|
|
Скачати 0.6 Mb.
|
Рис. 1. Тріадна модель організації культурно-освітнього простору педагогічних університетів України (штриховою лінією позначені смислові площини організації: 1 – змістова, 2 – комунікаційна, 3 – дієва) їх можна узагальнити як професіоналізацію. Практичне відображення таких взаємовпливів спостерігається, зокрема, у перебігу процесів ухвалення/ прийняття педагогічних рішень та специфіці наукової діяльності у педагогічному університеті. Наступним фактом матеріалізації суб’єктності є особливий тип організаційних комунікацій, що виступають підґрунтям формування глибших шарів педагогічних/освітніх комунікацій. Аналізуючи становлення професійної особистості в контексті культурно-освітнього простору педагогічного університету, комунікативні процеси слід осмислювати не як засоби його здійснення, а як чинники, підтвердження чого знаходимо у наративах, створених видатними українськими педагогами, засновниками педагогічних та науково-педагогічних шкіл. Необхідність дослідження результативності впливу культурно-освітнього простору педагогічного університету на якість майбутньої праці його випускників зумовила вивчення низки проекцій об’єкта дослідження: забезпечення інноваційного характеру педагогічної діяльності, професійно-педагогічної підтримки креативної обдарованості школяра, здоров’язбережувальної функції шкільної освіти і специфіки здійснення педагогічних вимірювань, оцінювання навчальних досягнень. Крім того, шляхом аналізу організаційно-навчальної та організаційно-управлінської документації педагогічних університетів, у тому числі – архівних джерел, було визначено чинники становлення індивідуальних характеристик їх культурно-освітніх просторів. Проведений аналіз організаційних тенденцій педагогічних університетів як щодо управлінського, так і освітнього напрямів їх діяльності, виявив наявність проблем у функціональних підсистемах культурно-освітніх просторів. При цьому з’ясовано, що жодна з них не діє цілком успішно, через це (як внутрішньо, так і зовнішньо) постає питання життєздатності педагогічних університетів, змісту їх сутнісних та іміджевих характеристик. Як наслідок, у реальних умовах життєдіяльності сучасних українських педагогічних університетів підсистема забезпечення дієвості, що може виявлятися у формуванні концепції університету, ідентифікаційна підсистема, яка забезпечує цілісність та організаційну зібраність і управлінська підсистема як остаточне оформлення дієвості всіх попередніх підсистем, їх регулятор та координатор, функціонують розрізнено, спостерігається розрив зв’язку між ними. Розроблено рекомендації щодо подолання цих проблем, у тому числі – низку практичних заходів для зміцнення цілісності та водночас забезпечення відкритості культурно-освітнього простору педагогічного університету. ВИСНОВКИ У дисертації здійснене теоретичне узагальнення й представлене нове розв’язання проблеми розвитку педагогічних університетів України, що полягає у визначенні теоретико-методологічних засад організації їх культурно-освітнього простору. Дослідження, згідно із поставленою метою, реалізувало низку завдань, зокрема, окреслення нових методологічних підходів у дослідженнях таких об’єктів, принципів організації культурно-освітнього простору педагогічних університетів, функціональних підсистем, що складають його зміст, особливостей процесу професійно-особистісного становлення майбутніх педагогів і формування індивідуальних рис культурно-освітніх просторів педуніверситетів. 1. З’ясовано, що сучасний етап реалізації культурологічних підходів у педагогічних дослідженнях ґрунтується на історично усталеному концептуальному поєднанні смислів культури й освіти, що є основою їх спільного цивілізаційного поступу. Проаналізовано підходи до філософського, соціологічного, культурологічного, економічного, та, власне, педагогічного тлумачення поняття “культурно-освітній простір”. Зокрема, з позицій філософії прийняті положення реляційної концепції. У результаті аналізу культурологічних підходів до проблеми культурно-освітнього простору з’ясовано, що виокремлення перцептивного, концептуального та онтологічного аспектів вивчення культурного простору обґрунтовує подальшу розробку дослідницьких методологічних підходів. Наближеність категорії “організаційна культура”, її визначень до досліджуваної категорії “культурно-освітній простір” зумовили необхідність їх класифікації, яку здійснено за критеріями аморфності, схематизації, символічності, соціальності, окреслення меж поняття й реалізацією авторами означень суб’єкт-об’єктного управлінського підходу. Означення культурно-освітнього простору класифіковано за ознаками пріоритетності в них змістів фізичної просторової організації, управління, педагогічного впливу, відображення суспільних, етнічних цінностей, соціально-психологічних комунікацій, філософсько-освітнього дискурсу, становлення суб’єктності особистості, метафоризації-омовлення дійсності. Сформульоване власне визначення: культурно-освітній простір педагогічного університету – це особливий тип локального хронотопу, що виник внаслідок діяльності індивідуальних (викладачів, студентів, управлінців) і колективних (університету) суб’єктів з освоєння ціннісно зорієнтованої прикладної та символічно-знакової професійно-педагогічної дійсності, своєю чергою, зумовлює параметри як цієї дійсності, так і активності суб’єктів щодо її освоєння та організації. 2. На основі вивчення особливостей історико-педагогічного дискурсу університету визначено засади становлення й актуальні характеристики концепції українського педагогічного університету. Встановлено, що факт існування університетського дискурсу зумовлений еволюцією теорії університету, ключовими позиціями якої є його ідея та місія. Здійснений в організаційному аспекті історико-педагогічний аналіз розвитку дискурсу університету констатує наявність трьох його європейських типів-моделей (британської, французької та німецької), кожен з яких охарактеризований на класичному, некласичному та постнекласичному етапах еволюції. Крізь призму національних, політичних, історичних, економічних чинників проаналізовано генезис концепції українського університету. У результаті аналізу дійшли висновків про те, що, по-перше, концептуально у педагогічних університетах України посилюватиметься вплив британських традиційних зразків. По-друге, періоди існування українських університетів мають не лише чіткі хронологічні межі, що співвідносяться з етапами становлення і розвитку української державності, а й характеристики держав, у яких вони функціонували. По-третє, традиція існування українського університету була перерваною, що зумовило специфіку його розвитку, який, вповні не пройшовши некласичний період, переходить у постнекласичний. 3. Досліджено зміст та обґрунтовано доцільність реалізації у наукових розвідках культурно-освітнього простору педагогічного університету нових методологічних підходів. Визначено чотири підходи, реалізація яких уможливлює вивчення як організаційних, так і змістових характеристик культурно-освітнього простору педагогічного університету. Це еволюційно-функціональний, феноменологічно-герменевтичний, антропно-психодинамічний та наратологічний підходи. Доведено, що еволюційно-функціональний підхід, незважаючи на частоту застосування сучасними дослідниками, недостатньо розроблений як методологічний, тому в практиці науково-педагогічних досліджень використовується інструментально, елементно, а не засадничо. Його загальнометодологічний зміст полягає у забезпеченні пізнаваності педагогічних явищ як системних, інституційно вагомих, у їх діалектичному розвитку. Завдяки застосуванню методологічного потенціалу еволюційно-функціонального підходу здійснене концептуальне моделювання організації культурно-освітнього простору педагогічного університету. Крім того, цей підхід дав змогу проаналізувати дисертаційний об’єкт із позицій інституціоналізму. Вивчення феноменологічно-герменевтичного підходу в тематиці організації культурно-освітнього простору педагогічного університету виявило низку його переваг, до числа яких належить насамперед можливість (при якісному аналізі змістового компонента) враховувати не лише актуальний фактаж, а й його додаткові, культурно та соціально зумовлені, смислові навантаження. Цей підхід нами практично застосовано для встановлення феноменологічно-герменевтичної єдності понять “культурно-освітній простір” та “організаційна культура” в лінгвоконцептологічному та структурному аспектах: перший – відповідає герменевтичному, другий – феноменологічному компонентам цього підходу. У дисертації доведена взаємопов’язаність і цілісність характеристик колективної (культурно-освітнього простору педуніверситету) та одиничної (його суб’єктів) особистостей, неперервність їх взаємозумовлювання, завдяки чому одинична особистість (викладач, студент) набуває університетської вагомості, а педагогічний університет, зокрема його культурно-освітній простір, поглиблюється до масштабу мікрокосму, стає монадою професійно-педагогічного буття. Таке взаємне перетворення методологічно може використовуватися у дослідженнях, по-перше, як можливість застосування психологічних методик дослідження задля вивчення характеристик культурно-освітнього простору педагогічного університету, по-друге, відомості про індивідуальні риси педагогічного університету уможливлюють передбачення тих рис, характеристик, що будуть притаманні стилю професійної діяльності його випускників. У цьому полягає зміст антропно-психодинамічного підходу. Обґрунтовано доцільність дослідження визначеного об’єкта (культурно-освітнього простору педагогічного університету) з позицій “м’якої” методологічної стратегії, яким є наратологічний підхід та його інструменти: організаційна етнографія (як метод і жанр – творення наративу), кейс-стаді (як метод навчання і дослідження). З позицій цього підходу здійснений аналіз окремих наративів видатних українських педагогів та організаційного наративу. Ключовим положенням цього підходу, який слід враховувати дослідникам, є те, що більшість наративів у педагогічному університеті на сучасному етапі творяться у річищі метанаративу, який генерується та функціонує в його культурно-освітньому просторі. 4. Визначено та розкрито зміст трьох провідних організаційних принципів культурно-освітнього простору: культуровідповідності, екологізму та гомеостатизму. Доведено, що ключовим у розумінні дієвості принципу культуровідповідності виступає його вплив на конфігурацію простору, його елементів, завдяки яким конкретизуються передумови становлення визначеного професійного типу особистості із певним типом свідомості. Прямою дією цього принципу є формування індивідуальних характеристик як культурно-освітніх просторів конкретних педуніверситетів, так і педагогічної освіти загалом, організаційна дія принципу культуровідповідності – визначальна у становленні інноваційності як однієї з функцій життєзабезпечення в культурно-освітньому просторі педагогічного університету. Екологізм як принцип організації культурно-освітнього простору педагогічного університету досліджений з позицій необхідності вивчення характеристик його меж і способів зв’язку з навколишнім інституційним простором. Ще один зі з’ясованих аспектів екологізму – можливість застосування відповідної термінології (популяція, ніша, зовнішнє та внутрішнє середовище тощо) у поясненні способів взаємодій культурно-освітнього простору та водночас підтриманні єдності й цілісності у підході до його питомих характеристик. Із дією екологізму тісно пов’язана тематика формування педагогічним університетом власної політики у репутаційній сфері (public relations, становлення іміджу, самопозиціювання, побудова бренду), що є для нього новими культурно-організаційними викликами. Таким чином, культуровідповідність забезпечує загальну змістову конфігурацію культурно-освітнього простору педагогічного університету, екологізм – його місце в інституційному середовищі та способи зв’язку із ним, тому наступним організаційним принципом є гомеостатизм, функція якого – підтримання стабільності внутрішніх культурно-освітніх процесів. Визначено, що зміст його організаційної дії щодо культурно-освітнього простору педагогічного університету полягає у забезпеченні сталості процесів організації-самоорганізації, завдяки яким формуються, а потім і зберігаються його індивідуальні риси. Практичним аспектом реалізації організаційної дії гомеостатизму виступає формування стратегії розвитку педагогічного університету в її зв’язку із розвитком людського ресурсу. Ключовий висновок: культурно-освітній простір – це передумова, часто – генератор недекларованої стратегії розвитку педагогічного університету, оскільки є внутрішнім гомеостатично підтримуваним порядком. Доведено, що з дією цього принципу тісно пов’язаний перебіг процесів адаптації й акультурації. Крім того, його дія поширюється і назовні, перетворюючи межі культурно-освітнього простору педагогічного університету з абсолютних на відносні, де складно визначити основний напрям впливу (назовні чи всередину). Це явище отримало назву “епіморфізм” і полягає у можливості перебудови зовнішнього соціально-культурного простору університету за параметрами внутрішнього, культурно-освітнього. 5. Згідно із наступним завданням, охарактеризовано зміст організації культурно-освітнього простору педагогічного університету, визначено три базові структурно-функціональні компоненти: забезпечення дієвості, ідентифікації та управління. Кількість та якість цих змістових функціональних підсистем відповідає ключовим засадам організації систем і структурі культуровідповідного простору загалом, що, відповідно, включають цільовий (особистісний), змістово-операційний (програмно-методичний) та результативний (інноваційно-творчий) блоки. У підсистемі забезпечення дієвості відбуваються процеси цілепокладання, становлення мотиваційної культури – суспільно-історично сформованої сукупності чинників матеріального та нематеріального порядку, що передумовлюється метою діяльності і слугує матрицею для формування полімотиваційних підходів, відтворюється через ключові мотиваційні установки суб’єктів, впливає на результативність усіх видів взаємодій, забезпечує єдність університетського життя і професійну корпоративність. Встановлено, що культурно-освітній простір і мотиваційна культура співвідносяться як діяльність та її засіб, що ж до функціональності, то структура мотиваційної культури в університетській педагогічній освіті містить низку стимуляційних та обмежувальних елементів, внаслідок дії яких формується специфічна внутрішня етичність – регулятор дієвості культурно-освітнього простору, третя ланка підсистеми – забезпечення дієвості. Наступною функціональною підсистемою в змісті організації культурно-освітнього простору педагогічного університету визначено ідентифікаційну. У зв’язку із цим охарактеризовані такі аспекти становлення цілісного університетського образу, як вікова, тілесна, соціально-класова ідентифікація. Ця підсистема забезпечує становлення суб’єктності університету. Сутність ідентифікаційних процесів – у пізнанні університетом істотного змісту схожих та відмінних рис власного культурно-освітнього простору щодо інших університетів. Дослідницькі завдання, пов’язані із організацією внутрішнього “Я” педагогічних університетів, полягають у тому, аби, пізнаючи процеси, що відбуваються, та їх механізми, з’ясувати підґрунтя впливових щодо результативності університетської освіти, хоча й не завжди очевидних факторів. Серед них важливим є як факт перебігу процесу самоідентифікації, так і його ефект – становлення ідентичності як суми ідентитетів та динамічна зміна їх функціональності – перетворення на референтні структури, а також усталення політики ідентичності в її теоретичному та практичному аспектах. Оскільки перші дві підсистеми мають виразну функціональну спрямованість, постала необхідність з’ясування механізмів їх комунікації. Підсистемою, що забезпечує зв’язки між першими двома (зовнішньою ефективністю функціонування та внутрішньою цілісністю) визначено управлінську, але не в аспекті менеджменту, а в сенсі управління в культурі. Проблеми лідерства, форм управління та їх зв’язку із соціокультурними парадигмами розглянуто в контексті організації як процесу та з погляду інноваційності як ключової риси культурно-освітнього простору педагогічного університету. 6. У результаті вивчення теоретико-методологічних засад організації культурно-освітнього простору педагогічного університету побудовано її концептуальну модель, для чого обґрунтовано вибір еволюційно-функціонального підходу, проаналізовано можливості застосування векторного моделювання й здійснене концептуальне моделювання як таке, що, завдяки кон’юнкції понять досліджуваної предметної сфери, найкраще відповідає завданням дисертаційного дослідження. Структура моделі містить: формулювання мети; визначення цільових функцій модельованої системи (описові, дієві, прогностичні); окреслення ступеня деталізації (соцієнтальний); аналіз вхідних та вихідних змінних моделі, що визначаються відповідними параметрами культурно-освітнього простору педагогічного університету; схему генерування смислів та функцій культурно-освітнього простору педагогічного університету у формуванні індигенної особистості, схему структури і результативності організації культурно-освітнього простору педагогічного університету, тріадну модель організації культурно-освітнього простору педагогічного університету, низку хронологічних моделей генезису дієвості принципів організації культурно-освітнього простору педагогічних університетів України. 7. Досліджено особливості професіоналізації особистості та її утвердження як суб’єкта діяльності в культурно-освітньому просторі педагогічного університету з подальшою об’єктивацією рис, що визначає образ як конкретного університету, фахівця, так і педагогічної професії загалом. Конкретизація процесу професіоналізації відбувається через формування на університетському етапі визначеного типу професійної особистості, комунікативні процеси, ухвалення/прийняття рішень, наукову діяльність, що потім проектуються у характеристики практичної діяльності випускників, виявляються як її результативність. Своєю чергою, суб’єктивно сформований професіоналізм, об’єктивуючись, переходить у категорію характеристик культурно-освітнього простору. Цей цикл більш очевидний щодо сталого складу – науково-педагогічного, менше – щодо студентства, проте результати здійсненого дослідження дають підставу підтвердити наявність двосторонньої залежності між характеристикам професіоналізму випускника і критеріями професіоналізму, притаманними культурно-освітньому простору. Вони, як його вияви, існують в історії, традиційних укладах, конкретизуються в організаційній структурі університету і закріплюються у навчальних планах спеціальностей. Задля повнішої характеристики організації культурно-освітнього простору педагогічного університету вивчалися окремі проекції досліджуваного об’єкта на професійна педагогічна діяльність. Вагомими щодо параметрів професійної праці педагога є чимало культурно-освітніх чинників, зокрема: інноваційність як її сутнісна характеристика; здійснення педагогічної підтримки креативної обдарованості школярів; забезпечення здоров’язбережувальної функції шкільної освіти; специфіка здійснення педагогічних вимірювань та оцінювання. Проте це лише окремі прояви впливу культурно-освітнього простору на конкретні якісні характеристики професійно-педагогічної діяльності, інші є перспективними для здійснення подальших досліджень. 8. Для з’ясування чинників становлення і розвитку індивідуальних рис культурно-освітніх просторів педагогічних університетів був проаналізований їх історичний генезис, особливо – період переходу в університетський статус. Для характеристики цього процесу в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка було укладено хронологію реорганізаційних подій. Показано, що індивідуалізація рис культурно-освітніх просторів залежить як від перебігу перехідного періоду, в тому числі особистих рис і внеску ректорів, так і від процесу становлення наукових та педагогічних шкіл, діяльність яких проявляється і в університетській організаційній структурі (кафедри, факультети, лабораторії, інститути, відділи тощо), і в наповненні вибіркової частини навчальних планів. Ці висновки було зроблено на основі вивчення актуальних навчальних планів напряму “Дошкільна освіта” ОКР “Бакалавр” ДДПУ імені Івана Франка, ПНУ імені Василя Стефаника, ЛНУ імені Івана Франка. Аналіз еволюції структури змісту професійної підготовки за напрямами “Початкова освіта” і “Дошкільна освіта” проведено на основі архівних навчальних планів цих напрямів ПНУ імені Василя Стефаника з 1992 року. Отже, чинниками формування індивідуальних рис культурно-освітніх просторів педагогічних університетів України є перебіг процесу реорганізації; особисті риси ректорів, які тривалий час їх очолювали; характеристики наукових та педагогічних шкіл; демографічний, національний та ґендерний склад студентів і викладачів; регіональні, загальнодержавні, світові суспільні, політичні, економічні фактори тощо. Все це відображається в організаційній структурі університетів, специфіці організації педагогічної освіти, тенденціях структурування та змістового наповнення компонентів навчальних планів. Дослідження не вичерпує всіх аспектів організації культурно-освітнього простору педагогічних університетів України. Окремого вивчення потребують такі проблеми: динаміка та якісні характеристики організаційних процесів культурно-освітнього простору на різних інституційних рівнях; практико-орієнтовані розвідки індивідуальних результатів організації культурно-освітніх просторів педагогічних університетів; дослідження змісту культурно-освітнього простору і як явища, і як наукової проблеми із реалізацією запропонованих теоретико-методологічних засад. |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня СИНТЕЗ, СТРУКТУРА ТА ВЛАСТИВОСТІ АКСІАЛЬНОКООРДИНОВАНИХ КОМПЛЕКСІВ ФТАЛОЦІАНІНУ ЗАЛІЗА |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Д 64. 605. 01 Національного фармацевтичного університету за адресою: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53 |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня РІВНЯННЯ НЕСКІНЧЕННИХ ЛАНЦЮГІВ НЕЛІНІЙНИХ ОСЦИЛЯТОРІВ: ЗАДАЧА КОШІ, ПЕРІОДИЧНІ РОЗВ’ЯЗКИ, БІЖУЧІ ХВИЛІ |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня ... |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Робота виконана в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара МОНмолодьспорту України |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Робота виконана у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України |
| Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Роботу виконано на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету... |