Висновки
У процесі дослідження інституту президентства в Україні ми дійшли таких висновків.
Теоретично встановити Конституцією оптимальний політичний устрій - відносно легке завдання. Однак, втілити його в соціально-політичній реальності - далеко складніше.
У державних механізмах України, в політичній системі нашої країни інститут президентства займає особливе місце, що зумовлено участю у розв’язанні проблем державотворення і правотворення, можливістю впливу на соціально-економічні та політичні процеси. Це насамперед визначається юридичною природою цього інституту.
Кожна держава, як суверенний суб’єкт політико-правового процесу, сама визначає роль і місце президента в державному механізмі, співвідношення його компетенції з парламентами та урядами своїх країн. Розпад СРСР став чинником появи на пострадянському просторі інституту президентства.
Становлення інституту президентства в Україні пов’язане з історією Української державності. В політико-правовій думці ідея президентства в Україні мала декілька етапів свого розвитку. Перший етап – до 1917 р., другий – 1917–1920 рр., третій – радянський, четвертий – період становлення України як суверенної незалежної держави, п’ятий – сучасний період – спроби перейти від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Але ж реально ідея президентства в Україні була втілена тільки на етапі становлення України як суверенної незалежної держави, при введенні в 1991 р. в Конституцію УРСР інституту Президента, в результаті чого в Основний Закон була включена глава 12-1 “Президент України ”. При цьому Президент України наділявся досить значними повноваженнями. Введення в державну систему України в 1991 р. посади Президента було з одного боку відображенням історичних традицій державотворення в Україні, а з іншого – врахування міжнародного досвіду функціонування президента як одноособового глави держави з республіканською формою правління. При цьому, безсумнівно, брався за зразок саме історичний досвід становлення інституту президентства у Франції. А форма державного правління визначалася під впливом французької моделі.
Для суспільно-політичної думки досить складним був період щодо визначення оптимальної моделі президентства в період розробки і прийняття нової Конституції України, що зумовлювалося особливістю співвідношення повноважень Президента з іншими структурами державного механізму і в цілому, роллю президента в даному механізмі. Особливу роль у становленні президентсько-парламентської республіки відіграв Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України, який суттєво посилив повноваження Президента України. Після висловленої Президентом України 24 вересня 2002 р. ідеї, що Україна повинна йти від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської, настав новий етап обговорення в наукові літературі, в політичній еліті й у суспільстві в цілому ролі і місця Президента України в державному механізмі та в політичній системі. Ця ідея неоднозначно сприймається політичними силами України, науковцями. Проте вже прийняти Закон України “Про внесення змін до Конституції України ”, який заклав підвалини переходу України до парламентсько-президентської республіки.
Аналізуючи норми української Конституції можна стверджувати, що за своєю політичною сутністю, інститут Президента становить єдину та в певному сенсі “нейтральну ” владу, а у відношенні до інших інститутів виділяється як релятивно приматний, і, за певних умов, домінантний. Проте це не означає, що Президент “всевладний ”. Стрижень політичної системи України складають Парламент, Президент і Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром, який посідає своє власне інституційне місце між Президентом і Верховною Радою. Конституція встановлює між ними надійно виважений баланс. Незважаючи на інституційну приматність та, можливо, похідну від неї домінантність Президента, реалізація президентських міжвладних повноважень у вирішальній мірі залежить як від самого Президента, так і від добровільної або вимушеної готовності до кооперативного співробітництва (і компромісів) усіх владних інститутів.
Компетенція, яка характеризує конституційно-правовий статус президента України, змінюється під впливом чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру.
Впровадження в демократично-правову практику України принципу поділу влад, його закріплення на конституційному рівні суттєво впливає на взаємодію глав держав з парламентами та урядами. Причому, взаємовідносини глави держави з виконавчою владою у досліджуваних державах найбільш тісні. Навіть враховуючи те, що практично він не входить до жодної з трьох гілок влади, юридична наука і практика визначають президента главою виконавчої влади, тому що ніхто з посадових осіб не може мати функції та владні повноваження без влади. При цьому, особливістю організації і функціонування державного механізму в умовах змішаної республіканської форми правління являється дуалізм виконавчої влади. Такий дуалізм встановлений і у Конституції України.
Проте не слід залишати поза увагою і взаємовідносини президента із органами законодавчої влади. Так, інститут президентства в Україні, повноваження як глави держави в першу чергу тісно взаємопов'язані із законотворенням. Слід виділити повноваження президента у цій сфері, які є елементами механізму взаємодії президента та законодавчої влади: 1) право законодавчої ініціативи; 2) право видавати укази; 3) право підписувати закони; 4) право вето чи право повернення законопроекту на повторний розгляд. Президент України має право законодавчої ініціативи, яке прямо закріплено у конституційних нормах. Наведені аргументи дають право стверджувати, що Конституція України надає можливість президенту “творити право ”, а з огляду на прогалини в законодавстві, що існують у правовій дійсності держави, - це дуже суттєве право.
Список використаних джерел
Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст. 141.
Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). - 1990. - № 31. - Ст. 429.
Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик // Свод законов СССР, 1990. - Т. 3. - С. 14.
Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). - 1991. - № 33. - Ст. 445.
Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 липня 1991 року № 1295-XII «Про Президента Української РСР» // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). - 1991. - № 33. - Ст. 446.
Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік № 1360-I від 14 травня 1990 року (vd900314 vn1360-I) «Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР» [Електронний ресурс] // Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v1360400-90
Бєлов Д. М. Конституційно-правове регулювання інституту президента в Україні та Франції [Текст] / Д. М. Бєлов, Ю. М. Бисага. - Ужгород : Ліра, 2007. - 216 с.
Бисага Ю. М. Вибори президента: український та зарубіжний досвід [Текст] : Навч. посіб. / Ю. М. Бисага [и др.] ; Ужгородський національний ун-т. Юридичний факультет. Кафедра конституційного права та порівняльного правознавства. - Ужгород : Ліра, 2003. - 60 с.
Бурчак Ф.Г. Президент України. - К.: Ін. Юре, 1997. - 24 с. - (Б-ка «Нова Конституція України»)
Бурчак Ф. Конституционный статус Президента Украины // Правова держава. – 1997. – Вип. 8. – С. 25.
Висновок щодо дотримання вимог конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України 1996 року шляхом ухвалення Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-TV та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції України 1996 року і європейським стандартам, ухвалений на третьому пленарному засіданні Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права 27 грудня 2005 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/6933#_ftn48. - Заголовок з екрана.
Гарчева Л.П. Конституционное право Украины. Часть II. – Симферополь, 1999. – С. 73.
Довбня А. Законодавче утвердження інституту президентства в Україні // Бюлетень законодавства и юридичної практики України. – 1999. № 8. – С.25-32.
Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя Древней Руси / М. Дьяконов. - СПб: Право, 1912. - С. 138-139
Історія держави і права України // За ред. професора В.Г. Гончаренко. – К., 1996. – С. 190.
Колодій А. У питаннях конституціоналізму я великий консерватор / А. Колодій // [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dialogs.org.ua/dialog.php?id-=54&op_id=915#915. - Заголовок з екрана.
Конституция Австрийской Республики. Федеральный конституционный Закон от 10 ноября 1920 год / / Конституции государств европейского Союза. - М.: Издадельская группаИНФРА -М-Норма. 1997. - С. 11-92.
Кононенко Н.В. Інститут президентства в Україні: політологічний аналіз.: Автореф. дис... канд.. політ. наук: 23.00.02/ Інститут політ. і етнонац. досл. - К., 1998. - 17 с.
Конституція України і реформа 2004 р.: ретроспектива проблеми // Юридична газета. - 2007 - № 1 (85) // [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.yur-gazeta.com/article/913/. - Заголовок з екрана.
Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) [Електронний ресурс] // Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0002300-18
Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917 – 1920: Навч. посібник. – К., 1997. – 208 с.
Кривенко Л.Т. Проблеми виборів президента в контексті джерел парламентської і президентської влади. С. 124-132.
Кудряченко А. Институт Президентства на Украине: реалии конституционно-правового статуса // Государство и право. – 1998. – № 3. – С. 102.
Кузьменко Б. Політологічний і кримінологічний аналіз корупції, тіньової економіки і організованої злочинності у пострадянській Україні // Право України. – 1998. – № 6. – С. 103-105.Плахотнюк Н. Г. Інститут президентства в Україні: становлення та розвиток : монографія / H. Г. Плахотнюк, В. I. Мельниченко ; НАДУ при Президентові України. - К. : Видавн. дім «Максімус», 2004. - С. 26.
Музиченко П. Історія держави і права України: Навч. посібник. – К.,1999. – 662 с.
Нижник Н.Р. Проблеми президентської влади в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 8. – С. 3 –24.
Процик І. Суспільно-політичні передумови запровадження інституту президентства в Україні на початку 90 рр. XX ст. [Електронний ресурс] / Ігор Процик // Заголовок з екрана. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NZT-NPU/Ist/2009_2/materialy/2009_2/Protsyk.pdf
Рубан В.В., Серегина Н.С. Политические партии и движения в Украине: Проблемы становления и тенденции развития. – Харьков, 1996. – 59 с.
Серьогина С.Г. Компетенція Президента України: теоретико-правові засади. Автореф. дис. канд.. юр. наук: 12.00.02/ Національна юридична академія України. - Харків, 1998. - 17 с.
Семененко В.И., Радченко Л.А. История Украины с древнейших времен до наших дней. – Харьков, 1999. – С. 444.
Серегина С. Что может Президент // Бизнес-информ. – 1997. – № 1. – С. 15-19.
Слюсаренко А. Г. Історія української конституції / А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. - К. : Т-во «Знання» України, 1993. - С. 1-10.
Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева. - М.: Сов. Энцикл., 1984. - 415 с.
Тодоров И.Я., Субботин В.Н. История государства и права Украины. – Донецк, 1998. – С. 43.
Юридический словарь. - М.: Юриздат, 1953. - 430с.
Юридична енциклопедія: в 6-ти томах [Текст] / Гол. редкол. Ю.С. Шемшученко. - К.: «Укр. енцикл.», 2003.-Т. 5.- 736 с.
Хрестоматія з історії держави і права України. – Т.2. Лютий 1917-1996. – К., 1997. – 800 с.
Шатіло В. А. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В. А. Шатіло. - К., 2005.
Шевченко В.Ф. Українська Центральна Рада та відновлення державності нашого народу // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – Вип. 2. – С. 30.
Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. – К., 1999. – 480 с.
|