Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови


НазваАвтор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сторінка5/7
Дата14.03.2013
Розмір1.01 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   2   3   4   5   6   7

Ніжин

Велику роль у формуванні майбутнього письменника відіграв Ніжин.

1821 року дванадцятирічний Гоголь вступає до Ніжинської гімназії вищих наук, а у 1828 році закінчує її. Освіту тут давали добру, і багато випускників стали згодом відомими письменниками, вченими, художниками, композиторами. Навчання захоплювало і юного Гоголя. Він охоче брав участь у шкільних спектаклях, виявляв великий інтерес до історії, збирав народні українські пісні.

У передмісті Ніжина, Магерках, Гоголь часто відвідував знайомих селян, розмовляв з ними, слухав їх розповіді. 1826 року він почав вести "Книгу всякої всячини, або підручну енциклопедія", куди записував українські народні пісні, оповідання, вирази, виписував цитати з "Енеїди" Котляревського та інших книг.


Будинок у Ніжині, де письменник читав свій перший твір



Ніжин. Грецька церква, згадувана М.В.Гоголем

Цього часу стосуються і його перші літературні спроби: вірші, балади, віршована трагедія "Розбійники", "Брати Твердиславичі – слов’янська повість", сатира "Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний". У ліцеї Гоголь пише ідилію "Ганц Кюжельгартен", видану в Петербурзі 1829 року.

Нині у старовинному корпусі ліцею розмістився Ніжинський педагогічний інститут імені М.В.Гоголя. Над входом – меморіальна дошка, напис на якій повідомляє, що у цих стінах вчився Гоголь. Тут шанобливо бережуть пам’ять про великого письменника. Кілька залів відведено під літературно-меморіальний музей М.В.Гоголя. Поруч з музеєм – картинна галерея інституту. У її залах зібрані картини давніх майстрів і сучасних художників.


Пам’ятник М.В.Гоголю перед будинком Ніжинського педагогічного інституту та меморіальна дошка над входом до вузу


Будинок Ніжинського педінституту – одного з найстаріших вищих учбових закладів на Україні




Експозиція в музеї Ніжинського педагогічного інституту імені М.В.Гоголя

Недалеко від міста через річку Остер, на площі перед інститутом стоїть пам’ятник М.В.Гоголю. Збережено і старе скромне погруддя на протилежному боці площі. Майбутній письменник любив гуляти у парку, що починався біля будинку гімназії.




Ніжинський парк. Улюблене місце прогулянок юного Гоголя



Ніжин. Пам’ятник М.В.Гоголю в міському парку

Прохорівка

Нижче Канева, на високій дніпровій круті, розкинулося мальовниче село Прохорівка.




Прохорівка.

Тут поховано М.О.Максимовича
Поблизу села, на Михайловій горі – хутір, який також називають Михайловою Горою. Тут довгі роки жив професор М.О.Максимович, видатний діяч науки і культури середини 19 століття.

Перший ректор Київського університету, активний збирач українського фольклору, тонкий знавець мови і літератури, історії та ботаніки, видавець літературного альманаху, він був близький з Пушкіним і Міцкевичем, Шевченком і Герценом.

Друг М.В.Гоголя М.О.Максимович,

відомий вчений

З Гоголем же Максимовича, уродженця Полтавщини, пов’язувала найтісніша дружба, про що свідчить їх надзвичайно тепле, сповнене взаєморозуміння листування.

Київ

М.В.Гоголь палко любив Київ і часто приїжджав сюди, мріяв оселитися назавжди, працювати тут.

Особливо гостро це бажання виявилося у нього, коли в Києві було відкрито університет, а ректором його став М.О.Максимович. Гоголь з піднесенням і захопленням пише йому: "Туди, туди! У Київ! У древній, у прекрасний Київ! Він наш..."

Про містичність і чарівність Києва стверджували і Гоголь, і Булгаков. Дуже багато легенд має це місто. А ще в Києві дуже багато маловідомих для широкої публіки місць, які дуже небезпечні та таємничі, і їх багато як на поверхні так і під землею.

Київ - це чудове, таємниче місто, і навіть містичне


Київ – місто, де бував і мріяв працювати письменник.
Вулиця імені М.Гоголя




Київ. Вид Подолу з Андріївської гори. Сюди часто приходив М.В.Гоголь з М.О.Максимовичем

Про прагнення викладати Гоголь писав і Пушкіну, просив його поклопотати про надання кафедри загальної історії у Київському університеті. Захоплений майбутньою діяльністю, письменник працює над статтею "Про викладання та викладацьку роботу у Києві", готуючись до неї, Гоголь думав написати історію України, історію півдня Росії, загальну історію, збирав українські народні пісні, легенди, оповідання. На жаль, мріям цим збутися не судилося. Пушкін активно сприяв йому, звертався з проханням до міністра, але Гоголю у кафедрі було відмовлено. Письменник так гостро пережив невдачу, що аж захворів.

Одним з найулюбленіших занять Гоголя у Києві були прогулянки по садах, парках, вулицях, околицях, спілкування з людьми із народу, слухання оповідань, вуличних діалогів, пісень лірників та кобзарів.




У мальовничому районі Києва на Русанівці споруджено пам’ятник М.В.Гоголю

Жаданий, улюблений Київ знайшов відтворення у повістях Гоголя "Страшна помста", "Вій", "Тарас Бульба". Тепер неможливо сказати, звідки побачив Гоголь Дніпро, коли народилися у його душі безсмертні рядки "Чуден Днепр при тихой погоде..." Невідомо, яке саме місце мав на увазі автор, написавши "Шумить, гримить околиця Києва: осавул Горобець справляє весілля свого сина". Невідомо, де на лівому березі був "хутір пана Данила між двома горами, у вузькій долині, що збігає до Дніпра".




Могутній Дніпро, так яскраво оспіваний Гоголем...

Яскраво змальований у "Вії" базар на Подолі був не зовсім там, де нині височить сучасна будівля Житнього ринку. Невпізнанно змінився Київ, але він свято береже пам’ять про Гоголя – на Русанівці, у новому районі поблизу Дніпра, письменникові споруджено пам’ятник, його ім’ям названо одну з вулиць, бібліотеку, його п’єси йдуть на сценах київських театрів, клубів.

Ще одне місце, пов’язане з перебуванням Гоголя на Україні – Одеса.

Одеса. Будинок на вулиці Пастера, де М.В.Гоголь знімав кімнату

Перше недовгочасне відвідання міста відбулося по весні 1848 року, коли письменник повертався морським шляхом з подорожі. Через епідемію холери він затримався в одеському карантині і майже був позбавлений можливості зустрічатися зі знайомими, потім недовго жив у місті і бачився з друзями.




Одеса. В цьому будинку жив М.В.Гоголь

Вдруге письменник приїздить до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Це рішення він приймає у зв’язку з тим, що бувши хворим, важко переносив холодні петербурзькі та московські зими, прагнув у теплі краї.




Одеса. Вулиця Гоголя




Меморіальна дошка, яка встановлена на будинкові №11 по вулиці Гоголя в Одесі, де в 1850 році зупинявся М.В.Гоголь



Одеса.

Тут жив і писав свої твори М.В.Гоголь




Одеса.

Тут, біля Карантинної стіни, М.В.Гоголь зустрічався з Л.С.Пушкіним, братом великого російського поета

"Слабка моя натура так уже влаштована, що відчуває життєвість лише там, де тепло ненапалене" – пише Гоголь з Одеси. Жив він у будинку свого родича А.А.Трощанського. Самопочуття письменника поліпшується, він часто буває на свіжому повітрі, ходить до моря, настрій у нього кращає. Він зустрічається з приятелями, охоче знайомиться, буває в міському театрі, де читає з артистами п’єси Мольєра і свої сцени, обговорює можливість постановок і чисто театральні подробиці. Серед його друзів в Одесі – Л.С.Пушкін (брат поета). Наприкінці березня Гоголь виїжджає з Одеси.

Знайомство з місцями, пов’язаними з іменем Гоголя, дозволяє глибше, відчутніше зрозуміти творчість великого письменника, котрий залишив своїм нащадкам неоціненні скарби, про які винятково точно сказав Олесь Гончар: "В один з приїздів гоголя до Яновщини на тому боці ставка з’явився з його волі свіжо насипаний курганного типу горб – Гоголь хотів мати поблизу якесь узвишення для огляду, щоб йому краще бачити околицю. Після смерті письменника не раз уночі підкрадалася до цього горба шукачі скарбів, не раз встромляли до нього лопату ті, хто, довірившись чуткам, уявляли собі, буцімто у тій ще не розритій могилі лежать закопані його скарби. Наївні люди, нічні ці копачі, вони не підозрювали, що найдорогоцінніші скарби Гоголь залишив у житті цілком відкритими! Залишив їх у вигляді цього блакитного неба і прозорого повітря, які разом з мальовничістю рідних ландшафтів, разом з красою душі народної назавжди увійшли до його безцінних творів, чию глибину нащадки знов і знов відкривають сьогодні для себе".

Сам письменник високо цінив українську народну творчість, а особливо багатозвучну українську пісню і її мелодію. Порівнюючи українську музику з російською Микола Васильович пише: "Російська сумовита музика виявляє те, що вона забуває життя: вона намагається відійти від нього і заглушити щоденні потреби і турботи, а в українських піснях вона злилася з життям і звуки її такі живі, що, здається, не звучать, а говорять". Про любов Гоголя до української пісні згадує його сестра Ольга: "Інколи, коли йому вдавалося добре попрацювати зранку він приходив на обід веселий і вдоволений. Після обіду він умовляв свою тітоньку Катерину Іванівну співати малоросійських пісень, причому і сам підтягував, притупував ногою..."

Перша поема Гоголя мала назву "Ганц Кюжельгартен", надрукована під псевдонімом В.Алов. Та визнання вона не отримала, і Гоголь її спалив прямо у номері готелю в Петербурзі. Але вже через 2 роки весь читаючий російський світ дивувався, сміявся і особливо не замислювався над тим, що Пасічник Рудий Панько, від імені якого були надруковані "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", і є той самий незадачливий В.Алов. Так Алов перетворився на всесвітньо відомого Миколу Гоголя. І світ побачив ще і "Ревізора", "Тараса Бульбу", і невмирущу поему "Мертві душі" тощо.

Помер М.В.Гоголь 21 лютого 1852 року. В усьому світі зараз надзвичайно широкий інтерес до творчості Миколи Гоголя. Виходять з друку його книги, ставлять на сцені його п’єси, знімають кінофільми за мотивами його творів.

В неповторному єдинстві комічного і трагічного був виражений гуманістичний пафос Гоголя. Відкривши світу "всю Русь" перш за все її смішні і трагічні, драматичні сторони, – Гоголь створив книги, що є оригінальним відкриттям в художній літературі.

Твори М.В.Гоголя

Микола Гоголь – геніальний російський письменник, але витоки його творчості – в українській культурі. Українець за походженням він із дитинства добре знав українські казки, пісні, бувальщини. Саме вони насичували його уяву, що створила прекрасні "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", "Миргород".



Твори М.В.Гоголя – одна з найвидатніших сторінок української класичної літератури. Гоголівські персонажі, загадкові сюжети відкривають перед нами яскраве, сповнене таємницями українське буття.

Гоголь створює не просто народні характери, а саме образ України, своєрідний материк на карті всесвіту, де центром є Диканька. Він відкриває цей материк для усього людства. Як справжній дослідник, знайомить читача з мовою, якою говорять "поблизу Диканьки", навіть подає словничок найбільш уживаних слів. Описує природу, розповідає про людей, їхні вірування, звичаї, їхні радощі і скорботи. І все це пройняте такою великою любов’ю, таким захопленням, що неможливо лишитися байдужим:

"Полдень блещет в тишине и зное, и голубой неизмеряемый океан, сладострасным куполом нагнувшись над землею, кажется, заснул, весь потонувши в неге, обнимая и сжимая прекрасную в воздушных объятиях своих" ("Сорочинський ярмарок").

Неможливо лишитися байдужим і до людей, про яких розповідає автор. Коваль Вакула з повісті "Ніч перед Різдвом" щиро і віддано кохає красуню Оксану і ладен на все заради неї, навіть дістати черевички, що носить цариця. І горда красуня розуміє, ще немає кращого хлопця, ніж Вакула, і не треба їй вже царициних черевичків. Гоголь ніби збирає голоси своїх героїв і говорить разом із ними мовою, що схожа на пісню. І разом зі своїми героями він створює чудову книгу, сповнену любові до людей, живих почуттів, яскравого світла і страшної темряви.

Т.Г.Шевченко був палким шанувальником "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки". Саме він відзначив, що фантастичні, майже казкові повісті розкривають глибокий, самобутній розум автора і його ніжну любов до людей.

Тарас Шевченко – найбільший поет України, видатний борець проти царського самодержавства, виходець із самих глибин народних, геній Кобзар – саме так його назвав народ, високо цінував Гоголя, присвятив йому вірш, який так і називається "Гоголю".

Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли – похилились
В кайданах... байдуже...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже...

Образ України у Гоголя романтичний. Україна вражає читача своїми людьми, сильними і пристрасними, своєю природою, яскравою і барвистою. Це край, де можливо все, де боротьба і зла одвічна, але люди стають на бік добра і тому перемагають зло.

Із незвичайно художньою силою і повнотою М.Гоголь відобразив "дух минулого віку", історію народу... в ясній величі" у повісті "Тарас Бульба".

Гоголь створював повість «Тарас Бульба» тоді, коли у Василівці й прилеглих до неї хуторах ще ходили легенди про козаків. Удома Гоголь чув розповіді про миргородського полковника Матвія Гладкого, який повернувся із турецького походу й привів із собою майже двісті визволених із полону козаків. Письменник захоплювався й іншими героями – Северином Наливайком, Яковом Остряницею, діяльність яких вивчав. Рисами реальних героїв Гоголь наділяє своїх персонажів – Тараса, Остапа та інших.

Повість «Тарас Бульба» вперше було видано 1835 року. У 1839 -1842 роках Гоголь її переробив, після чого ідея духовної єдності козаків набула глибокого змісту. Козаки зображені не як зграя розбійників, а як люди, об’єднані спільною християнською вірою, любов’ю до батьківщини, прагненням волі. Однак робота над твором не була завершена, хоча він вийшов у другому виданні 1842 року. Відомо, що готуючи до друку друге зібрання своїх творів у 1951-1852 роках, письменник знову вніс деякі зміни до повісті.

Отже, доопрацьовував повість «Тарас Бульба» М.Гоголь протягом усього життя. Цей факт свідчить про те, що Україна для нього була понад усе й історії українського народу надавав письменник величезного значення.

З великою любов’ю, ніжністю письменник змальовує безмежний український степ: "Чорт вас візьми, степи, які ви гарні! Уся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних кольорів".

Український степ

"Могутній Дніпро: Він віяв холодними хвилями і розстилався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні землі".

Річка Дніпро

Та мета його розповіді – описати Запорізьку Січ – колиску гордого козацького духу: "Та ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають всі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!"



Запорозьки козаки

Микола Васильович показує устрій Запорозької Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні події і художній вимисел переплилися в єдине, закінчене ціле: перед читачами постав початок народно народно-визвольного руху в Україні наприкінці 30-х початку 40-х років ХVІІ століття.

Головні герої повісті "Тарас Бульба": "... хоч і гинуть фізично, залишаються в народній пам’яті безсмертними, бо переконані, що не загине жодна великодушна справа".

Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена, що смерть для майбутньої перемоги. У цій вірі у безсмертя народу – справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, народне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М.Гоголь довів, що є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн "малороси" чи "хохли".

Тарас Бульба – головний герой однойменної повісті М.Гоголя. Це запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козацтва. Хто такий Тарас бульба? – Герой, представник життя цілого народу, цілого політичного суспільства у відому епоху життя.



Ілюстрація до повісті М.В.Гоголя "Тарас Бульба"

Тарас Бульба – мужній та відважний воїн, який уславив себе у багатьох боях. Найсвятіша у нього справа – оборона віри та Вітчизни. Цьому він присвятив усе життя, в такому ж дусі виховував і синів. Часто він був до них надто суворий, не показував глибоко прихованої батьківської любові. Коли ж Андрій зрадив козаків заради прекрасної полячки, батько власноручно його вбив. Неймовірними зусиллями Тарас Бульба пробирається до Варшави і підтримує Остапа в найтяжчу хвилину.

Тарас Бульба – безкомпромісний, нещадний до ворогів, бо глибоко прийняв до серця кривди народні. Він народний герой, що втілив у собі кращі риси запорізького козацтва, силу і волелюбність українського народу.

Остап і Андрій – сини Тараса Бульби. Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: "За образу не подивлюся і не зважу ні на кого".

Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжним він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків... Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії – справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".


Зустріч Тараса Бульби з синами

Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. "За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А Старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".

Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холодно- кровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Андрій спочатку теж "увесь поринув у чарівну музику куль і мечів". Він не вмів розраховувати і обдумувати в бою, летів "Е-е-е! Що ж це ви, хлопці, так притихли?"

напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все – і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив в бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.



"Зупинився синовбивця і дивився довго на неживе тіло."

Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули – один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий – зрадником на власне безчестя й горе батька.

У повісті "Тарас Бульба" Гоголь підніс на нову епічну висоту традиції українських історичних дум. Бо основна ідея твору – єдність народу в боротьбі проти чужоземного гніту, воля, незалежність. Разом із "Тарасом Бульбою" в російську літературу ввійшла Запорізька Січ, яка веде свій родовід від Київської Русі, від тієї незборимої руської сили, яку, за висловом Гоголя, нікому не пересилити.

Микола Гоголь – мабуть, чи не єдиний письменник, який, пишучи твори мовою російською, умів прищепити читачеві цікавість і любов до мови української.

Книгам М.В.Гоголя суджене вічне життя. Світ багато довідався про Україну, про її народ, про її біди з творів Миколи Гоголя. Він відкрив Україну всім націям. Його твори не знають забуття. Вони невмирущі.

Гоголь все життя рвався на Україну, боготворив її. Історію України Гоголь не просто знав і любив, але розумів її як боротьбу народу за свою свободу і незалежність. Він перший в українській історіографії повів мову про державну незалежність. В статті "Размышление Мазепы" літописець України, онук українського канцеляриста, нащадок полковників і гетьманів нагадує нам про тисячолітню історію нашого народу. Через призму роздумів гетьмана Мазепи Гоголь виклав своє бачення тогочасних подій в Україні. Він показав трагічне становище Гетьманської держави в умовах Російської колоніальної імперії, вбачав визволення України з під московського ярма тільки згуртувавши народні маси, вперше заявив, що українська волелюбна нація може мати "самобутню державу" з демократією управління.

На сюжети Гоголя Микола Лисенко написав головні опери "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Утоплена" і жодному слухачеві й на думку не спаде пов’язувати ці твори з російською літературою.

За мотивами творів М.В.Гоголя створені відомі оперні спектаклі: "Сорочинський ярмарок" М.П.Мусоргського, "Черевички" П.І.Чайковського,
"Майская ночь" Н.А.Римського-Корсакова, "Нос" Д.Д.Шостаковича.

Цими шедеврами мистецтва Гоголь увійшов у світову літературу, і його ім’я стало в один ряд з такими іменами, як Сервантес, Мольєр, Шекспір, Гете, Бальзак, Діккенс і т.д.

Неабиякий успіх вся творчість Гоголя мала серед багатьох поколінь українців, які жили і боротися в умовах Австро-Угорської імперії, панської Польщі та російської комуністичної імперії.

Один із чільних українських націоналістів, отаман "Поліської Січі" Тарас Боровець обрав своїм псевдонімом ім’я Тараса Бульби.

Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Лише в дорозі він заспокоювався, відчував натхнення, нові сили. Дороги вели Гоголя до Петербурга й Москви, Рима й Парижа, Гамбурга й Єрусалима. Однак усі шляхи письменника починалися з одного місця – з його Василівки, що на Полтавщині, з його України.

Звідси він вирушав у свої мандри, сюди завжди повертався в думках і душею. Без України не було б Гоголя, не було б його «Веч на хуторі біля Диканьки», повісті «Тарас Бульба», збірки «Миргород» та інших творів: Гоголь – письменник російський чи український? У його творчості багато українських мотивів, але писав він російською. Напевно відповідь на запитання слід шукати в самого митця…




16 квітня 1848 року в одеському порту кинув якір параход-фрегат "Херсонес". Тридцять сім пасажирів ступили на берег і попрямували в карантин, де повинні були провести два тижні.

Серед них був і Микола Васильович Гоголь, який повернувся на батьківщину з довгих мандрів за кордоном. Це був перший приїзд Гоголя до Одеси.

Гоголь покинув карантин і вийшов в місто тільки 30 квітня, і друзі влаштували йому зустріч у знаменитого Отона.

В Одесі Микола Васильович пробув всього сім днів. Він зупинився біля Сабанєєва моста в будинку, що належав графині Толстой. Гоголь оглядав місто і відвідував своїх знайомих. Заходив і на вулицю Дерібасівську в будинок Крамарьової, у якої тоді мешкав Лев Пушкін – брат поета О.С. Пушкіна.

Гоголь згадував про Італію, красномовно розповідав про Константинополь, про Олександра Сергійовича Пушкіна, з яким познайомився в Павловську ще в 1831 році, про нові явища в російській літературі, і розповідав анекдоти, до яких був великим майстром.

6 травня письменник виїхав з Одеси до Василівки, до рідних, а потім до Москви і Петербургу. 

Переживши дві холодні зими в Москві, письменник, не бажаючи піддати ризику своє слабке здоров'я, наступну зиму мав намір прожити де-небудь в теплих краях – в Греції або на якому-небудь з островів Середземного моря. Але коштів для такої подорожі у нього не було, і він вирішив поїхати до Одеси, куди його кликали друзі.

Гоголь приїхав до Одеси 24 жовтня 1850 року. Це був його другий приїзд в південне місто.  В дорозі його переслідував проливний дощ і вітер. Дороги розмило, і він перемерз та втомився.

В Одесі письменника зустріли прямі вулиці і зелені бульвари,  блакитне море і ласкаве сонце.  До Одеси Гоголь втік від суворості московської і пітерської зими, про що він писав поету В.А. Жуковському 16 грудня 1850 року.  Але не тільки холод вигнав Гоголя із стольних міст Росії. Сюди Микола Васильович прибув після багатьох життєвих перепитій.

По-перше неприйняття більшості читачів найзадушевнішого його твору, - "Выбранных мест из переписки с друзьями".

По-друге після особистої драми. У його житті була жінка, яку він дуже любив. Це була молодша сестра дружини його друга, письменника Сологуба – графиня Ганна Михайлівна Вьєльгорська. Гоголь збирався одружитися, але Вьєльгорські відмовили йому через нерівність їх суспільного стану.

Цього разу Микола Васильович зупинився у флігелі будинку свого родича, відставного генерал-майора А.А. Трощинського, за Сабанєєвим мостом, на вул. Казарменній, 11, яку пізніше перейменували в Надєжденську, а в 1902 році – у зв'язку з 50-річчям з дня смерті великого письменника – за рішенням міської Думи вона була перейменована у вулицю Гоголя.  Будинок цей зберігся дотепер, на його фасаді – навіть не одна, а дві меморіальні дошки.

Багато часу Гоголь проводив в будинку брата княжни В. Репніної. Князь Репнін відвів йому особливу кімнату із спеціальним столиком, що нагадував високу конторку, де він міг стоячи писати "Мертві душі" і куди ніхто не смів входити, щоб не турбувати письменника.

Весь ранок він працював, а о четвертій годині відправлявся на прогулянку. У темно-коричневому сюртуку з великими оксамитовими лацканами, темному жилеті з розводами, з шовковою косинкою, зашпиленою навхрест на шиї з боязні морського вітру, а в прохолодну погоду - в шинелі на ваті і циліндрі з конусоподібною тулією, Гоголь швидко крокував вулицями Одеси.

Перехожі і особливо студенти Рішельєвського ліцею вже добре знали цю злегка згорблену, тонку фігуру, гостроносу, похмуро-сумну особу, обрамлену русявим, трохи в'юнким волоссям. Зазвичай він не вітався із стрічними і, глибоко задумавшись, занурившись в свої думки, проходив мимо, майже нікого не помічаючи. Проте, в Одесі навколо нього відразу ж утворилося коло близьких і знайомих йому людей.

Микола Васильович приємно проводив час у тутешніх професорів – викладача богослов'я і філософії протоієрея Павловського, Міхневіча, Мурзакевіча і у декількох давніх товаришів по ніжинській гімназії.

У будинку Льва Пушкіна, який на той час жив на розі Грецької і Преображенської вулиць, збиралося краще одеське товариство. Брат поета жив "відкритим будинком", майже щодня у нього обідали знайомі і приятелі, серед яких бував і Гоголь. Гоголь завжди був центром загальної уваги. Біля нього групувалися гуртки. Кожен прагнув ловити його слова, звертали увагу на щонайменший його рух.

Гоголь часто обідав в кращому одеському ресторані Отона, в будинку №21 по вулиці Гімназській, перейменованій ще в 1824 році в ознаменування 30-річчя Одеси в Дерібасівську.

Тут якийсь час жив Олександр Сергійович Пушкін в номерах при ресторані оспіваного і прославленого їм в  "Евгении Онегине" ресторатора і відомого кухаря гастронома Отона.

Колись на цьому будинку золотий напис на мармуровій дошці нагадував, що О.С. Пушкін любив тут коротати своє дозвілля у веселому колі друзів. (У роки Великої Вітчизняної війни будинок був зруйнований фашистськими окупантами і на його місці був влаштований літній кінотеатр. Недавно тут побудований торговий центр "Європа").

З приходом Гоголя в ресторацію до нього особисто підходив Отон, масивний чоловік з симпатичним обличчям, в білій поварській куртці. Поява його приводила всіх в загальне захоплення, оскільки він приходив тільки в урочистих випадках.

З повагою і добродушним гумором Отон вступав з Миколою Васильовичем в переговори про меню його обіду, рекомендував різні страви, але його зусилля схилити Гоголя до "куштування" найтоншої досконалості кулінарії пропадали дарма. Письменник був непохитний і складав свій обід з простих, переважно м'ясних страв. Отон важко зітхав і віддалявся для дачі потрібних розпоряджень.

Перед обідом Гоголь випивав чарку горілки, під час обіду – чарку хереса, а оскільки співбесідники його ніколи не обідали без шампанського, то після обіду – келих шампанського. Після закінчення трапези Микола Васильович починав варити паленку, яку готував якимсь особливим способом на тарілці. Паленка виходила дуже смачна, хоча сам Гоголь пив її мало, часто просиджуючи весь вечір за однією чаркою.

Тут-то і починалася бесіда, невибаглива і весела. Анекдот за анекдотом, розповідь за розповіддю. Веселість Гоголя була заразливою.  Як згадували сучасники, іноді, зрідка знаходили на письменника хвилини задумливості, неуважності.

До часу приходу Гоголя в ресторацію тут збиралися і складали йому компанію артисти і директор Одеського Міського театру Олександр Іванович Соколов. Одна з кімнат перетворилася ради Гоголя в окрему, в якій збиралися більш менш добре знайомі письменнику особи.

Микола Васильович відвідує Рішельєвський ліцей і, як великий любитель українських пісень, створює там хор з ліцеїстів, якому акомпанувала на фортепіано В. Репніна. На честь Гоголя в Одеському театрі були поставлені "Ревизор" и "Лакейская".

З Одеси Гоголь виїхав 27 березня 1851 року. За декілька днів до від'їзду його постійні друзі-співбесідники давали у Отона прощальний обід. Просторових урочистих промов не було, а панувала тепла, душевна обстановка.

Відразу після обіду Гоголь хотів розпрощатися зі всіма, але вся компанія висловила бажання провести його до будинку. Вишли разом. Гоголь був мовчазний і на Дерібасівській знову став прощатися. Ніхто вже не наполягав на подальших проводах.

На прощання Микола Васильович підтвердив дану раніше обіцянку на наступну зиму знову приїхати до Одеси. "Здесь я могу дышать, - говорил он. - Осенью поеду в Полтаву, а к зиме и сюда… не могу переносить северных морозов… весь замерзаю и физически, и нравственно".

Він тепло попрощався  з кожним, але і Гоголь, і всі проводжаючі, були якось особливо сумні. Письменник пішов до будинку, а друзі мовчки стояли на місці і дивилися йому услід, поки він не звернув за ріг. Зустрітися їм вже не судилося. Через рік, 21 лютого 1852 року, Гоголя не стало.

В Одесі пам'ять про Гоголя зберігає колишня вулиця Надєждінська, яка носить тепер його ім'я, і меморіальна дошка на будинку №11, а також бюст в одній з круглих ніш будівлі знаменитого у всьому світі Одеського оперного театру.

1 квітня 2009 року в Одесі відкрили пам'ятник Гоголю. Абсолютно "несподівано" з'ясувалося, що це вже другий пам'ятник великому письменнику в Саду скульптур  Одеського літературного музею.

Перший монумент – "Памятник грядущему гению" з'явився кілька років тому. Новий пам'ятник створив київський скульптор Олег Черноусов. Ця скульптура – відповідь на знамените питання — "куди мчиться трійка?".



"Памятник грядущему гению"

Тексти творів Гоголя
УКРОП - Енциклопедії - 100 видатних імен України
Нація і Держава : НАШ ГОГОЛЬ
Гоголь в ілюстраціях
Олександр Яровий. Безсмертний Гоголь
100 видатних імен України. Гоголь Микола Васильович
Золота тінь на чорному тлі Вічності – Микола Гоголь
Микола Гоголь. ВІЙ
УКРАЇНСЬКИЙ СЕВАСТОПІЛЬ. ГОГОЛЬ В СЕВАСТОПОЛІ
Гоголь Николай Васильевич
Гоголь Николай Васильевич: Собрание сочинений
Гоголь Микола Васильович (прозаїк, драматург) біографія
Феномен Гоголя (В.Бурбан)
Шевченко і Гоголь. Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України
Василь Панасович Гоголь-Яновський - Українські пісні
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Бикова К.І., Кошкіна Ж. О
Державна підсумкова атестація зі світової літератури, російської мови і літератури у 2012/2013 н р
Видавництво
Міністерством освіти і науки України з російської мови та світової літератури для використання у
Литература (русская и зарубежная) (автор Е. В. Волощук)
Контроль і керівництво за викладанням російської мови та зарубіжної літератури в загальноосвітніх школах
Кафедра гуманітарної освіти Навчально-методична лабораторія російської...
Матеріали лекції «Численні можливості задоволення освітніх проблем учня засобами навчального предмету в школі життєтворчості»
Урок світової літератури у 5 класі Девда Марія Іванівна учитель світової...
Мета: ознайомити учнів із самобутньою культурою Японії, розвивати навички самостійного пошуку потрібної інформації, вміння донести...
Конспект уроку зі світової літератури у 6 класі
Мета уроку: познайомити учнів з життям та творчістю Ч. Діккенса, з історією створення повісті та особливостями «різдвяних оповідань»;...
Проблеми аналізу художнього твору на уроках світової літератури в школі
Як зазначається у пояснювальній записці до програми із світової літератури, основна мета предмета – «залучити школярів до скарбниці...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка