Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови


Скачати 2.96 Mb.
Назва Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови
Сторінка 7/25
Дата 15.03.2013
Розмір 2.96 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25

Допит як різновид переговорів.

Допит — це слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Залежно від джерела одержання інформації розрізняють такі його. види: допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.

Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню. На відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок допиту, тактичні прийоми мають рекомендаційний характер. Вони поділяються на групи: а) кращого відтворення сприйнятого; б) викриття завідомо неправдивих показань; в) виявлення помилок і протиріч у показаннях; г) одержання правдивих показань.

Зміст тактики допиту не вичерпується переліком тактичних прийомів, до нього належать також визначення часу (моменту) і доцільної послідовності застосування цих прийомів.
Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретній ситуації, треба врахувати фактори, що визначають доцільність їх застосування. До них належать: а) особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовування, здатність відтворення, бажання давати показання, мотиви відмовлення від дачі показань тощо); б) наявність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки нагадуючих, контрольних запитань, оголошення показань інших осіб тощо; в) етап розслідування в справі.

У визначенні тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів, велика роль належить психологічним і логічним способам


  1. Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.

Ділове спілкування стає тим ефективнішим, чим краще в ньому пов'язуються всі засоби (і вербальні, і невербальні) із дотриманням ділового етикету. Так, люди, особливо під час першої зустрічі, звертають увагу на зовнішній вигляд одне одного. Тому одяг ділової людини має бути охайним, відповідати конкретній ситуації. Що і як одягати на зустріч залежить від того, відбудеться вона вдень чи ввечері, влітку чи взимку, буде офіційною чи дружньою. Звичайно недоречними на діловій зустрічі будуть відкрита сукня, сильні парфуми, надто яскравий макіяж.

Вітаючись, треба трохи нахилити голову, почекати, що і як співрозмовник відповість на вітання, а потім, посміхнувшись, підійти до нього, не забуваючи про необхідність дотримуватись відповідної дистанції. Господар повинен спочатку запропонувати присісти гостю, а потім сідає сам. Якщо господар хоче, щоб гостю було зручно, він пропонує йому самому обрати місце, куди сісти. Гість сам обере для себе найзручнішу дистанцію. Бажано, щоб співрозмовник при цьому не сидів спиною до дверей та інших людей, бо це може викликати в нього тривогу.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємо­впливу, взаєморозуміння.

Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити.

Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.Завершуючи розмову, бажано встати, спокійно попрощатися. Доречно відзначити позитивні результати, що були досягнуті під час бесіди, виказати надію на продовження зустрічей. Щоб підкреслити особливу пошану до людини, варто зустріти її біля дверей, а після завершення розмови провести до дверей.



  1. Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця: моральність, повага до інших людей, раціональність, правила критики та самокритики.

Етична культура юриста - це знання юристом його моральних прав та обов'язків та використання їх у професійній діяльності.

Мораль - це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов'язок, правду і справедливість.

Мораль - це елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:

  • визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;

  • дотримання цих норм у професійній діяльності.

Основні принципи етичної культури юриста:

1. Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;

2. Чесність і правдивість, тому що справедливості не можна досягти. нечесним шляхом;

3. Доброзичливість і чуйність, оскільки юристам часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації.

4. Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним;

5. Дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об'єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу.

Етика критики і самокритики має три напрями “зверху”, “знизу”, ”самокритики”.

Критика “зверху” немає перешкод, але врахуйте вік, стать, темперамент. Критика “знизу” має перешкоди і у керівництва формується негативне відношення до критикуючого. Сприйняття критики “ знизу” ступінь зрілості керівника. Критику слід розглядати, як могутній засіб впливу на людей, а саме: не принижуйте гідність людини, не доводьте до конфлікту, не переслідуйте за критику, не критикуйте в п’ятницю: за вихідні слухи про суперечку поширяться, кількість співчуваючих теж, і в понеділок людина приходить без бажання працювати краще, бажано критикувати перед обідом або в кінці робочого дня (людина має час об’єктивно оцінити свою поведінку, зрозуміти аудиторію і допомогти).


  1. Культура телефонного діалогу.

Якщо телефонуєте ви:

  • насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище та ім'я останнім — принаймні це буде почуто;

  • якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

  • якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;

  • попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди:

  • не закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;

  • у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

  • спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте;

  • у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

  • розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

  • не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас.




  1. Психологічні особливості професійного спілкування.

Як основні психологічні особливості можна виділити:

  • правову регламентацію (нормативність) професійного поведінки, прийнятих рішень працівників правоохоронних органів, юридичних служб та інших юристів, професійно що у правозастосовчої деятельности;

  • владний, обов'язкового характеру професійних повноважень посадових осіб правоохоронних органов;

  • екстремальний характер правоохоронної діяльності багатьох юристів, особливо ж тих, хто працює у органах суду, прокуратури, податкової служби й податкової поліції та т.п.;

  • нестандартний, творчий характер праці юриста;

  • процесуальна самостійність, персональна (багатьом — підвищена) відповідальність юристів, що працюють у правоохоронних органах, державно-правових структурах.



  1. Основи комунікативної лінгвістики.

Комунікативна лінгвістика — розділ мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.).

Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування.

Основні питання комунікативної лінгвістики:

  • загальні закони комунікації;

  • специфіка комунікації залежно від різних умов (соціальних, культурних, тощо);

  • структура мови (мовний код) у процесах спілкування;

  • закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації;

  • залежність організації мовного коду від позамовних явищ;

  • етапи і закономірності породження і сприйняття мовлення в різних комунікативних умовах;

  • причини комунікативних невдач;

  • методи дослідження мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації



  1. НЛП як мистецтво комунікації.

Нейролінгвістичне програмування — це галузь знань, що вивчає структуру суб'єктивного досвіду людей, що займається розробкою мови його опису, розкриттям механізмів і способів моделювання досвіду з метою вдосконалення і передачі виявлених моделей іншим людям. Найпершою назвою НЛП було "Метазнання ", тобто наука про те, як влаштовані наші знання і досвід. Засновниками НЛП вважають Р. Бендлера та його учня Д.Грюндера.

Грунтуючись на мовних патернах і сигналах тіла, зібраних експертними методами під час спостережень декількох психотерапевтів, які практикують нейролінгвістичне програмування вважають, що наша суб'єктивна реальність визначає переконання, сприйняття і поведінку. Отже, можливо змінювати поведінку, трансформувати переконання і лікувати травми. Техніка, вироблена на основі даних спостережень, своїми творцями описувалися як "терапевтична магія", тоді як саме описувалося як "дослідження структури суб'єктивного досвіду".56 Ці твердження грунтуються на принципі, що будь-яка поведінка (будь то найдосконаліша або дисфункціональна) не виявляється випадково, а має структуру, яку можна зрозуміти.

НЛП застосовується в цілому ряді сфер діяльності: продажі, психотерапія, комунікація, освіта, коучинг, спорт, управління бізнесом, міжособові стосунки тощо.



  1. Загальні засади психолінгвістики.

Психолінгвістика – це наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи.

Основними завданнями психолінгвістики як когнітивної науки є дослідження:

  • процесів планування мовлення;

  • механізмів та процесів сприйняття, інтерпретації, розуміння та породження мовлення;

  • структури та системи представлення знань індивіда та стратегії їх використання для когнітивної обробки дискурсу;

  • механізми засвоєння та оволодіння мовою в ході розвитку дитини;

  • проблеми білінгвізму, перекладу та механізми оволодіння іноземною мовою.




  1. Герменевтика як наука тлумачення текстів.

Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.

Герменевтика має три рівні інтерпретації тексту

  • філософський

  • критично-філософський (методологічний)

  • ідеологічний

Тлумачення права — складне, комплексне явище. Воно має дві сторони (аспекти), два значення (смисла) залежно від суб'єкта, мети тлумачення та його спрямованості.
По-перше, тлумачення інтерпретується як внутрішній розумовий процес, який здійснює особа, що застосовує норму права, внаслідок чого відбувається з'ясування її смислу (змісту) як необхідний підготовчий етап для правильного розв'язання справи. Це з'ясову-вальне тлумачення.
Річ у тому, що формальна визначеність норми права у тексті акта не виключає необхідності встановлення справжнього її змісту, який був би адекватним, тобто відповідав волі нормотворця.
Про можливість неоднозначного розуміння висловленого та необхідність відповідного його витлумачення свідчать й факти повсякденного життя. Скажімо, як розуміти таке:
1) вислів спортивного оглядача — "...блискуче зіграв головою..." (з футбольного репортажу); або
2) зміст таблички при вході в установу — "Роздягальня" (а де ж "одягальня"; а як "роздягальня", то до якої міри?).
В наведених прикладах відповідь лежить на поверхні. Складніше буває із тлумаченням спеціальних нормативних текстів. Більше того, інколи можливість адекватного тлумачення ^розуміння) тексту залишається за межею можливого (на межі неможливого). Так, в п. 1 глави 11 "Прикінцеві положення" Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження" читаємо: "1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію з 1 липня 1999 p.". Річ у тім, що "набрання законом чинності" та "введення закону в дію" — це тотожні (однозначні) поняття.
По-друге, тлумачення — це роз'яснення змісту норми, що виходить від певних органів та осіб, що має самостійний спеціальний характер та допоміжне призначення. Це роз'яснювальне тлумачення, яке, не створюючи норм права, відіграє певну регулятивну роль, спрямовуючи юридичну практику в напрямі єдиного розуміння норм усіма, хто ними керується.
У першому значенні тлумачення може існувати (відбуватися) саме по собі; воно не обов'язково тягне за собою тлумачення у другому значенні.
Тлумаченню у другому значенні завжди передує тлумачення у першому значенні, тобто з'ясування змісту норми тим, хто роз'яснює її зміст іншим суб'єктам.


  1. Закон про мови в Українській PCP - нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні.

Закон про мови містить 6 розділів (40 статей). У ньому зазначається, що закон регулює суспільні відносини у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і господарському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови. Українскьа мова проголошується державною мовою в Україні. Їй забезпечується всебічний розвиток і функціонування у всіх сферах суспільного життя; створюються також необхідні умови для розвитку і використання мов ін. національностей. Визначаються обов’язки службових осіб щодо володіння державною мовою, правові основи охорони фондів і пам’яток мови, захисту мов і контролю за виконанням закону. У всіх сферах суспільного життя українська мова наділяється правом функціонування і використання як державна. Визнається вільний вибір мови навчання дітей як невід’ємне право громадян. Російська мова чи мова іншої етнічної меншини, що проживає компактно, наділяється правом паралельного вживання і функціонування поряд з українською мовою. Те саме стосується назв установ, топонімів та картографій видань — вони подаються українською мовою, але паралельно можуть подаватися мовою і національної меншини, яка компактно живе в тій чи тій місцевості. Україна на основі угод з іншими державами сприяє національно-культурному розвитку українців, що живуть за межами етнічної батьківщини.


  1. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування

української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території

України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і

захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України

та визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові

української нації, її історичної свідомості, традицій і культури,

а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної

самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення

національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають

за межами держави.

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

ч.3. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно

до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на

вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах

або через національні культурні товариства.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

... 4) порядок застосування мов;

Стаття 103.

...Президентом України може бути обраний громадянин України,

який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в

Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та

володіє державною мовою...

Стаття 127.

... На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною

комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти

років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права

не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та

володіє державною мовою...

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:

... 8) забезпечення функціонування і розвитку державної та

національних мов і культур в Автономній Республіці Крим...

Стаття 148.

... Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин

України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу

юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років,

проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє

державною мовою...

  1. Державна мова та її функції.

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови.

Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З іншого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.

У країнах конфедеративного устрою, як Канада або Швейцарія, статус державної (офіційної) мови визначається також окремо на регіональному рівні. Це призводить на практиці до того, що, наприклад, у провінції Квебек (Канада) підприємства федерального підпорядкування виконують федеральний закон про мови і надають послуги англійською і французькою мовами, а підприємства провінційного підпорядкування — лише французькою. Підприємства ж муніципального рівня (аналог укр. ЖЕКів) виконують місцеве муніципальне розпорядження і обирають який, федеральний чи провінційний закон про мови виконувати. Так на території Великого Монреаля переважно під цим впливом мовного суверенітету місто поділилося на більш ніж десять маленьких міст, які керуються федеральним або провінційним законом про мови

У демократичних країнах, де лише одна мова має статус державної, забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.

Державна мова – це інструмент держави, який покликаний виконувати наступні функції:
- функцію державного управління;
- функцію міжнаціонального спілкування;
- функцію загального інформаційного еквівалента;
- функцію державного кордону в інформаційному просторі;
- функцію обєднання народу країни.


  1. Функції мови в суспільстві.




  • Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

  • Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

  • Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

  • Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.




  1. Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін та термінологію.

Лексика -- це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.

Лексика може вивчатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія).

Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія).

Основний предмет лексикологічних досліджень -- слова та фразеологічні одиниці.

Термін — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Термінологія— це:

  1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

  2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Основні способи творення термінів:

  • зміна значення слова звичайної мови;

  • творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

  • запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.




  1. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.

Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.

Слово — це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності.

Зазвичай слово складається із основної морфеми — кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови — фрази та речення.

Всі слова певної мови складають її лексику.

За своєю роллю в реченні слова поділяються на частини мови. Частини мови поділяють на повнозначні, тобто такі, що мають значення, та службові, тобто ті, за допомогою яких повнозначні слова об'єднуються в речення.

Слова можуть бути простими, однокореневими та складними, утвореними з кількох коренів.

Лексика мови складається із слів загального вжитку і слів, які вживаються в певних спеціальних сферах, точно та неоднозначно визначаючи поняття — термінів.



  1. Лексика сучасної української мови з погляду її походження.

Відступи від норм слововживання в мовній практиці широких мас мовців досить численні. Це пояснюється кількома чинниками. По-перше, названі й неназвані лексикографічні праці далекі від довершеності. Згідно з "Російсько-українським словником", російське слова цепь як термін з галузі електрики перекладається українською мовою ланцюг, що відповідає дійсності. Нормативним словосполученням є електричне коло, а не електричний ланцюг. По-друге, з огляду на звуження до критичної межі сфери вживання української мови з середини 60-х другої половини 80-х років та масового "добровільного" переходу українців на російську мову почастішали випадки відхилення від літературних норм як українського, так і російського мовлення. Адже перехід основної маси мовців відбувається не на російську літературну мову, а на її місцевий варіант з українською фонетикою, ритмомелодикою, великою кількістю семантичних та граматичних кальок. Виявилися негативні наслідки інтерференції, тобто "відхилення" від норм кожної з мов.

Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані русизми: алтар, врачування, груз, поставщик, моросити, підстрікати, получається, пушний, четвероногий, швея, яд, іноді більш або менш пристосовані до української фонетики й морфології: гонимий, ранимий, замислуватий. Жодних підстав для запозичення цих слів немає, оскільки названі поняття мають в українській мові відповідні лексичні позначення: вівтар (олтар), лікування, вантаж, постачальник, мрячити (мжичити), підбурювати (підбивати, під'юджувати, підструнчувати, підмовляти), виходить, хутровий, чотириногий, швачка, отрута, гнаний, вразливий, химерний (вигадливий). В усній формі офіційно-ділового й публіцистичного стилів виділяється частотою вживання група слів, що являють собою непотрібні кальки російських лексем: багаточисельний, малочисельний (правильні українські відповідники численний, нечисленний), міроприємство (укр. захід), всезагальний (загальний), співпадати (збігатися), співставляти (зіставляти), слідуючий. Теоретично існування зазначених слів в українській мові можливе, відповідні словотворчі моделі є: багатогалузевий, маловідомий, підприємство, всеосяжний, співіснувати. Але при творенні традиційно вживаних слів численний - нечисленний, загальний тощо українська мова виразно виявила риси своєї індивідуальності.

Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови - бути засобом спілкування. Приміром, слово відтак у багатьох писемних та усних текстах використовується в значенні отже. Причиною цього семантичного огріху, мабуть, є паронімічне зближення прислівника з російським итак у мовленні носіїв південно-східного наріччя та північних говорів, оскільки відтак походить із говорів південно-західних.

Ще одне свідчення лексичної безпорадності - невміння повною мірою використати синонімічне багатство української мови. З синонімічного ряду вибирається один компонент, причому не найбільш підхожий для тієї чи тієї ситуації. Усі засоби масової інформації вподобали, приміром, слова духовенство, минулорічний, просвітитель, учбовий, хоч українська мова має відповідніші її фонетичним та словотворчим законам варіанти: духівництво, торішній, просвітник, навчальний. Оригінальна українська назва ягід журавлина всупереч живому мовленню й рекомендаціям словників у радіо- та телепередачах чомусь замінюється словом клюква.

На особливу увагу заслуговує написання й вимова власних імен, зокрема антропонімів і топонімів. Існує думка, що прізвища й імена треба писати так, як вони записані в паспорті. У принципі з цим не можна не погодитись. Однак через своєрідне протягом тривалого часу становище української мови, особливо її офіційно-ділового стилю, в паспортах та інших документах зафіксовано чимало неправильних написань, що суперечать законам мови. В усному мовленні, в засобах масової інформації можна почути й прочитати невідповідні лексичним, орфографічним та орфоепічним нормам топоніми й прізвища: Бєлгород-Дністровський, Нєжин, Сєверодонецьк; Бєденко, Бєлоконь та ін. За правилами української орфографії наведені розряди лексики передаються на письмі згідно з загальними нормами правопису українських слів: Білгород-Дністровський, Ніжин, Сіверськодонецьк; Біденко, Білокінь та ін.



  1. Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Професійно-жаргонна лексика.

Слова характеризуються також сферою їх уживання. Слова, що їх розуміють і вживають усі носії української мови незалежно від місця проживання і роду занять, називаються загальновживаними (рука, книга, великий, чотири, читати, близько). Саме наявність загальновживаних слів забезпечує існування мови будь-якого народу як єдиної цілості.

У лексиці української мови є і слова обмеженого вживання. Одні з них використовують ся лише у певній місцевості. Це — діалектні слова, або діалектизми. Наприклад:

у літературній мові у діалектах

відро путня

гарний файний

пильнувати пазити

торік тогід

худоба маржина

хлопець легінь

Діалектні слова можуть (здебільшого через художні твори) увійти до літературної мови (наприклад, трепета — осика).

Є слова, що вживаються лише людьми певних професій або ж позначають особливості їх діяльності. Це — професійні слова, або професіоналізми.

Приклади слів, якими користуються:

музиканти — квартет, ноти, віолончель, фортепіано;

художники — палітра, гравюра, акварель, колорит;

медики — ін'єкція, реанімація, бинт, процедура, скальпель;

вчителі — означення;опитування, оцінка, диктант,

механізатори — карбюратор, капот, ресора, вантажівка, бульдозер.

Серед професійних слів виділяються слова-терміни, якими позначаються наукові поняття. Вживаються вони в текстах наукового стилю. Зокрема, мовознавчі терміни — суфікс, числівник, підмет, наголос; літературознавчі — сюжет, роман, ямб, зав'язка; математичні — дільник, дріб, знаменник, множення, катет тощо. Серед термінів дуже багато запозичених слів.

У тлумачних словниках діалектні слова супроводжуються поміткою діал,, професійні - поміткою спец, або ж скороченою назвою галузі науки — хім., біол., техн. тощо.

Є й окремі словники місцевих говірок, (напр., буковинських, поліських) та слів певної сфери діяльності (будівельна, спортивна, виноградарська лексика).

Неологізми — це нові слова, покликані до життя потребами суспільства.

Неологізми виникають у мові весь час і не лише в галузі суспільно-політичної лексики. Це й нові терміни з науки, літератури, мистецтва: алгоритм, атомохід, геологія, атмосфера. Різна доля наших слів: одні живуть тисячоліття, інші переходять в загальновживану лексику. Свого часу існувало слово в українській мові — посьолок («Шум акацій... Посьолок і гони... Ми на гору йдемо через гать...» В. Сосюра). Тепер для позначення населеного пункту використовують слово селище.

Індивідуально-авторські неологізми творяться окремими письменниками; вони образно індивідуальні.

Архаїзми — це застарілі слова, що виходять з ужитку. У них відчувається колорит минулого.

Спеціальна лексика — це слова і вирази, які вживаються групами людей, об’єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

Термінами називаються слова, що є спеціальними назвами наукових, технічних, сільськогосподарських, суспільних понять. Сукупність термінів певної галузі науки, виробництва становить її термінологію. Існує, наприклад, термінологія технічна, біологічна, географічна, математична, філологічна, філософська, хімічна тощо.

У межах спеціальної лексики термінам протистоять професіоналізми — слова і звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Часто професіоналізмами є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів — це час між заняттями, висячим редактори називають рядок, що не вміщується в сторінку, а ляпом — помилку, у водіїв загоряти — сидіти без діла, бублик — руль, гума — автопокришка тощо.

Професіоналізми поділяються на групи таких видів спеціальної лексики:

• політична (демократія, інтеграція, уряд, фракція);

• юридична (законодавство, апеляція, уряд, прокурор, санкція);

• фінансова (кредит, банк, вклад, кошти);

• військова (плацдарм, переворот, зброя, полковник);

• філософська (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);

• біологічна (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);

• геологічна (мінерал, кора, палеозой, шлейф, копалини);

• лінгвістична (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика, синтаксис);

• літературознавча (сюжет, персонаж, алітерація, поема, кульмінація, епілог);

• електротехнічна (люмінісценсія, закорочення, конденсатор, запобіжник);

• радіотехнічна (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцилограф);

• фізична (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);

• математична (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтеграл, куб);

• хімічна (іон, каталізація, реактив, луг, кислота, лакмус);

• медична (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін);

• музична (квартет, адажіо, соло, піанісімо, стакато, октава);

• морська (лайнер, лоцман, катер, тоннаж, шлюз, баркас);

• спортивна (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін.

Під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об’єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п’яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.).

У відкритих групах (молодь, мисливці та ін.) жаргон є своєрідною “колективною грою” (О. Єсперсен). Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.) за допомогою жаргону відокремлюються від іншої частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати “своїх” і “чужих”, а також виконує функцію конспірації.

Як синонім слова “жаргон” іноді (здебільшого стосовно англомовних країн) використовують термін сленг. Для позначення способу спілкування декласованих елементів поряд із терміном “жаргон” вживається також термін арго, що позначає сукупність особливостей мови групи людей, які намагаються засекретити свої висловлювання, зробити їх незрозумілими для оточення.


  1. Канцеляризми та штампи.

Канцелярська лексика, або канцеляризми, — це слова, словосполучення й граматичні форми офіційно-ділового мовлення, доречні й потрібні у діловому стилі, але недоречні, зайві, навіть, шкідливі поза діловим стилем — у розмовній мові.

Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою інформативність. Штампи найчастіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів), мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу, необхідно відзначити.

Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-ділового мовлення вживають у побутовій розмові, у художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота.

Вони можуть являти собою також нагромадження зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (за^ мість: впорядкування території), робота по впровадженню нових методів, роботи по ремонту, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання забезпечення виконання плану, питання проведення боротьби із злочинністю.

Штампи затуманюють зміст висловлювання, роблять мову важкою для сприйняття, нечіткою, тому їх слід уникати.


  1. Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Типи фразеологізмів.

Фразеологізми - відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Фразеологізми це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети , а не добиватися цілі.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25

Схожі:

Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм....
Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів...
1. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних...
Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які...
Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних...
Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які...
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська...
Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ
Функціональні стилі сучасної української літературної мови: їх призначення, сфера застосування, ознаки, жанри
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУ МКОВОГО КОНТРОЛЮ
Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату
Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням»
Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови
Російська мова як не діалект української Олександр Палій, для УП, 06. 09. 2006, 13: 16
Після кількох століть дискримінації української мови ідея Партії регіонів про державний статус російської цілком виглядає не як захист...
ЛЕКЦІЯ Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення
Розглянуто на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів української філології
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка