|
|
Скачати 2.09 Mb.
|
Мистецтво Франції другої половини століття. У другій половині ХУІІ століття остаточно завершується централізація країни і влада короля після знищення Фронди набуває деспотичного характеру. Ряд заходів посилив економічне становище дворян. З метою підвищення дворянського престижу та поповнення державної скарбниці багатіїв, що покупляли собі титули, позбавили їх і змусили викупати вдруге. Людовик ХІV, який все життя боявся феодальної опозиції Фронди, фактично виїхав зі столиці, побудувавши собі унікальну резиденцію - Версаль. Король збирає навколо себе у Версалі все дворянство Франції. Існування двору регламентується суворим етикетом і аристократична верхівка країни проводить життя в помпезних урочистостях. Прагнучи підвищення статусу дворян, король переносить тягар державних податків на торгівлю та промисловість, підтримуючи водночас їх розвиток. Зниження податків на село вимагає пошуку іншого джерела доходів. Цим займався всевладний генеральний контролер фінансів Жан Кольбер. Він прагнув позбавити країну від імпорту і підтримував завойовницьку політику. Королівський двір став політичним і культурним центром країни, навколо нього були зібрані кращі мистецькі сили, працюючи на замовлення короля-сонця. Образ Людовика ХІV служив постійною темою алегорій і батальних сцен, портретів, шпалер тощо. Різні напрямки нівелюються у “великому стилі” дворянської монархії. Як зазначалось, художнє життя суворо регламентується. Заснована в 1646 році Королівська Академія перетворилась після реорганізації Кольбера (1664) на цілком державну установу, поставлену на службу королю. Завдяки створеній в 1671 році Королівській Академії архітектури і Академії живопису і скульптури була підготовлена величезна кількість майстрів, що приймали участь у створенні грандіозних ансамблів. Загальнодержавне керівництво художніми установами обумовило виключну стилістичну єдність всіх видів мистецтваі сприяло органічному синтезу ансамблевих комплексів. Провідним видом мистецтва у Франції другої половини століття була архітектура, тому що могла найповніше втілити ідеї даного етапу розвитку монархії. Вона відіграє організуючу роль в синтезі мистецтв і впливає на розвиток декоративного живопису, скульптури і прикладного мистецтва. Нові художні особливості архітектури - в грандіозному просторовому розмаху будівель і ансамблів, в стриманому застосуванні ордерів на фасадах, перевазі горизонтальних членувань над вертикальними. Застосовуються форми італійського бароко: криві фронтони, волюти, картуші, поздовжно-вісьова побудова ансамблів, помпезність та анфіладне рішення інтер’єрів. Першим ансамблем нового типу став Во-ле Віконт, побудований архітектором Луі Лево (1612-1670) для міністра Фуке. Паркову частину ансамблю оформлював Андре Ленотр (1613-1700), а живописним оформленням керував всесильний Шарль Лебрен. Загальний силует і композиція нагадують Мезон-Лаффіт, але по більшості параметрів переважає класицизм, зокрема, в суворій раціональності плану палацу і парку. Великий овальний салон став центром всього ансамблю; він увінчувався купольною крівлею. Застосовані в оформленні пілястри “великого ордеру” та могутній класичний ансамблемент надають цілісності і репрезентативності. В інтер’єрах поєднуються елементи класицизму і бароко. В овальному салоні вперше в історії інер”єру в ніші, що відповідають віконним пройомам, введені дзеркала - це ілюзорно розширює простір. Парковий ансамбль сприймається як продовження інтер’єрів палацу, він планувався по регулярній системі. Луі Лево побудував і коледж 4-х Націй в Парижі (Академія наук). Могутні півкола фасадів розкриваються в бік набережної Сени і Лувру і купольна церква як центр композиції знаходиться на осі Лувра. Це сприяє просторовій єдності міської забудови. Фасад Коледжу формує весь образ. Перро та Франсуа д’Обре зводять в цей час і Східний фасад Лувру, що є частиною ансамблю 2-х об’єднаних палаців: Лувра і Тюільрі довжиною 173 м. фасад має виділений центр і два бічних ризаліти. Між ними - на монументальному цоколі з рідкими пройомами - 12-метрові здвоєні коринфські колони, що утворюють з стіною глибокі лоджії. Велично виглядає ризаліт центру з 3-х дільним портиком і трикутним фронтоном. Бічні ризаліти членуються здвоєними пілястрами і виглядають скромно. В цілому структура споруди гранично чітка і проста, підпорядкована ритмічним ордерним засадам - втілення архітектури класицизму. Видатним творцем значних громадських ансамблів був Жуль Ардуен Мансар (1646-1703). Він спорудив Церкву Будинку інвалідів, задуманого як притулок ветеранів війни. Це - грандіозний комплекс замкнутих по периметру корпусів з системою внутрішніх дворів, підпорядкований єдиному центру: великому двору і церкві. Церква є центричною спорудою з квадратним планом і великим куполом діаметром 27м. в загальнокласицистичному образі відчувається і вплив бароко. Це помітно в пластичному збагаченні центру фасаду ордерними елементами, в масивних пропорціях купола - одного з найвищих і прекрасніших в світі. За проектом Ж.А.Мансара створено Вандомську площу (Людовіка ХІV) - зразок відкритого, тісно пов’язаного з міською забудовою громадського центру. Це прямокутний із зрізаними кутами комплекс. Всі фасади будинків, що формують площу, виконані за однією композицією і виконують роль обрамлення. Найповнішим втіленням прогресивних ідей класицизму і його негативних рис став унікальний за масштабами ансамбль Версалю, головними творцями якого стали Ж.А.Мансар та А.Ленотр. Споруджувала Версаль величезна армія архітекторів, інженерів, будівельників, садівників тощо. До основного комплексу, розташованого на терасі, сходяться три проспекти: середній веде до Парижу, бічні - в палаци Сен-Клу та Со. Середній проспект продовжується за палацом у вигляді головної алеї вечичезного парку. Будівля палацу перпендикулярна цій вісі. Центральний корпус утворює в плані букву П і містить анфілади розкішних залів для прийомів: Миру, Війни, Марса, Венери, Аполлона, Зеркальну галерею та покої короля і королеви. Серцевиною корпусу служила спальня короля, що виходила в квадратний двір. Тут до ранішнього вставання монарха збиралась вся знать країни. В бічних корпусах розташувались кімнати для родичів, міністрів, придворних тощо. Окремі корпуси, утворюючи площу перед палацом, відводились під служби. Вражає розкішшю оформлення інтер’єрів. Особливо уславилась Зеркальна галерея довжиною 73м. Крізь широкі пройоми арок відкривається вид на парк; внутрішній простір розширений дзеркалами в нішах навпроти вікон. Стіни декоровані мармуровими коринфськими пілястрами і пишним ліпним карнизом, що переходить в помпезний живописний плафон. Пишна декорація, скульптурні прикраси, важкі помпезні люстри надавали залам суворої урочистості. Водночас, житловим покоям практично не приділялась увага і фактично величезний палац є незручним для повсякденного життя. Великою єдністю відзначається архітектура фасадів, особливо, паркового. В його композиції чітко виділено другий поверх на важкому цоколі, членований ордером колон і пілястр. Верхній поверх трактовано як аттиковий. Планування парку відзначається класичною чистотою і ясністю форм і ліній. Найбільшою прикрасою Версалю був парк. Особливою його рисою була унікальна оглядовість: з балкону палаца, де часто бував король, парк відкривається у всій красі та правильності плану, у бездоганній чистоті та ясності форм. В плануванні зеленої архітектури парку Ленотр виступає послідовним класицистом: природа трактується як об’єкт раціональної дійсності. Від головної тераси палацу сходи ведуть до Фонтану Латони, далі алея стрижених дерев направляє до Фонтану Аполлона, а завершує композицію Великий канал. В єдності з парком і палацом знаходиться і скульптурне оформлення парку, яке приймає активну участь у формуванні ансамблю. Будівництво Версалю дало поштовх унікальному розвитку художньої промисловості Франції. Меблі, дзеркала, гобелени, декоративні тканини, посуд тощо почали виробляти не лише для палацу, а й на продаж. Були створені королівські мануфактури. Організація централізованого виробництва спільно з академічною підготовкою обумовили незрівняну стильову єдність. Особливо слід відзначити серії чудових гобеленів за проектами Ш.Лебрена. великий внесок у розмаїтнення конструкції меблів та їх декору зробив Андре Буль (1642-1732). Скульптура. Як зазначалось, скульптура розвивалась в межах “великого стилю”. Навіть портрет набуває рис монументальності. Кращі досягнення пов’язані з оформленням Версалю. Зокрема, декоративні роботи для Лувру, Тюільрі і Версалю виконував учень Берніні Франсуа Жирандон (1628-1715). “Викрадення Прозерпіни” з Версальського парку знаходиться в центрі вишуканої круглої колонади Мансара. На круглому постаменті з рельєфом розміщена складна динамічна група., розрахована на круговий обхід, позначена підвищеною декоративністю. Ці ж риси притаманні “Аполлону і німфам” в гроті на тлі зеленої стіни парку. Жирандон створив також кінну статую Людовика ХІV для Вандомської площі (зруйнована революцією). Король - в латах римського полководця і в перуці; добре прочитується ідея величі монарха. Гарні пропорції вершника, монумента, площі. Більш академічний напрямок представлений Антуаном Куазевоксом (1640-1720), який прикрашав Зеркальну галерею та Зал Війни. Майстер створив велику кількість репрезентативних портретів - статуй та бюстів. Особливо цікавою є спадщина П’єра Пюже (1620-1694). Митець може вважатись послідовником бароко, але без його екзальтації, образи митця - безпосередні і життєві. Найбільш відомий його “Мілон Кротонський”. Обличчя античного героя повне нестерпної муки, в кожному м’язі - напруження. При загальному складному повороті фігури композиція - чітка і ясна. Живопис. Живопис ще більше залежав від офіційних вимог, ніж скульптура. Академія виробила “правила великого стилю”, посилаючись на авторитет Пуссена. Але, оскільки класицизму не вистачало помпезності, то у “великий стиль” включені і прийоми монументального бароко. Вождем академізму був Шарль Лебрен (1619-1690). Учень Вуе і прихильник Пуссена, він наслідував їх і був справжнім диктатором офіційного мистецтва. Найбільшою роботою став розпис плафону Дзеркальної галереї: пишної, надскладної композиції з “Апофеозом Людовика ХІУ”. Суперником, теж академістом, але “рубенсістом” був П’єр Міньяр (1612-1695). Він був улюбленим портретистом двору. Слід також згадати значних майстрів портрету Гіацинта Ріго та Нікола Ларжильса, що були авторами яскравих зразків парадного портрету: Людовика (Ріго), жіночих образів. Контрольні запитання. 1. Визначіть основні тенденції розвитку західноєвропейського мистецтва часів абсолютизму та ранньобуржуазних революцій (ХVІІ ст.). 2. Розкрийте суть основних стилів і напрямків мистецтва ХVІІ ст. 3. Які риси притаманні італійському бароко? 4. Охарактеризуйте основні пам’ятники барокової архітектури Італії. 5. Проаналізуйте творчість Л.Берніні – скульптора. 6. Окресліть програму навчання в болонській академії і проаналізуйте творчість братів Карраччі та їх учнів. 7. На які концепції опирається реалізм М. да Караваджо? 8. Які події лежать в основі розподілу Нідерландів і які держави були утворені? 9. Охарактеризуйте роль бюргерства в становленні фламандського живопису. 10. У чому полягає роль П.Рубенса як голови фламандської школи? 11. Яке значення мала творчість А. ван Дейка для розвитку англійського живопису та для формування загальноєвропейського типу репрезентативного портрету? 12. Проаналізуйте творчість відомих фламандських майстрів живопису: які стильові напрямки та жанри вони презентують? 13. Як загальноєвропейські художні тенденції відбились в пам’ятниках архітектури Іспанії ХVІІ ст.? 14. У чому полягає специфіка іспанської поліхромної скульптури? 15. Проведіть порівняльний аналіз творчості Х.Рібери та Ф.Сурбаран. 16. Які стилі, течії і жанри вплинули на формування художньої індивідуальності Д.Веласкеса? 17. Які новаторські тенденції притаманні творам Веласкеса: наведіть приклади. 18. Які особливості соціально-економічного розвитку Голандії обумовили переважний розвиток певних жанрів і яких саме? 19. Що відрізняє голанський живопис від інших національних шкіл ХУІІ ст.? 20. Охарактеризуйте творчість Ф.Гальса та ін. майстрів першої половини століття. 21. Реконструюйте історію становлення і розвитку творчості Рембрандта. 22. Проаналізуйте творчість “малих голандців”. 23. Що відрізняє світ образів Я.Вермесра? 24.Які майстри представляють пейзажний живопис Голандії та натюрморт? 25. Визначіть, як пов’язані французький абсолютизм і національна культура? Як ідеї абсолютизму вплинули на становлення класицизму? 26. Проаналізуйте художні ідеї Н.Пуссена в контексті його творчості. 27. Яке місце займає позастильова лінія у живописі Франції? 28. Охарактеризуйте специфіку французького класицизму др. пол. століття в галузі архітектури і скульптури. 29. Розкрийте значення ансамблю Версаля як прикладу синтезу мистецтв. Рекомендована література. 1. Алпатов М.В. Этюды по всеобщей истории искусства. – М., 1979. 2.Арган Дж. К. История итальянского искусства: В 2 т. – М., 1990. 3.Виппер Б.Р. Статьи об искусстве. – М., 1970. 4.Власов В.Г. Стили в искусстве. – М., 1970. 5.Всеобщая история искусств: В 6-ти т. Т. 4. – М., 1963. 6.Гийу Ж.Ф. Великие полотна. – М., 1995. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Вып. ІІ. – М., 1989. Дмитриева О.В. Искусство Франции ХУ-ХХ веков. – М., 1989. Долгов К. Итальянские этюды. Человек и история, поиск истины и красоты. – М., 1987. История искусств стран Западной Европы от Возрождения до начала 20 века. – М., 1988. История искусств. Искусство 17 века. Италия, Испания, Фландрия. – М., 1988. История русского искусства: В 2-х т. Под. ред. М.М.Раковой и И.В.Рязанцева. – М., 1979. Мастера искусства об искусстве. Т. 3. – М., 1967. Моран А. История декоративно-прикладного искусства. М., 1990. Пятьдесят биографий мастеров западноевропейского искусства ХІУ-ХІХ века. – Л., 1968. Памятники мирового искусства. Западноевропейское искусство 17 века. – М., 1971. Прокофьев В.Н. Об искусстве и искусствоведении. – М., 1985. Ренессанс. Барокко. Классицизм. Проблемы стилей в западноевропейском искусстве ХV-ХVIII века. – М., 1966. Рославец Е.М. Живопись Франции ХУІІ-ХУІІІ веков. – К., 1990. Ротенберг Е.И. Искусство Италии 16-17 веков. – М., 1989. С веком наравне. Рассказы о картинах. – Т. 3. – М., 1990. Сак Л.М. Фламандський живопис ХІУУ століття. – К., 1970. Чегодаев А.Д. Мои художники. Избранные статьи об искусстве от времен Древней Греции до ХХ века. – М., 1974. Шапиро Ю.Г. Искусство Голландии ХУІІ столетия. – Л., 1960. Розділ VІ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХVІІІ СТОЛІТТЯ 6.1. Загальна характеристика доби. Історія мистецтва ХVІІІ століття досить складна і оцінка її в науці неодноразово мінялася. Характерною особливістю культури цієї доби є досить критичне ставлення до її досягнень з боку сучасників, про що свідчать виступи Дідро, Монтеск’є, Руссо, Вольтера. Їх ідеї ще і сьогодні помітні в окремих оцінках. Проте, більшість явищ мистецтва тієї доби досить багатопланові. І якщо відносно Ланкре, Ванлоо, Буше критичні вироки Дідро здаються об’єктивними і сьогодні, то наше ставлення до Ватто, Фрагонара або Гейнсборо зовсім інше. Образний лад цих майстрів захоплює глибиною і складністю і ми відчуваємо то важливе і вічне, що є в їх мистецтві. Важливо зазначити, що саме з ХVІІІ століття починається активна і свідома участь мистецтва в суспільно-політичному житті. Критичний характер серій Хоггарта, окремі полотна Давида або “Каприччос” Гойі - все це створювало нові можливості для вторгнення мистецтва в реальне життя і впливу на це життя. Взагалі, мистецтву тієї доби притаманна особливого плану героїка - героїка сміливої думки, що звільнилась від тиску вікових догматів. Виявом цього є мужність просвітителів, які піддали критичному аналізу традиційні погляди на природу, релігію, державний устрій, суспільні стосунки. Саме в середовищі просвітителів сформувалась думка про те, що єдиним мірилом і критерієм всіх явищ є розум і думка ця декларувалась не лише філософами-енциклопедистами, або вченими, але й теоретиками архітектури, художніми критиками. Незалежними мислителями століття була пророблена гігантська робота по з’ясуванню відповідності Розуму всього навколишнього. Складність більшості передових художніх явищ взагалі і в аналізовану добу, зокрема, полягає в тому, що нове проростає в них крізь витончено-рафіноване старе, вони співіснують. Тому дуже важко визначити об’єктивну схему розвитку мистецтва в плані стилістичних особливостей. В свій час Д.Дідро на прикладі Франції підказав схему послідовного розвитку мистецтва: дворянське рококо (Буше), буржуазний сентименталізм (Грьоз), буржуазний революційний класицизм (Давид). Показовим є вибір прізвищ живописців, яких Дідро вважав найбільш важливими для французького мистецтва ХVІІІ ст. Послідуючий аналіз спадщини тієї доби зводить Буше та Грьоза з п’єдесталу “кращих”. Натомість, в ряди видатних митців століття виходять Ватто, Шарден, Гудон і Фальконе, Хоггарт, і Гейнсборо, Рейнольдс і Тьєполо, Шадов, Левицький, Боровиковський, звичайно ж, Гойя. Характерно, що майже ніхто з названих майстрів не “укладався” в рамки певного стилю, зокрема, формальних прийомів, котрі той чи інший стиль визначають. Це свідчить про втрату інтересу до стилістичних проблем з боку майстрів яскравої творчої індивідуальності. Проте, в художній культурі ХVІІІ століття все ж має місце чередування або співіснування названих Д.Дідро стилів, які були виявом художньо-естетичних запитів певних суспільних верств: придворних кіл, буржуазного просвітительства, буржуазної опозиції абсолютизму. Стиль рококо (рокайль) іноді називають звироднілим бароко. І з точки зору еволюції форм це має сенс. Щодо архітектури, то в дусі бароко будувались лише декоративно-розважальні споруди типу павільйонів та альтанок. Головною сферою діяльності рококо були інтер’єри. Залишаючи поза увагою фасади, рокайль розігрує на стінах і стелях інтер’єрів орнаментальні симфонії, досягаючи вершин витонченості, але втрачаючи барочну силу. Рококо - перший безордерний стиль європейського мистецтва. Архітектори відмовились від парадної урочистості та драматизму споруд і зосередили всю увагу на реальній людині з її повсякденними потребами, оточили її комфортом. Поступово у вирішенні інтер’єрів відмовляються від послідовно анфіладного вирішення, яке створювало багато незручностей в повсякденному побуті людини. Вибагливі плетива орнаменту маскують справжні розміри приміщення, межі стін і стелі, взагалі визначеність простору. Основна тенденція оформлення інтер”єрів рококо - послідовна асиметрія, атектонічність; форми мінливі і звиті подібно до мушлів (“рокайль”). Майже зникає площина стіни, колір декоративний: він лежить на площині стіни, прикрашає її і, водночас, означає “безмежну туманну далечінь”; складний колір доповнюється декоративними панно і дзеркалами. Столики, крісла, і пуфики стоять на тонких вигнутих ніжках. Крісло, що за часів Луі ХІV служило для урочистого сидіння, тепер дарує затишний спокій. Достатньо зауважити, що в ХVІІІ столітті було винайдено більше нових типів меблів, ніж за всю попередню історію меблярства. В зв’язку із посиленою увагою мистецтва тієї доби до повсякденності і “дрібничок життя”, його представники охоче звертаються до прозаїчних жанрів, але трактують їх ніби легкий спектакль. Класицизм, відроджений у Франції в другій половині століття, стає загальноєвропейським явищем. Він теж, певною мірою, сприймається як полегшений класицизм ХVІІ століття. В ньому більше археологічної точності, що обумовлено новими знаннями про античність, отриманими, зокрема, завдяки розкопкам Помпей та Геркуланума. Але немає вагомості і сили, що притаманні попередньому етапу. Передусім, це помітно в архітектурі, яка завжди була стильовою домінантою. У ХУІІІ столітті в ній класицизм зберіг вигляд і широту впливу старого стилю. Але функції та сутність ордерних форм тут інші. Цікаво в цьому контексті порівняти церкву інвалідів Ж.А.Мансара та побудований через сто років Пантеон Ж.Суффло. В першому творі ордерні елементи органічно укорінюються в пластичний об’єм, розвиток архітектурних форм живий і невимушений. А Пантеон - це раціоналістичний твір, де все підпорядковано не скульптурно-пластичним, а математичним законам. Змінюються містобудівні рішення: якщо Вандомська площа - це закритий простір, то площа Злагоди (Конкорд) - розкрита і вільно сполучається з містом. До кінця століття в кожній європейській країні класицизм отримує свою форму. В Німеччині стиль розвивається в найабстрактнішій формі; у Франції класицизм має найконкретніший зміст - служіння суспільству; те ж забарвлення прибирає він в Італії, де зароджуються мрії про відновлення колишньої могутності. Відмінність класицизмів ХVІІ та ХVІІІ століть виявляється, між іншим, в тому, що, орієнтуючись в обох випадках на античність, вони по-різному її розуміли. Цікаво, що класицистичне мистецтво ХVІІІ століття дуже мало цікавилось своїм попередником: в розумінні “віку простоти” античність була більш категоричною, точною, ніж в минулому столітті. Щодо ідеологічних засад, то в ідеалах класицизму парадоксально поєднувались протилежні ідеї: і бунт проти тиранії і захоплення тиранами, і республіканство, і монархізм. Протягом десь двох десятиліть класицизм пройшов шлях від республіки до імперії, залишаючись в стильових нормах, що склались за часів республіки - отримуючи на пізній стадії назву “ампір”. На протилежність рококо класицизм виголошував ідеали простоти і наближення до природи. Але “вірність природі” - поняття дуже багатозначне і “простота та ясність” класицизму теж дуже умовні. На відміну від рококо свідома лаконічність класицизму привчала бачити красу гладенької стіни, площини дерева чи порцеляни, білого аркуша паперу. Класицизм випрямив гнуті лінії, відродив чіткі симетричні форми, спростив систему декору. Але варто зазначити, що в підкресленому наслідуванні формам античності, виявлялись і певні елементи неорганічності, “штучності”. Новим в мистецтві ХУІІІ століття була поява течій, які не мали власної стилістичної форми. Такою течією був сентименталізм, пов’язаний з уявленнями про притаманні від народження людині засади доброти та чистоти. Сентименталізм не вимагав стилістичного оформлення, оскільки був звернений не до “зовнішнього”, а до “внутрішнього”. Поступово сентименталізм, який в своїх ідеалах “людини природньої” зближувався з класицизмом, перетворюється на передромантизм: “природня людина” приходить у зіткнення з ворожими силами природи або суспільства. Зіткнення індивідуальностей з суспільством, перехід ідеалів в сферу нездійсненного, приводять вже в ХІХ століття, коли індивідуалізм нищить стиль як історико-художню категорію. Але вже у ХVІІІ столітті починаються часи, коли індивідуальність митця, що відрізняє його від колег, стає більш помітною і важливішою, ніж те, що їх об’єднує. В цілому художню культуру ХVІІІ століття слід розглядати як кризу багатовікової художньої системи, коли мистецтво створювало особливе ідеальне середовище, значніше, ніж реальне буття людини. Ця модель була освячена релігійним віровченням і робила людину часткою більш високого світу, ніж реальність. Ренесанс замінив релігійний ритуал на світський, підніс людину на героїчний п’єдестал і все ж підіймав людину до свого рівня, диктував свої норми. В ХVІІ столітті храмова і палацова архітектура, репрезентативний портрет стверджували вибраність панівного класу. Водночас, Караваджо, малі голандці та інші майстри “позастильової лінії” почали ревізувати систему, залучаючи до неї звичайну людину у ХVІІІ столітті вся система підлягала ревізії. Руйнація феодально-монархічних принципів обумовила свободу спостереження і творчості. Цікаво, що поряд з вказаними вище різнонаправленими явищами художньої культури тієї доби, в цілому мистецтву в цей час притаманна певна цілісність та однорідність: навіть живопис Ватто і Гейнсборо, яких розділяють десятиліття, подібний. Причиною такою загальноєвропейської цілісності є спільність долі європейських країн. Рубіж ХVIІ та ХVІІІ століть - доба кризи абсолютистських систем. В 1688 році, як пам’ятаємо, перемагає буржуазна революція в Англії. Сходить з європейської арени Іспанія. Нарешті, в 1715 році помер Людовик ХІV. Фактично, розвиток мистецтва у ХVІІІ столітті не співпадає з хронологічними межами. Воно цілком укладається в проміжок часу між 1715 та 1789 роками. Дати ці пов’язані з французькою історією, але розповсюджуються і на інші національні школи. Вплив Франції на духовне життя Європи був таким міцним тому, що і в інших країнах проходять аналогічні, але слабше виявлені соціальні процеси. Релігійні розбіжності відходять на другий план, національні стають менш суттєвими, зате “чисто людське” скрізь подібне. Мистецтво ХVІІІ століття прагне відійти від піднесено-алегоричного до безпосередньо-простого. Приватне життя протиставляється холодній офіційності. Побутовий жанр займає одне з провідних місць у всіх країнах, парадний портрет поступається місцем інтимному або об’єднується з ним, розвивається пейзаж настрою. Стали цінуватися малюнок і гравюра. І публіка і критика почали вимагати від мистецтва “зворушливості і привабливості”. Прагнення мистецтва до оповідності наближує всі види його до театру. Аналізований період називають “часом театру”. Серед драматургів уславлюються комедіографи: Шерідан, Кальдерон, Гольдоні, Бомарше, Гоцці. Театр виявився близьким цій добі за суттю. Власне, придворний етикет, релігійна відправа - перетворюються у театральне видовище. Не дивно, що принцип театральності запроваджується і в живописі. Ватто і Хоггарт постійно звертаються до тем і методів театру, а твори Давида і Грьоза мають пряму потребу в підмостках. По-новому будуються в цей час відносини між мистецтвом і суспільством. Вони не вичерпуються стосунками “автор-замовник”. З’являються перші художні виставки - так звані Салони. Салони одразу ж перетворюються на арену суспільної боротьби. Зароджується художня критика. У всіх європейських країнах збільшується кількість знавців і аматорів мистецтва. Слід також зазначити безпрецедентний розвиток графіки як найдемократичнішого з образотворчих мистецтв. В цей час виникають нові техніки і удосконалюються вже традиційні, графічні твори залюбки колекціонуються. У всіх європейських країнах зростає кількість знавців і аматорів мистецтва. Більша скерованість на життя приватної людини в образотворчому мистецтві розвивається певною мірою за рахунок масштабності. Глибина колізій переходить у музику. ХVІІІ століття - це час, коли творили І.С.Бах, Глюк, Моцарт, Гайдн, Бетховен. Проте, в передреволюційну добу, як зазначалось, мистецтво образотворче також орієнтується на “велику форму”. Таким чином, європейське мистецтво ХУІІІ являє собою дуже неоднозначну картину. |
|
СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ Семінар Загальна характеристика культури Середньовіччя. 2 год Високе (Класичне) Середньовіччя від X-XI століть до приблизно XIV століття. Характеристика періоду |
На розвиток зв’язного мовлення 3 год Вступ. Загальна характеристика розвитку французької літератури та культури ХІХ століття, їх стильове розмаїття. Внесок Франції у... |
|
ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих... |
Вступ. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX... Поглиблене поняття про мистецтво та його види, художню літературу як словесний вид мистецтва |
|
План Основні етапи та загальна характеристика романтизму в Німеччині.... Е. Т. А. Гофман як видатний німецький письменник-романтик. Тема мистецтва і образ художника – центральні в творчості Гофмана. Поділ... |
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського... Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод |
|
Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,... Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система) |
Перелік питань з АГРАРНОГО ПРАВА Загальна характеристика та особливості джерел аграрного права. Характеристика, види і юридична сила локальних актів |
|
Перелік дисциплін, які виносяться для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень магістра Види господарського обліку і їх характеристика. Предмет бухгалтерського обліку та головні його об’єкти. Загальна характеристика методу... |
Роль стафілококів у розвитку патології людини, патогенез спричинених... Еволюція коків, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення |