Творчість М. В. Гоголя та Панаса Мирного. Високий гуманізм письменників у зображення трагічної долі «маленької людини» в повісті «Шинель» та оповіданні «П’яниця» ( урок компаративного аналізу з української та світової літератур у 9 класі). Мета

Тема. Творчість М.В.Гоголя та Панаса Мирного. Високий гуманізм письменників у зображення трагічної долі «маленької людини» в повісті «Шинель» та оповіданні «П’яниця» ( урок компаративного аналізу з української та світової літератур у 9 класі). Мета: систематизувати знання учнів про Миколу Гоголя та Панаса Мирного як різнобічних творчих особистостей, ознайомити школярів з історією написання повісті «Шинель» та оповідання «П’яниця», дати визначення поняття «маленька» людина; розкрити гуманізм письменників у зображенні її долі, дослідити вплив інших персонажів на долі головних героїв; розвивати вміння учнів виділяти головне у творі, давати власну оцінку зображеному, розвивати творче і асоціативне мислення учнів, вміння порівнювати образи персонажів, давати власну характеристику головному герою; виховувати почуття гуманізму, неприйняття культу речей. Обладнання: тексти повісті Гоголя «Шинель» та оповідання«П’яниця», портрети Миколи Гоголя та Панаса Мирного, роздатковий матеріал, фото шинелі, що демонструвалося на Київському ГогольFestі - 2008, ілюстрація Ю.Ігнатьєва «Акакій Акакійович в новій шинелі», фрагмент з фільму Л.Парфьонова «Птица-Гоголь», ілюстрація роботи переможця Міжнародної виставки «Карлюка-2009» Омара Заваллоса. Епіграфи: ...Гоголь хоч і митець чужої, але по духу й природі рідний нам... Панас Мирний «… надо, чтобы за дверью каждого довольного, счастливого человека стоял кто-нибудь с молоточком и постояно напоминал бы стуком, что есть несчастные..» А. Чехов Ми всі вийшли з гоголівської “Шинелі”.     Ф. Достоєвський З появою романів і повістей Панаса Мирного в українську художню прозу ринула повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів, із істинністю народного мислення, з незвичайно багатим емоційним світом простих людей. Олесь Гончар Вступне слово вчителя(вчитель української літератури). Славна Полтавщина дала світу не одну талановиту людину. Миргородський повіт став колискою не лише Миколи Гоголя - основоположника критичного реалізму в російській літературі. В самому містечку 1 травня 1849 року народився Панас Якович Рудченко. За 4 роки до його народження тут побував Тарас Шевченко. Тут писав свою повість „Люборацькі” український письменник А. Свидницький. І. Актуалізація опорних знань. 1. Поетична хвилинка. Учень: Він так любив квітучу Полтавщину, Що марив нею навіть в чужині: Спів солов’я, в траві густій стежину, Сільських садків цвітіння навесні Він ніс в своїй душі крізь сміх Росії, Крізь італійську спеку, древній Рим, Крізь всі дороги і шляхи тяжкії, Бо дух землі був нерозлучний з ним. Для росіян лишився «Николаем», Для італійців – «Gogol Nicolo», Для українців він Микола Гоголь, Полтавцям став навіки земляком. Ж. Олексієнко 2.Учень. Російський філософ М. Бердяєв писав, що Гоголь є найзагадковішою фігурою у російський літературі, що не було у Росії письменника, який викликав би стільки запитань, як Гоголь. Крім того, Набоков, звертаючись до зарубіжних читачів, попереджав: «Если вы хотите узнать что-нибудь о России, если вы жаждете понять, почему продрогшие немцы проиграли свой блиц ( войну с СССР), если вас интересуют «идеи», «факты», «тенденции», не трогайте Гоголя. Каторжная работа по изучению русского языка, необходимая для того, чтобы его прочесть, не оплатится привычной монетой. Не троньте его, не троньте. Ему нечего вам сказать. Не подходите к рельсам. Там высокое напряжение». Ось вони –ключові слова. Гоголь вважав, що художнє слово повинне не доводити задум письменника і не виховувати читача, а змусити його замислитися. Думка про людину, душу в яку вдихнув Бог, а долю якої визначає диявол, не залишала Гоголя. Цій темі присвячений цикл «Петербурзькі повісті». Серед них особливе місце займає повість «Шинель». 3.Учень.Панас Мирний у листі до М.Коцюбинського від 25 грудня 1909 року зупинився, зокрема, на ставленні Гоголя до української та російської літератур, маючи при цьому намір видати збірник на спомин Гоголя від українців. Він пише: «Чутка доходила, що кияни були взагалі проти такого великого художника слова, але чужого нашій мові слова». При цьому Панас Мирний подає такі докази: «Це правда, але й не зовсім суща правда: Гоголь хоч і митець чужої мови, але по духу й природі рідний нам, його навіть невмирущі типи з «Мертвих душ» - це зразки з наших панів, а не з кацапських. Відомо, наприклад, що Плюшкін і Іудушка Щедріна – це люди з одного поля; отже, Плюшкін зовсім наш, а Іудушка – з кацапського краю. Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш. Через це слід би нам його шанувати». Будемо ж і ми шанувати нашого славного земляка. А найбільша шана – це знання його біографії, його творів. Життя цього письменника могло б стати основою пригодницького роману. Вдень дійсний статський радник (чин цивільного генерала, що відповідав посаді губернатора!) Панас Якович Рудченко сумлінно працював у Полтавській казенній палаті, а ввечері перевтілювався на письменника Панаса Мирного. Доля кидала його по різних містечках і на різні посади: Гадяч, 1863-1865рр. Писар Гадяцького повітового суду, канцелярист повітового скарбництва, помічник бухгалтера. Далі були різні посади в скарбництвах Прилук, Миргорода, Полтави. З 1879 року посади бухгалтера, згодом секретаря і начальника Казенної палати у Полтаві (це відповідало чину генерала). А було йому лише 37. Сумлінна служба батька була зразковим прикладом для Панаса. „Кляте життя – невільне підданське!-” писав він про свою службу, яку скрізь ніс чесно, скромно і добросовісно. Важко знайти в історії української літератури автора скромнішого й вимогливішого до себе, аніж Панас Мирний. Упродовж усього життя, ставши вже й видатним майстром, оберігав таємницю свого псевдоніма, уникав заслуженої слави. «Про своє життя не подаю Вам ніякої звістки, бо, думаю, не в ньому вага й сила, а в тих працях, що до сього появилися у світ або ще коли-небудь появляться», — відмовляв письменник львівському професорові О. Огоновському на прохання надіслати основні віхи біографії для «Історії літератури руської». 4.Самостійна робота учнів. І група. Творче завдання «Асоціації». Пригадайте сторінки життя та творчості Гоголя, схарактеризуйте його одним словом або фразою і впишіть на паперовий «промінець». Із «промінців» таким чином утвориться «зірка Гоголя» (Додаток 1.). Учні отримують «промінці», по черзі називають слова чи фрази, що пишуть,і прикріплюють до дошки навколо портрета Гоголя. (орієнтовні слова: українець, полтавець, дворянин, актор, художник, сатирик, поет, В.Алов, чиновник, викладач історії, прозаїк, прихильник творчості Пушкіна, романтик, реаліст, драматург, художник характерів, майстер слова, патріот, християнин). ІІ група. Пригадайте сторінки життя та творчості Панаса Мирного та створіть асоціативно-психологічний портрет митця. ( орієнтовні вислови: корифей української прози, співець правди народної, борець за вільне життя, совість трудового народу, художник-реаліст,патріот,полтавець,чиновник). ІІІ група. Заповніть подану таблицю « Спільність ідейного змісту у творах Миколи Гоголя та Панаса Мирного» Ідейний зміст Приклади творів Микола Гоголь Панас Мирний 1.Життя інтелігенції «Хмари» 2.Тема «маленької людини» « Шинель» « Пяниця» Висновок: Вчитель світової літератури.Отже, аналіз творчості Миколи Гоголя та Панаса Мирного свідчить, що їхні персонажі – звичайні люди зі своїми недоліками. Якою б не була людина – багатою чи бідною, розумною чи не дуже, вона – «брат твій». Можливо, саме в цьому і полягає місія «маленької людини»: нагадати людям, що вони усі – брати. Саме образ «маленької людини» і об’єднує творчість двох талановитих митців - Миколи Гоголя та Панаса Мирного. ІІ.Робота з текстами творів. 1. Історія створення повісті «Шинель». Повідомлення учня. Одного разу в присутності Гоголя хтось розповів анекдот про бідного чиновника, котрий мав велику пристрасть до полювання. Багато років він збирав гроші на нову рушницю і, нарешті, накопичив 200 рублів. Купивши дорогу рушницю, він виїхав на полювання у Фінській затоці. Рушниця лежала на краю човна і раптом впала у воду. Усі спроби відшукати її були марними. Повернувшись додому, чиновник від горя захворів і невдовзі помер. Усі, хто чув цей анекдот, дуже сміялися. І тільки Гоголь не сміявся, а глибоко замислився. Анекдот став першим поштовхом до написання повісті «Шинель». Цей твір, хоча й називається «Шинель», зовсім не про шинель, а про те, що життя маленької людини порожнє, безрадісне і безнадійне. 2. Ідейний зміст оповідання «П’яниця» Повідомлення учня. Продовжуючи тему "маленької людини", популярну в європейських літературах, Панас Мирний дав оригінальну її інтерпретацію. З одного боку, певний характер — тип діє відповідно до об'єктивних суспільних і побутових умов, з іншого — автор намагається подивитися на особистість з погляду суспільної та індивідуальної моралі (ранні оповідання "Ганнуся", "Жидівка"). Постає проблема індивідуального характеру, який формується й проявляється в середовищі з усталеними уявленнями про місце людини в суспільній ієрархії ("Народолюбець", "П'яниця"). В оповіданні "П'яниця" (1874) з'являється постать незалежного розповідача й чи не вперше у прозі Панаса Мирного здійснено перехід від суб'єктивного до об'єктивного типу прозового викладу. Розповідач і персонаж перебувають у різних планах повістування. Роль об'єктивного розповідача не повторює всевладну функцію оповідача від першої особи, присутність якого відчувалася постійно. Створюється особлива атмосфера діяльності персонажа. Дійова особа є постаттю, зовні некерованою, вільною у виборі власного життєвого шляху. Герой — ставленик автора — створює ілюзію саморозвитку в світі, який є моделлю дійсності. Як повновартісна особистість персонаж віч-на-віч взаємодіє із зовнішнім світом за рахунок внутрішньої потенційної енергії й під впливом об'єктивних обставин стає цілісним характером. Так, в оповіданні «П'яниця», зображаючи два покоління українського чиновництва, письменник показує загниваючу основу людини на державній службі. Старий Ливадний, щоб досягти чогось в житті, добре засвоїв науку підлабузництва, на якій і трималася основа чиновницького життя. Як той заєць, що солодше Моркви нічого не куштував, він не уявляє щастя своїх дітей поза чиновницькою службою, а тому свій досвід передає синам. Старший Петро добре засвоює батькову науку. Автор змальовує його як бравого вродливого молодчика, що не понехтував добром вдови, першим дівочим цвітом Наталі. Прямо протилежними рисами наділений його брат Іван — головний герой повісті. Як людиною непривабливої зовнішності, хворобливою, ним заволодів комплекс неповноцінності. Його страх і замкнутість призводять до того, що він стає п'яницею, посміховиськом веселих відвідувачів губернських кабаків і до одинокої смерті в шпиталі. Іван Ливадний — маленька сіра людина. Жорстокий світ не підкоряється таким особистостям, а спочатку ламає їхню волю, а далі фізично знищує їх. 3.Словникова робота. Маленька людина» в літературі – визначення різних героїв, яких об’єднує те, що вони посідають найнижчі місця у соціальній ієрархії. Ця обставина визначає їхню психологію та громадську поведінку(приниженість, поєднана з відчуттям несправедливості, ураженої гордості). Ф.М.Достоєвський, який завжди селитиметься в Петербурзі у тих місцях, де жив Гоголь, скаже свою знамениту фразу: «Усі ми вийшли з гоголівської «Шинелі», маючи на увазі, що гірка і пронизлива тема «маленької людини» стала найтрагічнішою темою російської літератури. Вона звучить і досі. А Башмачкін так і залишився великим шедевром і великою таємницею російської словесності. Про нього напевно відомо лише одне: він – маленький. Не добрий, не злий, не благородний – просто маленький. Але його треба пожаліти і полюбити, бо він – «брат твій», як навчає автор. У цьому було велике художнє відкриття Гоголя: він говорив про любов не до позитивного персонажа(позитивного любити завжди легко), а до людини взагалі. 4. Бесіда: - Сюжет анекдоту, який використав М.В. Гоголь, вийшов на зовсім інший філософський та художній рівень. Чому ми можемо так стверджувати? ( По-перше, у анекдоті чиновник сам винен у тому, що він загубив рушницю, а в Акакія Акакійовича пограбували; по-друге – у анекдоті чиновнику допомогли товариші, і ця історія має щасливий кінець; по – третє, у анекдоті відсутній опис злиднів, який ми зустрічаємо у повісті Гоголя. Найголовніше – рушниця – це предмет розкоші. А без шинелі у Петербурзі , де « є ворог усіх тих, хто, як Башмачкін, отримує всього чотириста рублів плати на рік, ворог цей — північний мороз» , неможливо вижити. - Як ви думаєте, чому місцем дії обраний Петербург? Переглядаючи фотографії із зображенням міста, створіть асоціативний ряд «Петербург – це місто….» - Чи можуть події, описані Панасом Мирним в оповіданні «П’яниця», відбуватися у Петербурзі? (Так,це може бути будь-яке місто Російської імперії, тому автор і не називає його). - Петербург байдужий до свої мешканців. Акакій Акакійович є типовим мешканцем свого міста, «маленькою людиною». Яким чином Гоголь показує безликість Акакія Акакійовича, підкреслює його типовість? - Чи можна стверджувати, що герой Панаса Мирного також є типовим представником свого часу , «маленькою людиною»? Яким чином письменник показує формування його характеру? 5. Робота в групах. І група. Робота над портретом героя (створення візитної картки героя). Гоголь не ховає його обмеженості, бідності його інтересів. Але на першому плані його безневинність, терплячість. Навіть ім’я героя має відповідне значення ( робота зі словником). А яке враження на вас справляє прізвище героя ? (прізвище говорить про просте походження героя повісті, герой навіть не « Башмаков», немає у ньому солідності, характеру, а м’який, маленький, по-дитячому беззахисний) - Життя Акакія Акакійовича абсурдне чи наповнене глибоким сенсом? Завдання. Складіть візитну картку героя з точки зору абсурдності його життя, використовуючи цитати. 1. Один чиновник ( типовість). 2. Абсурд у виборі імені ( доля визначена). 3. Стосунки з колегами ( «навіщо ви мене ображаєте?», «муха») . 4. Любов до безглуздої роботи ( служив старанно, з любов’ю). 5. Ставлення донавколишнього світу ( не бачив нічого). 6. Мова («спілкувався він за допомогою прийменників, прислівників і таких часток, які жодного значення не мають»). 7. Абсурдна мрія ( мати шинель). Висновок.Чому Акакій Акакійович такий? ( світ безглуздий , а люди у ньому - душевнохворі) . Доказ цьому - епізод з табакеркою. ІІ група. Робота над сторенням психолого-портретної характеристики Івана Ливадного. Для психологічних студій автор обирає не окремий відрізок життя особистості, а намагається простежити людську долю від народження до смерті. Ланцюг послідовних ситуацій створює односпрямований життєвий шлях персонажа в замкнених часово-просторових межах художньої дійсності. На розповідача покладається функція високомайстерного обігрування послідовних подій із поступовим наближенням то до дійової особи, то до читача, щоб у кінцевому підсумку представити вічну проблему "людина і світ" у зворотному зв'язку, подивитися на світ очима персонажа, проникнути в його свідомість і показати, ким є особистість для тих, хто її оточує. Завдання. Із запропонованих цитат вибрати лише ті, що характеризують Івана Ливадного, та розташувати у порядку формування особистості героя ( учням пропонуються цитати з «Шинелі» та «П’яниці».( Додаток 4). ІІІ група. Як візуально можна уявити світ наших героїв – внутрішній та зовнішній ? Завдання. Дібрати ілюстрації до даного питання отримала група учнів. ( перегляд ілюстрацій, обговорення). - Яку з ілюстрацій ви обрали б обкладинкою до книги Гоголя? - А яка з цих ілюстрацій могла б стати першим кадром кінофільма,знятого за оповіданням «П’яниця»? 6. Колективна робота-підсумок:створення графічної асоціації « Внутрішній та зовнішній світи Башмачкіна та Ливадного»; визначення спільного та відмінного з використанням прийому «кола Вена» (Додаток 2,3). 7. Рольова гра-діалог « Зустріч Башмачкіна та Ливадного». - Що є світом для тебе, Акакію Акакійовичу? ( маленька кімната , візерунок букв). - Що стало втіхою у твоїй самотності та тузі, Іване? ( «Опріч скрипки, не мав він одради, не було у його втіхи»). - Що змінилося у твоєму житті з появою нової шинелі? - Ким стала для тебе Наталя? Як змінила твоє життя її втрата? - Що відбуваєш ти , Акакію Акакієвичу, коли втрачаєш найдорожче? ( буря емоцій, але Гоголь не надає прямої мови героя - тільки переказ. Акакій Акакієвич залишається безсловесним навіть у критичну хвилину свого життя). - Чому ти, Іване, не відсилаєш листа братові, який відібрав у тебе найдорожче? ( Лист, який можна порівняти з внутрішнім монологом, дає уявлення читачеві про душевну організацію персонажа, але рух думки не переростає в реальні дії (лист залишився не відісланим). Після невдалої спроби заявити вголос про себе Ливадний знову потрапляє під тиск обставин, і взаємодія між людиною й світом триває в одному напрямі. Це супроводжується поступовою деградацією особистості). 8. Робота у групах з критичним матеріалом ( обговорення висловлювання , формулювання відповіді на запитання). 1 група. Через зіткнення двох протилежних позицій (позиції персонажа, висловленої в листі, й позиції адресата — уявного співрозмовника) автор творить діалогічну ситуацію. Сам принцип діалогу передбачає рух думки в часі. Така високомайстерна гра авторської уяви усуває схематичну статичність розповіді й об'єднує часові площини твору в єдине динамічне ціле. "Зв'язавши минуле і сучасне свого героя в єдине ціле, — пише М. Пивоваров, — письменник цим самим уникнув статичності в його змалюванні. З цього часу образ Івана подається в процесі розвитку, в русі, в суперечностях».Чи виправданий прийом «листа» для створення та вмотивування образу «маленької людини» в оповіданні «П’яниця»? 2 група. Чи виправданий прийом фантастики у фіналі повісті? І .Ф. Анненський, аналізуючи фантастику Гоголя, писав: «.. мы читаем и чувствуем обиду за человека. Всякое чувство, возникшее в нас при чтении, долино найти выход, как всякий дисонанс в музыке должен разрешиться. в жизни часто торжествует зло – это правда, но вопэзии злу не такой простор: в поэзии оно непременно наказывается… Накажи его ( «значительное лицо») Гоголь серьезно, вышла бы скучная , нарвоучительная сказка. Заставь переродиться – вышла бы лож. Не щелкни он его, мы бы с недовольным чувством оставили книгу…. Гоголь великолепно выбрал фантастическую форму момента, корда пошлость на мгновение прозрела….». 3 група. Гоголю потрібна була смерть героя. Навіщо? Чи погоджуєтесь ви з висловлюванням Ю. Манна: «Гоголь не хочет давать утешительной развязки, не хочет успокаивать совесть читателя и все происходящее в финале оставляет , так сказать, на уровне таинственной недоговоренности». Чи можна ці слова Ю. Манна застосувати до розв’язки оповідання Панаса Мирного? Висновок. Вчитель світової літератури. Повість Гоголя ніби застерігає: будь-яка людина може опинитися на місці Акакія Акакійовича, якщо всі свої інтереси і прагнення зосереджуватиме на отриманні якоїсь речі, не зможе жити без неї. Жертвою шинелі можемо назвати також і генерала, адже він сам помістив себе у певні рамки, за які не міг вийти, бо втратить свою «значущість», тобто теж ховався у «шинелі». Вчитель української літератури. Якщо Олександр Пушкін («Станційний доглядач»), Микола Гоголь («Шинель»), Федір Достоєвський («Бідні люди») створили яскраві образи «маленьких людей» дореформеної епохи, то Мирний зумів показати те нове, що стало властивим дрібним чиновникам у період після 1861 р. Повість «П'яниця» (1874) розширювала тематичні обрії нашої прози: в ній зображується чиновницьке життя, яке письменник добре знав, отже, міг звернути увагу наряд характерних подробиць. У центрі твору — доля «маленької людини», трагедія здібного юнака, зламаного чиновницьким середовищем. Іванові Левадному огидні лицемірство й нещирість, які процвітають у канцелярії. Він не може витримати тиску підлабузництва, сваволі, донощицтва, йому не щастить у коханні. Зломлений морально, Іван опускається на саме дно життя і гине. Повість «П'яниця» засвідчила, що в нашу літературу, за спостереженням Івана Франка, увійшов «свіжий і сильний талант». ІІІ. Підсумок уроку. 1. Прийом «Мікрофон»: Дайте свою характеристику головним персонажам одним словом чи фразою, починаючи зі слів «Акакій Акакійович – це...» « Іван Микитович-це…» 2. Чи справді людство вийшло з гоголівської «Шинелі», чи й досі в ній перебуває? Відповідь обгрунтуйте. Домашнє завдання. Підготуватись до написання твору; повторити визначення понять «романтизм», «реалізм», знайти відповідні елементи у вивчених творах . Додаток 1. Зірка Гоголя. Додаток 2. Внутрішній та зовнішній світи Башмачкіна Додаток 3. Внутрішній та зовнішній світи Ливадного. Додаток 4. Не злюбив Іван Микитович сих бенкетів, не злюбив ні своїх товаришів, ні старших. Вони щодня приносили тугу та жаль до його серця, тільки кололи його гіркими глузами та посміхами — ніхто його не піддержував, ніхто не хотів пораяти нічого, хоча усі в часи гулянки й хвалили його гру. Гірко йому ставало на душі, важко на серці, він тікав ласки панянок: вони йому здавалися нещирими. Як черв'як, заритий під землею, знаходе там свою втіху, а, витягнений на світ білий, болізно в'ється і швидко пропадає, так Іван Микитович почував себе між чужими — кожного боявся, кожного соромився, і тільки дома, на кватирі, він був сам по собі. Добувши скрипку, Іван Микитович потонув у хвилі голосів. Опріч скрипки, не мав він одради, не було у його втіхи. На службу бігав задля того, що служба давала йому хліб, списував там, скільки зміг, паперу, почуваючи в скрипі пера заводи струни. З служби біг якомога, звертаючи кожному з шляху, біг попідтинню, як злодій, мерщій на кватиру; там чи перехопив чого, чи ні — зараз за скрипку... Тоді все на світі мерло задля нього, він і сам не пам'ятав про себе... Він нісся за ними, як дух, у безкраї простори тонів, він з ними плакав і сміявся, сумував і радів... То було божевільне поривання наболілої душі, нерозгадане почування повного серця, котре він не знав, як збути, і переливав у голоси плакучих мелодій. Запалі щоки ще мов дужче позападали, аж усмокталися усередину, показуючи з обох боків глибокі ями; молоде дитяче личко пожовкло, змарніло; одні очі горіли якимсь непокійним світом, та лоб білів, мов з крейди виструганий. До того ще невеличкий зріст та сухорлявість домальовували картину глибокої урази. Важко було дивитись на молоде личко, на котрому справжнє життя, не дитяче, проводило свою першу борозну, на першу стрічу з ним молодої дитячої сили, на рої важких думок та гадок, на страх перед тим, що буде... «Що за оказія така? — дивуючись думав сам собі Іван Микитович і тільки здвигував плечима. — Що воно за знак? Чи то на добро, чи на лихо? Щось у мене серце, дивлячись на неї, неначе хто в жмені здавив, неначе до його вогню приложив... Гм...». На перший раз йому дали списувати копії з бумаг. Він їх писав, справляючись більше з своїм розумом: що недоладне здавалось йому, викидав, що мав добавити, додавав. Коли подав він свою працю старшому, то той не тільки порвав його писання, а ще й вилаяв і наказав писати тільки те, що в бумазі було написано, а не видумувати своїх Харків з макогониками. Старший так глянув на його, що Іван Микитович зразу замовк і почав писати, що йому наказано. Отже, що то за писання було нудне, що за робота тяжка! Коли б не страх, що не справдить він батькових надій, кинув би він зразу свою працю, як нікчемницю. Страх той переміг усе... І сидів він над паперами та виводив стрічку за стрічкою. А коли не було старших, то, буцім пишучи, спідлоба лукаво поглядав він на своїх товаришів, молодих та безжурних паничів, котрі вертілися, жартували один над одним, борюкалися, бігали — звісно, як молоді. … зняв скрипку. Довго-довго він її направляв, рвучи часто струни, чого з ним до сього ніколи не траплялося. Ось таки направив: ударив смичком раз, удруге, провів вподовж струни, струна випустила такий тяжкий та вразливий голос, що у Івана Микитовича заблищали сльози на очах і трохи не впали додолу, рука затіпалася, скочила... Другого дня не ходив на службу й не виходив з хати, третього прийшов сторож і приніс його шапку, а чужу назад узяв . … почав пити. На службі терпіли його, терпіли та й прогнали. Приїздили батько, мати, щоб узяти додому, та він не схотів, а коли до його пристали, то він в одну ніч зник кудись, взявши з собою одну тільки скрипку. Найбільше всього паничі в'язли до якогось старенького, низенького чоловіка. Одежинка на ньому була лихенька, з дірками, лице худе, порите зморшками, лисина на всю голову — одні жовтуваті хвостики висіли в його на висках та на потилиці! Він був п'яненький вже: очі якось мутно дивились, лисина, як жар, червоніла. Се був Іван Микитович Ливадний. Змандрувавши багато світа, прибився він в губернію й знову став на службу. Хоч і знали всі його порок, отже держали на службі як старого чоловіка та ще й скрипача, котрий у п'яній кумпанії часто й густо тішив їх своєю грою. … відвезли в шпиталь, де він третього дня Богові душу віддав. Перед смертю все кликав Наталю й корив прокляте єри, що воно і його, і її вік загубило. Сиділка, що доглядала його, дивилася на ті страшні муки, слухала його божевільні речі й, зітхаючи тихо, промовляла: «Упокой, Господи, мучену душу!». «низенького зросту, трохи рябий, трохи рудий, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, з невеликою лисиною на лобі, зморшками на обох щоках і кольором обличчя, як то кажуть, гемороїдальним». «начебто через приймальню пролетіла звичайна муха». «Залиште мене, навіщо ви мене ображаєте?». «Там, у цьому переписуванні, йому вбачався якийсь власний різноманітний і приємний світ». «якщо бозна-звідки взявшись, кобиляча морда розміщувалася у нього на плечі і напускала ніздрями справжній вітер у щоку, тоді тільки помічав він, що спинився не посередині рядка, а швидше посередині вулиці». «А я от, до тебе, Петровичу, того... — почав він. Варто сказати, що спілкувався він переважно за допомогою прийменників, прислівників і таких часток, які жодного значення не мають.— Шинель ось, сукно...» Додаток 5. Ілюстрації Ю.Ігнатьєва Володар Гран-прі Зображення 2-метрової Міжнародної виставки шинелі «Карлюка – 2009» Омар Заваллос. київського ГогольFestа – 2008.

Схожі: