Village council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively wealthy family ( My father had only 50


Скачати 0.65 Mb.
Назва Village council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively wealthy family ( My father had only 50
Сторінка 1/5
Дата 19.03.2013
Розмір 0.65 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Література > Документи
  1   2   3   4   5

Case History LH05
Mykhailo Lysenko, b. 1902 in Semenivka khutir (Russian khutor, farmstead outside a village), Hryhorivka sil'rada (village council), Amvrosiivka district, Donets'k region, into a relatively wealthy family ("My father had only 50 desiatynas [135 acres] of land.") of colonists from Zaporizhzhia. In 1930, narrator moved to the city of Torez in the same region. Narrator's recall of specific names and details is remarkable. In Russia before the revolution, "Russian people were very poor. They had nothing there. It was very cold and, you know, they had only a desiatyna or two [2.7 to 5.4 acres] of land. They planted rye." Four of narrator's brothers served in the tsarist army in World War I, the eldest being a lieutenant "or some kind of officer." Narrator tells of the revolution, including his own involuntary participation in the Red Army artillery ca. 1921. Various warlords, like Marusia, "killed the Communists," and "the people supported them" because "they didn't steal anything." Narrator relates anecdotes about civil war otaman Nestor Makhno. In the 1920s, narrator would yearly go to work in the mines to earn money in order to pay his taxes of 480 rubles. An acquaintance was a shoemaker who supplemented his income by making traditional felt boots (burky), which sold for 15—20 rubles a pair. Local party members are described as holota (loosely, white trash). There were some in the village but none in the khutir. This khutir was destroyed in the 1930s. Narrator describes dekulakization, collectivization, and the flight of persons expecting to be dekulakized. The latter, including narrator, went to work in Donbas mines. Narrator recalls that "in the villages, many people died," sometimes as many as 50—70% of the inhabitants of a given village, including narrator's first cousin, a female collective farmer. The rest of narrator's family by then had left the village, and after his cousin's death her children fled the collective farm. Narrator himself, however, did not personally see peasants dying in the villages of the Donbas. Many peasants came to the city to seek food. A loaf of bread in the bazaar cost 60 rubles, narrator's monthly wage. One 18 year-old coworker, who missed a day of work, was fired by his supervisor for absenteeism and starved to death. During the famine one Party member, who seized livestock from poor peasants, was decapitated with a stone, such that he had to be buried without his head. Narrator relates several such accounts, some of which he probably heard from others, including some cases of cannibalism, and some of which he witnessed himself. Narrator beleives the famine was artificially created by seizures of foodstuffs and used by the authorities as a means of coercion and control.

Питання: Будь ласка, подайте Ваше прізвище.

Відповідь: Михайло Лисенко.

Пит.: Де Ви народилися?

Від.: На Донбасі, Донецька область, місто Юзівка. Тепер воно називається Донецьке. Я родився в Донецькому. Не Донецька була область тоді, як я родився. Тоді вона називалася область Війська Донського-Таганрізького округу, як я родився. Була Маріївська волость. Село Семенівка, а хутор, то Семенівська сільрада. Григорівська сільрада. Хутір Семенівка. А це вже при радянській владі то different вже стало. Вони мінялися (наш хутір переходив); було з одного района в другий район переходили. Він був і також Кривдишевського район і Чистяківський був район і Голодаївського був район, а потім вже по кінці вже став там російського район — то Сталінська була область. А тоді Сталін здох чорти, то він другим вже став — Донецьким, то Донецька область.

Пит.: Звідки Ваша родина?

Від.: Батьки? Батьки самі з Запорізької області.

Пит.: А як вони опинилися на Донбасі?

Від.: Купили землю там в Донецькій області, батьки. Це давно. Купили землю. Тридцять господарів купили, цебто, 2.400 десятин похатної землі у пана. Це всю економію панську купили. Там були такі хати — все закупили були. А потім ті хати ламали, та собі хати робили з того всього.

Пит.: А скільки землі було у вас?

Від.: У мого батька було тільки 50 десятин землі. Мій батько мав артільну цегельню. Десять мужчин мали свою цегельню. Цегельня була така здорова, черепицею покрита. Робили цеглу. Червону цеглу робили. То десять господарів було. Кожний мав свій ріе. В цегельні було четверо пічок, де випалювали цеглу. Хата була там, де жили ті люди, де були росіяни, які приїжджали люди на працю. Весною приїжджають, туточки живуть. Скуповують собі сало старе таке аж жовте, і мішки вішають, у цегельні висить. А тоді як осінь уже, кінчив працю, перед Різдвом їдуть додому. Виїжджають додому. І то беруть зі собою, на мішок, на плечі сало, й назад до Росії. Росіяни були дуже бідні. Там у них нічого не було. Там дуже зимно буває і вони мали одну-дві десятини землі. Там рож посів. Знаєш що це рож?

Пит.: Жито.

Від.: Жито. Ну, то так жили. А потім як прийшла революція, то це все прийшлось ламати. Порозбирали. Цегельні порозбирали. Із тих цегелень самих робили хати. Синам робили. Тоді мій брат збудував хату. Черепицею був покрив. Черепиця роблена з цегли, то з землі випалюється черепиця. Дуже добра була черепиця.

Завод називався Підковирівський завод. Він від нас був там, де ми жили, десь кілометрів 50. На південь від нас. Я там був також, і там на заводі, бо ми їздили по черепицю туди.

Пит.: А що ще пам'ятаєте про революцію в Вашій околиці?

Від.: Про революцію? Так революція була. Люди на початку її чекали. Бідніші люди чекали, що буде ліпше, буде поліпшуватися. А воно не так попуталося. Все почали забирати. Вже в 30-му році (може не в 30-му году), а в 20-му році вже землю позабирали. Вже не було землі. Позабирали і давали землю на душу. У нашій сільраді була земля дана на душу три десятин із четвертю на кожну душу — скрізь! У цілій сільраді. Всі були — чи бідний, чи багатий (були такі, що казали, що в нього мав три пари волів, а в нього тільки три душі. Він получав тільки дев'ять десятин землі — так на волів, що поле. Казали, що можна волів продати. Людину ж не продасиш! А волів продасиш!) Нічого. Добре жили. Жили нічого, добре. Хліб був у нас, земля була добра. В нас гною ніколи не возили на степ. Скотина тільки паслася на степу. Кидалася. В нас було П'ятиполля називалося. Оце одні гони від цього буде цей рік толока. А на цих гонах буде пшениця, а там буде кукурудза, там соя, бакші. Знаєш, що це бакші?

Пит.: Не знаю.

Від.: Бакші садили — watermelon, дині — от таке. Так хто горох садив, трохи там гороху. А більше садили, найбільше було — кавуни, кавуни називалися в нас. Кавуни, дині. Такі пахучі дині, не такі як тут у store-i білі лежать. Вона зелена вирвана, у неї ніякого смаку. В нас було так як ти ідеш, вона отам лежить, то вже чути, що пахне вона. Бо вони такі були білі, були жовті. Були качанки, так називалися. В середині зерно, так як качан. Маленьке, не дуже здорове. От так. Так тільки зубами, так шкірку обдиреш, як то варена картопля, й їси її. Дуже солодкі були. А це все зерно так як качан, кругле. Ну, там зерно то розділяється воно в йому як уже воно висохне, так тоді можна розділяти. То саджали. А там вже буде ячмінь, там овес. Там далі то соя. А називалася п'ятіполка. Потім та земля, що під толокою була, де скотина ходила, на зиму.

А весною садилася пшениця. В нас зимове жито не було, жито не садили, бо в нас вимерзало воно. Зимове жито вимерзало.

У нас такий клімат був, що перед Різдвом, або на Різдво, перед Різдвом упаде сніг здоровий. І лежить, може там тижня два лежить сніг. А на Різдво, або на Новий рік упав сніг і був дощ. Дощ. І цей увесь степ стане як (в нас рівний степ, так як оце тут місто є, рівна земля була). То цей весь сніг зробиться льодом. Так, що виїжджай на ковзунах і можна їхати яких 15 км на ковзунах. Не потрібно ні на гору їхати, нічого. На рівному, все по рівному.

І тоді під цим, під льодом під цим, задихається озима, або жито, пропадає. Бо вона не має повітря, щоб вона росла. Через те ні жита, ні озими не садили. Ніде. Там хтось у городі посадить таку малесеньку смужку, то тримали для квасу, жито для квасу. А так у нас ярова тільки була пшениця називалася — гарновка, пшениця. Дуже здорово розвивалася. Хліб з неї дуже добрий. Добрий хліб був.

Пит.: А що пам'ятаєте про Центральну Раду? Про гетьмана Скоропадського?

Від.: Я про те нічого не говорив, бо там нічого в нас про те не говорили. Ніхто нічого не згадував. Я ходив стільки в школу, нічого й про це не чув. Щоб про кого згадували.

Казали тільки, коли я чув, що говорили про Тараса Шевченка, що був Тарас Шевченко поет та сидів. Та і то дуже мало було. Бо люди були старі, люди були не надмірно майже неграмотні. В нас було 300 родин, може таки два таких або троє осіб були такі, що могли трохи писати. А то ніхто нічого! Старі люди ніяк не були грамотні. Абсолютно неграмотні були.

Мій батько не був грамотний. Нічого він не знав. Міг тільки розписатися. А читати не міг нічого. А рахувати він рахував, знаєш на що? Були такі рахівниці назвалися. Рахівниці, знаєш? Ти йому кажи скільки він так на рахівницях, він зразу тобі скаже скільки на рахівниці. Зразу. Раз, раз, раз — уже порахував на рахівниці. А так — неграмотні були, бо не було школи, не вчилися. Не було школи.

Вже як в Донецькій області, були там у Донецькій області, то там уже вчилися. Школа була в селі. Також було треба багато платити. У школу гроші треба платити. Багато за те, що ходили до школи. То ходили, де-хто один рік, де-хто два роки ходив. А я вже як був найменший, то я три роки ходив у школу! І мій старший брат — Іван —він тут помер, в Рочестері помер. Він зі мною також був. Він був в Геркімері. Він кінчив школу в 13-му році, кінчив школу. Трьох-клясну школу кінчив. Він дуже хотів, щоб його вивчили на агронома.

Ну, то батько й каже, "Підемо до священика, може священик дасть трохи грошей. Будеш ходити в школу на агронома." Він любив цю штуку.

Пішли до священика, а священик подивився та й каже: — Знаєш що, каже, Дмитре Якович, іди, каже, хай він ліпше волам хвости крутить. — Ну, та й пішов батько додому. Мати питає: — Ну що ж там за Івана? —

— Чорт патлатий, що ж там зробить?! Каже хай іде волам хвости крутити.

Все. Не дали далі вчитися. То так він остався. Ніде не учився. А як війна настала, так зразу забрали на службу.

У мене четверо братів служили в царскькій війні. Четверо братів було на службі.

Пит.: На якому фронті?

Від.: Тут на німецькому фронті були всі. Один був тільки в полоні. Один був. Один, найстарший був чи лейтенантом, чи віддільним якимсь. Він ходив, там був при війську, в школі був. Якимсь офіцерщиком.

А один попав зараз в полон. Він був, ще війни не було і він був мобілізований. А тут війна почалася і він служив у місті Симферополі в Криму. І його зразу відправили на фронт. І вони там побули не дуже довго. І його ранили в ногу. А в нього була тут кістка побита в нозі. І він так остався в полоні. Остався. То вже його двоюрідний брат писав, що він остався, бо не могли його забрати. А як німці не доб'ють, то може буде живий. Ну, німці не добили. Він остався живим. Бо вже як кінчилася, після війни вже, в 18-му році, він приїхав додому. Як вже кінчилося, з Німеччини приїхав.

Ну, трошки на ногу хромав. Таке ж було.

Пит.: А що пам'ятаєте про громадянську війну в Вашій околиці?

Від.: Про громадянську війну? Я такого нічого не знаю. У нас там часто приїжджали ті, в тих роках, то 20-ий, 21-ий роки, то в 20-му році прорвався був із Криму якийсь, висадився дезертир з Білої Армії, висадився й він ішов в керунок через Україну на Донбас. А за ним там гналося, скільки там цих було росіянів — то страшне скільки їх було!

В їх там була одна тільки артилерія така, що на тих... на ...

Пит.: Кулемет?

Від.: Ні, ні. Артилерія була на тому, як на танках була, чи чорт його знав на чому вона була та артилерія. Бо вони підскачуть, було починає стріляти. А потім росіяни тікають.

Я також там був у обозі. Не був я в тих, а це вже в радянській армії. Забрали коней. Я в артілерії їхав. Віз російську, чи радянську вже, російську артилерію віз.

Ну, ми доїхали також якихсь, від хати, 120 кілометрів — Новочеркаське називається. Там також у Донській області. Місто Новочеркаське. Там дуже багато шахт.

Ми туди доїхали. І мої коні вже майже поприставали, їсти ж ніхто не дає. А я також не став давати їсти, щоб швидше пристали. І вже отак, сонце майже заходить, а один кінь шляхом не іде, падав! Пристав. Ну, й вони кажуть, випрягти. Паси їх туточки. А потім, підпасеш трошки, буде обоз їхати, і ти за нами поїдь.

Думаю: — Чорт з вами. — Вони тільки проїхали, а я в валку спустився і валкою помало поїхав. І втік від них. Вони поїхали далі, а я виїхав — уже сонце майже заходило — із тієї валки. Люди пасуть. Косять на степу сіно. Я й питаю людей, чи можна мені де в них переночувати. А він каже: — Чого ж? Можна.

А я віз із артилерії не дві снаряди, а двоє тих, що були снаряди в них. Такі гільзи, такі мідні. Я й кажу тому дядькові: — Я тобі дам оцю одну мідну гільзу, щось і зробиш з нею. А він каже: — О, це добрі будуть кухлі!

То я йому дав один кухоль. То там біля них я осівся. Вони мені дали повечеряти. І то він мене тоді направив. Каже: — Іди в оце село. Так показав, куди поїсти.

Так і було. Я проїхав може якихсь кілометрів 10, по степу їхав. Заїхав у село. Коней там напоїв. А одна бабка вийшла туди до колодязя, і питає звідкіля я. Я їй сказав. А вона каже: — Добре! Та ж Ви синку і не їли!

— Так, не їв.

— Так, не їв.

Так вона винесла мені пиріжків і ще на дорогу дала. Та я й поїхав. Та їхав додому три дні їхав. Ото степом і степом. Не їхав шляхом, бо там військо йшло російське туди — там було ті з Білої Армії може якихсь 200 осіб. А вони їхали, може вже 20.000 було. Все гналися. І так не догнали. Вони десь туди на Туреччину пішли десь. Ото так було.

Пит.: А в Вас Махно був?

Від.: Махно. В нас Махна не було. Був Марусіне відрядження було.

Пит.: Маруся була?

Від.: І Каменева відрядження було. То такі, що вибивали комуністів. Марусіне відрядження й Каменєве були. Ну, вони приїдуть. Це в тій, у Запорізькій області. Там був Махно. Все було і з запорізьців, Махно, що ставив.

Вони так були, їздять на тачанках. Троє коней, тачанки-кулемети.

І то як де вони заскочуть, комуністів багато виловлювали, комуністів вбивали. Комуністів вибивали.

Як попадаєте в військо, і військо вибивав також.

У село як заскочуть, за ними ганяються. Через 10 заручних коней, ніде не знайдеш нічого!

Все було поховане і коней не має. І вони вже йдуть. Той іде з лопаткою на степ. Той іде з граблями. А той іде з косою на степ. Як ідуть косити. На вечір приходять. Як солдати, вони їх ноччю починають бити. Російських тих солдатів. Махновців. І цей Каменєв також таким був.

Каменев людей простих не трогав. Він нічого не трогав, а тільки вибивали комуністів. Виловлював і вибивали. Бо це комуністи все забирали.

Часами була найперша босота.

Пит.: Чи люди підтримували Марусю і Каменева?

Від.: О, yeath! Люди підтримували, бо ж вони людям нічого не робили. Вони ж їх не грабили. Нічого не грабили. Вони їх підтримували.

Пит.: А яке було Ваше наставлення з початку до радянської влади?

Від.: Та всі думали, що це буде дуже добре. Не було ні багатих, ні бідних. Усі були однакові. Бідному дали землю. Бідного прикріпили до багатого. Багатий йому обробляв землі. Значить, там чи три чи чотири роки. За три, чи чотири роки, він мусив собі нажити тягло.

О тут у нас також був один чоловік. Називався Вертала. Петро Вертала. Такий, що ми йому обробляли землю. Він робив у нас, а ми йому землю обробляли. Він за один рік купив двоє телят, малих бичків, маленьких таких, що іти по воду.

Вже він у нас чотири роки пробув. Уже його воли осталися. Уже він на п'ятий рік не пішов до нас робити, бо він мав вже свої воли. Вже й бричку собі купив.

Й так у кожного в багатших людей, бідні робили таких, що не було в них маєтку ніякого.

А потім, як підійшла уже ця колективізація, так вони все позабирали — і в бідних позабирали, а багатих порозкуркулювали з початку. Забирали в багатих і продавали на аисtіоп.

Розкуркулювали так. Накладуть на тебе гроші. Ти мусиш заплатити. Так як тут кладуть, накладуть school tax, як він називається?

А там наклали на тебе сьогодні 1.000 рублів, щоб ти заплатив. Ти заплатиш 1.000 рублів. Завтра ж до тебе принесуть 3.000, щоб ти заплатив. А в тебе вже немає грошей, щоб заплатити. То вони в тебе все чисто забирають. У тебе корови, коні — все забирають на аисtіоп.

Продають пару волів за п'ять долярів. За п'ять рублів, пару волів! Корову —півтора рубля. Кінь — півтора рубля, або два рубля. Коні такі як змії. І тоді ще кажуть, що це їм не хватило — і хату продають — все! А та куди хочеш, то йди. Торбу бери в руки, і можеш куда хочеш відправлятися.

Забирають усе. Хліб. Нічого не оставляють. Були такі люди, що забирали — у вас все забирали. Чоловік просить: — Дай хоч горстку муки, коржа спекти!

Розумієш, що це таке корж?

Пит.: Так.

Від.: Корж, горщ, значить. Отаку горщ муки, оставте для його дітей. У його троє дітей! А йому нічого не дали. Все забрали. Він ранком устав. Забрав дітей й пішов.

Це в нашім хуторі всі, всі ці люди, що я тобі оце кажу, і я сам також такий був, і я також так, ноччю забрав своїх дітей й жінку, й виїхав на шахту. На шахтах робив.

На шахтах я на всіх посадах був. Вже останній час перед війною був директор такий, українець був директор — Чорноп'ятко називався, прізвище Чорноп'ятко. Він дуже мене любив. Все хотів, щоб я був його помічником. Кажу — Ні — Я думаю, як попаду, тільки помічником побуду пару місяців, може місяць і зразу скажуть, що кулак і що відправлять на Сибір до чорта. Кажу — Ні, товариш Чорноп'ятко, я не можу цього робити. — Не схотів. А тут війна почалася і так остався.

Пит.: А ще до колективізації, що мали до діла з совєтською адміністрацією, або партійною групою в селі? Чи мали які-небудь контакти або клопоти?

Від.: З совєтами?

Пит.: Так.

Від.: Но, таких контактів. Вони накладали, хліб накладали гроші, то ми во время все время платили до колективізації. Вони ж тоді накладали, так назвалося — розгортання.

Вони знають скільки ти землі посіяв, знають усе скільки в тебе є. Розгортання значить, що ти мусиш стільки то хліба вивезти на станцію. Як у тебе погано вродило, то ти мусиш, все рівно мусиш вивезти. А в тебе осталося що їсти, чи не осталося — то їх не обходить нічого. Так воно було.

Ми землю добре обробляли, завжди виповняли, і ще й собі осталося і на насіння і на харчі — все оставляли.

А ми літом, ще до колективізації, ми кожне літо, і було весною, це при кінці травня, в цьому місяці — я виїжав з волами на шахти, на копальні.

Там робив двома парами волами, двома бричками — камінь возю. Нас троє. То я пороблю там три тижня, коли чотири тижня. Я зароблю грошей. На все хватить. І податок заплатити, й водягнутися, і взутися — хватить. За місяць зароблю волами, двома парами.

А брати вдома робили на степу там. Коні в нас ще були. Двоє коней і ті дві пари волів.

Ми жили всі три брати в місті вісім років. Одна хата була. Тільки в нас хати були здорові. Три rоот-и здорові були. То кожний в однім rоот-і жив.

Все було. У місті робили. Старший був як господар. Ще й мати була. Мати також була. Рекомендувала, що потрібно робити.

До колективізація, я кажний рік їздив на шахти заробляти.

А то як хліб вже вродив, змолотимо. Вивозили на станцію те, що накладали. Хліб, що накладали.

Вугільники заробляли вугілля також на шахтах. Поїдемо, повивозимо, де почуємо, потім вони приїжджали було. Так шахта була одна з може яких 18 км. Кольберг називалася шахта. Там було дуже багато жужельниці такої. То возили ту жужельницю.

Вона була дешева, але все рівно вивозили її, висипали понад залізні дороги, висипували. То ми там робили кіньми і волами. Пару коней було. Брат робив на конях, а я на волах робив.

Ми там за дві, за одну неділю, заробили вугілля, що ми ще й продавали вугілля.

Там було дуже багато такого шахрайства. Можна було дуже дешево всього нажити, якби в тебе було трохи грошей.

От ми виписали вугілля чотири тони. А ми привезли додому може 15 тон. Привезли. Візник жінка була. Вона там сидить.

Ми їдем. Повезем їй пуд муки. Завезли їй на помешкання пуд муки, або там курку, там ще пару яєць.

Заїжджаємо туди. Набираємо вугілля на бричку, скільки влізе! Більше тони. От приїхали, вона пише — 20 пудов. І поїхав додому. Через пару днів знову, поїхали ще раз там. Через день, через два, поїдем і возим, і возим. І ми навозили може тон 15 вугілля. А тоді продавали вдома. Все таємним упливом можна було. Так і вже, як і на шахтах були. Також таємно. Я як на шахті працював, я вдома був так як шевцем. Я робив все чисто. Шив вдома чоботи. Учився там в одного. Так як дядько був. Він був кривий на ногу. А він був швець. А я в нього вчився на шевця. Шив чоботи, все шив. Шив, що не попадало. Все шив.

А як на шахти переїхав там, шив людям бурки. Я все заготовлю і построчу. А коли не строчу, тільки заготовлю, а жінка понакладає вати, то ранком прийду з праці, пошию. Там пару, дві пошию. Так заробляв коли 15 долярів, коли 20 долярів.. Не доляри, а рублі властиво. Вони дешеві були. Я вже в останній час, з 35-го року, я робив уже в шахті, був запальщиком. Палив бурки. Динамітор рвав.

Мій оклад був 480 рублів. Оклад получав. Я
  1   2   3   4   5

Схожі:

Kyrylo Shtan’ko, b. March 29, 1913, Shtan’kiv khutir, Romny district,...
...
Anonymous male narrator, b. October 25, 1919, into a village of about...
...
Anonymous female narrator, b. 1914 in the village of Pachapyntsi,...
Я народилася 1914-го року. А мій тато й одна сестра — в нас тоді був великий тиф — знаєте, що таке тиф? То, тато мав 45 років тільки....
Anonymous female narrator, b. 1908 in Chorbivka, a village of 300...
Від.: Я не скажу вам; я знаю, що 300 дворів було. А ось людей, я не скажу Вам, не знаю
Evdokiia Shkvarchenko (Skvar), b. 1908, Budenivka, a village of about...
Від.: От район —Бурочанський. Значить, село Будень, Вільшанськой області, Харківської губернії, Вільшанськрї області, район Дергачі....
Natalia Sadovs’ka, b. August 18, 1916, in Penizhkove,a village of...
Від.: Село Піньожкове, Христинівського району, область була тоді Київська, а зараз е вона Черкаська, то я не знаю, чи по тому як...
Anonymous male narrator, b. 1917 in the village of Liakhivtsi, Andrushivka...
Від.: Там жив, там же значиться, я вчився в Житомирі, в автодорожному комбінаті — так званий технікум
Anonymous female narrator, b. 1925 in Kharkiv region. Narrator's...
Може й забрали все, але корову, й в хаті то ми б сиділи, а батьки винні, бо не пішли до колгоспу. Бо тоді боялися йти до колгоспу....
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households...
Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять
Halyna Bilovus (nee Sivak), b. 1927, Brahynivka, Petropavlivka district,...
Від.: Село моє є Брагинівка, район Петропавловський, Дніпропетровської області
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка