План Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця


Скачати 347.29 Kb.
Назва План Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця
Сторінка 1/4
Дата 02.04.2013
Розмір 347.29 Kb.
Тип Лекція
bibl.com.ua > Культура > Лекція
  1   2   3   4




Лекція 2. Основи культури української мови

План

  1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.

  2. Комунікативна професіограма фахівця.

  3. Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

  4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Література

Основна

  1. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 536 с.

  2. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів: Підручник. – 2-ге вид., К.: Алеута, 2005. – 328 с.

  3. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 592 с.

Додаткова

  1. Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування. – Біла Церква, 2002. – 2565 с.

  2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004.

  3. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення: Навч. посібник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Ліра – К., 2007. – 240 с.

  4. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006.

  5. Українська мова. Енциклопедія / Редкол. Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співавтори), М. П. Зяблюк та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2000. – 752 с.

Словники

  1. Великий тлумачний словник української мови: Близько 40000 слів/ уклад. Т. В. Ковальова. – Х.: Фоліо, 2005. – 768 c.

  2. Головащук С. І. Правописний словник. – К., 1999. – 607 с.

  3. Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін.: Культура мови на щодень / Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін. – К.: Довіра, 2000. – 169 с.

  4. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів. – Львів: Видавництво «Фенікс», 1996. – 224 с.

  5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник. Близько 10000 номінацій. – К.: Наукова думка, 2004. – 203 с.

  6. Коломієць М., Морозова Л. Словник іншомовних слів: Близько 3000 слів. – К.: Освіта, 1998. – 190 с.

  7. Мацько Л. И. Русско-украинский и украинско-русский словарь: Отличающаяся лексика / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко, С. В. Шевчук. -2-е изд., доп. – К.: Вища школа, 1995.

  8. Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65 тис.слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К.: Довіра, 1996. – 798 с.

  9. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови / За ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид., доп. і випр. – К.: Довіра, 2001. – 275 с. – (Словники України). – Бібіліогр.: с. 197 – 198.

  10. Словник скорочень в українській мові/ Уклад. Н. Д. Гула та ін.; ред-упоряд. В. В. Жайворонок, М. М. Фещенко; за ред. Л. С. Паламарчука. – К.: Вища шк., 1988. – 512 с.

  11. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник. – К.: Освіта, 1998. – 224 с.

  12. Український орфографічний словник / Уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-тє вид., перероб. та доп.– К.: Довіра, 2002. – 1006 с.

  13. www.mova.info




  1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови


Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується. Відтак поняття «культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично і ситуативно доречний, виразний. Тому, що висока культура мови передбачає високу загальну культуру людини, культуру мислення, свідому любов до мови.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду.

Головним завданням культури мови є:

  • виховання навичок літературного спілкування;

  • пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні;

  • несприйняття спотвореної мови, або суржику.

Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови:

  • змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);

  • логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок);

  • точність (добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником);

  • багатство (використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій);

  • правильність (дотримання мовних норм);

  • виразність і образність (добирати слова й будувати речення так, щоб якнайточніше передати думку, бути оригінальним і вміти впливати на співрозмовника);

  • доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування).

Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі:

  • відповідність між змістом і мовними засобами;

  • відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

  • відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

  • вживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання;

  • виразність дикції;

  • відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Відтак, культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф.Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні.

Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж, багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (наприклад: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх вживання.

Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації.

Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови.

Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина змушена через необхідність вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру повторного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.

Культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів'ям.

Культура усного ділового мовлення передбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора:

  • знання норм літературної мови;

  • ерудиція і світогляд людини;

  • культура мислення;

  • ступінь володіння технікою мислення;

  • психологічна і комунікативна культура мовця;

  • вміння працювати в колективі;

  • вміння коректно викладати свої думки;

  • мовне чуття;

  • професійна підготовка тощо.

Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів.


  1. Комунікативна професіограма фахівця


Основою професійного самовизначення майбутнього фахівця є набуття ним знань про професію, самопізнання та самооцінка індивідуальних особливостей, зіставлення знань про себе та про професійну діяльність.

Одним з дійових засобів отримання інформації про сучасні професії є професіографія – технологія вивчення вимог, які ставить професія до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини. Найважливішим джерелом інформації про професії є професіограма – опис переліку особливостей професії або спеціальності.

В організації навчального процесу у вищих закладах освіти, який передбачає як глибоку професійно-трудову, так і навчально-творчу, враховується сукупність даних про зміст професіограми майбутнього спеціаліста, його психології, особливостей організації його спілкування та діяльності, максимального наближення процесу підготовки до сучасних вимог виробництва.

Складовими професіограми молодого фахівця є такі групи якостей:

  • підготовленість у морально-етичному плані;

  • широкий загальнонауковий кругозір та володіння основами філософії, що безпосередньо стосуються певної спеціальності;

  • розвинене теоретичне мислення;

  • уміння, навички самоосвіти та систематичного підвищення кваліфікації;

  • стійкі та динамічні якості, пов’язані зі специфікою професії (культура спілкування, контактність, комунікативні здібності, психологічна сумісність, якості характеру, емоцій та волі);

  • розвинені уміння самовиховання та підготовленість до керівництва іншими людьми, виховання їх у колективі та через колектив;

  • розвинені уміння та потреба вести дослідну роботу, особливо в колективі, в якості учасника комплексної роботи.

Подана професіограма стосується молодих спеціалістів будь-якої галузі народного господарства. Специфіка фахівців-аграрників знайшла конкретне висвітлення у кваліфікаційних характеристиках, котрі є обов’язковими компонентами навчальної документації зі спеціальностей, якими оволодівають студенти сучасних вищих аграрних закладів освіти України. Скажімо, інженер-механік також повинен бути ознайомленим із основами організації виробництва, праці і управління, з економікою галузі; обізнаний у питаннях охорони праці і техніки безпеки, керувати технікою різного призначення.

Сьогодні функціонування технічних пристроїв і операції людини з ними уже розглядаються у взаємозв’язку, що призвело до формування поняття «людина-машина». В принципі, професійна діяльність фахівця будь-якої галузі повинна виступати у єдності трьох її аспектів: предметно-дійовому, фізіологічному та психологічному. У системі ж «людина-машина» функціонування машини і діяльність людини мають бути пов’язані єдиним контуром регулювання. При цьому, головна увага повинна приділятися специфіці механізмів відображення дійсності людиною та регуляції її діяльності. Тому, основними функціями в майбутній професійній діяльності інженера-механіка в системі «машина-людина» є такі: діагностико-проектувальна, конструктивно-розрахункова, конструктивно-творча, організаційно-технологічна, організаційно-комунікативна, контрольно-стимулююча. Для виконання кожної з цих функцій в майбутній професійній діяльності інженер-механік повинен володіти відповідною системою знань. Так, діагностико-проектувальна функція потребує від інженера-механіка уміння проводити кінематичний аналіз механізмів; уміння визначати показники якості роботи механізму, машинного агрегату; уміння визначати напружно-деформований стан стрижневих, пластинчатих та оболончатих конструкцій та їх конструктивних елементів; уміння визначати стан рівноваги конструкцій та конструктивних елементів; уміння визначати стан рівноваги конструкцій та конструктивних елементів; уміння визначати технологічність виробу; уміння визначати режими роботи електротехнічного обладнання й систем електропостачання; уміння визначати основні теплофізичні параметри технологічних процесів; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням електричного розряду та висококонцентрованих потоків енергії; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням анодного розчинення, коливань ультразвукової частоти або їх комбінованої дії; уміння проводити діагностику параметрів виробів, роботи машин та їх механізмів; уміння виконувати економічний аналіз технологічних рішень; уміння проектувати типові деталі та вузли машин; уміння проектувати геометричні параметри заготовки, які забезпечують виготовлення деталі за заданими параметрами; уміння проектувати механічну передачу; уміння визначати технічний рівень та якість об’єктів проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння визначати експлуатаційну придатність виробу.

Конструктивно-розрахункова функція вимагає уміння проектувати номінальні розміри, допуски розмірів та посадки з’єднань механізмів, виробів, а також допуски, форми, розташування поверхонь та параметрів шорсткості проектування різних видів машин; уміння використовувати технічні документацію, довідкову літературу, стандарти, методики, нормативні матеріали в процесі конструювання вузлів машин та типових деталей; уміння використовувати обчислювальну, комп’ютерну техніку та наявне програмне забезпечення при виконанні розрахунків; уміння використовувати закони механіки та методики для розрахунку систем машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати параметричні розрахунки машин, обладнання та устаткування; уміння конструювати та розраховувати інструменти для виготовлення машин, обладнання та устаткування, уміння виконувати креслення деталей технологічного обладнання та устаткування; уміння виконувати необхідний перевірочний або проектний розрахунок конструкції; уміння розраховувати з’єднання деталей машин; уміння розраховувати типові деталі та вузли машин; уміння виконувати розрахунки параметрів технологічного процесу.
  1   2   3   4

Схожі:

Тема Державна мова мова професійного спілкування 11
Поняття національної та літературної мови. Значення мови в житті суспільства та людини 17
ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаним в царині духовних...
ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній...
План: Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова". Українська...
Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби
КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Культура професійного мовлення. Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі»
Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів....
Тема: Українська мова професійного спрямування в аспекті функціональних стилів
Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
На допомогу учню 9 класу
Мова й мовлення становлять нерозривну єдність. Мовлення – це процес використання людиною засобів мови з метою спілкування. Крім того,...
Тема: Культура мови. Культура мовлення під час дискусій
Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т п. У зв’язку з цим виникає...
План Мова як суспільне явище. Суспільна природа мови і мовної діяльності....
Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища. Водночас в історії мовознавства здійснювалися численні спроби...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка