|
|
Скачати 1.01 Mb.
|
|
Тема. Влучність характеристики різних суспільних верств Англії 30-х років ХІХ ст. Провідні засоби індивідуалізації персонажів. Діккенс як майстер іронії і сарказму. Соціальна дієвість творів Діккенса. Мета: проаналізувати художні особливості твору; звернути увагу на майстерність письменника у зображенні різних суспільних верств населення Англії ХІХ ст. та персонажів роману; розвивати навички роботи учнів з художнім текстом, аналітичне мислення, вміння висловлювати власну думку; виховувати у школярів самостійність і наполегливість у навчанні. Обладнання: Авторський електронний посібник. Світова література (академічний рівень). 10 клас. Епіграфи уроку: Доброта – вище усіх благ. М. Горький Добро нерідко царює в межах сім'ї, але за межами її зазвичай править диктатура зла. І. Шевелев Найбільше добро, яке ти можеш зробити для іншого, це не просто поділитися з ним своїми багатствами, але і відкрити для нього його власні багатства. Б. Дізраелі Хід уроку: І. Організаційна частина. ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
IІІ. Формування нових знань, умінь і навичок.
План
Дискусійні запитання для учнів
Діккенс ставить героїв свого роману у драматичні ситуації, щоб простежити етапи важкого вибору ними власної життєвої позиції, шкали моральних цінностей. На прикладі долі Олівера Твіста він показує небезпеку світу, де панує жадоба наживи. Роман викриває нелюдяність, бездуховність такого світу, протиставляє йому світ чесних, порядних людей, за якими моральна перемога. Автор не вважає, що середовище робить людину доброю чи злою, хоча зумовлює її долю соціальними умовами. Вибір залишається за людиною, яка відповідає за свої вчинки, а зрештою і за власну долю.
Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках життя, суперечних з загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Художні засоби сатири — гротеск, пародія, іронія, сарказм. Іро́нія (грец. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на примхливому поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Сарказм — це троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні.
Запитання та завдання для учнів
1. «Пригоди Олівера Твіста» – за жанром роман… а) соціально-побутовий; б) пригодницький; в) сатиричний. 2. Причина тяжких випробувань Олівера – … а) таємниця його походження; б) слабке здоров’я; в) байдужість і душевна черствість оточення. 3. Який епізод засвідчує, що Олівер прийшов до свідомого вибору між добром і злом? а) «бунт» в робітному домі; б) сутичка з Ноєм Клейполом; в) спроба втекти від Фейгіна. 4. Кого з героїв стосується характеристика: «Коли його власна кров закипить, йому нічого не варто пролити чужу»? а) Фейгін; б) Сайкс; в) Монкс. 5. Чому Ненсі вирішила врятувати Олівера від Монкса? а) сподівалася на винагороду від його друзів; б) на зло Фейгіну; в) розкаялася, вирішила залишити злодійське ремесло. 6. Називаючи дії ради робітного дому «благодіянням», Діккенс використовує… а) іронію; б) гіперболу; в) сарказм. 7. Уповільнення дії і розчинення сюжетної лінії, що стосується Олівера, в колізіях інших персонажів у другій частині книги зумовлені тим, що… а) Олівер недосяжний для своїх ворогів; б) герой – лише частина зображеного світу добра; в) через поранення Олівер не може активно діяти. 8. У романах Діккенса активно протистоять злу… а) цілеспрямовані, мужні і сильні герої; б) зовсім негероїчні, дивакуваті персонажі; в) не розбещені жадобою наживи діти. IV. Підсумки уроку.
Ч. Діккенс протиставив у романі світ добра і світ зла. Він залучає до своєї розповіді слова «джентльмен» і «злодій». Письменник-реаліст подає характери в діалектичному розвитку і суперечностях. На дні суспільства є місце благородству, а його верхам властиві найпотворніші людські риси. Тому інколи Діккенс з глибокою іронією ставить знак рівності між ключовими словами. Автор не дає докладного психологічного аналізу вчинкам героїв, але мотивує їх, змальовуючи певні переживання. Опис вчинку він супроводжує влучною характеристикою. V. Домашнє завдання.
Цикл уроків за темою «Життя і творчість Е. Золя. Роман «Кар’єра Ругонів» 10 клас Урок № 1 Тема. Еміль Золя (1840-1902). Життєвий і творчий шлях письменника. Історія створення епопеї «Ругон-Маккари». Мета: познайомити учнів із життям і творчістю Еміля Золя; історією створення епопеї «Ругон-Маккари»; поглиблювати знання з теорії літератури; розвивати вдумливе ставлення до навчального матеріалу розвивати навички дослідницької діяльності, вміння готувати повідомлення на літературну тему, узагальнювати матеріал, робити висновки з прочитаного; виховувати інтерес до творчості письменника. Обладнання: Авторський електронний посібник. Світова література (академічний рівень). 10 клас. Епіграфи уроку: Весь сенс життя полягає у безкінечному завоюванні невідомого, у вічному намаганні пізнати більше. Е. Золя Діяти, створювати, боротися з обставинами, перемагати чи бути переможеним — ось в чому вся радість, все життя здорової людини. Е. Золя Хід уроку: І. Організаційна частина. ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
(повідомлення учнів-«літературознавців») Сторінка 1. Дитинство. Емі́ль Золя́ (1840-1902) — видатний французький романіст, критик та політичний активіст, один із найзначніших представників реалізму другої половини XIX ст. — вождь і теоретик натуралістичного руху. Народився в Парижі 2 квітня 1840 р. Його батько, 44-річний інженер італійського походження Франсуа Золя, у 1839 році познайомився з вродливою 19-річною дівчиною Емілі-Орельє Обер, яка стала його дружиною, а потім і матір’ю Еміля. Хоча Золя народився в Парижі, своє дитинство він провів у південній Франції, де його батько, працював на будівництві каналу в м. Екс. Спогади про матір залишили в душі Еміля самі світлі почуття. Вона була для нього ніжним і люблячим другом. І робила все для того, щоб її син виховувався в найкращих традиціях французьких сімей. А це було нелегко, бо батько помер, коли хлопчику виповнилося всього вісім років, залишивши сім’ю в злиднях. Сторінка 2. Навчання. Мати віддала Еміля на навчання до приватного коледжу Нотр-Дам в м. Екс. Тут хлопець навчався п’ять років, а потім його прийняли до ліцею Меньє. В ліцеї навчалися сини місцевої буржуазії, самовпевнені і нахабні. З перших же днів Еміль відчув на собі їх образи і насмішки. Хлопчик був від народження короткозорим, заїкався, а недоліки такого плану – вічна тема для глузувань серед дітей. Тому Еміль тримався осторонь, був замкнутою і стриманою дитиною. На щастя, у нього був надійний захисник, однокласник Поль Сезанн, майбутній знаменитий художник, який на все життя залишився для Золя найвідданішим другом, його «духовним братом». Еміль з дитинства дуже любив читати, крім того він сам почав писати вірші. А коли прийшов час здавати екзамени, Еміль написав п’єсу у віршах «Попався, наглядач!», у якій протестував проти суворих порядків у школі і тиранії вчителів. Мистецька сторінка. Дружба Е. Золя і П. Сезана. (повідомлення учня-«мистецтвознавця») Поль Сеза́нн (1839-1906) — французький художник-імпресіоніст. Народився 19 січня 1839 року в Екс-ан-Прованс у заможній родині. У 1858-1862 рр. відвідував рисувальну школу в Ексі. У 1861 р. на якийсь час приїжджає до Парижа з метою навчатись живопису, але мучиться сумнівами щодо правильності вибору і за кілька місяців повертається додому. У 1862 р. Поль Сезанн знову приїжджає до Парижа з твердим наміром здобути мистецьку освіту і стати художником. У 1862-1865 рр. він навчається в Паризькій Академії Сюїса. Ранні твори Поля Сезанна позначені впливом П.Веронезе, О.Дом'є та ін. На противагу розпливчатості, нетривкості форм, властивих імпресіонізму, Сезанн прагнув до відтворення матеріального світу, до вагомості й об'ємності форми. Принципи мистецтва Сезанна мали великий вплив на живопис ХХ ст., зокрема, на розвиток кубізму. Персональна виставка Сезанна, влаштована колекціонером Амбруазом Волларом у 1895 р., несподівно приносить Полю Сезанну очікувану славу і робить його культовою фігурою серед молодих художників. У 1901 р. Сезанн влаштовує студію на окраїні Екса, де багато і невтомно працює. 22 жовтня 1906 р. у віці 67 років Поль Сезанн помер від пневмонії. Твори П.Сезанна зберігаються в багатьох музеях світу: в США – Метрополітен-музеї і Музеї сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Національній галереї мистецтва (Вашингтон), у Луврі та Музеї д'Орсе (Париж), Національній галереї (Лондон), Новій Пінакотеці (Мюнхен), Ермітажі (Санкт-Петербург), Музеу де Арте (Сан-Паулу) тощо, у приватних зібраннях образотворчого мистецтва (особливо в Швейцарії, США та Франції). Сторінка 3. Юність. Нерозділені юнацькі пориви кохання, вірші, прояви волі, направлені на пошуки свого покликання, – такий 18-річний Золя. В 1858 р. Еміль приїхав у Париж, де поступив екстерном в ліцей Св. Людовіка, і навіть добився стипендії. І все-таки Золя бідував. Однокласники, як і в школі, насміхалися над чужаком. Еміля охоплював відчай: він самотній, йому незатишно в чужому місті. Він, колишній відмінник, почав відставати у навчанні. Після навчання в ліцеї Еміль вирішив здати екзамени в Сорбонну – храм французької науки. Спочатку все йшло добре. Золя здавав один екзамен за іншим. Але на усних екзаменах з літератури, мов та історії він провалився… Еміль був змушений піти на роботу в таможню. Він як і раніше пригнічений, у нього немає грошей навіть на омнібус, а його обід – це кілька варених картоплин. Але найбільше його гнітить становище матері, яка змушена днями сидіти за швейною машинкою. Сторінка 4. Перші проби пера. В грудні 1861 року пан Буде, друг батька Золя, допоміг йому влаштуватися на роботу пакувальником у видавництво Ашетт. В темній кімнаті Еміль пакував книги, а вечорами писав вірші та поеми. Нарешті він наважився показати рукопис свого збірника віршів «Любовна комедія» своєму господарю Луї Ашетту, що був одним із найуспішніших видавців. Ашетт рукопис прочитав і виніс вирок: «Збірник непоганий, але він ніколи не розійдеться. У вас є талант. Пишіть прозу.» Золя послухався поради і відмовився від поезії. У щоденнику він записав: «Я пишаюся тільки тим, що визнав власну посередність як поета і мужньо взявся за грубе знаряддя нашого віку – за прозу.» Через три роки Золя став не тільки завідуючим відділом, але й активним журналістом. Він щотижня публікуватиме свої статті в газетах і журналах. Сторінка 5. Сімейне життя. Еміль був несміливим і скромним юнаком, тому ніколи не користувався успіхом у жінок. В 1864 р. Поль Сезанн познайомив Золя зі своєю приятелькою Габріеллою-Елеонорою-Олександриною Меле, а для друзів просто Габріель-Коко. Втім, окрім красивих рук і шиї, вона мало відповідала тому ідеалу жінки, який створив для себе Золя. Колишня праля, дівчина з народу, до того ж старша на рік від Еміля, стала для письменника «реальністю, яка необхідна для двадцятирічних чоловіків.» Пройшло п’ять років, перш ніж Золя наважився упорядкувати своє особисте життя. 31 травня 1870 р. він обвінчався з Габріеллою. Одним із свідків на весіллі був відданий друг Еміля Поль Сезанн. Пізніше Золя зобразив Коко в романі «Творчість» під іменем Анрієтти Сандоз, а себе під іменем П’єра Сандоза. Сторінка 6. Літературні успіхи. Натуралізм. В 1865 р. Золя написав свій перший автобіографічний роман «Сповідь Клода». Отримавши достатню репутацію як письменник, щоб утримувати себе й свою матір, він покинув роботу в видавництві, щоб мати час писати. В наступні роки Золя продовжив кар’єру журналіста та написав два романи «Тереза Ракен» (1867) та «Медлін Фера» (1868). Роман «Тереза Ракен» приніс Золя перший справжній успіх. Він починався авторською передмовою, у якій вперше у Золя зустрічається слово «натуралізм». Цьому передувала його «маленька теорія» мистецтва, де митець виразив своє письменницьке кредо: «Два елементи характерні для літературного твору: елемент реальний – природа, а також елемент індивідуальний – людина. Елемент реальний, природа – величина постійна. Він залишається рівним для всього світу. Елемент індивідуальний, людина, змінюється до безкінечності6 скільки голів, стільки творів.» Словникова робота Натуралізм — літературний напрямок, що склався в західній літературі в останній третині 19 століття (1870-1890). Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився скрізь через призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Натуралісти намагалися зробити свої твори «клінічно точними документами» дійсності, її точною фотографією. Вони закликали не уникати малювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки показувати життя соціального дна, відтворювати хворобливу психіку людини, її сексуальні звички. Найбільш поширеним натуралізм був у Франції. Найяскравіші представники – брати Гонкури, Е. Золя. На програмі цього напрямку позначився вплив природничих наук. Натуралісти намагалися перенести у художню творчість принципи дослідження, притаманні науці, наполягали на тому, що митець у своїй діяльності має бути подібним до вченого. Сторінка 7. Задум епопеї «Ругон- Маккари». Роки становлення таланту Золя залишилися позаду. Письменник почав створювати власну епопею, кинувши таким чином виклик самому Бальзаку. Він задумав написати роман в десяти томах, де б простежувалася історія однієї сім’ї. Прообразом Ругон-Маккарів дійсно послужило одне сімейство часів Другої імперії. Підготовка до роботи над епопеєю – це вісім місяців напруженої праці. На протязі цього часу Золя наполегливо відвідував публічну бібліотеку, вивчав фізіологію, складав загальний план роботи у вигляді родословної героїв. Щорічно він збирався писати по два романи. Невтомний працівник, упертий творець Золя підкорив свою творчість одній простій і зрозумілій ідеї: «приділяти більше уваги не окремим персонажам, а групам людей, соціальному середовищу». Е. Золя працював над епопеєю 23 роки. Було створено не десять, як планувалося, а двадцять романів, половина з яких – шедеври світової літератури. Перший роман «Кар’єра Ругонів» вийшов у 1870 р., а останній – «Доктор Паскаль» – в 1893 р. Мабуть ніхто з письменників не відчував себе в такій мірі робочим, як Золя. Він працював як одержимий. У в’язаній куртці, старих штанях і селянських черевиках, він відривався від письмового столу лише для того, щоб полити клумбу квітів, чи підстригти газон. Минув той час, коли письменник шукав газети, які б погодилися надрукувати його твори. Тепер видавці самі полювали за автором, що став знаменитим. Е. Золя вважається основоположником «натуралістичної школи» у літературі, головне кредо якої, якщо коротко, – «нічого крім істини і повної істини». Сторінка 8. Кохання. Шлюб подружжя Золя, хоча і бездітний, зовні виглядав цілком щасливим, спокійним, благопристойним. Але все змінилося, коли Золя познайомився з молодою провінціалкою, дочкою мельника, Жанною-Софі-Адель Розеро. Їхнє кохання народилося із поваги та взаємного захоплення. Жанну вразило те, що видатний письменник звернув на неї увагу, а Золя був здивований тим, що красива двадцятирічна дівчина не відчула антипатії до товстого літнього чоловіка, який був старший за неї на 27 років. До Золя ніби повернулася молодість, і це було не його суб’єктивне почуття, це бачили всі оточуючі – бачили, захоплювалися і дивувалися: що трапилося зі старим чоловіком, який страждав задишкою, і який раптом скинув півтора пуда ваги і легко катається на велосипеді у супроводі молодої красуні? Золя пристрасно мріяв про дітей. «Він відчував, що життя іде до кінця і найбільше хотів продовжити його в дитині, яка б увіковічила його». Жанна подарувала йому двох дітей: дочку Деніз та сина Жака. Золя довго буде приховувати від дружини свій зв’язок із Жанною. Він винайме для Жанни і дітей будинок, неподалік від свого. Кожного ранку біля вікна, ховаючись від Габріелли, він буде дивитися в бінокль, як в сусідній альтанці граються його діти. Габріелла була розумною жінкою і не могла не дізнатися про те, що відбувається. Спочатку вона гнівалася, ревнувала, навіть збиралася розлучитися з чоловіком. Але одного разу вона побачила Еміля, який спостерігав за своїми дітьми, що гралися неподалік. Габріелла підійшла, поклала руку на плече чоловіка і тихо сказала: «Поклич їх у дім…» Це буде дивний союз: Золя і дві його коханих жінки. Розумна, твереза як осінь Габріела і юна, п’янка мов весна, Жанна. Віднині Золя першу половину дня буде проводити з дружиною, а після полудня йтиме до Жанни. Він відкрито житиме на два будинки, і ніхто йому в цьому не перешкоджатиме. Після смерті свого чоловіка Габріелла помириться з Жанною Розеро і дозволить обом дітям носити прізвище Золя, а також офіційно звернеться до суду, який погодиться з її клопотанням визнати дітей Золя його законними спадкоємцями. Вона буде слідкувати за їх вихованням і освітою до самої своєї смерті 16 квітня 1925 р. Жанна буде зберігати вірність батьку своїх дітей і, як Клотильда, героїня «Доктора Паскаля», не знімаючи, буде носити його подарунок — тонкий золотий ланцюжок із сімома перлинками. Золя сам надів його Жанні на шию. Вона буде носити його до самої смерті, яка настала внаслідок невдалої операції в клініці в 1914 р. Сторінка 9. Еміль Золя – талановитий… фотограф. Великий романіст Е. Золя в останні роки життя став заядлим фотографом. За 7 років цей енергійний чоловік зробив більше 7 тисяч знімків оточуючої природи, друзів, членів своєї сім’ї, Парижа і фотографічних автопортретів. Першу фотокамеру Золя подарували 1888 р. З 1895 р. письменник почав ілюструвати повсякденне життя. Фотознімки розповідають про бурхливе особисте життя пана Золя: портрети дружини письменника Габріелли сусідять з портретами його коханої — Жанни Розеро. Судячи з фотографій, Жанна була пишноволосою брюнеткою, стрункою і жіночною. Зображень дітей Золя вистачило на цілий спеціальний альбом «Деніз і Жак, правдива історія». Адюльтер, що породив немало скандальних слухів за життя письменника, на фото виглядає як ідеальний союз. Фотограф Золя уникає в своїх фотосесіях гострих соціальних тем, які прославили його як письменника: його яскрава натуралістична проза не потребує автоілюстрацій. Сторінка 10. Участь у політичному життя. Вимушена еміграція. 13 січня 1898 р. була опублікована стаття Е. Золя «Я звинувачую» як реакція на справу капітана Дрейфуса, звинуваченого у шпіонажі. Вона написана у формі відкритого листа, адресованого президенту Франції Фору. В листі звинувачувався французький уряд в антисемітизмі та протизаконному ув’язненні Альфреда Дрейфуса. Золя наголошував на упередженості військового суду та відсутності доказів вини Дрейфуса. Лист був надрукований на першій сторінці газети та викликав великий ажіотаж як у самій Франції, так і далеко за її межами. Золя був звинувачений у наклепі і засуджений 23 лютого 1898 р. Щоб уникнути ув’язнення, письменник утік до Англії. Він зміг повернутися до Франції лише після самогубства полковника Анрі та втечі майора Естергазі, двох головних фігур справи Дрейфуса в червні 1899 р. Стаття Золя призвела до широкого резонансу в культурному світі, стала прикладом впливу, який інтелектуальна еліта може зробити на тих, хто при владі. Сторінка 11. Трагічна випадковість чи вбивство? В 1899 р. Золя повертається в Париж, сповнений творчих задумів. Але їм уже не судилося збутися… Ранком 29 вересня 1902 р. в спальні паризького дому Золя було знайдено його бездиханне тіло. Поліція встановила, що письменник помер через отруєння чадним газом, який проник із каміна. Але не отримав пояснення дивний факт: чому при наявності тяги чадний газ не виходив у трубу. Дружина письменника дивом залишилася живою. Вона розповіла поліції, що прокинулася серед ночі від страшного головного болю і нудоти. Золя теж поскаржився на погане самопочуття, але коли дружина хотіла подзвонити прислузі, він, через свою виняткову делікатність, попросив нікого не турбувати. За хвилину дружина втратила свідомість… Під час допиту Габріелла сказала, що її чоловік останніми днями передчував щось недобре. Ночами він прокидався і говорив, що бачить уві сні, ніби його і дружину кинули в палаючу топку… Лише через багато років стало відомо, що напередодні загибелі Золя в Парижі була найнята група робітників, щоб підремонтувати дах сусіднього будинку. Подозр щодо їх причетності до трагедії тоді не виникло. І дуже довго все було тихо, цілих двадцать п’ять років. Та раптом один із цих робітників відчув, що жити йому залишається недовго і вирішив зняти тягар з душі перед близьким другом. Зізнання вмираючого полягало в тому, що восени 1902 р. до нього дійшли чутки, що у будинку поряд живе ненависний захисник єврея – зрадника Дрейфуса. Переконавшись, що Золя ночуватиме дома, вони з напарником заблокували камінну трубу. Вночі чадний газ зробив свою справу. А рано-вранці вони повернулися і зищили сліди злочину. Чоловік, який почув це зізнання, перелякався. Він не наважився відразу звернутися до поліції. Знадобилося ще чверть століття, щоб його мовчання було порушене. Виникло питання про те, що Золя все-таки вбили. Тільки кого тепер звинувачувати, залишається неясним… Сторінка 12. Червоні квіти. Смерть Е. Золя вразила Францію, шанувальників і друзів письменника, відгукнулася болем в усьому світі. На Монмартський цвинтар митця проводжав п’ятидесятитисячний натовп: студенти, ремісники, буржуа, журналісти, військові. Анатоль Франс біля свіжої могили виголошує палку промову: «Творчість Золя дихає добротою… Як всі великі люди, він поєднував велич і простоту Коли він змальовував порок, його пензлем водили суворість і цнотливість.» Люди слухають. І раптом лунає чийсь голос: «Дивіться, маніфестанти!» До цвинтаря наближається величезний натовп народу – це робітники прийшли попрощатися з письменником. Вони несуть безліч червоних квітів. Чути крики: «Жерміналь! Жерміналь! Жерміналь!». Натовп простих людей, охоплений миттю колективного прозріння, на повний голос вигукує назву шедевру Золя. Романи Золя і зараз викликають інтерес у читачів. І можна впевнено сказати, що кожна чесна людина з вдячністю потиснула б руку письменнику хоча б за те, що він усе життя знаходив у собі мужність залишатися людиною. Людиною з великої літери. Вдруге поховання Е. Золя відбулося в 1908 р. Прах митця було перенесено до Пантеону, усипальниці великих людей Франції. 2) Літературознавчий коментар учителя. а) Внесок Е. Золя у розвиток реалістичного роману. Формування жанру реалістичного роману припадає на початок ХІХ ст. Протягом усього ХІХ ст. Реалістичний роман еволюціонував. Динаміку цьому жанру надали натуралісти. Вони створили нового героя, відкривши образ простої людини з народу. Герої вже не виділяються зі свого середовища, вони така сама його органічна частина, як будинки, вулиці, речі. Натуралісти змінюють характер співвідношення автора і зображуваної дійсності. В натуралістичному світі життя відторгнуте від оповідача і автор не повинен втручатися у розповідь. Водночас натуралісти вплинули на реалістичний роман. Анатомізація, зображення буденності, достовірності доводяться тут до абсолюту. Е. Золя розробив теорію експериментального роману, що став новою епохою у розвитку жанру. Принципи нового роману знайшли втілення у теоретичних працях та художніх творах письменника. б) Принципи експериментального роману:
в) Зображення людини у новому романі.
г) Мова романів Е. Золя.
а) Традиції О. де Бальзака та новаторство Е. Золя. Для Золя Бальзак – засновник сучасного наукового роману. «Людська комедія», на думку Золя, виграла «битву за опанування дійсності», а її автор по праву має вважатися вчителем усіх сучасних романістів. У великій праці «Бальзак» Е. Золя порівняв «Людську комедію» з Вавилонською вежею, підкресливши таким чином значення Бальзака для літератури. Вважаючи Бальзака «батьком сучасної літератури», вченим, який використовував методи експерименту і спостереження, Золя йде за ним, а водночас і далі. Бальзак і Золя – це не тільки різні творчі індивідуальності, а й різні літературні епохи. б) Компаративний аналіз романів Бальзака і Золя.
ІІІ. Підсумки уроку.
IV. Домашнє завдання. Підготуватися до розгляду роману Е. Золя «Карьєра Ругонів». Прочитати третину роману (І-ІІІ частини. 10 клас Урок № 2 |
|
Використання інтерактивних та мультимедійних технологій на уроках... Хочу звернути увагу на використання інноваційних технологій на уроках світової літератури |
РОБОЧИЙ ЗОШИТ ... |
|
Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації... |
Застосування особистісно орієнтованого навчання на уроках німецької мови Особистісно орієнтоване навчання (ООН) виникло і розвивається як течія в річищі гуманістичної педагогіки. ООН ввібрало в себе найкращі... |
|
Застосування особистісно орієнтованого навчання на уроках німецької мови Особистісно орієнтоване навчання (ООН) виникло і розвивається як течія в річищі гуманістичної педагогіки. ООН ввібрало в себе найкращі... |
Урок навчання гра моти. 1 клас Л. А. Козиренко. Альбер Камю. «Чума» Заняття №1. Підготовка проекту «Компетентнісний підхід в системі особистісно орієнтованого навчання» |
|
ПРОЕКТ МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ І ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ УЧНІВ НА УРОКАХ СВІТОВОЇ... |
Урок-конференція з використанням мультимедійних технологій 10 клас «Глобальні проблеми людства» Застосування інформаційно-комунікаційних та мультимедійних технологій на уроках географії |
|
Досвіду: «Навчально-дослідницька робота учнів на уроках біології... Громова Тетяна Василівна, вчитель біології Черкаської спеціалізованої школи №33 ім. Василя Симоненка Черкаської міської ради |
О. А. Мільченко ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ... Ьтурної і наукової організації. Нині перед середніми загальноосвітніми школами (СЗШ) постали завдання виховання вільної, творчої,... |