|
|
Скачати 4.19 Mb.
|
|
Глава спеціальної місії має право використовувати прапор та інші символи акредитуючої держави на приміщеннях, які займає місія, включаючи резиденцію глави місії, а також на його транспортних засобах, якщо вони використовуються з офіційною метою. Безумовно, при цьому треба брати до уваги закони, правила та звичаї приймаючої держави. Спеціальні місії двох або декількох держав можуть зібратися на території третьої держави лише після отримання прямо висловленої згоди цієї держави, яка зберігає за собою право на її анулювання. Ст. 20 Конвенції містить положення, які визначають юридичні та фактичні підстави для завершення функцій спеціальної місії. Зокрема, вони припиняються: а) за домовленістю зацікавлених держав; б) після виконання завдання спеціальної місії; в) після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжений; г) після повідомлення акредитуючою державою про те, що вона припиняє діяльність спеціальної місії або відкликає її; ґ) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою. Важливо зазначити, що факт розірвання дипломатичних або консульських відносин між акредитуючою державою і державою перебування не призводить до припинення діяльності спеціальних місій, що існують на момент їх розірвання. 6.4. ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ СПЕЦІАЛЬНИХ МІСІЙ У преамбулі Конвенції про спеціальні місії зазначається, що спеціальним місіям завжди надавався особливий режим, відповідно привілеї та імунітети, що стосуються спеціальних місій, надаються не для вигоди окремих осіб, а для забезпечення ефективного виконання функцій спеціальних місій як місій, що за своїм характером представляють державу. Загальні переваги, які надаються спеціальній місії, закріплені у ст. 22 Конвенції, яка констатує, що приймаюча держава повинна надавати спеціальній місії можливості, необхідні для виконання її функцій, беручи до уваги характер і завдання спеціальної місії. Головна особливість полягає в тому, що надання таких можливостей, привілеїв та імунітетів є тепер не питанням ввічливості чи доцільності, відданим на розсуд держави, а її правовим обов'язком. У разі прохання з боку спеціальної місії приймаюча держава зобов'язана сприяти їй в одержанні потрібних приміщень, а також у створенні належних житлових умов для її членів. Це стосується, передусім, орендованих приміщень. Принагідно зазначимо, що ст. 23 Конвенції не покладає на приймаючу державу обов'язок брати участь у витратах на оплату членами місії житлових приміщень, оскільки спеціальна місія не звільняється від сплати податків, зборів і мита, що являють собою оплату за конкретні види обслуговування. Приміщення, в яких розташовується спеціальна місія, недоторканні. Це означає, що представники приймаючої держави не можуть увійти туди інакше, як за згодою глави спеціальної місії, або, у відповідних випадках, за згодою глави постійного дипломатичного представництва відряджаючої держави, акредитованого в приймаючій державі. Така згода може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що становить серйозну загрозу громадській безпеці, лише в тому разі, якщо немає змоги отримати безпосередню згоду глави спеціальної місії або, у відповідних випадках, глави дипломатичного представництва. Гадаємо, що це положення ст. 25 п. 1 суперечить загальноприйнятій дипломатичній практиці, тому що воно створює можливості для зловживань з боку властей держави перебування. На приймаючу державу покладено спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень і спеціальної місії від будь-якого вторгнення або завдання шкоди та для відвернення будь-якого порушення спокою місії або ображання її гідності. Приміщення спеціальної місії, предмети облаштування та інше майно, що використовується для роботи, а також транспортні засоби користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій. Архіви і документи спеціальної місії недоторканні в будь-який час та незалежно від їх місцезнаходження. Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд у які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, приймаюча держава повинна забезпечувати всім членам спеціальних місій свободу пересування і поїздок її територією тією мірою, якою це необхідно для виконання функцій спеціальної місії. При цьому варто наголосити на праві членів спеціальної місії вільно контактувати із постійним представництвом у державі перебування незалежно від місця знаходження спеціальної місії. Безумовно, однією з найнеобхідніших умов успішного функціонування спеціальної місії є свобода зносин. За ст. 28 Конвенції, приймаюча держава повинна дозволяти й охороняти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей. При зносинах із урядом акредитуючої держави, її дипломатичними представництвами, консульськими установами та іншими спеціальними місіями або з окремими групами тієї ж місії, де б вони не перебували, спеціальна місія може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи кур'єрів та закодовані або зашифровані депеші. Але встановлювати й експлуатувати радіопередавач вона може лише за згодою приймаючої держави. Офіційна кореспонденція спеціальної місії, вся кореспонденція, що стосується спеціальної місії та її функцій, недоторканна. Пошта спеціальної місії прирівнюється до дипломатичної пошти і не підлягає ні розкриттю, ні затриманню. Всі місця, зайняті поштою спеціальної місії, мусять мати видимі зовнішні знаки, які вказують на їх характер, і можуть містити тільки документи та предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією. Місія може використовувати дипломатичних кур'єрів ad hoc. їх правовий статус такий самий, як у кур'єра, якого використовують постійні дипломатичні представництва згідно зі ст. 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 p., хоча і в першому, і в другому випадку цього явно недостатньо. А тому зараз у Комісії міжнародного права ООН на стадії завершення перебуває проект Конвенції про дипломатичних кур'єрів. Щодо особистих привілеїв та імунітетів глави і членів спеціальної місії, потрібно, насамперед, виокремити принцип особистої недоторканності глави і членів дипломатичного персоналу спеціальної місії. Вони не підлягають арешту або затриманню у будь-якій формі. Для цього приймаюча держава має вжити всіх заходів, щоб запобігти будь-яким посяганням на їх особу, свободу або гідність. Особисті приміщення представників акредитуючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персоналу користуються такими ж недоторканністю і захистом, що й приміщення спеціальної місії. Представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави. Вони користуються також імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції приймаючої держави, крім випадків: а) майнових позовів, що стосуються приватного нерухомого майна на території приймаючої держави, якщо тільки особа не володіє ним від імені акредитуючої держави, для потреб місії; б) позовів, що стосуються спадкування, щодо яких особа виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець, відмовник від спадкоємства як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави; в) позовів, що стосуються будь-якої професійної або комерційної діяльності, здійснюваної особою в приймаючій державі за межами її офіційних функцій; г) позовів про відшкодування збитків, завданих унаслідок випадку, що стався за участю транспортного засобу, використовуваного за межами офіційних функцій особи. Винятки, передбачені у п. 2 ст. 31, вичерпні та не підлягають розширеному тлумаченню. Крім цього, представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу не зобов'язані давати свідчення як свідки. Принагідно зазначимо, що імунітет від юрисдикції представників спеціальної місії і членів дипломатичного персоналу в державі перебування не звільняє їх від юрисдикції акредитуючої держави. Глава і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії звільняються від усіх прямих податків, зборів та мита (особистих і майнових, державних, районних і муніципальних), за винятком непрямих податків, зазвичай включених у ціну товарів або обслуговування, зборів і податків на приватне нерухоме майно, що перебуває на території приймаючої держави, якщо особа не володіє ним від імені акредитуючої держави для потреб місії. Однаковою мірою це стосується податків на спадщину та мито, які стягує приймаюча держава, зборів і податків на приватний дохід, джерело якого є у приймаючій державі, та на капіталовкладення в комерційні підприємства у приймаючій державі (ст. 33). У цьому випадку їм можуть бути висунуті цивільні позови, вони не можуть посилатися на свій імунітет стосовно податків на спадщину та мито, які стягують відповідні органи приймаючої держави. Приймаюча держава не має права примушувати представників акредитуючої держави в спеціальній місії до виконання ними різних трудових та державних обов'язків, незалежно від їх характеру, а також до таких військових обов'язків, як реквізиція, контрибуція та військовий постій. Згідно з Конвенцією, приймаюча держава, у межах прийнятих нею законів і правил, дозволяє ввозити предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією, для особистого користування представниками акредитуючої держави в спеціальній місії та членами її дипломатичного персоналу і членами їх сімей, які живуть з ними, і звільняє від усіх митних зборів, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком складських зборів, зборів на перевезення та подвійного роду послуги. Особистий багаж члена спеціальної місії звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, викладені вище, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонене законом чи регулюється карантинними правилами приймаючої держави. Такий огляд проводять лише у присутності особи або її уповноваженого представника. Поширена практика, коли член дипломатичного персоналу і глава спеціальної місії на території країни перебування можуть перебувати разом із дружиною та іншими членами сім'ї. Члени сім'ї глави і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії, що перебувають разом з ним, користуються, якщо вони не є громадянами держави перебування, такими ж привілеями та імунітетами, як і член дипломатичного персоналу спеціальної місії (п. 1 ст. 39). Приймаюча держава не може обмежувати в'їзд членів сім'ї спеціальних місій. Такі обмеження можуть застосовуватись лише щодо певних спеціальних зон, які є предметом особливої турботи держави з приводу її безпеки, забезпечення правопорядку тощо. Конвенція встановлює також відповідні привілеї та імунітети для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу (ст. 36—-37). Інші члени спеціальної місії та члени приватного обслуговуючого персоналу, які є громадянами приймаючої держави і постійно в ній проживають, користуються ними у тому обсязі, в якому це допускає приймаюча держава. Остання зобов'язана здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися у здійснення функцій спеціальної місії. Позаяк члени спеціальної місії є представниками акредитуючої держави як суб'єкта міжнародного права, відповідно лише вона може відмовитися від імунітету та юрисдикції, причому ця відмова має бути завжди належним чином виражена. Відмова від імунітету та юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмову від імунітету щодо виконання рішення, для чого вимагається спеціальна відмова. Якщо хтось із членів спеціальної місії подасть позов із названої категорії справ, — це позбавляє його права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом (ст. 41). Конвенція не виключає можливість укладення державами на основі принципу взаємності угоди про надання привілеїв та імунітетів адміністративно-технічному та обслуговуючому персоналу спеціальної місії, аналогічної наданим дипломатичному персоналу. Важливим теоретичним і практичним питанням є визначення часових рамок, у межах яких члени спеціальних місій мають право користуватися привілеями та імунітетами. Згідно з п. 1 ст. 43 Конвенції, кожен член спеціальної місії користується ними з моменту вступу на територію приймаючої держави з метою здійснення своїх функцій у спеціальній місії або якщо вони вже перебувають на цій території з того моменту, коли про їх призначення повідомляється Міністерству закордонних справ або іншому органу приймаючої держави, щодо якого є домовленість. Якщо функції членів спеціальної місії вичерпуються, їх привілеї та імунітети припиняються у той момент, коли вони залишають територію приймаючої держави або після закінчення розумного строку, встановленого для цієї мети, але продовжують тривати до цього часу навіть при збройному конфлікті. У випадку смерті члена спеціальної місії члени його сім'ї продовжують користуватися привілеями та імунітетами, на які вони мають право, до закінчення розумного строку для залишення території приймаючої держави. Треба зазначити, що навіть під час збройного конфлікту приймаюча держава повинна надавати сприяння, необхідне для якомога швидшого виїзду осіб, що користуються привілеями та імунітетами і не є громадянами приймаючої держави, та членів сімей таких осіб незалежно від їх громадянства. У разі потреби вона зобов'язана надавати в їх розпорядження транспортні засоби для них самих та їх майна. Крім цього, приймаюча держава має забезпечити вивезення зі своєї території архівів спеціальної місії. За відсутності або при розірванні дипломатичних чи консульських відносин між акредитуючою і приймаючою державами та якщо функції спеціальної місії припинилися, акредитуюча держава може, навіть у випадку збройного конфлікту, довірити охорону її майна й архівів третій державі, прийнятній для приймаючої держави. Важливим моментом у Конвенції є положення про те, що без шкоди для своїх привілеїв та імунітетів особи зобов'язані поважати закони і постанови приймаючої держави. Вони не мають права втручатися у внутрішні справи цієї держави. Представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу не повинні займатися у приймаючій державі професійною або комерційною діяльністю з метою особистої вигоди. Принципове значення мають положення ст. 49 Конвенції, що стосуються недопущення дискримінації між державами. Однак не вважається дискримінацією, якщо держава застосовує будь-які положення Конвенції обмежувально через аналогічне застосування цього положення до її спеціальної місії в акредитуючій державі або якщо держави за звичаєм або угодою між собою змінили обсяг переваг, привілеїв та імунітетів для своїх місій. Така зміна не застосовується щодо держав за умови, що вона не буде несумісна з об'єктом і метою цієї Конвенції та не впливає на здійснення третіми державами своїх прав або на виконання ними своїх зобов'язань. На завершення розгляду питання про привілеї та імунітети, а також аналізу Конвенції про спеціальні місії варто зазначити, що вона відкрита для підписання всіма держа-вами-членами ООН або будь-якої зі спеціалізованих установ (Міжнародного агентства з атомної енергії чи учасників Міжнародного суду), а також будь-якою іншою державою, запрошеною Генеральною Асамблеєю ООН стати учасницею цієї Конвенції. З огляду на те, що сьогодні майже всі держави є членами ООН, не існує жодних дискримінаційних норм щодо її підписання. Безумовно, Конвенція має певні недоліки, однак вона стала значним кроком до подальшого розвитку сучасного дипломатичного права. Контрольні запитання
5. Хто має право відмовитись від імунітету? Розділ 7 Дипломатичне право міжнародних організацій 7.1 Поняття та особливості прояву дипломати в межах міжнародних організацій 7.2 Розвиток і кодифікація дипломатичного права міжнародних організацій 7.3 Постійні представництва держав при міжнародних організаціях 7.4 Делегації та спостерігачі держав в органах міжнародних організацій і на міжнародних конференціях 7.5 Привілеї та імунітети 7.1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ДИПЛОМАТІЇ В МЕЖАХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Дипломатія, як уже було зазначено вище, знаходить свій прояв у різних формах і методах. Ця обставина переконливо доводить, наскільки об'ємною і багатогранною є ця політична та правова категорія. Особливо це простежується в діяльності міжнародних міжурядових організацій, кількість яких на міжнародній арені неухильно зростає. З метою більш широкого аналізу цього питання треба, очевидно, зупинитися на деяких загальнотеоретичних положеннях, що стосуються правосуб'єктності міжнародної організації. Міжнародні міжурядові організації як форма багатостороннього співробітництва держав створюються державами при потребі та виникають із об'єктивних засад міжнародних відносин. їх міжнародна правосуб'єктність, мета, компетенція, повноваження, структура органів та інші фактори залежать від волевиявлення держав-членів. При утворенні міжнародної організації держави виступають як суверенні та рівноправні, які не підпорядковуються жодній владі будь-якого іншого утворення. Вони засновують міжнародну організацію на підставі особливого міжнародного договору — статуту. Особливість міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права виявляється, передусім, у відсутності такої властивості, як суверенітет. За своєю юридичною природою права міжнародних організацій і повноваження їх вищих органів відрізняються від суверенних прав держави та їх верховних органів. Незважаючи на те, що міжнародні організації створюються державами, вони отримують власне "життя", яке значною мірою незалежне від волі і бажання окремих держав-членів, але при цьому вони не володіють суверенітетом. Це зумовлено тим, що вони мають власну волю й обсяг повноважень, необхідних для виконання ;х функцій. Повноваження, якими держави-члени наділяють організацію, не виключають відповідних повноважень держав у тих же сферах діяльності, тобто тут не відбувається заміна суверенних прав держав відповідними повноваженнями міжнародної організації. Отже, можна зробити висновок, що міжнародна організація не обмежує суверенітет держав більшою мірою, ніж це робить міжнародне право, яке ґрунтується на узгодженні волі держав. Водночас не можна також забувати і про те, що держава і міжнародна організація як суб'єкти певної міжнародної угоди рівні між собою. Укладаючи міжнародні угоди, міжнародна організація нарівні з державами бере участь у створенні правових норм, що регулюють їх взаємні відносини. |
|
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
Хто є автором ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову? А поліцейське законодавство поліцейське право право управління адміністративне право |
|
Закон України «Про зайнятість населення» Крім того, це право закріплює ст. 7, в якій проголошується право на задовільне існування. Ст. 10 цього ж пакту закріплює право сім'ї... |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
|
1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
Питання з для самостійної підготовки студентів до іспиту з дисципліни... |
|
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право |
Реферат На тему: Земельне право Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) |