СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ
Агроекологія – підрозділ прикладної екології, що вивчає функціонування агроекосистеми.
Агроекосистема – сукупність біогенних та абіогенних компонентів на ділянці суходолу або акваторії, яка знаходиться в сільськогосподарському використанні.
Агроландшафт – ландшафт, основу якого становлять сільськогосподарські угіддя та лісові насадження, зокрема лісосмуги та інші захисні насадження.
Агролісотехнічна меліорація земель – передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень.
Агротехнічна меліорація земель – передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.
Агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення – обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівні їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.
Агрохімічне обстеження ґрунтів – обов'язкове суцільне обстеження сільськогосподарських угідь з метою державного контролю за зміною показників родючості і забруднення ґрунтів.
Агрохімічний паспорт земельної ділянки (поля) – документ, що містить дані щодо агрохімічної характеристики ґрунтів і стану їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.
Аерація – природне або штучне надходження повітря у будь-яке середовище (воду, грунти і т. п.) з метою збільшення в ньому вмісту кисню. Аерація ґрунтів залежить від їх механічного складу та структури.
Антропогенне забруднення – забруднення, пов'язане з діяльністю людини.
Антропогенні фактори – різноманітні форми людської діяльності, які змінють біотичні та абіотичні елементи природи.
Ареал – зона поширення: 1) систематичної групи живих організмів (виду, роду і т.д.); 2) певного типу угруповань; 3) подібних умов; 4) подібних об'єктів (населених міст і т.д.).
Ареал проблемний – зона поширення проблемної ситуації. Звичайно розрізняють Ареал проблемний з 3 – 5 градаціями гостроти екологічних і соціально-економічних проблем, що в ньому виникли. Гострота проблеми визначається в балах чи інших натуральних показниках (концентрація забрудника, ступінь деградації природного комплексу тощо).
Аридизація суші – комплекс процесів зменшення вологи великих територій і викликане цим скорочення біологічної продуктивності екологічних систем.
Аридні умови – посушливі умови.
Берегоукріплювальна споруда – гідротехнічна споруда для захисту берега від розмивання і обвалів.
Біологічне (біотичне) різноманіття – сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах території України, її територіальних та внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. Біологічне різноманіття складається з видового, популяційного, ценотичного, генетичного різноманіття. Людина є невід'ємним елементом біологічного різноманіття і поза ним існувати не може.
Біосферні заповідники – є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Болото - надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом.
Бонітування ґрунтів – порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються водами ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.
Ботанічні сади – природоохоронні установи, оголошені з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.
Бур'яни – небажана рослинність в угіддях, посівах, насадженнях культурних рослин, яка конкурує з ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників та хвороб.
Буферна зона – місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає їх від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.
Буферність ґрунту – здатність ґрунту протистояти зміні його властивостей під дією різних чинників.
Вбиральна здатність ґрунту – здатність ґрунту вбирати та утримувати тверді рідкі та газоподібні речовини.
Викид граничнодопустимий (ГДВ), викид гігієнічно допустимий – об'єм (кількість) шкідливої речовини, що потрапляє в навколишнє середовище за одиницю часу, перевищення якого спричинює виникнення негативних наслідків у довкіллі або загрожує здоров'ю людини.
Викид економічно допустимий – кількість забруднювальних речовин, при якій шкода від забруднення середовища менша або хоча б дорівнює витратам на запобігання забрудненню. В протилежному випадку спостерігається невиправдана економічна втрата від забруднення середовища.
Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи – документ установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об'єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров'я і життя людини, затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем і є обов'язковим для виконання власником об'єкта експертизи.
Відновлення земель – повернення землям колишньої якості і властивостей родючості, які були порушені минулою діяльністю людини або природними катастрофами.
Відновлення природних ресурсів – самовідновлення природних об'єктів і живих організмів, які входять до складу біосфери. Забезпечується цілісністю та ефективним функціонуванням екологічної систем планети. Відновлення природних ресурсів відбувається успішно за умов, коли масштаби і швидкість використання ресурсів не перевищують їхньої здатності до відтворення. Відновлення природних ресурсів здійснюється також за допомогою комплексу заходів і цілеспрямованої господарської діяльності після періоду повного або часткового їх виснаження внаслідок діяльності людини (реінтродукція рослин, відновлення лісів, реакліматизація тварин тощо).
Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення .
Водоохоронна зона – територія з особливим режимом використання земель для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, замулення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливання стоку вздовж річок, на територіях уздовж морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.
Гербіцид – речовина, що використовується для вибіркового або суцільного знищення рослин.
Гігроскопічність – здатність деяких речовин поглинати рідини і гази.
Гіпсування ґрунту – спосіб меліорації солонців і солонцевих ґрунтів, який полягає у внесенні гіпсу чи матеріалів, в яких він міститься. При гіпсуванні відбувається реакція витіснення натрію, який зумовлює несприятливі фізичні і хімічні властивості таких ґрунтів і заміна його на катіон кальцію.
Гірничовирівнювальні роботи – роботи з метою вирівнювання поверхні порушених земель, вирівнювання відкосів, відвалів і виїмок.
Гірничопромисловий ландшафт – технологічний ландшафт, структура і формування якого зумовлені гірничовидобувною і гірничопереробною промисловостями.
Горизонт ґрунтів (генетичний) – розташований паралельно поверхні відносно однорідний шар ґрунту, який відокремився в процесі утворення ґрунту. Відрізняється забарвленням, структурою, будовою і складом, характером новоутворень та іншими ознаками.
Горизонт гумусовий – горизонт ґрунту у верхній частині ґрунтового профілю, де відбувається нагромадження гумусу. Найбільш родючий горизонт ґрунтів.
Гранично допустима кількість (концентрація) (ГДК) хімічної речовини, яка забруднює ґрунт та ін. середовище – максимальний вміст забруднювальної хімічної речовини, який не чинить прямого або побічного негативного впливу (включаючи віддалені наслідки) на навколишнє середовище і здоров'я людини, а також не спричинює нагромадження токсичних елементів у сільськогосподарських культурах. Величини ГДК змінюються залежно від конкретного грунтово-геохімічного стану. При встановленні ГДК речовини в повітрі робочої зони або в повітряному басейні населених місць орієнтуються на токсикологічний показник шкідливості або рефлекторну реакцію організму
Гранично допустима концентрація забруднюючих речовин – максимально допустима кількість забруднюючих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків для їх родючості, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та здоров'я людини;
Гранично допустиме навантаження на ландшафт – навантаження, перевищення якого руйнує структуру ландшафту і порушує його функції.
Гумус – органічна складова частина ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рослинних і тваринних решток та формує його родючість.
Гумусовий стан ґрунту – найважливіша характеристика цілинних і антропогенних ґрунтів, яка показує збагаченість ґрунтової біоти енергією та елементами живлення, що впливають на особливості ґрунтової структури, кислотно-основний і окислювально-відновний режими. З гумусовим станом ґрунту безпосередньо пов'язана стійкість ґрунту до ерозії і дефляції, допустимі рівні вмісту хім. отруйних речовин в ґрунтах, вплив ґрунту на тепловий режим і газовий склад атмосфери. Для характеристики гумусового стану ґрунту. використовуються різні системи показників, одна з таких систем, розроблена для широкого зонального ряду ґрунтів.
Гумусовий шар ґрунту – верхні генетичні акумулятивні горизонти різних типів ґрунтів (горизонт А і частково перехідний горизонт В, з вмістом гумусу більше 1%). Підлягає селективному зняттю на землях, які відводяться для видобування корисних копалин. Наноситься на сплановані відвали порід чи на малопродуктивні угіддя.
Ґрунт – самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні земної кори внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних, і антропогенних чинників, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, головною з яких є родючість.
Ґрунтова маса — знятий родючий шар ґрунту.
Ґрунтове обстеження — визначення генетичної будови та властивостей ґрунтів, структури ґрунтового покриву;
Ґрунтові води – вода, яка знаходиться в ґрунтовому покриві літосфери.
Ґрунтопокривні рослини – група низькорослих трав'янистих і чагарникових рослин, які володіють вегетативною рухливістю, здатних до активного захоплення нової площі і утримання її за собою.
Ґрунтоутворення – процес взаємодії живих організмів та неживої (материнської) породи.
Деградація ґрунтів — погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.
Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів.
Деградовані землі – земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслі-док землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.
Дезактивація – знищення чи послаблення радіоактивного забруднення.
Державна санітарно-епідеміологічна експертиза – це вид професійної діяльності органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, що полягає у комплексному вивченні об'єктів експертизи з метою виявлення можливих небезпечних факторів у цих об'єктах, встановленні відповідності об'єктів експертизи вимогам санітарного законодавства, а у разі відсутності відповідних санітарних норм – в обґрунтуванні медичних вимог щодо безпеки об'єкта для здоров'я та життя людини.
Дефляція – видування, обточування і шліфування гірських порід і ґрунтів мінеральними частинками , які приносить вітер, а також перенесення дрібних продуктів вивітрювання гірських порід (пилюки, піску та ін.). Дефляція. найбільш інтенсивно відбувається в пустелях.
Динаміка ландшафту – зміна ландшафту, яка не приводить до зміни його структури.
Добриво – речовина або агент, які створюють при внесенні в ґрунт або водойму умови для прискорення росту і розвитку рослин і мікроорганізмів
Довкілля – оточення, у якому функціонує об'єкт (повітря, вода, земля, флора, фауна тощо).
Екологізація – процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, організації виробництва, що дозволять підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов нарівні з поліпшенням або хоча б збереженням якості довкілля.
Екологізація агропромислового комплексу – екологізація сільськогосподарського виробництва (боротьба з ерозією ґрунтів, застосування органічних добрив, агролісомеліорація, культурно-технічна меліорація, вапнування кислих ґрунтів, мінімізація техногенного впливу на ґрунти, ґрунтозахисні технології, біологічні методи захисту рослин та інші «м'які» методи поліпшення якості ґрунтів); прискорення розвитку промислово-побутової сфери агропромислового комплексу (інфраструктура і переробні галузі промисловості) і т.д.
Екологізація виробництва – постійне відтворення наукових ідей, інформаційних матеріалів, технічних засобів та технологічних рішень, що сприяють розвитку екологічно обумовлених виробничих систем.
Екологізація господарської діяльності – впровадження екологічних вимог у всі види і у всі етапи господарської діяльності людини, а також в її духовну і культурно-побутову сфери життєдіяльності.
Екологічна безпека – стан навколишнього середовища у межах світового господарства, у країні загалом та в окремих регіонах і на підприємствах, що не загрожує здоров'ю населення у процесі праці та життєдіяльності. Обернена до екологічної безпека екологічна небезпека. Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи та порядок використання природних ресурсів. Україна має свою національну комісію радіаційного захисту населення. Україна має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці. Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління. Україна має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.
Декларація „Про державний суверенітет України" прийнята Верховною Радою України від 16 липня 1990 року № 55-ХІІ, С. Мочерний. Економічна енциклопедія. Том 1, Видавничий центр "Академія", Київ, 2000 р., Академія народного господарства, Тернопіль, 2000 р., с. 374.
|