Жанр балади у творчості Т. Г. Шевченка Жанр балади в теорії літератури


Скачати 227.73 Kb.
НазваЖанр балади у творчості Т. Г. Шевченка Жанр балади в теорії літератури
Дата24.11.2013
Розмір227.73 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи



Жанр балади у творчості Т.Г. Шевченка

Жанр балади в теорії літератури


Балада – віршований казково-фантастичний твір, в якому описуються події героїчного, легендарного або історичного характеру. Балада виникла в італійському фольклорі, в літературу введена романтиками. В баладі розповідається про одну якусь подію. Сюжет розроблено докладніше, ніж у співомовці, образи-персонажі (їх тут два-три) дано повніше. У цьому відношенні балада наближається до оповідання. Ліричний герой найчастіше – сам поет. Автори балад широко використовували народні легенди та історичні перекази [1].

В російській та українській літературах балади інтенсивно розроблялися в XIX ст. ("Людмила", "Світлана" В. Жуковського, "Маруся" Л. Боровиковського, "Причинна", "Лілея", "Русалка" та інші Т. Шевченка).

Склалося так, що у з'ясуванні багатьох питань української національної літератури не стільки враховувалася їх сутність, скільки робилася спроба сприйняти ці поняття в контексті готових формул і стереотипів. Завжди або майже завжди ті чи інші явища великої і меншої ваги трактувались як вторинні, що виникли під впливом або у зв'язку з аналогічними в інших визнаних літературах.

Найбільшою цінністю українського романтизму є його заангажованість національно-культурними і політичними проблемами, вихід на національну самобутність як основу національного самоусвідомлення, національної пам'яті і гордості. В українській літературі культ сильної, суверенної особистості трансформувався в культ України, в ім'я визволення якої, осягнення незалежності йдуть на смерть цілі покоління безстрашних героїв. Для літератур державних народів такі аспекти саморуху героїв, їх опозицій не були хара­ктерними, а тому й не вип'ячувались у літературах підпорядкованих, залежних, що могли кимсь сприйнятися як спроба протиставлення, самоізоляції, сепаратизму, виключності, що вже межувало з націоналізмом, а отже, протистояло інтернаціоналізмові, піднятому до державного імперського рівня.

Романтичне світобачення відоме з античних часів. Воно знайшло виявлення і в славнозвісному "Слові о полку Ігоровім", утверджувалося в період ренесансу і бароко. Одначе як літературний напрям і метод романтизм сформувався в час національного самоусвідомлення і самовираження, творення національних держав, всеохоплюючого руху народів до своєї консолідації як націй. Засвоївши здобутки попередніх літературних епох, романтизм став визначальним явищем у багатьох літературах світу.

У становленні і розвитку українського романтизму велику роль відігравали суспільні і літературно-культурні традиції інших народів, зокрема слов'янських. Формуючись у середовищі подібних політичних і літературних умов, українські романтики так або інакше втягувались у загальні процеси літературного розвитку, сприймали ідеї, що стали головними в інших літературах. Крім цього, безпосереднє звернення інонаціональних письме­нників до української тематики, створення ореолу незвичайної України і її історичного минулого стимулювали художню думку українських письменників (досить згадати українські зацікавлення в російській і "українську школу" в польській літературах) [21, 65].

Розвиток українського романтизму багато в чому залежав від спілкування його представників з іншими літературами, в тому числі й західно­європе­йськими, досвід яких вони використовували. Але ставити його виникнення в пряму залежність від існування інших національних форм навряд чи правомірно, пряма аналогія тут явно недостатня. Ще більш протиприродними є спроби визначення головної моделі романтизму на основі якоїсь літератури або кількох літератур, відхід, чи, вірніше, відхилення від якої є начебто порушенням романтичного канону, свідченням ущербності, неповноти національного романтичного типу.

Якими б сильними не були зовнішні впливи, вони не є основою розвитку суспільно-політичного і культурного життя. Письменник стає романтиком не тому, що вступає у зв'язок з іншими літературами, які засвоїли романтичний тип відношення мистецтва до життя, а тому, що він є романтиком за своєю су­тністю, за складом своєї свідомості. Творчість письменника-романтика зу­мо­влюється перш за все національною дійсністю епохи, в якій він живе і творить.

Становлення романтизму в українській літературі, як, до речі, і будь-якого іншого літературного напряму, визначалося не лише поєднанням досвіду інших літератур, посиленого національними традиціями староукраїнської літератури, а насамперед специфічною ситуацією українського суспільно-політичного, культурного і літературного життя кінця XVIII – початку XIX ст. Український романтизм міг стати тільки таким, яким його маємо, яким він ко­дувався національним духом українського народу і яким виколисало його укр­а­ї­нське середовище в найширшому розумінні цього слова. Він не дав таких по­статей, які дав романтизм в інших країнах (Англії, Німеччині, Франції, Італії), але покликав до життя не менш оригінальних і самобутніх виразників іде­­алів рівності, братерства і справедливості, національної незалежності, таких, як поети "Руської трійці", М.Костомаров, А.Метлинський, Т.Шевченко, П.Куліш, чиї імена не раз фальсифікувалися.

При наявності багатьох спільних ознак український романтизм не міг бути адекватним так званому центральному, класичному типові. Та від того він не перестав бути романтизмом, і романтизму в цьому не лише не зменшилось, а, може, й збільшилось, бо завдяки йому розширилось розуміння такого складного і суперечливого явища, яким він був у сукупності його спільних і відмінних ознак. Український романтизм бур явищем суверенним, виріс на іншій національній основі, живився іншими національними традиціями, ніж романтизм будь-якої іншої національної літератури, навіть найбільш розвиненої, У цьому його значення і неповторність, ідеологічна і художня цінність. За типом і характером розвитку він перш за все наближається до романтизму народів недержавних, визначається боротьбою проти колоніального гніту, за національне самовизначення, за національну духовну суверенність і державну незалежність. В Україні, як і в залежних країнах, невичерпними залишались просвітительські ідеї як в загально-ідеологічній, так і в художній сфері, що привело не лише до злиття в мистецтві ідей просвітительства і романтизму, а й до своєрідного симбіозу стадіальне різних типів художньої свідомості і літературних стилів: бароко, класицизму, просвітительського реалізму, бурлеску, сентименталізму [21, 198].

"Причинна" – перша відома балада Т.Г. Шевченка


За характером свого таланту Т, Шевченко – поет ліричного складу. Це означає, що в його творчості на першому плані стоять переживання, почуття і думки людини, крізь призму яких ми сприймаємо зображуване і загалом розуміємо твір [28, 44].

Окрім того, Т. Шевченко бачив світ не лише таким, яким він існував насправді, а й яким би хотілося його бачити поетові. У зображенні світу відігравало певну роль не стільки саме відтворення явищ, скільки їх переосмислення: тому виняткові характери і виняткові сюжети – це те, що визначає одну з граней поетичної натури Т. Шевченка.

Незвичайне і звичайне, переплітаючись, тісно взаємодіють уже в першому творі поета, баладі "Причинна" (1837).

Уже перші поетичні твори Шевченка – цілком нове явище в українській літературі, хоча й були вони тісно зв'язані з усною народною творчістю, передовою російською та українською літературами.

Народність-одна з характерних і визначальних рис прогресивної, демократичної літератури. Вся поетична творчість Шевченка, починаючи від перших відомих нам рядків, позначена справжньою, глибокою народністю. Всю свою увагу молодий поет віддає народові, звичайним, простим людям.

Основний мотив першої балади "Причинна" (1837) – розлука селянської дівчини-сироти з її милим, козаком. Шевченко йшов від життя, від реальної дійсності, де подібні явища були звичайні, дуже поширені. Мотив розлуки, туги за милим часто зустрічається в українських народних піснях. Так, у збірнику українських народних пісень, упорядкованому Лукашевичем, є пісня з таким же мотивом:

Єно взяв козак за браму виїжджати,

Взяла дівчина білі ручки ламати;

Ой взяв козак на гору виїжджати,

Взяли дівчину на вітер подіймати;

Ой став козак дай з гори ся спускати,

Взяли дівчину водою відливати... [19, 44]

Можна знайти аналогічні народні пісні й до інших мотивів і сюжетних ситуацій балади "Причинна". Шевченко безпосередньо відображає в ній думки й почуття народу, знедолених, простих людей. Селянська дівчина, яка тужить за милим – "сирота", "сиротина", "ні батька, ні неньки", її природне почуття до молодого козака, який обіцяв повернутися, зневажають люди, що дотримуються традиційної моралі – "люди чужії її засміють". Це, власне, й спонукає дівчину звернутись до ворожки, яка й зробила її причинною. Дівчина гине. Нам не відомі причини, що змусили молодого козака поїхати і залишити свою милу. Але тепер він намагається найшвидше повернутися додому. Побачивши свою милу мертвою, козак обвинувачує лихих людей:

За що ж вони розлучили

Мене із тобою? [35]

Це все ті самі "люди чужії", соціально чужі люди простому козакові й дівчині-сироті. Козак також гине. Поет підкреслює, що це не звичайна трагічна смерть дівчини й козака:

Нема кому запитати,

За що їх убито [35].

Він хотів сказати, що є люди, винні в їх трагічній загибелі. Але цей соціальний конфлікт у першій баладі Шевченка тільки накреслений.

Своєрідною рисою балади "Причинна" й багатьох інших балад і поем є їхнє особливе ліричне забарвлення. Поет не тільки емоційно передає почуття, переживання своїх героїв – дівчини й козака, – не тільки співчуває їм, а й сам переживає разом з ними. Це особливо виявляється в піднесеній, схвильованій мові, в ліричних відступах, зокрема:

Така її доля... О боже мій милий,

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту! [35]

Недарма стали ці рядки, як і початок балади ("Реве та стогне Дніпр широкий."), улюбленими народними піснями [19, 47].

"Причинна" написана в жанрі балади, жанрі, дуже поширеному в романтичній поезії.

Жанровими особливостями балади Шевченка близькі до балад прогресивних українських романтиків. "Причинна", як і інші балади, має романтичний характер. Передусім це виявляється в елементах фантастики, позбавленої, проте, жодної містики. Фантастика "Причинної" народнопоетичного походження. Русалки залоскотали дівчину-причинну. Уже в першому збірнику Максимовича є пісня "Ой біжить, біжить мила дівчинка", в якій співається про те, як русалка женеться за дівчиною й загадує їй три загадки:

Дівчинка загадочки не вгадала,

Русалочка дівчинку залоскотала [19, 47].

Відомі цілі цикли українських народних пісень під назвою "русальних". Пісня, яку співає в "Причинній" мати-русалка, безперечно, фольклорного походження:

Ух! Ух! Солом'яний дух, дух

Мене мати породила,

Нехрещену положила [35].

Цю пісню у власному записі наводить М. Максимович у дослідженні "Дни и месяцы украинского селянина" [19, 47].

Цей єдиний фантастичний епізод у баладі Шевченка подано в плані, близькому до реальної дійсності. Перш ніж сказати про те, що русалки залоскотали дівчину, поет передає її важкий душевний стан: "...стала... в серце коле!" І в усіх інших епізодах, особливо в картинах повернення козака, похорону козака й дівчини, цілком виразними є реалістичні тенденції. Останній епізод поданий у життєвому, побутовому плані.

Мова, засоби образності першої балади цілком народні. Народнопісенні паралелізми:

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив? [35]

З народної поетики епітети ("чорнобровий", "сизокрила"), порівняння ("неначе човен", "як та пташка", "як гадина").

Своєю творчістю Шевченко закладав міцні підвалини української літературної мови. Наша сучасна літературна мова пішла далеко вперед, збагатилася новими словами, поняттями, але в основі її лежить мова Шевченка. Навіть слова, зараз дуже рідко вживані, були тоді поширені по всій території українського розселення. Візьмімо саму назву балади "Причинна". Це слово поширилось і на західноукраїнських землях, коли вони були відірвані від східноукраїнських. Зустрічається воно й у п'ятому томі "Етнографічного збірника", виданого у Львові за редакцією Івана Франка (стор. 216; записи, вміщені на цій сторінці, зроблені в Галичині). Рідко вживана в сучасній мові форма "блідний" ("і блідний місяць на ту пору") раніше була більш поширена. Через кілька десятиліть після написання "Причинної" ми зустрічаємо її в Нечуя-Левицького: "На призьбі сиділа його мати, Маруся Джериха, вже немолода молодиця, блідна, з темними очима, з сухорлявим лицем". У першій баладі Шевченка зустрічаємо рідко вживану форму "Дніпр", але вже в "Гайдамаках" він користується формою "Дніпро". Деякий час обидві форми вживаються рівнобіжне, з явною перевагою чим далі форми "Дніпро". Загалом у творах Шевченка зустрічаємо паралельні форми, наприклад, у цій же баладі: "чорнобривий" і "чорнобровий" [19, 48].

Своєрідний і синтаксичний зв'язок слів уже в першому творі Шевченка. Наприклад, інверсія:

Розбивши вітер чорні хмари,

Ліг біля моря одпочить... [35]

Балада "Причинна" чарує нас щирою, піднесеною, схвильованою мовою, відображенням страждання простих людей. Великого емоціонального впливу на читача поет досягав тут і за допомогою звукової організації вірша. Про це добре сказав Іван Франко, який у розвідці. "Із секретів поетичної творчості" писав: "Візьмемо хоч би перший уступ Шевченкової "Причинної", а власне ті рядки, де поет малює словами різнорідні звуки, з яких складається буря:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива...

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів [35].

В першій і останній парі рядків зібрано тут кілька сильних слухових образів – рев великої ріки, свист і виття вітру, крик сичів, скрип дерева – все ефекти чисто музикальні і доступні для чисто музикального трактування. Але середня пара рядків? Там також є слова, що апелюють до нашої слухової пам'яті: півні співають, люди гомонять... Се дуже інтересний примір, як поет при помочі таких сліпих алярмів до нашого слухового змислу викликує в нашій уяві зовсім інший, не слуховий, хоч первісне на підставі слуху вкріплений в душі образ – часу, пори, коли відбувається подія балади. Правда, він міг би зробити се коротше, немов конвенційною монетою, сказати: північ, та й годі, але він волів покласти тут нестемпльоване золото поезії, обійти абстракт, репродукувати його змисловими образами. Для музики ся процедура зовсім недоступна [19, 49].

В тій самій баладі маємо далі знов цілий ряд слухових образів, котрими поет характеризує український ранок:

Защебетав жайворонок,

Угору летючи;

Закувала зозуленька,

На дубу сидючи;

Защебетав соловейко -

Пішла луна гаєм -

Пішов шелест по діброві;

Шепчуть густі лози... [35]

Тут для мене менше інтересний контраст між тими тонами, які тепер викликає поет в нашій душі, і тими, які викликав з початку твору; сей контраст зовсім натуральний, і його можна би ще значно зміцнити... Але, як сказано, не те головно інтересно в тім простенькім описі українського ранку, а те, що поет, зовсім аналогічно до опису бурливої ночі, і тут до змалювання погідного, тихого ранку, бере переважно слухові, музикальні образи. Шевченко не раз описував ранок в українськім селі, але ніде в такій мірі не послугувався музикальними мотивами, як власне тут..." [19, 50].

Уже в першому творі Шевченка виявилась своєрідна риса всієї його поезії-різноманітність, багатство ритміки. При першому погляді на текст "Причинної" ми бачимо різну конфігурацію окремих частин поеми. Ще більше цю метричну, ритмічну розмаїтість ми відчуваємо при читанні твору. Починається балада дванадцятирядковим вступом, написаним чотиристопним ямбом: "Реве та стогне Дніпр широкий..." Тут подано картину пейзажу. Далі Шевченко робить маленький відступ і переходить до іншого ритму. В тексті, надрукованому в "Ластівці", цей новий вступ був навіть відділений трьома зірками (так само, як і наступний: "Така її доля..."). У "Кобзарі" 1860 року зірок нема, але є відступ між двома вступами й відступ праворуч: "В таку добу під горою..." [35].

Вступ (36 рядків) написаний своєрідною ритмікою, не подібною до класичних розмірів. Цей розмір не можна визначити ні як ямб, ні як хорей, ні як один із трискладових розмірів. Він взятий Шевченком із народних пісень, де він умовно зветься "коломийковим" розміром. Проте у Шевченка коломийковий розмір має певну своєрідність. Філарет Колесса, відзначаючи, що термін "коломийковий вірш" не зовсім відповідає формі Шевченкового чотирнадцятискладового триколійного вірша (4 + 4 + 6) писав: "Коломийки ж творять тільки одну групу пісень, складених цим віршем; це взагалі один з найулюбленіших в українській народній поезії розмірів, найчастіше подибуваний у різних групах пісенних (за виїмком обрядових пісень), – отже, в побутових, любовних, історичних, баладових, що їх мелодії, переважно повільні, укладаються в такти 3/4, 4/4, 6/8 і ін. та цілим своїм характером сильно відрізняються від коломийкових мелодій. Одначе тексти усіх цих пісень виявляють зовсім таку саму побудову строфи, як коломийки: такий самий же поділ вірша на три силабічні групи (4 + 4 + 6), таке ж розміщення наголосів і римування, так що по самому тексту тяжко іноді вгадати, до якої мелодії він належить. Можемо здогадуватися, що не танкові пісні коломийкової форми, але саме оці поважні пісні в розмірі (4 + 4 + 6), яких так багато знайшов наш поет у Максимовичевих збірниках з 1827 і 1834 pp., стали йому взірцем віршової форми при складанні сумовитих дум" [19, 51].

Перший зразок коломийкового розміру ми маємо в цьому вступі "Причинної":

В таку добу під горою,

Біля того гаю,

Що чорніє над водою,

Щось біле блукає... [35]

У кожних двох рядках є три групи силабічні:

1) "В таку добу" – чотири склади,

2) "під горою" – чотири склади,

3) "Біля того гаю" – шість складів.

Одна група від одної відділені правильними цезурами, сильнішими після 8-го складу, тобто після першого рядка, і слабшими після 4-го складу. Розміщення наголосів у коломийковому розмірі – вільне, не подібне ні до ямба, ні до хорея, ні до одного з трискладових розмірів. У кожній силабічній групі є головні й побічні наголоси, наприклад:

В такý дóбу / під горóю //

Бíля тóго гáю, / [19, 51]

Своєрідною особливістю розміру цього уривка "Причинної" є, як помітив М.Т. Рильський, хореїчна тенденція – в дуже багатьох рядках ми маємо окремі хореїчні стопи.

Після проаналізованого нами вступу йде ліричний відступ, що відрізняється від двох попередніх (довгими рядками) і своєрідністю ритміки:

Така її доля... О боже мій милий!

За що ж ти караєш її, молоду? [35]

Тут знову маємо ритміку, не подібну до ритміки класичної поезії. Це знову-таки силабічний вірш, але, як зазначає Ф. Колесса, перейнятий не з народних пісень, а з української літературної традиції. У кожних двох рядках ми маємо чотири силабічні групи: 6 + 6 + 6 + 5. Кожна з них відділена цезурою, сильнішою після 12-го складу. Розміщення наголосів вільне, причому є наголоси головні й побічні:

Такá її дóля... / О бóже мій милий! ||

За щó ж ти карáєш / її молодý?

Своєрідністю силабічного вірша Шевченка є, як відзначали Ф. Колесса і М. Т. Рильський, в даному разі, амфібрахічна тенденція (розміщенням наголосів деякі рядки нагадують амфібрахій).

Усе це, разом взяте, – народність змісту й народність форми, емоціональність, піднесеність мови, багатство звукової організації, ритміки, цілковита єдність поета із своїми героями з народу – робить перший твір Шевченка класичним, невмирущим твором, що й досі зберігає чарівну силу впливу на читача.

Теми глибокої, безмежної любові дівчини до свого милого, туги за ним, почуття самотності козака Шевченко розробляє й у ряді ліричних віршів: "Вітре буйний...", "Тече вода в синє море...", "Думка" ("Тяжко, важко в світі жити...") та ін. Рання високопоетична лірика Шевченка переважно романтична. В ній перш за все відчувається суб'єктивізм, ствердження прав особи, розкриття внутрішнього світу людської індивідуальності; але й цей романтизм, як і в першій баладі, пов'язаний з реальною дійсністю. Крізь ліричне, суб'єктивне сприймання світу в поезіях молодого Шевченка бачимо правдиве відтворення думок і почуттів народу, пригноблених, безталанних людей. Милий, за яким тужить дівчина ("Вітре буйний...") – "сирота", сама вона відчуває "горе", "недоленьку", козак шукає в далекім краю "долі", але знаходить "горе" ("Тече вода..."); ще виразніше соціальні суперечності виступають у "Думці": ліричний герой вірша – молодий козак-сирота – скаржиться на багатих:

Добре тому багатому:

Його люди знають;

А зо мною зустрінуться –

Мов недобачають.

Багатого губатого

Дівчина шанує;

Надо мною, сиротою,

Сміється, кепкує. [35]

У ранній ліриці Шевченка відбилася його власна туга за рідним краєм, певне почуття самотності, поки він не знайшов справжніх однодумців в особі російських і українських демократів (М. Момбеллі, Р. Штрандман, М. Гулак та ін.). Романтизм ранньої його лірики носить прогресивний характер, він позбавлений містики, ірреальності.

Таким чином, балада "Причинна" для творчості Т. Шевченка багато в чому основоположна, Герої тут – безталанні сироти, люди, для яких вищим смислом життя є любов до людини і землі, милої серцю; це люди кришталево-чистої душі, і ця духовна чистота здається оточуючим дивною, незрозумілою, "причинною". Саме завдяки своїм високим моральним якостям такі люди стають героями творів Т. Шевченка.

Балада "Тополя"


Шевченко далі пише романтичні балади. Деякі історики літератури зв'язували "Тополю" (1839) з баладами Міцкевича ("Ucieczka"), Жуковського ("Людмила", "Світлана"), Боровиковського ("Маруся"). Тим часом спільного в них дуже мало. У баладі Шевченка мертвий милий, як відомо, не повертається до героїні. Балади поета позбавлені романтичних "жахів", містики. І. Франко у доповіді про "Тополю", відзначаючи спільні риси балад Шевченка з баладами Бюргера, Міцкевича, Жуковського і Боровиковського, вказав і на відмінності, зокрема на відсутність образів упирів: "Здорова, світла і чоловіколюбна натура нашого поета відверталася від того огидного виплоду темноти та ненависті до натури людської. Ніде в своїх творах... Шевченко ані разу не ужив слова упир, не впровадив сього виображення, помимо, що виображення се в народі дуже розширене і що Шевченко жив та виховувався в сам розгар романтизму польського й російського, котрий без упирів ані кроку не міг зробити" [33].

Єдиним фантастичним моментом у баладі є перетворення дівчини в тополю. Але й про нього говориться просто, без містичного нагнітання:

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала [35].

В даному разі Шевченко йшов не за літературними зразками, а використовував усну творчість українського народу. В дисертації М. Костомарова про значення народної поезії, опублікованій після надрукування балади, наведена пісня про чудодійну силу "розмай-зілля". Про саме перетворення дівчини дисертант писав: "Ось який переказ зберігся про це дерево: "Молодий козак поїхав за море і залишив на батьківщині свою милу: невтішна коханка, за порадою чарівниці, стоячи на високій могилі в степу, виглядала свого любого і перетворилася в тополю. Пам'ятником цього переказу залишився в Малоросії обряд, який справляють в зелені свята. Дівчата вибирають одну з-поміж своїх подруг, прив'язують їй підняті догори руки до палиці і таким способом водять по слободі й полю, приспівуючи:

Стояла тополя край чистого поля.

Стій тополенько! Не розвивайсь!

Буйному вітроньку не піддавайсь!

Це називається вести тополю: вибрану дівчину називають "тополя" [20, 59].

Подібні українські народні пісні й перекази публікувались згодом Я. Головацьким, П. Чубинським та ін. Доказом того, що Шевченко знав пісні на ці теми, є згадка про одну з них в поезії "Перебендя", написаній одного року з "Тополею". Кобзар у цій поезії серед інших пісень співає:

З жонатими на бенкеті (Де свекруха злая)

– Про тополю, лиху долю... [35]

Крім єдиного рядка, в якому сказано про перетворення дівчини ("тополею стала"), в баладі нема нічого надприродного. Весь твір побудований на життєвій основі. Конфлікт балади, в порівнянні з "Причинною", має більш виразно виявлений соціальний характер. Там були "вони", "люди чужії". Тут поет одверто говорить про соціальну нерівність, що є причиною загибелі героїні. Дівчина більше двох років чекала милого, що загинув. Мати-вдова, по-своєму бажаючи добра, змушує дочку вийти заміж за старого багатія:

– Чого в'янеш, моя доню?

– Стара не спитала.

За сивого, багатого

Тихенько єднала.

– Іди, доню, – каже мати,

– Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий –

Будеш панувати.

– Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму [35].

Таким чином, балада "Тополя" була спрямована проти несправедливих соціальних взаємин. Співчуття поета-гуманіста на боці бідних людей. Виявлено воно передусім у ліричних відступах, в яких відстоюється право на вільне, природне почуття, не залежне від грошових майнових розрахунків:

Само серце знає,

Кого любить...

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає [35].

Реалістичні картини природи, що обрамляли сюжет, життєвість конфлікту, людських почуттів, ліризм розповіді – все це відрізняло баладу "Тополя" від балад попередників Шевченка, що й відзначив свого часу І. Франко: "І коли поет змалюванням дерева-сироти в степу з самого початку зумів збудити наше співчуття, то співчуття те зміцнюється ще змалюванням стану бідної, покинутої дівчини. На збудження сього щиролюдського співчуття, а не на викликання страху і моторошності, поклав Шевченко головну увагу в своїй баладі і, замість патетичної та богохульної "Ленори", замість демонічної "Ucieczki", дав нам твір о м'якім, злегка сентиментальнім колориті, кілька пишних, хоч лишень злегка нашкіцованих образків з життя і природи рідної України з її степом, вербами та солов'ями. Замість сили розпуки і смертельної грози він змалював сцени тихої сільської любові, а супроти престарого дуалістичного песимізму, з котрого вип­ливала ся казка, супроти погляду на природу і тіло, як на щось злого, проклятого і ворожого духові, і на життя, як на конечне зло та кару, а на любов, як на тяжкий проступок проти святості духу, – супроти таких поглядів, що-пробиваються ще й у баладах Бюргера та Міцкевича, Шевченко, як правдивий апостол нового, щиролюдського євангелія, кличе всім нам своє memento vivere..." [20, 62].

Таким чином, після поеми "Катерина" Шевченко звертається до теми, вперше розробленої в "Причинній", теми безмежного почуття любові дівчини до свого милого, туги за ним, звертається до жанру романтичної балади. Деякі історики літератури ставили "Тополю" (1839) в зв'язок з баладами Міцкевича ("Ucieczka"), Жуковського ("Людмила", "Светлана"), Боровиковського ("Маруся"), в той час, коли між ними дуже мало спільного. У баладі Шевченка мертвий милий, як відомо, не повертається до героїні. Балада в Шевченка, як і інші твори цього жанру, позбавлена романтичних "жахів", нальоту містики.

"Лілея" і "Русалка"


Працюючи в Археографічній комісії, Шевченко багато подорожував і малював, менше уваги приділяв поетичній творчості. Влітку 1846 p. Шевченко деякий час жив у Києві, тут він написав дві балади: "Лілея" і "Русалка" (1846). Твори ці переписані в окремий зошит, куди пізніше була вписана й передмова до нового, проектованого видання "Кобзаря", в яке мали ввійти, крім раніше надрукованих, і нові твори, зокрема названі балади.

Як і раніше, балади Шевченка щільно зв'язані з усною народною творчістю. В типову для романтизму жанрову форму поет вкладає цілком життєвий реальний зміст. В баладі "Лілея", майстерно використавши народнопоетичні уявлення при перетворення людини, зокрема дівчини, в квітку, Шевченко відобразив соціальні суперечності кріпосницької дійсності, висловив палкий протест проти зневажання честі жінки кріпосниками. Мати "Лілеї" – покритка, – вмираючи, "злого пана кляла-проклинала". Селяни також проклинають його й після від'їзду пана спалюють його будинок, суворо караючи дочку покритки, не знаючи, що вона не винна [20, 234].

Подібного характеру й балада "Русалка" (1846). У літературі вже відзначалась деяка близькість її до українського фольклору, до драми Пушкіна "Русалка" (назва належить видавцям), до балади Міцкевича "Rybka". Оригінальність балади Шевченка цілком очевидна: мати карається за те, що вона примирилася з паном-спокусником; "русалки" – жертви розбещених поміщиків – виступають месницями за вчинене панами соціальне зло.

Постійне повертання поета до теми "Катерини" й "Слепой", розробка цих тем у все нових і нових варіантах пояснюється, по-перше, суб'єктивними художніми уподобаннями поета, а по-друге, тим, що зневажання жіночої честі розбещеними поміщиками, управителями було дуже поширеним явищем за кріпосницького ладу, про що ми маємо численні свідчення мемуаристів, зокрема тих, які перебували на Україні '.

Давши в своїй творчості середини 40-х pp. зразки народної поезії, перейнятої революційно-демократичними ідеями, зразки критичного реалізму, Шевченко прагнув усю українську літературу спрямувати по такому ж шляху. Про це свідчить його передмова до другого, на жаль, не здійсненого видання "Кобзаря". Поет не брав до уваги "Чигиринський Кобзар" 1844 p., оскільки він був перевиданням "Кобзаря" 1840 р., тому проектоване видання назвав другим. Текст передмови, датований 8/ІІІ 1847 p., переписано у зошит, де були вже поема "Осика", балади "Русалка" і "Лілея". Після арешту зошит разом з альбомом "Три літа" потрапив до III відділу і пролежав у архіві до революції 1905 року.

Таким чином, уже в ранніх творах Шевченко виявив себе палким патріотом своєї батьківщини – України, борцем за її свободу, незалежність, борцем за волю й щастя народу. Разом з тим у ранніх творах поета була ще певна ідеалізація минулого України, яке протиставлялось гнітючій кріпосницькій дійсності. У листуванні Шевченка раннього періоду ми зустрічаємо інколи вияви певної національної обмеженості. Але чимдалі ідейні обрії поета розширюються, і він приходить до важливої думки про єдність і дружбу слов'янських народів.

Чимало уваги в ліриці, баладах і поемах Шевченко віддає сучасній йому дійсності, відтворюючи на перших кроках ще не цілком виразно виявлені соціальні суперечності, антагонізм між багатими й бідними, між гнобителями і гнобленими.

Висновки


Дослідивши проблему використання жанру балади у творчості Т.Г. Шевченка можна зробити наступні висновки:

1. У творчості Тараса Шевченка завжди наявні три стихії життя: минуле, сучасне і майбутнє. Коли поет писав про історичне минуле народу, він думав про те життя, яке бачив довкола себе, думав, як сприяти тому, щоб людина стала вільною, щоб жила любов'ю до ближніх і до рідного краю. У цьому криється, на думку поета, запорука щасливого майбутнього. Коли ж поет звертався до нащадків, у прийдешнє, – він закликав не забувати минулого, в якому-й історичні уроки, і зразки і опора для майбутнього.

Ці три плани життя Т. Шевченко поєднує у творах, написаних ним у різні періоди: у ранньому – 1837-1843 рр.; другому періоді – 1843-1847 pp., серед якого виділяється період "трьох літ" – 1843-1845 pp.; періоді заслання – 1847-1857 pp. і в останньому періоді творчості митця – 1857-1861 pp. За цими періодами прийнято вивчати творчість Т. Шевченка.

2. "Причинна" написана в жанрі балади, жанрі, дуже поширеному в романтичній поезії.

Жанровими особливостями балади Шевченка близькі до балад прогресивних українських романтиків. "Причинна", як і інші балади, має романтичний характер. Передусім це виявляється в елементах фантастики, позбавленої, проте, жодної містики. Фантастика "Причинної" народнопоетичного походження. Русалки залоскотали дівчину-причинну. Уже в першому збірнику Максимовича є пісня "Ой біжить, біжить мила дівчинка", в якій співається про те, як русалка женеться за дівчиною й загадує їй три загадки:

3. Після поеми "Катерина" Шевченко звертається до теми, вперше розробленої в "Причинній", теми безмежного почуття любові дівчини до свого милого, туги за ним, звертається до жанру романтичної балади. Деякі історики літератури ставили "Тополю" (1839) в зв'язок з баладами Міцкевича ("Ucieczka"), Жуковського ("Людмила", "Светлана"), Боровиковського ("Маруся"), в той час, коли між ними дуже мало спільного. У баладі Шевченка мертвий милий, як відомо, не повертається до героїні. Балада в Шевченка, як і інші твори цього жанру, позбавлена романтичних "жахів", нальоту містики.

4. Уже в ранніх творах Шевченко виявив себе палким патріотом своєї батьківщини – України, борцем за її свободу, незалежність, борцем за волю й щастя народу. Разом з тим у ранніх творах поета була ще певна ідеалізація минулого України, яке протиставлялось гнітючій кріпосницькій дійсності. У листуванні Шевченка раннього періоду ми зустрічаємо інколи вияви певної національної обмеженості. Але чимдалі ідейні обрії поета розширюються, і він приходить до важливої думки про єдність і дружбу слов'янських народів.

Чимало уваги в ліриці, баладах і поемах Шевченко віддає сучасній йому дійсності, відтворюючи на перших кроках ще не цілком виразно виявлені соціальні суперечності, антагонізм між багатими й бідними, між гнобителями і гнобленими.

Література


  1. Бандура О.М. Теорія літератури: Посібник для вчителів. – К.: "Радянська школа", 1968. – 288 с.

  2. Білецький О.І. Українська поезія першої половини XIX століття: (від Г.Квітки до прози "Основи") // Зібр. праць: У 5 т. – К.: Наук. думка, 1965. – Т. 2. – С. 148–197.

  3. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. – Львів, 1992.– Кн. 1.– 694 с.

  4. Волинський П.К. Український романтизм у зв'язку з розвитком романтизму в слов'янських літературах. – К.: Рад. школа, 1963. – 52 с.

  5. Гайдай М.М. Розвиток стильових особливостей і мистецтво зображення людини в слов'янській народній баладі // Історія, культура, фольклор та етнографія слов'янських народів: Доповіді / IX Міжнар. з'їзд славістів, Київ, вересень, 1983. – К.: Наук. думка. – 1983. – С. 236-251.

  6. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т.; 9 кн.–К.: Либідь, 1993.

  7. Зеров М. Українське письменство XIX ст. // Зеров М. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. – 528 с.

  8. История русской литературы: в 4-х т. – Т. 1. – Ленинград: Наука, 1980. – 810 с.

  9. Івакін Ю.О. Нотатки шевченкознавця // Рад. літературознавство. – 1981. – № 3. – С. 50-60.

  10. Івакін Ю.О. Поезія Шевченка періоду заслання. – К.: Наук. думка, 1984. – 239 с.

  11. Історія української літератури (перша половина XIX століття) / За ред. І. Скрипника. – К.: Вища школа, 1980. – 328 с.

  12. Історія української літератури (Перші десятиріччя XIX століття): Підручник / За ред. П.П. Хропка. – К.: Вища школа, 1992. – 465 с.

  13. Історія української літератури XIX століття: У 3 кн. / За ред. М.Т. Яценка. – К.: Вища школа, 1995-1997. – 525 с.

  14. Історія української літератури: У 8 т. / За ред. П. Хропка, М. Яценка. – К: Наук. думка, 1968. – Т. 2. – 534 с.

  15. Історія української літератури: У 8 т. / За ред. П. Хропка, М. Яценка – К: Наук. думка, 1968. – Т. 3. – 515 с

  16. Історія Української РСР: У 8 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т. 2. – 615 с.

  17. Калениченко Н. Л. Українська література XIX ст.: Напрями, течії. – К.: Наук. думка, 1977.

  18. Кирилюк Є.П. Український романтизм у типологічному зіставленні з літературами західно- і південнослов'янських народів (перша половина XIX ст.) – К.: Наук. думка, 1973 – 233 с.

  19. Кирилюк Є.П. Т.Г. Шевченко (Життя і творчість). – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1959. – 676 с.

  20. Кирилюк Є.П. Тарас Шевченко (Життя і творчість). – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964. – 652 с.

  21. Комаринець Т.І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму: (проблема національного й інтернаціонального). – Львів: Вища школа, 1983. – 224 с.

  22. Наєнко М.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. – К.: Вища школа, 1997. – 292 с.

  23. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. – К.: Мистецтво, 1981. – 288 с.

  24. Наливайко Д.С. Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. – К.: Вища школа, 1988.

  25. Радзикевич В. Історія української літератури. – у 2-х т. – Т. 2. – Детройт, 1987. – 249 с

  26. Смілянська В.Л. Стиль поезії Шевченка: Суб'єктна організація. – К.: Наук. думка, 1981. – 255 с.

  27. Ткаченко О. Спроба типології романтизму: доба, стиль, мова // Слово і час. – 1999. – № 6. – С. 41-44.

  28. Українська література: Посібник для старшокласників і абітурієнтів / За ред. М.К. Наєнка. 2-ге вид., стер. – К.: Либідь, 1996. – 368 с.

  29. Українські поети-романтики 20–40-х років XIX ст. – К.: Дніпро, 1968. – 635 с.

  30. Українські поети-романтики 20-40-х років XIX ст. – К.: Рад. школа, 1969. – 422 с.

  31. Українські поети-романтики: Поетичні твори. – К., Вища школа, 1987. – 248 с.

  32. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Зібр. творів: У 50 т. – К.: Дніпро, 1984. – Т. 41. – 525 с.

  33. Франко І.Я. Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1980–1986.

  34. Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль: Лілея, 1994. – 638 с.

  35. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: Дніпро, 1974. – 623 с.

  36. Яценко М.Т. Романтизм як художній напрям в українській літературі // Укр. мова і літ. в шк. – 1989. – № 2.



Схожі:

Нашого уроку «Живопис в Україні у ХІХ столітті»
Поняття та терміни. Живопис, пейзаж, побутовий жанр, портрет, автопортрет, історичний жанр, колорит, репродукція
Нашого уроку «Живопис в Україні у ХІХ столітті»
Поняття та терміни. Живопис, пейзаж, побутовий жанр, портрет, автопортрет, історичний жанр, колорит, репродукція
Уроки 5, 6 Тема: Літературна балада. Особливості жанру літературної...
Навчальна мета: дати визначення поняття «літературна балада», розкрити особливості жанру балади, особливості «німецької системи віршування»;...
Уроки 3,4 Тема: Літературна балада. Особливості жанру літературної...
Актуалізація набутих знань, умінь, навичок (під керівництвом учителя світової літератури)
Героїчні пісні та балади у світовій літературі

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ БАЛАДИ
Балада плекає в народних масах почуття краси, розвиває природні здібності народу, є могутнім культурним чинником
ПЛАН Поняття композиція як жанр мистецтва. В. М. Яхонтов засновник літературних композицій
«складати», «будувати». Це поняття відноситься до всіх родів, видів та жанрів літератури і мистецтва в цілому. А вперше питання композиції...
Уроку. Чому Шевченка називають генієм, пророком, мислителем?
Т. Г. Шевченка; розкрити красу і неперевершеність ранніх балад Т. Шевченка; розвивати допитливість учнів, уміння зіставляти факти,...
ПРОЕК Т  проведення Тижня української літератури,  присвяченого творчості Т. Г. Шевченка Тема
Тема: Вшанування пам’яті національного генія, народного поета України Т. Г. Шевченка. 
28 ВАРІАНТ
До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка