Реферат на тему: Михайло Галущинський


Скачати 197.97 Kb.
НазваРеферат на тему: Михайло Галущинський
Дата21.03.2013
Розмір197.97 Kb.
ТипРеферат
bibl.com.ua > Культура > Реферат
РЕФЕРАТ

на тему:

Михайло Галущинський


Виконав:Гурей Олег

м.Надвірна 2012р
Михайло Галущинський – подвижник української педагогіки" – здійснено ретроспективний аналіз основних суспільно-політичних і соціально-економічних передумов формування світогляду, соціальної позиції й педагогічних поглядів Михайла Миколайовича Галущинського (1878-1931), визначено основні напрями його наукової й організаційно – просвітницької діяльності.
У розділі, зокрема, підкреслюється, що українські землі Галичини в означеному в дослідженні періоді перебували на становищі внутрішньої колонії Австро-Угорщини (ХІХ – початок ХХ ст.) й Польщі (20-30-ті рр. ХХ ст.), були аграрно-сировинним придатком розвинутих промислових районів держав-загарбниць. Незважаючи на лояльність законів Австро-Угорщини, влада в краї фактично належала польській верхівці, яка гальмувала український національний та соціальний рух на всіх рівнях і активно полонізувала автохтонне населення краю.
Офіційним перешкодам прогресивна громадськість краю протиставляла низку організаційних заходів. Вони проявилися у створенні й різносторонній діяльності українських суспільно-політичних і культурно-освітніх організацій ("Наукове товариство імені Тараса Шевченка", "Просвіта", "Рідна школа", "Учительська громада" та ін.).
Вагомий внесок у зростання національної свідомості галицьких українців внесено товариством "Просвіта" діяльність якого сприяла заповненню духовного вакууму в житті народу, шляхом організації читалень, випуску популярних книжок. На арену суспільно-політичного життя краю на зміну духовенству вийшла світська інтелігенція. Її представники по-новому оцінили народ і значення його просвіти. І. Франко, О. Барвінський, М. Павлик та інші відомі суспільно-політичні й культурні діячі розгорнули в галицьких містах і селах активну просвітницьку роботу, яка сприяла піднесенню національної самосвідомості українців. Дослідниками означеного періоду до результатів національно-культурного відродження кінця ХІХ ст. віднесено проголошення ідеї побудови незалежної України.
Водночас в українській педагогіці відбувався активний пошук концептуальних основ створення національної системи освіти і виховання, обґрунтовували її наукові засади, вперше розробляли проекти української національної школи.
В основу діяльності галицьких культурно-освітніх організацій була покладена програма розбудови рідної школи, створення приватного українського шкільництва. Його основотворчими принципами проголошено народність, природовідповідність, гуманізацію і демократизацію навчально-виховного процесу.
У першому розділі дисертації також визначено основні чинники формування світогляду подвижника української педагогіки М.Галущинського. Встановлено, що на формування особистості педагога великий вплив мала сім'я; приклад учителів Тернопільської гімназії, яка, за свідченням його сучасників, була центром суспільного виховання молоді, твердинею українського духу, викладачів філософського факультету Львівського (1898-1900) і Віденського (1900-1901) університетів; участь у товариствах "Академічна громада" (Львів) та "Січ" (Відень).
Навчаючись у Тернопільській гімназії, М. Галущинський став членом таємної молодіжної організації (громади). Основою її роботи було вивчення життя й творчості Шевченка, української історії, мови та літератури, патріотичних гімназійних традицій. Громадянська позиція М.Галущинського проявилася в активній участі у боротьбі за український університет у Львові: він працював головним референтом на першому вічі в університетській справі. У студентські роки на М. Галущинського помітно вплинула література й часописи національного спрямування.
Педагогічний талант у неподільній єдності з громадянською позицією М. Галущинського розвивалися й утверджувалися в його практичній діяльності в Золочівській та Рогатинській гімназіях. Тут відбулося становлення М. Галущинського як педагога – новатора, вмілого організатора освітньої справи й громадського діяча. У цей період він став відомий як засновник читалень, "Січей", першого в Галичині селянського університету.
Доведено, що на формування його світогляду вплинула суспільно-політична ситуація в Україні де за панування Польщі переслідувалося все українське, а офіційною метою влади проголошувалось "винародовлення" українців.
Співпраця з О.Барвінським, І. Крип'якевичем, А. Лотоцьким, активна участь у культурно-просвітницьких товариствах краю (Наукове товариство імені Шевченка, "Рідна школа", товариство "Просвіта"), парламентська діяльність у польському сеймі утверджували і зміцнювали громадянські позиції М. Галущинського.
На основі аналізу джерельної бази дослідження виділено основні напрями його діяльності :
науково-педагогічний – учитель, викладач, перший директор Рогатинської гімназії, професор філії Академічної гімназії, автор публікацій на педагогічну тематику в періодичних виданнях "Діло", "Учитель";
громадсько-просвітницький – діяч у царині громадсько-політичного та культурно-освітнього життя краю, член культурно-просвітницьких товариств Галичини (Наукове товариство імені Т.Шевченка, "Рідна школа"); голова Українського Комітету допомоги політичним в'язням та інтернованим, а з 1923 р. по 1931 р. – керівник товариства "Просвіта"; співробітник "Літературно-наукового вісника", "Народної Просвіти", засновник-редактор журналу "Життя і знання" та ін.;
Визначено вагомий внесок М. Галущинського у розвиток теорії та практики національної освіти, розкрито оцінку його діяльності сучасниками – відомими культурно-освітніми діячами, вченими – І. Крип'якевичем, І. Ющишиним. У сучасних дослідженнях (І. Воробець, С. Гелей, В. Горинь, Т. Завгородня, В. Качкан, Р. Коритко, Я. Малик, Б. Ступарик, М. Чепіль, Ю. Шаповал) спадщина М. Галущинського в царині теорії і практики національної освіти одержала високу оцінку.
У другому розділі – "Педагогічні погляди і навчально-виховна діяльність М. Галущинського" – розкрито погляди вченого на сутність освіти й виховання у становленні національної самосвідомості, простежено їх реалізацію в педагогічній, парламентській та громадсько-просвітницькій діяльності.
Історико-педагогічна спадщина М.Галущинського є переконливим свідченням його вагомого внеску в розвиток теорії та практики національного виховання.
Практична педагогічна діяльність для М. Галущинського була не лише основою розробки положень його науково-педагогічної концепції, але й їх апробації в роботі з підопічними різних вікових категорій.
На основі аналізу джерельної бази дослідження встановлено, що М.Галущинський вважав за необхідне задля збереження української нації спрямовувати діяльність в галузі освіти й національного виховання народу шляхом реформування школи, активізації культурно-просвітницьких організацій і товариств. Відтак учений розглядає національне виховання як творення й безупинне вдосконалення нації, а також виховання кожного громадянина для потреб нації. Найвищою і найкращою формою об'єднання людей, на думку М. Галущинського, має бути держава, яка покликана розв'язати найважливіше питання – підготовку "одиниці до державного життя". У працях ученого обґрунтовано науково-педагогічні засади національної освітий виховання – глибоку науковість змісту освіти, який реалізується завдяки навчально-матеріальній базі; об'єктивність, взаємозв'язок із надбаннями вітчизняної і зарубіжної педагогіки. М.Галущинський проаналізував історію вітчизняної та зарубіжної освіти , підкреслив роль і значення окремої особи в розвитку українського шкільництва ("Шевченко – поет життя і чину", "Михайло Драгоманов" та ін.).

Визначальним чинником забезпечення національного виховання М. Галущинський вважав школу. Розглядаючи її як соціальний інститут, який має не тільки вчити, але й виховувати, він наполягав на перетворенні школи у "шкільну громаду". Вона покликана привчати учнів підпорядковувати своє "я" загальній справі, панувати над власними пристрастями й забаганками, особливо тоді, коли "інтерес громади сего вимагає".
Прикладом такої школи стала Рогатинська гімназія, де працювали відомі на той час науковою й громадською діяльністю М. Гірняк, А.Лотоцький, І. Крип'якевич, М. Венгжин (Угрин-Безгрішний), Г. Мартинець, А. Борис та ін. В гімназії вперше утвердилася система навчально-методичної роботи, метою якої було виховання національно свідомих українців, готових до практичної реалізації української державницької ідеї. Для її реалізації М. Галущинський з допомогою громадськості створив належну навчально-матеріальну базу, обладнав кабінети, бібліотеку, забезпечив використання новітніх методів і засобів навчання тощо.
М. Галущинський, очоливши Рогатинську гімназію, розробив новий підхід до навчання, який був апробований її педагогічним колективом і використовується вже впродовж багатьох років в різних школах та навчальних закладах нового типу в Україні. Навчальна діяльність, на думку педагога, має бути активною і творчою, формувати духовно багату особистість. Цьому сприяє організація розумової праці на уроках і в позаурочний час, залучення учнів до творчої пошукової роботи.
Аналізуючи погляди М. Галущинського, можна зазначити, що якість проведених уроків він розглядав у залежності від багатьох факторів – знань, світогляду вчителя, його методичної підготовки, позакласної роботи. Він домагався, щоб навчання не зводилось до одноманітного механічного заучування. Педагогічно виправданим і найбільш доцільним М.Галущинський вважав постійне відвідування уроків керівниками шкіл. Під час відвідування уроків своїх колег він спостерігав, ґрунтовно вивчав, аналізував виклад учителем навчального матеріалу. Він зосереджував увагу на науковості, послідовності, якості, чіткості, виразності пояснень учителя, створенні емоційно позитивної атмосфери на уроці, організації спільної роботи вчителя з учнями.
У своїх працях М. Галущинський вказував на значущість міцності знань, системності, індивідуального підходу як необхідних вимог до процесу навчання.
Великого значення М. Галущинський надавав самостійному вивченню учнями фактів, явищ, предметів, здійснюваному під керівництвом наставника. На думку М. Галущинського, саме таке вивчення має бути органічною складовою процесу опанування нових знань і видів діяльності.
Виховання молоді, становлення її громадянської позиції М.Галущинський розглядав у неподільній єдності з навчанням. Шляхом засвоєнням учнями глибоких знань формувались національно свідомі громадяни держави. Обов'язковими навчальними предметами в гімназії було визначено рідну мову, історію, географію, природу рідного краю, математику. Завдання школи, за М. Галущинським, - це всебічне оновлення змісту навчальної роботи, організованої на основі наукових і корисних для життя знань й вихованні характерних рис української ментальності – любові до праці, поваги до трудящих.
Визначне місце в педагогічній концепції М. Галущинського посідала система дидактичних принципів навчання - гуманізації, природовідповідності, наочності, неподільності з життям, народності, системності й послідовності. Їх взаємообумовлене функціонування створило цілісну систему наукового забезпечення результативності навчання. М. Галущинський давав поради вчителям щодо вдосконалення змісту, структури, методів і форм організації навчання школярів. Організаційний аспект управління школою передбачав забезпечення зв'язку теорії з практикою навчання, врахування соціальних потреб, підготовку молоді до життя. Концептуальні засади управлінської діяльності, розроблені вченим варто розглядати як вагомий теоретико-методичний внесок у реформування сучасної школи.
Складовими управлінського аспекту концепції М. Галущинського виступили: сприяння організації учнівського самоврядування, організація діяльності допоміжних структур (бібліотека, перший селянський університет, наукова читальня), налагодження видавничої справи, вирішення фінансових проблем та ін.
М. Галущинський, як і тогочасні українські педагоги Г. Врецьона, О. Іванчук, І. Ющишин, О. Барвінський та ін., вважав, що незмінним результатом виховання має бути взаємна повага й толерантність у відносинах між представниками різних національностей. Проблеми національного виховання, до яких звертався у своїй діяльності педагог, не втратили своєї актуальності, а висловлені думки звучать у дусі сучасних вимог до розвитку освіти в Україні. Її першочерговим завданням є виховання вільних, незалежних, гордих своєю державою і нацією громадян.
За результатами здійсненого дослідження встановлено, що М. Галущинський надавав виняткового значення особі вчителя в забезпеченні результативності розумового, естетичного й морального виховання майбутніх громадян. Високо цінуючи педагогічну працю він наголошував, що саме вона творить підвалини суспільностей, народів і держав. Учитель середньої школи, за глибоким переконанням педагога, повинен "віддатися науці, фахови і школі", бути зразком моральності, постійно підвищувати свою кваліфікацію. Ці постулати М. Галущинський переконливо довів у реальній практичній діяльності, вдосконалюючи професійну майстерність шляхом самоосвіти. Відтак педагог користувався високим авторитетом у колег, повагою учнів та їх батьків.
У третьому розділі – "Основні напрями громадсько-просвітницької діяльності М.Галущинського" – проаналізовано внесок ученого в розбудову громадських культурно-просвітницьких організацій краю та у розвиток української теорії і практики освіти дорослих, а також висвітлено зміст парламентської діяльності М. Галущинського, спрямованої на захист українського шкільництва.
Просвітницьку працю М. Галущинський розглядав як важливий чинник формування й піднесення національної свідомості народу. Відповідно він брав активну участь в українських товариствах, а його праця мала просвітницько-виховний характер. Уже в роки навчання М.Галущинський був членом гімназійного таємного учнівського гуртка "Громада", керував гуртком молодших учнів, у студентські роки очолював товариства "Академічна громада" та "Січ".
За активну діяльність в царині національно-культурного відродження учитель гімназії в Золочеві М. Галущинський заслужив повагу й любов широкої громадськості. Водночас він очолював філію педагогічного товариства, в якому основним засобом поширення знань обрав книжку. Вона ставала доступною завдяки організованій товариством багатій бібліотеці для дорослих.
М. Галущинський бере активну участь у громадсько-політичному та культурно-освітньому житті краю, працюючи в наукових товариствах імені Т. Шевченка, "Рідна школа", "Академічна поміч", "Академічна громада", "Українському крайовому товаристві охорони дітей і опіки над молоддю", головуючи вУкраїнському комітеті допомоги політичним в'язням та інтернованим, будучи співробітником "Літературно-наукового вісника", "Народної просвіти", засновником-редактором журналу "Життя і знання" та інших видань. З 1923 р. по 1931 р. – М. Галущинський, як голова товариства "Просвіта", акцентує увагу на організаційно-освітній та виховній роботі, відновлює та створює філії й читальні, просвітні осередки, проводить при філіях освітні анкети, засновує самоосвітні гуртки, бібліотеки з відділами для молоді, аматорський театр, налагоджує видавничу діяльність "Просвіти" тощо. За часів головування М.Галущинського діяльність товариства "Просвіта" набула організаційного і виховного спрямування. Попри переслідування польських властей, значно зросла кількість її філій (від 86 до 96 одиниць), до 2930 збільшилась мережа читалень, що перевищило передвоєнні показники відповідно на 9 і 65 одиниць.

Для діяльності М. Галущинського, як голови "Просвіти", визначальною була неподільна єдність з життям краю. Його часті поїздки Галичиною, Волинню, поширення просвітянських ідей за кордоном змінювали організаційні форми освітньої роботи, вдосконалювали методи навчання й виховання, стимулювали підвищеня фаховості освітніх закладів. Важливе місце в діяльності товариства посідали заходи на відзначення національних свят, видатних подій в житті народу, вечорниць, концертів на честь річниць Т. Г. Шевченка та інших відомих українських діячів.
За матеріалами аналізу протоколів засідання товариства "Просвіта" встановлено, що М. Галущинський особливо акцентував увагу на збільшенні кількості літератури для народу, популяризації таких форм культурно-освітньої роботи з дорослим населенням, як етнографічні концерти і виставки, доповіді на економічні та культурно-просвітницькі теми. Театральні гуртки й народні театри, на його переконання, пожвавлювали роботу читалень, формували й утверджували національну свідомість і громадську активність галичан, зберігали звичаї й обряди українського народу.
Важливе місце у вихованні М. Галущинський відводив пресі. В умовах заборони й нищення українського слова педагог усвідомлював роль часописів як засобу стимулювання національної свідомості шляхом поширення просвітницьких ідей. Відтак ним було налагоджено випуск періодичних видань "Аматорський театр", "Бібліотечний порадник", "Загальна бібліотека "Просвіти", "Українське письменство", "Народня бібліотека "Просвіти", "Учітеся, брати мої!", "Життя і знання", "Народна освіта", календарів "Просвіти" ("Ілюстрований календар", "Народний календар").
У березні 1929 р. М. Галущинського за активну громадсько-просвітницьку діяльність відзначено званням почесного члена товариства "Просвіта".
Створивши систему освіти дорослих М. Галущинський започаткував основи української андрагогіки й увійшов в історію української науки як видатний вчений, теоретик та її організатор в Галичині.
Відсутність необхідних підручників для дорослих, пошук нових методів роботи зініціювали вивчення національного та зарубіжного досвіду з питань освіти дорослого населення. В результаті вийшли друком підручники М. Галущинського з педагогіки "Народна освіта й виховання народу" (1920) й "Позашкільна освіта"(1927). Автор аналізує цілі й методи освітньої праці з дорослими в різних країнах, передає читачеві її узагальнений досвід. Учений розкриває завдання й детально характеризує форми, способи використання засобів освіти дорослих за рубежем.
За М. Галущинським, головна мета такої освіти – формування національного світогляду, утвердження у свідомості кожного українця національної ідеї. З цього приводу він пише, що саме вона (національна ідея) "має в'язати всі порозділювані частини народу в одно духове ціле, себто дбати про вироблення сильного почуття національної єдності".
У дисертації проаналізовано зміст праць ученого щодо теоретичних основ розбудови позашкільних закладів і підготовки просвітніх працівників. На думку М. Галущинського, саме від них значною мірою залежить успіх навчання. Він пропонує здійснювати їх шляхом організації курсів, проведення нарад, з'їздів, конференцій. Ці питання педагог висвітлював на сторінках преси (часописи "Народна просвіта", "Життя і знання") і давав методичні настанови просвітянам. У результаті проведених заходів сучасники відзначали позитивні зрушення в освітній сфері, кількісне і якісне зростання інституцій позашкільної освіти, утвердження почуття відповідальності й дисципліни освітян.
М. Галущинський приділяв особливу увагу самоосвіті й самовихованню: розкривав зміст діяльності курсів для неграмотних, роботу народних університетів, бібліотек, детально описував методику проведення народних читань, викладів тощо.
Розкрито основні теоретичні положення М. Галущинського щодо організації бібліотечної справи, методики роботи з книгою. Для організації сучасної системи національного виховання актуальні його погляди щодо ролі книги у становленні особистості. Для розповсюдження рідномовної літератури у віддалених куточках краю М. Галущинський радив створювати мандрівні бібліотеки. Важливу роль в освіті дорослих М.Галущинський відводив бібліотекарю.
Особливо детально вивчав М. Галущинський стан українського шкільництва після обрання послом до польського сейму (1928 р.), ставши сенатором. Цей період був найскладнішим для налагодження українсько-польських стосунків міжвоєнного періоду. Політику польського уряду М. Галущинський називав добре продуманим планом вбивання творчих сил, котрі живуть в поодиноких особах і цілих народах.
У виголошених ним промовах розкрито антиукраїнську спрямованість урядової політики, яка призводила до занепаду українського шкільництва, нищила українську культуру. Відтак М. Галущинський утверджував право українців на національну освіту й виховання, вимагав змінити ставлення до вчительства та змісту його професійної підготовки шляхом уможливлення університетської освіти, запобігання перевантаженню учнів. Для цього він проаналізував різні напрями діяльності Міністерства освіти, в тому числі реформу шкільництва, розкрив актуальні для українців питання уніфікації шкільних програм, які нехтували потреби й особливості автохтонного населення, перешкод з боку уряду щодо створення приватних навчальних закладів, упослідження української мови й гуманітарних наук загалом, вказував на закриття гуманітарних відділів в Українській державній гімназії у Львові, на заборону українській молоді вчитися рідною мовою у фахових школах. Натомість він вимагав зміни устрою шкільної адміністрації шляхом включення представників національних меншин у шкільні ради всіх рівнів, щоб їх представництво кількісно і якісно віддзеркалювало насущні потреби народу.


Одержані в процесі дослідження результати дають підстави для таких висновків:
1. Громадянська позиція і педагогічно-просвітницькі погляди М. Галущинського формувалися під впливом загальнополітичної та соціально-культурної еволюції кінця XIX – перших десятиліть XX ст. Вони були зумовлені загостренням національного питання в Австро-Угорській імперії, протистоянням "державних" і "недержавних" націй, що входили до її складу, розгортанням культурно-освітнього руху, активізацією політичного життя в Галичині.
Важливими чинниками становлення М. Галущинського як педагога і громадського діяча яскраво вираженої національної орієнтації були родинне оточення, де панував дух українства, пошани до книги, народних традицій; а також духовна атмосфераТернопільської, Львівської, Золочівської та Рогатинської гімназій – провідних центрів національно-патріотичного виховання молоді Західної України. Організаторських навичок він набув у студентських громадських об'єднаннях "Академічна громада", "Молода Україна" (Львів) та "Січ" (Відень), шліфував і реалізовував їх у загальнокрайових культурно-освітніх і педагогічних товариствах "Взаємна поміч українського вчительства", "Просвіта", "Рідна школа".

2. Багатогранна діяльність М. Галущинського, головним стимулом якої була ідея побудови незалежної соборної української держави та служіння справі визволення українського народу від будь-яких форм дискримінації, розгорталася в таких освітніх напрямах.
Перший включав його фахову навчально-виховну працю як помічника вчителя Львівської академічної гімназії (1901–1904рр.), вчителя Золочівської (1904-1909рр.), директора Рогатинської (1909-1914рр.) гімназій, одного з організаторів і викладачів Українського таємного університету у Львові (1921–1925рр.), палкого прихильника та ініціатора розбудови системи українського приватного шкільництва.
Педагогічна практика М. Галущинського спрямовувалась на зміцнення матеріальної бази навчальних закладів, запровадження демократичних форм управління ними, підбір національно свідомих фахівців, удосконалення їх методичної роботи, сприяння організації учнівського самоврядування, урізноманітнення змісту позаурочної навчально-виховної роботи з молоддю й супроводжувалася активною науковою роботою – підготовкою наукових розвідок, науково-популярних статей, розробкою навчально-методичних посібників. Їх положення та висновки розкривали актуальні проблеми української школи і національного виховання. Діяльність Галущинського як популяризатора ідей зарубіжної та української педагогічної думки спрямовувалась на викладання навчальних дисциплін, в т.ч. й історії педагогіки, ознайомлення широкої громадськості з її надбаннями шляхом публікацій у пресі, виступів перед учнями й учителями, членами громадських культурно-освітніх організацій.
Другий, громадсько-просвітницький напрям зосереджувався на організації роботи наймасовішого громадського культурно-освітнього об'єднання Західної України – товариства "Просвіта" - та його низових осередків (філій, гуртків, читалень). Під керівництвом М. Галущинського (1923-1931рр.) "Просвіта" перетворилася на важливий чинник національного освітнього життя галицьких українців в умовах їх "бездержавного" функціонування, стала рупором пропаганди національного виховного ідеалу не тільки в Галичині, а й на приєднаних до Польщі землях Волині, Підляшшя, Полісся, Холмщини та в державах масового поселення української політичної еміграції.
Зокрема, очолюване ним товариство сприяло реалізації ідеї М.Галущинського про безперервну освіту населення краю. Саме "Просвіта" у 1920-1930 рр. стала ініціатором масових акцій з подолання неграмотності дорослих, обговорення проблем позашкільної освіти на другому Всеукраїнському освітньому конгресі (1929) тощо.
М. Галущинському належить першість у створенні в Галичині "селянського університету" (вищих загальноосвітніх курсів). Його метою було розширення світогляду слухачів, збагачення їх знань та формування культури міжособистісних стосунків.
Важливим напрямом була видавнича діяльність педагога. Він співпрацював практично з усіма провідними педагогічними й культурно-освітніми періодичними виданнями Західної України, редагував науково-популярний місячник "Життя і знання", та додатки до "Народної просвіти" – "Аматорський театр" і "Бібліотечний порадник". Вагомим внеском М.Галущинського у розвиток самоосвіти різних верств українського населення стало заснування Шевченківського видавничого фонду "Учітеся брати мої" (1921), що фактично перетворився на загальнодоступну бібліотеку українознавчої літератури - своєрідний український народний університет.
3. Проаналізована науково-популярна спадщина педагога-просвітителя (більше 200 найменувань) доводить непересічність його таланту як одного з провідних творців науково-методичних засад національної школи і національного виховання дітей та молоді. У творчому доробку М. Галущинського узагальнено:
осмислення потреби національної школи як найважливішої умови пробудження національної свідомості підростаючого покоління, її перетворення на "шкільну державу" із своєю самоуправою; основними принципами її побудови став гуманізм і демократизм, що базувався на повазі особистості учня, забезпеченні його участі у вирішені навчально-виховних завдань;
науково обґрунтовано головну мету національного виховання (сформувати людину-державотворця, яка б усвідомила себе невід'ємною частиною батьківщини – України, "створити дорогою школи громадянина-українця, громадянку-українку"), розкрито чинники її реалізації (єдність дій сім'ї, школи і громади, врахування надбань народно-педагогічного досвіду) і основні засоби (українознавчі дисципліни – рідні мова, історія, географія, краєзнавство; рідномовна преса; національні дитячі й молодіжні товариства; народні та релігійні моральні цінності);
визначено місце і роль учителя в національному культурно-освітньому поступі народу та навчанні й вихованні громадян майбутньої незалежної держави. Вважаючи, що праця вчителя творить підвалини "суспільностей народів і держав", М.Галущинський чільне місце відводив проблемі творчого розвитку особистості педагога та забезпеченню належних умов для його життєдіяльності.
4 Однією з провідних у педагогічній концепції М. Галущинського – автора перших українських підручників з андрагогіки розглядаємо ідею про необхідність безперервної освіти. Її імперативом вчений вважав навчання й виховання дорослих, що повинно ґрунтуватися не на традиційній добродійності, а на "фаховості". Виходячи з мети освітньої праці з дорослими та враховуючи позитивний зарубіжний досвід, педагог окреслив чітку програму її організації.
Вона передбачала заснування читалень; відкриття книгарень і книжкових базарів; організацію нижчих і вищих курсів для неписьменних; створення "мандрівних" (пересувних) бібліотек; проведення "народних читань"; популяризацію знань засобами українських періодичних науково-популярних видань; організацію народних університетів; розвиток національного театрального мистецтва.
5. Результатами дослідження доведено актуальність основних положень педагогічної концепції М. Галущинського. Аргументовано їх співзвучність з теоретико-методичними засадами національної системи освіти в сучасній українській державі, проблемами й потребами державотворення. Передусім це стосується його ідей про формування активної національно-громадянської позиції особистості; застосування в навчально-виховному процесі рідної мови як найсуттєвішої ознаки нації, народного педагогічного досвіду, національної культури та виховного ідеалу. Залишаються актуальними вимоги М. Галущинського щодо врахування ініціативи та самостійності учнів – підґрунтя для розвитку їх самоврядування; дотримання принципу безперервності освіти.
Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої теми. Подальшого й глибшого аналізу потребує внесок М. Галущинського у видавничу діяльність, у розвиток андрагогіки, а також реалізація концепції національного виховання М. Галущинського в освітній діяльності українських діаспор різних країн світу.Просвітницька нива Михайла Галущинськог


.

Використана література:

Обрії. – 1999. – №1. – С.25 – 26.

2. Ступарик Б., Ковальчук В. Життя віддане національній ідеї. – Івано-Франківськ, 1998. – 56 с.
3. Ковальчук В.М. Літературна спадщина Михайла Галущинського // Михайло Галущинський – лицар обов'язку і чину: Мат. наук. конф., присвяченої 120-й річниці від дня народження і 90-й річниці відкриття Рогатинської гімназії імені Володимира Великого. – Львів – Рогатин, 1999. – С.73 – 77.
4. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський про національне виховання // Вісник Прикарпат. ун-ту: Педагогіка. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – Вип. ІІ. – С. 149 – 155.
5. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський про Тараса Шевченка // Джерела: Наук.-метод. вісник. - Івано-Франківськ, 2003. – №1. – С. 29 – 31.
6. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський про вчителя та суспільне значення педагогічної праці // Наук. записки Тернопільського державного пед. ун-ту. Сер: педагогіки. – 2003. – №1. – С.75 – 78.
7. Ковальчук В.М. Михайло Галущинський – теоретик освіти дорослих // Наук. вісник Чернівецького ун-ту: Педагогіка та психологія. – Чернівці , 2003. – Вип. 175. – С.126 – 133

Схожі:

Рефератiв з дисципліни з (найменування навчальної дисципліни ) дисципліни
Реферат може бути написаний по будь-якій темі з приведеного списку. За бажання написати реферат на тему, яка не увійшла до переліку,...
Реферат На тему
Київський національний економічний університет кафедра правового регулювання економіки Р Е Ф Е Р А Т На тему: Права людини в "Загальній...
Реферат на тему
Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття та система транспортних злочинів
Михайло Пачовський – просвітитель, педагог, фольклорист
Маркіяна Шашкевича в Долині. Його ім’я довший час було забуте, а якщо й згадувалося, то хіба що з ярликом «буржуазного націоналіста»...
Реферат на тему: «Актуальні проблеми гігієни праці»
Основні гігієнічні характеристики шкідливих речовин і методи контролю їх вмісту на робочих місцях
Реферат на тему: “Законодавство про банки
Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI
Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с
Реферат З ІНФОРМАТИКИ НА ТЕМУ: «Історія розвитку операційних систем»
МасOs. Метою проекту було створення багатокористувацької інтерактивної операційної системи
Реферат на тему: «Актуальні проблеми гігієни праці»
Основні гігієнічні характеристики шкідливих речовин і методи контролю їх вмісту на робочих місцях
Реферат На тему: "Адміністративне право"
Адміністративне правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка