З української літератури для учнів 7-го класу

Леонід Кисельов


     

ЛЕОНІД КИСЕЛЬОВ -
ФЕНОМЕН ПОЕТИЧНИЙ ЧИ ПСИХОЛОГІЧНИЙ?



Я постою у края
        бездны
И вдруг пойму сломясь в тоске,
Что все на свете - только
        песня
На украинском языке.
        Леонид Киселев
 
     

Леонід Кисельов відомий українському читачеві на Заході з
невеличкої добірки поезій та короткої біографії, надрукованої в журналі
 "Сучасність" (1973,7-8) і із статті Івана Кошелівця, вміщеної в цьому ж
  журналі в 1981 році. На Україні, до появи його перших українських віршів у
  1968 році, ім'я Кисельова було знане тільки вузькому колу київських
   письменників старшої та молодшої генерації.

   Матеріали його життєпису дуже скупі. На основі коротеньких
уведень до його віршів, що друкувалися в радянській періодиці, посилань на
його особу в "Веселому романі", написаному його батьком у 1970 р.,
оповідання Юрія Щербака (Щербак Ю. Маленька футбольна команда. Оратарія
 для голосу і дитячого хору. Пам'яті молодого поета Леоніда Кисельова
 //Дніпро. -1972. -4. -С.69-83), присвяченого Кисельову (чи Льоні, як усі
 друзі його залюбки називали), та інших знахідок, хочемо накреслити бодай
загальний силует цього, з багатьох поглядів, непересічного поета й
 непересічної людини.

     Народився він у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного
письменника Володимири Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного
 обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього
двадцять два роки.

     В кінцевому підсумку наших шукань національного поетового
кореня виявляється, що мати Леоніда - єврейка. Хоч у творчій біографії
будь-якого письменника це не найосновніше питання, але у випадку Кисельова
така деталь важлива і може кинути більше світла ра таємницю його поетичної
трансформації - переходу від поезії російської до української.
        Учився на факультеті іноземних мов Київського університету
на перекладацькому відділенні, спеціалізуючись, здається, в англійській
мові. Не зважаючи на молодий вік, він вражав усіх не тільки начитаністю і
 широким знанням світової літератури, але й знанням точних наук - складних
правил квантової механіки, кіберенетики; міг говорити про останній
футбольний матч чи найновіший закордонний фільм. Захоплювався і знав
стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився
 примітивним мистецтвом Никифора, любив поезію Шевченка, раннього Тичини,
Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Щекспіра,
 Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню.
        Ю.Щербак дає наступний мазок до зовнішньго і внутрішнього
портрета Кисельова: "Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на
 молодого веніціанця.., проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од
 італійців: був малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі),  слова вимовляв тихо і наче мляво..."       

Коли Кисельов захворів - невідомо, але з поеми "Первая
любовь!", написаної в 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна
догадуватися, що в тому часі він уже хворів на невиліковну недугу. Родина,
 друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а польські пілоти
привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього
 Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка.

        Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його
віршів побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського журналу
"Новый мир", головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський, -
з наступною приміткою: "Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37,
г.Киев". "Первые стихи". Того ж року в квітневому числі журналу " Радуга"
було надруковано два його короткі вірші. Вірш "Цари" в журналі "Новый
мир", в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись
на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської
інтелігенції й академічних російських кіл - обурення й протести. Після
 того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.
           П'ять років пізніше, 12 квітня 1968 р., за кілька місяців до
смерті Кисельова, з'явилася в "Літературній Україні", з уведенням Івана
 Драча, добірка його українських поезій "Перші акорди"...

        Посмертно вийшли дві його книжки російської й української
поезії - перша в 1970 році під назвою "Стихи. Вірші" (у видавництві
"Молодь"), а друга, що є доповненням першої, в 1979 р., (також у
видавництві "Молодь") під двомовною назвою - "Последняя песня. Остання   пісня"...
        Загадковим для нас лишається питання, чому молодий поет, до
того ж неукраїнського роду, вирішив переключитись з російської на
українську мову. Загадково воно тим більше, що цей зворот стався в часі
відвертої русифікації в Україні; в часі, коли українська мова й культура
стали об'єктом принижування навіть своїми, українського роду, чиновниками
- республіканськими урядовцями та академіками починаючи, а сільським
учителем кінчаючи.

       Молодий поет виявив якщо не світоглядову заангажованість, то
тяжіння серця і мислі до України вже в перших своїх російських віршах,
надрукованих у 1963 році ("Цари", "Вірші про Тараса Шевченка", "Я
забуду"), себто понад п'ять років перед своєю смертю. Формували його різні
чинники. Писати українською мовою заохочував його батько, а в дитинстві
він потрапив під вплив непокірного духу й майстерності Шевченкового вірша.
Продовжував свою поетичну підготовку в середовищі прекрасних
майстрів-шестидесятників: Драча, Вінграновського; знав творчість і долю
популярного неконформіста Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя
Голобородька й ряду інших, що впливали на нього своїми небуденними
відкриттями в мові, образі, експресії, і що були для нього прикладом         поетичної майстерності...
        У книжці Володимира Кисельова "Веселий роман" прототип
Леоніда - молодий київський поет Леон на прохання друзів прочитати свої
 вірші, проказав "схвильовано і палко":

        ...все на свете - только песня
        На украинском языке.
        На запит "А чому українською мовою?" Леонід відповів: "А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться римиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь"...

ДОДОМУ
Шкода Москви. Вже наче відійшов

Від сподівань і пристрастей Арбату

І паху бурштинової гербати

У мареві тих марень, тих розмов.
Додому час. До міста всіх кохань,

Де тополеві вранішні тумани,

Де сірий тулуб вершника Богдана

На золотому тлі софійських бань.

Літак аж ніби крилами змахнув,

Натруджений двигун тамує стогін.

Невже мені лишиться тільки спомин

Від тих беріз у весну крижану?
Зелені леза юної трави

Очистять душу, стешуть білу льолю,

І не відчую ні жалю, ні болю,

А тільки так, смутне: шкода Москви.
1968

1 Заступник хана, віце-хан.

2^[1] Піренейська легенда.

3^[2] На Дніпрі було давніш сила лебедів і пелікані!

4^[3] Нібито за давніх часів о деяких місцях на Дніпрі росли рожеві лотоси подібні до індських.