1. Державна політика щодо використання та охорони земель 37 Тема Нормативно-правові акти, що регулюють земельні відносини в Україні 45


Скачати 2.45 Mb.
Назва 1. Державна політика щодо використання та охорони земель 37 Тема Нормативно-правові акти, що регулюють земельні відносини в Україні 45
Сторінка 9/18
Дата 30.03.2013
Розмір 2.45 Mb.
Тип Конспект
bibl.com.ua > Право > Конспект
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Тема 3. Організаційно-методичні засади взаємодії з контролюючими та правоохоронними органами з питань державного контролю за використанням та охороною земель



Розгляд питання взаємодії з контролюючими та правоохоронними органами з питань державного контролю за використанням та охороною земель розглянемо з урахуванням всієї специфіки та структури органів державного управління України у галузі земельних відносин, що базується на принципах поділу державної влади на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. В кожній з цих гілок сформована специфічна система органів влади. Її структура визначається специфікою функцій, що виконують ці органи.

Органи управління і контролю у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов’язаний механізм, що має спільну мету – дотримання законності та правопорядку у сфері земельних відносин.

Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і разом з тим вирішують інші завдання, віднесені до їхньої компетенції, – розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони тощо. На відміну від них, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їхньої діяльності.

До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади

Органами управління спеціальної компетенції у даній сфері відповідно до ст. 188 ЗК України, ст. 5 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” та ст. 19 ЗК України „Про охорону земель” є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України по земельних ресурсах та Міністерство аграрної політики України.

Верховна Рада України

Єдиним органом законодавчої влади України є Верховна Рада України. Вона є колективним представником народу і виразником його волі. Складається Верховна Рада України із 450 народних депутатів, які обираються строком на п’ять років. Крім законодавства вона також бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, здійснює парламентський контроль.

Правовий статус та функції Верховної Ради України визначаються Конституцією України. Відповідно до статті 88 чинної Конституції України і Регламенту Верховної Ради України загальнопарламенськими інститутами загальної компетенції є:

  • Голова Верховної Ради України;

  • Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України;

  • Апарат Верховної Ради України.

Основними галузевими органами Верховної Ради є її комітети, які здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень ВРУ (ст. 89 Конституції). Серед двох десятків Комітетів Верховної Ради, перелік яких визначається кожної каденції, Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин визначено ЗК України. Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 84 ЗК України він здійснює повноваження власника щодо земель державної власності згідно з законом у межах і порядку, визначених Кодексом; за погодженням з Верховною Радою України має повноваження на продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним державам та іноземним юридичним особам (п. 1 ст. 129 ЗК України); уповноважений надавати у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності юридичним особам у випадках, визначених ст. 149 і 150 ЗК України (п. 7 ст. 122); має право приймати рішення щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, для суспільних та інших потреб (п. 2 ст. 149); визначає порядок встановлення та зміни цільового призначення земель (ч. 3 ст. 20 ЗК); надає дозвіл на проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних природних парків, дендрологічних і ботанічних садів, археологічних пам’яток (п. 3 ст. 97); затверджує методику грошової та експертної оцінки землі (п. 8 ст. 128); здійснює інші повноваження.
Органи виконавчої влади

Органи виконавчої влади України поділяються на три типи:

  • вищий – Кабінет Міністрів України;

  • центральні: міністерства, державні комітети та інші відомства;

  • місцеві: обласні і районні державні адміністрації, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, адміністрація державних підприємств, установ та інших організацій.

Кабінет Міністрів України є центральним колегіальним органом державної виконавчої влади, вищим органом у системі органів виконавчої влади (Ст. 113 Конституції України). До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри та апарат Кабінету Міністрів України.

До компетенції Кабінету Міністрів України відноситься:

  • забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики, виконання Конституції України і Законів України, актів Президента України;

  • вживання заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

  • проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

  • здійснення державної політики в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров’я та інші функції;

  • розробка та здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

  • здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону, забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

  • розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого бюджету, звіт Верховній Раді про його виконання;

  • заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

  • здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

  • спрямування та координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади;

  • інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Кабмін у своїй діяльностікерується Конституцією і законами України, актами Президента України. Кабінет мін. України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховінй Раді України. Кабінет Міністрів видає у межах своїх повноважень постанови і розпорядження, які є обов’язковими для виконання на всій території України.

Виконавча влада має найрозвиненішу серед інших гілок державної влади України систему територіальних органів. Територіальній організації виконавчої влади присвячені дві статті Розділу VI Конституції України (Ст.118, 119). Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу на територіях (в областях та районах) здійснюють місцеві державні адміністрації. Але місцеві державні адміністрації не є єдиними представниками державної влади на місцях та не керують всіма територіальними органами виконавчої влади. Законодавство України передбачає існування інших територіальних органів влади. Вони є місцевими представництвами центральних органів виконавчої влади та підпорядковуються тільки відповідним міністерствам чи іншим центральним органам виконавчої влади. Ці органи влади виконують функції занадто специфічні, щоб підпорядкувати їх територіальним органам влади загального характеру, якими є місцеві державні адміністрації. Правовий статус, структуру та порядок діяльності територіальних органів виконавчої влади визначені в окремих Законах України.
Судова влада

Судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України, спеціалізованими судами та судами загальної юрисдикції.

Систему судів загальної юрисдикції становлять:

  1. Місцеві загальні суди (суди загальної юрисдикції): районні, районні у містах, міські, міськрайонні та міжрайонні суди.

  2. Апеляційні суди (обласні апеляційні суди, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Верховний суд Автономної Республіки Крим).

  3. Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Верховний Суд України.

Система спеціалізованих судів України має своїм базовим рівнем регіональний (крім спеціалізованих військових судів гарнізонів – система військових судів відповідає структурі Збройних силу України). На цьому адміністративному рівні перебувають місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя), місцеві адміністративні суди (утворюються в округах відповідно до Указу Президента), військові Апеляційні суди оперативних напрямків та Апеляційний суд Військово-Морських сил України.

На центральному рівні знаходяться вищі спеціалізовані суди: Вищий господарський суд України, Вищій адміністративний суд України та інші вищі спеціалізовані суди, утворені згідно із законом. Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Наочно система органів судової влади представлена в Табл.1.

Таблиця 1

Система судів України


Адміністративний рівень

Загальна юрисдикція

Спеціалізовані суди

Місцевий

Районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди

Військові суди гарнізонів

Регіональний

Апеляційні суди регіонів (обласні апеляційні суди, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Верховний суд Автономної Республіки Крим) та Апеляційний суд Військово-Морських сил України

Місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя), місцеві адміністративні суди (утворюються в округах відповідно до Указу Президента), спеціалізовані військові суди оперативних напрямків

Центральний

Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Верховний Суд України

Вищий господарський суд України, Вищій адміністративний суд України та інші вищі спеціалізовані суди, утворені згідно із законом


Прокуратура України

Контрольно-наглядовими органами в Україні є прокуратура (Генеральна прокуратура України та її органи на місцях - обласні, районні, міські прокуратури) й різні інспекції.

Прокуратура України структурно не входить до складу якоїсь із гілок державної влади та становить єдину систему, яку очолює Генеральний прокурор України (Конституція України, Розділ VII). Тут нижчестоящі прокурори підпорядковані вищестоящім (Ст. 6 Закону України “Про прокуратуру”). Територіальна організація прокуратури відповідає адміністративно-територіальному устрою України та складається з регіональних та прирівняних до них прокуратур (прокуратури Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя), міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратур, а також військових прокуратур. Військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил України прирівняні до обласних прокуратур, а військові прокуратури гарнізонів – до міських (Ст. 13 Закону України “Про прокуратуру”). У регіональних та прирівняних до них прокуратурах, як і в Генеральній прокуратурі України, утворюються колегії – дорадчі органи, які розглядають найбільш важливі питання. Колегії очолюються відповідним прокурором, а їх персональний склад затверджується Генеральним прокурором України (Ст. 16 Закону “Про прокуратуру”).

Повноваження органів прокуратури в галузі здійснення нагляду за дотриманням законодавства про охорону земель закріплені в Конституції України, Законі України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року, та конкретизовані Наказом Генерального прокурора України № 2 від 2 жовтня 1998 року “Про організацію роботи органів прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод громадян та захисту інтересів держави”, і наказом Генерального прокурора України № 1 від 1 вересня 1999 року “Про подальше удосконалення організації та посилення прокурорського нагляду за додержанням природоохоронного законодавства”.

Згідно зазначених правових актів, організація прокурорського нагляду за використанням та охороною земель включає збирання й оброблення інформації про порушення земельного законодавства, планування наглядних заходів, взаємодію з іншими суб’єктами забезпечення екологічної законності, гласність цієї діяльності. Як джерела інформації про порушення законодавства про охорону земель використовуються матеріали: 1) місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування про використання на підвідомчій території земельних ресурсів, надання у власність та користування земель; 2) органів позавідомчого контролю (відділу земельних ресурсів, державної екологічної інспекції, санітарно-епідеміологічної служби та ін.), про нераціональне землекористування, невикористання заходів по охороні земельних об’єктів від забруднення, засмічення; 3) органів, які здійснюють державний моніторинг за охороною навколишнього природного середовища та окремих земельних об’єктів; 4) органів державної статистики. Відповідно до ст. 12 закону України “Про державну статистику” органи державної статистики зобов’язані аналізувати стан охорони навколишнього природного середовища, виконання природоохоронних заходів та інші процеси у цій сфері. Крім того, прокурор повинен використовувати сигнали засобів масової інформації, громадських екологічних організацій, скарги громадян; повідомлення господарських судів про розглянуті справи, пов’язані з відшкодуванням збитків, завданих порушенням земельного законодавства.

Суб’єктами взаємодії прокуратури у боротьбі з порушенням земельного законодавства виступають органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, земельного контролю і окремі громадяни. Окремі вчені ставлять питання про доцільність забезпечення “взаємодії” органів прокурорського нагляду і органів земельного контролю, “координації” їх діяльності. Проте ряд представників прокуратури, наприклад, М.Руденко, така взаємодія призводить до невиправданої підміни прокуратурою контролюючих органів.При цьому втрачається статус “вищості” нагляду прокуратури. З цією думкою можна погодитись. Адже при зазначеній взаємодії органів прокуратури та органів земельного контролю створюється ситуація, при якій піднаглядна установа бере участь на рівних у прокурорській перевірці, а потім вона ж усуває на вимогу прокурора спільно виявлені недоліки. Певна нелогічність такої ситуації є, на наш погляд, очевидною. Адже завдання прокуратури полягає саме в тому, щоб не підмінювати вказані органи, а підвищувати їх активність у виявленні та усуненні порушень земельного законодавства до її втручання. Таким чином, через органи державного контролю в галузі охорони та використання земель прокуратура має забезпечувати додержання законів на підвідомчій території.

Гласність земельного нагляду прокуратури полягає в інформуванні населення в цілому про вжиті заходи, а також у виступах прокурорів у засобах масової інформації. Необхідно мати на увазі, що відповідно до ст.8 Закону України “Про державну таємницю” інформація про стан довкілля, аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян, про стан здоров’я населення тощо не належать до державної таємниці.

Згідно зі ст. 9 Закону України “Про інформацію” всі громадяни та юридичні особи нашої країни мають право на інформацію, у тому числі екологічну.

Право на отримання правдивої інформації про стан навколишнього середовища передбачено в законодавчих актах Австрії, Греції, Італії.В Греції і Португалії діють спеціальні органи що повноваженні розглядати спори які виникають з приводу відмови в надані інформації про стан навколишнього середовища.

Отримавши інформацію про порушення законності в сфері використання та охорони земельних ресурсів, прокурор обирає спосіб її перевірки. Він може проводити перевірку через підлеглих йому працівників прокуратури, а також доручати її проведення органам земельного контролю. Як правило, використовується такий метод виявлення порушень, як вимога про проведення перевірок виконання земельного законодавства органами що здійснюють контроль за використанням та охороною земель.

Аналогічна структура взаємодії можлива і при розгляді питань додержання вимог чинного законодавства Службою безпеки України, іншими правоохоронними органами.

На сьогоднішній день, в сучасних умовах ринкових перетворень у сфері земельних відносин, органами прокуратури приділяється значна увагу питанням стану додержання вимог законодавства при наданні, вилученні земельних ділянок різного цільового призначення.

Так, на виконання розпорядження Президента України від 23 червня 2010 року Генеральною прокуратурою України організовано перевірки стану додержання законодавства у сфері земельних ресурсів у всіх регіонах держави. 

Прокурорські перевірки засвідчили, що порушення у цій сфері мають місце на всіх стадіях земельних правовідносин. Об’єктами протиправних посягань, як правило, є землі природно-заповідного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, сільськогосподарського, рекреаційного призначення та водного фонду. Цьому сприяє невинесення їх меж на місцевості, незавершеність розмежування земель державної і комунальної власності, інвентаризації земель та її грошової оцінки.

За час проведення зазначеної перевірки порушено 521 кримінальну справу, більшу частину з яких направлено до суду, опротестовано понад 6 тис. незаконних актів із земельних питань. За документами прокурорського реагування до відповідальності притягнуто 3 тис. службових осіб, з яких 716 посадовці органів державного контролю, відшкодовано 50 млн. грн. Судами задоволено 2 тис. позовів, предявлених в інтересах держави, за якими реально стягнуто 65 млн. грн. За втручання прокурорів удалося запобігти протиправному відчуженню 26,4 тис. га земель державної і комунальної власності, повернуто 3,1 тис. га землі.
Місцеве самоврядування

Згідно зі ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування – це право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення. Стаття 7 Конституції визнає та гарантує місцеве самоврядування. Таким чином, принцип самоврядування є однією з основ конституційного ладу України.

Органи місцевого самоврядування в Україні не є органами державної влади. Але вони дуже тісно пов’язані з державою функціонально та процесуально.

Згідно з Конституцією України, засади місцевого самоврядування та порядок його здійснення визначаються виключно законами. Основним з них є Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Деякі питання місцевого самоврядування регулюються підзаконними актами: рішеннями Конституційного Суду України постановами Кабінету Міністрів України, та іноді, як виключення, звичаями. Джерелами також правового регулювання є акти місцевого самоврядування: статути територіальних громад, муніципальні договори, регламенти місцевих рад тощо.

Рішення органів місцевого самоврядування є обов’язковими до виконання на території всієї адміністративно-територіальної одиниці. Рішення, що не відповідають чинному законодавству, скасовуються тільки в спосіб, передбачений законами України, із обов’язковим негайним зверненням до суду. Конституція України передбачає виключно судовий порядок захисту прав місцевого самоврядування (ст. 146).

Згідно зі ст. 5 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, система місцевого самоврядування складається з:

  • територіальної громади, це мешканці, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста (які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями), або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (територіальна громада є, таким чином, головним суб’єктом місцевого самоврядування, а добровільний характер об’єдналися в одну громаду гарантується також і ст. 140 Конституції України);

  • сільської, селищної чи міської ради, це представницький орган місцевого самоврядування, виборний орган, що складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення;

  • сільського, селищного чи міського голови, це головна посадова особа територіальної громади, яка очолює виконавчі органи відповідної ради та головує на її засіданнях;

  • виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, це органи, які створюються радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування;

  • районних і обласних рад, це колегіальні виборні органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно району чи області;

  • органів самоорганізації населення, це представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

Основу системи місцевого самоврядування складають ради – колегіальні органи влади, що складаються з депутатів, які обираються населенням. Ради є в кожній адміністративно-територіальній одиниці: обласні, районні, міські, сільські та селищні (разом з Верховною Радою Автономної Республіки Крим та міськими радами Києва і Севастополя). Вони складаються з депутатів, які обираються членами територіальної громади на чотири роки таємним голосуванням на основі загального, рівного, прямого виборчого права.

Статус територіальної громади надано виключно мешканцям населених пунктів. Через це тільки мешканці міст, сіла та селищ України обирають відповідно міських, сільських і селищних голів безпосередньо. Сільський, селищний чи міський голова обирається на чотири роки (абз. 2 ст. 141 Конституції України та п. 2 ст. 12 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”). Крім того, тільки місцеві ради населених пунктів мають свої виконавчі органи. А представницькі органи інших адміністративних рівнів (обласні та районні ради) є лише виразниками спільних інтересів мешканців територіальних громад адміністративно-територіальної одиниці. Жодних виконавчих органів у цих рад законодавством України не передбачено. Проте обласні та районі ради мають у своєму складі апарат – підрозділ із забезпечення діяльності ради та її депутатів. У свою чергу, голови цих рад обираються депутатами між собою на період повноважень ради.

Для попереднього вивчення і підготовки питань, що належать розгляду ради, а також для здійснення контролю за виконанням рішень ради з числа її депутатів формуються комісії, які є органами ради.

Основною формою діяльності ради є сесія – тільки в рамках сесії рада діє як колегіальний представницький орган. У цей час відбуваються пленарні засідання ради та засідання постійних комісій, що проводяться з метою реалізації повноважень ради, шляхом розгляду питань порядку денного і прийняття рішень.

Враховуючи сучасні норми законодавства, в своєму роді органи місцевого самоврядування також є контролюючими у частині єфективного використання земельних ресурсів. На сьогодні найпоширенішими їх функції є у частині збирання попередньої інформації про потенційних порушників земельного законодавства, визначення та інформування інспекційного підрозділу про об'єкти перевірок, які викликають занепокоєння в плані єфєективного або законного використання земельних ділянок різного цільового призначення, а також у частині організації громадського контролю, при наявності прийнятих на місцевому рівні положень про зазначену діяльність.

Стосовно повноважень органів місцевого самоврядування при прийнятті рішень у галузі земельних відносин слід звернути увагу, що саме з боку місцевих рад допускаються суттєві порушення норм земельного законодавства.

Так, на території Львівської області, органами прокуратури проведено перевірки додержання органами місцевого самоврядування, якими встановлено грубі порушення вимог чинного законодавства.

З’ясовано, що органами влади та місцевого самоврядування допускаються  порушення законодавства при прийнятті рішень про передачу земельних ділянок у власність; про надання земельних ділянок в оренду та постійне користування; щодо зміни цільового призначення земель; при вилученні земельних ділянок, наданих у постійне користування тощо.

Зокрема, встановлено, що на підставі рішень органів місцевого самоврядування громадянам у власність безоплатно передаються земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства без зазначення площі та місцезнаходження таких земельних ділянок; в окремих випадках рішення про приватизацію приймаються без розроблених технічних матеріалів /проектів відведення/, чим порушено вимоги ст.ст.118, 121 Земельного кодексу України.

На незаконні рішення прокурорами принесено понад 500 протестів. Більшість їх задоволено.

Поряд з цим, виявлено факти підроблення рішень органів місцевого самоврядування при наданні земель. Лише протягом 2010 року такі факти виявлено на території Дрогобицького, Золочівського, Жовківського, Мостиського, Сколівського, Пустомитівського та Яворівського районів, за наслідками яких порушено 17 кримінальних справ, складено 4 протоколи про вчинення правопорушень, передбачених Законом України «Про боротьбу з корупцією».

Під час перевірок виявлено факти незаконного вилучення, надання та зміни цільового призначення земель природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення. Так, внаслідок незаконних дій службових осіб Підгородецької сільської ради, після зміни цільового призначення, земельну ділянку в межах охоронної зони Державного історико – архітектурного заповідника «Тустань» передано громадянину для будівництва та обслуговування житлового будинку, внаслідок чого державі завдано збитків на суму близько 5 млн. грн. За цим фактом прокурором Сколівського району порушено кримінальну справу.  

Сакською міжрайонною прокуратурою (АР Крим) 30.06.2010 порушена кримінальна справа за ч.2 ст.364 КК України стосовно посадових осіб Сакської райдержадміністрації за фактом незаконного продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 39 га військовому радгоспу „Євпаторійський” без дозволу на її вилучення за заниженою вартістю, та проведення земельних торгів. Земельну ділянку повернуто.

Прокурором Чорноморського району 15.07.2010 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 364 КК України стосовно посадових осіб Чорноморської райдержадміністрації і Окунівської сільради, якими за договором про співпрацю передано ПП «Ніка-7» у прибережній смузі Чорного моря 30 га в урочищі Беляус для рекреаційних потреб (розташування елінгів, споруд для відпочинку, автокемпінгу тощо). За обліковими даними, вказана ділянка віднесена до сільськогосподарського призначення. Нецільовим використанням землі завдано збитків у розмірі 1,8 млн. грн.

Аналогічні приклади порушень органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства мають місце по всім регіонам України.

Одним з найважливіших органів міжгалузевого управління у сфері охорони і раціонального використання земель є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, державні управління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві і Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства, які здійснюють державне управління земельним фондом у комплексі з усіма іншими природними ресурсами (водами, надрами, лісами, атмосферним повітрям, флорою і фауною).

Відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 29 травня 2000 року, це Міністерство здійснює державний контроль за додержанням норм і правил у сфері використання та охорони природних ресурсів, у тому числі землі.

Мінприроди України має право обстежувати підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, включаючи військові та оборонні об’єкти, об’єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевірки додержання вимог щодо охорони земель.

Серед повноважень Мінприроди України, як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин, відповідно до ст. 14 ЗК України, ст. 17 Закону України „Про охорону земель” ст. 7 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” визначено наступні :

  • участь у розробці та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;

  • участь у здійсненні природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

  • організація моніторингу земель;

  • здійснення державної екологічної експертизи землекористування;

  • подання позовів про відшкодування шкоди і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону земель та вирішення інших питань відповідно до закону.

  • здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель в частині додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва споруд та деякі інші.

Інспекційним органом, що здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель в системі Мінприроди України, є Державна екологічна інспекція та її територіальні органи, яка згідно Положення про Державну екологічну інспекцію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. №1520 є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується.

Завданнями Держекоінспекції, відповідно до Положення про неї, є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів. Держекоінспекція, відповідно до покладених на неї завдань, організовує та здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону довкілля, раціонального використання природних, і в першу чергу – земельних, ресурсів центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами; консервацією деградованих і малопродуктивних угідь; проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин та у разі виникнення аварій та ін.

Органом спеціальної компетенції у сфері земельних відносин є Державний комітет України по земельних ресурсах.

Відповідно до ст. 15 ЗК України, ст. 16 закону України „Про охорону земель” та ст. 6 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” органи Держкомзему здійснюють державний контроль за:

  • раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі та землекористувачами відповідно до умов їх надання;

  • повернення самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання;

  • виконання комплексу заходів необхідних для захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур’янами, чагарниками та дрібноліссям;

  • виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов’язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель;

  • додержання встановленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Держкомзему підпорядковується Держземінспекція яка, відповідно до Положення про неї, є урядовим органом державного управління, що діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується. Відповідно до покладених на неї завдань, вона здійснює державний контроль за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами вимог земельного законодавства; використання земельних ділянок до їх цільового призначення; виконанням комплексу заходів щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії, їх псування, забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, недопущення заростання бур’янами та ін. Крім того, Держземінспекція видає спеціальні дозволи на перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок, вживає заходів щодо усунення порушень земельного законодавства, надає методичну допомогу і рекомендації органам виконавчої влади, власникам землі, землекористувачам з питань використання і охорони земель та ін.

При розгляді питання взаємодії інспекційних підрозділів з іншими контролюючими службами слід пам'ятати, що будь-які дії державних інспекторів повинні не виходити за рамки повноважень визначених Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", а саме:

- безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

- давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

-складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

- у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до міліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення;

- викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з порушенням земельного законодавства України;

- передавати до органів прокуратури, органів дізнання та досудового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину;

- проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;

- звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, який проводить моніторинг родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, відповідно до ст. 5 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” та ст. 19 Закону України “Про охорону земель” є Міністерство аграрної політики та продовольства України. Повноваженнями цього органу є наступні:

  • організація розроблення та реалізація загальнодержавних і регіональних програм відтворення родючості ґрунтів;

  • участь у формуванні та реалізації державної політики з використання та охорони земель сільськогосподарського призначення;

  • організація розробки в установленому законом порядку стандартів, норм і правил з охорони та підвищення родючості ґрунтів;

  • проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення та деякі інші;

Моніторинг ґрунтів у системі Мінагрополітики проводить Державна служба охорони родючості ґрунтів „Центрдержродючість” та її територіальні органи.

Завдання цієї служби полягають у розробленні пропозицій та здійсненні єдиної науково-технічної політики у сфері охорони родючості ґрунтів; раціонального використання та екологічної безпеки земель сільськогосподарського призначення; науково-методичного та організаційного забезпечення проведення державного моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, заходів щодо збереження, відтворення, охорони родючості ґрунтів, а також визначення якості та безпечності рослинницької продукції, кормів та сировини; участі у розробці та здійсненні контролю за використанням державних, міждержавних, регіональних цільових програм з моніторингу, збереження, відтворення та охорони родючості ґрунтів, агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Директор „Центрдержродючість” одночасно за посадою є головним державним інспектором з моніторингу та підвищення родючості ґрунтів України, а його заступники – заступниками головного державного інспектора з моніторингу та підвищення родючості ґрунтів України, начальники відділів, головні, провідні спеціалісти – державними інспекторами з моніторингу та підвищення родючості ґрунтів України.

Також певні контрольні повноваження у сфері земельних ресурсів мають органи інших міністерств, зокрема органи державного санітарного нагляду Міністерства охорони здоров’я України (у частині додержання санітарного законодавства при використанні земельних ділянок, встановлення і забезпечення правового режиму санітарно-захисних, оздоровчих, рекреаційних зон тощо); органи Держбуду (у частині контролю за забудовою територій міст та інших населених пунктів, надання земельних ділянок у містах, додержання містобудівних правил і норм тощо); органи Держлісагентства (у частині контролю за охороною і використанням земель лісового фонду); органи Державного агентства водного господарства України (у частині контролю якості зрошуваних і осушуваних земель) та деякі інші.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Схожі:

РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ
Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України...
Нормативно-правові акти, що регулюють державну молодіжну політику України
Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року №2859-XII (зі змінами)
ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО АУДИТОРСЬКА ФІРМА
Україні, зокрема, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національні Положення (стандарти) бухгалтерського...
ІНСТРУКЦІЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ при роботі на ЕОМ Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення...
ЗВІТ незалежної аудиторської фірми ТОВ «АФ «ВІТА ПОШТОВА» щодо фінансової...
Примітки до річної фінансової звітності за 2012 рік. Концептуальною основою для підготовки фінансової звітності Підприємства є Національні...
Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових...
У назві та тексті постанови слова "органи державної виконавчої влади" та "нормативні акти" в усіх відмінках замінено відповідно словами...
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН (типовий) проведення занять зі службової підготовки...
Законодавчі та нормативно-правові акти щодо управління підрозділами з реагування на надзвичайні ситуації
Цивільне право України
Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних організацій. При...
Тема: Законодавче та нормативне забезпечення охорони праці в Україні
Мета роботи: ознайомлення з основними документами нормативно- правової бази з охорони праці в Україні
ЕЛЕМЕНТАРНИЙ КУРС М І ГРАЦ І ЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Законодавчі та інші нормативно-правові акти подано станом на 1 вересня 2003 року
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка