|
|
Скачати 2.96 Mb.
|
|
Особливості професійного спілкування суддів, працівників правоохоронних органів та міліції. При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхідно виділити три види правил, які визначають поведінку слідчого при виконанні ним своїх функціональних обов'язків у кримінальному процесі: а) сутність, форма, зміст слідства; все це визначається процесуальними законами і основними положеннями матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного тощо); б) методи, прийоми і тактика розслідування, які дозволяють максимально ефектно, швидко і повно розкрити злочин і викрити винних; в) допустимість, законність застосування вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого з точки зору судової етики. Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу того, що він знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю, зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому, щоб спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими владними повноваженнями, тобто правом одноособово вирішувати багато питань, що виникають у процесі слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції прокурора. Отже, на користь об'єктивності і оперативності, можливості гласності, прилюдної критики дій слідчого обмежені. І тут правомірно виникає питання: чи існують засоби для гарантії захисту прав людини в разі виникнення деформацій морально-професійної свідомості, які зустрічаються не так вже й рідко в нашій дійсності? Одним з найважливіших засобів виступає судова етика, значення якої полягає у тому, що вона дає обгрунтування для протистояння деформаціям морально-професійної свідомості. І значну роль тут відіграє світоглядна і етична підготовка майбутніх юристів, яка гарантує і утримує від помилок у майбутній слідчій практиці. Наприклад, слідчий, згідно з кримінальним законодавством, зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому те, що щире каяття або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину є обставинами, що пом'якшують відповідальність, але слідчий не повинен використовувати такі роз'яснення як засіб морального тиску для того, щоб примусити людину визнати себе винною. Узагальнюючи всі наші міркування, можна сформулювати визначення моральних засад професійної діяльності слідчого — це категорія судової етики в кримінальному судочинстві, яка означає сукупність норм, принципів, що виникають в результаті трансформації загальних вимог моралі відповідно до умов виконання його функціональних обов'язків при проведенні попереднього слідства, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням і виконуваних добровільно з метою підсилення боротьби зі злочинністю і захисту прав людини. Одним із завдань судової етики є з'ясування сутності і змісту моральних засад професійної діяльності судді- Для вирішення цього завдання надзвичайно важливо знати роль, яку відіграє суд у системі органів юстиції. Суд як орган державної влади, як знаряддя справедливої відплати відповідно до вимог законності й моралі виконує важливу виховну функцію в суспільстві. У судовому засіданні, де до підсудного поставилися не лише як до злочинця, а й як до людини, де він сам переконався у справедливому вирішенні його справи, вже закладаються основи для його виправлення і морального перевиховання. Особливе місце суду в державі пояснюється тим, що правосуддя здійснюється тільки ним (судом), тільки він може визнати людину винною у злочині чи завершити своїм рішенням цивільну суперечку. З точки зору професійної етики, авторитет суду значною мірою залежить від авторитету обраних у нього людей. Це означає, що суддям повинні бути притаманні життєва мудрість, поєднання високої професійної підготовки з моральною чистотою, громадянська мужність, непідкупність, загострене почуття справедливості. Важко переоцінити важливість цих якостей особистості взагалі, а тим більше — у випадках незаконного впливу на суддів, які все ще не рідкість у нашій дійсності. Тому моральні засади професійної діяльності судді виявляються головним чином у таких категоріях, як справедливість, неупередженість, безпристрасність, чесність, суддівська совість. Зміст моральних засад професійної діяльності судді складає сукупність норм, принципів загальних вимог моралі, трансформованих відповідно до специфічних умов виконання ним функціональних обов'язків у судовому процесі з метою його гуманізації, посилення захисту прав людини, виховання громадян у дусі дотримання законів. Відповідно до основних принципів, що стосуються незалежності судових органів, прийнятих на VII Конгресі ООН 1985 року, особи, відібрані на судові посади, повинні мати високі моральні якості та здібності.
Ступінь тактовності та коректності поведінки в процесі юридичного спілкування проявляється у формі відношення учасників обговорення до думки та аргументації опонента. Головна умова чесного спору - повага до переконань та вірувань опонента. Не можна в опоненті бачити ворога, навіть якщо зіткнення точок зору має конфліктний характер, бо його позиція може бути помилковою. І, в кінці кінців, треба пам'ятати, що прояв поваги до думки інших закріплює право на повагу власних переконань. Під час ведення спору велике значення має самокритичне ставлення до себе, до власної позиції та аргументації. Почуття самокритичності дозволяє визнавати свої помилки та знаходити можливості припинення дискусії чи відкладення її до тих пір, поки не будуть знайдені більш ґрунтовні доводи. В юридичній, особливо у судовій практиці кримінального процесу, позиція самокритичності також сприяє ефективному провадженню справи. Наприклад, якщо з боку державного обвинувачення не знайдено достатню кількість доказів вини підсудного, то буде коректним відкрито заявити про це суду та зняти обвинувачення. В політичній дискусії або парламентських дебатах самокритичність опонуючих сторін є моральним гарантом плодотворного вирішення проблем. В такті юридичного спілкування значну роль відіграє, культура мови. У випадку виникнення спору важливим є як зміст слова так і форма його виразу. Вміло знайдений тон, правильне акцентування, виразна дикція - все це благодійно виявляється на прагматиці процесу обговорення правових питань, на психологічному стані учасників співбесіди (спору), сприяє зниженню емоційної напруги. Від умілого використання лексичних можливостей мови, її виразності залежить ясність вираження думок, їх вірне сприйняття. Словесна неохайність чи обмеженість мовних засобів може зіпсувати не тільки авторитет виступаючого, але і престиж самої позиції, яку він представляє.
Існують основні норми етичної культури юриста: 1. Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі. 2. Чесність і правдивість, тому що справедливість не може досягти нечесним шляхом. 3. Доброзичливість і чуйність, оскільки юристом часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Однак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням. 4. Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним. 5. Дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальних справ, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу. Необхідно підкреслити, що тільки високий рівень культури дає можливість юристу реалізувати своє високе соціальне призначення. Звичайно наукові етично-правові принципи поведінки юриста потрібні не тільки йому особисто. Це справа державної ваги. Держава виражає певні правові інтереси, які забезпечують нормальну життєдіяльність громадян. Професійна діяльність значною мірою впливає на юридичну творчість професійні дії юриста, будучи самої творчості на внутрішньому рівні, самі стають творчістю, але вже похідною, вторинною. В цьому полягає глибинна суть правничої етики вищого ступеня. Адже творчість юриста – це майстерність, професіоналізм, який передусім одержує етичну оцінку. Професійна творчість юриста (як і кожної людини) має бути захищена суспільними законами і моральними нормами. Зв’язок юридичних дій зі свідомістю правника можна розглядати і з позиції акмелогії, яка визначає вирішену межу здатності юриста до осмислення сутності права та сили його дії. Характерним у цьому випадку є те, що творча можливість визначає потенційні професійні можливості юриста, які асоціюються з очікуваною етичною нормою. Правнича етика відображає індивідуальну об’єктивну оцінку юриста. Тобто акмелогічний підхід стає визначальним чинником взаємозв’язку свідомості і дії, створюючи реальне етичне підґрунтя. Адже вимагати від правника можна лише те, що він зможе виконати, не переступаючи межі досконалості та дозволеного. Це буде етичною вимогою. Головною у взаємозв’язку і дії є внутрішня сутність правничої етики, яка виявляється в умінні юриста оцінити власні професійні вчинки. Суспільство в основному йде шляхом прогресу в галузі моралі, а звідси – і в галузі природно-правових світоглядів. Тому людське переконання чи свідомість людей є безпосереднім джерелом природного права. Сукупність норм і саме визначення ними теоретичних форм знання все ще залишаються етичними проблемами. Суть проблеми полягає у тому, що життя є зв’язком переживань, внутрішньо усвідомленою причетністю, реальною доцільністю, сукупністю норм практичного розуму, проте закони цього зв’язку невідомі. Тому саме правнича етика вчить мудрості професійного життя.
Юрист не може мати поведінки, яка мала б стосунок до „нечесності, шахрайства, обману, викривлення фактів”, навіть якщо така чесність не на руку клієнтові. Відтак, представляючи клієнта, юрист не може викривляти істотні факти чи правові норми третім особам, а так само приховувати певний істотний факт, коли слід відмовити у сприянні кримінальним та шахрайським діям клієнта. Юрист також не може свідомо вводити в оману орган, який розглядає спір, чи подавати доказ, про який юрист знає як про фальсифікований, не може здійснювати професійні обов’язки перед клієнтом, лише готуючи, скажімо, якісний акт на передачу нерухомості, якщо він при цьому не поінформує клієнта про потенційні питання щодо придбання нерухомості, як, наприклад, ризики, пов’язані з навколишнім середовищем. Через це юрист як професіонал і прагне зрозуміти й знати контекст діяльності клієнта та користування послугами юриста. Цільність означає суворе дотримання кодексу етичних цінностей. Останні тенденції в бізнес-праві підкреслюють важливість суворого дотримання етичних цінностей. Наприклад, юрист не може неадекватно представляти себе у внутрішніх корпоративних перевірках чи, як було в скандалі в Hewlett-Packard, свідомо залучати не юриста виступати в такій ролі, навіть якщо викривлення не порушує норми законодавства. Тобто юрист не може поводитися нечесно лише тому, що це не підлягає кримінальному покаранню. Так само юрист не може закривати очі на ситуації, коли очевидно, що його послуги сприятимуть клієнту в шахрайстві чи злочині, як це мало місце в історії з фіаско „Енрон”. Чи то надавати юридичний висновок, на який покладатимуться треті особи, що ґрунтується на фактичних припущеннях того, що юрист не може вважати резонно правдивим. Чесність і цільність супроводжують лояльність, покладистість, придатність та співчуття, які й формують „особистість”, „репутацію” (анг. character), яку інколи визначають, як „моральну зразковість”. Те, що хороша репутація має істотне значення для професіоналізму, очевидно з того факту, що процедури вступу до бару (набуття права практикувати) включають перевірку репутації та придатності заявника
Основна функція спілкування юристів у ділових стосунках – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне функція полягає в тому, що таке спілкування надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення.
Питання про ефективність людського спілкування - універсальне. Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися. У цілому основними умовами будь-якого практичного спілкування є уміння і навички людини у використанні так званих розуміючих і директивних прийомів реагування при взаємодії з іншими людьми. ефективне спілкування повинне містити в собі розуміючі і директивні прийоми реагування і по можливості виключати агресивні і принизливо-поступливі реакції при взаємодії з іншими людьми. Але усі ці види спілкування, хочуть цього співрозмовники чи ні, можуть і, не рідко, включають в себе найрізноманітніші бар’єри спілкування. Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Науковець Б.Ф.Поршнєв виділяє чотири рівні нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний.
Оцінка міжособистісних стосунків передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки-знайомства, приятелювання, дружби, Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший - як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків. Дуже важливим у спілкуванні є перше враження. У будь-якому випадку головним регулятором у побудові спілкування буде той образ партнера, та уява про нього, що є в кожного, тому що саме до цього образа і буде звернене спілкування. Систему знаків, зміст яких виявляється в образі, що одержує партнер, можна назвати самоподачею. Хоче людина цього чи ні, усвідомлено вона вживає визначені знаки (надягає костюм, наприклад) чи неусвідомлено, все рівно система самоподачі, самопред'явлення існує і робить свій вплив на спілкування. Немає сумнівів, самопред'явлення також формується під впливом представлення про контекст спілкування і уявлень про світ, про людей, про себе. |
| Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів... |
1. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних... Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які... |
| Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних... Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які... |
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська... Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови |
| ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ Функціональні стилі сучасної української літературної мови: їх призначення, сфера застосування, ознаки, жанри |
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУ МКОВОГО КОНТРОЛЮ Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
| Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
Питання до іспиту з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови |
| Російська мова як не діалект української Олександр Палій, для УП, 06. 09. 2006, 13: 16 Після кількох століть дискримінації української мови ідея Партії регіонів про державний статус російської цілком виглядає не як захист... |
ЛЕКЦІЯ Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Стилі, типи і форми мовлення Розглянуто на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів української філології |