|
|
Скачати 1.93 Mb.
|
1. СИСТЕМА СУБ'ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУУ загальній теорії права суб'єктом права визнається учасник суспільних відносин, наділений правами й обов'язками, який має дві ознаки: соціальну (участь у суспільних відносинах як відособленого, здатного виробляти і здійснювати єдину волю персоніфікованого суб'єкта) і юридичну (визнання правовими нормами його здатності бути носієм прав і обов'язків, брати участь у правовідносинах). У загальному плані суб'єкти права поділяються на дві групи — громадяни й організації, що виступають як носії певної сукупності прав і обов'язків2. Спроба виділити групи суб'єктів адміністративного права була зроблена ще в 1950-х роках Ц. А. Ямпольською, котра відносила до них: а) державні органи і їх агентів; б) громадські організації і їх органи; в) громадян. О. М. Якуба виокремлювала дві групи суб'єктів адміністративного права: а) особи (громадяни держави, особи без громадянства, іноземці, державні службовці); б) організації (державні, громадські, внутрішні підрозділи апарата органів державного управління, а також підприємства та установи). Сьогодні відзначається підвищення уваги вчених - адміністративістів до зазначеної проблеми, з'явилася низка нових суджень. Значний інтерес становить позиція Д. Н. Бахраха, котрий виділяє суб'єктів адміністративного права — індивідуальних і колективних. До перших належать громадяни, до других — організовані, відособлені, самокеровані групи людей, наділених правами виступати у відносинах з іншими суб'єктами персоніфіковано, як єдине ціле. При цьому залежно від ступеня організаційної самостійності, цілей і обов'язків, що звідси випливають, правового стану виділяються: 1) організації; 2) структурні підрозділи організацій; 3) трудові й інші колективи організацій, їх структурні підрозділи; 4) складні організації. З урахуванням же таких критеріїв, як форма власності і приналежність до певної системи, можна говорити про державні, громадські, релігійні та інші (орендні, акціонерні, іноземні тощо) організації. Декотрі вчені до суб'єктів адміністративного права відносять державу. У правовій науці щодо цього питання є різні думки. Так, одні автори вважають, що держава як суб'єкт права сама безпосередньо в правовідносинах участі не бере, а виступає лише за допомогою своїх органів. Інші твердять, що хоча держава й виступає в правовідносинах тільки через свої органи, але залежно від того, від чийого імені вони беруть участь, суб'єктом права є або держава, або її органи. Держава при цьому тільки тоді є суб'єктом права, коли її органи виступають не від свого імені, а від імені держави. Отже, серед суб'єктів адміністративного процесу доцільно виділити дві основні групи — індивідуальних і колективних суб'єктів. У контексті розглянутого питання безсумнівний інтерес викликає визначення й уточнення понять “учасник процесу” і “суб'єкт процесу”, їх співвідношення. Л. В. Коваль, відносить до ознак, що характеризують поняття суб'єкта адміністративно-деліктних відносин, особисту і службову юридичну зацікавленість у результаті справи, а також здатність своєю поведінкою впливати на розвиток правовідносин. Щодо адміністративного процесу, то найчіткіше з'ясування розглядуваних понять можливе на прикладі одного з адміністративно-процесуальних проваджень — провадження у справах про адміністративні правопорушення. У цьому провадженні беруть участь органи та особи, які виконують різні процесуальні функції. Вони позначаються терміном “суб'єкти провадження”. Разом із суб'єктами, які лідирують у провадженні, тобто безпосередньо здійснюють його, у ньому беруть участь і інші суб'єкти. Докладну характеристику їм дає законодавець, який виділяє їх у гл. 21 КпАП “Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення”. До них належать: особа, притягувана до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники особи, притягуваної до відповідальності, та потерпілого; адвокат; свідок; експерт; перекладач. У інших провадженнях, які входять у структуру адміністративного процесу, така детальна регламентація учасників відсутня. Там головним учасником вважають громадянина (заявника, особу, котра подала скаргу, приватного підприємця, котрий звернувся у відповідний державний орган та ін.), котрий має певний інтерес у справі. У адміністративних провадженнях можуть виступати також учасники, які сприяють їх здійсненню. Так, може виникнути необхідність у встановленні деяких фактів, які мають значення для правильного розв'язання справи, і тут до участі в справі може залучатися особа, котра володіє спеціальними знаннями. Ілюстрацією цього положення є, наприклад, провадження з державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, де установчі документи попередньо вивчає фахівець-юрист, котрий дає висновок про відповідність їх вимогам закону. До числа учасників адміністративного процесу можна віднести колективи чи організації, які обстоюють свої інтереси в справі. Репрезентує їх, як правило, уповноважена особа. Отже, учасники адміністративного процесу можуть бути охарактеризовані як громадяни, інші особи, колективи громадян та організації в особі їх представників, які мають права і певні обов'язки, що дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративних справ з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів особи, колективу чи організації, які вони репрезентують, а також сприяння здійсненню адміністративного процесу. Суб'єкти адміністративного процесу — це учасники адміністративного процесу, які реалізують у ході адміністративно-процесуальної діяльності свій процесуальний статус з метою захисту прав і законних інтересів своїх або осіб, колективів чи організацій, які вони репрезентують, та з метою сприяння здійсненню процесу, а також лідируючі суб'єкти, в обов'язки яких уходить ведення процесу та ухвалення на державно-владних підставах рішення в справі. Отже, до суб'єктів адміністративного процесу належать: —державні органи; —адміністрація підприємств, установ і організацій; —посадові особи державних органів; —суди (судді); —об'єднання громадян, органи місцевого самоврядування, їх органи й посадові особи; —власники, їх представники й уповноважені; —соціальні індивіди: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу належить органам прокуратури. За порядком ухвалення рішень у адміністративних справах можна виділити колегіальні органи (вже згадувані адміністративні комісії) та органи, які діють на засадах єдиноначальності (районні військові комісари, котрі діють від імені органів Міністерства оборони). І, нарешті, за дією в просторі виокремлюються такі суб'єкти: ті, що здійснюють свої функції в межах певної території чи галузі, та ті, діяльність яких має міжгалузевий характер і не обмежується рамками територій адміністративно-територіальних одиниць країни. 2. ГРОМАДЯНИ ЯК СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ З точки зору адміністративного процесу характеристика соціальних ролей громадян має деякі специфічні риси. Ці риси дозволяють чіткіше визначити взаємозв'язок і взаємовплив соціальних ролей громадян та їх правового статусу. Так, до числа згадуваних раніше конкретизованих характеристик слід віднести визначене місце, яке відводить громадянину законодавець у ході здійснення адміністративно-процесуальної діяльності. Тобто може йтися про спеціальні процесуальні ролі громадян (“особа, притягувана до відповідальності”, “потерпілий”, “законний представник” і т. ін.). У низці випадків конкретизовано характеристики, які визначають спеціальні соціальні ролі громадян, перетинаються з характеристиками, що впливають на процесуальний стан громадян, тобто з їх спеціальними процесуальними ролями (наприклад, “особа, притягувана до відповідальності” й “особа неповнолітня”; “громадський інспектор охорони природи” і “особа, уповноважена складати протоколи про адміністративні правопорушення” тощо), що значно збагачує їх зміст і має безпосередній уплив на динаміку правового статусу. Сказане дозволяє зробити висновок про тісний зв'язок соціальних ролей громадян з їх адміністративно-процесуальним статусом. Більше того, класифікація соціальних ролей громадян в адміністративному процесі є підставою для виділення конкретних видів адміністративно-процесуального статусу громадянина. На наш погляд, доцільно виділити такі: 1) загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів адміністративних проваджень; 2) особливий (спеціальний) статус, характерний для конкретних проваджень; 3) одиничний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для конкретного учасника процесу за конкретних обставин. Можна говорити про те, що реалізація одиничного, чи суб'єктивного, статусу громадянина пов'язана зі стадіями, етапами та окремими процесуальними діями. Ілюструючи це положення, відзначимо, наприклад, що абсолютно для всіх громадян, котрі беруть участь у процесі, законом передбачено право на одержання інформації, на конституційному рівні закріплено право на оскарження дій посадових осіб (ст. 55 Конституції України). Зазначені права характерні для всього адміністративного процесу, й отже, вони можуть бути віднесені до загального адміністративно-процесуального статусу громадянина, аналізуючи який, ми натрапляємо на особливий, процесуальний статус. Так, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення спостерігаємо сукупність процесуальних прав і обов'язків, характерних для цього провадження і закріплених законодавцем у самостійному розділі КпАП. Прикладом одиничного адміністративно-процесуального статусу може бути статус батьків неповнолітньої особи, притягуваної до адміністративної відповідальності. У свою чергу, спеціальні процесуальні ролі громадян можна поділити на: а) приписані; б) суб'єктивні, тобто ролі, у ході реалізації яких особа привносить у свою поведінку фактори суб'єктивного характеру (особисте негативне ставлення до дій посадових або інших осіб, що беруть участь у справі, своє розуміння конкретної ситуації тощо). Якщо перші прямо пов'язані з обсягом і можливістю реалізації адміністративно-процесуального статусу громадян, то другі активно впливають на атмосферу розгляду конкретної адміністративної справи, тобто деякою мірою визначають такий елемент адміністративно-процесуальної форми, як процесуальний режим, а також можуть характеризувати особисте ставлення особи до вчиненого, тобто впливати на кваліфікацію її дій. З огляду на це наголосимо, що адміністративно-процесуальний статус громадянина доцільно розглядати у двох значеннях — широкому й вузькому, оскільки розгляд його тільки в одному з них не дозволяє з усією повнотою відбити зв'язок громадянина з суспільством загалом, з діяльністю держави щодо забезпечення його інтересів. Як елементи до складу адміністративно-процесуального статусу громадянина у вузькому значенні слід уключити: а) адміністративно-процесуальні права; б) адміністративно-процесуальну правоздатність; в) адміністративно-процесуальну дієздатність; г) адміністративно-процесуальні свободи; д) адміністративно-процесуальні обов'язки; е) адміністративно-процесуальні законні інтереси. У вузькому значенні адміністративно-процесуальний статус громадянина являє собою сукупність урегульованих нормами адміністративно-процесуального права проявів соціальних і правових якостей громадян як суб'єктів даної галузі права — власників правоздатності і суб'єктивних прав, носіїв обов'язків — і як суб'єктів урегульованих її нормами різновидів адміністративно-процесуальної діяльності. У широкому значенні адміністративно-процесуальний статус — це сукупність усіх закріплених у нормах адміністративно-процесуального права засобів, за допомогою яких визначається стан громадянина в адміністративному процесі. Елементами адміністративно-процесуального статусу громадянина в широкому значенні слід визнати: а) адміністративно-процесуальний статус громадянина у вузькому значенні; б) правові принципи адміністративно-процесуального статусу громадянина; в) адміністративно-процесуальні гарантії забезпечення адміністративно-процесуального статусу громадянина; г) функції, права й обов'язки інших суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності, що стосуються громадян як її суб'єктів. Громадяни можуть вступати в адміністративно-процесуальні правовідносини як у добровільному порядку, так і бути залученими до них примусово (наприклад, як особа, притягувана до адміністративної відповідальності). При цьому до адміністративно-процесуальних правовідносин можуть залучатися громадяни, котрі, на перший погляд, не мають підстав бути учасниками процесу (наприклад, свідки для встановлення важливих для справи обставин). Структура адміністративно-процесуального статусу громадянина включає низку елементів, які, органічно взаємодіючи між собою, утворюють єдину, цілісну конструкцію. Розглянемо ці елементи докладніше. Адміністративно-процесуальна правоздатність є самостійним і необхідним елементом адміністративно-процесуального стану громадян. Вона виникає з народженням громадянина. Процесуальна правоздатність тісно пов'язана з адміністративною і є похідною від неї. Адміністративно-процесуальна правоздатність зазвичай пов'язана з реалізацією процесуальних прав громадян у конкретних правовідносинах. Загальна правоздатність є властивістю всіх громадян. Це здатність мати загальні процесуальні права і нести загальні процесуальні обов'язки. Спеціальна адміністративно-процесуальна правоздатність — це здатність мати специфічні процесуальні права й обов'язки, їх комплекси, зумовлена специфічним станом окремих груп громадян (наприклад, громадяни — адміністративні правопорушники тощо), конкретними обставинами й умовами. Як на загальну, так і на спеціальну адміністративно-процесуальну правоздатність громадянина можуть впливати певні фактори, наприклад, вихід із громадянства. Адміністративно-процесуальна правоздатність громадян характеризується зв'язком прав і обов'язків, припускає різні умови й характер у взаємодії з системою виконавчої влади. Вона може бути реалізована у сфері взаємодії як із державною системою виконавчої влади та системою органів місцевого самоврядування, так і з судом. Метою встановлення адміністративно-процесуальної правоздатності є повне, гармонійне забезпечення дотримання і захисту прав і свобод людини й громадянина, а також забезпечення державних та суспільних інтересів. Адміністративно-процесуальна правоздатність (як і в інших видах процесуальної діяльності: цивільно-процесуальній, кримінально-процесуальній) припиняється зі смертю громадянина. Наявність такого важливого елемента адміністративно-процесуального статусу громадянина, як адміністративно-процесуальна дієздатність, дозволяє розглядати його як логічно завершену конструкцію. Адміністративно-процесуальна дієздатність — це опосередкована нормами адміністративно-процесуального права здатність громадян реалізовувати, виконувати й набувати своїми діями права й обов’язки адміністративно-процесуального характеру при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності у конкретних адміністративних справах. На адміністративну дієздатність загалом і на адміністративно-процесуальну дієздатність зокрема впливає низка факторів, наприклад, вік і стан здоров'я громадянина. Згідно з загальним правилом адміністративна й адміністративно-процесуальна дієздатність громадян настає з досягненням ними 18-річного віку. Проте не виключено, що вона можлива вже з початку навчання в школі, адже учень вступає в конкретні правовідносини з школою, у зв'язку з чим на нього покладаються певні обов'язки — дотримуватися громадського порядку й навчальної дисципліни. У більшому обсязі адміністративно-процесуальна дієздатність виникає з 16-річного віку, оскільки істотно розширюється сфера адміністративно-процесуальних правовідносин. Громадяни вступають у такі відносини у зв'язку з одержанням паспорта, виконанням трудових функцій, а також якщо стають учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення і т. ін. Отже, цілком доречним є виділення категорій повної і часткової адміністративно-процесуальної дієздатності громадянина. Істотний вплив на адміністративно-процесуальну дієздатність громадянина справляє і стан його здоров'я. Невипадково однією з підстав участі у провадженні у справах про адміністративні правопорушення законних представників особи, притягуваної до відповідальності, й потерпілого законодавець визнає наявність в останніх фізичних або психічних вад, через які вони самі не можуть здійснювати свої права (ст. 270 КпАП). У низці випадків психічне захворювання громадянина є підставою для визнання його цілком недієздатним. Відповідно це поширюється й на його адміністративно-процесуальну дієздатність. Проте визнання громадянина недієздатним унаслідок психічного захворювання відбувається з дотриманням відповідної процедури в рамках цивільного процесу і здійснюється тільки в судовому порядку. Це загальне обмеження, звичайно, поширюється й на адміністративно-процесуальний статус громадянина. На обмеження адміністративно-процесуальної дієздатності впливає й такий фактор, як позбавлення громадянина волі (у меншому ступені короткочасне за вчинення адміністративної провини) та пов'язані з ним обмеження. Так, засуджений до позбавлення волі громадянин обмежується в можливості стати суб'єктом і, отже, реалізувати властиві такому суб'єкту права в деяких адміністративних провадженнях, наприклад, у провадженні з одержання дозволу на придбання мисливської і газової зброї, провадженні з одержання права на керування транспортним засобом і т. ін. Адміністративно-процесуальний статус цієї категорії громадян деякою мірою розширюється за рахунок набуття нових специфічних адміністративно-процесуальних прав і обов'язків, викликаних регламентацією стосунків з адміністрацією місць позбавлення волі. Подібна ситуація виникає й у громадян, стосовно яких установлюється адміністративний нагляд. Адміністративно-процесуальні права належать до виду суб'єктивних прав громадян. Через механізм суб'єктивних прав реалізується ширша за змістом категорія прав людини та громадянина. Адміністративно-процесуальні права громадян можуть бути поділені на такі групи: а) права, пов'язані з можливістю порушення адміністративного процесу з ініціативи громадянина. Зокрема, до таких прав можна віднести право на одержання конкретної інформації в компетентних органах, право на подання заяви тощо; б) права, пов'язані з поінформованістю громадянина про причини та цілі залучення його до сфери адміністративного процесу, порушеного з ініціативи інших суб'єктів. Зокрема, це права на ознайомлення з матеріалами справи, на отримання роз'яснення підстав застосування до нього примусових чи адміністративно-попереджувальних заходів; в) права, які дозволяють громадянину впливати на хід і результати адміністративного процесу. Як найчисленніша група, адміністративно-процесуальні права найбільш повно закріплені законодавцем, хоча більшою мірою це стосується юрисдикційних проваджень. Наприклад, права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання і т. ін/, г) права, пов'язані з можливістю оскарження громадянином дій і рішень компетентних органів та посадових осіб. Ця класифікація виходить із стадійності адміністративного процесу. За рівнем законодавчого регулювання можна виділити адміністративно-процесуальні права громадян, закріплені в Конституції України, законах, різного рівня підзаконних актах, відомчих інструкціях. Оскільки в адміністративному процесі припустима участь як суб'єкта неформальних груп громадян (наприклад, при поданні колективного звернення), адміністративно-процесуальні права за суб'єктивним складом здійснення можуть бути поділені на індивідуальні й колективні. Залежно від можливості особистого здійснення громадянином адміністративно-процесуальних прав можна виділити: а) права, які громадянин реалізує самостійно; б) права, реалізацію яких згідно з законом громадянин делегує іншим особам (законним представникам). Нарешті, за способом дії слід виділити: а) адміністративно-процесуальні права, для реалізації яких громадянину треба зробити певні дії, наприклад, заявити клопотання про надання йому перекладача; б) адміністративно-процесуальні права, для реалізації яких громадянину немає необхідності реально діяти (наприклад, право на розгляд заяви в установлений законом конкретний термін). З урахуванням викладеного можна зробити висновок, що суб'єктивне адміністративно-процесуальне право громадянина — це закріплена в адміністративно-процесуальних нормах можливість робити в установлених ними межах конкретні дії, реальність яких гарантується суб'єктами, котрі несуть стосовно громадян певні процесуальні обов'язки, а також можливість вимагати від зазначених суб'єктів здійснення необхідних дій з метою користування соціальними благами для задоволення особистих чи суспільних інтересів. Адміністративно-процесуальні свободи. Одним із найважливіших спеціальних правових питань є питання про юридичні свободи громадян. Адміністративно-процесуальні свободи забезпечують громадянам свободу вибору дій, поведінки в рамках наданих їм прав (зокрема, реалізуючі право на використання юридичної допомоги адвоката, громадянин, притягуваний до адміністративної відповідальності, реалізує й адміністративно-процесуальну свободу вибору і звернення до конкретного адвоката). З цього погляду адміністративно-процесуальну свободу можна визначити як гарантовану державою можливість вибору громадянином певної поведінки й реалізацію такого, вибору в рамках закріплених законодавцем прав та обов'язків громадян в адміністративному процесі, як забезпечену законодавцем недоторканність сфер діяльності й особистого життя громадянина з боку державних органів, посадових осіб та інших суб'єктів адміністративного процесу. Адміністративно-процесуальні обов'язки громадян є найважливішою складовою їхнього правового статусу. Вони тісно пов'язані з суб'єктивними правами громадян, проте є самостійною правовою категорією. З урахуванням тієї обставини, що адміністративно-процесуальні обов'язки можуть установлюватися не тільки державою, її органами, а й іншими уповноваженими на те суб'єктами, видається правильним таке їх визначення. Адміністративно-процесуальні обов'язки — це встановлювана державою, органами місцевого самоврядування, а у визначених законодавством випадках — й іншими суб'єктами фіксована в джерелах адміністративно-процесуального права міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства й особистих інтересів громадян. Спільним для всіх цих осіб обов'язком є явка на виклик органу, який здійснює провадження справи. Інші процесуальні обов'язки передбачено для свідка, експерта, перекладача й зумовлено їх роллю в процесі. До таких обов'язків законодавець відносить обов'язок свідка дати правдиві й повні свідчення та відповісти на поставлені запитання (ст. 272 КпАП); обов'язок експерта дати об'єктивний висновок щодо поставлених перед ним питань (ст. 273 КпАП); обов'язок перекладача зробити повний і точний переклад (ст. 274 КпАП). Деякі адміністративно-процесуальні обов'язки формулюються законодавцем у вигляді різного роду умов. Зокрема, для провадження у справах про адміністративні правопорушення обов'язок адвоката підтвердити свої процесуальні повноваження сформульовано так: “Повноваження адвоката на участь у розгляді справи посвідчуються ордером, що його видає юридична консультація” (ст. 271 КпАП). На обсяг адміністративно-процесуальних обов'язків громадян впливає низка факторів, через які вони стають учасниками адміністративно-процесуальних проваджень і, відповідно, носіями специфічних адміністративно-процесуальних обов'язків. До таких факторів, наприклад, належать: а) наявність підопічних. Виступаючи як опікуни або піклувальники, громадяни набувають адміністративно-процесуальні обов'язки, пов'язані з виконанням специфічних функцій у цій ролі; б) володіння або користування в установленому законом порядку об'єктами власності (житловим будинком, автомобілем, катером тощо). Так, власник автомобіля або особа, котра користується автомобілем за дорученням, повинні виконувати конкретні адміністративно-процесуальні обов'язки при реєстрації автомобіля в ДАІ, проходженні технічного огляду тощо; в) проведення певного роду діяльності. Так, громадяни, котрі виступають як приватні підприємці, несуть адміністративно-процесу-альні обов'язки у сфері одержання ліцензій на проведення підприємницької діяльності, у сфері стосунків із податковими органами. Адміністративно-процесуальні законні інтереси закріплено в різного роду законодавчих актах. Законний інтерес — це юридична значимий інтерес, заснований на законі, випливає з нього, схвалюється й захищається ним, хоча й не закріплений у конкретних правових нормах. Відзначимо низку положень, які стосуються характеристики законних інтересів у адміністративно-процесуальній сфері. Насамперед зауважимо, що адміністративно-процесуальні інтереси громадянина виникають у зв'язку з адміністративно-процесуальною діяльністю. Іншими словами, законні інтереси — це своєрідні перед права, які можуть трансформуватися в суб'єктивні права, коли для цього є необхідні умови. Існують різні рівні законних інтересів громадян. Так, можна говорити про загальні законні інтереси громадян — учасників адміністративного процесу (досягнення юридичне значимого результату, ухвалення законного й обґрунтованого рішення в справі) і часткові, або персоніфіковані (інтерес громадянина у встановленні конкретних фактів, які доводять його невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію в зв'язку із зверненням у компетентний державний орган). Адміністративно-процесуальні законні інтереси можна визначити як дозволене прагнення громадянина до певної користі в межах його суб'єктивних адміністративно-процесуальних прав, обов'язків і свобод, а також процесуальних обов'язків інших суб'єктів процесу та процесуальної регламентації його ходу. Отже, адміністративно-процесуальний статус громадянина, який включає в себе адміністративно-процесуальні права, адміністративно-процесуальну правоздатність, адміністративно-процесуальну дієздатність, адміністративно-процесуальні свободи, адміністративно-процесуальні обов'язки й адміністративно-процесуальні законні інтереси, завдяки такій структурі і кожній її складовій дозволяє йому реалізувати норми матеріального права. |
|
1. Податковий борг: поняття, значення та статуси Кафедра управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності |
ЛЕКЦІЯ По темі №1 «Поняття, ознаки та види адміністративної відповідальності» Адміністративна відповідальність • один з найбільш важливих правових інститутів адміністративного права, який виступає дієвим засобом... |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
ЛЕКЦ І Й Н І МАТЕР І А Л И Поняття господарського права та господарської діяльності |
|
ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ “ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС” Поняття цивільного процесу та його структура. Цивільне процесуальне право як галузь права |
ЗАТВЕРДЖУЮ Кафедра управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності |
|
Диплом європейського зразка та додаток до нього Положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в Інституті педагогіки, психології та інклюзивної освіти... |
1. Адміністративно-процесуальне право як самостійна юридична галузь... Відокремлення адміністративного процесу від інших видів юридичної процесуальної діяльності |
|
Лекція № Поняття, місце і роль адміністративного права у системі права України |
Тема: Іконопис. Ікони «Козацькі Покрови» Мета: Розширити знання дітей по темі, розкрити особливості іконопису, вчити порівнювати |