Тема уроку: Джордж Ноел Гордон Байрон (1788—1824) — англійський поет-романтик, фундатор течії байронізму. Провідні мотиви і домінуючі настрої його творчості.
Навчальна мета: поглибити поняття про особливості романтизму як художнього напряму; познайомити учнів з основними фактами біографії та тематикою і проблематикою творчості Джорджа Байрона; розкрити значення творчості поета у розвитку романтизму як напряму та створенні течії байронізму.
Розвивальна мета: розвивати навички виразного читання, аналізу поетичних творів, уміння визначати провідні мотиви та настрої творчості.
Виховна мета: виховувати почутггя гідності, повагу до цінності людського життя.
Використана література:
1. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Світова література 5-9 класи. – К.: Ірпінь, 2011. – 176 с.
2. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник / Л. Ф. Мірошниченко – К.: Видавничий дім «Слово», 2010. – 432 с.
3. Ніколаєнко О. М., Столій І. Л. Зарубіжна література: Підручник для 9 класу. – Х.:Ранок, 2009. - 256 с.
4. Чорна О. В. Усі уроки зарубіжної літератури. 9 клас — Х.: Вид. група
«Основа», 2008. — 223 с.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Методи і прийоми навчання: метод бесіди, усного викладу матеріалу, роботи з підручником, спостереження над мовою.
Обладнання: фрагмент фільму про Байрона, підручники, збірники творів
План уроку:
Організаційний момент.
Перевірка домашнього завдання.
Актуалізація опорних знань учнів.
Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.
Вивчення нового матеріалу.
Закріплення набутих знань.
Підсумки уроку.
Завдання додому підготовка до його виконання.
Хід уроку
...він любив людство, але
зневажав і ненавидів людей,
серед яких почувався одиноким
і покинутим..
В. Бєлінський
1. Організаційний момент.
2. Перевірка домашнього завдання.
3. Актуалізація опорних знань учні
З якою історичною подією пов’язано виникнення мистецького напряму «РОМАНТИЗМ»?
Які історичні межі займає романтизм?
В чому сутність романтизму як літературного напряму?
До яких тем зверталися романтики?
УЗАГАЛЬНЕННЯ: Романтизм – це напрямок в європейському мистецтві 1-ї половини XIX ст., який виник як реакція невдоволення результатами Французької революції. Для романтизму властива загострена увага до духовного світу людини, романтиків приваблюють надзвичайні характери в надзвичайних обставинах. Романтичний герой преживає бурю відчутів, прагне до досконалості, мріє про ідеал.
Одні романтики закохані в середньовіччя, ідеалізують «первозданну природу», в якій відображаються сильні та суперечливі почуття, а інші відображають інтереси демократичних мас, закликаючи продовжити справу революції, втілити в життя ідеї свободи, рівності і братерства.
Вчитель: Байрон став одним із зачинателів прогресивного напряму в романтизмі як полум’яний захисник національно-визвольного руху народів, викривач тиранії і політики загарбницьких війн.
4. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.
Бунтівник в мантії лорда, заколотник в поетичному королівстві, паломник серед поважних буржуа, повстанець і «корсар», що викликав трепет в лондонському Сіті та Вайт-холлі – таким був великий англійський поет Джордж Гордон Байрон, ім’я якого ввійшло до скарбниці світової літератури як видатне художнє явище, пов’язане з епохою романтизму.
Він мав надзвичайну силу впливу на своїх сучасників і нащадків. Своєю популярністю в перші десятиліття XIX ст. Байрон поступався хіба що Наполеону Бонапарту.
Про Байрона сперечались, складали легенди, вважали надлюдиною, титанічною й демонічною. Чи не найбільш влучно яскравий феномен англійського поета визначив Іван Франко, цей вислів ми обрали в якості епіграфа до уроку: «Значення Байронового життя і Байронової поезії було власне в тім, що в пору важкої реакції та занепаду духу він з нечуваною елементарною силою виступає як речник свободи особи, як бунтар проти всього усталеного, усвяченого, шаблонованого».
Поезією Байрона зачитувалися не тільки в Англії, а й в усій Європі. Гете, Гейне, Міцкевич, Пушкін, Лєрмонтов спеціально вивчали англійську мову, щоб мати можливість познайомитися з байронівською поезією в оригіналі. Сьогодні і ми маємо змогу долучитися до вишуканої поезії генія.
5. Вивчення нового матеріалу
Для епохи романтизму характерне уявлення про необхідність прямого зв’язку біографії митця та його творчості. Поет повинен був жити відповідно до тих ідеалів, які проголошувалися у його творчості.
Завдання для класу: Ознайоившись з біографією та творчим спадком поета, ви повинні будете дати відповідь на такі питання:
Які ідеї Байрон проголошував у своїй творчості? Чи можна сказати, що ці ідеї були способом його життя?
На уроці під час розповіді необхідно також скласти асоціативний ряд – записати слова і словосполучення, які найяскравіше характеризують особистість і творчість поета.
Біографічні відомості.
Біографи Байрона вказували на те, що спадковість наклала певний відбиток на характер поета, а його предків по батьковій лінії навряд чи можна було б назвати людьми поважними. За ними закріпилася скандальна слава: діда, який служив на флоті, називали «штормовим адміралом», батька охрестили «божевільним Джеком». Характери вони мали буйні і тяжкі. Жили за усталеними поняттями: на службі інтригували, а вдома тиранствували.
Батько прославився пристрастю до гри в карти та походеньками наліво. Він був красивим і галантним, цього вистачало, щоб паморочити голови дамам з вищого світу. Від першого шлюбу капітан мав доньку Августу, яка відіграла помітну роль в житті Байрона. На Катерині Гордон, матері поета, одружився лише через її гроші і, розтринькавши їх, втік до Франції. Він помер в 1792 році – тридцяти шести років. Його синові Джорджу Гордону Байрону був відміряний точно такий же земний строк.
Він народився у вівторок 22 січня 1788 року. А 14 липня 1789 року повсталі парижани штурмували Бастилію, і розпочалася Велика французька революція – головна подія епохи , в яку жив Байрон.
Революция закінчилась, наступила епоха наполеонівської імперії. Але не згасли іскри, від яких запалав очищувальний вогонь 1789 року. Його відблисками буде освітлене все духовне життя епохи Байрона. Революція буде усвідомлена як трагедія недовершеної великої справи і як передчуття невідворотних змін, у які Байрон свято вірив, не зважаючи на розчарування і напади туги, породженої суспільними умовами Європи епохи наполеонівських війн.
В рядки поеми «Дон-Жуан» поет вкладе найдорожчу для себе думку:
И новый мир появится на свет,
Рожденный на развалинах унылых,
А старого изломанный скелет,
Случайно сохранившийся в могилах,
Потомкам померещится как бред…
В щоденнику, який вів взимку 1821/22 року і якому дав назву «Розрізнені думки», поет описав спогади про своє дитинство. Байрону невиразно пригадувались бідність, холодні кімнати дешевої квартири, півтемінь церков, куди його водила богомільна нянька, різкі перепади настрою матері, яка то голубила його з усією пристрастю, то з неменшою пристрастю лаяла і попрікала схожістю з безпутним батьком. А ще дитинство було захмарене пекельним болем – народженого зі знівеченою стопою Джорджа легковірна мати віддавала на тортури шарлатанам від медицини, які розтягували і подовжували м’язи його ноги..
Освіту розпочав в Граматичній школі в місті Абердин. Там навчали письму, арифметиці, історії і закону Божому. З п’ятирічного віку він таким чином майже безперервно вивчатиме Біблію, хотілось йому того чи ні. Це знайде відображення в його поезії. Так у драмі «Каїн» шкільні уроки відгукнуться гнівним неприйняттям насилля над людською волею, бунтом проти обов’язковості моральних норм, що їх нав’язували абердинські вчителі.
З дитинства Байрон захоплювався читанням, читав багато, віддавав перевагу книжкам про славетні битви, подорожі, в країни Сходу, про героїв далекого минулого – греків і римлян. Поезії ж не любив. Інтерес до неї пробудиться дещо пізніше, коли у восьмилітньому віці він закохається у свою партнерку по уроках танцю – Мері Дафф. Двадцятип’ятирічним Байрон писав, що його страждання, його кохання до цієї дівчинки були такими сильними, що він сумнівається, чи закохувався він після цього разу взагалі.
В травні 1798 року після смерті діда Байрон успадкував Ньюстедське абатство і став лордом.
Шотланске дитинство скінчилось. Передбачались серйозні зміни в долі. Досягнувши повноліття, Байрон повинен буде зайняти крісло в палаті лордів, а значить потрібно було готуватися до парламентської діяльності: Пансіон для обраних, а потім університет – такими були обов’язкові щаблі до високого чину.
Про Ньюстед ходила дурна слава: розпутство, привиди, самоправство. Це повинно було насторожити і відлякати хлопця, але у вірші, написаному п’ятнадцятирічним Байроном, який від’їжджав з помістя після літніх вакацій, лише сум від розставання з захоплюючими таємницями маєтку, щемливе відчуття занепаду, який не можна зупинити, відчуття закінчення величезного відрізку життя багатьох поколінь.
Свищут ветры, Ньюстед, над твоею громадой,
Дом отцов, твои окна черны и пусты.
Вместо розы репейник растет за оградой,
И татарник густой заглушает цветы.
Не воскреснуть суровым и гордым баронам,
Что водили вассалов в кровавый поход,
Только ветер порывистый с лязгом и звоном
Старый щит о тяжелые панцири бьет.
Це минуле життя приваблювало поета лицарським служінням, могутніми і сильними характерами, піднесеним настроєм думок, який не повернути в епоху загального здрібніння.
Перше справжнє кохання також прийшло в Ньюстеді. В 1803 році Байрон закохався у свою сусідку Мері Чаворт. Крах цих стосунків був жахливим. Випадково почувши, як Мері назвала його косолапим, Байрон оскаженів, він відмовлявся повернутися до школи, був грубим з матір’ю. Пізніше дізнався, що в подружньому житті Мері не була щасливою і після смерті свого чоловіка дуже хотіла зустрітися з Байроном, але рана виявилась незагойною.
Восени 1803 року, стомившись від умовлянь матері, Байрон повертається до школи. Це була одна із найдорожчих і найпрестижніших чоловічих шкіл - Харроу . В школі відчував себе чужим, шукав самотності. Причиною було те, що в школі навчались діти найродовитіших аристократів Англії. Байрон також був лордом, але майже без засобів до існування. Його зустріли відповідно. Почалося з бійок, над ним збиткувались через його кульгавість, а лише одного натяку вистачало, і він несамовитів. З фанатичним завзяттям він удосконалювався на площадці для гольфу, на полі для крикету, поки не став кращим. Все життя Байрон буде поводитись так, щоб ні у кого не виникло навіть тіні сумніву в його фізичній повноцінності.
Намагаючись виправити свою фізичну ваду, Байрон серйозно займався спортом, став стрілком, боксером, наїзником, плавцем. Байрон легко міг проплисти 5 миль (9 км). В 1809 р. він переплив гирло річки Тахо, наперекір стрімкій течії під час океанського припливу. В 1810 р. за годину і десять хвилин переплив протоку Дарданелли (шириною понад 4 км). Італійці називали його «англійцем-рибою» після того, як Байрон здобув перемогу під час змагань у Венеції в 1818 p., протримавшись на воді чотири години двадцять хвилин і здолавши відстань у кілька миль.
Фізично загартований і сильний, Байрон, однак, був напрочуд примхливим щодо своєї зовнішності й здоров'я. Знаючи за собою схильність до повноти, він виснажував себе постійними дієтами, ліками, часто жив впроголодь.
З 1805 по 1807 рік Байрон навчається в Трініті-коледжі Кембриджського університету. І в грудні 1806 року за власний кошт крихітним тиражем видасть книжку «Вірші на випадок». Успіху вона не мала, більш того, однокурсники вказали поету на нескромність і відвертість у зображені радощів кохання. Ображений Байрон скупив і спалив майже весь тираж. Вціліло лише 4 екземпляри, які тепер являють собою бібліографічну рідкість. Анонімно в 1807 році був виданий і наступний збірник «Години дозвілля», на який найвпливовіший літературний журнал розмістив критичну статтю, в якій висміювалися ходульні рими і відсутність фантазії та живих картин. У відповідь Байрон написав сатиричну поему «Англійські барди і шотландські оглядачі».
Студентська пора нічим не запам’яталася: нудні лекції він не відвідував, здібностей до філології не виявив.
У нього постійний сплін –це англійське слівце, що означало нудьгу і меланхолію, для яких немає зовнішнього приводу, стали часто повторювати по всій Європі, тому що важко було передати характерні риси тодішнього умонастрою молодих людей. Формулу подібної психології двома рядками передав Байрон:
И в шум бессмысленной толпы
Я прячусь от тоски и боли.
В Лондоні, де поет облаштувався після університету, сплін стає для нього повсякденністю і майже звичкою.
Настав час, коли потрібно було сісти в парламентське крісло. Байрон відразу дав зрозуміти, що не буде підтримувати жодну з партій, яка займається інтригами дрібного політиканства. Суттєво вплинути на політику він не міг і твердо вирішив, що подібні пристрасті не для нього, і став готуватися до закордонної подорожі.
У Лондоні Байрон наробив боргів на кілька тисяч фунтів. Рятуючись від позикодавців, а також, ймовірно, в пошуках нових вражень він 2 липня 1809 вирушив зі своїм другом часів студентства Хобхаусом в тривалу подорож.
Вони допливли до Лісабона, перетнули Іспанію, з Гібралтару відправляються на острів Мальта, потім морем дісталися до Албанії, де зробили візит турецькому деспоту Алі-паші Тепеленскому, і відправились в Афіни. Там вони провели зиму в будинку однієї вдови, чию доньку, Терезу Макрі, Байрон оспівав в образі Афінської діви. Навесні 1809 по шляху до Константинополя Байрон переплив Дарданелли, що не раз згодом похвалявся. Наступну зиму він знову провів в Афінах. Ця подорож змінила його життя. Поет закохався в природу Середземномор'я, людей, їхній спосіб життя, який після Англії здавався йому простим, природним, розкутим. Португалія, Іспанія, Албанія, Швейцарія, Італія, Греція - всі ці країни відвідав Байрон у своєму паломництві.
В Англію Байрон повернувся в липні 1811.
Він привіз з собою рукопис автобіографічної поеми, що оповідає про сумного блукальця, якому судилося пізнати розчарування солодких надій і сподівань честолюбних юності під час подорожі. «Паломництво Чайльд Гарольда» займає особливе місце серед творів Байрона. Ця поема з великою і злободенною громадської темою, перейнята глибоким ліризмом. «Паломництво Чайльд Гарольда» - не лише розповідь про долю романтичного героя, але політична поема. Жага політичної свободи, ненависть до тиранії складають її головний зміст.
Чайльд Гарольд став узагальненим ім'ям романтичного героя, молодої людини, розчарованї, незадоволеної і самотньої. Він не вірить ні в піднесені почуття, ні в прихильність; на його думку, немає ні справжньої любові, ні справжньої дружби. Причина розчарування Чайльд Гарольда - зіткнення з суспільством. Суспільство стає для Чайльд Гарольда в'язницею, а життя в Англії страшніше пекла.
«Паломництво Чайльд Гарольда» відразу прославило ім'я Байрона.
Враження від подорожі по країнах Сходу також відобразились у східних поемах
Східні поеми
За період з 1813 по 1816 роки їх було написано п’ять: «Гяур», «Абідосська наречена», «Корсар», «Лара», «Облога Корінфа».
Східні поеми об’єднує одна і та ж колізія, один тип головного героя , якого в «Корсарі» поет називає Конрадом, Ларою в одноіменній поемі, Селімом в «Абідосській нареченій», Альпом в «Облозі Коринфа»
В поемах Байрон розповідає про нещасливе кохання, його герой обов’язково зіштовхувався з суперником, а коханій була заготовлена роль жертви. Подібні твори були популярні в Англії і до Байрона, новим є відсутність захопливості і розважальності. Він писав уривчасто і навмисне залишав багато чого непроясненим. Ось ця атмосфера загадковості оточує всіх його головних героїв. Вони переконані, що людина народжена для свободи, а не для тюрми. Свобода їм потрібна неосяжна, яка буде гідна їх великої душі. А вона недосяжна – тому біль і відчай переслідують цих героїв.
Після виходу з друку східних поем ніхто не сумнівався, що під маскою Конрада чи Лари, як раніше у зв’язку із «Чайльд-Гарольдом», приховується Байрон.
27 лютого 1812 з усією пристрасністю своєї натури лорд Байрон виступив у парламенті на захист луддитів – повсталих ткачів, вимагаючи не переслідувати тих, хто вимагав законного права на роботу.
А в особистому житті Байрона – нескінченні історії з жінками. Ставши бажаним гостем лондонських салонів , він крутив наліво і направо романи, які частіше за все закінчувались скандалами. Спочатку леді Кароліна Лем, якій подобалось бути героїнею світських скандалів, підкреслювати свою зневагу до умовностей. Байрона притягувала в ній гаряча фантазія, цинічний розум, та відштовхнула надмірна розважливість та залежність від світських правил, як би сміливо леді Лем не дратувала їх хранителів. Противагою легковажній Каро була її подруга Анабелла Мільбенк.
Дружина
Серйозна, вихована в суворих правилах, вона говорила тільки про високе, а про людей судила з висоти власної моральної переваги. І як це не дивно виглядало, через три роки Анабелла стала дружиною Байрона.
2 січня 1815 року відбулося вінчання. Анабелла уявляла себе чимось на зразок місіонера, що вказує достойний шлях язичнику, вона хотіла підкорити власній волі нестримну натуру чоловіка, сподівалася що таким чином припинить в нього напади роздратування, безсонних ночей за книжками.
В цей період Байрон працює над циклом «Єврейські мелодії». Вірші цього циклу насправді надзвичайно мелодійні, так він не писав ніколи. Інші вірші в порівняні з цими можуть здатися монотонними або диссонансними. Мабуть це було пов’язано з метою, яку ставив перед собою – у варіаціях на біблійські теми прагнув досягти повнозвучності, яка б відповідала високим зразкам Вічної книги.
«Єврейські мелодії» - не книга повчань, це книга духовних пошуків, які вражають драматизмом. Здається, Байрон лише переказує розповіді про царя Саула, Валтасара, Ірода, а одержуються притчі, в яких біблійська легенда стає хронікою людських трагедій, що повторюються із століття в століття.
Сімейне життя не складалося. Байрон намагався поменше бувати вдома, скандали ставали все частішими. А після народження дочки Ади дружина назавжди залишила чоловіка. Байрон жодного разу не побачить свою доньку, яку виховували у ненависті до батька. Але ці потуги виявилися марними. Підлітком вона прочитає всі твори батька, свій будинок перетворить на музей поета, а помираючи, заповість поховати її поруч з батьком.
Єдиною, справді близькою людиною Байрону була його сестра по батькові Августа Лі.
Августа
Тут затягнувся ще один драматичний вузол. В порушення одного із найсуворіших сексуальних табу, між молодими людьми спалахнула пристрасть. І в хвилини найстрашнішої пригніченості та туги думка про те, що він не один на світі поки є Августа, ставала йому останньою опорою. Байрон сестрі присвятив вірші, яких не удостоїлася жодна з жінок, яких він знав:
Благословен твой чистый свет!
Подобно оку серафима,
В годину злую бурь и бед
Он мне сиял неугасимо
При виде тучи грозовой
Еще светлее ты глядела,
И, встретив кроткий пламень твой,
Бежала ночь и тьма редела.
Пусть вечно реет надо мной
Твой дух в моем пути суровом.
Что мне весь мир с его враждой
Перед твоим единым словом!
Ці вірші були написані вже у Швейцарії, куди Байрон вирушив після розриву з дружиною, тікаючи від злобних пліток, що їх поширювали у англійській пресі про Байрона. Їх як зручний привід для політичного цькування використовують аристократичні й парламентські кола Англії, які не пробачили поетові його занадто сміливих і безкомпромісних виступів у парламенті. Вчорашні друзі відвернулися від Байрона, перед поетом зачинилися двері світських салонів. Усе це змусило його прийняти рішення залишити на якийсь час батьківщину — як виявилось, назавжди.
До кінця життя Байрон переїжджав з однієї країни до іншої. «Хоробрий скрізь знайде батьківщину», — любив повторювати він. Кілька місяців Байрон провів у Швейцарії, де познайомився і заприятелював із видатним англійським поетом — Персі Біші Шеллі. Разом вони перебираються до Італії, де приєднуються до національно-визвольного руху карбонаріїв («вугільників»), що прагнули звільнити свою батьківщину від австрійського панування. Байрон не тільки допомагав повсталим грошима, а й розмістив у своєму будинку склад зброї. І хоча повстання, яке розпочалось у 1820 р., було придушене, Байрона не полишала оптимістична переконаність у тому, що боротьба не була марною. «Хвилі, що кидаються на берег, розбиваються одна по одній, проте океан зрештою перемагає», — записує він до свого щоденника. Поет знову прагне боротьби.
У квітні 1818 року відбулася головна зустріч у житті Байрона з Терезою Гвіччіолі - 19-річною заміжньою графинею.
Тереза
Коли поет її побачив вперше, йому здалося, що перед ним оживша давньогрецька богиня. Вони почали зустрічатися в театрі, в когось із знайомих, гуляючи вгондолі по Венеції.
Знайомство з Терезою стало для поета безцінним скарбом. Він у всьому змінився на краще. Їхні стосунки будувались на щирості і довірі.
Але одного разу старий граф Гвіччіолі дізнався про їхній зв'язок і вирішив убити Байрона. Для цього домовився про послуги найманого вбивці, але пожалів грошей, і поет залишився живий. Батько Терези звернувся з проханням до Папи римського про дозвіл подружжю жити окремо, і Байрон повинен був усюди супроводжувати свою кохану. Ця прикутість нервувала і виснажувала поета. Проте у творчості цей час був надзвичайно плідним для нього. Він написав нові пісні «Дон Жуана», «Пророцтво Данте», історичну драму у віршах «Марино Фальери».
Ковтком свіжого повітря для поета стала Греція. Набат повсталої Еллади закликав на допомогу:
Греція
О Греция! Восстань же на борьбу!
Раб должен сам добыть себе свободу!
Ты цепи обновишь, но не судьбу.
Байрон вирішив, що не може залишатися осторонь. Сказати Терезі про свій від’їзд сам не насмілився, доручив це її брату П’єтро Гамба – соратнику і однодумцю. Тереза сприйняла звістку про від’їзд, як смертний вирок, просила взяти її з собою, на що Байрон відповів: «Якщо у людини є намір відправитися на виконання великого обов’язку, на ратну справу, то цей егоїзм з боку жінки просто нестерпний».
Як і в Італії, Байрон щедро фінансує повстанців, допомагаючи їм із закупівлею зброї та спорудженням флоту.
Тут, у Греції, в місті Міссолонги, серед військових приготувань, у квітні 1824 р. Байрон помер у віці 36 років, застудившись під час однієї з поїздок у гори.
В день свого тридцятишестиліття Байрон з самого ранку відчував себе погано, він заборонив святкування і салют, заперся в кімнаті, лежав відвернувшись до стіни. Вночі П’єтро і лікар почули нового вірша. Ніхто не зав, що цей вірш останній. У ньому Байрон прощається з пристрастями молодості, зі схолонувшою жагою насолоди, з пориваннями до щастя. «Марення молодісті »відкинуті, але не погасла любов до Свободи, яку він проніс через все життя. Вона була приречена, але жити без неї не було сенсу.
Иль не жалей о прежнем боле,
Иль умирай! – здесь смерть славна;
Иди! да встретит же на поле
Тебя она!
Трагічну смерть Байрона його сучасники сприйняли як духовну втрату світової ваги, для багатьох його шанувальників, за словами Олександра Пушкіна, «світ став пустим». На вшанування пам'яті поета грецький повстанський уряд наказав дати 36 пострілів з гармат і оголосити жалобу в країні. В останню путь поета проводжали з почестями, на його труну, покриту чорним плащем, було покладено давньогрецький воїнський шолом, меч і лавровий вінок. Серце поета було поховано в Греції, тіло ж перевезене до Англії і захоронене поблизу родового маєтку Байронів, оскільки поховати його в пантеоні національної словесності — Вестмінстерському абатстві в Лондоні — не дозволили.
Портрет, вірш
Немовби передчуваючи ранню смерть, в поемі «Паломництво Чайльд Гарольда» Байрон писав:
Але я жив, і жив не марно я,
Могутній розум мій і кров вогниста.
Страждання я перемагав в ім'я
Чого? Не пригадаю, бо втомився
Від катувань років, думок зловісних [...]
Та зі сторінки я ще підведусь.
Мої слова в повітрі не розтануть.
Підводячи підсумок , можна стверджувати, що велич життя і творчості Байрона полягає у боротьбі проти тиранії. Найголовніша мрія поета – це мрія про свободу людства. Ідеал свободи ж він бачить в боротьбі, що веде до розриву із суспільством, або епікурействі (насолоді чуттєвими радощами життя).
2. Течія «байронізм»
Літературна творчість Байрона започаткувала окрему течію романтизму — байронічну і дала ім'я особливому художньому явищу в європейській літературі, названому за прізвищем поета байронізмом.
Федір Достоєвський зазначав всеосяжний характер цього явища: «Байронізм з'явився в час страшної туги людей, їх розчарування і майже відчаю. Після шаленого захоплення новою вірою в нові ідеали, проголошеною наприкінці минулого століття у Франції... з'явився великий і могутній геній, пристрасний поет. З його звуків полилась тодішня туга людства і похмуре розчарування його у своєму призначенні та несправджених ідеалах. Це була нова і нечувана ще досі муза помсти і печалі, прокляття і відчаю. Дух байронізму раптово пронісся над усім людством, і воно відгукнулося йому».
Записати в зошити: БАЙРОНІЗМ - течія романтизму, яка ґрунтується на захопленні байронівським індивідуалізмом, розчаруванням і «світовою скорботою» . Світове значення Байрона полягає в революційному пафосі його творів, проникливому ліризмі, пристрасному авторському відношенні до життя.
Виразником ідей байронізму став створений поетом новий — «байронічний» — тип літературного героя: розчарованого бунтівного індивідуаліста, одинака, якого не розуміє його оточення, страждальця, що кидає виклик і людям, і Богу і трагічно переживає розлад зі світом та власну роздвоєність.
Байрон суттєво оновив тематику, жанровий склад, систему художніх засобів романтичної поезії. Завдяки Байрону в європейській літературі популярними стали жанри ліро-епічної поеми, роману у віршах, філософської драми-містерії. Частина його творчого спадку («Паломництво Чайльд Гарольда», цикл «східних поем», «Манфред», «Каїн») пройнята своєрідною філософією «світової скорботи» (або «космічного песимізму»). Проте чимало творів поета («Беппо», «Дон Жуан») світлі, життєрадісні, з гумором.
Надзвичайно широкою є тематика поезії Байрона: від вишуканих зразків інтимної лірики до поезії, сповненої високого громадянського звучання і філософських роздумів над вічними цінностями буття.
До художньо довершених зразків Байронівської лірики належать:
цикл любовних віршів, адресованих Мері Чаворт, у яку поет був закоханий у студентські роки;
вірші, звернені до зведеної сестри Августи;
цикл віршів, присвячених історичній постаті Наполеона. Цей цикл створювався протягом 1815-1816 років, ставлення Байрона до Наполеона змінюється залежно від того, яку історичну роль виконував останній в той чи інший період. В деяких Наполеон зображений із захопленням, в інших - із співчуттям, а в «Оді з французької» критично ставиться до тирана, що відступив від справи свободи.
Кто из тиранов этих мог
Поработить наш вольный стан,
Пока французов не завлек
В силки свой собственный тиран,
Пока, тщеславием томим,
Герой не стал царем простым?
Тогда он пал - так все падут,
Кто сети для людей плетут!
( Пер. В. Луговского)
поетичний цикл «Єврейські мелодії», що складається з 23 віршів, написаних на біблійні мотиви;
песимістичні вірші, сповненні безнадійної нудьги і муки, які опанували поета у вигнанні в Швейцарії. : «Сон», «Морок», «Могила Черчилля»(1816);
до італійського періоду творчості відносяться поеми Байрона «Жалоба Тассо» (1817) і «Пророцтво Данте» (1819) також була завершена поема «Паломничество Чайльд Гарольда» (1809-1817);
містерія «Каїн» (1821)- найбільший твір пізнього Байрона;
в останні роки життя Байрон працював над найбільшим і найзначнішим твором - епічною поемою «Дон Жуан» (1818-1824). Закінчити поему не встиг, робота обірвалася на 17 пісні.«Дон Жуан» являє собою сатиру на суспільство, в якому жив Байрон;
в Греції написано ряд віршів: «В день моего тридцятишестиліття» «Пісня до суліотів», «Із щоденника в Кефалонії» (1824), в них тема скорботи змінюється вольовою темою необхідності боротьби за свободу.
Творчість Байрона є яскравим втіленням романтичної поезії. Художнім відкриттям Байрона стало те, що головним героєм своєї поезії він зробив власну душу. Його душевна відкритість, щирість вражає.
6. Закріплення вивченого матеріалу.
Відповіді на питання, поставлені на початку уроку.
7. Підсумки уроку.
8. Домашнє завдання
Коротко законспектувати та вивчити біографію Байрона за підручником; прочитати поему «Мазепа».
|