|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
ВЕРТЕ5П (від старослов. печера) — народ- ний ляльковий театр, поширений в Україні XVIII—XIX ст. Являв собою скриньку у вигляді двоповерхового будиночка із прорізамив підло- зі, через які вертепник управляв дерев’ яними ляльками. На верхньому поверсі ставились інс- ценівки на релігійні теми, на нижньому — на побутові теми сатиричного та гумористичного характеру. Дійовими особами останніх були мо- торний запорожець, спритний солдат (москаль), бідний селянин, недотепний пан, зажерливий піп та ін. Виконавцями та авторами вертепних драм виступали школярі й мандрівні дяки, піз- ніше — мандрівні артисти. Завдяки широкому використанню фольклорного матеріалу, соці- альній загостреності і народному гумору, яскра- вому оформленню, виконанню пісень та танців вертеп здобув велику популярність серед різних верств українського суспільства. ШКІЛЬНА5 ДРА5МА — один із жанрів цер- ковної драматургії, яка виникла в країнах Євро- пи в ХV—ХVI ст. при духовних школах. Згідно з уставом цих шкіл театральні вистави на релі- гійні теми були обов’язковою формою навчання. В Україні і в Росії шкільна драматургія розви- валася в ХVII—ХVIII ст. Твори писали до релі- гійних свят викладачі духовних шкіл. Пізніше провідне місце посіли теми боротьби проти ка- толицизму та історична. Однією з найвідоміших драм була трагікомедія Ф. Прокоповича «Воло- димир» (1705). П’єси ставилися в шкільних теа- трах, які діяли при школах. ІНТЕРМЕ5ДІЯ (від лат. intermedius — те, що знаходиться посередині) — драматичний жанр у середньовічному театрі, гумористична сценка з народного життя, яка виконувалася в антрак- тах між діями драми на серйозні релігійні теми. В Україні була поширена в ХVII—ХVIII ст. і мала гострий соціальний характер. Героями звичайно були козак, солдат, бідний селянин, які глузува- ли з панів. ДРА5МА (від гр. drama — дія). 1) Драма — один із трьох родів художньої літератури (по- ряд з епосом та лірикою), у якому явища життя розкриваються через самовиявлення дійових осіб, їхні вчинки та розмови. Драматичні твори призначені для сценічного втілення. Основні види — трагедія, комедія, драма, інтермедія, водевіль тощо. 2) Драма — жанр драматургії, проміжний між трагедією та комедією. Виникла в середині ХVIII ст. і відтоді посіла чільне місце у світовій драматургії, оскільки найадекватніше відпо- відала змісту життя, у якому завжди співісну- ють трагічне й комічне. Має чимало різновидів: соціально-побутова, психологічна, історична, героїчна, мелодрама та ін. Класичні зразки: «Емілія Галотті» Г. Лессінга, «Гроза» О. Остров- ського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Украде- не щастя» І. Франка, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького та ін. ТРАГЕ5ДІЯ (від гр. tragos — козел і ode — пісня) — один із видів драми, в основі якого ле- жить непримиримий конфлікт незвичайного героя з нездоланними зовнішніми обставинами. Найчастіше герой гине. Ранній розквіт трагедії припадає на V ст. до н. е. в Греції. Найвідоміші автори античних трагедій — Есхіл, Софокл і Ев- рипід. Глибокі думки щодо теорії трагедії зали- шив Аристотель у своїй «Поетиці». Він вважав, що дія трагедії повинна бути важливою і завер- шеною, покликаною очищати людину від лихих пристрастей через страх і співчуття. Нове під- несення жанру припадає на епоху Відродження і пов’язане передусім із творчістю В. Шекспіра, який подолав однолінійність характерів, розши- рив «час» і «простір» трагедії, поєднав трагічне з комічним. Трагедія посіла чільне місце в драма- тургії класицизму, набувши високого громадянського пафосу, піднесеної патетики. В своєму подальшому розвитку цей жанр наблизився до драми, що повною мірою стосується української російської драматургії (п’єси М. Старицького, М. Кропивницького, І. Франка, «Борис Году- нов» О. Пушкіна, п’єси О. Островського, О. К. Толстого). За радянських часів з’явилася так звана «оптимістична трагедія» (під такою на- звою 1932 р. вийшла п’єса Вс. Вишневського), трагічний конфлікт якої, з погляду теоретиків соцреалізму, був якісно новий: загибель героя у фіналі не викликає у глядачів сумного настрою, оскільки все перекриває «величезна впевненість у перемозі нового». КОМЕ5ДІЯ (від гр. comoidia, соmos — весе- лий натовп і ode — пісня) — один із видів дра- матичних творів, у яких зображується смішне в суспільному житті, поведінці й характері лю- дей. Основу комедії складає гумор, який може мати різне забарвлення — від розважального до гострої сатири. Одним із перших дав визна- чення комедії Аристотель: «Комедія... є зобра- женням порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не в усій повноті, а лише в тій мірі, у якій смішне є частиною неподобного». У процесі історичного розвитку змінювалось уявлення про смішне, з’являлися нові жанрові модифікації. Розрізняють два основних види комедії: комедія ситуацій (інтриги) і комедія характерів. Сюжет першої будується на ви- падкових збігах обставин, заплутаній інтризі, непорозумінні персонажів тощо («Комедія по- милок» В. Шекспіра, «Учитель танців» Лопе де Веги). У комедії характерів комічний ефект досягається зображенням поведінки персонажа з незвичайними пристрастями («Приборкання непокірної» В. Шекспіра, «Тартюф» Ж. Б. Мо- льєра). Виділяють ще такі види: побутова ко- медія, лірична комедія, сатирична комедія, комедія настроїв, комедія ідей, трагікомедія та ін. Перший зразок української комедії дав І. Котляревський («Москаль-чарівник»). Зна- чний внесок у її розвиток зробили Г. Квітка- Основ’яненко, М. Старицький, М. Кропивниць- кий, І. Карпенко-Карий, І. Франко, М. Куліш. ДРАМАТИ5ЧНА ПОЕ5МА — невелика ві- ршована п’єса. Наприклад: «Маленькі трагедії» О. Пушкіна, «Вавілонський полон», «У ката- комбах» Лесі Українки та ін. Літературні стилі та напрями БАРО5КО (від лат. barocco — вигадливий, примхливий) — напрям у європейському мисте- цтві й літературі в період між Відродженням та класицизмом (XVI—XVIII ст.). Це була склад- на і суперечлива перехідна доба в соціальному й духовному житті народів, яка характеризува- лася руйнівними війнами, хаотичним станом суспільства, гострою боротьбою ідей Відродження і Середньовіччя, становленням нових уявлень про людину і світ. Бароко як естетична система було дуже складним і багатоликим, проте мало певні загальні риси: тяжіння до різких контр- астів, надмірну метафоричність, алегоризм та емблематичність, схильність до барвистого ри- торизму. У різних країнах бароко утверджу- валося в різні часи. Спершу — в Італії (кінець XVI — початок XVII ст.). В XVII ст. стало па- нівним у більшості країн Європи. Вершинні здобутки літератури бароко пов’язані з творчіс- тю Д. Маріно (Італія), П. Кальдерона (Іспанія), Дж. Мільтона (Англія), А. Грідіуса (Німеччина). В українській літературі риси бароко з’явилися на початку ХVІІ ст. у творчості І. Вишенського, М. Смотрицького, К. Саковича. Розвиток його посилився після відкриття Києво-Могилянської академії (1632). Бароковий стиль притаманний плеяді українських письменників того часу: Л. Барановичу, І. Максимовичу, І. Величковському, С. Яворському та ін. Філософія й есте- тика бароко найвиразніше виявились у творчос- ті Г. Сковороди. КЛАСИЦИ5ЗМ (від лат. classicus — зразко- вий) — напрям у європейській літературі та мис- тецтві ХVII—ХVIII ст. Теоретичні засади класи- цизму сформулював французький поет, критик і теоретик літератури Н. Буало (1636–1711) в поетичному трактаті «Мистецтво поезії». Він висунув три основні принципи: наслідування природи, наслідування античних зразків, від- повідність вимогам розуму. Розроблені Буало правила узагальнювали художню практику пев- ної історичної доби, відкривали нові підходи до відтворення дійсності, але водночас гальму- вали розвиток літератури. Орієнтація на анти- чність, надання переваги розуму над почуттям, обмеження творчості зображенням прекрасно- го — усе це призводило до відриву літератури від життя, надавало їй позаісторичного, суто раці- оналістичного характеру. Основними жанрами класицизму були трагедія, комедія, ода, сатира, байка, епічна поема. У кожній країні класицизм мав свої особливості. Так, російські і українські письменники зверталися переважно не до анти- чності, а до національної історії, надавали вели- кої ваги жанру сатири.__ СЕНТИМЕНТАЛІ5ЗМ (від фр. sentiment — почуття, чутливість) — художній метод і напрям в літературі кінця ХVIII ст., що виник як реакція на раціоналізм класицизму. Термін походить від назви роману англійського пись- менника Л. Стерна «Сентиментальна подо- рож» (1786). Сентименталізм називають ще преромантизмом, оскільки він мав деякі ха- рактерні риси романтизму — передусім культ почуття, прагнення розкрити внутрішній світ людини, подолати раціоналістичну прямолі- нійність у зображенні дійових осіб. Герої творів письменників-сентименталістів — не царі та полководці, а люди нижчих станів, які зобра- жуються у сфері сімейного життя, у звичайних людських стосунках. Акцент робиться на психо- логії героїв, їхніх почуттях і пристрастях, на не- повторному й індивідуальному в кожному з них. Проте чутливість героїв часто має надмірний, слізливий характер. Популярними жанрами були роман, повість, роман у листах, подорож, сповідь. Найвидатніші представники напряму: в Англії — Л. Стерн, С. Річардсон, у Франції — Ж. Ж. Руссо, в Німеччині — Й. В. Ґете, в Росії — М. Карамзін. В Україні, на думку Д. Чижевського, сентимен- талізм як напрям не набув самостійного значен- ня, хоча певні риси його виявились у творчості Г. Квітки-Основ’яненка («Маруся», «Щира лю- бов», «Сердешна Оксана» та ін.), І. Котлярев- ського («Наталка Полтавка»), Є. Гребінки («Роз- повіді пирятинця», «Записки студента») та ін. РОМАНТИ5ЗМ (від фр. romantisme) — ху- дожній метод і напрям, що утвердився в євро- пейській літературі наприкінці ХVIII — на по- чатку ХIХ ст. Естетична теорія романтизму за всіма основними положеннями протистояла ес- тетиці класицизму. Теоретики класицизму роз- глядали літературу як наслідування природи, а для романтиків вона була засобом вираження внутрішнього світу митця; класицизм орієнту- вався на античне мистецтво, тоді як романтики вважали, що література повинна відображати життя свого народу; культу розуму романтики протиставили культ почуття. Філософська осно- ва романтизму — сенсуалізм (від лат. sensus — почуття), який проголосив головним засобом пізнання світу почуття. Для романтиків харак- терне неприйняття існуючої дійсності, пориван- ня у світ мрії і фантазії, висунення на перший план виключних героїв і сюжетів, домінування у творах суб’єктивно-оцінних елементів. Осно- вою для побудови образу у них стає не предмет, а суб’єкт, не реальна дійсність, а особистість автора. Романтизм відкрив важливу закономір- ність художньої творчості, котра залишилася поза увагою попередників. Разом з тим він не піднявся до розуміння того, що література яв- ляє собою єдність зображуваного (об’єкт) і вира- женого (суб’єкт). Важливий внесок романтиків у теорію і практику літератури — ідея народнос- ті, яка стала одним із провідних принципів ес- тетики реалізму. Першими теоретиками романтизму були німецькі письменники брати Шлегелі, в Росії — український письменник, критик і журналіст Орест Сомов, який в 1817 р. закінчив Харківський університет і переїхав до Петербурга. В журналі «Соревнователь просвещения и бла- готворения» 1823 р. він опублікував цикл ста- тей «Про романтичну поезію», де вперше зробив спробу визначити головні риси нового напряму. Романтизм в українській літературі представле- ний творчістю Т. Шевченка, Харківською шко- лою поетів-романтиків та ін. Спроби визначити типологію російсько- го і українського романтизму за ідейно- політичними ознаками — революційний і реак- ційний, активний і пасивний тощо — виявилися непродуктивними РЕАЛІ5ЗМ (від лат. realis — речовий, матеріальний) — художній метод і напрям, що утвердився в літературі у другій чверті ХIХ ст. і відзначається якісно новими принципами ві- дображення дійсності. Формування реалізму відбувалося на тлі успіхів філософії, політич- ної економії, природознавства, психології, ес- тетики та інших наук, які значно розширили уявлення про закономірності розвитку приро- ди і суспільства. Завдяки реалізму література збагатила свої пізнавальні можливості, загли- билася в дослідження життя, сутності людини і соціальних відносин. Термін побутував за Се- редньовіччя в філософії. В 50 ті роки ХIХ ст. він був переосмислений і застосований до літерату- ри французькими письменниками Ж. Шанфлері та Л. Дюранті. Останній видавав журнал під на- звою «Реалізм». Правда життя — головний принцип реалізму: об’єктом зображення стало людське життя в усіх його проявах. Якщо представники класи- цизму і романтизму обмежувалися зображен- ням тільки ідеального, то письменники-реалісти стали показувати справжнє життя. Докорінно змінивсягерой літературного твору: місце виняткової особистості посіла звичайна люди- на — чиновник, купець, дворянин, селянин — представники всіх прошарків суспільства. Вкрай важливим було відкриття дуалістич- ної природи людини — соціальної і біологічної: характери героїв стали розвиватися не з волі ав- тора, а відповідно до їх соціально-психологічної сутності. Утвердився як закон реалізму прин- цип саморозвитку характерів. Глибшого розу- міння набув принцип історизму: віднині лю- дина постає не тільки представником певного соціального середовища, але й суб’єктом історії, учасником історичного потоку. Усе це надало картинам життя і образам героїв широкомасш- табного узагальнення й типовості. У різних національних літературах реалізм має свої особливості. Для української і російської літератур ХIХ ст. є характерним критич- ний пафос у відтворенні соціальної дійсності, через що їх реалізм часто називають критичним реалізмом. За радянських часів офіційна наука запровадила штучний термін соціалістичний ре- алізм. Певні реалістичні тенденції були властиві лі- тературі і попередніх епох. Тому термін реалізм застосовується для атрибуції методів античної, середньовічної та інших літератур — міфологічний реалізм, реалізм епохи Відродження, про- світительський реалізм тощо. |
|
Урок вивчення нового матеріалу) 5 клас Тема уроку: Образ Лиса Микити... Мета: охарактеризувати образ Лиса Микити; набути умінь і навичок аналізувати художній образ |
Образ Значення Цитатна характеристика Матір Образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата |
|
Образ Чiпки. У центрi роману образ Чiпки селянинабунтаря, невтомного... |
Тема уроку. Андрій Малишко. Відомий український поет і його пісні,... Розвивати навички виразного читання ліричного твору, його аналізу, висловлення своєї думки щодо прочитаного |
|
Если вам предложат оценить материальное благополучие того или иного... Качественным медицинским обслуживанием, автомобилями последних марок и отдыхом на фешенебельных курортах. Логично использовать тот... |
«РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ МОРЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЯК ЗАСІБ... Ся малодосліджений образ моря у творчості українських письменників-мариністів. З'ясовується семантика символу, осмислюється образ... |
|
І. Калинець. Цікавий епізод із його життя. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами Тема: І. Калинець. Цікавий епізод із його життя. «Писанки». Образ найдорожчої людини – мами |
Уроку позакласного читання в 2 класі на тему «Образ лисички в народній... ... |
|
Образ Гренуя та його літературні прототипи Обладнання: портрет П. Зюскінда; відеодиск із фільмом «Парфумер» реж. Т. Тиквер |
Урок реквієм Тема. Улас Самчук. Роман – хроніка «Марія». Побудова роману. Образ Марії у творі |