Конституція П Орлика), або не набули чинності (Конституція УНР 1918 р ), або мали символічний характер чи були рецепцією Інших конституцій (радянські конституції 1919 р, 1929 р, 1937 р, 1978 р)
Зупиняючись на основних положеннях радянських конституцій, зауважимо, що найбільш характерним для них було заперечення ряду надбань теорії І практики світового конституціоналізму правової держави, поділу державної влади на законодавчу, виконавчу І судову, парламентаризму, місцевого самоврядування, природних прав людини тощо ЦІ Конституції закріплювали соціалістичний суспільний пад, вертикальну організацію державної влади, цілісну систему представницьких органів державної влади, систему економічних, соціальних І культурних прав І свобод громадян, політичну, економічну І соціальну систему суспільства, а також ряд фундаментальних Інститутів суверенітет України в умовах входження її до СРСР І визнання керівної ролі КПРС, громадянство України, яке реально не Існувало, повновладдя рад, яке об'єктивно не могло бути, політичні права громадян України, які не мали належних гарантій.
Наприкінці 80-х років демократизація суспільства, викликана реформами соціально-економічного, політичного життя, призвела до швидкого розвитку національно-визвольного руху Ідеї незалежного розвитку України дістали розвиток у працях дисидентів (60-ті —70-тІ роки) — шестидесятників (Л Костенко, І Драча, В Симоненка, М Вшграновського, Є Сверстюка, В Мороза В Чорновола, М Осадчого, 1 Калинця, В Стуса, В Лісового та Ін )[4] Як окрема форма спротиву офіційному режиму діяли підпільні групи — Об'єднана партія визволення України (не відкидала можливості збройної боротьби за національне визволення), Українська робітничо-селянська спілка, Український національний фронт (прагнули виходу України зі складу СРСР легальним шляхом) Українська гельсінська група (діяла з 1976 р до 1988 р ), Українська гельсінська спілка (УГС — заснована у 1988 р) домагалися реального дотримання І захисту прав людини та національних прав України У 1990-х р політичної сили набрав Народний Рух України.
З прийняттям Декларації про державний суверенітет України (1607 1990 р ) розпочинається новітній конституційний процес, який умовно можна поділити на чотири основні етапи Перший етап (16071990 р — 26 10 1993 р ), пов'язаний з розробленням Концепції нової Конституції України та трьох проектів Основного Закону, другий етап (20 09 1994 р — 8 06 1995 р) знаменується прийняттям Конституційного Договору між Президентом України І Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування, третій етап (19061995 р — 1207 1996 р) характеризується введенням в дію нової Конституції України, четвертий етап (12 07 1996 р — 2002 р ) — конституційна реформа ведеться в напрямі втілення конституційних засад у державне та суспільне життя.
Конституційні ідеї дістали відображення в сучасних документах Декларації про державний суверенітет України (16 07 1990), Акті проголошення незалежності України (24 08 1991), Конституції України від 28 06 1996 р та Ін , які законодавче закріпили появу суверенної, демократичної, соціальної держави республіканського типу
Зауважимо, що за роки діяльності парламенту України схвалена величезна кількість законів, кодексів, постанов Серед них програма переходу до ринкової економіки, концепції роздержавлення І приватизації підприємств, землі, житлового фонду, оборони та формування Збройних Сил; судово-правової реформи тощо. Прийняті пакети законів дали змогу приступити до розбудови національної економіки, власної фінансово-кредитної, грошової, податкової системи. У порівняно короткий термін в Україні були сформовані найважливіші інститути державності. Проте, безперечно, пріоритетними напрямами розвитку конституційного законодавства на перспективу слід вважати прийняття законів, що стосуються проблем забезпечення суверенітету народу, реформування усіх гілок влади та місцевого самоврядування; законів по реалізації прав та свобод людини і громадянина.
Отже, історія переконливо свідчить, що український народ протягом кількох століть мав свою державність, відстоював її, боровся за її відродження і збереження.
Історія України та народу, що живе на цій землі губиться в сивій давнині. Стоянки первісної людини з'явилися на території нашої держави декілька сот тисяч років тому,,в епоху раннього палеоліту, які були знайдені археологами на Донбасі, в районі Південних та Південно-Східних Карпат, у Криму. Людна наполегливо опановувала територію та природні багатства цієї землі, вдосконалювала знаряддя праці. Від примітивних форм збирання, полювання та рибальства вона перейшла до землеробства та скотарства.
Глибокий слід в архаїчній історії України лишили племена трипільської культури в ІV-III тис. до н. е. Трипільці відрізнялися високим рівнем виробничої культури, досконалою технікою виготовлення кераміки, високим ступенем суспільної організації. Дехто з істориків навіть називає трипільців протоукраїнцями.
Епоха бронзи і раннього заліза нагадує калейдоскоп різних археологічних культур, який свідчить про стрімкий прогрес людства, накопичення ним позитивного досвіду методом спроб та помилок. Саме тоді, у ІІ тис. до н. е., починається етногенез слов'ян. Слов'яни починають опановувати територію сучасної України. Саме слов'ни поклали початок сучасним українцям.
В V ст. до н. е., батько історії Геродот описує територію України в образі Скіфії. Скіфи - був сміливий і гордий народ, сильні вояки, саме під їхнім натиском кіммерійці покинули Крим і пересилились на Кавказ. Як вказує Геродот , скіфи засиляли територію від Дунаю до Дону. Деякі з них займалися землеробством і жили невеликими поселеннями, але переважна кількість скіфів була кочівниками і основним їхнім занняттям було скотарство. В цей же час відбувається грецька колонізація північних берегів Чорного моря і саме Криму. Тут виростають міста: Ольвія, Херсонес, Пантикопей . Утворюється Боспорське царство. Скіфи підтримували досить тісні стосунки з греками. Так продовжувалося до великого переселення народів в ІІ -VII cт. Вторгнення гунів, готів , аварів призвело до розгрому Боспорського царства і Скіфії, водночас сприяло широкому розселенню слов'ян на території сучасної України.
Найвидатнішими подіями в історії України, що відбулись у І тис. слід визнати створення Київської держави та запровадження християнства князем Володимиром. Саме ці події поставили український народ в один ряд з іншими народами Європи. Київська Русь - могутня ранньофеодальна воєнно-деспотична імперія. Запровадження християнства дало українцям основу сучасної західної цивілізації.
Перша письмова згадка про Київську Русь - датується 839 роком. Це була перша держава східних слов'ян, що об'єднувала більше ніж 200 малих слов'янських племен. Народження Київської Русі було дуже довгим багатовіковим процесом, але коли держава виникла вона стала предметом уваги в усьому середньовічному Старому Світі- від королівських будинків Франції та Англії на Заході, до торгових контор Багдада на Сході.
Київській державі, в момент його найбільшого розквіту на початку ХІІ ст., пощастило мати свого власного історика Нестора, киянина, монаха Печерського монастиря, одного з головних культурних центрів тодішньої України. Саме він написав історичну працю - "Повість временних літ", в якій були досліджено початкове розселення слов'ян; колонізація ними Балканського півострова ( VI ст. н. е.), війни з кочівниками; Нестор згадує в своїй праці навіть "Велику Скіфію", що занепала задовго до появи Київської Русі.
Вкрай негативно на історії Української держави позначилась татаро-монголська навала XIII - XIV ст.. Завдяки міжусобицям, інтригам, суперечкам які кипіли між князями в Київській Русі. Татаро-монголи захопили землі України досить легко, сам Київ було зруйновано і головним осередком державності залишалось Галицько-Волинське князівство (1199-1340 р.). Саме цей форпост припинив вторгнення монголотатарської орди у Західну Європу. На той час там князював Данило Галицький.
Не меньш важливою віхою у становленні українського менталітету є Литовсько-польська доба. У ХІV cт. західна і більша частина південної Руси перейшла під владу литовської династії Гедиміновичів; утворилося литовсько-руська держава - Велике князівство Литовське; Польське королівство тим часом захопилоГалицьку і Холмську землі, остаточно це сталося у 1387 році. В 1385 році після Креївської унії відбувається посилення польського та католицького впливу на території україни, усувається від влади православна руська знать; у 1456 році ліквідовано Волинське князівство; 1470 - Київське. Внаслідок Люблінської унії, в 1569 році, такі території України як Волинь, Підляшшя, Поділля, Брацлавщина та Київщина перейшли під протекторат Польщі; 1596 Берестейська унія - частини Руської Православної Церкви з Католицькою викликала опір православного загалу. В цей час спостерігається значний перехід руської знаті у католицтво.
Але слід вказати на те, що саме в цей час зростає значення нової суспільної верстви - козацтва, центром якої стала Запорізька Січ. З 1591 по 1638 спалахує ціла низка козацько-селянських повстань. Всі вони були безжалісно придушені, або закінчувались компромісом. Це був початок Козацької доби.
Козацька революція 1648-57 року повалила польсько шляхецький лад на більшій частині України сформувалась Козацька держава (Військо Запорізьке) під приводом гетьмана Богдана Хмельницького, яка в 1654 році прийняла протекцію московського царя Олексія Михайловича.
Після смерті Хмельницького в 1657 році, розпочинається період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій (Руїна), внаслідлк чого Україна була поділена по Дніпру між Річчу Посполитою та Московською державою (Андрусівське перемир'я 1667, вічний мир1686).
Автономна Козацька держава (Гетьманщина) збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москви; після невдалого виступу гетьмана Івана Мазепи в союзі зі шведським королем Карлом ХІІ (1708-09) цар Петро І обмежив автономію Гетьманщини; остаточно козацьку автономію (Гетьманщину, Слобідську Україну, Запорізьку Січ) ліквідувала імперіатриця Катерина ІІ в 1760-80 роках. В наслідок російцсько-турецької війни (1768-91 рік) Росія завоювала північне причорномор'я і Крим. У 1772-95 роках Галичина переходе під владу Австрії, а Правобережна Україна під владу Росії.
З кінця ХVІІІ ст. зароджується український національний рух, спершу культурницький, а з 1840 року і політичний. Засновується Кирило - Мефодієвське братство. Починається формування модерної української нації. Важливе значення для пробудження національної свідомості мала творчість Тараса Шевченка, саме в 1840 році виходе в світ збірка його віршів та поем " Кобзар", що сколихнула свідомість українців. Внаслідок репресій російського царату з 1870 року центр національного руху перемістився в Галичину; з кінця ХІХ ст. виникають Українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави.
Лютнева революція 1917 в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні. Українська Центральна Рада 20 листопада 1917 року проголосила Украінську Народну Республіку (УНР), а 25 січня 1918 року незалежність України . Внаслідок листопадового повстання 1918 році в Галичині утворилася Західно Українська Народна Республіка (ЗУНР), яка 22 січня 1919 року прголосила злуку з УНР. Слід зауважити, що війна за незалежність 1917-21 року закінчилася поразкою і новим поділом України. На більшій її частині встановлюється радянська влада (УРСР), Західна Україна увійшла до складу Польщі, Буковина та Бесарабія – Румунії, Закарпаття - ЧСР.
Для України з 1922року, після її входження до Радянського Союзу розпочався Радянський період. З 1929 року примусова колективізація селянства, масові сталінські репресії, штучний голодомор 1932-1933,винищення національної інтелігенції. Але слід зауважити, що національний рух продовжував розвиватися на західноукраїнських землях. В 1938-39 у складі Чехословатчини виникає автономна Карпатська Україна, яка була захоплена у 1939 році Угорщиною. Внаслідок пакту Молотова - Реббінтропа, що відбувся між двома тоталітарними державами фашиською Німетчиною та Радянським Союзом, у 1939 році до складу УРСР приєднана Західна Україна, а в 1940 - Північна Буковина і українська частина Бесарабії.
21 червня 1941 року розпочинається Велика вітчизняна війна. Бойові частини Вермахту вдерлися на територію Радянської України. Українські націоналісти напочатку співпрацювали з Німетчиною, сподіваючись на її допомогу у відновленні самостійності, але фашиський терор в окупованій Україні розвіяв ці сподівання. У 1942 році утворюється Українська Повстанська Армія (УПА) яка вела запеклу боротьбу проти фашиської Німетчини та Радянського Союзу. Ця боротьба точилася до початку 50-х років. Українці також воювали з нацизмом на боці Червоної Армії. Спільними зусиллями нацизм був переможений.
Після війни, у 1945 році до УРСР приєднано Закарпаття, в 1954 - Крим. Внаслідок чаткової ліберизації радянського режиму з кінця 50-х на Україні набирає оберти десиденський рух, але він нещадно душиться з 1966 року, після приходу до влади Леоніда Брежнева.
В 1986 році Україну, а знею і все людство сколихнула трагедія, що сталася на Чорнобильській АС. З 1988 року наберає оберти рух за незалежність України; 1990 - перші демократичні вибори до ВР УРСР.
24 серпня 1991 року Верховна Рада прорголосила незалежність Укераїни, підтвержену всенародним референдумом 1грудня1991року. Сформувалася демократична політична система, закріплена Конституцією 1996 року. Україна з перших днів свого існування постала перед світом як миролюбна, відкрита для співробітництва держава, яка сама відмовилася від ядерної зброї, що залишилася їй у спадок від радянських часів.
Україна входить до поважних міжнародних структур і підтримує їх зусилля, направлені на збереження миру і процвітання всіх народів. Так, Україна є членом ООН з 1945 року, одним з засновників організації, входить до складу ЮНЕСКО, є активним членом Ради Європи.
Тарас Шевченко народився 9 березня (за новім стилем) 1814 р. В . Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині Черкаська область),в родині кріпака Григорія Івановича Шевченка , який належав поміщику Василю Енгельгарду. Батько був родом із с. Кирилівки (нині с. Шевченкове), мати Катерина Якимівна Бойко із с. Моринців.
Перші вісім років після одруження Шевченкові батьки жили в с. Кирилівці в хаті Тарасового діда Івана . Тут народилася старша Тарасова сестра –Катерина.
Родинна була велика, в тісній оселі жило тринадцятеро душ. І 1810 р. Григорій Шевченко з родиною переїхав у с. Моринці в хату, що належала раніше кріпакові Колесникувас бунтарство засланому до Сибіру. Тут через рік народився старший. І абрисів срат-Микита, а майже через три роки після нього Тарас. Хата ця до наших часів не збереглася. На її місті стоїть камінь великий український поет, революціонер-демократ Т.Г.Шевченко”.
Коли із заслання повернувся власник хати,Шевченко десь наприкінці 1815 р. Переїхали в Кирилівку, до діда Івана. Незабаром вони купили в селянина Тетерюка хату, в якій і оселилися. У Кирилівці народилися молодші сестри Ярина й Марія та брат Йосип. Ставши пізніше художником , Шевченко 1843 р. Відвідав Кирилівку ( за тодішньою місцевою вимовою і написанням - Кирилівку) і намалював олівцем в альбомі хату, в якій минуло його дитинство, а в повісті “Княгиня”, написаній на засланні дав докладний опис садиби . Уже тоді, в дитинстві, у хлопчика зароджувалась любов до чарівної природи рідного краю. Пізніше у своїх творах він дав неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і юнацьких літ.
Про незвичайну допитливість малого Тараса свідчить автобіографічний епізод , про який розповідається у повісті “Княгиня”: селянський хлопчик пішов шукати легендарні залізні стовпи, що підпирають небо, заблудився й уже з чумаками повернувся в село (III, 175-176)
Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядала старша сестра Катерина , про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячу няню. Згодом Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє село Зелену Діброву.
Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючи ,брав його із собою. Пізніше в автобіографічному відступі в повісті “Наймичка” Шевченко назвав міста й села, що лишили слід у його пам’яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята рота , Дідова Балка, Грушівка, Елисаветград (нині Кірововоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця.
Кріпаки були переважно неписьменні, але Тарасів батько знав грамоту . У поемі “Гайдамаки” згадується, як бувало , в неділю він читав у сім’ї четьї мінеї (збірку житій святих та релігійних переказів до певного дня кожного місяця ). Коли Тарасові сповнилось вісім років , його віддали в науку до дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Дякова хата в Кирилівці, де вчився майбутній поет, збереглася до наших днів. Над нею, як редіквіею, в наш час споруджено спеціальне накриття.
Як і скрізь тоді, дяк учив читати за церковнослов’янськими книжками. Пізніше , в автобіографічному листі , Шевченка писав , що протягом двох років опанував він “Граматику” (абетку), “Часослов” (збірка релігійних пісень та молитов), “Псалтир” (книжка релігійних пісень псалмів частина Біблії).
Тяжко жилося кріпакам. Осоружна панщина страшенно виснажувала їх , і вони преред вчасно вмирали. Коли Тарасові було дев’ять років , померла його мати:
“Там матір добру мою Ще молодую у могилу нужда та праця положила “ .
Тарасовій матері тоді ще минав сороковий рік . Катря вже вийшла заміж .Лишившись із малими дітьми, батько змушений був одружитись з удовою Оксаною Терещенко, в якої було троє своїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилось одинадцять років, помер батько. У повісті “Княгиня” Шевченко назвав життя зведених дітей у мачухи справжнім пеклом (III, 179). Біографія поета, очевидно, із його слів, розповідали такий епізод. У хаті Шевченків у солдата,поставлено на постій, вкрадено гроші. Як потім з’ясувалося, украв їх мачушин син Степан, але звинуватили й жорстоко покарали Тараса,нараз тікав він у бур’яни,куди йому носила їсти сестра Ярина, або в сусіднє село Зелену Діброву до Катрі.
Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла. Пас свиней, працював разом із наймитом. Але дядько Павло був також надто суровою людиною, Тарас не витримав і незабаром оселився у дяка Петра Богорського. Як зазначав пізніше сам Шевченко, жив він тут як “щколяр-попикач”, читав над померлими “Псалтир”, за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це не рятувало Тараса від “суботок”, Коли учнів поспіль по суботам карали різками.
Е відомості,що деякий час Шевченко жив І вчився у священика Нестеровського, а потім повернувся до Богорського. Зрештою, терпець Тарасові увірвався: одного разу коли дяк був п’яний, Шевченко помстився його власною зброєю - різками -й утік од нього. Утік він у Лисенку до діякона-маляра, щоб навчитись малювати, але й тут опинився в ролі наймита-попихача: носив із річки воду, розтирав фарби. На четвертий день утік у с. Тарасівку до іншого дияка-богомаза. Маляр уважно подивився на ліву долоню свого учня й відмовив, не знайшовши в ньому таланту ні до малярства, ні до бондарства...
Тарас змушений був повернутись до Кирилівки, де наймався пасти громадську череду. Не раз потім у віршах він тепло й зворушливо згадував подругу дитинства Юліану Коваленко, із якою разом пас череду. На пам’ять того, що давно минуло”. Поет, очевидно, знав уже тоді, що вона вийшла заміж, тому й назвав її “чужою”.
І ти згадаєш того сироту, Що в сірій свитині-твою красату. Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовляти. З ким ти усміхалась, плакала, журилась, Кому ти любила Петруся співати.
Це було перше й ясне чисте почуття дитячого захоплення, яке, безперечно, мало вплив на духовний розвиток юнака. Прообразом героїні названої поеми була Оксана:
Шевченко творчо сприймав науку Брюллова. Спочатку він копіював деякі картини вчителя: “Голова матері”- із картини “Останній день Помпеї”, “Прерване побачення” ( подарована В. Жуковському ), “Сон бабусі й унучки”. Але чим далі, тим більше молодий художник шукав свою власну манеру.
Учився Шевченко спочатку добре. Комітет заохочення художників ухвалив надати йому грошову допомогу. З 1 січня 1839 р. Шевченко став пенсіонером ( степпендіатом ) Товариства, одержуючи 30 крб. На місяць.
Через рік після вступу в Академії відбувся іспит. За малюнок із натури Шевченка відзначено срібною медаллю 2-го ступеня. На жаль, малюнок цей не зберігся, ми навіть не знаємо його теми.
Формування Шевченка-художника пояснити досить легко. Від дитячих спроб, за допомогою різних учителів, молодий художник прямував усе далі й далі, до висот справжнього мистецтва. Значно важче розкрити як формувався Шевченко-поет. Ми вже висловили припущення, що ще на Україні в саморобній книжечці, куди він пересував Сковороди, могли бути і його власні дитячі спроби. На жаль, ми нічого про це не знаємо. Писати вірші Шевченко почав привняно пізно, в ті самі літні теплі ночі, в період знайомства із Сошенком; йому сповнилось тоді 22 роки.
І в образотворчому мистецтві Шевченко згодом став новатором, та значно більшим новатором із перших своїх років був він у поезії. Це було друге, але набагато сильніше його покликання в житті. Згадуючи в кінці заслання часи, коли він жив у майстерні Брюллова, Шевченко написав у свій журнал (щоденник): “І, що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивно подумати. Й займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед його творами я замислювався й плакав у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних Гайдамаків. У тіні його витонченно-розкішної майстерні, як у спекотливому дикому степу наддніпрянському, пере домною проходили мученицькі твнв наших бідолашних гетьманів. Переді мною стелився степ усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна моя бідолашна Україна в усій непорочній меланхолійній кросі своїй. І я замислювався, я не міг одвести своїх духовних очей цієї рідної чаруючої краси. Покликання, і нічого більше.
Але що ж саме збудило це друге, але значно дужче, сильніше покликання? Та ще й збудило так пізно, коли він був уже, художником. Ми попереду зазначили, що виростав він в атмосфері українських народних пісень, що знав він їх безліч, що любив їх співати. Але від народної пісні до літератури, ще далеко. Треба було знати, зразки цієї поезії,яка повинна була захопити письменника так, щоб він саме поезії віддав перевагу перед малярством. Ще на Україні почалось його знання з української літератури. У вільно він, можливо, читав, або слухав поезії Міцкевича. У Петербурзі перші свої поетичні твори Шевченко передав Гребінці для друкування в алмансі “ластівка”. Про це в кінці 1838 р. Квітку-Основ'яненка Як що напише, тільки цмокнита вдар руками об поли”
Друкування “Ластівка” трохи затрималось, і вона вийшла у світ тільки 1841 р. Уже після виходу “Кобзаря”. Тут уміщено ранню баладу”Причинна” (1837).
Десь на початку лютого 144 р. Поет виїхав із Києва до Москви. Закінчилось його дев*ятимісячне перебування на Україні. В цей період завершується формування революційно-демократичних поглядів Шевченка. Ще в Петербурзі поет уявляв собі життя народу : “Там окрім плачу, нічого не почую”. І в Петербурзі Шевченко відчував панську природу українських поміщиків типу Г. Тарновського. Але тільки в Україні він до кінця розпізнав, що таке кріпосники: Лукашевичі, Трепови, Скоропадські, Галагани та ін. Він побачився зі своїми рідними братами й сестрами-крипаками, у багатьох маєтках спостерігав жахливе життя кріпаків.
Побувавши в багатьох сторічних митцях, пов’язаних з визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, в місцевості, де була розположена запорізька січ, Шевченко ще гостріше став відчувати не лише соціальне, але й національне гноблення українського народу, здійснюване царськими сатрапами, а також українськими кріпосниками.
Революційно-демократичний світогляд поета зумовив відповідні зміни в його творчості. Віднині він свідомо ставить поетичне слово безпосередньо на службу визвольний на творчості поета“Три літа»- від назви альбому, куди куди він згодом переписував свої вірші 1843-1845 рр. Новий етап почався й в образотворчому мистецтві Шевченка-це широке звернення до натури: пейзажі портрети жанрові сцени. Художник-демократ зробив ще один великий крок до реалізму. На Україні почав здійснюватись задум “Живописної України”-була готова основна частина малюнків до майбутніх офортів до майбутнього випуску альбому.
Враження від дев'ятирічного перебування еа Україні. Особливу його увагу привернув сипом Боденським на історичні теми. Цілком імовірно, що в цьому місті поет був ще в дитинстві. У поемі “Гайдамаки”, написаний у Петербурзі, є розділ “Свято в Чигирині”. Початок розділу свідчить про те, що місто йому було знайоме.
Восени 1843 р., відчуваючи рідні місця, Шевченко побував у Чигирині і в Суборові. Згодом він малював пером і тушшю, а відтак виготував офорт “Дари в Чигирині 1649 року” з таким текстом: “із Царяграда, із Варшави й Москви прибували посли з великими дарами єднати Богдана і народ український, уже вільний і сильний. Султан окрім великого скарбу, прислав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвим хуторі на кшталт княжої Парфії, булаву й шаблю. Одначе рада (опріч славного рицаря Богуна) присудила єднати царя московського.
У Москві Шевченко, очевидно, розповів про свої враження друзям, зокрема, колишньому кріпакові М Щепкіну.
Отож Шевченко змушений був сам розбиратись не тільки в сучасному становищі українського народу, але й у його минулому.Збагатьох висловлюваннях Шевченка відомо, що він позитивно оцінював історичний акт роз’єднання України з Росією.
До оцінки історичних подій Шевченко підходив не з точки зору тодішньою офіційної історіографії, а з погляду народу. Важко поневоленому народові. Тому серце поета плаче, вимагає правди на землі. Проте Шевченко не впадає в відчай, серце поета болить од того, що “заснула країна”, і йому хочеться збудити народ, закликати його до нової боротьби за волю, за землю, за правду “на сім світі”.
Боденського в травні того ж року. В ньому він писав, що “Гамалія” не направлений. Обмінялись вони думками з приводу альбому “Живописна Україна”, до якого автор спочатку мав намір подати пояснення істориків.
західнослов'янські й. Шафариком. Шевченко познайомився з правцями видатного чацького і словацького вченого: “Слав’янскі сторонності” та “Слав*янський народ опис”, ЩО БУЛИ ПЕРЕКЛАДЕНІ Боденським Українською мовою. Консультантом Шафарика в питаннях української мови й літератури під час праці над “Слав”ямським народ описом” був Боденським. Перебуваючи тривалий час за кордоном, Боденським не відразу довідався про вихід “Кобзаря” і “Гайдамаків”, а коли познайомився, то написав про це Шафарикові.
Шевченко який уже в ранях творах закликав до єдності слав’ян, не міг не зацікавитись глибше життям та історією цих братів народів. Розмови з Боденським якоюсь мірою спричинились до задумів поеми “Єретик” або “Іван Гус” та посвяти її “Шафарикові”.
Через Боденського поет познайомився з деякими професорами московського університету, з людьми, що належали до гуртка Бєлінського, Герцена та Грабовського. Так відомо про його знайомство з проф. П’ю редьковим. У пізніших записах у “Журналі” Шевченко згадує як давніх знайомих ще деяких людей, близьких до цього прогресивного кола: Олену Сенкевич, дружину О. Сенкевича (дівоче приз віще Басисько, походила зі зніжена), брата М. Сенкевича, сестру в других Грабовського, О. Міницьку,знайому родині Грановських, та ін. Згадуючи після заслання про обід у сина Щепкіна Миколи, поет перелічує:”Тут я зустрів Бабства, Чигирина, Кучера і багато ін. Стр 96я зустрівся і познайомився з ними, як з давно знайомими рідними людьми” запис у журналі зроблено у такій форм, яка дає змогу приспускати, що з деякими людьми цього кола Шевченко був знайомий раніше, бо запам*ятати всіх, кого він зустрів уперше було б досить важко.
Таким чином, і це нетривале перебування в Москві (ми не знаємо коли поет виїхав до Петербурга) ідейно збагатило Шевченка. Він зблизився з багатьма прогресивними людьми Росії.
Проблема вибору національної економічної політики України. Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України. Величезною мірою темпи та глибина суспільно економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід. Соціально економічні системи є типологічними, а економічні закони універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені
національною специфікою тієї чи іншої країни. Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно економічну ситуацію. При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально економічної та культурно історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації.
Етнічність як фактор економічного розвитку. У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієї національності. Етнічний фактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом з тим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних інтересів - це далеко не єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства. У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделі з найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати всі національні традиції, які відповідають потребам соціально-економічного прогресу.
Релігійність як фактор економічного розвитку. Проведення економічних реформ неможливе без урахування факторів розвитку економіки. Релігійні фактори економічного розвитку це рушійні сили, які сприяють розвитку економіки і повязані з впливом на економічне життя релігійних цінностей. Релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думки про роль і місце людини в соціально-економічному житті.
Економічна політика української держави. Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні, соціальні і політичні витрати. Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи по стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню інфляції тощо. Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, - бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це лінія на створення національної конкурентноспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.
Криза економічної влади в Україні. Для сучасного українського суспільства характерною є криза економічної влади. На словах товаровиробники і всі господарська субєкти отримали значні владні функції, але на ділі вони не можуть ними скористуватись в умовах загальної кризи народного господарства і відсутності необхідних інституціональних передумов. Водночас держава робить все, щоб зберегти за собою важливі владні повноваження. Така суперечлива ситуація вилилась на практиці у відсутність надійних механізмів реалізації економічної політики. Практично всі сторони господарського і соціального життя охопила криміналізація. Прибуткові сфери народного господарства, які дають великі доходи, виявляються поділеними між корпоративними групами та мафіозними структурами. Зміна структури владних відносин в економіці України набула, таким чином, вкрай не сприятливого характеру. Центр владного тяжіння переноситься від державних центральних органів до мафіозних структур. Зрозуміло, що при цьому розвиток ринкової економіки і приватного сектору припиняється. Тільки на основі верховенства законів, захисту прав і свобод усіх громадян, коли єдиним джерелом влади стає суверенна воля народу, можна подолати мафію.
Ставлення населення України до економічних перетворень. Економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення. Проте слушно і протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом.
Оцінка населенням економічної ситуації в Україні впродовж 1994-99 років відзначається тенденцією до її зниження. Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань, роки економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного підприємництва.
Слід зазначити, що останнім часом (1998-99 рр.) зросла чисельність противників приватизації землі. Така ж тенденція спостерігається і стосовно ставлення до передачі у приватну власність великих і малих підприємств.
Використана література: 1) В.Д. Лагутін. Людина і економіка: соціоекономіка. К., 1996 2) Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.) // В.Є Пилипенко. Ставлення населення України до економічних перетворень.
|
|
Закріплення вивченого матеріалу - 5 хв.
5. Підбиття підсумків - 5 хв. :
вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги ;
оголосити оцінки ;
відповісти на запитання.
План-конспект склав :
Заст. начальника МВЦЗ по кадрам
майор внутрішньої служби С.А. Скорик
|