|
|
Скачати 111.63 Kb.
|
| "Я ВІЗЬМУ ТОЙ РУШНИК, ПРОСТЕЛЮ, НАЧЕ ДОЛЮ..." Мета. Розвивати в учнів уміння бачити та цінувати красу, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до звичаїв і традицій рідного народу, любов до матері, пошану до жінки. Оформлення класу: стіни завішані рушниками, вишитими матерями, бабусями, прабабусями. І. Звучить у записі або у виконанні учня легенда про манкурта. ...У глибині азійського материка розкинулись великі пустельні простори. За давніх часів цим степовим роздоллям кочували недоброї пам'яті заброди жуаньжуани. Вони винятково жорстоко поводилися з полоненими. Жахлива доля випадала тим із них, кого жуаньжуани повертали в рабство. Вони знищували пам'ять раба страхітливими тортурами — надівали на голову жертві щирі. Юнакам, захопленим у боях, ретельно голили голови, стинаючи кожну волосину під самий корінь. Водночас забивали й білували верблюда, відокремлюючи найперше найважчу і найщільнішу війну частину. Поділивши вию на шматки, напинали її свіжу на голені голови — вона одразу щільно обіймала череп. Це й називалося надіти щирі. Нещасних кидали у чистому полі на кілька діб зі зв'язаними руками та ногами, з дерев'яною шийною колодою, без води та їжі. Від нелюдських мук і болю, яких завдавали щирі, скорочуючись від сонця, і залізним обручем стискаючи череп від спеки, спраги та голоду, бідолашні навіки втрачали пам'ять. Із п'яти-шести — виживало двоє. їх звільняли від щирі та пут, відпоювали, відгодовували і ставили на ноги. Манкурт не знав, хто він, якого роду-племені, не відав свого імені, не пам'ятав дитинства, батька-матері — словом, не усвідомлював себе людською істотою. Він не міг навіть думати про втечу, не міг протестувати, бунтувати, не відав жодних пристрастей, як собака, визнавав тільки своїх господарів — з іншими навіть не спілкувався. Одна мати розшукала свого сина, перетвореного на манкурта, і вжахнулася. Матері він не впізнав. — Як тебе звати? — запитала мати. — Манкурт, — відповів син. — А як звали батька твого? Звідки ти родом? Де народився? Він нічого не пам'ятав і не знав. Що вони зробили з тобою? — горю матері не було меж. Мати не відмовилася від сина-манкурта, умовляла його піти з нею? Господар, заставши відвідувачку біля свого пастуха-манкурта, намагався наздогнати її і вбити, але не зміг. Він залишив манкуртові лук і стріли, давши зрозуміти, що треба зробити. Коли мати знову повернулася до сина, аби врятувати його хоч такого, рука у сина не здригнулася — мати впала, пронизана стрілою в саме серце. (Пауза.) II. Слово учителя. Страшна легенда, чи не так? З часу виходу роману Чингіза Айтматова, в якому він переповів цю легенду, слово "манкурт" стало прозивним — так кажуть про людину, яка втратила пам'ять, а з нею і людську подобу, так називають того, хто зрікся рідної мови та матері, що її вчила. На попередній виховній годині ми говорили про добро і зло й винесли з розмови застереження: хочеш бути людиною — бійся жорстокості. Мета сьогоднішньої розмови — додати ще одне застереження: бійся манкуртизму. Кожен з вас, формуючись як особистість, займається самовихованням. Самовиховання — процес тривалий і цілеспрямований. Ви повинні прагнути не лише набути певних рис, а і бачити цілий ідеал людини, якою хочете стати. Найперше ви повинні усвідомлювати себе часткою свого народу. На думку К.Д. Ушинського, "почуття народності таке сильне, що при загальній загибелі всього святого й благородного воно гине останнім". У чому воно проявляється? — У любові до землі, де народився, зростав, де твій рід і народ; — у любові до рідної мови — основи духовного життя; — у любові до батька-матері, братів і сестер, до роду свого; — у пошані до звичаїв і традицій, культури і святинь свого народу. У звичаях і традиціях українського народу виявився його потяг до краси, поетичність, пісенна вдача, висока естетична культура й обдарованість. Погляньте на стіни нашого класу. Вони сьогодні прикрашені рушниками. Ці рушники для нас не лише красиві, а й дорогі: адже їх вишивали наші матері, бабусі, прабабусі. ІІІ. Виступ учнів. 1-а учениця (читає напам'ять): Цим рушникам вже літ і літ! Моя їх мама вишивала, Щоб став добрішим білий світ У кожен хрестик серце вклала. З тих давніх пір до цих часів Вони цвітуть над образами. Відбиті в маминій сльозі І скроплені її сльозами. Бувало всього на віку — І сірі дні, і дні погожі... Зозуля кликала: ку-ку! І буйно квітли пишні рожі. Сумне й веселе вишиття, Літа печальні — нитка чорна... І мамине усе життя На рушниках читати можна. (Г. Костів-Гуска.) 2-й учень: Коли і хто їх видумав — те таїться у глибині віків. Але традиційну українську оселю важко уявити без рушників. Ткали і вишивали їх споконвіку. Тчуть та вишивають і донині. Для прикраси, для затишку, просто так, для душі. "Узори на рушниках — то давно забуті символи: ромб з крапкою посередині — засіяна нива, вазон чи квітка — світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, — знак берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті — це обереги від усього злого, що може зайти в_дім. (За Г. Бондаренко.) 3-й учень: Український рушник... Це не просто хатня річ, прикраса. Це символ чистоти почуттів, глибини любові до дітей, відданості коханому, міцності сімейних узів. З давніх-давен у хаті, де підростала дівчина, її скриня мала наповнюватися рушниками. Вона сама мала надбати собі посаг, щоб не соромно було перед людьми, коли настане час її сватати. "Дати рушники" — означало погодитися на шлюб і готуватися до весілля. Старовинний обряд сватання описали класики української літератури (Г. Квітка-Основ'яненко — "Маруся", "Сватання на Гончарівці", Т. Шевченко — "Назар Стодоля "). Уявімо собі, як це було! IV. Сцена сватання. (Складено на основі названих вище художніх творів.) За столом сидить батько. Мати порається, ставить на стіл вечерю. Дочка, сидячи на ослоні, вишиває й тихо наспівує. Тричі стукають у двері. Всі повертаються до дверей. Батько. Хто б то так пізно завітав? Г о л о с . А чи пустите до хати? Батько. Добрим людям ми завжди раді. Ласкаво просимо до хати. Заходять два старости і молодий ("князь"). Один із старостів тримає загорнутий у рушник хліб. Далі — говоритиме перший (старший) староста, другий підтакуватиме йому. Старости. Добрий вечір! Мир вашій хаті! Батько. Доброго вам здоров'ячка! Просимо сідати! 1-й староста. Сядемо, як законну річ сповнимо. Бо ми — гості не прості... 2-йстароста.Атак-таки, так. Батько . Що ж ви за люди, звідки та куди йдете? Чи ви козаки, чи купці, чи ловці-молодці? 1-йстароста.І козаки, і ловці-молодці. Багато ми по світу мандрували, усяких земель повидали: були і в Туреччині, і в Німеччині, і в Московщині. І кожен край має свій звичай. 2-й ст а р о с т а. Істинно так! 1-йстароста.А одного разу сталася з нами в путі пригода. Зустрівся нам князь, красний, як місяць ясний. "Ей ви, ловці-молодці, — каже, станьте мені у пригоді, услужіть службу — покажіть дружбу! Трапилась мені раз куниця, сиріч красная дівиця. Скільки по світу не мандрував — такої краси не видав. З того часу не їм, не сплю, спокою не маю, все її сліду шукаю. Допоможіть її упіймати, за це від мене півцарства будете мати". 2-й староста. Так і сказав! 1 -й староста. От ми і пішли, тридцять господарств обійшли, а такого дива не знайшли. Кажемо князю: "Годі вже шукати, пора нам додому вертати". Та наш князь затявся. От ми далі пішли і в це село (місто), не знаємо як зветься, прийшли. А тут якраз випала пороша і ми натрапили на слід. Видно, що звір наш зайшов у двір ваш, а з двору у хату тай засів у кімнату. Отут нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Віддайте нашому князю куницю чи красную дівицю. І, як велить звичай, прийміть цей хліб святий. А як наше слово невлад, то ми зі своїм назад. 2-й староста. То оддасте, чи хай ще підросте? Батько. Чи ти чуєш, жінко, що за напасть? Що ж його робити? Мати. Ти хазяїн, ти нам усім голова: як скажеш, так і буде. Батько. Ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось. А щоб ви нас не порочили, буцім ми переховуємо куницю, або красну дівицю, так ми вас пов'яжемо. Дочко! Годі піч колупати, давай чим оцих молодців пов'язати. Мати. Іди, доню, чуєш, що батько велить? Чи, може, нічого не придбала? Не вміла матері слухати, не вчилася прясти та вишивати, рушників не надбала. То в'яжи хоч валом чи вірьовкою, якщо ще й вона є. Дочка виходить, на підносі приносить два рушники, покладені хрестом. Підходить спочатку до першого старости, кланяється і дає рушник, потім — до другого; теж кланяється і віддає рушник. 1-й староста (взявши у руки рушник). Спасибі батькові і матері, що своє дитя рано будили, доброму ділу учили. Дякуємо і тобі дівонько, що раненько вставала, тоненько пряла і хороші рушнички придбала. 2-й ст а р о с т а. Так-таки, так! 1-й староста. Ану, товаришу, зав'яжи мене, а я тебе. (Один одного перев'язують рушником.) Та ми люди служиві, просимо перев'язати і нашого князя. Дочка' підносить молодому хустку, кланяється і віддає. Той, взявши хустку, чіпляє її за пояс. 2-й староста. Спасибі вам, панове-сватове, за добрий звичай, за поштивість і любов. Тепер треба сповнить закон і кінчати діло. Мати. Просимо на хліб, на сіль, і на сватання. 1-й староста. Молоді! Просимо на посаг! (Садить молодих за стіл, батьків біля дочки, а свати сідають поряд із "князем ".) (На цьому сватання закінчується.) V. Виступи учнів. 4-й учень: Рушник щастя! Яка дівчина чи юнак не мріють про ту. щасливу мить, коли вони, ставши на рушник у Божому храмі, присягнуть на вірність, любов упродовж усього життя! На рушник стають молоді і у загсі чи палаці щастя, де узаконюється громадянський шлюб. І цей весільний рушник зберігають усе життя як дорогу сімейну реліквію, щоб передати її своїм дітям, благословляючи їх на щасливу сімейну дорогу. 5-й учень: Хлібом і сіллю на вишиваному рушнику зустрічають у нас, в Україні дорогих гостей. І цей рушник — символ нашої гостинності та доброзичливості. Рушником накривають хліб на столі і паску та писанки і крашанки, які несуть святити на Великдень. Рушник, вишитий руками коханої... Він зігріває душу у далекій чужині. Послухайте уривок з роману О. Гончара "Прапороносці" — одного з найкращих творів про Другу світову війну. 6-й учень: Вранці, перед тим, як рушити на переправу, Хаєцький зробив ревізію на возах і доповів командирові роти про наявну кількість мін. Було по боєкомплекту на кожному возі. — Більше не піднімете? — поцікавився Кармазин. — Більше? — засміявся Хома. — Чого ж... можна спробувати. Правду кажучи, йому й самому кортіло довантажити підводи ще бодай сотнею мін... Адже все може трапитись, машини можуть відстати, бо ж невідомо, які гори підуть за переправою. Добре, як добре, а коли бездоріжжя, бескеття? Заріз! Тоді додаткова сотня мін була б як знахідка... Але річ у тому, що на возах, крім боєприпасів, ще чимало місця займало й особисте майно бійців та офіцерів роти, у тім числі й речі самого Антоновича. Як тут бути? В якій формі викласти Антоновичу свої жорстокі наміри? Однак старший лейтенант сам вгадав причину Хоминого вагання. — Старшина... -Я! — Негайно очистити вози від усього стороннього. Викидати геть усе, що не може стріляти й вибухати... ...Метаючи ранці та речові мішки, Хома добрався нарешті і до власного майна. Стоячи на возі, він узяв свій мішок за гузирі, витрусив з нього скарби на ящики, став перебирати. Зміна білизни, бритва та помазок, пара халяв, відрізаних від домашніх чобіт, та полотняний домотканий рушник... Не важке Хомине майно, однак і йому немає місця на армійському возі! Важка навіть голка для солдата у поході!.. Взяв гаптований рушник на руки, розгорнув, і гілляста калина зачервонілася до бійців далекими рідними краями, тьохнула вишитими соловейками. — Патку мій, патку! Власними руками Явдошка ці узори виводила!.. Давно зберігав, а ниньки розлучатися маю... Не осуди, жінко, не осуди, любко! Пускаю твої вишивані соловейки на високі гори! Летіть, коли вже на те пішло! — Не викидай, Хомо,— запротестували товариші. — Халяви викинь, а рушник залиш! Хаєцький постояв якусь мить вагаючись, і, нарешті, послухався ради. Згорнув свою барвисту пам'ятку, поклав до кишені. — Не багато заважить. Може, навіть легше буде з нею у поході. 7-й учень: Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходяться на весіллі, в ювілейних урочистостях, він прекрасний подарунок дорогим людям. Коли син вирушав із дому, мати дарувала йому вишитий рушник, бажаючи щастя, говорила: "Нехай стелиться тобі доля цим рушником!" Червоні і чорні нитки у вишиваному матусиному рушнику — то наша одвічна любов і журба. Наша споконвічна доля. Звучить у записі або виконується пісня П. Майбороди на сл. А. Малишка "Пісня про рушник ". Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. їв дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. VI. Заключне слово учителя. Висловлюємо щиру вдячність жінкам, чиї рушники сьогодні прикрасили наш клас. їх творили материнські руки, найтепліші, найніжніші, найпрацьовитіші. Незабаром День матері. Не забудьте привітати людину, якій завдячуєте всім. Адже мама не тільки дала вам життя. Кожне її слово, кожна порада, усі її добрі діла — це Книга життя, з якою ми всі вирушаємо в світ. Усе найкраще від неї: і перший усміх сонця, і перший "добрий день" людям, і оте одвічне "не вкради", "не убий", "шануй старших", "люби ближнього", і вміння творити красу. Шануймо наших матерів! |
| Тема «Відомості про учня» Орієнтовні критерії оцінювання рівня готовності учня до вибору профілю навчання у старшій школі |
Тема «Відомості про учня» Орієнтовні критерії оцінювання рівня готовності учня до вибору профілю навчання у старшій школі |
| Про впорядкування питань при виконанні земляних та ремонтно- будівельних робіт в місті З метою більш ефективного обліку та контролю при виконанні земляних і ремонтно-будівельних робіт на дорогах та інших ділянках міста... |
Сценарій шоу «Я люблю точні науки» На екран проектуються кліпи, або просто звучить програвач. Команди повинні відповісти на задані запитання. Конкурс оцінюється в 2... |
| Панегіричне віршування У віршах, складених з приводу сумних подій ХVІІ ст. … звучить живий настрій того часу, і не треба бути навіть знавцем епохи, а мати... |
Особиста картка учня девіантної поведінки Картка особистого обліку учня з девіантною поведінкою, який перебуває на внутрішньому обліку |
| Берегиня (легенда) Йшли і йшли люди до Сварога та Берегині зранку й до вечора: подивитися на хатину, на піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом... |
Звучить мелодія “. Учням пропонується покласти руку на парти на них... |
| ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з психологічної підготовки з особовим... Тема: ”Психологічна етика та культура поведінки працівників при виконанні службових обов’язків.” |
Закон України “Про охорону праці” було прийнято: а в 1996 р Який інструктаж проводиться з працівниками при виконанні разових робіт, непередбачених угодою? |