Або дещо із досвіду роботи вчителя української мови та літератури, учителя-методиста гімназії №191 ім. П. Г. Тичини з поглибленим вивченням іноземних мов Дніпровського району м. Києва Шевчук Валентини Василівни


Скачати 170.46 Kb.
Назва Або дещо із досвіду роботи вчителя української мови та літератури, учителя-методиста гімназії №191 ім. П. Г. Тичини з поглибленим вивченням іноземних мов Дніпровського району м. Києва Шевчук Валентини Василівни
Дата 15.12.2013
Розмір 170.46 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Література > Документи
Зробімо крок назустріч дню

(або дещо із досвіду роботи вчителя української мови та літератури, учителя-методиста гімназії № 191 ім. П.Г. Тичини з поглибленим вивченням іноземних мов Дніпровського району м. Києва

Шевчук Валентини Василівни)
Білопінно цвіте вишня, п’янко духмянить яблуня, буяє зелом весна, а може, хурделить за вікном, морозно потріскує на вулиці зима. Байдуже, яка там пора року надворі, просто усміхнімось, шановні панове, із гарним настроєм зробімо крок назустріч дню. Він ваш, єдиний, і ніколи не повернеться, щоразу наповнюючи життя свіжим подихом духовного простору і земного дива-буття. Бог удихнув життя в кожного із нас – і ми прийшли в цей світ. Але прийшли з метою вдосконалення. А воно, звісно, не має меж. Отож, як каже народна мудрість: вік живи – вік учись. А інакше і не може бути в нашій педагогічній діяльності.

Без патетики і надмірної пафосності люблю і шаную рідне слово, рідну мову. Отак просто, по-земному тепло і по-людськи щиро. Вважаю, що будь-які новинки, проекти в освітянській галузі допомагають осучаснити сприйняття мовно-літературних явищ, зацікавити вихованців у вивченні рідної мови як необхідної умови духовної самореалізації, соціального самоствердження.

Моє педагогічне кредо: людина починається з любові, а любов народжується з дитинства.

У цьому сутність буття людського. Бо чого ж варте життя без такого світлого начала?! Його просто б не було. А тому починаймо день із любові, із віри в правильності своїх педагогічних ідей, обраних доріг, нескінченних можливостей своїх вихованців-зернят. Хай будуть гарними сходи, а ще буйним – ріст. Не загубилися б вони у світі дорослому, бо він не такий привітний, як у дитинстві. Мудріше не скажеш, як це зробив Василь Сухомлинський: «Школа повинна бути яскраво палаючим вогнищем морального багатства». Саме тут можна і необхідно підтримати дитину, переконливо доказати їй у необхідності ефективного внутрішнього учіння, використовуючи при цьому різні стимули. Тому проблема, над якою працюю: «Стимулювання глибинної суб’єктної причетності учня як необхідна умова ефективного внутрішнього учіння, соціального самоствердження, духовної самореалізації».

У своїй педагогічній діяльності керуюсь концептуально-методологічними положеннями В. Сухомлинського:

  • У природі немає безталанної дитини, ні на що не здатної. Кожному можна дати радість творення.

  • Серед вогників інтелектуальної культури, які сяють навколо школяра, учитель мусить бути найяскравішим вогником.

  • Чутливість духовного світу вихованця вимагає великої тонкості засобів виховного впливу.

Народна мудрість каже: «Устами дитини глаголить істина». Це не іронічна метафора. Христос багато уваги приділяв дітям. «Якщо не покаєтесь і не станете, як діти»,  казав він до своїх учнів, маючи на увазі чистоту духовного зору дитини. Нам, учителям, суджено порядкувати у світлому храмі дитячих душ. Отже, наскільки ми повинні бути чистими, справедливими, виваженими, обізнаними.

Пам’ятаймо: саме мовно-літературна освіта допомагає розвивати мовленнєві здібності дитини і стає важливим чинником у вихованні внутрішньої культури, яка є першоелементом і виразником життєвої позиції, вона є національною аурою кожного з нас.

Життєве кредо:

  • Люблю світ і все, що є в ньому.

  • Люблю тих, хто вміє дивуватись, «…а не скептично споглядає світ».

  • Ціную людську порядність. «Порядність можна виміряти й так: наскільки серце у людини чуле» (Валентина Малишко).

  • Ніколи, ні на кого не тримаю образи, але боляче сприймаю зраду і лицемірство.

Хай лише щирість буде поміж нами!

Переконана: у Слові могутня глибинна сутність людська – духовне начало і земне буття кожного з нас. Вірую в рідне Слово, яке є животворящим огнем, що зігріває і збирає в коло однодумців для збереження свого-таки етносу, вірую в незнищенність духу людського і в маленький пагінець, що проросте і забуяє деревом могутнім із кроною широкою, деревом Роду, українського Роду.
Свято-зустріч із рідним словом

«Слово – життєдайне джерело»
Святково прибрана зала

Вислови: «Слово – життєдайне джерело»,

«Мова – предків надбання»,

«Мова – краса спілкування»,

«Мова – багатство моє».

Для декорації – дерево з різнокольоровими листочками, серед них є листочки червоного, жовтого, зеленого і чорного кольорів; лавочка стоїть під деревом, на ній під час виконання художніх номерів сидять ведучі.


Учитель:

О слово рідне, хто без тебе я?

Розпочинаємо свято-зустріч зі словом.

А щире українське слово –

Це душі нашої обнова,

Це політ думок крилатих,

Це казкове наше свято.

Отож, вмощуйтесь зручненько,

Слухайте уважненько,

Бо помандруємо у казочку,

Де є не лише бубликів в’язочка,

А й дівчинка Юля і хлопчик Вадим.

Нам цікаво буде з ними –

Цими розумниками малими.

(Чути спів зозулі, пташиний спів (запис фонограми). Вадим із книгою в руках сидить на лавочці під деревом. Вибігає Юля, не помічаючи Вадима)


Юля:


Ну, і диво-дивина,

Надворі чується зима,

А тут зозуля все співає –

Чи літо, чи діток скликає?!

Ой, у цьому залі вас так багато!

Ви прийшли до нас на свято?!

Отож, хай бринить воно гучніше,

Буде всім нам веселіше.

Але ж Вадим десь забарився,

Чи, бува, не заблудився?!

Скажу вам по секрету:

Любить книги він читати

І про все на світі знати.

(Підходить Вадим)


Юля:

Вадиме, а ми про тебе щойно говорили.

Вадим:


Юлю, ти правду сказала,

Бо, щоб думки наші літали,

Слову потрібно вклонитися,

Уважно в книжку подивитися,

Читати, речення складати,

Багатством слів всіх дивувати.

Юля:

Ти так гарно говориш.

От би так нам усім!

Вадим:

Для того ми тут і зібрались,

Щоб казка швидко розпочалась.

Юля:

А помандруємо зі словом,

Вчимося розмовляти українською мовою –

Це ж так приємно і чудово!

Вадим:

Врешті-решт наше Дерево Слів, Юлю,

Он подивись, слід рятувати:

Листочків чорних на ньому так багато.

Юля:

Знаєш, Вадиме,

Ти ось «казка» сказав, а дива немає,

Хоча всі на нього чекають.

(Звучить ритмічно-хаотична музика, вибігає МАРА-МАРУНЬКА (веснянкувата дівчинка, смішно розмальована і одягнена), виконуючи танцювальні рухи.


Вадим (здивовано):

Ну, а це що за мара?


Марунька:

Не мара я, а Марунька,

Бо я зовсім ще манунька,

Лиш недавно я вродилась

І на світ оцей з’явилась.

Вадим:

Відразу видно, що мала,

Бо такі в тебе слова,

Що від них болить голова.

Маруня:

Хм… Що ж не так отут сказала?

Мене ж поняли в цьому залі!

Юля:

Годі, годі, припини

І дурниць ти не кажи.

Всі давно вже зрозуміли:

Ти зовсім іще маленька,

Бо недавно народилась,

На світ Божий появилась.

Але зі словом подружись,

Навколо себе роздивись:

Он струмочок вдаль біжить,

Тихо з вітром гомонить.

Жайвір з небом розмовляє,

Поле пісеньку співає.

І кожен із них мову свою ЗНАЄ.

Маруня:

Я зрозуміла, зрозуміла,

Розмовляти треба вміло.

А ще, а ще можна і співати.

Ну, он так, як ці дівчата.

(Ансамбль дівчат виконує пісню про мову; пісні можна підібрати в Інтернеті)

Маруня:

Коли почула ці пісні,

Так стало хороше мені,

Не хочу бути я марою

І жити в неуцтві, з пітьмою,

А буду з сонцем я дружити,

Рідну мову старанно вчити.

Зірву із дерева листочки,

Бо геть неправильні вони.

Вадиме, допоможи мені, будь ласка!

(Маруня із Вадимом зривають чорні листочки із словами:

ПОНЯЛИ, ІЗ’ЯВИЛИСЬ, МАНУНЬКА, ВРОДИЛАСЬ)


Юля:

А щоб нам сумно не було,

Ми на сцену запросимо

Жартівника, гумориста

Павла Глазового.

На жаль, немає його самого,

Але є його герої із усмішки «Кухлик»


(інсценізація гуморески)




Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші, не мина жодної крамниці.

Попросив він:

  • Покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

  • Что? Чево? Я не понимаю.

  • Кухлик, люба, покажіть

Той, що з боку смужка.

  • Да какой же кухлік сдєсь, єслі ето кружка.

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

  • На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Продавщиця теж була гостра, не бідова.

  • У меня єсть свій язик, ні к чему мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має бідна язика і не має мови.

(Після прочитання гуморески герої зривають чорні листочки

«КРУЖКА», «ЗДЕСЬ», «ЯЗЫК», «ПОНІМАЮ»)


Вадим:

Цікава історія, що й казати,

Мову, дійсно, треба знати.

Юля:

Бо мова… Втім прочитаймо вислови усім нам знайомі.


(Разом із присутніми читають)

МОВА – КРАСА СПІЛКУВАННЯ


Вадим:

МОВА – ЯК СОНЦЕ ЯСНЕ.

Маруня:

МОВА – ТО ПРЕДКІВ НАДБАННЯ.

Юля:

МОВА – БАГАТСТВО МОЄ.

Вадим:

А багатство мови, звичайно ж, у слові.

Маруня:

А слово можна викохати, виростити, вивчити, записати, запам’ятати, облюбувати і … заспівати, як це робить Наталочка (сольний номер).

(Українська народна пісня у виконанні Наталі.

Під ритмічну музику виходить хлопчик, барвисто вдягнений,

здивовано дивиться на дерево слів)


Прибадашка:

І куди це я потрапив,

На якійсь слова натрапив?!

Маруня:

Ти дивись, який смішний,

Схожий, схожий ти на мене.

Але трохи не такий.

Як же звуть тебе, хлопча?

Прибадашка:

Прибадашка, Прибадашка я!

Маруня:

Ну-ну, скільки вже живу,

А щось не чула я такого ім’я.

Прибадашка

(ображено):

Бо ти… Бо ти не читала вірші Олени Пчілки,

мами нашої поетеси – Лесі Українки.

Маруня:

Не читала, не читала,

Але слово я «спіймала»:

Прибадашки – це такі віршики смішні.

Еге ж ?! Ну, прочитай його мені.

Прибадашка:

Гаразд, слухай, дітвора,

Розказую прибадашку я.

(Прибадашка Олени Пчілки «Дивні пригоди»)


Юля:

Сміхотун ти, Прибадашко.

Як бачите, словом можна розсмішити,

Словом можна і навчити.

Слово в музиці бринить,

Тому я хочу запросить

Сестричок Любу і Люду,

Які зіграють п’єску музичну,

Всім цікаву і звичну.

(Дівчата на фортепіано виконують музичний етюд)


Маруня:

Прибадашко, а що ти любиш робити, коли немає вдома батьків?

Прибадашка:

Як, що? Звичайно, вигадувати, фантазувати, мріяти.

Ну, хоча б уявіть собі, що у вашій кімнаті з’явився, з’явився …

Домовичок.

Маруня:

Це пригоди дівчаток, про яких нам розкаже інсценізація у виконанні учнів 5-А класу.

(Ведучі сходять зі сцени, інсценізація уривку твору Марини Павленко «Домовичок з палітрою» або будь-якого дитячого твору)


Вадим:

А чи знаєте ви, хто автор цього оповідання? Ні?! Це член Спілки письменників – Марина Павленко. Сьогодні вона наша гостя.


  • Виступ Марини Павленко.




  • Нагородження листом-подякою та подарунками переможців, учасників першого та другого етапів Міжнародного конкурсу знавців рідної мови ім. Петра Яцика (чи будь-якого іншого мовознавчого конкурсу)




  • Дарунком є український танок.




Учитель:

Як хочеться душі живлющої води,

Із джерела б напитися і сили, і снаги,

І дати рукам-крилам простору для злету,

Бо ж наснагою і силою життєдайною є слово.

Шануймо рідне слово, рідну мову, бо це не лише наше минуле, наше сьогодення, це – наше майбутнє.

(«Пісня про мову» виконує дитячий ансамбль. Всі в залі виконують приспів).



Із поетичної збірки «Поміж небом і землею»

***

МОВА ФРАНЦУЗЬКА БРИНИТЬ, ЯК СТРУНА,

МОВА НІМЕЦЬКА – ЦЕ ШЕПІТ ВИНА.

МОВА ІТАЛІЙСЬКА – ЯК ПІСНЯ СПІВУЧА,

МОВА ГРУЗИНСЬКА – ВОГОНЬ ЦЕ ЖАГУЧИЙ.

МОВА РОСІЙСЬКА – У СТРУНКИХ БЕРІЗКАХ,

МОВА БІЛОРУСЬКА – У ПРОСТОРАХ ПОЛІСЬКИХ.

МОЯ Ж УКРАЇНСЬКА – ГРОНО КАЛИНОВЕ,

ВЕСНОЮ – НІЖНИЙ ШЕПІТ ВЕРБОВИЙ,

СЕРЕД ОСЕНІ – КУРЛИ ТУЖЛИВЕ ЖУРАВЛЯ,

А ЛІТОМ – ЗАКОХАНИЙ СПІВ СОЛОВ’Я,

СЕРЕД СПРАГИ – ДЖЕРЕЛО ЦІЛЮЩОЇ ВОДИ.

МОВО НАША БАТЬКІВСЬКА,

БОГОМ ТИ ДАНА НАМ НАЗАВЖДИ!

Кобзареві

Слово – Божий дар…

Вагу його поклав ти на вівтар,

Щоб наш народ зумів спізнати,

Щоб ореолом засіяти

Посміли зерна вікові,

Щоб не рознесли степові

Вітри у далеч невідому

Крихти зболеного слова.

Часом зрячі – геть сліпі,

А балакучі – геть німі,

Бо загубили цю скарбницю,

Продавши вогненну жар-птицю.

Твоє Слово – вічний поклик,

Спраглих душ живлющий дотик,

Джерело надії, віри,

Серед недругів – довіри.

Слово – Божий дар.

Ти сьогодні – світла дар.

Крізь темряву прорвалось воно знову,

Твоє Слово – моє Слово.
Трикутник любові

(після вивчення твору Івана Франка «Украдене щастя»)
Михайло, Анна і Микола …

У кожного із них – трагічна доля.

Здається, їх об’єднує кохання,

Але усім воно несе страждання.
За ніжні почуття це боротьба

Чи просто пристрасті жага?

Солодкої любові мить

Чи гіркоти тужлива нить?
Все сплуталось: і праведне, і грішне.

І у героїв наших вчинки геть не втішні.

Хто ж із них і винний без вини?

Огляньмося – хіба ж бо це не ми?!
У цьому просторі і часі

Ловлю себе на думці часом,

Що всі обкрадені ми щастям,

Бо рідко маємо все те,

Що до зірок у небеса несе.

Але любові вічная зернина

Хай, усміхаючись дитинно,

Щораз нагадує усім:

Що маємо – тим дорожім!
У цьому просторі і часі

Ловлю себе на думці часом,

Що всі ми маємо те щастя,

Але у кожного своє –

Чи то рахманно супокійне,

Чи то гаряче, бунтівне.
КАЗКА ПРО ВІДМІНИ ІМЕННИКІВ
Не за далекими морями, не за дрімучими лісами, не за високими горами, а серед простору ясного, у небі голубім жило-було Сонечко – ніжна, привітна Землі донечка.

Одного дня принесла Ластівка Сонечку вісточку-телеграму такого змісту: «Сонечко миле, шлють тобі вітання і найкращі побажання Відміни із Іменникової долини». Приємно посміхнулося Сонечко, прочитавши телеграму, бо найкраще зігріває, настрій підіймає словечко, гарних намистинок вервечка.

І захотілося Сонечку дізнатися, де ж живуть Відміни і які вони.

  • Хто ж допоможе мені в цій справі,  подумало воно.

Аж тут завітала в гості легка, як пір’їнка, кучеряво-білая Хмаринка.

  • Сонечку, з радістю тобі допоможу, хатинки, де живуть відмінки, залюбки тобі знайду.

  • Тут не буде особливих проблем,  відповіло Сонечко. – Потрібно визначити рід іменника і уважно придивитися до закінчення, що виглядатиме з віконечка.

  • Гаразд,  кивнула Хмаринка і вирушила в цікаву подорож.

Пролетіла над полями, промайнула над лісами, у долині серед квіту побачила велику хатину, а біля неї – червонощокую калину.

  • Хто живе у цій оселі? – подумала Хмарка-кучерявка.

Зайшла в будинок і відразу здогадалася: у хатинці І Відміни живуть іменники чоловічого, жіночого, спільного роду, а у віконце виглядають закінчення - а та - я (це і дружба, Ілля, суддя, вереда). Погостювавши, вирушила Хмарка далі.

А ось вдалині видніється і друга хатинка. Ця хатина двоповерхова. І живуть у ній іменники ІІ Відміни. На першому поверсі – іменники середнього роду, а у віконці красуються закінчення - о, - е, - а, - я. А на другому поверсі – іменники чоловічого роду і два віконця: в одному закінчення - о, а в іншому – нікого не видно.

  • Нульове закінчення,  так вирішила Хмаринка (тут живуть і сонце, і тато, і дуб, і зілля). Галаслива ця хатина, дружна тут живе родина.

Хмарка далі полетіла, щирих друзів чимало зустріла. Побачила хатину білу, охайну, квітами обсаджену. Чиї дбайливі руки це зробили? Ну, +звичайно ж, тільки жіночі. Зрозуміла Хмаринка, що в хатинці ІІІ Відміни живуть іменники тільки жіночого роду, але у віконці нікого немає (нульове закінчення: вірність, ввічливість, ніч, піч). А ще господарює тут іменник «мати».

Подякувала Хмаринка за гостинність, полила квіти, дерева в саду, щоб було все до ладу, і полетіла далі.

  • Що за дивна ця хатинка, живуть тут маленькі тваринки? – міркувала Хмаринка, побачивши, як дружно граються у дворі четвертого будинку і курчата, гусенята, лисенята й вовченята.

Прискакало тут жабеня й пояснило:

  • Я – маля, і живуть у будинку ІV Відміни іменники середнього роду, у віконечко визирають закінчення - а, -я, але тут умова є одна: потрібно, щоб при відмінюванні таких іменників обов’язково з’являлися суфікси -ат-, -ят- ,-ен- (лоша – лошати, дівча – дівчати, ім’я – імені).

Награвшись із ними досхочу, вирішила Хмаринка:

  • Тепер додому полечу.

Легко-легенько здійнялась, літнім серпанком уквітчалась і помчала небесами до подруги і до мами.

Мені казочка, а вам знань в’язочка. Типи відмін іменників треба добре знати, про культуру мовлення слід дбати, мову шанувати.
ВІРУЮ

Вірую

В незнищенність духу людського,

Вірую

В день завтрашній,

Вірую

В пагінець маленький

З надією на дерево могутнє,

З кроною широкою –

Дерево роду.

Вірую в тендітність, ніжність, цнотливість,

Що переростає у вишуканість, елегантність,

красу, довершеність…
***

Дивна річ – наше життя:

Рвемось все вгору, в забуття.

Але буває мить колись,

Стиш ходу і оглянись:

Чи все навкруг живе тобою,

Чи друзі всі – завжди горою,

Чи вмієш сонцю усміхатись,

У мить прийдешню закохатись?

Чи буває свято в будні дні

І чи завжди в душі бринять пісні?!

Чи вмієш до зірок рівняти злети,

А потім падати додолу,

Як надщерблені монети?

Чи вмієш ти життям впиватись,

Щоб на світанку оглядатись

У день минулий і не боятись

Його вчорашніх таємниць…

Чи вмієш?!

Схожі:

"У готелі" вчителя англійської мови вищої категорії, вчителя-методиста...

Сценарій засідання методичного об’єднання вчителів іноземних мов Форма проведення
Педагогічна реклама: «Творчий звіт учителя французької мови, учителя – методиста Мединської Т.І.»
Підтема
Календарні плани для 4 класу спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов
МАЙСТЕР КЛАС «Використання інноваційних технологій у системі роботи...
«наставники думки, волі, духу людини», бо наука рідної мови, літератури – наука про найголовніше: про Україну, рідну землю, її силу...
НАКАЗ
Про затвердження Типового навчального плану спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов
Форми і методи роботи на уроках української мови і літератури в умовах...
«Пам’ятайте, що кожна дитина приходить у школу зі щирим бажанням добре вчитися. Вона ніби яскравий вогник, що освітлює світ дитячих...
Яреми Гояна «Пророк»
Баришенко Лариса Іванівна, вчитель української мови та літератури Бородянської спеціалізованої школи-загальноосвітнього закладу І-ІІІ...
ПРОГРАМА ДЛЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ...

ГРАФІК проведення ІІ (міського) етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад...
Спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземних мов №8 Чугуївської міської ради
Система завдань індивідуального навчання читати
Спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови та образотворчого мистецтва №317 м. Києва
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка