1. Поняття, предмет, методи та система кримінології
|
|
Скачати 3.32 Mb.
|
|
52 53  Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рр. видавав збірник "Изучение преступности и пенитенциарная практика". У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерними порівняна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у характеристиках особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів М. Бехтерєва та І. Павлова. Усе це суперечило сталінському режимові й не вписувалося в офіційно визнані ленінські твердження про корінну причину злочинності. Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст., українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення низки російських й українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо, що призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики та кримінального права. Це ознаменувало ліквідацію кримінології як "буржуазної лженауки". її викладання у вищих школах припинилося, проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права. 2.24. Відродження кримінологічної науки в 60-х рр. ХХст. Кримінологічна наука відроджувалася поступово, починаючи з XX з'їзду КПРС. У пресі почали з'являтися статті, у яких наголошувалося на необхідності відновлення досліджень злочинності й розробки запобіжних заходів. Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів щодо вивчення різних аспектів злочинності та її детермінації. Із 1957 р. проблеми кримінології почали вивчати на юридичних факультетах університетів і юридичних інститутів, секторах філософії та права низки Академій наук союзних республік. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. - Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів запобіїгання злочинності при Прокуратурі СРСР. У1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології. У 60-х рр. XX ст. були опубліковані важливі наукові праці з кримінологічної тематики, зокрема: С. Остроумова "Преступ-ность и ее причини в дореволюционной России" (1960 р.); О. Сахарова "О личности преступника и причинах преступности в СССР" (1961 р.); О. Герцензона "Предмет и метод советской криминолотии" (1962 р.);П. Михайленко, И.Гельфанд"Предупреж-дение преступлений - основа борьбьі за искоренение преступности" (1964 р.); А. Герцензон "Введение в советскую кримино-логию" (1965 р.); П. Михайленко "Причини рецидива и борьба с ним в УССР" (1965 р.),"Борьба с преступностью в Украинской ССР" (в 2-х томах, 1966-1967 рр.), "Предупреждение преступности несовершеннолетнихвУССР" (1967р.),"Профилактическая деятельность районних (городских) органов милиции и след-ственннх аппаратов при них" (1968 р.); В. Кудрявцев "Причинно сть в криминологии" (1968 р.); И. Карпец "Проблема преступности" (1%9р.);Н.Кузнецова"Преступлениеипреступность" (1970р.); П. Михайленко, И. Гельфанд "Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутренних дел" (1970 р.); Г. Аванесов "Теория и методология криминологического прогнозиро-вания" (1972 р.) тощо. У1966 рр. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності. 2.25. Відродження кримінології в Україні Наприкінці 60-х рр. XX ст. в Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національна академія внутрішніх справ України) та значною мірою це було пов'язано з ім'ям професора П. Михайленка. Тоді при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої становили кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який уперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 рр. 54 55   Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії наук УРСР34. Наукові співробітники цього відділу наприкінці 60-х - початку 70-х рр. проводили широкі кримінологічні дослідження в різних містах України. У результаті цього були підготовлені та видані колективні монографії: "Попередження правопорушень неповнолітніх" (1967 р., відп. ред. М. Міхеєнко); "Боротьба з правопорушеннями і злочинністю" (1969 р., відп. ред. І. Лано-венко);"Кримінально-правова боротьба з хуліганством" (1971 р., відп. ред. Ф. Лопушанський); "Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" (1971р., відп. ред.І.Лано-венко); "Теоретичні проблеми попередження правопорушень неповнолітніх" (1977 р., відп. ред. Ф. А. Лопушанський).У цей час також була опублікована низка індивідуальних монографій, зокрема: І. Лановенком "Боротьба зі злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва" (1977 р.), О. Свєтло-вим "Боротьба з посадовими зловживаннями (1970 р.). Значна увага приділялася підготовці навчально-методичної літератури для службового користування працівників правоохоронних органів. Так, за участю співробітників відділу був виданий навчальний посібник "Розслідування та попередження злочинів" (1970 р.). Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії. 2.26. Розвиток кримінології в незалежній Україні В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до правової. Та непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях, 34 Див.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Наукові досягнення за 50 років (1949-1999). - К., 1999. -С. 112-121. обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду виробництва, розростання до загрозливих розмірів "тіньової" економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника й інших негараздів, які загострили соціально-економічну та криміногенну ситуацію в Україні. Отже, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Уже на початку 90-х рр. XX ст. почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один із трьох його відділів проводить власні кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямку продовжує відділ кримінально-правових і кримінологічних проблем. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування. У 1971 р. на базі Київської вищої школи МВС СРСР була створена науково-дослідна лабораторія Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР, яку очолив професор П. Михай-ленко, а згодом - відомий кримінолог професор А. Закалюк. Відтак лабораторія зазнала багато реорганізацій, у 1997 р. на базі цієї установи був створений Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю. Функції координації в цій сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії правових наук України в 1995 р. Його завдання полягають: у плануванні й узгодженні фундаментальних і прикладних досліджень; у підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру; у забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вишів і факультетів, де читається курс кримінології; в організації проведення наукових семінарів, конференцій, симпозіумів тощо. 56 57 У1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої- об'єднання та координація зусиль ученихі практичних працівників задля розвитку кримінології. 2.27. Основні напрямки розвитку кримінології на сучасному етапі За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи ЗО листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з'їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Кримінологічної асоціації України, з'їзд визнав за необхідне:
В Україні нині проводиться низка кримінологічних досліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як:
У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи - Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І.Даньшин, О. Джужа, А. Закалюк, О.Костенко, Ф.Лопушан-ський, П. Михайленко, С. Тарарухін, І. Туркевич та ін. У зв'язку з цим необхідно відзначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права імені Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові. Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання злочинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів. 35 Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. -Кн. 1. Загальна частина. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 37. 58  ТЕМА 3. Злочинність та її основні характеристики3.1. Поняття та виникнення злочинності як соціального явища Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили. Виникнення злочинності було пов'язане з розпадом первісного суспільства та створенням держави. Це явище зумовлювалося розпадом суспільства на класи, появою приватної власності та виникненням пов'язаних іх цим соціально-економічних суперечностей. Уперше в історії людства клас рабовласників не тільки встановив бажані та вигідні для себе порядки, але й енергійно їх захищав, застосовуючи суворі заходи покарання до порушників законів. Розвиток класового суспільства об'єктивно порушив питання про державно-правову охорону від посягань привласненої колишньою родоплеменною владою общинної власності й охорони особи та привілеїв панівних прошарків. Відоме нам раніше кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і феодальних держав, характеризується у зв'язку з цим суворістю каральних заходів, нерівністю осіб,які потрапляли в його сферу,залежно від їхнього соціального статусу. Така ситуація зберігається у будь-якому суспільстві. Змінюючи одне одного, "володарі ситуації" - рабовласники, феодали, буржуазія, сучасні партії- незмінно були і є заклопотані тим, аби будь-які зазіхання на їхні інтереси вважалися злочинними, а особи, що їх скоїли, підлягали покаранню. Сучасне значення злочинності не було відоме первіснообщинному ладу. Не можна порівнювати звичаї та норми моралі, що притаманні будь-якому людському суспільствові, з нормами кримінального права з одного боку, а з другого -примус, без якого не може обійтись людське суспільство, з кримінальним покаранням як державно-правовим примусом. 60 Злочинності та правового поняття злочину не могло бути при родовому ладові у зв'язку зі специфікою його соціально-економічних і духовних відносин. Колективна власність на землю, суспільна власність на основні предмети виробництва, дрібних знарядь праці, зрівняльний розподіл предметів споживання й все інше виключало майнову нерівність і зумовлені нею корисливі зазіхання, що складають основу злочинності в суспільстві. Розкол суспільства на протилежні угрупування призвів до боротьби між ними, тоді виникла необхідність засобами кримінальних репресій захистити інтереси "володарів ситуації". Так виникло соціальне явище - злочинність36. 3.2. Ознаки злочинності Беручи визначення злочинності за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття "злочинність".
Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності. 36 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2-х кн. - Загальна частина /Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 23. 37 Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - Кн. 1.: Загальна частина - К: Юрінком Інтер, 2001. - С. 48. 61  3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає,що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного. Стан злочинності неоднаковий у різних соціально-економічних формаціях. її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тенденцій, причин та умов злочинів, а також від визначення державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.
Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керується поняттям протиправності, трактуючи його як юридичний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування. 6. Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за при чиново-наслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами - економікою, політикою, ідео логією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочин ності визначаються суперечностями взаємодії соціальних про цесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного характеру. Це означає, що міжусіма ознаками злочинності існує діалектична єдність. Це кількісно-якісна єдність її стану, структури, динаміки, характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правового явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни іншого.
Отже, вивчаючи рівень і динаміку злочинності, можна спостерігати різні стійкі розподіли її видів, закономірностей місця 38 Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 39. 62 63  та часу вчинення злочинів, характерні особливості особи злочинця тощо.3.3. Взаємозв'язок понять "злочинність" та "злочин" Стан злочинності формується зі вчинення протягом визначеного часу злочинів. Тож постає питання характеру зв'язку між злочинністю та злочином. Пояснення взаємозв'язку ґрунтується на філософських категоріях "одиничного", "окремого" та "загального". Відношення між ними мають діалектичний характер. Зміни в кількості, структурі, особливостях злочинів призводять до змін у характеристиці злочинності. У злочинності відображаються найбільш суттєві ознаки окремих злочинів, а випадкові, притаманні лише деяким з них, відсіюються. Так вимальовуються закономірності, пізнання яких є основою як організації боротьби зі злочинністю, так і її прогнозування на майбутнє. Злочинності, на відміну від окремого злочину, притаманна ознака самодетермінації, тобто самовідтворення. Спільною рисою злочинності та злочину вважається їхня негативна суспільна й правова оцінка. Тож суспільство та держава вживають заходів щодо обмеження сфери їхнього прояву. Злочинність охоплює не тільки злочини як такі, але й однорідні групи злочинів, у зв'язку з чим виділяють види злочинності. На відміну від окремо взятих злочинів, злочинність -це явище закономірне. Це проявляється в тому, що в будь-якій державі вона існує незалежно від суспільного ладу. На рівні масового явища злочинність має самостійні форми руху, знаходить такі зв'язки з іншими загальними явищами, котрівідсутнічи принаймні не можуть бути безпосередньо встановлені при аналізі індивідуальних випадків (рівень, структура, динаміка). Шаблони злочинної поведінки не є власне "винаходом" якихось злочинців. Ці шаблони існують незалежно від індивідуальної свідомості, зберігаючись у низці випадків протягом тисячоліть. Ще в сиву давнину були відомі злочини, що відображені в сучасних кримінальних кодексах - крадіжки, грабежі, розбої тощо. Отже, під цим кутом зору злочинність є чимось більшим, ніж просто сума злочинів, бо існує реальна потенційна можливість вчинення злочинів, зумовлена наявністю у свідомості певної частини людей шаблонів протиправної поведінки39. 3.4. Види злочинності Злочинність загалом поділяється на два види: первинну (сукупність злочинів, скоєних уперше) та рецидивну (сукупність повторних злочинів). Кожний з цих видів розмежовується на: злочинність чоловіків і злочинність жінок. При подальшій класифікації злочинність і чоловіків, і жінок ділиться, у свою черіу, на злочинність дорослих та неповнолітніх осіб. Додатково можна назвати міську й сільську злочинність, злочинність у сфері сімейно-побутових відносин, злочинність регіонів. На сьогоднішній день дуже актуальною для нашого суспільства стала організована та професійна злочинність. Такий видовий розподіл допомагає, по-перше, конкретизувати вивчення багатьох проблем, а по-друге, це важливо для вирішення практичних завдань щодо запобігання цьому явищу в суспільстві. Усе вищенаведене дає змогу перейти до глибокого висвітлення кількісно-якісних показників, які в юридичній літературі іменують елементами злочинності. 3.5. Основні показники злочинності Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині я к іі іди відуальному акті поведінки та формі прояву злочинності. Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:
39 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн.-Загальна частина /Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г. та ін. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 26. 64 65
Стан злочинності - це сукупність усіх показників, які характеризують рівень, структуру, динаміку злочинності. Такі основні елементи, що характеризують злочинність у її кількісному та якісному аспектах. 3.6. Рівень і коефіцієнт злочинності Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території. Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території проживає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосовують коефіцієнти. При цьому використовуються два види основних коефіцієнтів злочинності. По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх: З - кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу; Н - кількість мешканців, які проживають на цій території; Е - визначена кількість мешканців (єдина розрахункова база 1000,10 000,100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок. По-друге, коефіцієнт злочинної активності, що розраховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності: К =— хЕ |
Схожі:
|
Конспект з курсу «Цивільне право України» Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система |
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
|
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
|
Закон України «Про міжнародне приватне право» Змістовий модуль І. Поняття, предмет, методи міжнародного приватного права. Міжнародна купівля продаж |
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
|
Каркач П. М. Організація роботи прокуратури міста, району. Методичний посібник Т е м а ПРЕДМЕТ СИСТЕМА ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КУРСУ „ОСНОВИ ПРОКУРОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ” |
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |
|
План Предмет і методи біофізики, зв’язок з іншими науками. Основні розділи біофізики. 2 Основні поняття механіки поступального та обертального рухів. Рівняння руху, закони збереження |
1. Поняття і структура кредитної системи Сучасна кредитна система являє собою сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позичкових капіталів і здійснюють... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua