ЗБІРНИК наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки) №2 Бердянськ 2012
|
|
Скачати 6.81 Mb.
|
Висновки. Проведений нами теоретичний аналіз проблеми дозволив визначити роль концертмейстера під час проведення викладачем занять з класичного танцю, а також довести, що результативна робота в хореографічних класах можлива лише в співтворчості викладача і концертмейстера. Для якісної роботи потрібна психологічна сумісність, атмосфера дружелюбності невимушеності, взаєморозуміння. Лише з позиції творчого підходу можна здійснити всі задуми, мати високу результативність у виконавській діяльності учнів хореографічних класів. Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. На наше глибоке переконання ця робота підкаже багатьом концертмейстерам, як розширити грані своєї діяльності і зайняти активну позицію у формуванні культурно-освітнього середовища в установах хореографічної освіти. Роботу концертмейстера хореографічного відділення необхідно розглядати як невід'ємну частину єдиного процесу опанування хореографії, а зміст музичного матеріалу, репертуару і його виконання – як основу розвитку творчого й емоційного початку студентів, їх естетичного виховання. Саме тому наші подальші наукові дослідження мають бути спрямовані на допомогу молодим фахівцям зрозуміти специфіку цього напряму виконавської майстерності в галузі хореографії, коло проблем і шляхи їх рішення. ЛІТЕРАТУРА 1. Ваганова А. Основы классического танца / А. Ваганова. – СПб. : Издательство “Лань”, 2001. 2. Артоболевская А. Первая встреча с музыкой : учеб. пособ. / А. Артоболевская. – М. : “Сов. композитор”, 1992. 3. Островська О. Музика до танцювальних рухів / О. Островська. – М. : Музика, 1967. – 155 с. 4. Цвєткова Л. Методика викладання класичного танцю / Л. Цвєткова. – К. : Альтерпрес, 2010. – 324 с. 5. Тарасов Н. Классический танец. Школа мужского исполнительства / Н. Тарасов. – СПб. : Лань, 2005. – 496 с. 6. Воскресенская Т. Заметки о чтении с листа в классе аккомпанемента / Т. Воскресенская // О мастерстве ансамблиста : сб. науч. трудов. – Л. : Изд-во ЛОЛГК, 1986. – С. 31-48. 7. Ярмолович Л. Класичний танець 1 та 2 рік навчання / Л. Ярмолович. – Л. : Музика, 1986. 8. Головкіна С. Уроки класичного танцю в старших класах / С. Головкіна. – М. : Мистецтво, 1989. – 160 с. УДК 378.015.3:005.321 Л. М. Василенко, кандидат педагогічних наук, доцент (Мелітопольський державний педагогічний університет імені Б. Хмельницького) КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА ЗАДОВОЛЕНОСТІ СТУДЕНТІВ НАВЧАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ Постановка проблеми. Специфіка проблем сучасного періоду розвитку суспільства визначається необхідністю освоєння нового соціального й професійного досвіду. Вищі навчальні заклади не залишаються осторонь від перетворень, що відбуваються в державі. І відповідно до них у системі вищої освіти утворюється розробка і впровадження нової концепції вищої освіти, одним з положень якої є підвищення рівня професіоналізації та розвитку особистості майбутніх фахівців – бакалаврів, спеціалістів, магістрантів. Проте, на цьому шляху з’являються і певні ускладнення та суперечності, як, наприклад, між завданням підвищення вищими навчальними закладами ефективності підготовки молодих спеціалістів та існуючою системою цієї підготовки, яка не враховує належним чином певні індивідуально-психологічні фактори, зокрема ціннісно-мотиваційні та смислоутворювальні, які багато в чому визначають процес особистісно-професійного розвитку майбутнього професіонала. Аналіз досліджень і публікацій. Саме на взаємодію ефективності діяльності із ставленням до неї, що виражається у вдоволенні низки мотиваційно-потрібнісних компонентів, вказували Г. Акопов, О. Здравомислов, Т. Кітвель, Г. Маркова, В. М’ясищев, М. Обозов, Ю. Орлов, М. Рогов, Р. Цветкова, В. Шадриков, Р. Шакуров, В. Ядов, В. Якунін та інші. Проте праці, які яскраво розкривали б сутність категорії “задоволеність навчанням”, а також залежність ефективності, результативності навчання від самої її наявності в дослідженнях науковців подано достатньо обережно. Звернемо увагу на ту обставину, що на відміну від західної науки, перш за все, американської, в якій, починаючи з другої половини 60-х років XX сторіччя, наголошується інтерес і стрімке зростання досліджень, присвячених проблемам щастя і загальної задоволеності життям, вітчизняна наука практично не має у своєму розпорядженні подібних досліджень, оскільки довгі роки залишалася поза загальним рухом наукової думки в цій сфері знань. Як зазначає з цього приводу К. Абульханова-Славська, “із сфери наукового дослідження і практики суспільного життя випав, зник величезний резерв активності – задоволеність, яка є надзвичайно тонким механізмом активності, динамічним і одночасно надійним засобом її формування” [1, с. 48]. Формування цілей статті. У зв’язку з цим мета цієї статті полягає у з’ясуванні сутності категорії “задоволеність” і на цій основі висвітлення основних її компонентів у системі професійної підготовки студентів. Підставою оцінки якості життя в системі суб’єктивних переживань виступають ті критерії і стандарти, які визначає кожен для себе сам у момент порівняння реального життя з тим, яким воно має бути, могло б або хотілося, щоб було, відповідно до своїх власних уявлень. Індивідуальні критерії та стандарти можуть збігатися або істотно розходитися з тими, які є загальноприйнятими в суспільстві або культурі. І це дозволяє розглядати задоволеність як якісне неоднорідне (негомогенне) утворення особистості, структура якого виступає у вигляді рефлективного ядра й емоційно насиченого фону. Рефлективне ядро складають когнітивні, оцінні процеси, судження і думки людей про своє власне життя і своє місце в ньому. Задоволеність є одним із понять, за допомогою якого, мабуть, найчастіше робилися спроби аналізувати і розкривати ставлення людини до праці. В. Ядов відзначав, що стан задоволеності можна розглядати як найпростіший підсумковий показник суб’єктивного аспекту ставлення до праці. Під задоволеністю можна розуміти як ставлення людини, так і її емоційний стан. При цьому це зовсім не означає, що вони мають однакову “станову” наповненість, хоча і несуть у собі позитивний аспект. Так, задоволеність як ставлення не означає, що людина, котра задоволена своєю роботою, повинна неодмінно бути на роботі у хорошому настрої. Вона знаходиться там і в стані тривоги, сумніву, страху, очікування, розчарування тощо, які зовсім не є показником радісних емоцій. У оцінках “задоволений” і “незадоволений” відбивається як ставлення до об’єкта оцінки, так і емоційний стан у момент оцінки. Але можна стверджувати, що вплив ставлення на оцінку значно сильніший, ніж вплив емоції – і в цьому відсутня однозначність. Якщо міркування В. Ядова відштовхуються від суб’єкта праці – “працівника”, то Ф. Ільясовим зазначається, що визначення терміна задоволеність працею багато в чому залежить від підходу дослідника до трактування праці. І якщо праця інтерпретується як процес вдоволення потреб людини, то “в межах цього напряму, задоволеність працею розуміється як оцінка ступеня насичення потреб, які особистість прагне вдовольнити у сфері, пов’язаній з процесом праці” [4, с. 9]. Тут з позиції теорії використовуються такі терміни, як потреба, мотив, установка, ставлення. Якщо ж “праця” трактується як “суспільне розділення функцій, за допомогою яких реалізується існування системи”, то задоволеність працею розуміється як задоволеність соціальним статусом. І тоді теорії задоволеності працею розробляються за допомогою таких понять, як соціальний статус, обмін, соціальне порівняння тощо. Причому відмінності в розумінні праці як процесу і як діяльності так само вносять плутанину до теоретичних уявлень щодо категорії задоволеності. У першому випадку використовуються динамічні моделі задоволеності, що розглядають функціонування цього феномену в ході зміни стану складових елементів цієї моделі. При трактуванні праці як діяльності в системі суспільного розподілу праці використовуються статичні моделі задоволеності. У них задоволеність виступає як стійке утворення, що співвідносить індивіда і те місце, яке він займає в системі розподілу праці. Ф. Ільясов дотримується такого визначення феномена: “задоволеність працею – це стан діяльності в системі “працівник-суспільство”, в яку завдяки праці і споживанню входять характеристики трудової діяльності та її умови. У свідомості індивіда це відбивається у вигляді оцінки власного положення в системі суспільного розподілу праці” [4, с. 11]. Л. Бляхман відрізняє загальну задоволеність працею від елементарної задоволеності. Показниками елементарної задоволеності він вважає задоволеність професією, а також задоволеність змістом, організацією, умовами, інтенсивністю, оплатою праці, можливостями просування по службі, стосунками в колективі тощо. К. Абульханова-Славська відзначає, що загальна задоволеність є результатом перспективних для особистості напрямів активності, ступінь досягнення результату за певними критеріями. “Задоволеність співвідноситься не тільки з початковими потребами і спрямуваннями особистості на успіх, але й з уявленням про свої можливості досягти його, а також з певними вимогами до власної діяльності” [1, с. 228]. На думку К. Бюлера, котрий спробував створити загальну теорію задоволеності, первинним його видом є “Endlust” – кінцеве задоволення, пов’язане із завершенням діяльності. Другий вид – “Funktionslust” – функціональне задоволення від самої діяльності, третім видом він вважав “Vorlust” – задоволення, яке пов’язане із передчуттям або початком дій [2, с. 319]. Останнє поєднане з інстинктивною діяльністю – функціональне сприяє становленню навичок, а передчуття, перш за все, пов’язане із інтелектуальною діяльністю людини. Самі по собі ідеї К. Бюлера про класифікацію задоволеності за етапами діяльності стали основою для подальших досліджень, проте, як ми бачимо, автор вносить певну плутанину, ототожнюючи задоволеність і задоволення. До того ж у наукових дослідженнях приймається ототожнення задоволеності і вдоволення. Своєрідне трактування вдоволення і задоволеності, що украй заплутує розуміння цих феноменів, дана К. Платоновим [9]. Під вдоволенням досягнення мети автор розуміє переживання, яке виникає на основі емоції вивільнення після вольового зусилля. Задоволеність же, згідно з позицією автора – це психічне явище, полярне потребі, як відображення усунення нестатків. Але хіба усунення потреби – не досягнення мети? У чому ж тоді відмінність між вдоволенням і задоволеністю? Для підміни одного поняття “задоволеність” іншими, як-то “вдоволення” та “задоволення” є певні підстави, оскільки у них багато спільного, як в походженні, так і в функціях. І про задоволеність, і про вдоволення й задоволення говорять, коли мова заходить: 1) про вдоволення потреб і досягнення цілей; 2) про вираження ставлення до чого-небудь, оскільки ці поняття несуть у собі оцінку; 3) про мотивацію, оскільки ці явища можуть брати участь у процесі як мотиватори; 4) про з’ясування механізмів формування задоволеності, які нерідко підміняються механізмами виникнення вдоволення. Проте схожість причин і умов прояву цих феноменів не повинна затуляти фундаментальних розбіжностей у їхній сутності та виявленні. Так, перша відмінність стосується того, що вони характеризують. Вдоволення характеризує одноразовий і найчастіше короткостроковий акт (виконану роботу, досконалий вчинок, вдоволену потребу). Задоволення при цьому виступає як переживання – емоційний акт. Задоволеність же характеризує довгострокові події, діяльність. Звідси виникає й друга відмінність, пов’язана із швидкістю формування того чи іншого феномена: вдоволення виникає вже після одноразового досягнення мети і супроводжується задоволенням, задоволеність – тільки після багатократного досягнення мети, коли людина переконується у високій вірогідності і навіть гарантованості вдоволення своїх потреб. Третя відмінність полягає в тривалості означених феноменів: вдоволення (стан і задоволення) як емоція триває відносно короткий час, задоволеність же як ставлення до чого-небудь зберігається тривалий час. Четверта відмінність полягає в динаміці їхньої інтенсивності при багатократному досягненні однієї й тієї ж мети: переживання вдоволення і задоволення послабляються, а задоволеність, навпаки, зростає. П’ята відмінність полягає в тому, що вдоволення можна випробовувати як на біологічному рівні (наприклад, відчуття ситості, комфорту), так і на соціальному (задоволення від прослуховування музики, діяльності, пов’язаної із творчістю тощо); задоволеність же явище тільки соціальне, таке, що переживається на рівні особистості. Шоста відмінність полягає в тому, що вдоволення-невдоволення – це полімодальнісні феномени, тоді як задоволеність-незадоволеність – одномодальні. Це означає, що вдоволення може переживатися за різних емоційних станів: радості, смутку, досаді, розчаруванні тощо; задоволеність же якісно завжди однакова (як позитивне ставлення), незалежно від характеристик того, чим вона викликана (роботою, житлом, досягненнями, своїм життям взагалі тощо). Отже, задоволеність є специфічним психологічним феноменом, відмінним від вдоволення та задоволення. “Задоволення – це емоційний стан, що виникає внаслідок реалізації мотиву. Інша справа – задоволеність, яка розуміється більшістю психологів і соціологів як ставлення до виконуваної діяльності, способу життя. Задоволеність виконує довгострокову оцінну функцію, тому вона є позитивним оцінним ставленням, а незадоволеність – негативним” [3, с. 62]. Аналіз прийнятих у психології та соціології уявлень сутності задоволеності дозволяє виокремити шість показників цього поняття. Розуміючи, що поняття “задоволеність працею” значно вужче, ніж поняття “задоволеність” взагалі, ми дозволили собі ввібрати в єдину класифікацію вже проаналізовані визначення: 1. Задоволеність як ставлення. Найбільша група дослідників схиляється до визначення задоволеності як ставлення (Н. Бєлова, Є. Ільїн, Л. Куліков, Л. Ліхачьов, О. Реан, О. Страхов, К. Хаав, Г. Хорошев та ін.). Так, Є. Ільїн висуває таке визначення даного поняття: “задоволеність – стійке довгострокове емоційно-оцінне ставлення (думка) суб’єкта до виконуваної ним діяльності (як у цілому, так і до окремих її аспектів), яке виникає в результаті неодноразово отриманого задоволення від досконалої роботи, умов її здійснення та результатів і яке зберігається у суб’єкта внаслідок його уявлень про гарантованість отримання задоволення і надалі” [3, с. 18]. Тут, у першу чергу, треба відокремити філософське визначення поняття “ставлення” як необхідного фактора взаємозв’язку всіх явищ, від “ставлення” в соціально-психологічному аспекті. Згідно з В. М’ясищевим, ставленням “є потенційний аспект психологічних процесів, пов’язаних з вибірковою і суб’єктивною активністю особистості. Тому потреби, смаки, схильність, оцінка, принципи і переконання являють собою аспект ставлень людини” [7, с. 130]. За Т. Кітвелем, задоволеність трактується як індикатор ставлення до діяльності [5]. 2. Задоволеність як переживання. Слід зазначити, що ряд авторів М. Левітов, О. Лук, С. Ожегов характеризували задоволеність як переживання. Дійсно, поняття ставлення і переживання є досить близькими. Як ми вказували вище, Є. Ільїн визначає задоволеність як “стійке емоційно-оцінне ставлення”. Це формулювання легко порівняти із визначенням переживання як стійкого емоційного ставлення, дане П. Якобсоном і М. Левітовим. О. Лук формулює переживання як форму віддзеркалення дійсності, що виражає суб’єктивне ставлення людини до вдоволення його потреб, до відповідності об’єкта його очікуванням, що також характеризує і задоволеність. Аналіз численних визначень поняття переживання показує, що більшість авторів формулюють його як форму стійких ставлень до значущих аспектів дійсності, що характеризується тривалістю переживання, статичністю, а також залежністю від соціального розвитку і ступеня вдоволення соціальних потреб людини (Г. Лозова , О. Ніколаєв). Усі ці характеристики цілком підходять до визначення феномена задоволеності. Таким чином, можливе його трактування і як переживання. Проте поняття ставлення, крім того, що відрізняється більшою широтою і визначеністю, також є первинним по відношенню до поняття переживання і тому є найбільш переважним. 3. Задоволеність як оцінка. Представники соціального чи соціально-психологічного підходів розглядають задоволеність як оцінку діяльності, її умов та результатів. Оскільки оцінка є окремим випадком прояву ставлення, то і задоволеність розглядається як один з аспектів проблеми ставлень (Т. Кітвель, К. Крупнов, І. Столяр, В. Мурутар, Н. Наумова). Можна сказати, що оцінка є показником суб’єктивного ставлення не стільки до праці як цінності, скільки до цінності праці. Оцінний бік задоволеності працею підкреслюють В. Мурутар та О. Віхалемм: “задоволеність характеризує в першу чергу не стан організму і особистості після вдоволення потреб, а висока оцінка обраної ситуації” [6, с. 140]. Задоволеність як оцінка, дана при порівнянні очікуваного і отриманого результату, розглядається В. Мурутар, Т. Кітвель, Н. Наумовою, К. Хаавом та ін. Проте слід зазначити, що багато авторів використовують поняття оцінки і ставлення як синоніми. Інші ж, навпаки, прагнуть максимально їх розмежувати. Більшість учених вирішують проблему співвідношення цих понять, вважаючи, що “оцінка є проявом ставлення” (М. Журін). Тобто, поняття ставлення є ширшим. Можна припустити, що оцінка – це суто когнітивний феномен і, у такому разі, дійсно, є компонентом ставлення. Проте, на думку багатьох авторів, зокрема B. Магуна, оцінка складається із віддзеркалення когнітивного й емоційного. 4. Задоволеність як стан. Ряд авторів розглядає задоволеність як стан (М. Журін, О. Родіна, О. Свенцицький, Р. Шакуров). Нині існує безліч нерозв’язаних проблем, пов’язаних з інтерпретацією поняття стану. Незважаючи на те, що психічним станам присвячено достатньо багато як теоретичних, так і експериментальних досліджень, все ж таки існує достатньо багато питань, які ускладнюють їх вивчення (Р. Загайнов, Є. Ільїн, Л. Куліков, Т. Нємчин, В. Чирков). До таких слід віднести складнощі, пов’язані з визначенням, класифікацією і діагностикою психічних станів. Сутність стану як психічного явища часто визначається як віддзеркалення буття самого суб’єкта психіки, а також його ставлення до явищ дійсності. Частина авторів уважають, що ставлення виступає як чинник психічного стану (В. М’ясищев, Т. Нємчин). Інші ж дослідники дотримуються погляду, згідно з якими ставлення – це системоутворююча характеристика компонентного складу стану (В. Ганзен, В. Юрченко). Тобто, основне питання полягає в тому, чи слід винести ставлення за межі стану чи ні. Проте предметом суперечки в цьому випадку є суто теоретичні припущення, які експериментальним шляхом неможливо ні підтвердити, ні спростувати. Більшість дослідників розглядають стан як сукупність переживань (Є. Ільїн, М. Левітов, С. Рубінштейн, В. Чирков та ін.). С. Рубінштейн та В. Вілюнас вважають, що в структурі емоційного явища можна виділити два провідних параметри: віддзеркалення об’єкта емоцій і суб’єктивне віддзеркалення стану. Дослідження показують, що ставлення і стан взаємопов’язані, при зміні першого відбувається зміна другого. Але оскільки психіка людини цілісна, можна розглядати психічний стан як явище, в основі якого лежить ставлення до чого-небудь і яке проявляється в сукупності переживань. 5. Задоволеність як мотив. Він розглядається В. Асєєвим, О. Ковальовим, П. Якобсоном та ін. На підставі позитивного ставлення до своєї діяльності суб’єкт має довгострокову мотиваційну установку на її виконання. Таким чином, задоволеність виступає одним із факторів, які впливають на ухвалення рішення про продовження діяльності (в основному професійної). Мотивом діяльності може стати задоволеність як уявна, так і така, що безпосередньо переживається (О. Здравомислов, О. Ковальов, В. Ядов, П. Якобсон та ін.). Пов’язуючи задоволеність з елементом диспозиційної структури особистості, В. Ядов та О. Кіссель, аналізуючи дані про взаємозв’язок задоволеності з різними аспектами професійної діяльності, відзначають, що показник загальної задоволеності працею, узятий сам по собі, малоінформативний. У соціально-психологічних дослідженнях, проведених В. Ядовим та його співробітниками (О. Кіссель, В. Водзинська, Л. Докторова, В. Каюрова, О. Семенов, Г. Саганенко та ін.), пропонується розглядати проблему задоволеності працею крізь призму диспозиційної структури особистості. Соціальні фактори, що детермінують стан задоволеності, є віддзеркаленням об’єктивних соціальних умов професійної діяльності в системі потреб особистості. Оскільки суб’єкт діяльності неодноразово вдовольняє “потреби у певних соціальних умовах, в структурі його ставлень до дійсності фіксуються соціальні установки та інші диспозиційні утворення. У разі повторення звичної ситуації діяльності його поведінка мотивується вже не потребою як такою, а її “представником” у вигляді відповідної диспозиції” [11, с. 81]. Розвиток мотивів здійснюється протягом усього життя людини. Щодо ставлення до праці, то тут можна погодитись із О. Ковальовим, що розвиток мотиваційної сфери рухається від інтересу до професійного процесу, від опосередкованого інтересу до результатів праці, що виражається ву задоволеності працею. 5. Задоволеність як установка. Як було показано, задоволеність –явище, що полярне мотиву, може виступати як установка, якщо перед людиною постає питання про доцільність продовження якої-небудь активності. На думку О. Прохватілова, ставлення особистості визначається як стійкий стан когнітивної, емоційної і поведінкової готовності людини реагувати певним чином на явища зовнішнього світу. Проте, якщо говорити про компоненти ставлення, стає очевидною близькість понять ставлення й установки. В. М’ясищев підкреслює, що ставлення – виборча, суб’єктивна активність особистості. Д. Узнадзе ж визначав установку як готовність до певної активності. Дійсно, ставлення, що є в людини, може виступати і як установка. Ймовірно, це і є той самий механізм, який підсилює дію мотиву. Проведений аналіз наявних концепцій задоволеності працею дозволяє зробити висновок, що єдиної теорії, яка пояснює виникнення і закономірності цього феномена, немає. Специфіка навчальної діяльності студентів припускає можливість вивчення усіх видів задоволеності. Так, ставлення до навчання в значній мірі визначається тим, які потреби студентапри цьому вдовольняються. Ю. Орлов під задоволеністю навчанням розуміє емоційний зміст навчальної діяльності, що є її необхідною умовою. Задоволення навчанням автор розглядає як інтегральне переживання, що виникає внаслідок вдоволення потреб, залучених в навчальну діяльність. Абсолютно справедливо Ю. Орлов акцентує увагу на визначальну роль вдоволення потреб у розвитку мотиваційних процесів. Рівень задоволеності розглядається як показник ефективності навчання, орієнтований на майбутнє. Поточна задоволеність підвищує мотивацію навчання в майбутньому. Незадоволеність навчанням викликає механізм ставлення до навчання як до вимушеної дії і знижує мотивацію. Крім цього, “викликає деформацію мотиваційної сфери особистості, підсилюючи зовнішню, захисну мотивацію до внутрішньої пізнавальної, творчої. У деяких випадках глибока незадоволеність навчанням сприяє формуванню емоційних бар’єрів, що роблять навчання дуже важким” [8, с. 104]. Щодо задоволеності в контексті навчальної діяльності, то тут виникають певні тотожності її із задоволеністю працею та задоволеністю професійною діяльністю. При цьому аналіз проблеми задоволеності навчальною діяльністю, зокрема вокальною діяльністю, необхідно проводити в тісному взаємозв’язку з: 1) проблемою суб’єктивної значущості для студентів цієї діяльності (і в цьому плані “задоволеність навчальною діяльністю” можна визначити як інтегральну суб’єктивну характеристику ставлення майбутнього спеціаліста до різних аспектів вокально-педагогічної активності – до змісту навчальної діяльності, до професії, до роботи в конкретних умовах тощо); 2) мотивацією (трактування задоволеності як мотиву вписується в теорію очікувань – ця теорія ґрунтується на силі дії стимулу потреби й уявленні про природу задоволеності); 3) оцінкою співвідношення між характеристиками навчальної роботи, її результатами і зусиллями, які витрачаються на її виконання (і тут задоволеність є результатом когнітивно-творчої активності студентів, що одночасно вдовольняє потреби в досягненні й самореалізації та стимулює подальший розвиток особистості в професійному пошуку й зростанні); 4) станом “віддзеркалення особистістю ситуації у вигляді стійкого цілісного синдрому в динаміці психічної діяльності, що виражається в єдності поведінки і переживань в континуумі часу” [8]. У цьому ракурсі задоволеність – це, перш за все, емоційний стан, що виражається у двох основних формах: ситуаційних переживань радості, задоволення та насолоди і більш стійких станів – настроїв і відносить задоволеність особистості до психологічних станів. З означених позицій у загальному значенні, задоволеність навчанням може виступати як інтегративний показник ступеня реалізації особистісних очікувань студента, сформованих у процесі його професіоналізації, навчально-освітній діяльності. Задоволеність студента процесом навчальної діяльності багато в чому визначається змістом цього процесу. Зміст же визначається програмними вимоги, напрямом вищого навчального закладу, його матеріальною базою та іншими факторами. Це дозволило нам, ураховуючи наявні теоретичні й емпіричні знання про феномен “задоволеність навчальною діяльністю”, розробити своє уявлення про взаємозв’язок і взаємообумовленість ефективності професійної підготовки студентів та їхньою задоволеністю навчанням у вищому навчальному закладі. Висновки. Отже, проведений аналіз чинних концепцій задоволеності дозволяє зробити висновок, що не існує єдиної теорії, яка пояснює цей феномен. Проте узагальнення наведених положень дозволяє стверджувати, що задоволеність – це категорія еволюційного руху по спіралі. Де здійснюється задоволеність, починається утворення мотиву, певної установки, які активізують діяльність суб’єкта на вдоволення потреби та досягнення мети, забезпечення яких переживається на рівні задоволення та насолоди, що, в свою чергу, приводить до задоволеності. Задоволеність студентів навчальною діяльністю розглядається нами як емоційний стан у вигляді переживання задоволення, що виникає внаслідок оцінення студентами повноти вдоволення власних потреб та здійснення цілей щодо досягнення очікуваного результату в навчальній діяльності, до якої вже сформоване позитивне ставлення (інтерес, бажання тощо), яке і викликало певні мотивації та установки. За таким трактуванням досліджуваного феномену, на наш погляд, важко щось заперечити чи відокремити. Перспективою подальшого пошуку в напрямі дослідження є визначення методичних орієнтирів щодо забезпечення задоволеності студентів навчальною діяльністю в системі вокальної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. ЛІТЕРАТУРА 1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 1991. – 299 с. 2. Выготский Л. С. Развитие высших психических функций: из неопубликованных трудов [История развития высших психических функций. Лекции по психологии. Поведение животных и человека] / Л. С. Выготский. – М. : АПН РСФСР, 1960. – 500 с. 3. Ильин Е. П. Удовлетворенность деятельностью как социально психологический феномен / Е. П. Ильин // Психофизиология изучения учебной и спортивной деятельности. – Л. : ЛГПИ, 1981. – C. 4-13. 4. Ильясов Ф. Н. Удовлетворенность трудом (анализ структуры, изменения, связь с производственным поведением) /Ф. Н. Ильясов ; [под ред. В. Г. Андреенкова]. – А. : Ылым, 1988. – 100 с. 5. Китвель Т. А. О социально-психологических проблемах удовлетворенности трудом / Т. А. Китвель. – Таллин : Ин-т социологии АН ЭССР, 1974. – 123 с. 6. Мурутар В. Н. Некоторые проблемы комплексного исследования удовлетворенности заводского коллектива / В. Н. Мурутар, П. А. Вихалемм // Труды по социологии ІІ. – Тарту, 1972. – С. 140-143. 7. Мясищев В. Н. Психология отношений / В. Н. Мясищев. – М. : Изд-во Ин-т практ. психологии; Воронеж : МОДЭК, 1997. – 356 с. 8. Орлов Ю. М. Потребностно-мотивационные факторы эффективности учебной деятельности студента вуза: дисс… доктора психол. наук: 19.00.07 / Юрий Михайлович Орлов. – М. , 1984. – 525 с. 9. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий / К. К. Платонов. – М. : Высшая школа, 1984. – 174 с. 10. Шакуров Р. Х. Психология руководства педагогическим коллективом: [учеб. пособие]. / Р. Х. Шакуров. – М. : Магистр, 1995. – 184 с. 11. Ядов В. А. Удовлетворенность работой: анализ эмпирических обобщений и попутка их теоретического истолкования / В. А. Ядов, А. А. Киссель // Социол. Исследования, 1974. – № 1. – С. 78-88. УДК 004.85 : 629.3 Д. Я. Вертипорох, асистент (Бердянський державний педагогічний університет) СТРУКТУРА ЕЛЕКТРОННОГО НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО КОМПЛЕКСУ З БУДОВИ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ АВТОМОБІЛІВ Постановка проблеми. Використання сучасних інформаційних технологій індивідуалізує навчання, надає студентові можливість послідовного вибору матеріалу, враховуючи його складність, темп і час ознайомлення з ним. Електронні навчально-методичні комплекси (ЕНМК) створюють нове середовище суб’єкта навчання. Розробляючи електронний навчально-методичний комплекс, ми виходили з того, що лише здійснення повного циклу пізнавальних дій гарантує міцне засвоєння і розуміння навчального матеріалу. Оволодіння знаннями – складний процес, який включає в себе систему навчально-пізнавальних дій, кожна з яких виводить на більш високий рівень засвоєння матеріалу, формування та вдосконалення практичних умінь та навичок. Якщо побудувати модель пізнавальної діяльності, то вона повинна передбачати виконання ряду завдань, а саме: сприйняття інформації, її осмислення, запам’ятовування, вміння використати засвоєні знання на практиці. Аналіз досліджень і публікації. Одним із пріоритетних напрямів процесу інформатизації сучасного суспільства є інформатизація освіти – запровадження нових інформаційно-комунікативних технологій у систему освіти. Ураховуючи вимоги сучасності, зупинимося на розробці та запровадженні електронного навчально-методичного курсу з будови та експлуатації автомобілів. Питання створення і застосування електронних навчальних посібників у навчальному процесі розглядають у своїх дослідженнях Е. Аленічева, А. Гончаров, С. Волков, В. Іванов, І. Іванцивська, Е. Кашина, Н. Лебединська, В. Левін, Н. Монастирьов, В. Родін, Ю. Сидоркін, В. Суннес, С. Тевельова і ін. Проте, незважаючи на певні напрацювання в цій галузі, залишаються невирішеними питання, пов'язані з розробкою електронного навчально-методичного забезпечення курсу з будови та експлуатації автомобілів (профіль “Автосправа”) засобами програмного комплексу Microsoft Office Publisher та MyTest. Мета статті. При побудові моделі електронного навчально-методичного комплексу, на наш погляд, головним повинен бути принцип гармонійного та цілеспрямованого розвитку особистості студента, поступове оволодіння знаннями та формування тих якостей, які позитивно впливатимуть на майбутню професійну діяльність. Отже, мета нашого дослідження полягає в розробці та обґрунтуванні раціональної структури ЕНМК з будови та експлуатації автомобілів. Електронний навчально-методичний комплекс за профілем “Автосправа” містить у собі ланку методичного забезпечення, в яку включено робочу програму з дисципліни, методичні рекомендації щодо виконання лабораторно-практичних та самостійних занять, а також курс лекцій з дисципліни “Будова та експлуатація автомобілів”. Друга ланка включає в себе тестові завдань з дисципліни для самоперевірки та електронне тестування як форму іспиту. Комплекс був виготовлений засобами програмних комплексів Microsoft Office Publisher та MyTest. При виборі інструмента реалізації були взяті до уваги такі обставини: намагання відійти від традиційного інтерфейсу анкетних форм; необхідність надати студенту можливість обирати спосіб отримання знань; візуалізація деяких процесів; використання програми без взаємодії з сервером; підрахунок результатів анкетування. Тестові завдання та навчальний матеріал підібраний згідно з навчальним планом дисципліни “Будова та експлуатація автомобілів”. Електронний дидактичний комплекс є засобом комплексного впливу на студента шляхом поєднання концептуальної, ілюстративної, довідкової, тренажерної та контролюючої частини. Структура та інтерфейс користувача цих частин курсу повинні забезпечити ефективну допомогу під час вивчення матеріалу. В основі структури електронного навчального курсу лежить рубрикація – це система, що складається із заголовків, утворює зміст і відіграє ключову роль у навігації в межах курсу. Структуру електронного навчально-методичного комплексу дисципліни “Будова та експлуатація автомобілів” можна показати у вигляді такої схеми (рис.1). Таким чином, до основних структурних елементів курсу відносяться: головна сторінка, яка містить назви міністерства, навчального закладу, факультету, кафедри, електронного навчального курсу, інформацію про місце і рік розробки; методичний комплекс (навчальний план, робоча програма, тематика та методичні рекомендації до виконання лабораторних та самостійних робіт, завдання для самостійної роботи, екзаменаційні питання, список рекомендованої літератури); теоретичні дані (повний виклад навчального матеріалу); контроль знань (питання для самоперевірки; тестові завдання); допоміжні матеріали (текст, ілюстрації, відеоряд, аудіопояснення). Комплекс розроблений, щоб студент не тільки запам’ятовував матеріал, але й пов’язував його з реальними професійними ситуаціями. Головним критерієм оцінки засвоєння курсу “Будова та експлуатація автомобілів” є не здатність відтворити теоретичний матеріал, а показати, як отримані знання реалізуються на практиці. Тому в електронному методичному комплексі “Будова та експлуатація автомобілів” основний акцент зроблений на серію наочних віртуально-візуальних об’єктів та відеоряд, які спонукають творчо й активно опановувати інформацію.  Рис.1. Структурна схема ЕНМК Наявність віртуальних наочних засобів дозволяє студентам ілюструвати вивчений теоретичний матеріал, розглянути деякі процеси, які не можливо показати в “настільному” експерименті. Перевірка рівня засвоєння теоретичного матеріалу в комплексі реалізована за допомогою тестів та питань для самоперевірки. Під час роботи студента з ЕНМК матеріал викладається не безперервно, а дискретно, окремими екранними фрагментами, які логічно йдуть один за одним. У процесі вивчення матеріалу, представленого на екрані, студент натискає гіперпосилання "Теоретичні дані" й отримує можливість вибору наступного фрагменту матеріалу. Якщо він бачить, що не все зрозумів або не все запам’ятав із попереднього “вікна”, то використовуючи полосу прокрутки повертається на початок фрагменту матеріалу. У лівій частині головного вікна програми знаходиться головне меню, у правій – вікно перегляду змісту вибраного пункту головного меню. У цій же частині вікна відкривається основний текст електронного курсу, тобто навчальний матеріал, який повинні засвоїти студенти. Для того, щоб переглянути будь-який пункт головного меню або розділ, необхідно клацнути лівою кнопкою миші по його назві. Відмічений заголовок змінить свій колір і відбудеться завантаження потрібного пункту головного меню або розділу. (рис. 2).   Рис. 2. Структура електронного навчального курсу Повний виклад навчального матеріалу з кожної теми дисципліни “Будова та експлуатація автомобілів” реалізується за допомогою тексту, розташованого в розділі “Теоретичні дані”. Ілюстрації, анімаційні ролики, звукові пояснення до кожної з тем, зображені у вигляді гіперпосилань, що розміщені безпосередньо в тексті. До складу типової сторінки електронного навчального курсу входять: текстове поле; лінійка прокручування; графічні елементи; органи управління у вигляді гіперпосилань, що дозволяють перейти на будь-яку сторінку ЕНМК, тощо. Наприкінці кожної лекційної теми є гіперпосилання “Питання для самоперевірки”, за допомогою яких студент може перевірити ступінь засвоєння навчального матеріалу перед тим, як переходити до вивчення наступних лекційних тем, проходження тестування на оцінку або виконання лабораторних завдань (рис. 3). Також є можливість безпосереднього переходу до питання для самоперевірки з головного меню (пункт “Контроль знань”).  Рис. 3. Гіперпосилання на питання для самоперевірки У разі надання студентом неправильної відповіді під час перевірки рівня засвоєних знань у підрозділі “Питання для самоперевірки”, він має можливість повернутись до вивчення теоретичного матеріалу з теми або повернутись до поточного питання (рис. 4).   Рис.4 Фрагмент підрозділу “Питання для самоперевірки” Після завершення лекційного курсу та виконання лабораторних робіт з певної теми студенту пропонується пройти тестування, що дозволяє швидко та об’єктивно перевірити якість засвоєння програмного матеріалу. Після переходу за гіперпосиланням “Контроль знань” “Тест знань” автоматично запускається програма тестового контролю MyTest (рис. 5). У першу чергу студенту пропонується вибрати тест за допомогою меню верхнього фрейму “Файл” “Открыть”. Наступним кроком програма інформує студента про кількість завдань та критерії їх оцінювання. Після того, як студент натисне пункт “Тест”, йому буде запропоновано заповнити форму (рис. 6), що ідентифікує його. Наступним кроком буде розпочато тестування.  Рис. 5. Сторінка системи тестового контролю У тестах застосовується принцип вибору з декількох запропонованих відповідей однієї правильної, або студенту пропонується вказати порядковий номер відповіді. Якщо тест містить у собі малюнок, то для його збільшення необхідно навести курсор на нього та натиснути на ліву клавішу миші. Типова сторінка тестового завдання містить тему, питання, малюнок, кількість заданих питань, час, затрачений на проходження тесту та гіперпосилання на наступне питання. Тестова система перевірки знань здійснює облік накопиченого загального результату та облік часу, витраченого студентом у ході відповідей на питання. Після завершення тестування видається інформація про результати, де повідомляється про загальну кількість питань, кількість заданих питань, кількість правильних відповідей, результативність у відсотках. Відсотковий показник дозволяє легко перевести результати тестування в п’ятибальну шкалу оцінювання (рис. 7). Результати тестування можуть бути збережені в електронному вигляді або роздруковані для пред’явлення викладачу. До системи управління входять гіперпосилання, які забезпечують доступ до всіх частин навчального курсу та швидке переміщення в його межах. Під час розробки елементів управління враховувались вимоги до їх зрозумілості та мінімальної кількості в межах однієї сторінки. Це забезпечує зручність та простоту при роботі з електронним навчально-методичним комплексом. Реалізована технологія побудови ЕНМК у вигляді HTML сторінки надає додаткові елементи управління, які дозволяють повертатися на крок назад, переходити до наступного або попереднього розділу, переходити на кінець або початок курсу, вмикати-вимикати автопрокручування тексту на сторінці, можливість пошуку тексту на сторінці. При цьому необхідний текст буде виділеноіншим кольором. Можна переходити в повноекранний режим роботи, збільшувати або зменшувати розміри та вийти з програми.  Рис. 7. Сторінка результатів тестування Висновки. Отже, за результатами проведеного дослідження, на нашу думку, можна стверджувати, що запропонована структура електронного навчально-методичного комплексу з будови та експлуатації автомобілів є раціональною, оскільки розширює можливості традиційного навчання; робить навчальний процес більш різноманітним; дозволяє збільшити інтерес до профілю ”Автосправа” та покращити якість знань студентів; підвищити ефективність самостійної роботи студентів та рівень мотивації до навчання; підвищити ефективність управління навчальним процесом; удосконалити методику викладання будови та експлуатації автомобілів; автоматизувати процес контролю та оцінювання здобутих знань студентів. Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Серед напрямів подальших досліджень у заначеній галузі можна виділити вдосконалення інтерфейсу та системи управління, а також розробку й створення електронних навчально-методичних комплексів з інших дисциплін профілю ”Автосправа” тощо. ЛІТЕРАТУРА 1. Иванов В. Л. Структура электронного ученика / В. Л. Иванов // Информатика и образование. – 2001. – № 6. – С. 63-71. 2. Родин В. П. Создание электронного учебника : учеб. пособ. / В. П. Родин. – Ульяновск : УлГТУ, 2003. – 30 с. 3. Солдатенко М. М. Теоретико-методологічні основи розвитку самостійної пізнавальної діяльності майбутнього вчителя : автореферат. дис... д-ра наук : 13.00.04 – “Теорія і методика професійної освіти” / М. М. Солдатенко. – К., 2007. – 24 с. УДК 371. 32: 808.53(048) Н. О. Вєнцева, кандидат педагогічних наук, доцент (Бердянський державний педагогічний університет) |
Схожі:
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –... |
М ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Бердянський державний педагогічний... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –... |
|
ВІДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –... |
ДЕЙ СТУДЕНТІВ БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –... |
|
БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №5 від 01. 03. 2006 р |
КА ЛЮДИНОЗНАВЧI СТУДII ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |
|
Збірник наукових праць «Інформаційні технології в освіті» Збірник присвячено таким напрямам наукових досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті та науці |
СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА... Збірник наукових праць ДДПУ ім. Івана Франка “Людинознавчі студії” є фаховим виданням з педагогіки (перереєстровано і затверджено... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua