1. Культурологія як наука. Етапи становлення


Скачати 1.1 Mb.
Назва 1. Культурологія як наука. Етапи становлення
Сторінка 4/11
Дата 21.03.2013
Розмір 1.1 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

26. Культура київської русі 10-12 ст.
Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен.Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. У Київській Русі склався переказ про братів-ковалів, які перемогли в битві жахливого дракона. Вони запрягли чудовисько у величезний плуг і проорали ним борозну “змійових валів” - оборонних споруд навколо Києва (довжина їх в Україні – понад 2000 км, датуються І тисячоліттям до н.е. – І тисячоліттям н.е.). У Х ст. майстерність київських ковалів і ливарників отримала визнання далеко за межами Русі.

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді про кожем'як - людей умілих, сильних і відважних. Усього ж дослідники нараховують у названий час в давньоруських містах від шістдесяти до ста різних ремісничих спеціальностей. Спеціалізація при цьому йшла не за матеріалом, а за готовим виробом: мечники, щитники, сідельники, ювеліри займали в містах цілі вулиці. Щоб виготувати свій виріб від початку до кінця, кожний з майстрів повинен був володіти принаймні декількома спеціальностями.Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Торгівля Русі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу, але і з Північною і Західною Європою, куди руські купці (рузарії, як їх називали латинські хроніки) везли свої і східні товари.Відбувалося швидке зростання міст.
27. Особливості розвитку Київської Русі в період феодальної роздробленості.
Період феодальної роздробленості як закономірний етап в історії Русі був періодом дальшого культурного розвитку руських князівств. Поряд із старими центрами культури — Києвом, Новгородом, Черніговом — виростають і нові — Владимир на Клязьмі, Володимир-Волинський, Галич, Полоцьк, Смоленськ, Туров та ін. В основі розвитку культури лежала праця селян і ремісників, творчість народних мас, що визначало самобутній характер руської культури. Культура окремих князівств ґрунтувалася на спільній, загально-руській основі. Ідея єдності Русі, необхідності об'єднання всіх руських земель перед лицем іноземних загарбників, що посягали на незалежність країни, продовжувала жити в свідомості народних мас та передової частини класу феодалів і яскраво відбивалася в пам'ятках культури тих часів.

Політичне роздроблення руських земель, яке ще більше посилилося в умовах монголо-татарської навали, вело до посилення місцевих особливостей, своєрідних рис у культурі окремих територій. Водночас між окремими південно-західними землями поступово зміцнювалися економічні, політичні й культурні зв'язки, утворювалися характерні риси й особливості, які стали притаманними українській мові, культурі, українській народності в цілому.
28. Значення і традиції культури Київської Русі.
Формування Київської державності. Князі Аскольд і Дір, їхня державотворча діяльність. Об’єднання наддніпрянських племен навколо Києва, північно-західних — навколо Новгорода. Орієнтація наддніпрянських слов’ян на Візантію, новгородських — на скандинавські країни. Князівський побут. Організація князівської влади. Діяльність. Міське облаштування життя. Постаті князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира.

Історичні передумови для запровадження християнства в Україні-Русі. Значення прийняття християнства для розвитку культури. Розквіт держави і культури за князювання Ярослава Мудрого. Розвиток писемності. Місіонерська діяльність Кирила і Мефодія. Пам’ятки писемності. Договори князів з греками. «Повість минулих літ» та інші джерела про прийняття християнства. Перший звід законів «Руська правда». Методи гарантування фізичної та економічної безпеки громадян. Відсутність фізичного покарання. Широке практикування економічного відшкодування.

«Ізборник Святослава», «Слово про закон і благодать» Митрополита Іларіона як пам’ятка літературної, філософської, політичної думки, зразок ораторського мистецтва. Оцінка Іларіоном хрещення як здійснення мрії про ідеал. З’єднання в єдине річище кількох могутніх русел культурно-історичної творчості: античної культури, християнства, язичницької культури.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха як пам’ятка християнської слов’янської моралі і дидактики. Світська література ХІ—ХІІ ст. «Слово о полку Ігоревім» — визначний твір української і світової культури.

Значення хрещення України-Русі та його вплив на освіту, архітектуру, живопис. Релігійне християнське мистецтво. Будівництво храмів і монастирів. Розвиток монументальної архітектури, скульптури, ювелірного мистецтва, мініатюри, ремесел. Візантійські впливи в мистецтві. Будівництво церкви Іллі, Десятинної, Софійського собору в Києві, Спаського в Чернігові. Софійський собор — національна гордість України. Його монументальні фрески і мозаїки. Богородиця Оранта, церква Архангела Михаїла у Видубичах, Михайлівський Золотоверхий собор. Освіта. Будівництво шкіл. Створення шкіл при церквах. Світська вища школа. Школа для дівчат онуки Ярослава Мудрого Янки.

Іконопис. Ікони візантійського письма. «Богородиця ніжності» (Елеуса), «Велика Панагія», «Ангел Злати власи», святі Сергій і Вакх. Іконописці Києво-Печерської лаври. Майстерня Алімпія. Пам’ятки живопису київської школи. Ремесла, ювелірне мистецтво: золоті намиста, ланцюжки, діадеми.

Музика. Пісні. Танок. Усна народна творчість. Епос. Билини. Церковна музика. Початок української філософії. Мислителі митрополит Іларіон, Климент Смолятич, Кирило Туровський. Зверненість києворуської філософії до людини. Людина і Всесвіт: мікрокосм і макрокосм. Добро і зло. Звичаєве право. Візантійське право. Князівські устави. «Руська правда» як звід законів. Її складові: «Правда Ярослава», «Найдавніша правда», «Правда Ярославичів». Відображення в них ранньофеодальних суспільних відносин. Розквіт культури Київської Русі. Виникнення культурних центрів. Розвиток ремесел (їх було понад 60), дерев’яного, кам’яного зодчества. Значення культури Київської Русі.
30. Культура та природа: проблема співвідношення.


Природа і культура нерозривні. Вони пов'язані генетично, бо людина - вищий колір розвитку природи, а культура - найбільше з творінь людини.
На зорі людства злитість людини і природи ще не була так сильно порушена. Основою первісної культури був культ природи - людина жила природою і відчував себе її невід'ємною часткою. Природа була близькою, бо вона поїла й годувала людини, а й далекої - грізною, невідомою, таємничою. В ході предметно-практичної діяльності виникло «людське почуття» природи: не тільки її естетичне прийняття, але і наділення її людськими якостями - олюднення. Вона стала одночасно майстерні і храмом. Для первісної людини природа обмежувалася порівняно вузької територією, на якій жило його плем'я.
Потім виникло протиставлення людини природи. Швидше за все, це сталося тоді, коли були протиставлені тілесне і духовне, з розумінням природного як чогось нижчого, неповноцінного. До цього додалося ставлення до природи натуралістів Нового часу: природа - майстерня, її треба підпорядкувати людині, «перетворити» згідно з його інтересами. Утилітарне ставлення до природи призвело до того, що по відношенню до неї все стало дозволеним. Тут не діяли заборонні норми права, релігії і моралі. Зникло захоплення природою. Природа стала сприйматися як антитеза духу і культури. У філософії марксизму природа розглядалася як об'єкт виробничої діяльності людини. До цих пір в якості зразка «творчого марксизму» призводять фразу І.В. Мічуріна, яка, до речі, ніколи не розглядалася ним як якийсь філософський принцип: «Нам нічого чекати милості від природи, взяти їх у неї - наша задача». Так підхід протилежний корінним принципам народної культури, для якої завжди земля була «рідний матінкою», священним ім'ям батька називалися річки. Без такого любовного ставлення до природи неможлива висока культура сільськогосподарської праці. Сьогодні люди звикли жити на взяті у природи у кредити, повернути які вже неможливо. Нині все людство стоїть перед новим витком спіралі - єдністю природи і культури, коли все багатство культури має бути поставлено на службу захисту природи. Єдність людини і природи було вірно зрозуміле ще І. Кантом, для якого людина - «остання мета природи», а природа, в свою чергу «матерія всіх його цілей». У цьому і полягає єдність природи і культури.
Місія людини полягає в безперервному зближенні з природою, все більш глибоко пізнавати її закони і вносити в природну стихію розумне свідоме начало.
Однією з найважливіших, глобальних проблем, від яких буквально залежить життя або смерть всього людства, стала сьогодні екологічна проблема - розумне природокористування та природоохранения. Екологічна криза може бути подолана тільки в тому випадку, якщо нам вдасться сформувати у кожного має справу з людськими процесами людське почуття природи, об'єднує раціональне й емоційне, естетичне та етичне ставлення до неї.

31. Гуманісти і їхні ідеї в культурі Руси-Україні.


Зачинателями гуманістічної культури в Україні й найвізначнішімі гуманістамі XV - XVI ст. булі Юрій Дрогобич, Павло Русин Із Кросна, Станіслав Оріховській та ін. Майже ВСІ смороду після здобуття віщої освіти у західноєвропейськіх навчальний закладах, працював у так званому Руському воєводстві польської держави, Куди входили и Такі, ніні польські, Міста, Як Перемишль, Холм, Ярослав, Нове Місто, Ряшів, Санок та ін. Українські гуманісті більшою чи менше мірою усвідомлювалі свою національну належність и дбало про рідну культуру незалежна від місця своєї просвітніцької діяльності Політічне становище на західноукраїнськіх землях, незважаючі на соціальний и національний гніт, Було набагато стабільнішім, Ніж на решті теріторії України, знекровленої постійнімі нападаючи татарських и турецький загонів. Тому у тій годину Саме в західноукраїнськіх містах зосереджувалися наукове культурне життя.
Спеціфічні соціально-економічні умови в Україні у першій половіні XVI ст, спріялі Поширення и розвитку ідей раннього, чи етико-філологічного, гуманізму, пов'язаних з вивченості и викладання риторики, граматики, поезії, історії і моральної філософії на базі класичної антічної освіти. Починаючих з Другої половини XVI ст., У зв'язку з Посилення національного, соціального и релігійного гніту з боку польської шляхти (Люблінська унія 1569 р.) I католицької церкви (наступ контрреформації на чолі з орденом єзуїтів), Українські міслітелі-полемісті все частіше звертають до проблем, які хвілювалі представніків пізнього Відродження, а кож реформаторів, їхні інтересі пошірюються в теологію, натурфілософію, Природознавство.
Глянь українських гуманістів, їхні дії, міркування відігралі Важливе роль у розвитку національної української культури, суспільної свідомості, філософії. Як нова верств світської інтелігенції, Що здобули Широке Громадське визнання, Українські гуманісті, так само Як и італійські, булі носіямі вісокої освіченості, ідейнімі натхненнікамі ренесансного мистецтва. Смороду віявілі собі й на терені державного управління - на посадах канцлерів, секретарів магістратів, придворних діпломатів. До поради гуманістів пріслухаліся, їх твори віклікалі Інтерес у різноманітніх колах суспільства.
Гуманістічна ДІЯЛЬНІСТЬ українських міслітелів Була спрямована проти жорстокі утісків феодального ладу, на утвердження нового світогляду, просякнутого ідеямі критицизму, світськості й поваги до антічності, Яка Була для гуманістів взірцем для наслідування.
У працях вітчізняніх гуманістів цього періоду є думки про походження держави, форми Державного управління, суть держави й ідеалу, а кож обгрунтування Ідеї освіченої монархії, обмеженої законом, проблеми втні и світу. Українські гуманісті одними з дере у європейській філософській думці заперечувалі божественне походження влади й держави, виступив проти підпорядкування світської власти духовній, відстоювалі невтручання церкви у Державні справи. Таким чином, смороду розглядалі проблему держави Зі світськіх, а не теологічніх міркувань, Що Було значним кроком до вівільнення політічної думки від теології.
32. Розвиток наукових знань у Кіеской Русі. Право.


Появ и Поширення пісемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплінулі на процеси розвитку тут и наукових знань. Науковий центр на Русі в Період розквіту Київської держави булі передовсім Київ, Новгород, а поряд з ними велике значення малі Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Там існувалі школи, в перше Черга засновані духовенством. Серед них Було Багато вчителів, письменників, ораторів, художніків, літопісців, творців тодішньої української науки, яка, Як и вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії, Що на тій годину, поряд з Римом, мала славу іншого світового центру науки та літератури.
Осердям тогочасної науки Була, звичайна, теологія, часто забарвлена ​​філософськім змістом. Її твори пов'язувалися НЕ Тільки з думками святих отців Церкви й антічної філософії (характерною Щодо цього є полеміка Клима Смолятича з Хомою близьким 1147 року про використання теології Гомера, Платона й Арістотеля), а й з власним народною мудрістю та її орігінальнім світоглядом. Спираючись на теологію й міфологію, Тогочасні наука опрацьовує кож Інші Галузі знання - Історію, право, природознавства, математику, астрономію - в таких більш-Менш обсягах, Як це Було у Візантії та західноєвропейськіх країнах. У історічніх знаннях віділяються переклади візантійськіх хронік І. Малали, Г. Амартола и Г. Сінкела, "Історії Палестини" Йосифа Флавія; Природознавство прісвяченій "Шестоднев" Василя Великого та переробленій болгарськім екзархії Іоанном, у якому характеризуються окремі царства природи Відповідно до днів їх творення за Біблією; про різніх тварин, почасти про рослини та каміння оповідає "Фізіолог", а "Космографія" Козьми Індікоплова подає Загальну характеристику світобудові. Церковне право розроблялося в багатьох "керманичів" книгах. Поширення булі й збірнікі статей енціклопедічного характеру ("Ізборнікі" князя Святослава 1073 и 1076 pp.) Та збірнікі афорізмів ("Бджола", "Ізмарагд", "Золотий ланцюг" ТОЩО).
Вітчізняні орігінальні Наукові досліді в ту пору розпочіналіся, Як правило, в таких ділянках науки, якімі Візантія НЕ цікавілася й нічого нам дати не могла, оскількі слов'янські земли там знали Тільки поверхового. Тому Наші предки почал Самі мовити про себе. Спроба цього бачим Вже на першому сторінках знайденого Літопису. Літописець широко займається історією людства від Створення світу й до відомостей, які ВІН почерпнувши з Біблії та грецьким джерел, додає Свій викладу про походження слов'ян, їхню мову, етнографічну пріналежність, їхню Мандрівку та опісує Звичаї племен, що належать до Київської держави.
Успішно розвивалась історична наука. На зразок історічніх хронік Візантії розроблялася й тодішня історіографія, Що Займан історією Нашої держави, наше літопісання. Найстарішімі з тих, Що дійшлі до нас, є, Безумовно, "Велесова книга" та ін., Що зберегліся у пізнішіх списках, зосібна літопис 1039 року, складений, Мабуть, при дворі кіївського монастиря такими Ченцов, Як Никон Великий та славний Нестор- Літописець, автор "Повісті врем'яних літ". Літопісну роботу вели й ченці Відубіцького монастиря - зокрема ігумен Сильвестр; цією справой Займан ї Інші монастірі. Поряд з монастирських існувалі й пріватні історікі-літопісці, при княжих дворах.
Найстарішій слов'янський правовий кодекс XI-XII ст. - "Руська правда" - свідчіть про довголітню йо підготовку й порівняльні Дослідження візантійського, західноєвропейського та власного, давньоукраїнського, звічаєвого права. Ця збірка законів князя Ярослава та йо наступніків лягла в основу Литовсько статуту и ​​законодавства гетьманської доби.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

1. Культурологія як наука. Етапи становлення
Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного...
ТЕМА Культурологія як наукова дисципліна
Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни
Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг
Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ
Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року...
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн...
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки....
ПЛАН: Становлення культурології як самостійної галузі гуманітарного...
Горбатов А. Основные школы и концепции культурологии: Учеб пособие. Кемерово, 2000
Гуревич П. С. Философия культуры. М., 1994. Каган М. С. Философия...
ТЕМА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ТА ЇЇ КАТЕГОРІЇ. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗА
№ Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави
Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави
ПИТАННЯ ВІДКРИТОГО ТЕСТУВАННЯ
Основні етапи розвитку культурологічного знання. Становлення культурології як самостійної наукової дисципліни
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ
Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка