|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
на, Київ святкує, театр готує виставу. 3) Заміна назви предмета одним із його атрибутів: чорні бушлати піднялися в атаку. 4) Заміна назви речі назвою матеріалу, з якого вона зроблена: жінка вся в золоті, машина їде по асфальту. 5) Замі- на назви дії назвою знаряддя дії: гостре перо сатирика; завершили розгром танки. 6) Заміна назви посуду назвою його вмісту: з’їсти тарілку, випити склянку. 7) Заміна назви речі назвою людини: машиніст зупинився в степу, водій під- віз мене до хати. СИНЕКДОХА (від гр. synekdoche — співвід- несення) — один із видів тропу, оснований на зміні назв предметів за кількісною ознакою. 1) Заміна множини на однину: На бій за волю сміло йди, Ворожі пута розривай. І всіх трудящих вже буди: «Вставай, робітнику, вставай!» (М. Тарновський) 2) Заміна однини на множину: Ми всі в пісенному розгоні, Ми всі в веселому вині. (В. Бобинський) 3) Заміна видового поняття родовим: мій добрий звір (собака). 4) Заміна родового поняття видовим: бережи копійку (гроші). Синекдоха є різновидом метонімії. Часто синекдохою вважають заміну назви предмета частиною. ГІПЕРБОЛА (від гр. hyperbole — перебіль- шення) — вид тропу, в основі якого лежить над- мірне перебільшення тих чи інших властивостей зображуваних людей, предметів і явищ. Гіпер- бола сприяє глибокому й виразному розкриттю суттєвого й типового. Часто вживається в народ- ній поезії для характеристики героїчних подій, билинних богатирів, негативних героїв. Вико- ристовується і як засіб гумору. У Остапа Вишні рибалка говорить: «Сома мені доводилося бачи- ти такого завбільшки, як комбайн, тільки трохи довшого». ОКСИМОРОН (від гр. oxymoron, oxys — дотепний, moros — безглуздий) — вид тропу, в якому поєднуються протилежні за значенням поняття, внаслідок чого виникає якісно нове ви- значення предмета (живий труп, розумний ду- рень, гарячий сніг). Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить. (Т. Шевченко) СИМВОЛ (від гр. symbolon — умовний знак) — у філософському розумінні — пред- метний чи мовний знак, широке узагальнення сутності речей і явищ як результат пізнавальної діяльності людини. Символ є таким же давнім, як і людська свідомість, оскільки символізація, в основі якої лежить уподібнення, правила за основний засіб пізнання світу. Міфологічні об- рази богів і героїв були символами людей та їх- ніх стосунків. Давньогрецький філософ Платон вважав, що в космосі вічно живуть ідеї — сим- воли речей матеріального світу. Символізація випливає із самої природи літератури як форми художнього пізнання істини. Ф. Шеллінг стверджував, що поетична творчість є «одвічна сим- волізація». Будь-який образ є символом більшої чи меншої міри узагальнення, і, навпаки, вся- кий символ в літературі є образом. Конкретний образ і глибинний сенс його виступають в струк- турі символу як два полюси. Переходячи в сим- вол, образ втрачає конкретність, але залишаєть- ся його глибинний зміст. Таким є «вічні образи» Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Фауста. Ознаки символу — загальнозначущість смислу, неви- значеність, багатозначність. Проблема симво- лу — одна із надзвичайно важливих у філософії та естетиці. У сучасних міфофілосовських тео- ріях (Е. Кассірер, К. Юнг та ін.) простежується тенденція ототожнення символу й міфу. В літе- ратурознавстві символ розглядається як один із тропів — уподібнення, яке набуло постійного значення: червона калина — дівчина, сокіл — парубок, чайка — вдова. Але образи-символи можуть нести в собі і більш конкретне узагаль- нення: Каменярі, Вічний революціонер, Найми- ти у І. Франка, марево (Fata morgana) у М. Ко- цюбинського, рушник у А. Малишка та ін. АФОРИЗМ (від гр. aphorismos — визначення) — лаконічний, відточений вислів, у якому узагальнено якусь оригінальну думку. Народ- ні афоризми — прислів’я, приказки. Авторські афоризми — крилаті слова, що належать пись- менникам, філософам, іншим відомим людям. Види комічного ГУ5МОР (від англ. humour — причуда, норов; лат. humor — волога) — різновид комічного, зо- браження життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні. На відміну від сатири, яка відзначається заперечним пафосом, гумор не за- перечує зображуване, а піддає осміянню лише певні його сторони. Гумор властивий багатьом жанрам українського фольклору (анекдоти, приказки, коломийки, пісні тощо). Майстри гумору — І. Котляревський, М. Гоголь, Л. Глі- бов, С. Руданський, Остап Вишня, С. Олійник, П. Глазовий та ін. ІРО5НІЯ (від гр. eironeia — глузування, уда- ваність) — один із різновидів комічного, при- хована насмішка або стилістичний прийом, коли особа чи явище удавано схвалюються чи осуджуються з метою досягти протилежно- го ефекту. Ознака іронії — подвійний смисл, причому істинним є не прямо висловлений, а протилежний. Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й голодні — П’яниці, ледащо, злодії І люди ні на що не годні... (А. Бобенко) САТИ5РА (від лат. satura — суміш) — 1) Вид ліричної поезії в античній літературі та літерату- рі класицизму, вірш, що висміює певні негативні явища. 2) Твори різних жанрів, в яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища. Сатира засуджує старе, історично приречене, показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку. Тому вона завжди була могутньою зброєю політичної бо- ротьби. Визначні письменники-сатирики різних часів Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Свіфт, Воль- тер, Г. Гейне, М. Салтиков-Щедрін, М. Гоголь, В. Маяковський та ін. В українській літерату- рі — Т. Шевченко, І. Котляревський, І. Франко, Остап Вишня, С. Олійник та ін. ІНВЕКТИ5ВА (від. лат. invehi — кидатися, нападати) — вид сатири, поширений в літерату- рі та ораторському мистецтві в епоху античності, різке викривальне висміювання певної особи чи групи осіб. Видатними майстрами інвективи в античні часи були Архілох, Катулл, Марціал та ін. Як оригінальний жанр інвектива увійшла до новітньої літератури. Значне місце посідає у творчості Т. Шевченка, І. Франка та інших українських письменників. САРКА5ЗМ (від гр. sarkasmos — терзання) — зла і дошкульна іронія, відвертий вияв ненави- сті і презирства до зображуваних явищ чи осіб. Яскравий приклад сарказму — поема Т. Шев- ченка «Кавказ », у якій затавровано можновлад- ців. По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті! ГРОТЕ5СК (від фр. grotesque — смішний, не- звичайний; іт. grotta — грот, печера) — тип ху- дожньої образності, в основі якого лежить край- ня міра умовності у відтворенні життя, коли зображувана дійсність постає неймовірною, ано- мальною, дивною. Для гротеску характерне на- вмисне карикатурне спотворення форм і сутності предметів, поєднання реального і фантастично- го, трагічного і комічного, нормального і абсурд- ного. Як засіб художнього узагальнення гротеск розкриває алогізм життєвих явищ, а отже, ши- роко застосовується в сатиричних творах. Тер- мін походить від химерних малюнків, знайде- них Рафаелем (XVI ст.) у підземних римських гротах. Зразки гротеску в літературі — «Гарган- тюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, «Ніс» М. Гоголя, «Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна, поема «Сон» Т. Шевченка, «Доктор Бессервіс- сер» І. Франка та ін. БУРЛЕ5СК (від іт. burla — жарт) — гумо- ристична переробка певного твору, що харак- теризується невідповідністю змісту формі: «високий», героїко-патріотичний зміст переда- ється зниженим, іноді вульгаризованим стилем, і навпаки — буденний, «низький» — високим, піднесено-героїчним. Яскравий зразок — поема І. Котляревського «Енеїда», яка була пере- робкою однойменної епічної поеми римського поета Вергілія. Зберігається основний сюжет оригіналу, але в образах богів, греків та тро- янців відтворено типові українські характери. Подібні твори відомі з античних часів. Елемен- ти бурлеску присутні в українських обрядових іграх та піснях. Значного поширення набув бур- леск у XVII—XVIII ст. у творах семінаристів та мандрівних дяків, у шкільній драмі та вертепі. У них домінує церковна тематика, часто гумор поєднується із сатирою. Від тих часів дійшло чи- мало анонімних і авторських творів. Засоби бур- леску використовували у своїй творчості Т. Шев- ченко (поема «Сон»), С. Руданський, П. Куліш, Л. Глібов та ін. БУФОНА5ДА (від іт. buffonata — блазенство, комічна витівка) — вид гумору в театраль- них виставах, що ґрунтуеться на гротескових прийомах грубого комізму. Веде початок від на- родного театру (італійська комедія масок, російський театр скоморохів, українські інтермедії та ін.). Елементи буфонади зустрічаються в п’єсах В. Шекспіра, П. Кальдерона, Ж. Б. Мольєра, М. Гоголя, Г. Квітки- Основ’яненка, М. Кропив- ницького. Як самостійний жанр існує в цирко- вих виставах, інколи використовується драма- тургами («Фараони» О. Коломійця). Поетичний синтаксис ІНВЕ5РСІЯ (від. лат. inversio — перестанов- ка) — одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: «Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти» (П. Тичина). Підмет фашисти постав- лено в кінець речення, щоб підкреслити злочин- ність їхніх дій. ТАВТОЛО5ГІЯ (від гр. tauto — те саме, logos — слово) — повторення тотожніх за зна- ченням слів з метою посилення емоційності і ритмічності мови. Часто зустрічається в народ- ній поезії. Іде багач, іде дукач — п’ян валяється, Із нашої голотоньки насміхається. Котилися вози з гори, а в долині стали, Любилися, кохалися та й вже перестали. Інколи повторюються однокореневі слова: долом-долиною, рано-пораненьку та ін. АНТИТЕ5ЗА (від гр. antithesis — протистав- лення) — стилістична фігура, у якій протистав- ляються життєві явища, думки, образи з метою розкриття їх сутності. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне. (М. Рильський) Принцип антитези широко використовуєть- ся в художній літературі. Так, Т. Шевченко про- тиставляє «райській» сільській природі тяжке життя людей в поезії «Якби ви знали, паничі». АНА5ФОРА (від гр. anaphora — винесення нагору, вверх) — єдинопочаток, фігура поетич- ної мови, коли на початку речень або рядків по- вторюються однакові слова чи синтаксичні конструкції, а також речення на початку строф. Кожна птиця має свій голос, кожне поле має свій колос, кожна справа — свої почини, кожна казка — свої причини. (Л. Костенко) РИТОРИ5ЧНЕ ЗАПИТА5ННЯ — фігура по- етичної мови, що посилює експресивність висловлювання: мовний зворот, сформульований у формі запитання, яке не потребує відповіді. Так де ж наша зброя? Де військо в рядах? Чиєю ж се крів’ю Политий нам шлях? (Леся Українка) РИТОРИ5ЧНЕ ЗВЕРТА5ННЯ — фігура по- етичної мови: зворот мови, сформульований у формі звертання до читача, уявного слухача, предмета чи абстрактного поняття. Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила... (Леся Українка) АЛІТЕРА5ЦІЯ (від лат. ad — до і littera — буква) — фонетичний засіб: повторення приго- лосних для посилення інтонаційної і смислової виразності. Широко застосовується в поезії. Наступ потвор. Впертість убивць. Тупіт чобіт. Ближчає. Дужчає. Глибшає. Тяжчає. (М. Бажан) Повторенням приголосних п, т, б, ж, ш тут створюється виразний звуковий образ зловісно- го маршу фашистського війська. АСОНА5НС (від лат. assonare — співзвуча- ти) — 1) Повторення однакових голосних звуків у вірші з метою надання йому милозвучності. І день іде, і ніч іде. (Т. Шевченко) 2) Неточна рима, в основі якої співзвучність наголошених голосних звуків. Отак живу: як мавпа серед мавп. Чолом прогрішним із тавром зажури все б’юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб. (В. Стус) ФІГУ5РИ ПОЕТИ5ЧНОЇ МО5ВИ (від лат. figura — зовнішній вигляд, образ) — синтаксич- ні засоби художньої виразності. Функція їх по- лягає у використанні можливостей синтаксису для посилення виразності й емоційності худож- ньої мови. Найпоширеніші фігури — повторен- ня, градація, риторичні запитання, інверсія, антитеза, безсполучниковість, багатосполуч- никовість тощо. Теорія віршування СИСТЕ5МИ ВІРШУВА5ННЯ — способи напи- сання віршів, які залежать від фонетичних осо- бливостей національної мови. За способом тво- рення ритму вірша розрізняють чотири основні системи віршування: метричне, тонічне, сила- бічне і силабо-тонічне. (Див. відповідні статті). В сучасній українській поезії переважає силабо- тонічна система, хоч використовуються й різні форми тонічної. |
|
Урок вивчення нового матеріалу) 5 клас Тема уроку: Образ Лиса Микити... Мета: охарактеризувати образ Лиса Микити; набути умінь і навичок аналізувати художній образ |
Образ Значення Цитатна характеристика Матір Образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата |
|
Образ Чiпки. У центрi роману образ Чiпки селянинабунтаря, невтомного... |
Тема уроку. Андрій Малишко. Відомий український поет і його пісні,... Розвивати навички виразного читання ліричного твору, його аналізу, висловлення своєї думки щодо прочитаного |
|
Если вам предложат оценить материальное благополучие того или иного... Качественным медицинским обслуживанием, автомобилями последних марок и отдыхом на фешенебельных курортах. Логично использовать тот... |
«РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ МОРЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЯК ЗАСІБ... Ся малодосліджений образ моря у творчості українських письменників-мариністів. З'ясовується семантика символу, осмислюється образ... |
|
І. Калинець. Цікавий епізод із його життя. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами Тема: І. Калинець. Цікавий епізод із його життя. «Писанки». Образ найдорожчої людини – мами |
Уроку позакласного читання в 2 класі на тему «Образ лисички в народній... ... |
|
Образ Гренуя та його літературні прототипи Обладнання: портрет П. Зюскінда; відеодиск із фільмом «Парфумер» реж. Т. Тиквер |
Урок реквієм Тема. Улас Самчук. Роман – хроніка «Марія». Побудова роману. Образ Марії у творі |