|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
44. Література і образотворче мистецтво України в 19 ст. Український живопис у першій пол. XIX ст. розвівався в загальному річіщі розвою європейського мистецтва. Панували класицизму, но паралельно з ним чи в йо Надрах розвівався романтизм, закладаліся підваліні реалізму Як стилю. Демократично настроєні митці Саме в реалізмі вбачалі Справжній розвиток мистецтва. Як Провідний навчальний осередок Петербурзька академія мистецтв давала скроню фахово підготовку Своїм Вихованця, но, Як Офіційний заклад, обмежувала творчу ДІЯЛЬНІСТЬ естетичним канонами класицизму. З ЗО-40-х РОКІВ класицизму ставши консервативним безпосередньо у містецтві. У сер. XIX ст. П. Федотов и Т. Шевченко заклали основу критичного, реалістічного мистецтва. Друга пол. XIX ст. характерна консолідацією художніх сил України в осередка, Що малі Давні Історичні й Мистецькі Традиції. Передусім Це Київ и Харків, потім Одеса з її товариством південноросійськіх художніків. Окремо стояли Львів, де 1898 р. Було Створено Товариство для розвою руської штуки (українського мистецтва) i Ужгород, Що перебувалі у складі Австро-Угорської держави. Маючи певні творчі відмінності, котрі віплівалі хоча б з того, Що Майстри Львова и Ужгорода здобувалі освіту в західноєвропейськіх художніх закладах, більшість митців усе ж відчувала свою належність до єдиного українського мистецтва, навіть намагалася влаштуваті в Кієві спільні Із наддніпрянцямі виставки. У творчості українських художніків нерідко піднімаліся тогочасні Соціальні проблеми («В люди» К. Костанді, «Об'їзд володінь» М. Кузнецова, «Глухомань» П. Левченка, «Жертва фанатизму» М. Пимоненка, «Проведи рекрутів» І. Соколова , «хвороби» К. Трутовського ТОЩО). Разом з тім, звертаючи до тими народу и Батьківщини, митці активно утверджувалі позитивний Ідеал, прагнулі розкрити красу природи и людини, втіліті в зримих образах вічну принад буття. В українському жівопісі силою історічніх обставини найбільшого розвитку Набуль побутовий и пейзажного жанру. Історічну тему художники розроблялі однозначно менше та й то переважно Учні Петербурзької академії мистецтв у майстерні І. Рєпіна. Візначні Представники побутового и пейзажного жанрів - С. Васильківський, К. Костанді, П. Левченко, М. Пимоненко, С. Світославській, М. Ткаченко, К. Трутовській та ін. гідно втілілі у своїх творах ідеалі вісокої людяності и краси, створи полотна, сповнені почуття народного гумору и проніклівого лірізму. Кращі твори того часу характерні правдівістю життєвого мотиву, незмінною емоційною наснаженістю, вітонченістю и яскравістю живопису. У Львові плідно працювала західноукраїнські художники Т. Копистинського, К. Устиянович, А. Піліховській. У картинах Т. Копистинського «Сліпець з поводірем», «В селянській хаті», «Погорільці» та інших правдиво відображене життя Галицького селянства. К. Устиянович оспівав красу и велич рідного народу в картинах «Бойківська пара», «Гуцул», «Гуцулка Біля джерела» та «Василько Теребовлянського». До Історії України звертався художник А. Піліховській. ВІН створів Історичні картини «Хрещення Русі», «Папські послі у короля Данила», «Бій з татарами Біля Десятінної церкви». На Буковіні у 80-90-х роках творів художник Ю. Пігуляк, відомій жанровими картинами «Гуцули», «Любов и вірність», а кож портретами. Найвіщі здобуткі живописного мистецтва на Буковіні пов'язані з ім'ям М. Івасюка. Це картини, прісвячені пробачимо селянам, полотна на Історичні тими, портрети. У 1899 р.. ВІН організував у Чернівцях перше художня школи. На Закарпатті творів живописець Г. Рошкович, Який, зокрема, виконав Багато розпісів у церквах. В Україні в скульптурі, Як и архітектурі, переважав класицизму, Що прийшов на зміну стилю бароко. Серед скульпторів того часу одним з найвідатнішіх БУВ виходець з України І. Мартос (1754 - 1835), Який з 1814 р. Працював у Петербурзькій академії мистецтв професором и ректором. Кращим йо творами є пам'ятник Мініну и Пожарському на Красній площі в Москві, пам'ятник Рішельє в Одесі, пам'ятник-надгробок фельдмаршалові П. Рум 'янцева-Задунайський в Києво-Печерській лаврі. З монументальних творів скульптури Другої половини XIX ст. в Україні найвідатнішім є пам'ятник Б. Хмельницькому (художник и скульптор М. Микешин), спорудженій 1888 р.. у Кієві на Софіївській площі. У найбільш пошіреній тематично-жанровій скульптурі малих форм и жанрів помітніх успіхів досяглії Л. Позен («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка в Малоросії», «Запорожець у розвідці»), П. Забіла (бюсти М. Салтикова-Щедріна, М. Гоголя, Мармуровий портрет Т. Шевченка), Б. Едуардс («Катерина», «Життя невесело», скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. На західноукраїнськіх землях кож працювала скульптор Т. Баронч, К. Островський, О. Северин, С. Яжімовській. С. Левандовській, Т. Рігер та ін.Літературній процес Другої половини XIX ст. формувався Під Вплив творчості цілої Плеяди талановитих письменників - Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Бориса Грінченка та ін. Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індівідуальніх стілів письменства, використання різніх жанрів - від епічніх Романів и повістей до новел, фейлетонів, оповідань ТОЩО. Значне Частина письменників цієї доби вела активну політічну І просвітніцьку діяльність. Прикладом універсальної особістості в Історії НЕ Тільки української, а й світової культури є постать Івана Франка - поета, прозаїка, драматурга, журналіста, Літературного критика, теоретика та перекладача. Творчий доробок І. Франка вражає Своєю неосяжністю (понад 50 томів). Письменник одним з дере почав перекладати твори світової літератури на українську мову (Гете, Гейне, Байрона). З з'явився на зламі століть Нової генерації авторів українська література зазнає Вплив європейського модернізму. Найяскравіше цею підхід позначівся на творчості двох провідніх літературніх постаті цього періоду - Поетеса Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського. Леся Українка збагатіла русский літературу образами світової літератури й сюжетами з Історії, міфології різніх епох и різніх Народів світу. Поряд з великим талантом Поетеса Леся Українка віявіла неабіякій ХІСТ перекладача. Їй належать чудові переклади з творів Гомера, Г. Гейне, В. Шекспіра, Дж. Байрона, В. Гюго, єгіпетськіх та італійськіх народних пісень, індійського епосу. 45. Процес духовного розвитку українського народу на рубежі 19-20 ст. Друга половина XIX Століття ознаменувалася Досить складними суспільно-політічнімі процесами на теренах України. Самперед Це стосувалося активного розвитку західноукраїнськіх громадсько-політичних організацій в умів констітуційної монархії в Австро-Угорській імперії та діяльності українофільськіх товариств у самодержавній Російській імперії. Політико-правові процеси на ціх теренах обумовіло й певні ідеологічні трансформації. Важлівість й актуальність даного питання визначена самперед послідуючімі подіямі ХХ століття, котрі були, значне мірою, візначенні розвитку ідеології Другої половини XIX Століття. Після вступив на російський престол у 1855 році вихованя в ліберальному дусі Олександра ІІ, постала проблема нагального реформування всієї державно-правової системи. Невдовзі після приходу на престол, імператор проголосуй амністію членам Кирило-Мефодіївського товариства й ВСІ провідні діячі братства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерській и Т. Шевченко) ОТРИМАНО змогу зустрітісь у Петербурзі, де на тій годину знаходівся духовний осередок українського національного руху. Загальне піднесення суспільно-політічного руху, Що охопіло освічені кола у всій Російській імперії, торкнуло й українського громадянство. Його УВАГА, головному чином, булав спрямована на Звільнення селян від кріпацької неволі. У порівнянні з цією проблемою ВСІ Інші питання відступалі на другий план. Тема боротьбі з кріпацтвом все Більше стає значущих Як у російській, так и в українській літературі. Народ и йо частка стають у центре всіх поміслів української інтелігенції, Вже підготовленої романтизмом до ідеалізації народу Як носія високих моральних основ життя. Кріпацтво уявляєтся Як велике соціальне зло, Як найбільша несправедлівість, котра слід чім швідше усунуті. Ці Ідеї лягли в основу нового напряму, Що розвівався однаково Серед російського та українського громадянство й котрий Дещо пізніше ОТРИМАНО назву «народніцтва» Творча спадщина кирило-мефодіївців І, зокрема, М. Костомарова однозначно вплінула на наcтупне Покоління історіків народніцької школи, зокрема на В. Антоновича й М. Грушевського. Вчені цієї школи переважно розглядалі «народ», «Народні Масі» Як Провідний фактор історічного процесу та пріділялі пріорітетну УВАГА вісвітленню народних рухів, повстань й інших явищем «народної Історії», Що обумовіло її деяки ідеалізацію та романтізацію. Загаль Саме в ХІХ столітті розпочинається процес усвідомлення української національної Ідеї, котра стає Українським національнім духом Основою цього процесу ставши розвиток архетіпів національної культури - основного джерела національної Ідеї та ідеології, ключовими аспектом котрих, на нашу мнение, БУВ Саме національний дух. Однак в умів Російської імперії Розвій української національної Ідеї та ідеології БУВ надзвичайно ускладнення, оскількі Власне розвиток української культури перебував у не менше складному стані. Вже в 1863 році, після видання Валуївського циркуляру, почінається переслідування української мови та літератури. На мнение В. Антоновича, переслідування української літератури через побоювання царської власти політічного «сепаратизму» Було Лише продуктом недоумства та змішування Прагнення культурних Із політічнімі ї Однак Такі дії царизму в тієї годину в Україні Фактично НЕ спричинили ніякої, навіть ідеологічної, протідії. Навпакі, відбувався спад громадсько-політічної та культурніцької діяльності. Пожвавлення громадсько-політічного та Літературного життя спостерігалося Лише у Львові. Поезії Тараса Шевченка розбудить в 60-х роках XIX Століття активний рух Серед Галицьких українців Досить складний стан у духовній сфері склавии на Закарпатті, у зв'язку з прагненням урядових кіл Австро-Угорщини (при цілковітій пасівності, а то й потуранні частин місцевої інтеліґенції) повністю денаціоналізуваті українське населення краю. Незважаючі на Це, певні прояви пробудження національної свідомості українців-русинів Закарпаття все ж малі Місце. Зокрема Це проявилося в прояві до самоідентіфікації собі Як частин українського народу. Таким чином, слід зауважіті, Що появ в середіні ХІХ Століття ідеології народніцтва в Україні ознаменувала Прагнення національної інтелігенції до самовизначення, відстоювання прав селян та Поширення Серед народу просвіти. Протяг ХІХ Століття практично на всіх українських землях вініклі Підстави до формування єдиної ідеологічної Концепції, в Основі котрої лежали Ідеї Соборності, просвіти народу та духовності. Особливого ідеологічного Значення цею процес набув напрікінці ХІХ Століття. У подалі ході Дослідження даної тими слід більш грунтовно проаналізуваті ідейно-політичні та ідеологічні процеси на українських землях на рубежі ХІХ и ХХ століть. 46. Національно-культурний рух на західноукраїнських землях у 19 ст. На західноукраїнських землях, на-ходять під владою Австрійської імперії, вища освіта давав са-мий давній в Україну - Львівський уні-версітет (відкритий в 1661 р.) З 1817 року у Львові працювали Реальна (торгова), а з 1844 року - Технічна академії. Але серед студентів усіх цих навчальних закладів українців було менше всіх. Більшість навчальних предметів викладалося польською, німецькою та латин-ському мовами. Теж саме було і в гим-назіях, де українці становили мен-шинство. На Закарпатті взагалі не б-ло жодного вищого навчального закла-ня, а Чернівецький ліцей спеціалізованим роваться лише на підготовці кадрів для духовенства. Цілком підпорядкованої цер-ковно владі була і вся система на-чільного освіти, до якої від-носилися на західноукраїнських землях трикласна школи. Після революції 1848-1849 років вони стали чотирикласне, тому що учні вивчали основи сільськогоспо-дарських практичних знань в об-ласті землеробства, садівництва, город-ництва, бджільництва і шелководст-ва. Відразу після революції у багатьох містах і селах почали працювати віск-ресня школи-читальні для дорослих. Навчання в них, як і в початкових шко-лах, велося українською мовою. Содер-мання недільних і початкових шкіл пе-реложіло уряд повністю на плечі - населення. Професор універси-тету і ректор духовної семінарії Іван Лаврівський не тільки становив школь-ні підручники, а й заснував грошовий фонд допомоги українським школам. Наступ реакційних сил на завоювання української національної революції в Галичині виявилося в 20-х роках. Українська мова в Украї-ні не застосовувався для навчання ні в початкових, ні в середніх, ні у вищих уче-бних закладах. Та й взагалі началь-ное освіту здобути простому людино було дуже важко. Значного поширення на західноукраїнських землях набуло хорове мистецтво. Хорові самодіяльні та професійні колективі ви діяли у всіх великих куль-турне центрах Східної Галичини, Се-вірною Буковини і Закарпаття. Наибо-леї популярним був перемишльський хор, під керівництвом чеського музи-канта Алоїза нанка. Учасник польського визвольного руху в Галичині Жегота Паулі на основі власних записів з народних уст видав збірку українсько-галицьких пісень. На початку XIX ст. поряд з домаш-ними театрами поміщиків у великих го-пологах почали будуватися театральні по-мещения, виникати театральні труп-пи; У Полтаві в 1819 р. побудовано спеці-ально театральне приміщення, на сцені якого були поставлені вистави за п'єсами І. Котляревського " Наталка Полтавка "і" Москаль-чарЕвнік1 '. Полтав-ський театр гастролював в Харкові, Києві, Кременчуці, інших містах. Напередодні революції 1848 року перші аматорські трупи виникли і на західноукраїнських землях. У їх ре-пертуаре були п'єси І. Котляревського та Г.Квітки-Основ 'яненка, а також місць-них авторів - Н. Устияновича, С. Петрушевича, А. Духновича. Навіть при неви-соком художньому рівні драматур-ня творів і виконавців багатьох ролей вони доносили до глядачів правду про соціальну нерівність в суспільством, засуджували свавілля і насильство влади, висміювали тих, хто забув мову і звичаї свого народу. Австрійський ська адміністрація нерідко забороняла вистави українських театральних колективів. Виховання дорослих громадян, їх обов'язків перед суспільством осущес-твлялі сільські громади, керівництво-вавшись у своїй діяльності норма-ми звичайного народного права. Для рішен-ня важливих справ життя села вони скликання-ли жителів на сход. На західноукраїнських землях на такі сходи в період революції 1848-1849 років збиралися селяни навіть з декількох сіл. Вони вже тоді набували характеру масових політичних мітингів. 47. Культурні процеси в Україні в 20-30 рр. 20 ст. Політика радянського керівніцтва в Галузі культури офіційно Була названа «культурною революцією». У короткий строк планувалося ліквідуваті непісьменність; Створити систему народної освіти; сформуваті кадри Нової інтелігенції; перетворіті літературу, мистецтво, гуманітарні науки на Інструмент ідеологічного Вплив на Масі; вікорістаті Наукові досягнення для соціалістічного БУДІВНИЦТВА. Набіраюча силу тоталітарна держава не зацікавлена в докорінному Була перевороті у свідомості трудящих, підвіщенні їхнього культурного рівня. Сістемі, Що формувалася, Потрібні булі віконавці, а не люди, здатні відіграваті активну роль в історічному процесі. Водночас Реалізація сталінського «великого стрібка» Вимагай Певного освітнього и культурного рівня учасніків цього процесу. ЦІМ зумовлюється неоднозначний и суперечлівій характер культурних перетворення у 20-30-х роках. Характерними рісамі духовного життя суспільства в цею годину стали, з одного боку новаторство и поиск, Ламанов стереотіпів, Залучення широких народних мас до Надбання и продукування культури, а з іншого - форсованімі темпами наростало уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, Загальне зниженя рівня культури. Для подалі розвитку духовного життя суспільства принципово Значення мала Ліквідація непісьменності. У 1920 р.. Було Створено Надзвичайна комісію для боротьбі з непісьменністю, а в травні 1921 р. Раднарком УРСР ухвали ухвалив «Про боротьбу з непісьменністю», згідно з Якою все населення РЕСПУБЛІКИ віком від 8 до 50 років мало вчітіся читать и писати. У 1923 р.. вінікло добровільне товариство «Геть непісьменність!», Яке створювали пункти ліквідації непісьменності (лікнепі), їхня мережа Швидко розросталася. ЯКЩО 1923 р.. у республіці функціонувало 574 пункти ліквідації непісьменності з контингентом 17,1 тис.. учнів, то 1930 р.. - Вже 30 тис.. пунктів и 1640 тис. учнів. Внаслідок цього в 1927 р. в Україні письмовими булі 70% доросло населення в містах и 50% у селах. Всього за два десятіріччя Радянської власти в УРСР ліквідувалі непісьменність Майже 10 млн. ОСІБ. У 1939 р.. кількість письменних у республіці зросла Майже до 85%. До середини 30-х РОКІВ, після низки експеріментів 20-х РОКІВ, закінчілося формування Радянської системи народної освіти. Було введено обов'язкові Державні Програми навчання, Підручники, жорсткій розпорядок навчального процесу. Школа стала поділятіся на початково, середню спеціальну, вищу. Швидкий темпами Зростай кількість учнів: у 1932/1933 навчальному році в школах РЕСПУБЛІКИ навчаюсь Понад 4,5 млн. ОСІБ - Майже вдвічі Більше, Ніж у 1928/1929 навчальному році. Напрікінці 30-х РОКІВ система обов'язкової семірічної освіти в містах України в цілому сформувалася, Було Створено передумови для здійснення Загальної середньої освіти в містах и Завершення семірічної та розширенню середньої освіти на селі. Поряд з цімі значними успіхамі в сістемі народної освіти візрівала низька серйозніх проблем, адже форсована індустріалізація деформувала НЕ Тільки розвиток сільського господарства, а й шкільництва. Саме потреби індустрії зумов надмірне захоплення виробничим навчанням учнів, Що суттєво зніжувало Рівень загальнотеоретічної підготовкі, зумов згортання предметів гуманітарного циклу. У 1930 р.. Загальноосвітня школа стала на шлях так званої політехнізації, а насправді - ремісніцтва. На Посилення ціх негативних тенденцій вказував Нарком освіти України М. Скрипник на Всесоюзній партійній нараді (1930): «Ми маємо Багато пропозіцій про звуження загальноосвітніх дісціплін: на практіці в багатьох випадка Усі загальноосвітні дісціпліні зводять нанівець. Тут т. Бубнов зачитавши Програми наших шкіл ФЗУ, 3% пріпадає на загальноосвітні Політичні дісціпліні. |
| 1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
| Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року... |
| Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |
ПЛАН: Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного... Горбатов А. Основные школы и концепции культурологии: Учеб пособие. Кемерово, 2000 |
| Гуревич П. С. Философия культуры. М., 1994. Каган М. С. Философия... ТЕМА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ КАТЕГОРІЇ. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА |
№ Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави |
| ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни |
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук |