ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ


Скачати 4.17 Mb.
Назва ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ
Сторінка 14/22
Дата 10.09.2013
Розмір 4.17 Mb.
Тип Диплом
bibl.com.ua > Література > Диплом
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22
Тема 7

Естетична концепція Людини у творчості Т. Шевченка
Кущенко Сергій Васильович,

учитель української мови та

літератури Ватутінської

загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №2 імені

М. Ф. Ватутіна Ватутінської

міської ради
Мистецтво та естетика близькі між собою, бо розкривають закони прекрасного. Адже естетика досліджує закони емоційно-інтелектуального ставлення людини до дійсності, а мистецтво відтворює дійсність, яка має безпосередню цінність для почуттів. Одне з прийнятих визначень естетики: «наука про становлення чуттєвої культури людини» [1, 7].

«Визначення розуміння Краси залежить від довічної субстанції духу – потреби високих переживань; коли ж признати різноманітність внутрішніх духовних структур у людей, то тим самим треба відкинути абсолютне розуміння Краси. Можна скласти формулу: все, що дає високі переживання, має в собі елемент Краси,» [6] - стверджує С. Черкасенко. З цього погляду й спробуємо поглянути на творчість нашого геніального земляка.

Невичерпним джерелом для розуміння естетичних смаків і переконань Шевченка є його «Щоденник». Крім поривань до істини, важливим у його уявленні було тяжіння до краси. «Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини,» - занотував 18 листопада 1857 року, високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві. Але сухе, схоластичне теоретизування з приводу краси і прекрасного було для Шевченка неприйнятним. Прочитавши книжку К. Лі-бельта «Естетика, або наука про прекрасне», поет записав: «Для людини, обдарованої… божественним розумом-чуттям, подібна теорія є пустою балаканиною і навіть більше того – шарлатанством. Якби ці мертвотні вчені-естетики, ці хірурги прекрасного замість теорії писали історію образотворчих мистецтв, то від цього було б значно більше користі» [5].

Уособленням найвищої краси у Шевченка є образ матері, яка часто переростає у символ України:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим («У нашім раї…»).

Можливо, це від того, що з дитинства жінки, дівчата займали помітну роль у долі поета: мати, сестри, Оксана, Варвара Рєпніна, Ликера... Саме до них він звертався у найскладніші хвилини свого життя і отримував потрібну пораду і розраду. Тому невипадково жіноча тема стала однією з провідних у творчості Кобзаря. У світовій ліриці немає митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, дружину [4,10].

Але у творчості поета мало образів щасливих жінок. «Значно частіше йому доводилось писати про матерів скривджених, ошуканих, глибоко нещасних, – стверджує Г. Клочек. – Шевченко, як ніхто, розумів красу материнства. І тому йому було нестерпно, коли бачив скривджену матір. Перечитайте такі поеми, як «Сова», «Відьма», і ви відчуєте, як він глибоко переймався материнським горем [3, 61].

Основою краси, на думку Шевченка, є воля. Тільки вільна людина може розвивати гармонійно, повноцінно. Цю думку стверджує і В. Пахаренко: «Людина створена вільною. Навіть перед Богом вона не «раб, але син» (Біблія, Послання до галатів. – 4:7); «Ми не раби Його – ми люде!» – вторить апостолам Шевченко. А причина всіх бід людських – насильство, поневолення одного іншим. Тому й пише автор «Кобзаря» у вірші «Царі»: «Бо де нема святої волі, Не буде там добра ніколи». Людина доти не знайде собі щастя, доки не стане вільною» [2, 318].

Просякнута ідеалами естетики, на думку Шевченка, народна мораль. Саме з її точки зору поет оцінює своїх героїв. Хоч би взяти соціально-побутову поему «Титарівна». Тарас Григорович не стає на захист бідного селянського парубка, наймита, байстрюка Микити, хоч його і образила титарівна відмовою, коли він запросив її до танцю. Шевченко виступає за довіру, за чесність у стосунках між людьми, тому засуджує вчинки титарівни і Микити, бо вони суперечать народній моралі.

Завдяки таланту художника Шевченку вдалося майстерно відтворити у своїх творах і красу української природи. Саме пейзажна лірика Кобзаря може вважатися зразком поетичного бачення нашої природи. Твори Тараса Григоровича є справж­ньою енциклопедією рідних краєвидів, а окремі образи — зоря, тополя, калина, явір, верба, садок вишневий — виростають до символів усієї України. Світ природи у Шевченка одухотворений:

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговоримо тихесенько

В неволі з тобою.

Отже, Шевченка захоплювала не краса заради краси, він сприймав її в філософському розумінні, в гармонії людини з оточуючим світом.
Джерела

1. Гегель Г. Философия истории // Соч.: В 14 т. — М.; Л.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1935. — Т. 8.

2. Пахаренко В. Українська література: Підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Василь Пахаренко. – К: Генеза, 2004.

3. Клочек Г. Поезія тараса Шевченка: сучасна інтерпретація / Григорій Клочек. – К.: Освіта, 1998.

4. Колесникова Є. Слово «мати» в поезії Кобзаря // Дивослово. – 1995. –№5

Естетичні погляди Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. pidruchniki.ws

5. Черкасенко С. Ідеали Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Shesv/2009_2/1.pdf


Ведмідь Ірина Григорівна,

учитель української мови та літератури

Корсунь-Шевченківської загальноосвітньої

спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5

з поглибленим вивченняміноземних мов

Корсунь-Шевченківської районної ради
Кобзар, «велетень у царстві духа», пророк, народний поет… Парадокс, але творчість Шевченка найбільш досліджувана і водночас майже не досліджена. У чому секрет? Чи не в невичерпній глибині думки, що виражена в простій, на перший погляд, народнопоетичній формі? Геній Шевченка – у глибинному розумінні, інтуїтивному відчутті найтонших душевних порухів свого народу. Вивченню феномена Шевченка присвячено дослідження багатьох вчених, зокрема О. Забужко [1],О. Кулєшова[2], В. Пахаренка [4].

Із творів Т. Шевченка постає ідеал українця. Його ліричний герой – особистість, яка є виразником народних уявлень про красу людини, її призначення.Сутність людини, сенс її життя, місце особистості в суспільстві, її духовні орієнтири – ці проблеми завжди були і є в центрі уваги літератури. Творчість Шевченка несла нове уявлення про людину, про людську гідність, вона звеличувала красу душі народу, красу людського подвигу й горіння.

У багатьох своїх творах поет ставить перед собою (і перед читачем) філософські питання: «хто ми, чиїх батьків?», «нащо нас мати привела?» Відповідь шукаємо (і знаходимо!) у його ж «Кобзарі».

У творах Шевченка подано уявлення про чоловіка та жінку, їхню соціальну роль, специфіку світосприймання; запропоновано критерії краси. Уже в ранній період творчості чітко виявляється опозиція «козак – дівчина», «батько – мати». Великий Кобзар окреслює свою естетичну концепцію, суголосну народним уявленням. Так, краса козака – у вірності обов’язку (іти в похід, захищати рідний край від ворога). Краса дівчини –у вірності коханому. Не знаючи, яка доля спіткала милого на чужині, терзаючи душу гіркими сумнівами, вона все ж залишається вірною до останнього. Звідси – трагедія дівчини, що не дочекалася козака живою («Тополя», «Причинна»), чи зрадженої(«Катерина»). Дві речі, які є найціннішими для поета, – це дівоча непорочність і материнство. Жіноча постать є найкращим у творчості Шевченка виявом поєднання двох згаданих тенденцій, найдосконалішим вираженням такого ідеалізму.

В опозиції «батько – мати» незрівнянно яскравішим постає образ матері. Материнство для Шевченка – завжди святість. Навіть покритку Катерину він не засуджує. У його звертанні до знедоленої, покинутої матері чуємо тільки щире співчуття. Його героїні завдяки материнському почуттю поступово, від твору до твору, доростають до усвідомлення святості свого материнства («Катерина» - «Наймичка» - «Марія»). На думку В. Пахаренка, у цьому – наближення жінки-матері до Бога[4, 211]. Образи батьків з'являються лише окремими штрихами: у «Катерині» - це категоричне «іди собі»; у «Гайдамаках» віру, присягу Гонта ставить вище від батьківських почуттів. І знову підкреслення ваги обов’язку, служіння народу. Не випадково саме в час найбільшого національного підйому у сироти Яреми «виросли крила».

Людина у Шевченка – це сильна особистість, яка не гнеться навіть перед сильним ворогом. Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно вибирає боротьбу – як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. Його викривальний пафос спрямований проти земляків-зрадників України: «рабів з кокардою на лобі», «лакеїв в золотій оздобі», що виступають як антиподи до справжніх героїв-патріотів. Що «зламало» хребет «землячка» з поеми «Сон»?Напевно, прийняття разом із чужиною і чужих моральних (чи, точніше, аморальних) норм. Тому на особливу увагу заслуговує оцінка людського життя з погляду категорій «свобода», «воля». Неволя, рабство часто ламає особистість. Це неприродний стан для людини, наслідками якого є, з одного боку, пригніченість, відчуття себе нещасним, з другого – підлабузництво.З болем Тарас промовляє:

Коли б ті діти не росли,

Тебе, святого, не гнівили,

Що у неволі народились

І стид на Тебе понесли.

Як часто ми натрапляємо в «Кобзарі» на думку, що втрата честі, людської та національної гідності тяжча, ніж смерть. Ось слова матері до Катерини:

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила… («Катерина»).

А ось уже Гонта до синів:

Будь проклята мати,

Та проклята католичка,

Що вас породила!

Чом вона вас до схід сонця

Була не втопила?

На думку історика О. Палія, «Шевченко ще й досі виконує роль національного «вирівнювача хребта»: прочитавши його «Кобзар», будь-який українець віднайде в собі ознаки «вертикалі», навіть якщо вже давно забув про них» [3].

На перший погляд, на поверхні лежить оцінка Шевченком особистості за критерієм «бідність – багатство». Пани у нього лихі, «знущаються над нами». До цього ж додається й зовнішня потворність, згадаймо царицю. Концепт «бідність» поет часто посилює ще й прикладкою «сирота». Отже, створено повний контраст. Що це, ненависть до багатих, панів? Проте вдумливий читач обов’язково зверне увагу і на факти з біографії самого Шевченка (наприклад, викупу його з кріпацтва сприяли далеко не бідні люди), не були бідними й деякі його позитивні герої (Гонта). Більше того, на їхніх статках Шевченко не акцентує увагу. Очевидно, таке протиставлення (багатий – бідний) виконує роль гіперболи при розкритті проблеми людської духовності: не статки визначають красу людської душі. Тому бідна людина, сирота постає носієм високої духовності, краси; пани ж, царі – символізують духовну ницість (яку не прикрити ніяким золотом), спричинену зверхністю, нерозумінням призначення людини, прагненням у вирішенні людських доль дорівнятися до Бога – за силою впливу, а не за духом, красою почуттів і вчинків.

Проте з часом Шевченко все більше бачить призначення людини, цінність її життя у служінні Богу, у дотриманні Божих заповідей. Порівняймо, якщо «Гайдамаки» – це заклик до збройної боротьби зі злом, то в «Молитві» таким засобом стає християнське прощення, щоб не множити зло своїми ж руками. Якщо вустами автора «Гайдамаків» говорив щирий, пристрасний патріот, то в «Молитві» чуємо життєву мудрість, віру в людину, у всеперемагаючу силу чистоти душі:

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.



А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Таким чином, осягнення Шевченком людини еволюціонувало від народнопоетичного до християнського: від дівчини і козака – до святості материнства. Захоплення Кобзаря такими рисами, як вірність у коханні, відданість народу та рідній землі, виросла до оспівування краси любові до ближнього.

У намаганні зрозуміти Шевченка можна йти різними шляхами. Ми ж запропонували застосувати цілісне сприйняття його творчості. Пройшовши шлях його ліричного героя від бунтарського бажання помсти за образу до християнського всепрощення, читач більш глибоко усвідомить суть Шевченкового вчення: добро врятує світ, краса людини – у добрих вчинках, у добрих помислах.

Список використаних джерел


  1. Забужко О. Шевченків міф України. – К., 1997

  2. Кулєшов О. Відношення «Людина і світ» у творчості Т.Г. Шевченка (на матеріалах західної української діаспори). – http://librar.org.ua

  3. Палій О. Актуальний Шевченко. Вирівнювач хребта// Українська правда. – 2006. – www.pravda.com.ua

  4. Пахаренко В. Шкільне шевченкознавство. – Черкаси: Брама – Україна, 2007. – 256 с.

  5. Шевченко Т. Кобзар: Повне видання. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010.



Гірник Алла Василівна,

учитель української мови та літератури

Катеринопільської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №2

Катеринопільської районної ради
Чи не варто нам, сучасникам, піти шляхом аналізу, який у методиці визначається як послідовно – цілісний, щоб, можливо, по – новому навіть розглянути питання про естетику Шевченка як поета, творця і просто людину…

Відомо, що сам митець негативно ставився до естетики: «Я, несмотя на мою искреннюю любовь к прекрасному в искуссстве и в природе, чувствую неприодалимую антипатию к философиям и эстетикам» (5 липня 1857рік; запис із щоденника).

Як зазначає М. Шагінян «… не варто путати ненависть Шевченка до пануючих, в основному ліберальних, естетичних поглядів його часу, до базікання про абстрактно – прекрасне і до пустого теоретизування аж ніяк не означає, що в нього не було стійких поглядів на мистецтво…» [4, с.85]

У формуванні естетичних смаків неабиякий вплив зробив насамперед перший вчитель Т. Шевченка в мистецтві – К.Брюллов, що докорінно змінив долю юнака – кріпака, а потім організував викуп із кріпацтва та навчання в Академії мистецтв, дозволяв відвідувати і працювати в своїй майстерні…

Шевченко тонко відчував грань, в основу якої лягла боротьба прекрасного і потворного, різного ставлення до світу. Звичайно, ми бачимо і читаємо поміж рядків, що сам Шевченко прискіпливо ставився до німецького «чистого абсолюту» [4, с. 88], і в якійсь мірі намагався глибше осягнути його суть, підтримуючи В.А.Жуковського.

Таке ставлення Шевченка до такого мистецтва, що спочатку було запозичене ще у Брюллова, переросло у смаковий характер не на «зраду живописному началу й красі», а на ідеалізмі [4, с. 89].

Чимало повідають і ще немало розкажуть нам малюнки митця – художника, насамперед це пов’язано з тим, що до нині він промовляє громоголосно, пафосно, а незрідка зовсім тихо, аби кожен з нас почув і дослухався до нього.

Часом уроки, що так натхненно засвоює учень, тобто Шевченко – художник, приносять велику радість: «К.Брюллов думає так само,як і він, тобто думає реалістично» [4, с. 91]. Поради практичного характеру: змінити, замінити, зменшити, прибрати ту чи іншу деталь – оживляли роботи, вони ставали реальними і близькими по духу поета.

Пізнання творчої особистості Шевченка як митця полягає у сприйнятті його через психологію. Адже і манера поведінки, і оточення, і побут, що неабияк «в’їлися» в душу художника і почали втілюватися через відвідування «манірних» вечірок (читання вголос, обмін думками і враженнями).

Все це вносить сум’яття в душу митця, сюжети з пишними декораціями, німі та скам’янілі герої, що лише одним поглядом ладні створити драматизм, проте Шевченка вабить простір, реальність, простолюддя зі своєю широкою і відкритою душею, думками життя.

Емоційно – смислові підтексти є засобами розуміння, самопізнання і саморозкриття неповторності робіт маляра.

Він «переріс» свого вчителя, розуміючи те, що вже більше не може і не хоче поділяти його бачення, в ньому народжується художник зі своїм «я», таким чином підтверджуючи черговий раз, що він син свого народу.

Викуп із кріпацтва утвердив художника – митця – загострилося почуття реалізації не лише словом, а й фарбою, вилити на папір ненависть та лють, що переповнювала гарячу душу, а образ цілісності людини почав струменіти різко засуджуючи поневолювачів.

Злиття художника і поета породжує нові естетичні поривання, що виробляє власні смаки. Чимало правди розкривають нам щоденникові записи, що ще яскравіше вимальовують образ як цілісність через досвід людини та митця («Щоденник»; 1 жовтня 1857 року).

Назвавши вчених естетики, «…эти хирурги прекрасного, вместо теории писали историю изящных искусств, тут была бы очевидная польза» [4, с. 94], ще раз засвідчують, що Шевченко твердо вималював реальний естетичний образ Людини, що вже чітко адресується глядачеві і читачеві, одночасно відповідаючи: кому це потрібно.

Найбільше художник у цей час працює з гравюрою, що навіює йому спогади, напевно, про дитинство, білі ночі, розписані стіни вуглинками. А найбільша мрія – після повернення із заслання – копіювати кращі зразки мистецтва і дати їм нове життя «в маси». К. Брюллов працював лише на замовлення, виконуючи поодинокі роботи, а Шевченко мріяв, щоб мистецтво стало доступне всім. Він був одержимий цією думкою, уперто втілював у життя – щоразу яскравіше, майстерніше та делікатніше вимальовуючи образ людини.

У 1859 р. Шевченко одержує від Академії художеств звання «академіка гравірування».

Народжується актуальний образ, що сповнений новими естетичними деталями: природа, сільськогосподарське знаряддя чи худоба, кріпацьке село стають невід’ємними атрибутами Шевченкових гравюр.

Естетичний смак митця переростає в його моральні принципи, канони, якими керується в житті: злиття людини і художника воєдино формує праобраз трудящої і сильної духом людини, що ладна вистояти і заслання, і поневіряння, і гніт «…щоб людям серце розтопило…».

Шевченкове мистецтво бореться до останку і пензлем, і словом – і як результат з’являється Людина – борець за свої уподобання, сподівання, права.

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати…

(«Минають дні, минають ночі…»)

Свої естетичні смаки вибудовує, рифмує, вимальовує аби лише чули і бачили – ось зміст його життя.

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!...

Література

1. Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників / Гол. упоряд. В.Х.Косян. – К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1958.

2. Івакін Ю.О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847 – 1861 рр. – К., 1968.

3. Івакін Ю.О.Поезія Шевченка періоду заслання. – К., 1984.

4. Маріетта Шагінян. Тарас Шевченко . – К.: Дніпро, 1970.

5. Смілянська В., Чамата Н. Структура і смисл: Спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка. – К., 2000.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

Схожі:

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
Підоплічко М. Д., завідувач відділу інновацій та перспективного педагогічного досвіду Черкаського обласного інституту післядипломної...
“Виховувати, граючи
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників, завідувач лабораторії виховної роботи
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Дидактичні матеріали для оцінювання теоретичних знань учнів із навчальних модулів
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників...
Ю. В. Лєснікова, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників
Міністерство освіти і науки України Головне управління освіти і науки...
А. К. Кравцов, методист Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, підполковник
Конкурс дитячого малюнку, плакату «Права дитини: моя конвенція»
«ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ»
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників...
Добровольська Людмила Насибівна, методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної...
Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаси 2008
Укладачі: С. А. Гаряча, завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти ЧОІПОПП
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка